CC BY
88
УДК 1:355.1
1.1. Севрук, кандидат філософських наук, доцент ПРОФЕСІОНАЛІЗАЦІЯ АРМІЇ У ПОСТСУЧАСНУ ДОБУ: ФІЛОСОФСЬКО-АНТРОПОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ
Здійснено філософсько-методологічний аналіз антропологічної складової процесу професіоналізації армії в постсучасному суспільстві. Виявлено культурно-антропологічні аспекти сучасного розгляду формування професійної армії, презентовані зарубіжною традицією. Виокремлено змістовні компоненти професіоналізації армії, доведено їх залежність від антропологічних чинників.
Ключові слова: глобалізація професіоналізація армії, військова професія, компетентність, корпоративність, відповідальність.
Актуальність проблеми. Професіоналізація армії - закономірний процес, притаманний постсучасному суспільству. В той же час проблеми професіоналізації армії -одні з найбільш гострих не тільки у сучасній Україні та країнах пострадянського простору. Вони стають предметом дискусій та різноманітних досліджень західної традиції
- соціологічних, політологічних, економічних, філософських, - набуваючи особливого значення в умовах глобалізації.
Аналіз останніх джерел і публікацій довів, що найбільш вагомі дослідження формування професійної армії були проведені такими західними теоретиками, як С.Хантінгтон, М.Яновітц, Ч.Москос, Дж.Р.Мерфі, З.Бредфорт, Е.Грінвуд, Г. Райс та ін. Проблеми військово-громадянських стосунків аналізувались у працях С.Хантінгтона, М.Яновітца, Х.Мура, Дж.Геллоуея, С.Саркісяна, Ч.Москоса, У.Хаузера, Дж.Елліса, У.Метьюса, Н.Фошна, Дж.Елфстрома та ін.
На теренах пострадянського простору значний внесок у розроблення проблем професіоналізації армії здійснили російські дослідники А. Бухарова, Ю. Чернавін.
В Україні трансформація армії, її структурні та змістовні перебудови розгортаються переважно в контексті політичної боротьби, фрагментарно, без належної науково-теоретичної підготовки та бази. Наукове дослідження професіоналізації армії лише тільки розпочинається. Втім, розгляд сучасної армії поза проблем її професіоналізації неможливий. До того ж світова практика та теоретична думка надають можливості провести ґрунтовний та максимально об’єктивний розгляд змісту проблеми, проаналізувати реалії власної ситуації та визначитися з необхідними соціально-управлінськими впливами (на рівні державного управління збройними силами, на рівні управлінських органів та структур у самій армії, на рівні військових керівників окремих підрозділів), які будуть і своєчасними, і необхідними, і адекватними.
При цьому слід зазначити, що сучасний розгляд професіоналізації армії проводиться переважно у соціально-філософській та соціологічній площинах. Домінуючими стають питання взаємодії армії та суспільства, армії та політики; з’ясування статусу, сенсу самої військової професії у постсучасному суспільстві. Дискусії точаться і щодо самого змісту процесу професіоналізації армії, і щодо змін форм її організації.
В той же час поза уваги теоретиків залишається антропологічна складова процесу, що, на наш погляд, значно обмежує простір філософсько-теоретичної рефлексії, фактично виносячи «за скобки» суб’єкта процесу - військового професіонала. Тому важливою складовою науково-теоретичної роботи, що проводиться сучасною філософської думкою, вважаємо виявлення філософсько-антропологічного підґрунтя професіоналізації армії як такого, що, з одного боку, є принциповим для розуміння змістовних аспектів цього процесу, а з другого - досі залишався поза увагою фахівців, зосереджених на соціально-філософському розглядові проблеми.
Метою статті є виявлення антропологічної складової процесу професіоналізації армії за умов постсучасного суспільства з урахуванням надбань існуючих теоретико-методологічних підходів.
Професіоналізація армії - складний та багатогранний процес, аналіз якого, на наш погляд, передбачає урахування єдності принаймні двох його складових.
