CC BY
18
УДК 14:(316.48+316.83)
О. Г. Данильян, доктор фшософських наук, професор
ПРОБЛЕМА РОЗВИТКУ ПРОТИР1Ч У СОЦ1АЛЬНИХ СИСТЕМАХ: КЛАСИЧН1 ТА НЕКЛАСИЧН1 П1ДХОДИ
У статт1 розглядаються класичн та сучасн тдходи до розвитку (розгортан-ня) протир1чу сощальних системах. Обгрунтовуеться авторська позиц1я, що у про-цеС досл1дження протир1ч необх1дно видыяти, кр1м етатв (фаз, ступешв) розвитку протир1ч, гх конкретн агрегатн стани. Робиться висновок, що основними станами протир1ч у сощальних системах е гармомя, дисгармомя, конфлжт.
Ключовi слова: сощальн системи, протир1ччя, розвиток протир1ч, етапи розвитку протир1ч, агрегатн стани протир1ч, гармомя, дисгармомя, конфлжт.
Постановка проблеми. Сучасна цившзащя тд впливом глобалiзацiйних виклиюв переживае один iз найдраматичшших перiодiв свое! юторп. Цей перюд характеризуеться загостренням сощальних протирiч у вах сферах життя суспшьства, виникненням на !х основi рiзноманiтних i надзвичайно гострих конфлштсв: неоголошених вiйн, зiткнень на мiжнацiональному грун-тi, мiжрелiгiйних та мiждержавних конфронтацiй. Людству доводиться пла-тити за загострення сощальних протирiч високу щну: !х наслiдком стали численш жертви, найгострiша економiчна криза, пол^ична нестабiльнiсть у багатьох кранах св^у i колосальнi моральнi втрати. Вузли конфлштсв, що утворилися на територи Близького Сходу, на сходi Украши та в iнших кранах, погрожують iснуванню не лише соцiумiв, що !х породили, а й людсько! цивь лiзащi в цiлому. Тому не випадково, що проблема сощальних протирiч та за-кономiрностей !х розвитку набула в сучасних умовах особливо! актуальность
Аналiз основных джерел i публЫацш. За порiвняно короткий перюд ка-тегорiя «сощальш протирiччя» тсею чи iншою мiрою була розглянута в працях таких науковщв, як: В. П. Андрущенко, О. М. Бандурка, I. С. Бекешкша, I. В. Бойченко, Ф. М. Бородкш, Н. М. Коряк, А. П. Бутенко, А. Пдденс, А. I. Прник, В. В. Головаха, В. А. Друзь, А. Т. 1шмуратова, В. С. Козловський, М. I. Михальченко, М. I. Крен, С. А. Подольська, О. Ф. Проценко, О. Я. Редь-ко, Ю. I. Римаренко, М. М. Руткевич, Ю. А. Харш, Г. М. Штракс та ш. У них, як правило, розкриваються сутшсть, специфiчнi риси сощальних протирiч, аналiзуються найбiльш загальнi форми i методи !х розв'язання. У той же час форми розвитку сощальних протирiч у роботах вказаних авторiв, як правило, не розглядаються.
© Данильян О. Г., 2016 135
Значний штерес до проблем сотальних колiзiй виявили i захщш дослщ-ники: Дж. Бернард, Дж. Бертон, К. Боулдшг, I. Галтунг, Р. Дарендорф, К. Дойч, М. Дойч, Л. Козер, Р. Коллшз, Л. Крюберг, С. Лшсет, К. Мiтчел, А. Раппопорт, К. Райт, Дж. Тернер, Ю. Хабермас та ш., якi зробили незаперечний внесок у вивчення сощальних протирiч у формi конфлiкту.
Однак представники сучасно!' конфл^ологл до явища соцiальних проти-рiч ставляться амбiвалентно. З одного боку, вони зробили чималий внесок у становлення i розвиток теорп соцiальних протирiч, глибоко i всебiчно до-слiдили крайню форму розвитку протирiччя, одного з його сташв - конфлш-ту. Цi дослiдження вивели парадигму конфлшту в одну з провiдних у суспшь-ствознавствi. З другого боку, безпосередньо категорiя соцiального протирiччя в сучасних дослщженнях конфлштологл не знайшла глибокого, всебiчного пояснення i широкого практичного застосування.
Таким чином, метою статт1 е дослщження закономiрностей розвитку протирiч у соцiальних системах, а також обгрунтування авторсько!' позицп, що у процесi дослiдження протирiч необхщно видiляти, крiм етапiв (фаз, ступешв) розвитку протирiч, також 1х конкретн агрегатнi стани.
