CC BY
149
have been defined. It has been found they are demonstrations of destruction of a personality (impoverishment of its existence) on the whole. Possibilities of advert further criminality have been considered.
Key words: destructson of a personality, criminal personality, criminal factors.
УДК 316.4.063.36:321.7
Г. I. Гаврилюк, кандидат iсторичних наук, доцент
РЕЗУЛЬТАТИ ТРЕТЬО1 ХВИЛ1 ДЕМОКРАТИЗАЦП: МОЖЛИВ1 ВАР1АНТИ ТА ШТЕРПРЕТАЦП
Проан^зовано сучасний процес свтово1 демократизацп. Стверджуеться, що концепщя хвиль демократизацп С. Хангтiнгтонарозрахована на до^дження екстра-ординарних фаз (хвиль) глобальноi демократизацп, та доводиться, що третя хвиля 1998 р. змтилася ординарною фазою демократизацп, не породивши вiдпливноi хвил1 дедемократизацп, як це очiкувалоcя. Результати третьо1 хвилi ттерпретовано як виникнення конcолiдованих демократш, дефектних демократш, електоральних авторитаризмiв та дедемократизованих режимiв.
Ключовi слова: хвиля демократизацп, демократичний транзит, конcолiдацiя демократа, дефектна демократiя, електоральний авторитаризм.
Актуальтсть проблеми. Свгговий полггичний розвиток i мiжнароднi вщносини останшх трьох-чотирьох десятилпъ визначаються процесом демократизацп. Вщповщно осмислення та вивчення цього процесу й узагальнення його досвщу зайняли провщне мюце у працях сучасних фiлософiв, полгголо-ов та соцюлоов, спричинили розкшт крос-нацюнальних порiвняльних до-слщжень та породили самодостатню наукову транзитолоочну парадигму, а можливо, й самостшну науку — полiтичну транзитолопю. Проте невизна-ченiсть i багатозначнiсть самого термша «демократизащя» та дивовижне розмайтя траeкторiй переходiв до демократ, безлiч варiантiв демократичних перетворень та !х наслiдкiв, що емпiрично спостерiгаються, ледь не щорiчно випробовують парадигму на наукову достовiрнiсть i результативнiсть.
Отже, актуальними для сучасно! науки e процес постiйного вдоскона-лення юнуючих транзитологiчних концепцiй та моделей, перевiрка !х дieздат-ностi новими емшричними матерiалами та пристосування, якщо це можливо, вже класичних транзитологiчних пiдходiв до посттранзитивних полiтичних реалiй.
Метою статп e обрання теоретичного шструментарга для дослiдження посттранзитивно! свихэво! демократизаций виявлення можливих варiантiв
© Гаврилюк Г. I., 2010 31
результапв демократичного транзиту в загальному виглад на mдставi аналь зу сучасного стану полгтичних режимiв третьо! хвилi демократизацп.
У працях сучасних дослщниюв демократичних транзитiв виразно виок-ремлюються два рiвнi: глобальний та локальний (регiональний).
На глобальному рiвнi з початку 90-х рокiв ХХ ст. провщним дослщниць-ким шструментом е концепцiя хвиль демократизаций II джерело можна вияви-ти в mдходi Р. Даля, який 1971 р. запропонував розглядати демократизацию як процес, що складаеться з декшькох великих iсторичних перетворень. Вiн визначив три хвилi демократизаций заснованi на рiзних типах полiтичних трансформацiй, що швдювалися: вiд гегемонiй i конкурентних олiгархiй до квазi-полiархiй (перша хвиля, XIX ст.), вiд майже полiархiй до справжнiх полiархiй (друга хвиля, кшець XIX — початок XX ст.) та подальша демокра-тизащя справжнiх полiархiй (перед Другою свгтовою вiйною та з кiнця 1960-х роюв). Ареалом демократизацп, за Р. Далем, е здебшьшого Захщний свгт, а третя хвиля демократизацп, на його думку, повинна торкнутися двох десятков iнклюзивних полiархiй та десяти квазi-полiархiй найрозвиненiших (тобто захiдних) кра1н. Для 6шьшо! частини кра1н свгту таке перетворення згщно з теорiею, перебувае поза межами можливого. Однак, концепцiя Р. Даля не виключае можливостi демократизацп незахiдних держав, оскшьки хвил1 демократизацп одночасно визнаються стадiями, що дозволяе першiй та другш хвилям демократизацп незахщного свiту гшотетично спiвiснувати з третьою хвилею демократизацп Заходу [1, с. 14—15].