По-перше, це зміст процесу професіоналізації армії. Армія, зміст військової праці (професіоналізму) мають оновитися, тобто трансформуватися відповідно до вимог того суспільства, в якому існують збройні сили. І в цьому відношенні очевидним стає те, що загальною тенденцією розвитку промислового та інформаційного суспільства є підвищення ролі професійних навичків, знань, компетенцій. Отже, змістовною стороною процесу стає приведення у відповідність до вимог постсучасного суспільства знань, навичків та компетенцій військових професіоналів.
По-друге, зміни змісту військової праці не можуть не супроводжуватися змінами форми організації армії. Відповідно до змін змісту має трансформуватися форма організації армії. Загальна тенденція, пов’язана із процесом професіоналізації, - це скорочення чисельності особового складу при зростанні його якості. Постсучасні армії нечисельні, мобільні, здатні до швидкого реагування, а також до виконання поряд з традиційними (військовими) функціями нетрадиційних, але необхідних для існування суспільства.
Зрозумілим є й те, що форма організації армії залежить в першу чергу від конкретно-історичного контексту формування професійної армії у тій чи іншій країні, від традицій військової організації суспільства.
У даній статті ми зосереджуємо увагу на розгляді змістової сторони процесу професіоналізації армії, що надає можливості достатньо рельєфно виявити антропологічні складові процесу професіоналізації армії.
Сучасна теоретична думка визначає зміст військової професії як сукупності низки компонентів, якостей та ознак [1;2]. Якщо додержуватись такої традиції, то можна виокремити чотири групи ознак.
По-перше, військова професія постає як велика група людей, об’єднаних військовою діяльністю та оформлених у вигляді професійної армії як державно-політичного та соціального інституту.
По-друге, військова діяльність постає як сфера, що утворюється внаслідок розвитку суспільного розподілу праці та вимагає спеціальної підготовки суб’єктів, що її здійснюють.
По-третє, військова професія - це і певне становище (місце) армії в суспільстві. Йдеться про те, що як соціально-професійна група військові не тільки посідають місце у відповідній структурі суспільства, а й повинні мати адекватний цьому становищу престиж військової служби.
По-четверте, військова професія постає і як якісна визначеність військовослужбовця, що має володіти необхідними вміннями, знаннями, високим рівнем військової майстерності, мотивацією до військової служби та діяти відповідно до норм та правил, характерних для представника збройних сил.
І останнє військова діяльність постає як джерело існування для військового професіонала.
Процеси професіоналізації армії - це перш за все процеси формування корпусу військових професіоналів, які мають дуже високі за мірками даного суспільства компетенції, знання та вміння.
Досліджуючи історію формування високопрофесійних армій, С.Хантінгтон у роботі «Солдат та держава» виявляє певну закономірність - це поява і зростання напруження між військовою та громадянською сферами через підвищення компетентності та корпоративності військових. Названі якості - компетентність, корпоративність -«підіймали» їх на «вищі поверхи» соціально-професійної структури, утворюючи можливості домінування у суспільстві та управління ним.
Проводячи розгляд, С. Хантінгтон робить головний наголос перш за все на з’ясуванні характеру воєнно-громадських стосунків та пошуку механізмів перетворення військових на «політично стерильних та нейтральних». За його думкою домінування військових у суспільстві є неприпустимим, професійна армія має бути об’єктом
громадянського контролю і ні в якому разі не суб’єктом політики [3, с.49]. Тоді місце постсучасної армії в системі воєнно-громадянських стосунків окреслюється достатньо чітко - армія має бути об’єктом суспільного контролю.
Але у межах нашого розгляду принциповим стає виявлення С.Хантінгтоном залежності між можливостями домінування у сучасному суспільстві та компетентністю, корпоративністю та відповідальністю як базовими якостями сучасної військовій професії.
Військовий професіоналізм знаходиться у центрі уваги і американських дослідників Дж.Р.Мерфі та З.Бредфорта [4], які, розглядаючи професійної армії, доводять, що саме професіоналізм - головне у військовій професії. Вагомим стає твердження про те, що військовий професіоналізм лише належністю до офіцерського корпусу не визначається. За Дж.Р.Мерфі та З.Бредфортом, ні держава, ні офіцерський корпус самі по собі не здатні надати репутації професіонала тому, у кого немає необхідної компетенції або відсутня здатність беззастережно виконувати свій військовий обов’язок [4, с. 58 - 64].