Виклад основного матерiалу. Проблема етатв (фаз, ступенiв) розвитку протирiч у соцiальних системах у науковш лiтературi розроблена недостатньо. Особливо це твердження справедливе для сощальних систем транзитивного типу, як знаходяться на етап структурних змiн.
Бшьшють дослiдникiв, розглядаючи це питання, спираються на ще!" Г. В. Ф. Гегеля про проходження протирiччями у своему розвитку етатв то-тожносп, вiдмiнностi, протилежностi, протирiччя i пщстави (тобто розв'язання протирiччя). «Розв'язання протирiччя, - вважав Гегель, - е, отже, тдстава, сутнiсть як еднють позитивного та негативного» [1, с. 60]. Ось як, наприклад, застосовуеться вщомим фшософом О. Спiркiним гегелiвська схема до про-цесу розвитку протирiччя. На його думку, «процес виникнення вiдмiнностей i протилежностей мае декшька стадiй. На первiснiй стадп, iснуючи ще в мож-ливосп, протирiччя виступае як тотожнiсть, що мютить несуттеву вiдмiннiсть. Наступна стадiя - iстотна вiдмiннiсть у тотожносп: при загальнiй основi в об'екп е iстотнi властивостi, тенденцii, не вщповщш одна однiй. 1стотна вщмшшсть перетворюеться на протилежностi (найбiльшу вщмшшсть, по-лярнiсть, антагонiзм), якi, взаемозаперечуючи одна одну, переростають у про-тирiччя» [2, с. 523-524].
До позитивних моменпв такого пiдходу можна зарахувати те, що вiн дасть можливють простежити дiалектику тотожностi i вiдмiнностi протилежних сторiн протирiччя, етапи тзнання реальних протирiч дiйсностi. Однак геге-лiвська схема видiлення етатв розвитку протирiч i 11 використання тд час
аналiзу протирiч розвитку соцiальних систем явно застарша з позицiй сучас-них уявлень i неодноразово зазнавала справедливо! критики.
У сучаснш зарубiжнiй фшософи i сощологи дослiдження етатв розвитку со-цiальних протирiч вщбувалося в основному шляхом системного анашзу конфлш-тiв i фаз 1'х визрiвання. Як типовий приклад можна навести пщхщ французького соцiолога Ж. Фове [3, р. 26-27]. У процес визрiвання конфлiктiв Ж. Фове видшяе чотири основнi стади, яю пiсля певного спрощення термшологи достатньо легко сполучаються з гегелiвською схемою розвитку протирiччя:
а) перша стадiя - прихована фаза (субконфлiкт), яка формуе конкретний змют конфлiктних штереав, початковим пунктом яко'1 е вихщна нерiвнiсть суб'ектiв спiлкування (осiб, груп тощо) в економiчнiй, полiтичнiй, моральнш та iнших сферах, що викликае прагнення покращити свiй статус i досягти переваги;
б) друга стадiя - фаза напруженостi, тобто еволющя прихованого конфлш-ту, яка обумовлена дiяльнiстю сторони, що мае бшьшу потужнiсть i силу примушення. Напруженють може дорiвнювати нулю, якщо група, що домiнуе, займае позицiю ствроб^ництва, знижена при примиренському пiдходi, се-редньо'1' важкостi - у випадку опору, дуже сильна при нетерпимости
в) третя стадiя - фаза антагошзму як наслiдку високо! напруженосп, особливо у поеднаннi п структурного i кон'юнктурного рiзновидiв;
г) четверта стадiя - фаза несумюносп, яка становить конфлiкт у прямому значенш цього слова.
Подiбний тдхщ, безсумнiвно, мае право на юнування, особливо в сощо-логiчному i полiтологiчному дослiдженнi соцiальних явищ. Однак перене-сення центру уваги тд час вивчення фаз, етапiв розвитку з власне протирiч на конфлшти як на одну з характерних iхнiх форм вияву значно ускладнюе фiлософський аналiз соцiальних систем та закономiрностей 1'х розвитку.
Для бшьш глибокого проникнення в сутнiсть розвитку сощальних проти-рiч необхiдно, ^м етапiв (фаз, ступенiв) розвитку протирiч, проаналiзувати !'х конкретнi агрегатнi стани.
Ураховуючи, що проблема агрегатних сташв протирiч у соцiальних системах не розроблена, е теоретичне обгрунтування правомiрностi введення в науковий об^ цiеi категорii.
