CC BY
58
сьогоднi економiчнiй моделi екологiчнi витрати взагалi не беруться до уваги, вони не включаються у виробничу функцiю i не враховуються у ВВП. Однак, на думку Германа Дейт, виробництво по сутi споживае природний каштал i зараховуе його на поточш рахунки. Вчений доводить, що вичерпування природного кашталу е такими ж виробничими витратами, як i сировина, енергiя, зарплата тощо i тому мае враховуватися у макросистемi нацiональних рахун-кiв та мiжнародному балансi платежiв. Iнтерналiзацiя екологiчних витрат (включення !х у собiвартiсть i цiну продукци) змушуватиме платити за природний каштал виробниюв, як забруднюють або збiднюють природне життеве довкiлля [3, с. 5-6], тим бшьше, що, на думку вченого, сьогодш Mдефiцитними чинниками стають вже не засоби виробництва, створеш людьми, а природний каштал, що залишився; тобто не рибальськ човни, а популящя риби, що зали-шилась у морiм [3, с. 9]. Звщси робимо висновок, що стратепя економiчноi дь яльностi теж повинна кардинально змшюватися i на щ позитивнi змiни вщпо-вiдним чином може вплинути тiльки радикальна еколопзащя економiки.
На пiдставi сказаного зрозумшо, наскiльки складним у реальнiй прак-тицi буде процес еколопзаци мiжнародних економiчних вiдносин Украши. Адже у ддачш у нашiй державi системi iснуе ще багато невирiшених проблем, це зокрема, вщсутшсть вщповщно! нiшi на свiтовому ринку технологш, товарiв i послуг; слабкiсть мiжнародних iнвестицiйних процесiв; диверсифь каци iмпорту природних енергоресурсiв (нафти й газу); диверсифжацп ек-спортного потенцiалу тощо.
Тому, з прагматично! точки зору, еколопчний чинник (з урахуванням складност багатьох традицшних проблем зовнiшньоекономiчноi дiяльностi Украши, пiдсилених нестабiльною полiтичною ситуащею) може видатися зайвою i нав1ть непотрiбною ланкою у сукупностi проблем удосконалення та реформування економiки Украши. З огляду на це, необхщно продовжувати цiлеспрямованi грунтовш науковi дослщження з проблем еколопзаци в1тчиз-няно! економiки, зокрема й у сферi И зовнiшньоекономiчноi дiяльностi.
Лiтература
1. Наше общее будущее: Доклад Международной комиссии по окружающей среде и развитию (МКОСР)/ Пер. с. англ. - М.: Прогресс, 1989. - 376 с.
2. Коммонер Б. Замыкающийся круг. - Л.: Гидрометеоиздат, 1974. - 278 с.
3. Дейл1 Г. Поза зростанням. Економ1чна теор1я сталого розвитку/ Пер. з англ. 1н-т сталого розвитку. - К.: 1нтелсфера, 2002. - 312 с.
УДК 332 Доц. М.1. Гайковський, канд. кт. наук - НЛТУ Украши
РЕЛ1Г1Я ТА ЕКОЛОГ1Я
Релшя - союз-л1га людини з Богом 1 людини з природою. Порушення цього союзу - причина всесв1тньо'х' катастрофи, в тому чист еколопчно':!. Спроби окремих мислшетв вiдновити первiсну гармонiю мiж людиною i природою поверненням до первюних форм релМ i вщмовою вiд монотех'зму даремнi i безперспективш. Като-лицька Церква пропонуе долати глобальш проблеми сучасностi шляхом християнсь-кого солiдаризму i соцiального реалiзму.
Ключов1 слова: Бог, людина, природа, первюш культи, прометех'зм, монотех'зм, еколопя.
Doc. M.I. Gajkovs'kyj -NUFWTof Ukraine Religion and ecology
Religion union-league of man with God and man with nature. Violation of this union is the reason of world catastrophe in that number ecological. Attempts of separate thinkers to pick up thread primitive harmony between a man and nature by returning to the primitive forms of religion and waiver of monotheism unavailing and having no prospects. Catholic Church suggests to overcome the global problems of contemporaneity by christian soli-darism and social realism.
Keywords: God, man, nature, primitive cults, prometheism, monotheism, ecology.
Релтя - складне i, водночас, дуже просте для розумшня слово. З ла-тинсько! воно буквально означае "вщновлення союзу" - Великого союзу Лю-дини з 11 Творцем i Господом. У Святому n^bMi слово "союз" давньоеврейсь-ке "бергт", латинське "testament ", укра1нське "завгт" означае двохсторонню угоду i взяття зобов'язань для встановлення i шдтримки миру, дружби i злаго-ди. Слово "л^а" - союз вживаеться для визначення стлки Бога з людьми.
В юторичному минулому ус народи набули сощального i правничого досвщу. Люди домовлялися мiж собою через угоди i контракти. Тим, хто до-мовлявся, надавали певних прав i накладали на них певнi зобов'язання. Дого-вiрнi сторони об'еднувались через клятву i жертву, нерiдко влаштовували священнi трапези i, на знак укладення спiлки, встановлювали пам,ятнi знаки, садили дерево, будували жертовник. Власне, виходячи iз такого iсторичного досвщу, людство окреслило сво! стосунки з Богом. Зрештою людина приходить до стлкування з Богом з Його Божественно! воль 1стори вiдомi угоди мiж рiвними i мирними народами, групами чи особами для взаемодопомоги. Вiдомi i нерiвнi домовленост^ коли сильнiший бере пiд захист слабшого, а той зобов'язуеться служити йому (васальш угоди).