Компетентність військового професіонала - це і здатність (і, до речі, можливість) самовдосконалення на військовій службі, це також перспективи кар’єри, причому не тільки військової, а й цивільної. Висока кваліфікація, майстерність військового фахівця, його управлінські навички та здібності - все це утворює зміст військової компетентності, в якій поєднуються характеристики як суспільного, так і технічного розподілу праці. Таким чином, наголос робиться на антропологічних чинниках процесу професіоналізації армії.
В той же час компетентність військового професіонала утворюється як наслідок поєднання характеристик як суспільного, так і технічного розподілу праці. Єдність цих показників дозволила російському досліднику Ю. Чернавіну виокремити військово-професійну структуру, що утворюється у процесі діяльності військових фахівців [5].
Така структура, за думкою Ю. Чернавіна, має вертикально-горизонтальну побудову [5, с. 43-44]. Її вищий рівень утворюють групи військових професіоналів, що обіймають керівні посади у центральному апараті управління, а також у воєнних округах, об’єднаннях, з’єднаннях, частинах. Елементами цього рівня виступають управлінські групи, пов’язані вертикальними стосунками керівництва-підпорядкування. Нижчий рівень утворюють групи рядових воєнних фахівців, між ними існують горизонтальні стосунки.
Ю. Чернавін пропонує враховувати принаймні два аспекти теоретичного аналізу пропонованої військово-професійної структури.
По-перше, власно професійний, основними характеристиками якого стають: зміст військової праці на даній робочій посаді; рівень інтелектуальності військової праці (тобто
насиченість діями, що вимагають переважно мисленевої діяльності); кваліфікаційний рівень праці (мається на увазі необхідний рівень освіти, ступінь складності матеріально-технічного обладнання тощо).
По-друге, посадовий аспект військово-професійної структури, який відбиває положення того чи іншого фахівця у системі управління військами. Цей аспект характеризується ступенем самостійності, у межах якої військовослужбовець може приймати відповідні посаді рішення; співвідношенням керівних та виконавчих функцій; обсягом службово-посадової влади.
Важливим є те, що військово-професійна структура постає як складова загальної соціально-професійної структури, що містить військово-професійну діяльність у суспільному розподілі праці. Крім того, у військово-професійній структурі втілюються результати функціонування військової професії. Таким чином, саме характеристики військово-професійної структури значною мірою надають можливості оцінити процес професіоналізації армії - його динаміку і рівень.
Професійна діяльність сучасного військового фахівця - це праця, яка має відповідати досить високим характеристикам. За змістом вона різноманітна, вимагає міждисциплінарних знань та навичків: військово-управлінська, військово-наукова, військово-педагогічна, праця, пов’язана з експлуатацією сучасної техніки та озброєння. За рівнем інтелектуальності ця праця висуває все більш високі вимоги до інтелектуальних здібностей людини, її мисленевої культури, це переважно розумово-фізична праця [6].
Загальновизнаним фактом стало те, що протягом останнього десятиліття під впливом науково-технічного прогресу у військовій сфері центральними фігурами стають інженер та управлінець. З одного боку, різко зростає спеціалізація військової праці, а з другого, - так само різко зростають вимоги щодо універсалізації військово-професійної підготовки.
Характер і зміст праці військового професіонала, його компетентність починають відповідати вищим показникам суспільства на досягнутому ним рівні розвитку. Тому знання і вміння з експлуатації складної техніки, особливо кораблів, літаків, систем зв’язку, управління, комунікацій, електронно-обчислювальної техніки тощо, досвід управлінської, організаційної роботи надають можливості військовим професіоналам на Заході не тільки відносно безболісно переходити на цивільну роботу, а й успішно конкурувати на ринку праці.
