CC BY
21
УДК 340.12 С. С. Сливка
Навчально-науковий шститут права та психологи Нацюнального ушверситету "Львiвська полггехшка"
д-р юрид. наук, проф., завiдувач кафедри теори та фшософи права
ПРОБЛЕМИ ПОВЕД1НКИ ЛЮДИНИ У НООСФЕР1
© Сливка С. С., 2015
Дослщжено антрополоНчно-npaBOBi проблеми фшософи людини. Доведено, що частина бiосфери все частiше породжуе умовну сферу людськот дiяльностi - ноосферу. В результат онтологiчно обгрунтованоТ штелектуальнот дiяльностi людини проявляються активш ди переходу бiосфери у ноосферу. Автор розглядае можливi свiтовi наслщки такого переходу, оскiльки людина може випромшювати таку порц1ю зла, яка перевершуе допустимi природою норми. Тому дослщжуються завдання проблем фшософи права у таких вимiрах: iнтелiгiбельному, сенсибельному, екзистенцшному i флуктацiйному. Доведено, що змкт цих вим1р1в е предметом уваги философы права.
Ключовi слова: бiосфера, поведiнка, ноосфера, глобалiзацiя, штел^бельшсть, сенсибельнiсть, екзистенцiальнiсть, флуктацiйнiсть.
С. С. Сливка
ПРОБЛЕМЫ ПОВЕДЕНИЯ ЧЕЛОВЕКА В НООСФЕРЕ
Исследуются антропологически-правовые проблемы философии человека. Доказывается, что часть биосферы все чаще порождает условную сферу человеческой деятельности - ноосферу. В результате онтологически обоснованной интеллектуальной деятельности человека проявляются активные действия перехода биосферы в ноосферу. Автор рассматривает возможные мировые последствия такого перехода, поскольку человек может излучать порцию зла, превосходящую допустимые природой нормы. Поэтому исследуются задачи проблем философии права в следующих измерениях: интеллигибельном, сенсибельном, экзистенциальном и флуктационном. Доказывается, что содержание этих измерений является предметом внимания философии права.
Ключевые слова: биосфера, поведение, ноосфера, глобализация, интеллигибельность, сенсибельность, экзистенциальность, флуктационность.
S. S. Slyvka
PROBLEMS OF HUMAN BEHAVIOR IN THE NOOSPHERE
This article explores anthropological and legal problems of philosophy of man. It is proved that part of the biosphere increasingly generates conventional sphere of human activity -the noosphere. As a result, ontologically grounded human intellectual activity manifested proactive transition of the biosphere into the noosphere. The author considers the global implications of this transition, since a person can emit a portion of evil, which exceeds the permissible nature rules. Therefore, the task of problems studied philosophy of law in the
following terms: the intelligible sensybelnomu, existential and fluktatsiynomu. We prove that the contents of these measurements is the subject of attention philosophy of law.
Key words: biosphere, behavior, noosphere, globalization, intelligibility, sensybelnist, ekzystentsialnist, fluktatsiynist.
Постановка проблеми. Антрополопя людини та антрополопя права, якi пов'язанi з дiями, поведiнкою людини, е основними об'ектами дослiдження антропосфери як частини бюсфери. Для отримання достовiрнiших результата необхщно провести спостереження поведiнки людини у ширшому масштабi - бюсфери
Бiосфера е сферою активного життя, яка охоплюе нижню частину атмосфери (газоподiбноï оболонки Землi), тропосфери, пдросферу i верхню заселену органiзмами частину лггосфери. У бiосферi живi оргашзми i середовище ïхнього заселення оргашчно пов'язанi i взаемодiють, утворюючи цшсну динамiчну систему [2, с. 45]. Така складна планетарна система функцюнуе синергетично (нелшшно), еволюцiйно, органiзовано на основi природних законiв. Синергетичний, еволюцшний стан бiосфери е гармонiзацiйним поеднанням природи, колооб^ом речовин та енерги, саморганiзованим процесом. Однак у дiяльнiсть бiосфери вносить своï корективи людина, яка мютить у собi вс мiкроелементи бiосфери й онтологiчно долучена до бiосферноï культурологiï й цившзацп. Унаслiдок внесених коректив людина змшюе бiосферу, одночасно змiнюе себе (i навпаки). Тобто бюсферш процеси у мшромасштабах е у самiй людиш (тiлi, душi, дусi).
Аналiз останшх дослiджень. Частина бiосфери щiльно заповнена людським розумом, який щоразу збшьшуеться внаслiдок науково1', експериментально1' дiяльностi, зростае його активнють. Тому закономiрно з'являеться окрема сфера людсько1' допитливостi й творчосп - ноосфера (Е. Леруа, В. Вернадський, Тейяр де Шардян - вщповщно математик, натуралiст, богослов).
Виклад основного матерiалу. Iсторiя розвитку людства знае багато окремих умовних сфер людсько1' активности мiфологiчна, етична, догматично-релтйна, iнтелектуальна, доктринально-богословська, позитивютська, природно-обгрунтувальна тощо. Цi сфери, хоча й пов'язаш з розумом, штелектом людини, але не мали велико1' планетарно1' сили: локальний характер одного суспшьства запозичували iншi суспiльства з певними доповненнями та змшами. Таю культуролопчш дiяння не становили свггово1' небезпеки, оскiльки у бiосферi лише зароджувалась потужна консолщована спiльнiсть - ноосфера, а слухнянють людини не перевершувала допустимо!' похибки, творчостi. Однак онтолопчш норми передбачали й передбачають виникнення такоï сфери, яка матиме величезну планетарну силу. Це ноосфера, яка практично i теоретично набувае активностi як на свщомому, так на i шдсвщомому рiвнi i е останшм етапом творiння людства, культурологiï.