Святе Письмо мютить опис союзiв - домовленостей Бога з людьми: з Ноем (Бут. 9), з Авраамом (Бут. 17) Окремi богослови i фшософи додають до них ще зав^ з Адамом (Бут. 2). Звшьнений з египетського рабства, народ ук-лав з Богом Синайський союз, який виокремив визнавщв цього союзу з кола шших народiв, як обожнювали сили природи. Цей союз не був угодою рiв-них сторш. Всемогутнiй i вiльний у сувереннш свободi Бог дарував людям свш Союз i продиктував 1м сво! умови, якi лягли в основу Закону. Синайський союз (Вих. 24) супроводжувався вщповщними культовими обрядами: священною трапезою, жертвоприношенням, кров жертви вщгравала тут ю-тотну роль. Бог запечатав цей союз клятвою (Втор. 4,31). На спомин про си-найську спшку залишились священш предмети - ковчег Зав^у зi скрижалями Закону i скишя - намет, в якiй виставили кивот як прообраз Храму - святого мюця зустрiчi народу з Всевишшм.
Християнство бачить у цьому союзi рятiвний задум Творця, який прагне привернути людей до себе, утворити з них релтйну, культову спшь-ноту щоб та присвятила себе вщданому служiнню Боговi i ближньому, жила за його заповщями i успадкувала його Царство.
Порушення союзу з боку людства (Бог школи не був порушником) по-тягнуло за собою заслужену кару. Пророчi книги вiстують локальнi i свiтовi
катастрофи, як загрожують грiшникам. Однак Бог е непорушний у своему задумi i дае обiтницi нового союзу.
Тема сакрального Союзу Людини з Богом поставлена в центр христи-янського культу самим 1сусом Христом. У Новому Завт - Союзi Бог перебу-вае серед людей (2 Кор. 6,16), змшюе 1х серця i даруе 1м свого Святого Духа (Рим. 5,5). Вт приносить з собою "свободу дггям Божим" (Гал. 4,24) усiх на-родiв Землi. У християнствi наголошено, що весь величний план порятунку людства також iменуеться Завiтом. Тай усе Христове Свангельське Вчення вдало назване Новим Завком.
Бiблiйнi, авраамiстичнi релтп: юдейство, християнство, iслам розгля-дають Бога, Природу i Людину в нерозривнт едностi. Книга Буття розпочи-наеться вiршем "На початку сотворив Бог небо i землю" (Бут. 1,1). У планетарному вимiрi земля становить свгт природи. Вщ 11 багатств залежить життя. Псалмосшвець богонатхненно зазначив: "Небо - небо Господне, а землю вш дав синам людським " (Пс. 115,16). Отже, земля - оселя людини i людства.
Однак мiж людиною i землею iснуе ще тютший взаемозв'язок. Люди-на частинка земль Адам як iм,я i як ютота походить вiд слова "земля". У Тал-мудi стверджуеться, що всiх кiнцiв землi злетшися пилинки, частинки того пороху, в який Господь вдихнув животворне начало, душу живу i безсмер-тну" (Санг. 38).
Шестиднев зафжсував: "Господь Бог утворив чоловiка з земного пороху та вдихнув йому у нiздрi вщдих життя i чоловiк став живою iстотою. Господь Бог насадив сад в Едем^ на сходi, й оселив там чоловжа (Бут. 2,7-8). Створивши чоловжа, Господь повiв його садами, кажучи: "Подивись, який прекрасний цей свгт, створений мною для тебе. Бережи його i пам'ятай, що пошкоджене тобою нiкому буде направити" (Когелет Раба, 9).
Зв'язок мiж землею i людиною простежуеться в уЫх древнiх релiгiях, особливо в аграрних культах, де вимальовуеться образ богит природи, земль матерi i землi-жiнки з культами родючостi. Земля i земнi матерiальнi блага були спонукою до появи матерiалiзму, виштовхували Бога Отця на друге i другорядне мiсце. Водночас, Боже Провидтня вiдводить Землi визначне мю-це у задумi спасiння. Земля - твортня Боже i цiлком належить Йому Господня земля i повнота 11, вселенна i всi, що живуть на нiй" (Пс. 24,1), повторюе за псалмосшвцем священик, запечатуючи грiб (вартувало б говорити на щ теми частiше, то й смерть не постшала б вкорочувати життя). Земл^ як i всьому творiнню, належить славити свого Творця i Господа ця хвала лине iз уст людини (Пс. 104).
Христова Церква поетично i богословськи мудро виписала складт взаемовiдносини мiж Богом i людиною. В анафорi Божественно! Лiтургi! Св. Василiя Великого мовиться: "Ти створив чоловжа, взявши прах iз земл^ i, вдосто1вши образом Тво1м, Боже, поставив Ти його у рясному раю, i обгтував йому безсмертне життя i насолоду вiчних благ за збереження заповщей Тво-1х. Коли ж вiн не послухав Тебе, ютинного Бога, створителя свого i дав себе звести принадою зминою та вмертвив себе сво1ми прогрiшеннями, Ти вигнав його праведним Тво1м судом, Боже, з раю у цей свгт i повернув на землю, з
яко! вш був узятий, справляючи йому спасення через буття знову у самому Христ Твоему. Бо не одвернувся Ти до краю вщ створшня Твого, яке Ти створив, Благий; I не забув Ти дша рук Тво!х, яке посгтив Ти многообразно ради милосердя милост Твоеi; пророюв послав Ти... провщаючи нам прийдешне спасшня".