В 1991—1996 роках С. Хантшгтон, Ф. Шмгттер та Д. Маркофф, спираю-чись на даш попереднiх двох десятилгть, розробили нову концепцию хвиль демократизацп. Запозичивши у Р. Даля головне — уявлення про глобальнiсть демократизаций вони змiстили акцент концепцп з удосконалення полiархil на розширення ареалу демократ.
С. Хантшгтон, головний автор концепцп, визначив «хвилю демократизаций як групу демократичних переходiв, що «вщбуваються протягом певного перiоду часу та ютотно переважають переходи у зворотному напряму протягом того ж самого перюду». Вiн виокремив двi попереднi хвилi демократизаций 1) тривалий та повiльний процес демократизацп з 1828 до 1926 р. та 2) коротку хвилю з 1943 до 1962 р. [2, с. 26] i присвятив свою вщому працю [2] третш хвилi, початок яко1 вiн датував 25 квiтня 1974 р. i територiально локалiзував у Португалп.
Ф. Шмгттер, не створюючи власно! розгорнуто! концепцп, спробував ви-правити деяю недоречностi С. Хантiнгтона, зокрема переглянув очевидно штучну конструкцию горшо! хвилi демократизаций яка виявилася занадто за-тягнутою в часi, мiстила тривалi перiоди протягом яких демократизацiя не вщ-бувалася та починалася з вадокремлено^' локальнох подп — президентських виборiв у США, що суперечило глобальному вимiру концепцп. Вiн запропонував власну перiодизацiю глобальних демократичних перетворень: 32
перша хвиля — перюд, який починаеться з революцiй 1848 р. в Сврот; друга хвиля — тсля Першо! Свггово! вiйни, яка мала наслщком розпад чотирьох iMneprn та встановлення демократичних полiтичних режимiв в новоутворених державах Центрально! та Сходно! Свропи; третя хвиля — тсля Друго! Свггово! вiйни;
четверта хвиля — починаеться з вшськового перевороту 1974 р. у Порту-галп i повернення до демократ кра!н Швденно! Свропи та Латинсько! Америки [3].
Д. Маркофф доповнив хантшгтошвський критерiй кшькюно! переваги демократичних переходiв iдеологiчною складовою, зауваживши, що «пщ час демократично! хвилi багато говорять про переваги демократi!, сощальт рухи вимагають бiльше демократi!, а люди, що обшмають вiдповiдальнi посади, заявляють про свою вiдданiсть демократ» [4, с. 1—2].
Отже, концепщя хвиль демократизацi! розрахована на дослщження екс-траординарно! фази демократизаций що розумiеться як майже одночасна змша полiтичного режиму в кшькюно значнiй групi кра!н. Режимний переход мае вигляд подолання умовного бар'еру, який емтрично описуеться за допо-могою поняття електорально! демократ. Це поняття е наслiдком розвитку процедурного пiдходу до демократi! в його мiнiмалiстськiй (шумпетерiан-ськш) версп.
Поняття електорально! демократi! концептуалiзувалося протягом 90-х роюв ХХ ст. Вщтодо електоральними демократiями вважаються полiтичнi системи, «в яких особи, надiленi вищою владою ухвалювати колективнi рiшення, вщ-бираються шляхом чесних, неупереджених, перюдичних виборiв, у перебiгу яких кандидати вiльно змагаються за голоси виборщв, а голосувати мае право практично все доросле населення» [2, с. 17], конституцшш системи за яких «законодавчi та керiвнi виконавчi посади замiщуються шляхом регулярних, конкурентних та багатопартшних виборiв на основi загального виборчого права» [5, с. 61], та полтгичш режими, «яш додержуються виборностi та в яких опозищя мае деякi шанси на перемогу в боротьбi за посади» [6, с. 215].