Сднють бiосфери i людства закономiрно зумовлюе перехщ бiосфери у ноосферу (як новий стан) шляхом еволюцшного переформатування методом науки. Тому людина як онтолопчно умший творець другоï "природи" е виконавцем "глибоких змiн бюсфери" i творцем новоï бiогенноï сили, колективного (планетарного) розуму. Хоч розумна штелектуальна дiяльнiсть людини i мае виршальне значення для бiосфери, проте висновок стосуеться долi людини i всього людства. Рiч у тому, що колективний розум скерований на насильне управлшня довкiллям, на отримання максимальноï користi з природи i взагалi на перетворення свiту творчою культуролопчною дiяльнiстю. Така колективна цшеспрямованють породжуе гонiння за матерiальними здобутками, за земною славою та iншi негативш фактори, якi породжують его1зм i неприслуховування до еволюцiйно створеного колективного розуму.
Его1зм бувае одноособовий i груповий (шмейний, родинний, корпоративний, нацюнальний державний тощо). У кожному рiзновидi его1зму криеться певна локальна, а вщтак суспiльна й планетарна небезпека: нехтування почуттями любовi, поширення заздрощiв, невизнання цiнностей iншоï людини, прагнення до матерiального самозбереження та задоволення власних земних
штереив. Навпъ у груповому его!змi видшяються одноособовi его!стичш "лщери", якi оргашзовують знищення усього колективного надбання, культури й цившзацп. Тому потрiбен розум, причому колективний розум - штелект, який стримував би его!стичш тенденцп у функцiонуваннi суспiльства. Видаеться, що колективний розум мае щонайменше три прояви: владний, народолюбний i синергетичний.
Владний колективний розум у ноосферi скерований на нав'язування сформовано! у вузькому колi думки, на дикторство, на злам народно! волг Такий ноосферний стан може юнувати на короткому етат сустльного розвитку, у критичних точках, екстремумах для умшого вирiвнювання ситуацi!. Надалi владнiсть повинна перейти в шший стан - народолюбний, синергетичний, бо вона втратить сво! позицп.
Бажаним для ноосфери е народолюбний колективний розум, який межуе з демократичною i побудований на принципах рiвностi, свободи, виборносп тощо. Народолюбнiсть е онтологiчною властивютю рiзних суспiльних утворень, вона гальмуе его!стичш дiяння i дае розумовi проявлятися на благо колективу. Це стосуеться й держави, яка, будучи народолюбивою, охороняе штелектуальш здобутки сво!х вчених, надежно оцiнюе !х i дбае про умови подальшого розвитку.
Синергетичш прояви колективного розуму найнеобхiднiшi для ноосфери. Рiч у тому, що управлшня розуму необхiдно тдпорядкувати природним процесам, що проявляються нелшшно, самоорганiзовано, динамiчно. В умовах ноосфери людина намагаеться впорядкувати суспiльнi вщносини, якi вона вважае хаосом, наслщком чого часто е розпад суспшьства на окремi угруповання. Але, якщо дослухатися до природних бiфуркацiйних процешв, дати !м дiйти до критично! точки i в цiй точщ проявити народолюбнiсть, то такий колективний розум збереже симетрда та правову гармошю. Це i е фшософсько-правове обгрунтування спасiння свiту вiд суспшьно-державних катаклiзмiв.
У ноосфернi процеси найчаспше проникае штучний розум, штучний штелект. Хоча у фшософськш лiтературi юнуе термiн "штучний штелект", але видаеться, що його потрiбно вживати до людини, а не до юбернетики. Адже природний iнтелект е вищою якiстю розуму, вищою пiзнавальною здатнютю мислення, характеристикою творчого перетворення уявлення на знання, здатнютю регулювати синергетичш процеси, тобто "живими" реагуваннями на зовшшш й внутрiшнi процеси Всесвпу. Штучний iнтелект мае кiбернетичнi характеристики - це "розум", запропонований людиною (робот), який може виконати тшьки певш операцп, на якi сподiваеться природний iнтелект. Тому замiсть поняття "штучний iнтелект" доцiльнiше вживати термш "штучний розум", хоча й це не вщповщае дiйсностi, оскiльки йдеться лише про моделювання розумових, штелектуальних, сенсорних здiбностей людини. Як "штучний штелект", так i "штучний розум" е метафоричним (переносним) об'еднанням техшки i людини.
Краще було б вживати таю термши, як "енциклопедiя технiчних процедур", "накопичувач технiчних операцш", "програма технiчно! дiагностики", бо "розум", "штелект" онтолопчно притаманнi тiльки людиш. Стосовно людини iснуе термiн "видимий iнтелект", який стосуеться документально оформлених фштивних розумових здiбностей.
Деякi галузi народного господарства штучного розуму навггь не мають розвитку, що деякою мiрою виправдано. Це стосуеться рiзноманiтних комп'ютерних технологiй, комп'ютерних програм, комп'ютерного управлшня тощо. Настае перюд витюнення колективного людського розуму штучним. Повно! замiни не вiдбудеться, оскiльки людина повинна програмувати таку штучшсть. До деяко! мiри штучний розум себе виправдовуе i приносить користь. Але звикання до нього, захоплення ним породжуе шкiдливi тенденци. Це стосуеться виховання, лшування, тестування, написання книг тощо, де не враховуеться духовно-душевний стан людини, !! психiка, комушкативш особливостi, що необхiдно для тзнання людини. У цих випадках корисним будуть своерiднi пiдказки штучного розуму, а не остаточш рiшення.
