CC BY
51
СУЧАСН1 ПИТАННЯ ТЕОРП ТА 1СТОРП ДЕРЖАВИ I ПРАВА
УДК 340.15
Л. М. Добробог
ПРОЦЕС УТВОРЕННЯ ГАЛУЗ1 ПРАВА В КОНТЕКСТ1 ПРАВОУТВОРЕННЯ: ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВИЙ ДИСКУРС
У статт1 розглядаеться питания правоутворення як фактору процесу галузеутворення. Вказуеться, що стан сустльних в1дносин, що не в1дпов1дае потребам сустльства I гальмуе його розвиток, е чинником правоутворення. Правоутворення отримуе св1й початок саме 1з сощальних суперечностей у момент усв1домлення гх природи та необх1дност1 гх подолання за допомогою встановлення норми права. Акцентуеться увага на тому, що проблема законом1рностей утворення галуз1 права як структурного елемента системи права тгсно пов 'язана з такими явищами сощальног д1йсност1 як «праворозумтня», «джерело права» I «правотворч1сть».
Ключов^ слова: галузь права, галузеутворення, право, правотворч1сть, сустльт вгдносини.
Постановка проблеми. Аналiз науково! в^чизняно! юридично! л^ератури дозволяе зробити висновок про тенденщю до значно! диференщацп (дезштеграцп) юридичних наук. Протягом остантх роюв з'явилась доволi значна кшьюсть нових галузей права. I процес !х утворення продовжуеться. Однак, питання дослщження цих явищ залишаеться вщкритим. До того ж, слщ вказати, що тема закономiрностей утворення галузi права як структурного елемента системи права тюно пов'язана з такими явищами сощально! дшсносп як «праворозумшня», «джерело права» i «правотворчють», «правоутворення».
В Укрш'ш пiсля проголошення незалежносп почали iнтенсивно впроваджуватися рiзнi реформи, однак, i до сьогоднi державно-правовий стан нашо! держави слiд розглядати як перехщний вiд затяжно! кризово! стадп до стадп становлення демократичних шститу^в та впровадження реформаторських засад розвитку державно-правових явищ, що вщбуваються в умовах посилення глобалiзацiйних тенденцiй у соцiально-економiчнiй, екологiчнiй та шформацшнш сферах. [1, с. 45]. Як вказуе Т. Дщич, трансформацшний перiод розвитку суспiльства, а саме перетворення (реформування) багатьох сфер його розвитку безпосередньо вщбиваеться i на явищi правоутворення, яке, з одного боку, е засобом модершзацп (перетворення) сустльства шляхом створення правових норм, а з другого - е об'ектом системи сощальних перетворень вщповщно до вимог рiвня розвитку сустльства та мiжнародних стандар^в [2, с. 220]. Таким чином, вказане зумовлюе актуальтсть дослщження питання правоутворення i формування системи права шляхом галузеутворення.
Анал1з публтацт, в яких започатковано розв 'язання даног проблеми. Проблема закономiрностей утворення галузi права як структурного елемента системи права не знайшла належного вщображення у втизнянш юридичнш науцi. Розглядались лише питання становлення окремих галузей права, зокрема, аграрного, митного, пов^ряного, транспортного та ш., а також окремi аспекти розвитку еколопчного права. Цими питаннями займались таю вiдомi вiтчизнянi правники як В .Андрейцев, Г. Балюк, Г. Бачинський, Б. Дронiв, В. Завгородня, В. Костицький, В. Мщук, О. По^бний, Ю. Шемшученко та ш.
Водночас питання процесу утворення галузi права в контекст правотворчосп залишаеться майже недослiдженим, що додае актуальносп цьому дослiдженню.
Метою цього дослщження е висвiтлення окремих аспектiв процесу утворення галузi права в контекст правоутворення.
Виклад основного матергалу. Т. Заславська та Р. Громова цшком слушно зазначають, що трансформацiя сощальних iнститутiв безпосередньо вiдобразилась на його структур^ що вплинуло на змшу ставлення суспiльства до влади та власносп, вiдбуваеться змiна соцiальних ел^ та перерозподiл соцiальних груп, послаблення державно! влади, поширення полiтичного протистояння в середиш полiтичних партiй та рухiв, проходить iнтенсивний розпад старих та формування нових суспiльних шститутв [3, с. 134]. Такi умови е факторами виникнення сфер суспшьних вщносин, якi потребують змiни правового регулювання. В свою чергу, такий стан суспшьних вщносин, що не вщповщае потребам суспшьства i гальмуе його розвиток, е чинником правоутворення, що отримуе свш початок саме iз сощальних суперечностей у момент усвщомлення !х природи та необхiдностi !х подолання за допомогою встановлення норми права.