Починаючи з 1989 р., впливова американська неурядова оргашзащя «Freedom House» додатково до мониторингу стану полгтачних прав i грома-дянських свобод у свт визначае полiтичнi режими як електоральш демокра-тi! та щорiчно шдраховуе !х кiлькiсть. Держава оцiнюеться експертами як електоральна демократiя, якщо вона вщповщае таким критерiям:
а) змагальна, багатопартiйна полiтична система;
б) загальне виборче право для вмх повнолишх громадян (за винятком тих обмежень, що !х держава у законний спомб накладае на громадян за вчинення злочинiв);
в) регулярне проведения жорстко конкурентних виборiв, при таемному голосуваннi, достатньому рiвнi безпечностi та за умови вщсутност масових махшацш, що викривлюють волю громадян;
г) значний доступ основних полгтичних партш до виборщв через засоби масово1 шформацп та за допомогою вщкрито1 поттичнох аптацл [7]. Концепщя хвиль демократизацп за своею природою породжуе двi проб-леми, яю слiд постiйно розв'язувати: визначення моменту початку чи закш-чення хвилi демократизацп та вирiшення питання щодо наявност/вщсутнос-тi того явища, яке С. Хантшгтон назвав вiдкотною (вщпливною), а Д. Мар-кофф — антидемократичною хвилею.
Перша проблема (в сучасних умовах це визначення моменту заюнчення третьо! хвилi демократизацп) вирiшуеться за допомогою методики самого С. Хантшгтона. Умовно приймемо, що хантшгтошвський «певний перiод часу» для третьо1 хвилi демократизацп дорiвнюе одному електоральному циклу, тобто п'яти рокам. Уведемо двi змiннi: iндекс демократизаци/дедемок-ратизацп, який фiксуе кiлькiсне зрушення у бiк демократп/автократп за один електоральний цикл (одну хвилю демократизацп чи одну вщпливну хвилю), та коефщент демократизацп/дедемократизацп як частку вщ дшення iндексу демократизацп/дедемократизацп на кiлькiсть роюв у перехiдному перiодi. Емпiричнi даш щодо кiлькостi електоральних демократiй для друго1 хвил1 демократизацп та друго1 вщпливно1 хвилi запозичимо у С. Хантшгтона [2, 24] з додаванням двох пропущених демократiй друго1 хвилi (Самоа i Кiпр), для 1974—1989 рр. скористаемося власними пщрахунками, для 1989—2009 рр. використаемо матерiали «Бгее^ш Ноше». Результата застосування методики наведено в табл. 1. Аналiз результатiв свщчить про те, що для визнання перь оду часу хвилею демократизацп коефiцiент демократизацп не повинен бути нижче значения 2, що доведено досвщом друго1 хвилi. Коефiцiенти 1,6 та 1,8 для перiодiв 1984—1988 та 1994—1998 рр. вщповщно можна визнати похиб-кою методики. Отже, третя хвиля демократизацп завершилася 1998 р., адже саме з цього року спостер^аеться рiзке зниження коефiцiента демократизацп. 1ндекс демократизацп для третьо1 хвилi в цiлому дорiвнюе значенню + 81, коефщент демократизацп - 3,24. Тобто, третя хвиля демократизацп виявилась штенсивншою за другу. Проте ще1 переваги досягнуто за рахунок всього одного п'ятирiчного перiоду 1989—1993 рр., який можна вважати шком тре-тьо! хвилi демократизацп.
Таблиця 1
Динамша електоральних демократш в 1943—2008 рр.
Покажчик Друга хвиля демократизацй' Друга вщплив-на хвиля Демократизащя з 1974 р.