Кожен iз проявiв природного i штучного розумiв (колективного й iндивiдуального) не юнуе в щеальному виглядi. Життедiяльний процес утворюе рiзноманiтнi комбiнацi! рiзновидiв розуму для забезпечення нормального розвитку. Проте дивш атрактори синергетичних штелектуальних процеав призводять до планетарно! глобалiзацi!.
Планетарна глобалiзацiя е неминучим явищем, осюльки людський розум посилюе глибину впливу на природу, все часпше порушуеться коеволюцiйний зв'язок, нехтуються вчення про Космос, не враховуеться те, що думка мае велику природну силу, руйнуються тоню духовш структури ВсесвГту. Така характеристика ноосфери е теорiею глобальних проблем, обгрунтуванням наслiдкiв, яю людство вже отримало. Це стосуеться негативних тенденцш техносфери, бiотехнологiï, бюмедично1 технологiï, екологiï, мiнералогiï, спричинених вщсутшстю контролю за вiдповiдними природними об'ектами та ïхнiми взаемозв'язками. Приклади негативноï ноосферноï дiяльностi людство часто обговорюе на рiзноманiтних науково-практичних конференцiях, у засобах масово1' iнформацiï, в шдивщуальних дослiдженнях тощо, однак глобальнi проблеми ноосфери повинш вирiшуватися на мiждержавному рiвнi правовими методами. Адже на вс порушення бiосфери е витвори людського розуму у позитивному правг Позитивне право часто дае добро шдсвщомо, узаконюе нищення бiосфери, до якого, крГм людини, залучаеться шша жива й нежива природа, оргашчний й неорганiчний свiт. Основною причиною ноосферно1' кризи е неправомiрна поведшка людини.
Поведiнка людини е процесом взаемоди видимого матерiального свiту i невидимого духовного свггу, унаслiдок чого реалiзовуеться онтологiчна iнформацiя про ïï призначення на Землi. Для тдтримання свого iснування, активного творiння "друго1' природи" перед людиною постае проблема вмшого збалансування матерiального i духовного, тшесного i душевного, iнтелектуального й почуттевого, пристрасного i непристрасного, необхгдного i достатнього тощо. Для людства завжди актуальне пояснення свое1' поведшки, обгрунтування сво1'х вчинкiв, звiт про виконання сво1'х онтологiчних обов'язкiв, осюльки унаслiдок правомiрностi чи неправомiрностi людини змшюеться навколишне середовище та духовш структури ВсесвГту. Особливо загострюеться питання поведшки людини тодг коли проявляються активш дiï розуму, iнтелекту, що характерно для ноосфери.
У наущ поведiнку людини як систему дш бiологiчних, фiзiологiчних, психологiчних, правових та шших рiвнiв здебiльшого зводять до системи вчинюв, сукупнiсть рефлексГв, реакцiю органiзму й психiки на зовшшш стимули. Якщо тварини зi сво1'ми iнстинктами пристосовуються до навколишнього свiту, то людина, крiм пристосування, прагне змшювати умови середовища, улаштовувати собi цiлу низку побутових вигод i взагат стати самодостатнiм господарем природи. Проте це господарювання часто пов'язано з патолопею поведшки, неусвгдомленими намiрами та ïхнiми наслiдками.
Дослщження поведiнки людини розпочалось практично недавно - юнець Х1Х ст. - i встановлено, що за психiчною природою видшяють три типи поведшки: шстинктивна, практична (навпаки), розумна i два види: зовшшня (рухи, вчинки, висловлювання) i внутршня (почуття, мислення). Це дослщження перебувае в активнш фазГ, оскiльки виникли новi науки, зорiентованi на поведiнку людини. Зокрема, це стосуеться не тшьки сощологп, фiлософiï, але й фiлософiï права, культурологи права, сощологп права, юридично1' деонтологи, канонiчного права, синергетики права, семютики права тощо. До того ж активно використовуються бiхевiористськi та необiхевiористськi пiдходи, девiантне розумiння, комушкативш норми тощо. Окремi напрями стали предметом дослщження, темами докторських i кандидатських дисертацш, монографш, навчальних пошбниюв тощо. Загалом до дослiдження правомiрностi поведiнки долучено багато фахiвцiв фшософи та теорiï права, що виправдано. Адже зовшшш й внутршш смисли мотивацп людини, усвiдомленi й неусвщомлеш прагнення та потяги людини можуть приносити як користь, так i шкоду не тшьки суспшьству, але й Всесвггу загалом.
Зосередимо увагу власне на самих проблемах поведшки у ноосфера ЦГ проблеми потрГ6но виокремити й дослГдити. Але зауважимо, що для розв'язання проблем фшософи права необхгдно виконати певш завдання (вони теж е проблемами). Таю завдання потребують деякого групування. Видаеться, що проблеми фшософи права скеровують людину на виконання завдань поведшки щонайменше у таких змютах: штел^бельному, сенсибельному, екзистенцшному та флуктацшному.
1нтел^бельш завдання проблем фшософи права вщображають ттелектуально-правовий предмет уваги, своерщш постулати розумово! дiяльностi. Це, передусiм, стосуеться вищоХ моралi, ненасильства, гумашзму, турботи, позитивного права.