У под1бнш евхаристшнш молшш Захiдноi Церкви згадуеться: "Коли ж, через непослух, людина втратила Твою приязнь, Ти не залишив и у полот смерть.. Ти багаторазово пропонував людям союз".
Землю { все, що на нш, Господь дов1рив людиш { доручив !й бути господарем земль Земля у первюному вигляд1 - сад, який Адам мав порати { дог-лядати (Бут. 2,15). Таким чином, еколопчш обов'язки "порати { доглядати землю" було покладено на людину разом з першою заповщдю. Книга Буття фжсуе спочатку накази еколопчного, пот1м уже морально-етичного порядку (Бут. 2,15-16). З цього часу починаеться взаемод1я Людина - Природа. З одного боку, людина своею працею змшюе обличчя земль З шшого - земля значною м1рою формуе психологда людини та й людину загалом.
Чимало фшософ1в { богослов1в стверджуе, що релтю можна розгляда-ти { як зв'язок м1ж людиною { природою. З б1блшно! картини випливае, що на початку Бог, людина { природа перебували у цшковитш гармони: доскона-лють, краса { доцшьшсть панували у свт. Трагед1я гр1хопадшня внесла дис-гармошю. Вселенська Церква вчить, що гр1х - це надуживання свободою, яку Бог дав творшням, щоб вони могли любити Його й одне одного. Рел1ги свгту повняться розпов1дями про розрив спшки людини з небом через провину, яку добровольно вчинили прародичь
Образна мова Б1бли акцентуе, що людина, зловживаючи своею свободою, не послухала Божо! заповщ, тдпала тд намову диявола { дала вмерти дов1р1 до свого Творця { Володаря. Люди створили соб1 фальшивий образ бога - "бога заздрюного на сво! привiлеi" (Катехизм Католицькоi Церкви. 399), бога жорстокого, злобного { мстивого. Шзшше такого деспота спробували скинути з небесних чертопв { розчинили у свт природи. Однак, як каже апостол Павло, "Бог осм1яний бути не може" (Гал. 6,7). Ус наступш гр1хи були, е { будуть тим самим непослухом Богов1 { браком дов1ри до його доброти. Гармошя, в якш жили люди з Богом { з Природою, яка базувалася на первю-нш праведности була зруйнована.
Велик Вчител1 людства, в тому числ1 Отщ Церкви, бачили природу осквернену, одержиму нечистою силою. Ворожють стихшних сил природи вщчували на соб1 вс поколшня, а наше чи не найбшьше. Земля давно перестала бути раем для людей, а в "райських" куточках трошюв не втихають смертоносш смерч^ урагани { торнадо. Земля стала проклятою через гр1х людини { приречена родити "терня { будяки" (Бут. 3,17-18). Вона перетворилася на мюце випробувань { страждань, аж до смертного часу, доки людина не по-вернеться у землю, з яко! и було сотворено (Бут 3, 19).
Свого часу "ангельський" доктор { Вчитель Церкви, знаменитий фшо-соф { богослов Тома Аквшський стверджував, що природа слугуе мюцем пе-ребування диявола { бшвського порщдя, яке переповнило землю сатанинсь-
кими спокусами, передуЫм демонiстичними забобонами. Тут доречно прига-дати yci типи уявних релтй з ïx жорстокими культами i кривавими жертвоп-риношеннями. Шхто не заперечуе, що у сонмi примiтивниx релiгiйниx вГру-вань обов'язковим е пошанування природних об,ектiв. У них можна вщшука-ти численш приписи, заборони i табу, як можна витлумачити як природоохо-ронш акцiï.
Тепер полiтеïстичнi вiрування розщнюють як вияв боротьби людини з природою. МислителГ Стародавнього Свiту, аналГзуючи древнi релiгiï, нев-томно шукали надприродну Першопричину, що створила свгт. У 6-5 ст. до н.е. вибухнула справжня духовна револющя, яка, за влучним висловом Ергха Фрома, зруйнувала основи старих природних вгрувань i вгдкрила дорогу чо-мусь вгльному i людяному. Тодг з'явилися потужнг i неперевершенг фгло-софсько-етичш системи, частина з яких набула окремих рис релть
Християнськ богослови мають рацiю в тому, що саме християнство мае велим заслуги в освоенш i перетвореннi природи, оскшьки визволило лю-дину вгд вГри в шюзшних володарiв чи господарiв природи - божюв, демошв i духГв. Природа, таким чином, стала доступною для людини, що створило умо-ви для розвитку природничих наук i техшки. Росшський релiгiйний фглософ Микола Бердяев писав: "Людина не могла науково шзнавати природу i техшч-но оволодГти нею, доки природа уявлялась ш заселеною демонами i духами, вгд яких залежало людське життя. У цьому причина обмеженого розвитку при-родознавства i теxнiки у Стародавньому свт. Християнство звшьнило людину вщ цього пандемонiзму - вщ цiеï задавленостi демонiчними стихшними силами - i цим духовно шдготувало можливють розвитку природничих наук i техшки, оволодшня природою i шдпорядкування ïï людиш".