Така відносна єдність військової служби та діяльності у цивільній сфері у сучасних західних суспільствах відбивається у виникненні своєрідних додаткових завдань, що вирішуються постсучасною армією. Крім традиційних, власно військових
функцій, вони все частіше реалізують і багато інших: армія, військові професіонали залучаються до дослідження космосу, океанів, боротьбі з розповсюдженням наркотиків, участі у надзвичайних ситуаціях, рішення проблем освіти, інформації, підготування кадрів тощо. Наприклад, у відповідності до «Білої книги оборони Японії» (документа, що визначає діяльність Сил Самооборони) військові виконують такі специфічні завдання: участь у стихійних лихах, ліквідація їх наслідків, гасіння пожеж; виконання робіт з будівництва доріг, підготування майданчиків для будівництва шкіл, спортивних комплексів тощо (за умов їх співпадіння з планами підготування інженерних підрозділів); участь у антарктичних проектах; ведення спостережень за вулканами; вимірювання радіоактивних прошарків атмосфери; здійснення аерофотозйомок території країни у наукових та виробничих цілях; співробітництво з агентством щодо охорони оточуючого середовища тощо[7, с. 97-98].
Отже, на сучасному етапі розвитку глобального суспільства стає очевидним, що умовою прогресу як професійної армії, так і громадянського суспільства є гармонізація їх взаємодії як суміжних соціальних систем. Підставами такої гармонізації є, з одного боку, їх єдність, обумовлена єдиною родовою сутністю цих соціальних систем, характером та змістом праці в інформаційному суспільстві, а з другого - наявна протилежність, пов’язана з різним призначенням різних соціальних інститутів. Основою такої гармонізації стає висока компетентність військових професіоналів, їх не тільки військово-професійні, а й морально-етичні якості.
На думку домінуючої більшості і вітчизняних [8], і західних фахівців [9], вагомим змістовним компонентом військової професії є відповідальність. Цей феномен породжується об’єктивною взаємодією людини з людиною у певних соціальних умовах. Відповідальність усвідомлюється як необхідне ставлення, яке реалізується через свідому діяльність з виконання взаємних вимог соціальних суб’єктів на основі їх загального інтересу, норм та принципів даної соціальної групи або суспільства у цілому [10].
Основними елементами структури відповідального ставлення стають: суб’єкт -об’єкт - інстанція, які певним чином пов’язані одне з одним. Об’єктом відповідальності конкретної людини, соціальної групи або суспільства, як правило, є його безпосередня діяльність.
Відповідальність професійного військового перед державою, як уже зазначалося, міститься у бездоганному виконанні військового обов’язку. В свою чергу відповідальність держави перед військовослужбовцем полягає у забезпеченні умов для розвитку особи військовослужбовця протягом військової служби, підтриманні високого соціального статусу професійної армії.
Початком взаємної відповідальності професійного військового та держави є цілеспрямована та ефективна діяльність держави з проведення соціальної політики відносно військовослужбовців. Сучасні західні армії становлять соціально-професійну групу з максимально відпрацьованими соціальними показниками та засобами їх досягнення. Отже, належність до військової професії конституюється як державою, так і самим військовослужбовцем.
Дж.Р.Мерфі та З.Бредфорд, розглядаючи професійну армію у «Міжнародній воєнній та оборонній енциклопедії», розрізнюють об’єктивний та суб’єктивний зміст воєнної професії [11, с. 2195]. Вони вважають, що держава має забезпечити належний професійний статус військовослужбовця (об’єктивна складова), в той час як обов’язок солдата та офіцера - виконувати свій військовий обов’язок, служити державі до кінця, навіть ризикуючи життям. Для військового професіонала - цей обов’язок не підлягає сумніву.
Держава вибудовує струнку систему соціальних гарантій військовослужбовців: захист прав та свобод, честі та гідності професійних військових, обсягу грошового утримання солдат та офіцерів, рівня доходів з розрахунку на членів їх родин, майнового володіння, житла, отримання освіти, навчання та виховання дітей, розвитку соціальної інфраструктури гарнізонів тощо. Опрацюванням та проведенням соціальної політики у збройних силах займаються гнучко і динамічно працюючі структури в органах законодавчої та виконавчої влади.
Відповідальність військовослужбовця можна класифікувати як позитивну або негативну залежно від виконання або невиконання поставлених перед ним завдань, відповідності або невідповідності його поведінки політико-правовим та моральним нормам, що притаманні суспільству та його збройним силам [11, с. 2195].
Без позитивної відповідальності військовий професіонал на Заході навіть і не мислиться. Зрозуміло, що йдеться не про відповідальність за порушення, які потребують покарання, а про відповідальність як ставлення солдата і офіцера до своєї справи, держави та суспільства. Це ставлення характеризується певним внутрішнім станом особистості, глибинним розумінням державних інтересів, почуттям військової честі та гідності, самодисципліною та виявляється в активному виконання військового обов’язку.