З виникненням держави право вступае в новий етап свого розвитку. Воно стае бшьш формалiзованим i системним. Виникае його письмова форма - закони. Держава отримуе можливють наглядати за виконання закошв через професшну дiяльнiсть спецiально уповноважених на це оаб, удаючись у разi потреби до апаратно-органiзованого фiзичного примусу. Право набувае громадянського характеру (вщ лат. civilis - державний. Слщ вказати, що ця характеристика зовам не указуе на яюсь гуманнi начала такого права, але припускае його вщповщшсть стандартам «цившзованосп», що визнаються в державi) [4].
Водночас, право безпосередньо пов'язане з суспшьством. Так, якщо гiпотетично уявити людину, що живе сама на островi i,вiдповiдно, не взаемодiе з шшими людьми, то говорити про наявнють у не! прав i обов'язкiв е недоречним. Адже, зрозумшо, що будь-яке правомiрне дiяння, на вщмшу вiд простого прояву сили чи свавшля, припускае вiдповiдну цьому праву корелящю поведiнки iнших суб'ектв, зобов'язаних дiяти або утриматися вщ вчинення вiдповiдних дiй на користь уповноважено! особи.
Однак, права i обов'язки особа мае не тшьки щодо шшо! людини, але i у вiдношеннi до суспiльства. Чи може юнувати суспiльство, члени якого не пщкоряються нiяким обов'язковим для вах правилам поведiнки? Очевидно, що ш, оскiльки це призвело б до розпаду самого суспшьства. Будь-яке суспшьство е якоюсь цшсшстю, структуру (будову) яко! утворюють внутрiшнi зв'язки (вщносини), що виникають мiж членами суспшьства, направлеш на пiдтримку ще! цiлiсностi. Отже, саме поняття суспшьства припускае впорядковашсть вiдносин, заснованих на необхщносп соцiальноi взаемодй [4].
Дослщжуючи питання правоутворення, бiльшiсть науковцiв вказують, що правоутворення як процес виникнення i становлення права складаеться з трьох етатв:
1) формування конкретних правових вщносин безпосередньо в громадському житп та !х самоврегулювання на основi матерiальних умов iснування суспшьства i емпiричноi правосвiдомостi учасникiв цих вщносин;
2) узагальнення державою конкретних правових вщносин, що виникли еволюцшним шляхом, формулювання вщповщних правил поведшки загального характеру та !хне вщображення в нормативно-правових актах чи шших правових документах;
3) втiлення формалiзованих правових норм, знову-таки, у конкретш суспшьш вiдносини, але вже бiльш упорядковаш, стабiльнi, захищенi [5, с. 190].
I, вщповщно, виходячи з того, що право юнуе не тшьки у виглядi правових норм,
але й правосвiдомостi, правовiдносин, правомiрноi поведiнки, виокремлюються такi рiвнi правоутворення як:
1) гносеолопчний, який вщбивае процес виникнення i становлення права у формi правосвiдомостi;
2) онтолопчний, на якому право формусться у формi конкретних правовiдносин — правового зв'язку суб'ектв права у виглядi зв'язку 1'хшх суб'ективних прав i обов'язкiв, що з сфери можливого трансформуються в реальнiсть за допомогою правомiрноi поведiнки;
3) шституцюнальний, якому притаманне iснування права як системи правових норм [5, с. 190].
Становлення права мало i мае свою лопку, право мае власну юторш (але як немислима без сощуму), i завдання анал^июв права визначити природу змiн, характер або «втшений план розвитку» права в юторичних тимчасових координатах i на iсторичному ландшафтi.
Iсторичнiсть права указуе, як вважае американський дослщник Гарольд Дж. Берман, також на його незалежшсть i верховенство по вщношенню до пол^ично!' влади. Якщо не помиляються тi, хто стверджуе, що сучасне право мае сво'1'м джерелом канонiчне право, то класова теорiя мае бути i в цьому випадку скоректована, враховуючи, що згодом право розвивалося з конфлшту релшйного i свiтського правопорядку, iз зiткнення канонiчного i феодального, монархiчного, мiського, манорiального, торгового права (наприклад, в Англп). На долю власних економiчних детермiнантiв в цьому складному штегрованому соцiальному процесi доводиться зовам небагато, якщо ще враховувати, що усередиш так званого единого класу власниюв едностi нiколи не спостер^алося, i сутички за владу i деякi неполiтичнi iнтереси вiдтiсняли на другий або навт третiй план економiчну складову влади, що часто могло i приводило до руйнування держав [6, с. 28].