Окремi богослови (передуЫм протестантсью) вбачають у прагненш змшити свгт виклик Творцевь В апокрифГчнш книзГ Еноха розповщаеться як диявол Азазель навчив людей рГзним мистецтвам, зокрема виготовляти зброю i користуватись нею, роз'яснив рух зГрок i Мгсяця. I настало велике безбожництво. Однак архангел Рафаш ув'язнив Азазеля i прикував його до скелГ у пустель Отже, "мистецтво " мштаризму, астрологи i богоборства вва-жаеться диявольською справою.
У революцшш, буремш часи модно захоплюватись промете1'змом (ад-же знайшовся один Гз бопв, що викрав вогонь, аби допомогти людям). З про-мете1'змом себе порГвнювали марксизм i комушзм. У нещодавно минулГ часи "реального" сощалГзму у кожнш школГ i на кожному шдприемствГ висгли лозунги: "Гордись, Людино - свгт це Ти, а в шм немае бога". Гасла радянського перюду мали переконати трудяшд маси, що вони е всесильними володарями свГту i мають панувати над природою. Доречно вщсвГжити у пам'ят мГчу-ршську сентенщю: "Нам не треба чекати милостей вгд природи. Взяти ix у не1' - наше завдання!". Цей галасливий клич обернувся Гвалтуванням свГту природи "в однш окремо взятш кршш" на шостш частиш Землг Чорно-бильський реактор палахкотить смертоносним вогнем промете1'вського типу, так само як вогонь крематорив Треблшки i Дахау. Щ вогш запалили жерщ промете1'вських квазГрелшш комушзму i нацизму.
У нинiшньому посттоталiтарному cbïtï людство занепокоене еколопч-ною кризовою ситуацiею. У багатоголосс часто чути тривожнi голоси "зеле-них" i алярмiстiв: "Назад до культу природи!". Окремi представники вченого свггу Заходу вбачають вихщ з екологiчноï кризи у вщродженш древнiх куль-тiв, якi, на ïx думку, забезпечують iдеальну гармошю мiж людиною i природою. Теоретик ютори Арнольд Тойнбi запропонував християнам повернутися до позабiблiйниx релтй, якi, нiбито, можуть стати засобом порятунку вщ екологiчниx бiд. У статт "Релiгiйнi основи сучасноï екологiчноï кризи" (1972) А. Тойнбi кинув звинувачення авраамютичним релiгiям (юдейству, християнству i мусульманству) в тому, що вони змусили людей забути старi культи, як боготворили природу.
У творчш спадщиш цього автора можна знайти сентенщю, що "засiб спасшня сучасного людства - змiна монотеютичного свiтогляду пол^еютич-ним, бiльш древшм i колись поширеним повсюди. Конфущанство i сишшзм базуються на гармоншнш спiвдружностi людини з природою. Даосизм про-повiдуе: нехай природа ще сво1'м шляхом, не зачепленим зухвалим i недореч-ним людським втручанням".
Зрештою А. Тойнбi iдеалiзував також релши iндусiв i античних греюв. Французький фiлософ Б. А. Левi також побачив порятунок у поверненш до релтйно1" едностi з природою чаЫв пастуших племен.
Ерix Фромм звинуватив християнство у ворожостi до природи. Цей оригшальний мислитель, який спробував синтезувати марксизм i фройдизм, запропонував людям "зануритись у нетеютичний (тобто безбожний) мютицизм дзен-буддизму або створити нову релтю любовГ. Професор Калiфорнiйсько-го унiверситету Т. Роззак запропонував вщмовитись цiлком вiд наукового мис-лення i повернутися до свггогляду середньовiччя, вiдродивши магiю i мютику.
Виглядае так, що свiт фiлософiв-любомудрiв закликае людство повернутися назад, в глибину втв, забувши, що "природний стан" школи не був i не буде панацеею вщ вЫх лих. Повернення до умов первюного стану суспшь-ства означае хрошчне недощання, брак медицини i вщсутшсть цившза-цiйниx вигод. Томас Гобс колись справедливо вщзначив, що таке життя "зли-денне, огидне, грубе i недовготривале". Цiкаво, що основоположник марксизму Карл Маркс досить переконливо зазначив, що "грубий культ природи (в 1нди) робить з людини поюрне знаряддя забобошв, позбавляючи людей будь-яко1' енерги до iсторичноï дiяльностi". Принизливiсть культу природи прояв-ляеться, на думку Маркса, в тому, що людина, як володар природи, благого-вшно падае на колша перед мавпою Гануманом i перед коровою Сабалою, як вшановуються як боги " (К. Маркс, Ф. Енгельс. Твори. т. 9. с). Класики марксизму шддали нищiвнiй критицi концепцiю свого земляка письменника Г. Даумера, який прагнув вщродити в модернш формi древню дохристиянсь-ку релiгiю з культами любовi i природи. Вщомо, що арiйськi культи пробува-ли впровадити в життя зловюш Адольф Птлер i Альфред Розенберг. Вщомо, що "нiмецька", нацистська вiра, як антигуманна, була заборонена Нюрнберзь-ким судом. Iсторiя свiдчить, що культи природи супроводжувались масовими кривавими жертвоприношеннями, нерiдко людськими, обрядовим пияцтвом i
розпустою. Така релтя розцшюеться як вивих i не е привабливою для людства. На наш погляд, як школи актуально звучать сьогодш слова Льва Великого Папи Римського: "Християнине! Шзнай свою пдшсть, бо Ти тепер е сш-вучасником Божо1' Природи, тож не вироджуйся, повертаючись до ницост минулого життя (Проповщ, 21,3).