рж
1943—1962 рр. 1958—1975 рр. 1978 1983 1988 1993 1998 2003 2008
Юльгасть демократш 54 36 46 61 69 108 117 117 119
1ндекс + 43 - 18 + 10 + 15 + 8 + 39 + 9 0 + 2
Коефщент 2,15 1,1 2 3 1,6 7,8 1,8 0 0,4
Проблема початку вщпливно! хвил! не мае простого розв'язання. За методикою С. Хантшгтона третя хвиля демократизаци закшчилася 1998 р., однак третю вщпливну хвилю не зафжсовано. Цей факт доводиться наявшстю паритету м1ж демократичними 1 зворотними транзитами протягом 1999—2009 рр. (табл. 2).
Таблиця 2
Динамша режимних змш в 1999—2009 рр.
Покажчик Транзити до електорально! демократ Транзити в зворотному напрямi
Загальна кшьюсть транзитов 29 29
Кiлькiсть транзитивних держав 28 26
Кшьюсть транзитивних держав, що залишилися демократичними/авто-ритарними на 2009 р. 19 20
З огляду на те, що такий стан глобального политичного процесу не перед-бачений теорieю С. Хантiнгтона, доведеться постулювати наявшсть ординарно! фази глобально! демократизаци як антитези перюдам екстраординарних хвилевих режимних змш.
Аналiз даних «Freedom House» дае змогу зафiксувати наявшсть трьох неоднорщних процесiв у межах ординарно! фази демократизаци. По-перше, тривають демократичнi транзити. Протягом 1999—2009 рр. 14 нових держав подолали бар'ер електорально! демократ. По-друге, саме у цей перюд сфор-мувався корпус електоральних авторитаризмiв i дедемократизованих режимiв (19 з 20 наявних). По-трете, вщразу 15 держав, а саме: Вiрменiя, Джибутi, №гер, Нiгерiя, Гамбiя, Фiджi, Кенiя, Грузiя, Центрально-Африканська Рес-публiка, Гвiнея-Бiсау, Лiберiя, Га!тi, Мавританiя, Бангладеш та Боснiя i Гер -цеговина почали активно чергувати переходи до демократи та у зворотному напрямi.
Локальний рiвень дослiджень демократичних транзитiв, починаючи з 1970—1991 рр., Грунтуеться на концепщях Д. Растоу, Ф. Шмггтера, Г. О'Доннела та А. Пшеворського. Концепцi! (за винятком варiанту А. Пше-ворського) впроваджують модель трифазного переходу до демократ, в якш два довготривалi об'ективш соцiальнi процеси поеднуються з суб'ективним моментом ухвалення елiтарного рiшення:
тдготовча фаза ^берал1защя) ^ фаза виршування (демократиза-щя) ^ фаза призвичаення (сощал1защя).
Перша фаза демократичного транзиту на рiвнi держави описуеться:
а) як конфлт соцiальних сил навколо першочергових проблем i поява ново! елгш [8, с. 8];
б) як штегращя мереж довiри в публiчну полiтику, iзоляцiя публiчно! полгшки вiд категорiально! нерiвностi, лiквiдацiя незалежних цент-
рiв влади з наступним збшьшенням впливу населення на публiчну политику та зростанням державного контролю пу6л!чно! пол^ики [9, с. 233—235];
в) як зовншнш вияв згаданих сощальних процесiв у виглядi шститущ-оналiзацil громадянських свобод без трансформацп владного апарату [10, с. 71].
Друга фаза, у версп Д. Растоу, розумiеться як акт свщомого консенсусу, в якому вiдкрито висловлюеться ршення лiдерiв кра1ни iнсталювати осно-воположш механiзми демократ [8, с. 10—11], або ж, у версп Г. О'Доннела та Ф. Шмптера, як сшльне компромiсне ршення помiркованих суспiльних сил щодо замши влади групи людей на владу набору полiтичних норм i правил [10, с. 71].
Третя фаза являе собою ресоцiалiзацiю громадян [10, с. 71], тд час яко! вщбуваються процеси загального зростання довiри до демократичних меха-нiзмiв, змщнення демократичних переконань полiтикiв i залучення населення до демократично1 политично! системи [8, с. 13].