Пiд агрегатним станом сощального протирiччя ми розумiемо зааб функ-цiонування, специфiку вияву «едносп i боротьби» його взаемодiючих сторш, яка визначае особливостi та штенсившсть 1'хнього розвитку, характер розв'язання цього протирiччя.
Таке використання категорii «стан» щодо аналiзу розвитку соцiальних систем е достатньо новим. Автор уперше використав його в однш зi сво'х
роб^ [4, с. 114]. Разом з тим в юторп фшософсько! думки застосування кате-горп стану щодо характеристики сутносп природних явищ, взаемозв'язку мiж ними мае солiдну традицiю. Так, ще в Аристотеля ця категорiя займала про-вiдне мiсце, тюно пов'язана зi сутнiстю i вщношенням. Пiзнiше, в ньютошв-ськiй мехашщ категорiя «стан» застосовувалася для характеристики руху матерiальних тiл. У сучаснш науцi ця категорiя найчастiше служить штегра-тивною характеристикою рiзних систем, виражаючи !хню здатнiсть до змши i розвитку, вияву в рiзноманiтних формах iз притаманними !м ютотними властивостями i вiдношеннями [5, с. 601].
Стосовно сощальних систем одним iз перших видшив «стани протирiч-чя» - конфлiкт (вiйну) i згоду (мир) як певнi «форми розвитку людського суспшьства» i взаемопереходи мiж ними у процесi розвитку сощального щ-лого австрiйський сощолог Г. Ратценхофер [6, s. 601]. Певний штерес для теоретичного обгрунтування категорп «стан протирiччя» в сощальних системах становить розроблений шмецьким фшософом i соцiологом Г. Зiммелем у рамках його формально!' сощологп пiдхiд до видiлення соцiальних форм взаемодп людей: договору, конфлiкту, конкуренцп, пiдпорядкування та iн. [7, s. 248-249]. Представники Чиказькох сощолопчно!' школи Р. Парк i його учш в основi всiх соцiальних процеав убачали, у свою чергу, таю форми взаемодп, як змагання, конфл^, пристосування й асим^щя. Ураховуючи, що взаемодiя в тлумаченнi автора е протирiччям, що функцiонуе, то вiдомi i стани проти-рiччя, яю цi дослiдники вважали характерними для сощальних систем.
На наявшсть i спiввiдносини таких станiв соцiальних протирiч, як гармо-нiя i конфл^, звергають увагу у сво'х працях вiдомi соцiологи Е. Дюркгейм та К. Боулдшг. Так, наприклад, Боулдшг зазначае, що «конфлшт е розлад, i протилежнiстю конфлiкту е гармошя» [8, р. 308].
Бiльш глибокому розумшню проблеми станiв протирiч у сощальних спшь-ностях сприяе класифшащя протирiч, розроблена О. Манеевим [9, с. 52-84]. Вш робить устшну спробу пов'язати форми стану протирiч з характером i спрямованiстю розвитку матерiальних систем. Ним вiдповiдно видшяються:
а) гармонiйнi протирiччя (у системах, що штенсивно розвиваються);
б) кваз^армоншш протирiччя (у системах з уповшьненим темпом про-гресу);
в) симетричш протирiччя (в iнварiантних, стабiльних системах);
г) дисгармоншш протирiччя (у системах, що поволi деградують);
д) деструктивш протирiччя (у системах, що бурхливо руйнуються). Якщо не акцентувати увагу на дещо зайвш деталiзацii, то основна думка О. Мане-ева плщна: на рiзних етапах еволюцп матерiальних систем як визначальний чинник змши виступають рiзнi форми сташв дiалектичних протирiч.
Такий пщхщ до етатв розвитку протирiч стосовно соцiальних систем до-зволяе видiлити такi форми !'х основних агрегатних станiв: 1) гармошю; 2) дисгармонiю; 3) конфлiкт.
Очевидно, було б правильним розглядати гармошю, дисгармошю, конфл^ не як ступеш (етапи, стади) розгортання протирiч, а як форми 1'х прояву на етат поляризацп протилежних сторiн. Оскшьки формi притаманна вiдносна самостiйнiсть щодо змюту, то зв'язок стану протирiччя (як форми) зi сво'1'м змютом (поляризацiя протилежностей) носить не жорсткий, а рухомий характер. Одне i те саме «зрiле» протирiччя може знаходитися в рiзних станах - вщ гармони до конфлшту. Реальний агрегатний стан протирiччя визначаеться характером взаемодп протилежних сторiн, поеднання «векторiв спрямованос-тi» протилежностей.