У нашГ дш книжковГ магазини вгинаються вгд теософських видань, а телеефГр переповнений пропагандою окультизму. Визнавщ цих неорелтй за-певнюють довГрливу аудиторда, що тшьки культ природи, мапя i астролопя забезпечать добробут, мир i симфошю людських i природних сфер. А раз так, то варто вдатися до розпусних фалГчних обрядГв, як "гарантують" землГ родю-чють, а щасливим послщовникам таких культГв штимне злиття з природою.
Християнство, як i шшГ авраамютичш релГги, акцентуе на вГрГ в Над-природного, Трансцендентного Начала. Бог монотеютичних релтй е Богом ВГчностГ, Творцем i Промислителем, Життедавцем i Спасителем. У бГблшному ШестидневГ образною мовою мГфу вщтворено велич творшня СвГту, Життя i Людини в усьому Бог бачив, що воно добре i досконале, за винятком грГха.
Достатньо перегорнути БГблда, щоб переконатися в тому, що Творець постшно турбуеться про свое творшня. " Бог бо так полюбив свгт, що Сина свого Единородного дав" (Йо. 3. 16). Первюне повелшня, дане Людиш ще до грГхопадшня бути активною i оволодГвати Землею, залишилося актуальним на вши. Людина може виконувати Божий наказ оволодГвати землею тому, що вона пов'язана з природою.
"Бог створив природу гармоншно функцюнуючою i вс науковГ вина-ходи е можливГ для реалГзаци, тому що у Божш свГтобудовГ юнуе гармо-ншний порядок. Найголовшшим у житл е те, щоб людина зрозумгла, що Бог шклуеться ïï долею i доказом цього е Божий наказ оволодГвати землею та шзнавати закони природи, щоб покращувати собГ життя. (Рассел В. Маатман БГблГя, Природознавство й еволющя. Торонто. с. 88). Авраамютичш релтй спростовують вчення схщних релтй, яю розглядають свгт глюзГею i вмюти-лищем зла. У реальному земному свт людина зустрГчаеться з Богом, який ш-коли не скасовував свого повелшня "порати i доглядати" землю. З точки зору християнства, Людина i свгт постшно перебувають шд ошкою доброго i люб-лячого Небесного Отця. Поряд з цим, Християнство не залишаеться осторонь вгд дослщження i виршення глобальних проблем, як поставили людство у скрутне становище. Минуле столГття характеризувалося рекордною кшьюстю загроз самому юнуванню життя. Апокалштичш настро1' загибелГ людства i кшця свГту полонили значну частину мислителГв, богословГв i полГтиюв (пе-реважно протестантського спрямування). Погляди багатьох учених характе-ризувалися цшковитим запереченням здатност науки виршити глобальш проблеми. СкрГзь ширилися сощальний песимГзм i занепадницьк настро1'. У кшщ ХХ ст. у шдходах до розумшня i розв'язання глобальних проблем, в тому числГ еколопчних, з'явилося два протилежних напрямки: перший - апока-лштичного алярмГзму i сощального песимГзму i другий - християнського со-лщаризму i сощального реалГзму.
Апокалштичний (той, що стосуеться кшця свГту) алярмГзм (пашкуван-ня, неперевГреш необгрунтоваш чутки, що викликають тривожш настро!')
презентувався Римським клубом. Учасники клубу акцентували на негативних наслщках науково-теxнiчноï революци, пророкували неминучiсть свiтового катаклiзму. Загроза термоядерно!' вiйни, яку готовi були розв'язати антагошс-тичнi свiтовi системи, складна мiжнародна обстановка загострювали решту глобальних проблем. У xiд шшли приголомшливi розрахунки: у 1970 р. шби-то настало перенаселення планети; у 1980 р. мав настати всесвгтнш голод, а еколопчна криза мала стати незворотною; у 1980 р. вода мала стати цшком непридатною до вжитку, а земля цшком забрудненою; у 1990 р. шбито повинно було забракнути кисню i очшували загибелi всього живого.
З розпадом радян^^ '4мперп зла" алярмiзм вщшшов на заднш план i поступився мiсцем помiркованим пiдxодам подолання реальних перешкод у виршенш глобальних, в тому чи^ екологiчниx, проблем. Пальма першостi тут належить Католицькiй Церквi, яка власне презентуе позищю християнсь-кого солщаризму i соцiального реалiзму. Соцiальнi енцикшки Вселенських арxiереïв Йоана ХХШ, Павла VI, та Йоана Павла II, а також ршення Другого Ватиканського Собору, вивели Вселенську Церкву на переднш край охорони людини, життя i природи. Церква зробила детальний глобальний аналiз су-часного стану планети i людства та висунула оптимютичну програму "куль-тури життя", яка мае витюнити "культуру смерт^'.
Ми подаемо детальний виклад соцiальноï доктрини католицизму як найрозробленiшоï релiгiйноï концепцiï вирiшення глобальних проблем.
Нащональний лiсотеxнiчний унiверситет Украши мае поважний дос-вiд у вивченнi сощальних доктрин сучасностi i застосуваннi ïx рекомендацiй у конкретних умовах.