З теоретичних мiркувань можна сказати, що саме тому «рецепщя римського права» - це не бшьш, шж правова метафора, чи говоримо ми про краши i спiвтовариства, де римсью i доримськi формулювання були прийнят як готовi логiчнi форми або говоримо про Англш, де вплив рецепцп, можливо, не вщчувався взагалi.
Запозичення не могло вщбутися з та причини, що не сощальний порядок будувався за «римським зразком», а, навпаки, формулювання (далеко не ва) були використанi в новому сощальному середовищi, що радикально змшилося, i з iншим суб'ектним складом суспшьства. Це вiдноситься до держави, структури захщного i не тшьки захiдного суспiльства, до права, релт'1', економiчних утворень, транспорту, дорщ наукових установ [7, с. 89].
Важливою в аспектi, що розглядаеться, е думка вчених про те, що саме сощальне життя стае джерелом правотворчосп. Так, аргументуючи вказане положення, О. Лукашева вказуе, що «повторюються стiйкi зв'язки, якi виникають у процеа обмiну благами матерiального i духовного характеру, стають звичними еталонами соцiальноi поведiнки. Так формуеться об'ективна нормативно-цшсна система, що акумулюе стабшьш соцiальнi зв'язки» [8, с. 14-15].
При цьому автор зазначае, що правотворчють являе собою процедуру нормативно-ощнюваного вщдзеркалення, тобто порiвняння дано'1 типово'1 ситуацii з iншими i виявлення 11 користi або шкоди для суб'екта пiзнання. Пiсля того вщбуваеться процес вироблення нормотворчого ршення i подальша його трансформацiя в змют правово!' норми [8, с. 28].
В. Нерсесянц акцентуе увагу на тому, що, ^м об'ективного процесу формування норм, юнуе ще суб'ективний усвщомлено-цшеспрямований процес !'х формулювання (усно або письмово) вщповщними авторитетними i владними iнституцiями колективу,
суспшьства, держави. При цьому стихшшсть процесу нормотворення зовсiм не означае, що вiн вiдбуваеться взагалi без участ людсько! свiдомостi, без свщомих i цiлеспрямованих зусиль людей [9, с. 16].
Тим самим вченими наголошуеться на об'ективнш нормативностi, що е властивютю дiяльностi людей та найважлившою закономiрнiстю розвитку життедiяльностi суспшьства.
Загалом, у сучаснiй юридичнiй лiтературi поняття «правотворчiсть» мае неоднозначну характеристику, що зумовлено рiзновекторнiстю поглядiв на явища «законотворчiсть», «нормотворшсгь» та «правоутворення». Враховуючи, що правоутворення е загальним поняттям щодо правотворчосп, остання визначаеться в лiтературi як «творча штелектуальна дiяльнiсть, яка здатна розробити i закрiпити рiзнi моделi, варiанти правового регулювання»; як «наукове пiзнання об'ективно! дiйсностi, юнуючо! системи суспiльних вщносин»; як «моделювання суспiльних вiдносин через необхщнють змiни правового регулювання та свободи вибору варiанта такого регулювання»; як «форма активно! дiяльностi держави з метою формування правових норм»; як «процес втiлення державного волевиявлення в законi»; як «вольовий процес формулювання правових норм у законах та шших загальнообов'язкових актах»; як «напрям дiяльностi держави, що пов'язаний iз офiцiйним закрiпленням норм права» [2, с. 225].
Тобто, у межах правоутворення необхщно вести мову про формування права та формулювання права. Пщ формуванням права розум^ть процес утворення правил, що стихшно склалися в суспiльствi та служать зразком, який необхщно пщкршити або заборонити правом. А формулювання права - це дiяльнiсть компетентних державних органiв, !хшх посадових осiб або всього народу зi змiни, встановлення або скасування юридичних норм, що вщбуваеться у формi правотворчостi. «Офщшним етапом правоутоврення е правотворчiсть, що являе собою особливу дiяльнiсть уповноважених суб'ек^в щодо прийняття нормативно-правових акпв з метою впливу на суспшьш вiдносини» - вказуе Т. Дщич [2, с. 221].