«Висока відповідальність», «військовий обов’язок», «військова честь» - важливі складові суб’єктивного боку військового професіоналізму, що зазначаються у роботах західних учених [12, с. 32-33]. У своїй сукупності вони утворюють «військову корпоративність».
Отже, під корпоративністю у сучасній західній теоретичній традиції розуміється не закритість професійної армії, не її «відгородженість» від суспільства, а певна сукупність духовних, моральних якостей військовослужбовців, що відрізняють їх від інших соціально-професійних груп суспільства.
Наявність зброї, функція легального використання військової сили, високі вимоги до боєздатності та боєготовності накладають особливий відбиток на духовний світ і норми поведінки солдат та офіцерів, формують корпоративну військово-професійну культуру. І в цьому відношенні професія «військовослужбовець» ніколи остаточно не зрівняється з цивільними професіями.
Підкреслюючи дану тезу, розробники сучасної концепції військової професії використовують поняття «психологічна дистанція» [2, с. 23], яке пояснює та розкриває сенс поняття військової корпоративності.
Особливого значення у військовій професії набуває той компонент, що позначений американським дослідником Е.Грінвудом як «влада, вплив у суспільстві». Якщо брати до уваги об’єктивний бік військової професії, то йдеться фактично про місце, становище армії як соціально-професійної групи у соціально-професійній структурі сучасного суспільства. Таке місце визначається системою трудових стосунків, що сформувалася протягом тривалого періоду в перебігу сумісної практичної діяльності людей.
Місце військово-професійної групи (військової професії) визначається, з одного боку, високою суспільною значущістю функцій, виконуваних армією, а з другого - тими обмеженнями, які випрацьовує та здійснює суспільство відносно до армії через створення систем громадського контролю, розглядаючи збройні сили як інструмент державної, воєнної політики.
Стан армії, її об’єктивне становище як соціально-професійної групи у відповідній структурі суспільства відбиваються у суспільній думці. Йдеться про престиж військової професії. Цей необхідний змістовний компонент військової професії розкривається як оцінювання суспільною думкою становища військово-професійної групи у соціально-професійній структурі. Престиж, що є компонентом суб’єктивного боку військової професії, має порівняльний характер. Якщо він є високим, то надає відповідному явищу особливої привабливості, спонукає людей бути до нього причетними. Тому він виступає як один з достатньо вагомих регуляторів військово-професійної діяльності.
Оцінки престижності надаються відповідно до певної системи цінностей, ціннісних настанов, ідеалів, що склалися у суспільстві, розуміння соціальної значущості даного виду діяльності. Крім того, на формування престижу впливає сукупність
різноманітних чинників як формальних, так і неформальних: це і офіційна позиція держави, і політика, що проводиться нею відносно армії, цілеспрямована діяльність різноманітних політичних і суспільних організацій та сил, нагороди, звання, премії, пільги, платня, але головними залишаються повага у суспільстві та визнання авторитету. Зрозуміло, що санкції, які впливають на динаміку престижних оцінок, можуть мати як позитивну, так і негативну спрямованість, не тільки підвищувати, а й знижувати рівень поваги, авторитету, в цілому престижу.
Можна стверджувати, що у суспільстві формуються певні соціально-групові ієрархії престижу. Наприклад, за оцінками молоді, у 90-ті роки ХХ ст. престиж людей з вищою освітою був нижчим, ніж у людей без освіти, людей інженерних професій -нижчим ніж економічних. У 2000-2010-ті роки ситуація змінюється - престиж вищої освіти серед молоді знову стає значним. На жаль, цього не можна стверджувати щодо престижу військової служби та військової професії в українському суспільстві.