На початку переломних 90-х роюв минулого столiття унiверситет, в особах ректорiв професора Володимира Кучерявого i академша Юрiя Туницi, став оргашзацшним i науковим центром вивчення i поширення соцiальноï доктрини християнства в Украшськш державi. На базi унiверситету функщ-онував постiйно ддачий органiзацiйний комiтет Мiжнародноï науковоï кон-ференцiï "Церква i соцiальнi проблеми" (Голова - професор В. Кучерявий, далi професор Ю. Туниця. Було проведено три Мiжнароднi науковi конференций Робочою назвою однiеï з них була: "Еколопя, економiка i християнсь-ка мораль: украшська дшсшсть i перспективи". Матерiали конференцiï опуб-лiковано у 2000 р.
Книга стала своерщним компендiумом аналiзу еколопчних, економiч-них, духовних соцiальниx i моральних проблем Укра1ни на час ïï виходу з ко-лонiальноï залежностi i здобуття суверенiтету. Ухвалою першоï конференцiï започатковано викладання курсу "Релтезнавство" у вищiй школi Украши ушх рiвнiв акредитацiï. На наших наукових конференщях (як i зараз) збира-лися вченi: екологи, економюти, фiлософи, богослови, полiтологи, iсторики, релтезнавщ, лiтератори, мистецтвознавцi, священики, катехити, медики, державш службовцi, представники полiтичниx партш i руxiв. Збиралися авто-ритетш, небайдужi люди, перейнятi проблемами побудови могутто", багато1, красиво1, демократичноï Украши, готовi в умовах вiдкритоï, щироï дискусiï i дiалогу розглядати ïï тривожну дшсшсть i обнадшливу перспективу. Прко
було констатувати, що природне життеве середовище Украши - осквернене, економжа - зруйнована, ïï громадяни знедолеш, у суспшьствГ пануе мораль-ний розклад i деградащя. Однак не плач i розпач, а пошук виходу Гз прикрих обставин характеризував атмосферу конференцш. За взГрець учасники конференцш прагнули мати перед собою життя i вчення 1суса Христа, який показав людству сенс земного буття у пращ, молшш, милосердГ, в любовГ до ближнього i до створеного Богом свгту, в любовГ до людини i природи. Учасники конференцш вщзначили що обговорення проблем виходу Украши з еко-лого-економiчноï кризи тривае десяташттями, що застосовуваш урядами заходи безрезультатно що в Украш вщсутня системна еколого-економГчна политика. На конференщях лунали заклики до усiеï повноти Церкви (Герархи, духовенства i мирян) вщгукнутися на глобальш виклики сучасност i повер-нутися обличчям до проблем екологп, безробгття, бщносл, штеграци в евро-пейський дГм тощо. У тяжю переломш перюди переощнки вартостей тшьки Церква мае моральний авторитет говорити про малопопулярш речГ вщкрито i безбоязно. Церква спроможна коригувати полГтику мораллю, здоровим глуз-дом, вГчними Божими заповГдями. Ниш Церква може формувати уявлення, що е суспшьним добром чи злом, справедливою чи несправедливою. Вгд ïï авторитетних заяв залежать судження, яю погляди, дп, позицп вщповщають Божому ПромисловГ i Божим задумам про свгт i людину, а яю е богопротив-ними i не людяними. Активна участь у конференщях Глав украшських Цер-ков та Герархи, ïx жвавий дГалог з ученими запевнили твердГ сподГвання укра-ïнськоï суспшьност в тому, що Церква не стоятиме осторонь.
РозумГемо, що Украшсью Церкви щойно спинаються на ноги шсля жорстоких гоншь i кривавих переслГдувань. Однак украшський народ уже че-кае мудрого проводу Церкви, вмшня ощнити реальне i окреслити прийдешне.
Для усшшного подолання системноï кризи украïнськоï економжи, для докоршного покращення стану украшського довюлля, для оздоровлення духовного i морального життя укра^сь^ суспшьност варто максимально ви-користати юторичний досвщ Украïнськоï Церкви, насамперед Греко-като-лицькоï. Ми мали i маемо ушкальну Церкву, яка своею дГяльшстю, своïм Гс-торичним буттям довела свш нащональний характер. (На жаль, Православна Церква з юнця XXVII ст., шд тиском чиновниюв Московського православ'я, перетворилася у знаряддя колошзаци i денащоналГзаци украïнського народу). Греко-Католицька Церква через Добромильську реформу зумгла вщродитися сама i вщродила до активного суспгльного життя украïнську нащю. Очолюва-на митрополитом Галицько-Киïвським Андреем Шептицьким, ГерархГя Церкви прагнула змшити на краще життя народу у свпш новоï соцiальноï док-трини Католицькоï Церкви, накресленоï в енцикшщ "НовГ справи" Лева ХХШ Папи Римського. Великий християнин i щирий украшський патрют-державник митрополит Андрей Шептицький, будучи чинним у вЫх сферах суспгльного життя, звернув увагу i на еколопчш проблеми. У ЦерквГ жила пам'ять про митрополита ГригорГя Яхимовича, оборонця i захисника укра-ïнськоï мови, який розпорядився, щоб при кожнш парохп завести i утримува-ти шюлку-розплщник саджанщв дерев i зобов'язував молодГ подружжя сад-
жати i щепити фруктовi дерева. Митрополичий ординарiат при Шептицькому доручав "всечесному духовенству заохочувати вiруючиx i, особливо, шкшьну молодь, до активноï участ в "торжественному садженнi дерев" як "важноï i вельми для населення пожиточноï справи". Можемо бути певними, що саме з цих прадщвських насаджень, на яких спочивае благословення великих под-вижниюв нашоï Церкви, тепер користае наше поколшня. Мусимо задуматись i над тим, що ми залишимо сво1м нащадкам.