Структура протирiччя як форми взаемодп залежно вщ його агрегатного стану (тобто характеру взаемодп сторш) мае сво! вiдмiннi риси. Якщо скорис-татися методикою графiчного зображення взаемодп як S1 ^ S2, де S - система, а знак «^» означае взаемодiю, то гармонiю ми зможемо вщобразити як S1 ТТ S2 або як S1 Т! S2, де знаки «ТТ», «Т!» означають гармонiю. Структура дисгар-монп мае такий вигляд: S1 X S2, де знак «X» символiзуе дисгармонiю, а структура конфлiкту як S1 ^ S2, де знак означае пряме зiткнення, конфлшт.
Важливо зазначити, що системи взаемод^ть не самi по собi. Будь-яка взаемодiя мiж ними здiйснюеться шляхом стввщношення 1'хшх властивостей, функцiй, сторш, тенденцш тощо. До того ж одна й та сама система може знаходитися в безлiчi прямо протилежних вщносин як з одиничною системою, так i з безлiччю систем. Наприклад, система S1 може за певними властивос-тями знаходитися в гармонii iз системою S2, за певними функцiями бути з нею у станi дисгармонп, а за тенденцiями розвитку бути у сташ конфлiкту. За-гальна характеристика стану взаемодп мiж цими системами визначаеться штегративною сумою взаемодп i взаемовпливу мiж iхнiми основними на цей момент властивостями, функщями, тенденщями тощо. Водночас система S1 може пiдтримувати гармонiйну взаемодiю iз системою S3, бути у сташ дисгармонп iз системами S4 i S5, знаходитися у сташ конфл^у iз системою S6, а iншi системи можуть взаемодiяти з нею опосередковано або не взаемодiяти взагаль
Агрегатний стан протирiччя в системi (метасистемi) або мiж системами не е статичним, вш може бути гармоншним, дисгармонiйним або конфл^ним. На певному етапi розвитку вщносин мiж системами (або елементами системи) гармошя може перейти в дисгармошю або досягти стану конфлшту. Ди-намiка фазових перетворень протирiч у соцiальних системах багатоварiантна,
багатофункцюнальна i насилу пщдаеться узагальненню. Видшяють, як правило, декшька типiв циклiчностi фазових перетворень nporapi4 у соцiальних системах: маятникоподiбна змiна, кругова, спiралеподiбна i хвильова (сину-сощна). Тип змши, розвитку залежить вщ розмiрiв i масштабiв сощально'1' системи: у малих системах мають перевагу маятникоподiбнi i синусощш, у великих - круговi i довгохвильовi [10, с. 71-73].
Прикладом динамши агрегатних станiв можуть бути, на нашу думку, бю-ритмiчнi цикли, властивi первиннiй сощальнш системi - людинi. Науцi сьогод-нi вiдомi три цикли бюритмв людини. Це 23-денний фiзичний цикл, 28-денний емоцiйний цикл, 33-денний штелектуальний цикл. У кожному з цих циклiв половина днiв належать до так званих плюсових днiв, а половина дшв - до дшв з мiнусом. У плюсовi дш фiзичного циклу (ïx усього 11) людина схильна до занять спортом, фiзичниx навантажень, у плюсовi дш емоцiйного циклу (ïx усього 14) вiдрiзняeться гарним настроем, i навпаки. Найнебезпечшшими для людини е критичш днi переходу вiд днiв «плюс» до дшв «мшус», а катастро-фiчними за наслiдками часто стають збiги критичних днiв усix трьох бюритмв.
Одним iз перших видшив i дослiдив цикл взаемодп протилежностей пред-ставник шмецько'1' класично'1' фшософп Й. Фixте, який уявляв його як змшу домiнування протилежностей у процес розвитку, що пульсуе. У Гегеля по-зитивне, утверджуючи себе, спричиняе зворотний вплив негативного; цей вплив викликае заперечення в самому позитивному, що веде до змши позитивного. У свою чергу, негативне, утверджуючи себе, заперечуе позитивне i, як наслщок, заперечуе себе. Такий цикл взаемодп сторш протирiччя, який е основою для тако'1' стабшзацшно'1' форми розв'язання, як репродукування (вщтворення на колишньому рiвнi). Щодо соцiального життя такий тип взаемодп можна проштерпретувати так, що сощальна система в деяких випадках здатна породжувати собi подiбне як протилежшсть (влада - опозицiя), яка, утверджуючи себе, критикуе протилежнiсть, що породила ïï (опозицiя - влада). Натиск на опозищю з боку влади спричиняе й вщповщну реакщю. Вщ-повiддю на не'1' буде змiна тактики влади, змши в полчищ i змiни методiв ïï впровадження в життя. I нарешт^ критикуючи владу, опозицiя критикуе водночас i себе як породження ща влади, як дзеркальне ïï вщображення.