Вищу мораль людство створило для регулювання свое! думки. Саме подумки людина чинить найбшьше правопорушень, оскiльки вони невидим^ не пiдлягають зовнiшньому контролю. За неправильну думку, яка не висловлена, людина не шдлягае осуду, хоча скоша тяжке правопорушення, що негативно вщобразилося у духовних структурах Всесвггу, оскiльки Всесвiт "отримав" порцiю зла, яке не зникае безслщно, а викривлюе космiчний порядок. Аморальна поведшка в думках велико! кiлькостi людей приблизно в одному мющ (наприклад, у транспортному засоб^ може призвести до аварп. У народi в такому разi говорять про злу, тяжку, складну ауру певно! групи людей, що негативно впливае не тшьки на окремих людей, а й на шшу живу та неживу природу. Причиною негативно! вищо! моралi е нерозумшня людиною свого штелектуального призначення на землi, небажання бути доброю у думках та помислах, негативне реагування на зовшшш процеси тощо. Таю процеси поширеш у ноосфера оскшьки штенсивна розумова дiяльнiсть часто виходить за онтолопчш нормування для заволодiння iнтелектуальним середовищем.
Предметом уваги у ноосфернш поведiнцi е ненасильство, що шдтримуе честь i пдшсть людини, дае !й на власний розсуд виконувати онтолопчне призначення. 1накше кажучи, iнтелектуальне насильство позбавляе поневолену людину творчосп, кмiтливостi, тобто можливосп проявляти себе активним створювачем "друго! природи". Людина, яка перебувае у полош насильства, виконуе завдання не з власно! волi, тому можливi рiзнi вiдхилення поведiнки з метою виходу з такого становища, що призводить до правопорушень. Активне штелектуальне життя у ноосферi часто не звертае уваги на рiзнi форми насильства i не передбачае негативних наслщюв. Адже не вс люди можуть i хочуть долучитись до штелектуально! дiяльностi добра, частина з них внаслщок насильства скерована у бш зла як супротив насаджуванш думцi. Така ситуацiя породжуе збурення, негативнi духовно-душевнi емоцiï.
Серед штелтбельних завдань проблем фiлософiï права перебування - гуматзм (освiченiсть, людянють), що пов'язано з розумiнням людини, ïï мiсця у земному житп. Фактично потрiбно зосередити увагу на фшософи гумашзму у правi як поеднанш людини (людського) з дослщжуваними нормами для людини, як олюднення правових норм. Серед рiзноманiтних форм гумашзму (в галузi педагогiки, морали iдей, iсторiï, релiгiï, культури тощо) видшимо правовий гуманiзм, який е складним поняттям i скерований на рефлексований антропоцентризм (сукупнють поглядiв на людину як юнцеву мету свггобудови та центр Всесвiту), що повинно забезпечувати людсью потреби.
Йдеться про отримання рефлексованого гуманного позитивного права з природним та надприродним правом. Тобто людина намагаеться створити для себе норми, яю б вщповщали нормам, яких вона не створювала. Звичайно, в цьому процес (практично вiчно земному) з'являються щонайменше двi проблеми: об'ективш - людина не знае вшх природних норм, суб'ективш - людина створюе норми або задля добра, або в бш зла. Таю суб'ективш крайнощi вона намагаеться пояснити проблемами гумашзму. Крiм того, прояви гумашзму мютяться або у захисп природного права, або у нехтуванш ним, внаслiдок чого позитивне право е непостшним, неточним i часом позбавленим духовносп, що призводить до правово!' кризи. Знову ж таки за допомогою гумашзму людина створюе таю стандарти поведшки, яю б узгоджувалися iз природним правом чи хоча б iз загальнолюдською мораллю. Попри те цей гумашзм мае бути природним, а не штучним чи замаскованим, що е предметом пильноï уваги.
Взiрцем штелтбельного завдання поведiнки е турбота. Турбота - це специфiчно людський вид активносп, що полягае у забезпеченш виконання запланованих дiй, досягненш визнаноï мети, створеннi й шдтримщ умов, що сприяють бажаному розвитковi подiй. Вона е атрибутивною ознакою цiлеспрямованоï дiяльностi людини i виявом ïï свободи. У турбои встановлюеться внутршня, усвiдомлена причетнiсть людини до свггу, поеднуються часовi модуси ïï юнування: минуле, теперiшне i майбутне [5, с. 651]. Життя у ноосферi вимагае дотримання морально-правових
настанов минулих поколшь. Цг настанови постшно актуальш, осюльки мають для поведшки людини щннюш елементи, випробуван практикою, i пам'ять про них повинна зберГгатися навпъ у сферГ активно-новншх штелектуальних технологш. КрГм того, турбота про ближнього - це не тягар, а онтолопчний обов'язок, виконання якого забезпечуеться нагородою в майбутньому. Тут яскраво проявляються нелшшш синергетичш процеси. Людина отримуе винагороду шби шзащо, несподГвано, не пщозрюючи, що це випливае Гз турботи.
Предметом обговорення у ноосферГ е позитивне право. Для тдвищеного рГвня штелектуально1' дГяльносн характерна зневага до природного й надприродного права. Для його виконання не вистачае ш часу, ш тертння. Сприйняття природного права вважаеться арха1'змом, пережитком минулого i шби певним гальмом у досягненш прогресивних результата. ТодГ людство повинно створювати таке позитивне право, яке б максимально увГбрало в себе норми природного права. Адже творцем позитивного права е держава, що регулюе поведшку людини, скеровуе ïï до виважених дш, 1'х нормуе. Державш шституци, яю повинн передбачати наслщки надмГрних штелектуальних штенцш, зобов 'язаш шщшвати таю законопроекти, яю б перешкоджали виникненню катактзмГв, нещасних випадюв тощо.
Загалом, штелтбельнГ завдання проблем фшософи права вщображають мету життя людини на Землг Ця мета, хоча й передбачае утворення i народження метафГзичних Гдей, але е ноуменальною, тобто збагненною, що осягаеться розумом. Ноуменальна сутнють людини у ноосферГ необхгдна. I яким би штелГпбельним свГт не був, завжди повинна Гснувати певна межа, демаркащя, за яку людський розум не поширюеться, i вГдсутня суета розуму. Вважатимемо це правилом для ноосфери, оскшьки штелГпбельна група завдань виконуе контрольну функщю проблем фшософи права.