Дивлячись на сотш рокiв вперед, митрополит Андрей Шептицький стояв бiля витоюв природооxоронноï справи в Украïнi. 15 квггня 1935 р. митрополит видав Грамоту про утворення першого украшського заповщника. Ним став кедровий лю на вершинi гори "Яйце", який займав площу 255 га у Горганах бшя Перегiнська. У Грамот писано: "Маючи на увазi велике значен-ня, яке мае для науки i культури Украшського Народу творення з цшних за-кутин нашоï землi окремих заповщниюв, що по всi часи стояли б для грядущих поколшь та з яких молодь черпала б любов до рiдноï землi й училася б шзнавати ïï красу, та котрi були б великим невичерпним джерелом для науко-вих природничих дослщв i студш, та творили б спiльну нацюнальну цш-нiсть, та щоб дати основи для майбутнього украшського нацюнального парку, на загальне бажання й прохання нашого громадянства Ми утворили в маетност Галицькоï Греко-католицькоï Митрополiï .... цей заповiдник".
Велик ентузiасти природооxоронноï справи i украшсью патрiоти Ан-дрiй П'ясецький, Андрш Мельник, Олена Мрицiвна та ш. мали намiр вiдкрити ще тридцять природоохоронних об,ектiв. 20 квiтня 1935 р. п'ятий з,ïзд Укра-шських природниюв i лiкарiв подякував митрополиту Андрею за створення першого заповщника i звернувся з "гарячим проханням розширити його у перший украшський нацiональний парк, який стане символом чест i престижу наци та необхщним верстатом (знаряддям - М.Г.) працi для укра^сь^ науки".
Утворюючи в умовах окупацп заповiднi еталоннi територiï украшсь-raï природи лiсу i степу, Украшська Церква не сумшвалася в тому, що неод-мiнно настане час сподiваноï волi. Вона вiддавала ïx пiд опiку Наукового То-вариства iм. Т Шевченка - своерiдноï Академiï Наук недержавноï Украïни, як базу для науково-дослiдноï i виxовноï роботи.
У 1938 р. митрополит Андрей закупив 4 тис. га люу в Лозиш на Роз-точчi для розвитку природооxоронноï лiсiвничоï науки i створення на цш базi Лiсового iнституту. У фондах Центрального державного арxiву Украïни у Львовi ми виявили цiнний документ - звернення пращвниюв Лiсового науко-во-дослiдного iнституту пiд керiвництвом Андрiя П'ясецького до митрополита Андрея Шептицького з проханням про шдтримку i утримання цього iнсти-туту. Отже, Нащональний люотехшчний унiверситет Украши мае завдячувати Главi i Отцевi Украïнськоï Греко-Католицькоï Церкви митрополиту Андрею Шептицькому за княжий дар - навчальну базу i за фундацш укра^сь^ лiсiв-ничоï природооxоронноï науки. Митрополича управа i фаxiвцi природоохо-ронноï i лiсiвничоï справи ошкувались заповiдними лiсами i дiлянками уш-кальноï степовоï рослинностi, в яких водилася величезна кiлькiсть дичини. На лош природи, у Пiдлютому б^ Перегiнська знаходилась лiтня резиденцiя
митрополита. Вона стала базою вишколу шдростаючого поколшня украшщв у спортивно-оздоровчих таборах, кузнею нащонально-патрютичних, держав-ницьких кадрГв, самовщданих борщв за ВГру i Украшу. Прикро, що радянсь-кий режим знищив виплекаш працею украшських патрютГв заповщники, прикро, що перетворив щ благословенш мюця у притон компартiйноï елгти... Щойно тепер заповщну мюцину передано Церквь в надГя, що оживе i вгдро-диться вимрГяна спадщина колишшх подвижниюв охорони природи. Зви-чайно, тепер шшГ часи: Церква втратила земельну i люову власшсть i не може як колись бути фундатором i засновником заповщниюв i нащональних парюв. Вона сама потребуе допомоги. Вона заслуговуе на вдячшсть i визнання всiеï украïнськоï сусшльностГ, i науковоï громадськост зокрема. Вщрадно, що ректорат люотехшчного ушверситету мае намГр, зафжсований у програмГ, створи-ти у ЛьвовГ i примюьких люових масивах на РозточчГ юторико-ландшафтний комплекс "Украшська люотехшка Гмеш митрополита Андрея Шептицького".
Вщрадно, що нишшне керГвництво Укра^сь^ Греко-Католицькоï Церкви розумГе важливють еколопчних проблем. Свщченням цього була пос-тшна присутшсть митрополита Володимира Стернюка на наших конференщях. Свщченням цього було благословення учасниюв i роботи конференцш Главою Церкви украшських католиюв Мирославом 1ваном ЛюбачГвським i Вселенським АрхГереем Йоаном Павлом Другим Папою Римським. Знаковою е присутшсть на нашш конференци АрхГепископа ЛьвГвського 1горя Возняка, який виголосив прекрасне i мудре слово i поблагословив роботу конференци.