Як вказуе А. Венгеров, правотворчють являе собою оргашзацшно оформлену, регламентовану процедурну дiяльнiсть державних органiв, змiстом яко! е створення правових норм або визнання правовими правил поведшки, що склалися у суспшьста [10, с. 410].
С. Комаров визначае правотворчють як вид державно! дiяльностi, в результат яко! воля народу (класу, сощально! групи) зводиться в закон, виражаеться в нормi права, в певному джерелi права [11, с. 161]]
М. Матузов i А. Малько, характеризують правотворчiсть як дiяльнiсть державних оргашв щодо ухвалення, змiни i скасування юридичних норм [12, с. 201]
Загалом, доволi поширеними в юридичнш навчальнiй i науковiй лiтературi е визначення правотворчостi, що пов'язуе його iз процесом, змiстом якого е дiяльнiсть щодо створення загальнообов'язкових норм або як процес зведення правових норм у закон. Науковцi вказують, що право е «результатом правотворчо! дiяльностi держави, у правi виражаеться його воля, але ця воля — не голий наказ, не суто волюнтаристське свавшля, а воля детермшована, зумовлена численними чинниками життедiяльностi суспшьства, особливо структурою економiчних вщносин, рiвнем розвитку економши, системою сощальних вiдносин, спiввiдношенням соцiальних i пол^ичних сил, !х конфронтацiею або згодою, станом правосвщомосп, правово! культури, певними очшуваннями суспiльства щодо мети i правових засобiв розв'язання тсе! або шшо! сощально! проблеми, станом злочинносп i законностi в суспiльствi тощо)» [13, с. 229].
У цих визначеннях досить поширеними е розумшня правотворчосп як сукупностi дiй, спрямованих на видання нормативних акпв, що мютять норми позитивного права, яю, у свою чергу, змiнюють i доповнюють дiюче позитивне право.
Втм таке розумiння правотворчосп дещо обмежуе форми права нормативно-правовими актами, однак, як вщомо, це неправильно. Тому бшьш вдалим е визначення, наведене О. Скакун: правотворчють - правова форма дiяльностi держави i громадянського суспiльства щодо встановлення, змши i скасування правових норм, зовш виражених у джерелах (формах) права: нормативно-правових актах, правових прецедентах, правових звичаях, нормативно-правових договорах та ш.; полягае в 1'хнш тдготовщ, ухваленнi, опублiкуваннi i систематизацп [14, с. 430].
Висновки. Таким чином, право нерозривно пов'язане з юнуванням суспшьства, вщтак, умови виникнення права е умовами сощальними. Поза суспшьством, в природ^ право не юнуе. Право функцiонуе тiльки в суспшьста, як специфiчний порядок суспiльних вщносин, однi учасники яких мають певну сощальну свободу дiяти тим або шшим чином, що забезпечуеться кореспондуючим обов'язком iнших. Причому мiра ща свободи - суб'ективнi права i обов'язки - визначаеться соцiально визнаними i обов'язковими для всiх правилами належно'1' поведiнки членiв суспiльства. Виникнення вщповщних суспiльних вiдносин, якi потребують i можуть бути врегульованi норами права, а також суш^ змши юнуючих суспiльних вiдносин, що знову таки спричиняе необхщшсть правового регулювання тобто формування предмета правового регулювання е першою стадiею в механiзмi утворення галузi права як структурного елемента системи права. Що визначае залежшсть галузеутворення вщ правоутворення.
Список використано1 л1тератури
1. Аврамова Е. Социальные трансформации и элиты / Е. Аврамова, И. Дискин // Общественные науки и современность. - 1994. - № 3. - С. 45-46.
2. Дiя права: штегративний аспект / вщп. ред. Н. М. Ошщенко. - К. : Юридична думка, 2010. - 360 с.
3. Заславская Т. К. Социальная стратификация в России / Т. К. Заславская, Р. Г. Громова // Путь в XXI век (стратегические проблемы и перспективы российской экономики) / под ред. Д. С. Львова. - М., 1999. - С. 134-135.
4. Поляков А. В. Введение в общую теорию права и государства [Электронный ресурс] / А. В. Поляков. - Режим доступа : http://ex-jure.ru/law/news.php?newsid=101.