Очевидно, що перша та третя фази вщдзеркалюють локальш вщмшност демократичних транзитiв, оскшьки iснують у виглядi неповторних регюналь-них соцiальних процесiв, а друга фаза — вщображуе глобальнi подiбностi полiтичних рiшень i е мютком мiж концепцiями демократичного транзиту та хвиль демократизацп.
Акцентування на тш чи iншiй фазi демократичного транзиту умовно по-дiляе дослiдникiв на компаративюпв i регiональних фахiвцiв. Першi концен-труються на глобальнiй подiбностi результатiв демократичних перетворень, в той час як друп — на рiзноманiтностi локальних шляхiв до демократ, яка повинна, на 1'х думку, суттево вплинути на остаточнi результати.
Плутанина рiвнiв дослiдження завжди призводить до негативних та без-плщних наукових результатiв. Так, М. Макфол, Л. Вей, О. Фюун на пщстав1 наявностi iстотних вiдмiнностей посткомушстичних транзитiв вiд iнших, виявлених дослщженнями на локальному рiвнi, пiддалися спокум та зробили не повнiстю коректш висновки щодо iснування «четверто1 хвилi демократи-зацil» як глобального явища. На думку О. Фiсуна, який розумiе недостатнiсть локального рiвия дослщження для глобальних висновкйв, «саме демонстра-цiйний ефект "оксамитових" посткомунiстичних революцш викликав вторин-нi (i не таю штенсивш) демократичнi пiдхвилi 1990-х в Африщ та деяких крашах Азil» [11, с. 138]. Проте ця теза е лише припущенням автора, яке не одержало жодного обгрунтування ш в його пращ, ш в дослiдженнях захiдних науковщв. М. Макфол аргументуе iснувания «четверто1 хвилi ре-жимних змiн» лише наявшстю особливих механiзмiв i залежних вiд них ре-зультатiв транзипв посткомунiстичних кра1н, як! узагальнюються ним у не-пактованiй (noncooperative) моделi демократизацil. [12, с. 214, 242]. Вш
не тшьки не претендуе на пояснения будь-яких явищ за межами посткомушс-тичних кра!н, а й визнае обмежетсть дi! свое! моделi у випадках Вiрменi!, Грузi!, Хорват, Боснi! i Герцеговини, Болгарi!' та Румунп [12, с. 239—242].
Недостатшсть аргументiв на користь юнування глобально! четверто! хвилi демократизаци дозволяе зосередитися на аналiзi тдсумкш третьо! хви-лi демократизацi! на методолопчнш засадi, яка передбачае розумшня того, що розма!ття траeкторiй демократизаци не скасовуе подiбностi !! результапв.
Виявлення результатiв третьо! хвилi демократизаци та вивчення ординарно! фази демократизаци вимагають нового шструментарга, оскшьки поняття електорально! демократi!' виявляеться недостаттм для узагальнень. Потрiбний iнструментарiй пропонуе вiдомий американський макросоцiолог Ч. Тшл1 у виглядi орieнтованого на процес визначення демократ.
Ч. Тiллi уявляе демокрапю як особливого роду вщносини мiж державою та громадянами, а демократизащю та дедемократизацiю — як етапи змши таких вiдносин. На думку вченого, режим можна визнати демократичним, якщо полiтичнi вiдносини мгж громадянами та державою характеризуються широкими, рiвноправними, захищеними та взаемозобов'язуючими процедурами обговорення. Демократизащя означае загальш зрушення у бiк бiльш широкого за охопленням, б^ш рiвноправного за суттсть, бiльш захищеного та бшьш обов'язкового до виконання узгодження з приводу призначень на полгтичш посади та ухвалення державних ршень. Дедемократизащя — це вiдповiдно рух до бшьш вузьких, менш рiвних, менш захищених i менш взаемозобов'язуючих процедур обговорення [9, с. 29, 79].
Процедури обговорення Ч. Тшт мають вщповщники у рейтингах «Freedom House» (програма «Freedom in the World»), що дозволяе вимiрювати !х та вщ-стежувати динамiку !х розвитку. Полiтичнi права, як !х визначае «Freedom House», загалом вщповщають широким, рiвноправним i взаемозобов'язуючим процедурам обговорення, а громадянськ! свободи — !х захищеностi [9, с. 77].