Не менш важливими завданнями проблем фшософи права е сенсибельш ускладнення, що вгдображають почуттево-правовий предмет уваги. До них зарахуемо почуття: coeicmi, в1дпов1далъност1, естетичностi, алътругзму.
У ноосферГ необхгдний такий моральний самоконтроль, як совють. Почуття совГстГ е природним задоволенням чи незадоволенням своею поведшкою. Воно (внутршне переконання) викривае людину в чомусь неприродному. Це почуття може бути розвиненим i нерозвиненим, слабким i сильним, природним i надприродним, обгрунтованим i необгрунтованим тощо. Йдеться про те, що якщо людина часто вдаеться до аналГзу свое1' дГяльностГ, звГряе сво1' вчинки з природними нормами, то таю внутршш регуляци набувають точностГ й адекватности Звичайно, неправильна постановка мети життя притуплюе почуття совютГ й тодГ вона е химерою, що стае причиною недослуховування до власного внутршнього голосу (внутрГшнього Гмперативу), заспокоення. Совюна людина приносить велику користь не тшьки собГ, але й оточенню, колективу i навпъ суспГльству, осюльки не дае поширюватися злу й несправедливости Хоча совють - це суперник людини, i за прояви совютГ можна очГкувати негативно!' реакци з боку шших, проте совюний вчинок - це крок до утримання свпу вгд катастрофи, крок до навернення розуму до природи, до спасшня. Якщо людина не слухае совютГ, вона вГддае себе ворогам, осюльки осквернена совють е несправедливим суддею.
Вiдповiдалънiстъ людиш дано з моменту появи ïï на землГ. Протягом життя людина бере на себе рГзш види вщповщальносп, яю залежать вгд професiï, посад, штелектуального розвитку тощо. У ноосферГ слГд акцентувати на вГдповГдальностГ за надмГрне захоплення розумом, за його позамежовий вихгд. I вГдповГдальнГсть повинна бути передусГм перед самим собою, перед почуттям своеï онтологГчностГ. Очевидно, не для таких природно-правових порушень призначена людина, щоб своïми штелГпбельними дГями калГчити власну сенсибельнГсть. Почуття вщповщальносп стримуе вГд неприродного виконання обов'язку i е феноменом (природною необхщнютю). Тобто вщповщальнють необхГдно вщчути феноменально, а потГм вдаватися до дш розуму, до судження. Таю завдання сенсибельного змюту характеризують вщповщнють поведГнки людини природним законам, що пщкреслюе високий рГвень самоконтролю.
Естетика у ноосферГ е еднальним фактором. Сднання забезпечуеться здатнГстю вГдчувати природш пропорцiï порГвняно з цГлим. Якщо активний людський розум розчленовуе шзнання i не
зажди намагаеться з'еднати воедино, то естетичш явища покликаш захищати мистецтво природи. Людський розум може порушувати мистецтво природи, але зпдно з естетичними нормами, тобто у певнш пропорцп. Цi пропорцп людина мае вгдчувати i переживати за ïхне недотримання. Адже свiт сприймаеться естетично, збалансовано, що аналопчно й до штелектуального витвору людини. Порушення почуттевих естетичних закошв призводить до негативних наслщюв. Ноосфера е необхiдним явищем, але юнування ïï повинно обгрунтуватися естетично, у певнш гармони. Гармоншна з природою поведшка людини забезпечуе шдивщуальне упровадження ïï iнтелектуальноï працi у всесвгтню скарбницю, що й передбачено.
Альтругзм для поведшки людини у ноосферi е необхiдним атрибутом, оскшьки вш протилежний до егоïзму i скерований на допомогу ближшм. Науковщ зазначають, що альтруïстична поведiнка може бути несвщомою (як у тварин) або мати усвгдомлений характер (як у людському сустльсга), коли альтруют очiкуе вiдповiдних вчинкiв i щодо себе. Альтруютична поведiнка може вщгравати особливу роль в еволюци, коли ïï дотримуеться значна частина популяци. У цьому разi користь вгд альтруïстичноï поведiнки перевищуе втрати, що спричиняе альтруïзм [5, с. 17-18]. Також альтруютична поведшка вгдображае таке безкорисливе прагнення до дiяльностi на благо шших, що навггь виникае готовнiсть заради iншоï людини зректися власних штерешв. Тут ддать принципи колективiзму, спiвпрацi, взаемодопомоги. Така поведшка онтолопчна i грунтуеться на природному та надприродному правi.
Можна сказати, що сенсибельнють - людська здатнють до вГдчуття iншоï людини, внутршня оцiнка ïï честi та пдносп, набуття емпiричних знань, яю не потребують спецiальних корекцiй. Вмшо використанi сенсибельнi здобутки завжди опосередковуються мисленням i мають практичну цшнють для поведшки людини в ноосферг
Значних внутршшх зусиль потребують екзистенцшш питання поведiнки, яю репрезентують безпристрасно-правовi акценти. Насамперед це стосуеться виршення проблем, пов'язаних з трансцендентальмстю, iнтерiоризацieю, емощями.