Висновки. Аналіз становлення військової професії, проведений з урахуванням професіоналізації суспільства та антропологічної складової процесу, дозволяє виокремити такі змістові компоненти професіоналізації армії:
- інтенсифікація спеціалізації з одночасною універсалізацією військової діяльності, що потребує спеціальної професійної підготовки військовослужбовця;
- формування певної системи знань, рівня освіти, необхідного для військового професіонала;
- процес організації та самоорганізації військовослужбовців як соціально-професійної групи та соціального інституту суспільства, у перебігу якого встановлюється сукупність правил і норм діяльності, поведінки і спілкування членів цієї групи;
- утвердження високої суспільної значущості функцій, що реалізуються у перебігу військово-професійної діяльності, що визначає місце армії у суспільстві, а також престижність військової служби;
- розвиток та утвердження як соціально-типових мотивів військово-професійної діяльності;
- утвердження військово-професійної діяльності як джерела існування військового професіонала.
Л І Т Е Р А Т У Р А
1. Хантингтон, С. Офицерская служба как профессия / Huntington Samuel. The Soldier and the State: the Theory and Politics of Civili-military Relations. - L., 1957. - рр.- 7-18 : пер. с англ. В.Шльїков, 2002 // Отеч. записки. - М., 2002. - №8. - С.49-60.
2. Профессиональная армия за рубежом. - М.: Ин-т военной истории МО РФ, 1993.
3. Huntington, Samuel. The Soldier and the State: the Theory and Politics of Civili-military Relations / S. Huntington. - L., 1957.
4. Bredford Z. A New Look at the Military Profession Army / Z. Bredford J. R. Murphy. - 1969. -№ 19 (2).
5. Чернавин, Ю.А. Социальный статус воина: сущность и направления формирования / Ю.А.Чернавин - М.: ГА ВС, 1992.
6. Севрук, І.І. Теоретико-методологічні аспекти побудови моделі військового керівника як лідера військово-соціального управління / І.І.Севрук // Вісн. Харк. нац. пед. ун-ту ім. Г.С.Сковороди. Сер. Філософія. - Х. : ХНПУ, 2011. - Вип.35. - С. 41-51.
7. Бухарова, А.С. Специфические задачи современной армии (Вооруженные Силы России и Салы Самообороны Японии)./ А.С.Бухарова. // Военная политика: гуманитарный аспект. -М.: ГА ВС, 1993.
8. Проблеми соціальної відповідальності широко висвітлено у роботах радянських та вітчизняних вчених, у тому числі і воєнних: П.Бондаря, Л.Грядунової, Л.Зотова, О.Нечипорука, А.Оріховського, О.Плахотного, С.Серебрякова, В.Сперанського, М. Табунова, Ю. Чернавіна та ін.
9. Кляйн. Бывшие офицеры-контрактники бундесвера на гражданской службе (реферат). -М.: ВУ, 1986.
10. Janonitz, M. The Professional Soldier: A Social and Political Portrait, rev.ed. / M. Janonitz. - N. Y., 1971.
11. International Military and Defense Encyclopedia.
12. Чернавин, Ю.А. Социальный статус военнослужащего (социально-философская концепция): автореф. дис. ...д-ра филос.наук / Ю. А. Чернавин. - М. : ВУ, 1997.
ПРОФЕССИОНАЛИЗАЦИЯ АРМИИ В ПОСТСОВРЕМЕННЫЙ ПЕРИОД: ФИЛОСОФСКО-АНТРОПОЛОГИЧЕСКИЕ АСПЕКТЫ
И. И. Севрук
Осуществлен философско-методологический анализ антропологической составляющей процесса профессионализации армии в постсовременном обществе. Проведен анализ культурно-антропологических аспектов современного рассмотрения формування професійної армії, представленных зарубежной научно-теоретической традицией. Выделены содержательные компоненты профессионализации армии, показана их взаимосвязь с антропологическими факторами.
Ключевые слова: глобализация, профессионализация армии, военная профессия, компетентность, корпоративность, ответственность.
PROFESSIONAL ARMY CONSTRUCTION IN THE POSTMODERN PERIOD: PHILOSOPHICAL AND ANTHROPOLOGICAL ASPECTS
1.1. Sevruk
Philosophical and methodological analysis of an anthropological part of the process of the professional army construction in the postmodern period has been made.
The cultural and anthropological aspects analysis of modern views on to a professional army construction presented by foreign scientific and theoretical tradition is given. The content components of the professional army construction have been distinguished, and their connection with the anthropologicalfactors has been shown.
Keywords: globalization, professional army construction, military profession, competence, corporatism, responsibility