Застосування пiдходу Ч. Тiллi допомагае визначити поняття консолщацп та деконсолiдацi!' демократ, а також класифiкувати полiтичнi режими, що ви-никли внаслiдок третьо! ^mi демократизацi!.
Консолiдацiя демократi! — це процес повороту процедур обговорення у бж !х розширення та збшьшення. Деконсолiдацiя демократi! — це вщповщ-но процес повороту процедур обговорення у бж !х звуження та зменшення.
Полiтичнi режими третьо! хвилi демократизацi! можна об'еднати в чоти-ри групи: консолiдованi демократ, дефектт демократi!', електоральнi авто-ритаризми та дедемократизоват режими.
У консолщованш демократi! iснують повномасштабнi процедури обговорення, якг повiльно розвиваються у бж розширення та збiльшення, демокра-тичнi iнститути функцiонують повноцiнно та сприяють демократизацi!, що постiйно вщбуваеться. З емпiрично! точки зору консолщована демократiя
е вшьною крашою, яка визнаеться електоральною демокрапею та мае ста-бшьний середнш рейтинг полгтичних прав i громадянських свобод вщ 1 до 1,5. Консолщоваш демократ под!ляються на два тдвиди: демократ, що консо-лiдованi протягом одного електорального циклу тсля переходу до демократ, та т!, що консолiдованi шзшше (табл. 3).
Таблиця 3
Консолвдоваш демократ?! третьоК хвилi демократизацп
Демократ?!, консолвдоваш пвд час Демократ?!, консолiдованi пiсля
демократичного транзиту закшчення демократичного транзиту
Швденна Европа
Португалш, 1спашя Грец!я
Центрально-Схiдна Европа та пострадянський проспр
Угорщина, Польща, Естошя, Литва, Словешя, Чех!я Хорватия, Латвш, Словаччина
Латинська Америка (Швденна та Центральна)
— Уругвай, Чиш, Панама
Карибський басейн
Сент-Ютс ! Невгс, Сеит-Вiисеит ! Греиадiии, Сеит-Люсiя, Бел!з Багами, Домшгка, Гренада
Африка
Кабо-Верде Гана
Азiя
— Швденна Корея, Тайвань
Океашя
Тувалу, Юрибатт, Маршалов! острови, Мжронез!я, Палау —
У дефектнш демократ юнують менш широк!, рiвноправнi, захищеш та взаемозобов'язуючi процедури обговорення, розвиток яких визначаеться постшним чергуванням процесiв консолщацп та деконсолщацп, демокра-тичш шститути функцюнують неповноцшно та хоча й не сприяють демократизаций проте обмежують амплгтуду коливань консолiдацiйних i декон-солщацшних процесiв, як! взаемно компенсуються. Тому т демократизацп, т дедемократизацп в дефектних демокрапях у цшому не вщбуваеться. З ем-шрично! точки зору дефектна демокрапя може бути вшьною чи частково вшьною крашою, яка визнаеться електоральною демокрапею та мае неста-б!льний середнш рейтинг полггачних прав ! громадянських свобод з амплитудою коливання в!д 1,5 до 4. Додатковим критер!ем для визнання демократ дефектною е збереження вищеописаного стану протягом 10—15 роюв тсля переходу до демократ Дефектш демократ под!ляються на два пщвиди за-лежно вщ р!вня полгтичних прав ! громадянських свобод та наявносп/вщ-сутност! короткочасно! фази дедемократизацп (табл. 4). 38
Таблиця 4
Дефектш демократа другоК та третьоК хвиль демократизацп
Стабшьш дефектнi демократа з в1дносно високим рейтингом полггичних прав i громадянських свобод Нестабiльнi дефектш демократа з в1дносно низьким рейтингом полгтич-них прав i громадянських свобод
Центрально-Схiдна Европа та пострадянський простiр