Ноосферш проблеми фшософи права тюно пов'язаш з можливютю такоï поведiнки людини, як пiзнання свгту, отримання апрiорних (наявних у свщомосп до досвщу) та апостерiорних (набутих з досвщу) знань, що притаманне трансцендентальностi. ЦГ знання е основою й умовою всякого досвгду. Людина, яка володГе трансцендентальним розумом, виходить за межГ часу, простору, категорш мислення та логГки i шзнае речГ в собГ. ЦГ речГ Гснують поза реальним життям, але впливають на поведГнку людини у свт. У перГод бурхливого розвитку науки, технГки, комп'ютерних технологш на трансцендентальнГсть не звертають уваги (що е помилкою), а якщо людина використовуе позамежовГ шзнання, вважають, що вона "не вГд свгту цього". На основГ цього виникають у наущ фГлософ^ права проблеми, науковГ дослГдження у сферГ трансцендентального вгдкидаються позитивним правом, оскГльки щ дослГдження вважаються вГдГрваними вГд практики i неможливо втГлити в чистому законодавствг
Емоцтт процеси у людини також заслуговують на увагу в поведшковому вимГрг Адже йдеться про процес ситуативного переживання, ставлення до навколишшх об'екпв, реакц^ на зовшшш й внутршш подразники, що мають для оргашзму сигнальне i регуляторне значення. Емоци органГчно пов'язаш з почуттями. Цей зв'язок породжуе низку вщтшюв: настрГй, афект, пристрасть, стрес, яю потребують регулювання. Зокрема, пристрасп вГдзначаються великою стГйкГстю, штенсивнютю й цГлеспрямованГстю. Як внутрГшня спонука пристрасп можуть Гстотно впливати на дГяльнють i поведГнку людини. Вони виявляються в розумовш дГяльностГ й у практичних дГях особистостГ. У структурГ пристрастГ переплГтаються з емоцшними та вольовими компонентами психГки, що стае причиною ïхнього подГлу на позитивш й негативнГ. 1нколи пристрасп перероджуються у негативнГ, аморальнГ якосп, наприклад, заздрГсть, яка згубно дГе на творчу, Гнтелектуальну дГяльнГсть людини чи негативш захоплення, негативну спрямованють людських ГнтересГв. ЕмоцГйне прагнення розвивати своï Гнтереси е Гстотним стимулятором активноï життедГяльностГ, притаманне ноосферГ, яке еволюцшно переростае у змагальний процес, навгть у бГзнес, що е небезпечним явищем. Звичайно, людина може навчитися оптимально керувати своïми емощями i тодГ вони дадуть позитивш результати.
Ноосферна дГяльшсть неминуче повинна бути пов'язана з iнтерiоризацiйними засадами. Йдеться про процес перетворення зовшшшх, реальних дш на внутршш, яю визнають Гдеальними мотивами поведшки. Особливо це стосуеться перевГрених життевою практикою надбань попередшх поколшь, яю нин або забули, або не поважають. Тут спрацьовуе взаемозв'язок "дГяльнють -свщомють", який для ноосфери мае методолопчне значення. Адже не потрГбно людському розумовГ здшснювати штучн витвори, а треба використовувати перевГреш досягнення, яю рашше (хоча б у примитивному розумшш) дГяли у суспшьному середовищг Фактично штерюризацшш засади штерпретуе шдсвщомий стан людини, який е визначальним чинником iнтелектуальноï дГяльностг осюльки людина у свош поведшщ завдячуе шдсвщомому, яке е виршальним для ïï сощалГзаци. Зауважимо, що певну роль вдаграють i елементи екстерiоризацiï як процесу, зворотного до штерюризацп. Це притаманно вже аналГзовГ поведшки людини, суб'ективного аспекту вчинку.
Мовчання - це поведшковий аспект утримання вгд вислову; в широкому антрополопчному розумшт - вщсутшсть або незадГянють настанови на словесне, знакове, екзистенцшне вираження; в позитивному значенш - духовна зосереджешсть, яка звшьняе суб'екта вгд необхщносп реалiзацiï у сферГ реально юнуючого, разом з тим, розглядаючи останне як предмет його уваги i тклування ("мовчазна присутнють", на вщмшу вГд безсуб'ектноï тишГ) [5, с. 390]. Мовчання пов'язане зГ смиренням, стриманютю, пристойнГстю тощо. Смирення проявляеться у випадку рГзних наклепГв, викриття вад характеру, критики. СтриманГстю потрГбно змГцнювати реакцГю на рГзнГ непристойносп, пустослГв'я, суперечки тощо. Тобто людиш потрГбно вчитися мовчати, щоб проявляти своï чесноти. Недарма ж споконвГку чоловГк мовчки (з молитвою) сГяв поле, а жГнка так само мовчки з молитвою замшувала тюто (особливо для обрядового хлГба) - це екзистенцшне природне вираження чеснот хлГбороба. Поведшка людини в штелектуальному середовищГ потребуе певного мовчання для виршення аристократичних питань, якГ е у будь-якш Гнтелектуально-духовнГй справа Таке мовчання розкривае позитивний змют: розум, воля, почуття, спостережливГсть, ментальш настанови, настанови на таемнГсть, психолопчну культуру тощо. Адже прояви цих основних чинниюв не спонукають до особливоï потреби розмовляти. Тиха вдача людини свгдчить, що з розумом треба мовчати i з розумом розмовляти. Таемниче мовчання визначае поведшку людини, викривае генну шженерда духовносп, що тдкреслюе щирГсть i правдивють людини. Для ноосфери це потрГбно все частГше.