Професорсько-викладацький склад Нащонального люотехшчного уш-верситету Украши мае вс шдстави гордитися розвитком природооxоронноï дГяльност i сшвпрацею з Церквою. Нам вщомо, що Рада впископських Конференцш ввропи останшми роками активно обговорюе еколопчш проблеми. Вщрадно, що Синод епискошв доручив АрхГепископу ЛьвГвському 1горю ошкуватися еколопчними проблемами. Подшяемо точку зору провщних ка-толицьких богословГв ввропи стосовно того, що "виршити еколопчш проблеми можна, тшьки кардинально змшивши свщомють людини".
Церква та Ушверситет мають стати шщаторами проеклв еколопчно-го захисту, адже еколопчш негаразди е прямою загрозою людиш i людству. Церква i Вища Школа повинш стати фундаторами формування глобальноï свщомосл, вщповщальностГ людини i громадянина за власну хату i за загаль-носвгтовий дГм як едину передумову збалансованого розвитку, що сприятиме появГ единого шансу зупинити поглиблення екологiчноï кризи i можливост позбутися ïï в очжуваному майбутньому. Свiтлоï пам'ят Вселенський Ар-хГерей Йоан Павло Другий стверджував, що маемо ус шдстави до нади на краще, тодГ коли "суспшьство перегляне свш стиль життя i поставить його на твердГ позицп духовностГ".
Навчальну дисциплшу "Релшезнавство" можна викладати в еколопч-ному 10 руслГ, а проблеми "Релтя i еколопя" i "Еколопя i релтя" е обшир-ними i заслуговують на окремГ дослщження i на поважних дослщниюв. Як наука еколопя з'явилася нещодавно. Богослов'я екологи ще молодше. У рель пезнавствГ як наущ ця проблема цшком свГжа i не розроблена. Обговорюеться
тема еколопзаци релтезнавства. Кожна лекцшна i семшарська тема програ-ми курсу може бути бшьшою чи меншою мiрою наповнена природозберша-ючими, природоохоронними чи еколого-економiчними матерiалами. Вiд пер-шоï теми курсу у понятiйно-категорiальний апарат варто вводити поняття "релтя" не тiльки як союз Людини з Богом, але i з Природою, який реаль зуеться у природi i через не1\ На наш погляд, до латентних функцш релiгiï формуючо-зберiгаючого циклу треба додати окрему еколопчну функцiю. Да-них для цього вистачае. При розглядi прим^ивних культiв, раннix, етнiчниx i свгтових релiгiй вартуе акцентувати увагу на детальному аналiзi стрижневоï проблеми Бог-людина-природа. Вважаемо, що доцшьно мати у курс "Рель гiезнавство" окремий роздш "Церква на передньому краï охорони життя, са-мобутностi, культури i природи украшського народу". Маемо пщбраш орип-нальнi тексти докуменлв церковного походження про акцiï порятунку украшського та шших народiв, якi заселяли територiю Украши, вщ стиxiйниx лих, голодомору, тероризму i кровопролиття, про природооxороннi заходи, про збереження пам'яток iсторiï, культури i природи. Для творчоï самостiйноï роботи студенпв у свiтлi вимог Булонського процесу, практикуемо тдготов-ку студентами пошуково-наукових дослщжень. У навчально-методичному поЫбнику ми рекомендуемо студентам, на основi спецiальниx i сумiжниx суспiльниx дисциплш, якi читають в унiверситетi, виконати таю творчi роботи: "Релтя i екологiя", "Екологiя у дус Другого Ватиканського Собору", "Особливе покликання еколога", "Еколог i добро суспшьства", "Церква в охо-ронi i збереженш природи", "Митрополит Андрей Шептицький - фундатор природоохоронних еталонних комплекЫв Украши", "Церква на передньому краï охорони життя i довкiлля", "Церква - берегиня самобутност украïнськоï наци", "Поклик Церкви до економiстiв i еколопв". Поряд з цим вважаемо, що не варто надмiру захоплюватись еколопзащею релiгiезнавства. Це - рiзнi, не тотожнi науки i навчальш дисциплiни. Та й сама релтя аж шяк не зводиться до обожнення чи охорони природи. I водночас можемо радгти з приводу того, що наш Львiв, його Люотехшчний ушверситет знову стали центром обгово-рення та аналiзу нагальноï проблеми екологiï i розроблення практичних реко-мендацiй екологiзацiï освiти i базовим осередком формування екологiчноï свщомост украïнцiв.
УДК 504.06; 330.15 + 332.142.6 Доц. Л.В. Жарова, канд. екон. наук -
РВПС УкраХни НАН Украти
СТАЛИЙ РОЗВИТОК: ПРОСТОРОВИЙ ВИМ1Р СОЦ1АЛЬНО-ЕКОНОМ1ЧНИХ В1ДНОСИН
Розглянутий просторовий аспект сталого розвитку, обгрунтовуеться TpboxMip-HiCTb сприйняття простору розвитку соцiо-еколого-економiчноi системи, та представлена система координат в якш вiдбуваеться цей розвиток, дана характеристика елеменпв простору, ix властивостей та основних фактори впливу.
Ключов1 слова: просторовий розвиток, соцiо-еколого-економiчна система, сталий територiальний розвиток, цшсшсть.