Болгар1я, Румушя, Укра!на Албашя, Македошя, Молдова
Латинська Америка (Пгвденна та Центральна)
Аргентина, Еквадор, Болшш, Бразилш, Сальвадор, Суринам, Гайана, Мексика, Колумбш Парагвай, Перу, Гватемала, Гондурас, Нжарагуа
Карибський басейн
Ямайка, Тришдад 1 Тобаго Антигуа 1 Барбуда, Домшжанська Республжа
Африка
Нам1бш, Бенш, Сан-Томе 1 Принсш, Мал1, ПАР, Сенегал, Ботсвана Замбш, Лесото, Сейшельсью острови, Малав1, Гвшея-Бюау, Сьерра-Леоне
Азiя
1ндш, Монголш, 1ндонезш Туреччина, Бангладеш, Шрь Ланка
Океашя
Папуа-Нова Гвшея, Вануату —
В електоральному авторитаризм! юнують ттмальт процедури обгово-рення, як повшьно деградують у бж звуження та зменшення, слабк демокра-тичш шститути, як сам! перебувають пщ загрозою, нездатш цьому завадити, вщбуваеться дедемократизац!я. З емтрично! точки зору електоральна демо-крат!я е частково в!льною кра!ною, яка не визнаеться електоральною демо-крат!ею, мае нестаб!льний рейтинг полггичних прав ! громадянських свобод з амплитудою коливання в!д 4 до 5,5 та збер!гае !нститути вибор!в ! виборних вищих посадових омб (табл. 5).
В дедемократизованому режим! процедури обговорення вщсутш чи май-же в!дсутн!, демократичн! !нститути л!кшдоваш чи мають суто декоративний характер, вщбуваеться дедемократизац!я. З емп!рично! точки зору, дедемокра-тизований режим може бути частково вшьною кра!ною, яка не визнаеться електоральною демокрапею, мае рейтинг полпичних прав ! громадянських свобод вщ 4 до 5,5, але не збер!гае !нститут!в вибор!в ! виборних вищих посадових омб, чи — нев!льною кра!ною з рейтингом пол!тичних прав ! громадянських свобод 5,5 та нижче, яка може ! збер!гати формальн! !нститути ви-бор!в ! виборних вищих посадових ос!б (табл. 5).
Неконсолщоваш демократ!! являють собою транзитивш режими, як! зд!йснили переход до демократ!! протягом ординарно! фази глобально! демо-кратизац!!. Вони не утворюють окремо! групи та мають невизначеш та р!зн!
тенденци розвитку. Станом на 1 мчня 2010 р. до них належать Сербш (тен-денщя до консолщацп), Чорногорiя (тенденция до дефектносп), Л!бер!я, Кенiя, Бурунди Коморськi острови, Схщний Тимор i Мальдiви (остант шiсть кра!н мають невизначенi тенденци).
Таблиця 5
Електоральш авторитаризми та дедемократизоваш режими
Електоральш авторитаризми Дедемократизованi режими
Центрально-Схвдна бвропа та пострадянський проспр
Груз!я, В!рмешя Киргизстан, Росш
Латинська Америка (Швденна та Центральна)
Венесуела —
Африка
Республжа Конго, Мозамбж, Джибуп, Кгер!я, Гамбш, Буркша-Фасо Центральноафриканська Республжа, Мадагаскар, Нгер, Мавриташя
Азiя
Фшштни, Непал Та!ланд, Пакистан
Океашя
Соломонов! острови Фщж!
Пiдбиваючи пiдсумки аналiзу результатiв третьо! хвилi демократизаци, можна зробити висновок про те, що палiтра полiтичних режимiв, котра ви-никла як !! наслщок, виявилася не настiльки рiзнобарвною, як це здавалося дослщникам демократичних транзитiв. Перехщ глобально! демократизаци в ординарну фазу та заюнчення демократичного транзиту в бшьшосп кра!н третьо! хвилi демократизаци примушуе до пошуку нових шструменпв ви-вчення посттранзитивних полiтичних режимiв i перегляду конфiгурацiй су-часних крос-нацюнальних порiвняльних дослiджень.