Розглянувши основнГ екзистенцшш проблеми поведГнки людини у ноосферГ, зазначимо цГннГсть безпристрасних визначникГв особистих правових норм. Здебшьшого людина скеровуе своï ГнтелектуальнГ зусилля на задоволення пристрастей, хизуеться своïми панГвними пристрастями i не завжди задумуеться, що розум не може бути у сташ спокою i перебувае у трьох можливих вимГрах: природному, надприродному i протиприродному. Звичайно, найкраще утримувати розум у природному сташ, в якому вш був створений. Для входження у надприродний стан потрГбен своерщний духовний розум, для того, щоб втриматися вгд певних блукань, антиприродно-правових помислГв, що вдаеться важко. Найлегше (що е природно-протиправним) вдаеться не контролювати пристрасш помисли, яю вщображають неприродний (протиприродний) стан душГ. Для розуму потрГбно великих зусиль, щоб не захоплюватися всГм неприродним, щоб безпристрасно ставитися до речей, якими володГемо, i цим змщниться природно-правовий аспект поведшки людини в ноосфера
ФлуктацШш (коливальш) процеси людськоï поведГнки е закономГрними, багатозначними. Для ноосфери важливо утримувати в полГ зору комунiкативно-правовi коливання, вгдхилення чи мшливосп. Для людини комушкативш, ГнформацГйнГ процеси необхГднГ, оскГльки вони орГентують ïï життедГяльнГсть, дають можливють вибрати онтологГчний, природний чин порядку. Серед флуктацшних аспектГв ноосферноï поведшки е таю проблемш основнГ напрями уваги: еттчний, дипломатичний, семiотичний, синергетичний.
Ноосферне спшкування неминуче пов'язане з еттчною шформацшною щшьнютю. Рано чи шзно людський розум утворюе своерщну етносферу, звГдки починае розвивати власну етшчну правову систему. Можливо, у процесГ життя, формування цивГлГзованого суспшьства не придГляли належноï уваги етнодуховнш культурГ, нехтували нею або забували, ïï але у ноосферГ такий
флуктацшний процес припиняеться i вгдбуваеться етшчна мобшзащя, вгдтворення етносощальних функцш. Таке етносощальне вгдтворення неминуче, оскшьки нащя починае усвгдомлювати, що повинен бути у всьому початок та свое етшчне поле. Зокрема, у наущ тд етшчним полем розумдать проспр, де поширюеться певний ритм коливань, пов'язаний з феноменом комплГментарносп - взаемного доповнення вГдповгдних структур. 1з феноменом етшчного поля тюно пов'язане явище пасiонарноï (страждання, туга за своïм) шдукци, що спонукае дГяти цшеспрямовано та координовано [3, с. 47]. Пасюнарш поштовхи спочатку вгдновлюють етноетику, етнокомушкативну культуру, народну творчють у рГзних проявах, зокрема у правГ Адже етшчне право е певного виду природним, навпъ природженим правом, яке дГе найефектившше, вгдтворюючи дух народу (потГм наци) як не метафГзичну абстракщю, а генетичш особливосп iсторiï, мовного розвитку, традицш, звичаïв, морально-правових норм. Тобто закони етшчного буття наци, закони кровноï споргдненосп, норми етнiчноï групи е лопчними, коли виправданий етшчний алогшзм (наприклад, шюдливють поклоншня рГзним богам у язичнищш). Проте етшчний ренесанс надае доцшьш пропозици комушкативно-правовш культурГ, враховуе етшчш почуття й прагнення без нарцисизму (закоханосп у себе) та завищеноï оцшки етнiчноï групи для вибудування власноï фшософи поведшки, власних фшософських обгрунтувань правових норм, яю пов'язаш Гз нацюнальним розумшням простору свободи. Цьому сприяе етшчний мГкро- та макрокосм. РГч у тому, що кожна нацюнальна релтя, яку надалГ розвивае натурфшософГя по-своему, Гз урахуванням етнiчноï логосфери тлумачить закони Всесвну, фшософда людини, зв'язок людини з Всесвном тощо. Тобто мюце людини у Всесвт визначае етшчний штерес, який е природним i неприродним. Навпъ у полГ етшчних суспшьств, де повинен панувати етшчний плюралГзм, е спшьний психГчний склад народу, який визначае комушкативно-правову культуру та природно-правову поведшку всГх етнографГчних груп, що е об'ективним у бутп людини.
ЗапобГганню флуктацшних дш у фшософи права слугують дипломатиям завдання. ПередусГм це стосуеться конфлГкпв, складних штелектуальних ситуацш, пошуюв компромюв тощо, що потрГбно для виживання у ноосфера Адже дипломатичнють - це штелГпбельна форма сшвпращ й засГб боротьби, мистецтво тдтримання духовних штересГв i змiстовноï ефективноï iнтелектуальноï пращ, де потрГбно бшьше розуму, шж сили, щоб тдкорювати силу. Можна сказати, що дипломатичш комушкаци бувають природними й штучними. Природна дипломатичнють вгддзеркалюе онтолопчш завдання, саме життя, в якому спшкування досягае мети з мшмальними затратами - передаванням короткою фразою замють тривалоï фрази i неможливе перетворюеться на можливе. Однак тут виникають проблеми, оскшьки втшення своïх бажань у дГяльшсть шшого, щоб змусити його виконувати свою волю, пов'язано з певним натиском та певними штересами. Таю ди повинш враховувати можливють i доцшьшсть, а це вже породжуе правовГ проблеми, звгдки й виникае своергдне шдивщуальне неофщшне дипломатичне право. Це право формуеться тд впливом рГзноманнних культур, серед яких педагопчна, психолопчна, емоцшна, штелектуальна i багато шших. Залежно вгд змюту манiпулятивноï комушкаци, термшу ïï ди, осГб сшврозмовниюв та шших факторГв використовуються т чи шшГ здобутки культур. Що стосуеться штучноï дипломатiï, то вона використовуеться для злих намГрГв. За допомогою ухильних (непрямих), невгдвертих i непривселюдних впливГв одна людина використовуе хитрощг штригу, спритносп та шшГ манери для того, щоб шляхом замаскованоï, зафарбованоï доброти увшти в довГр'я до iншоï людини, а потГм непомнно заволодни шщативою i диктувати ïï своï корисливГ умови. ПГдлГ манери школи не забезпечать справжньоï толерантности порозумшня, а навпаки, завдадуть шкоди шдивщуальному неофщшному дипломатичному праву. ВзагалГ флуктацшш процеси дипломатiï бшьше стосуються тактовносп, почуття мГри, витриманосп, коректносп, етикету та шших пристайних ритмГв руху, щоб забезпечити рГвномГршсть у виршенш проблем фшософи права.