5. Теорiя держави i права : тдруч. / С. Л. Лисенков, А. М. Колодш, О. Д. Тихомиров, В. С. Ковальський; за заг. ред. С. Л. Лисенкова. - К. : Юршком 1нтер, 2005. - 448 с.
6. Берман Г. Дж. Западная традиция права: эпоха формирования : пер. с англ. / Г. Дж. Берман. - 2-е изд. - М. : Изд-во МГУ: ИНФРА М - НОРМА, 1998. - 624 с.
7. Тарасенко В. Г. Постулаты права / В. Г. Тарасенко. - М. : Городец, 2009. - 128 с.
8. Лукашева Е. А. Человек, право, цивилизации: нормативно-ценностное измерение / Е. А. Лукашева. - М.: Норма, 2009. - 384 с.
9. Нерсесянц В. С. Право в системе социальной регуляции. История и современность / В. С. Нерсесянц. - M., 1986. - 322 с.
10. Венгеров А. Б. Теория государства и права / А. Б. Венгеров. - М. : 2000. - 586 с.
11. Комаров С. А. Общая теория государства и права / С. А. Комаров. - М., 1996. - 324 с.
12. Матузов Н. И. Теория государства и права : учеб. / Н. И. Матузов, А. В. Малько. -М. : Юристъ, 2002. - 512 с.
13. Черданцев А. Ф. Теория государства и права / А. Ф. Черданцев. - М., 2001. - 484 с.
14. Скакун О. Ф. Теория государства и права (энциклопедический курс) : учеб. / О. Ф. Скакун. - Харьков : Эспада, 2006. - 776 с.
Стаття надшшла до редакцп 25.12.2014 р. L. M. Dobrobog
THE PROCESS OF BRANCH FORMATION IN THE CONTEXT OF LAWMAKING: THEORETICAL AND LAW DISCOURSE
This article deals with the issue of law-making as a factor of the process of branch
formation. It is claimed that the state of social relations that does not meet the needs of society and inhibits its development, is a factor law-making. Law-making gets back to just social altercations at the moment of realization of their nature and the need to overcome them by establishing the standard of law.
Attention is paid to the fact that the problem of regularities of formation of branch of law as a structural element of the system of law is closely related to the following phenomena of social reality as «consideration of law» «source of law» and «law-making».
It is noted that with the emergence of the state law enters into a new stage of its development. It becomes more formalized and systematic. Its written form - laws - appears. The state is able to oversee the implementation of laws through professional activities of specifically authorized agents, resorting if necessary to staff organized physical coercion. At the same time the historicity of law attests its independence and supremacy towards public authorities.
Develops the thought that law-making as the process of origin and creation of law consists of three phases:
1) formation of specific legal relationships directly in public life and their self regulation on the base of the material conditions of society and empirical legal awareness of participants of these relations;
2) summarizing by the state specific legal relations that have arisen through evolution, the formulation of appropriate behavior of a general nature and their reflection in the legal acts or other legal documents;
3) implementation of the formal rules of law, again, into specific social relations, but more comfortable, stable, and reserved.
Attention is paid to the fact that in the modern legal literature the concept of «law-making» is not clearly understood, which is stipulated by different views on the phenomenon of «lawmaking», «rule-making». The widespread definition of law-making in the legal and scientific literature that connects it with the process, the contents of which is activities concerning mandatory standards making or as the process of collection of these law standards into laws.
Law is closely related to society existence, and therefore the conditions of law origin are social conditions. Outside of society, in nature law does not exist. Law operates only within a society, as a specific order of social relations, some members of which have social freedom to act in any way that ensured by the corresponding duty of others. The emergence of appropriate social relations that need and can be handled by the standards of law, and significant changes in the existing social relations, which again causes the need for legal regulation that is the formation the subject of legal regulation is the first step in the mechanism of formation of the branch of law as a structural element of the system of law, determining the dependence of branch formation from law making.
Keywords: branch of law, branch formation, law, law making, social relations.
УДК 340.15 (477)
М. О. Розумний
ПРОБЛЕМИ В1ДОБРАЖЕННЯ Л1БЕРАЛЬНИХ ДОКТРИН В Л1СОВОМУ
ЗАКОНОДАВСТВ1
У cmammi розглянута вторична динамта закотв з охорони лшв, прийнятих в pi3Hi icторичт перюди, в основi яких лежали лiберальнi доктрини. Показано, що положення лiбералiзму, закртлеш в нормативно-правових актах, припускали