Л1ТЕРАТУРА
1. Даль, Р. Полiархiя. Участь в полггичному житт та опозицiя [Текст] : пер. з англ. / Роберт А. Даль. — Х. : Каравела, 2002. — 216 с.
2. Хантингтон, С. Третья волна. Демократизация в конце XX века [Текст] : пер. с англ. / С. Хантингтон. — М. : РОССПЭН, 2003. — 368 с.
3. Schmitter, P. C. The International Context of Contemporary Democratization [ТехЦ / Philippe C. Schmitter // Stanford Journal of International Affairs. — 1993. — Vol. 2. — No. 1. — P. 1—34.
4. Markoff, J. Waves of Democracy. Social Movements and Political Change [Текст] / John Markoff. — Thousand Oaks : Pine Forge, 1996. — 174 p.
5. Дайамонд, Л. Визначення та розвиток демократ [Текст] / Ларрi Дайамонд // У по-шуках правильно! парадигми: Концептуальт перспективи посткомушстичного переходу у кра!нах Схщно! Свропи : пер. з англ. ; за ред. Д. Гузши. — К. : Ай Б!, 2003. — С. 47—76.
6. Що робить демократа життездатними? / Адам Пшеворський, Майкл Альварес, Хосе Антоню Чейбуб, Фернанду Лiмонжi // Там само. — С. 215 — 234.
7. Freedom in the World 2010. The Annual Survey of Political Rights & Civil Liberties [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://freedomhouse.org
8. Растоу, Д. А. Переходы к демократии: попытка динамической модели [Текст] / Д. А. Растоу // Полис. — 1996. — № 5 — С. 5—15.
9. Тилли, Ч. Демократия [Текст] : пер. с англ. / Чарльз Тилли. — М. : Ин-т общест. проектирования, 2007. — 264 с.
10. Харитонова, О. Г. Генезис демократии (Попытка реконструкции логики тран-зитологических моделей) [Текст] / О. Г. Харитонова // Полис. — 1996. — № 5 — С. 70—78.
11. Фисун, А. А. Демократия, неопатримониализм и глобальные трансформации [Текст] / А. А. Фисун. — Х. : Константа, 2006. — 352 с.
12. McFaul, M. The Fourth Wave of Democracy and Dictatorship. Noncooperative Transition in the Postcommunist World [Text]/ Michael McFaul // World Politics. — 2002. — Vol. 54. — P. 212 — 244.
РЕЗУЛЬТАТЫ ТРЕТЬЕЙ ВОЛНЫ ДЕМОКРАТИЗАЦИИ: ВОЗМОЖНЫЕ ВАРИАНТЫ И ИНТЕРПРЕТАЦИИ
Гаврилюк Г. И.
Проанализирован современный процесс мировой демократизации. Утверждается, что концепция волн демократизации С. Хантингтона рассчитана на исследование экстраординарных фаз (волн) глобальной демократизации и доказывается, что третья волна в 1998 г. сменилась ординарной фазой демократизации, не породив откатной волны дедемократизации, как это ожидалось. Результаты третьей волны интерпретированы как возникновение консолидированных демократий, дефектных демократий, электоральных авторитаризмов и дедемократизированных режимов.
Ключевые слова: волна демократизации, демократический транзит, консолидация демократии, дефектная демократия, электоральный авторитаризм.
RESULTS OF THE THIRD WAVE OF DEMOCRATIZATION: POSSIBLE SCENARIOS AND INTERPRETATIONS
Gavruluk G. I.
The article provides analysis of modern world democratization process. The author maintains that Samuel P. Huntington's concept of democratization waves was devised to .study extraordinary phases (waves) of global democratization, and proves that in 1998 the third wave gave way to an ordinary phase of democratization, without creating an outflowing wave of democratization as it was expected. The author interprets results of the third wave as the occurrence of consolidated democracies, imperfect democracies, electoral authoritarian regimes, and dedemocratized regimes.
Key words: wave of democratization, transition to democracy, consolidation of democracy, imperfect democracy, electoral authoritarianism.