Кожна епоха розвитку людства мае свш семiотичний стиль поведшки. Ноосферна семютика (синтатика, семантика, прагматика) характеризуеться складними системами юбернетичного управлшня (штучний штелект), множиною засвоення шоземних мов, спрощеноï структури мовних конструкцш тощо. Постшна посшшнють людини у ноосферГ приводить до спрощеноï невербальноï комушкаци та знаково-мовноï реалГзаци, використовуючи лише герменевтику. Такий семютичний
шдхщ до життевих процесГв породжуе новГ флуктацшнГ функцiï знакових систем, нехтуючи правовим мисленням, визнаючи нормою лише знакосполучення, знаковГ мехашзми, знаковГ повгдомлення. НадмГрне захоплення семютичною теорГею позбавляе людину можливосп творчо мислити, перетворювати знання на переконання, i людина дГе подГбно до робота. Водночас семютика права повинна виступати посередником у поведшщ людини, в культурГ i бути не лише вираженням правового смислу, але й сигналом для роздумГв, дослщжень. Зокрема це стосуеться тзнання природних явищ, подш, реакци центральноï нервовоï системи живих оргашзмГв та iншоï сигналiзацiï у природГ й суспшьствг Тобто семютика права, ïï потенцшш знання повинш вгдтворювати не лише фрагменти правовоï моделГ свГту чи тшьки анатз деяких сфер людськоï дГяльносп, а бути гештальтом права, правовою мовою цiлоï науково-правовоï теорiï. У цьому i вбачаеться одна ¡з проблем фшософи права у ноосферг яка полягае у допомозГ фiлософiï права, а не ïï шдмш.
Флуктацшний змют проблем поведшки людини у ноосферГ потребуе синергетичного обгрунтування. Знаючи основний змют синергетики природного права, можна сказати, що автономна поведшка людини у Всесвт не юнуе, оскшьки закони природи порушують своïми дивними атракторами цю автономнють. РГч у тому, що автономну поведшку людина встановлюе сама для себе своïм розумом. Це встановлення е лшшним i перебувае лише на макрорГвш. Для людини такий стан вважаеться впорядкованим. НасправдГ впорядкованою е природно-правова система на макрорГвш. Тобто нелшшна природно-правова система ВсесвГту е вищим порядком, до якого повинна прислухатися людина зГ своïм уявним автономним правовим "порядком". ТодГ виходить, що людиш нГби не до вподоби впорядкована нелшшнють та сама оргашзованють природно-правових вимог. Вона вдаеться до флуктацшних процесГв. ЗрозумГло, що тодГ поведГнка людини не претендуе на природну правомГрнГсть, що е проблемою. Синергетичний ефект фшософи права, зокрема, поведшки людини, полягатиме у синтез^ з'еднанш фрактальних поведшкових елеменпв у едину самоорганГзовану поведГнку без критичних елеменпв нестГйкостГ. Адже саме у критичних бГфуркацшних точках життедГяльносп людина найбГльше порушуе правовГ норми. Тому проблемним завданням синергетики права е нейтралГзащя бГфукацшних точок поведшки шляхом активноï природно-правовоï розумовоï дГяльносп у ноосферГ.
ДослГдження змГсту флуктацшних завдань проблем фшософи права мають комушкативно-правову штерпретащю, яка обгрунтована етнологГею, дипломатГею, семГотикою та синергетикою, звгдки випливають вГдповГднГ правовГ норми. Ноосфера характеризуеться або надмГрнютю норм, або нехтуванням ними. Тому проблемою ноосфери е утримання поведшки вгд неприродних флуктацш i переведення комунiкативноï культури у природно-правовий простГр.
Висновки. Отже, проблеми поведшки людини у ноосферГ повинш виршуватися щонайменше на штелГпбельному, сенсибельному, екзистенцГйному та флуктацшному рГвнях. ЦГ рГвнГ не е остаточними, вичерпними. Використовуючи шшГ методолопчш установки, можна збГльшити коло проблем, але вже i наявш проблеми свгдчать про те, що фшософГя права е проблемною наукою, в якш центральне мГсце займае фшософГя людини.
1. Гачев Г. Д. Гуманитарный комментарий к физике и химии. Диалог между науками о природе и о человеке. - М. : Логос, 2003. 2. Естествознание: энциклопедический словарь / сост. В. Д. Шолле. - М. : Большая Российская энциклопедия, 2002. 3. Мала енциклопедiя етнодержавознавства / НАН Украгни. 1н-т держави i права iм. В. М. Корецъкого; редкол.: Ю. I. Римаренко вдп. ред) та т. - К.: Довiра: Генеза, 1996. 4. Мiчiо Кайку. Фiзика майбутнъого / переклала з англ. А. Кам'янецъ. - Лъвiв: Лтопис, 2013. 5. Фтософсъкий енциклопедичний словник / 1нститут фiлософiïiм. Г. С. Сковороди НАН Украгни. - К.: Абрис, 2002.