У дiалектичному матерiалiзмi ци^чшсть взаемодп протилежностей ро-зумiеться як внутршня пульсацiя саморуху предметiв i явищ дiйсностi, що мае спiралеподiбну форму. Ця циклiчнiсть у рус протирiччя виявляеться вже на елементарному рiвнi як «постiйне виникнення протирiччя й одночасне його розв'язання» [11, с. 123].
Теорiя катастроф i теорiя перебудов, що входить до ïï складу, дослщжують циклiчнiсть взаемодп протилежностей, стшю стани ще'1' взаемодп (атрактори),
точки роздвоення шляхiв подальшо'' взаемодп (точки бiфуркацп) тощо. До-слщженнями циклiчностi й ритмiчностi соцiальних процеав, процесiв у при-роднiй сферi тощо займаеться нова галузь науки - ритмолопя. У межах ще' науки за вiдносно невеликий перюд часу вже накопичено значний обсяг ем-пiричного матерiалу про цикшчнють i повторюванiсть процесiв (станiв проти-рiч) у рiзних сферах життя природи i суспiльства [див.: 12; 13].
Системний пщхщ до проблеми динамши складних нелiнiйних систем iз зворотним зв'язком, а соцiальнi системи належать саме до таких утворень, дозволяе розглядати 'х як динамiчно стшю, гомеостатичнi утворення. У со-цiальному гомеостазi внутрiшнiм механiзмом формування структур i еволю-цп виступае складна взаемодiя двох протилежних начал: стабшзуючого начала i дисипативного, руйшвного начала. Стосовно соцiальних систем най-важливiшим розсiюючим фактором е сощальш конфлiкти, а стабiлiзуючим фактором розвитку соцiумiв - соцiальна гармошя. У цьому механiзмi еволю-цп гармонiя i конфлiкт, якi е крайшми станами соцiальних протирiч, ввдгра-ють роль своерiдних балансирiв, сприяють динамiчнiй рiвновазi i розвитку сощуму та його пiдсистем. Розвиток сощальних систем можливий перш за все через конфлшти (якi з позицп синергетики виникають за рахунок потоку енергп, речовини iз зовнiшнього середовища, а з позицп дiалектики - за рахунок взаемодп внутршшх, взаемовиключаючих сторiн, тенденцiй розвитку), але самi по собi конфлiкти можливi лише за наявностi гармони, балансиру, що врiвноважуе дiю конфлiктiв. У протилежному випадку сторони, що проти-дiють, взаемно знищили б одна одну. З другого боку, повна гармошя без кон-флшт1в, з^кнень призвела б в остаточному шдсумку до застою в суспiльному житп, що, у свою чергу, означало б кшець будь-якого якiсного розвитку.
Л1ТЕРАТУРА
1. Гегель Г. В. Ф. Наука логики : в 3 т. / Г. В. Ф. Гегель // АН СССР, Ин-т философии. - М. : Мысль, 1970-1972. - Т. 2 : Учение о сущности, 1971. - 248 с.
2. Спиркин А. Г. Противоречие диалектическое / А. Г. Спиркин // Философский энциклопедический словарь. - 2-е изд. - М. : Сов. энцикл., 1989. - 815 с.
3. Fauvet J.-C. Comprendre les conflicts sociaux / J.-C. Fauvet // Declenchement, deroulement, issue. - P., 1973. - Р. 24-47.
4. Данильян О. Г. Социальные противоречия: cущность, типология, формы проявления : монография / О. Г. Данильян. - Харьков : Основа, 1997. - 146 с.
5. Состояние // Философский энциклопедический словарь. - 2-е изд. - М. : Сов. энцикл., 1989. - 815 с.
6. Ratzenhofer G. Soziologie / G. Ratzenhofer. - Leipzig, 1907. - 690 s.
7. Simmel G. Soziologie. Untersuchungen uber die Formen der Vergesellschaftung / G. Simmel. - Leipzig : Verl. von Duncker und Humblot, 1908. - 782 s.
8. Boulding K. Conflict and Defence: A General Theory / К. Boulding. - New York, 1963. - 312 p.
9. Манеев А. К. Движение, противоречие, развитие / А. К. Манеев ; науч. ред. Ю. А. Харин, М. Я. Резников. - Минск : Наука и техника, 1980. - 166 с.
10. Ильин В. В. Философия политики / В. В. Ильин, А. С. Панарин. - М. : Изд-во МГУ, 1994. - 283 с.
11. Энгельс Ф. Анти-Дюринг / Ф. Энгельс // К. Маркс, Ф. Энгельс. Соч. - 2-е изд. -М. : Изд-во полит. лит., 1955-1974. - Т. 20. - С. 33-149.
12. Ритмология: проблемы и процесы современного развития. - Хабаровск : Наука, 1991. - 64 с.
13. Соколов Ю. Н. Диалектика как теория цикла реального мира / Ю. Н. Соколов. -Ставрополь : Наука, 1990. - 92 с.
ПРОБЛЕМА РАЗВИТИЯ ПРОТИВОРЕЧИЙ В СОЦИАЛЬНЫХ СИСТЕМАХ: КЛАССИЧЕСКИЕ И НЕКЛАССИЧЕСКИЕ ПОДХОДЫ
Данильян О. Г.
В статье рассматриваются классические и современные подходы к развитию (развертыванию) противоречий в социальных системах. Обосновывается авторская позиция, что в процессе исследования противоречий необходимо выделять, кроме этапов (фаз, ступеней) развития противоречий, их конкретные агрегатные состояния. Делается вывод, что основными состояниями противоречий в социальных системах являются гармония, дисгармония, конфликт.
Ключевые слова: социальные системы, противоречия, развитие противоречий, этапы развития противоречий, агрегатные состояния противоречий, гармония, дисгармония, конфликт.
THE PROBLEM OF DEVELOPMENT OF CONTRADICTIONS
IN SOCIETY: CLASSICAL AND NONCLASSICAL APPROACHES
Danilyan O. G.
The problem of stages (phases, levels) of the development of contradictions in social systems in the scientific literature is not sufficiently developed. Especially this is true for social systems of transitional type, which are in the process of structural change.
Most researchers, considering this question, use the ideas of Hegel on the passage of the contradictions in their development stages of identity, differences, contrasts, contradictions and the base (ie, resolving the contradiction). The positive aspects of this approach include the fact that it will provide an opportunity to trace the dialectic of identity and difference ofopposite sides of the conflict, the stages of knowledge of real contradictions
of reality. However, Hegel's scheme of selection of stages in the development of contradictions and its use in the analysis of the contradictions of social development is clearly outdated.
In modern foreign philosophy and sociology study of the stages ofdevelopment ofsocial contradictions is done by the system analysis of conflicts and the phases of their aging. In the development of conflict, usually there are four basic steps: latent phase (subkonflikt), voltage phase, antagonism phase, phase of incompatibility, which is a direct conflict.
This approach certainly has a right to exist, particularly in sociological researches. However, the shift of focus from contradictions to conflicts greatly complicates the philosophical analysis of social systems.
To investigate the nature of social contradictions there must not only be the analyze of the stages (phases, levels) of the development of contradictions, but the analyze their specific aggregate states.
Under the state ofaggregation of social contradictions should understand the specifics of the interaction of its sides, which determines the features of their development, as well as the character of the resolution of this contradiction.
This approach to development of contradictions reveals the followingforms of aggregate states: 1) harmony; 2) disharmony; 3) conflict.
It is necessary to consider the harmony, disharmony, conflict not as the stages (phases, levels) of deployment of contradictions, but as a forms of their manifestation on the stage ofpolarization of opposite sides of contradictions. Since the form has relative independence in relation to the contents, the connection of contradiction state (as a form) with its content (polarization of opposites) has not hard, but mobile character. The same contradiction can be in different states - from harmony to conflict. Thus, the aggregate state of contradiction is determined by the interaction of opposite sides, a combination of «direction vector» of opposites.
In the process of a society development two opposite principles are interacting: the stabilizing beginning and the dissipative, destructive beginning. The most important destructive factor is the conflict and stabilizing factor - social harmony. In this mechanism of the evolution, harmony and conflict are extreme conditions ofsocial contradictions, who play the role of equalizers, promote dynamic equilibrium and the development of society and its subsystems.
Key words: social systems, contradictions, development of contradictions, stages of the development of contradiction, aggregate states of contradictions, harmony, disharmony, conflict.
