CC BY
16
ПОЛИТИЧЕСКИЙ ТЕРРОРИЗМ КАК ИНДИКАТОР ДЕФОРМИРОВАННОГО ПРАВОСОЗНАНИЯ
Калиновский Ю. Ю., Кальницкий Е. А.
Рассматривается политический терроризм как индикатор деформации правосознания, акцентируется внимание на особенностях способа мышления и мотивационныхмеханизмах носителей такого типа мировосприятия. Доказывается, что деформация правосознания возникает на основе не только индивидуальных психологических установок, но и тоталитарных идеологий, религиозных культов, где в разных формах заложены ксенофобские идеи, на почве которых возникают религиозные и политические деструктивные культы как деформированные системы мировоззрения и мировосприятия.
Ключевые слова: политический терроризм, деформация правосознания.
POLITICAL TERRORISM AS INDICATOR OF THE DEFORMED SENSE OF JUSTICE
Kalinovskiy Y. Y., Kal'nitskiy E. А.
Political terrorism as indicator of deformation of sense of justice is examined, attention on the features of way of thinking is accented and motivational mechanisms of transmitters of such type of perception of the world. It will be that deformation of sense of justice arises up not only on the basis of the individual psychological settings but also on soil of totalitarian ideologies, religious cults, which the ксенофобсьт ideas on soil of which there are religious and political destructive cults as deformed systems of world view and perception of the world stopped up in different forms are in.
Key words: political terrorism, deformation of sense ofjustice.
УДК 130. 2:128:141. 32
О. М. Городиська, кандидат фшософських наук, доцент
ПРОБЛЕМА ФШОСОФСЬКОГО ОСМИСЛЕННЯ 1НДИВ1ДУАЛЬНОГО БУТТЯ У СУЧАСН1Й КУЛЬТУР1
Розглянуто можливiсть фтософського осмислення проблеми iндивiдуального буття людини на сучасному еташ розвитку культури. Виявлено деяш варiанти розу-мтня людськоI екзистенци, а також визначено та порiвняно певт стратеги побудо-ви людиною свого буття, його осмислення та перспектив. Особливу увагу звернено на екзистенцю «ненормального» та можливостi и розумтня.
Ключовi слова: екзистенщя, план iманенцu, мiф, сучасна культура, приватне фыософування.
42
© Городиська О. М., 2010
Актуальтсть проблеми. Сьогодш не юнуе мапстральнох лшп у фшосо-фи, не iснуе визначеностi у напрямах i школах, а приватне фшософування втратило звичний для класичного розумшня теоретичний, концептуальний, науковоподiбний характер. Дiагностувати нашi актуальнi становления е справою фшософп, й фiлософ завжди виступав як винах1дник нових iманентних способiв буття. Для фшософп винайти новий споаб буття означае створити концепт, який повноцiнно осмислював би його. Певною мiрою мислити влас-не й означае бути, юнувати, проте через тривалу iсторiю розвитку европейсько! фшософсько1 думки, пiсля спроб ращонально й iррацiонально осмислити буття людини ми одержали багато концеппв, але не розумiемо, де !х розта-шувати, бо ми втратили план iманенцil [1, с. 132]. Можливо, у цьому не було б шяко! трагедп, але шдивщуальне буття е абсолютним планом iманенцil, виявом безкiнечностi тут i зараз, яке може не мютити у собi нiчого рацюналь-ного. Саме через це питання про пошук iндивiдуальних стратегiй фшософ-ського осмислення iндивiдуального буття е актуальним.
Не можна сказати, що подiбному питанню не присвячено досить цiкавi ро-боти, проте в них висвилюються лише окремi поняття, пiдходи. 1з !х авторiв можна назвати Ж. Дельоза, Ф. Гваттарi (поняття «план iманенцil»), дослвдникш сучасного соцiокультурного середовища (М. Фуко, Ж. Батай, Ж.-Ф. Лютар, М. Бланшо), а також фiлософiв-екзистенцiалiстiв, серед яких треба згадати пред-ставникiв екзистенцшного напряму в психоанал1тичнш традици, оскшьки у нашй роботi особливу увагу придiлено екзистенци «ненормальнш», як И розумiли Л. Бшсвангер та Р. Ленг. Антрополопчний аспект цього питання розглядався у роботах О. М. Фрейденберг, Ю. В. Чернявсько1, О. О. Власово1 та iн. Однак говорити про усталену традищю у визначеному питант не доводиться.
Метою цього дослвдження е пошук оптимальних варiантiв фшософсько-го осмислення, визначення плану iманенцil, який для кожно1 людини фактич-но е И екзистенцiею. Саме до поняття «план iмаиенцil» хочеться звернутися уперше. План iманенцil е не просто основою фшософського осмислення, вш е основою iндивiдуального буття, його екзистенцшним джерелом. Його не-можливо спiввiднести нi з чим, лише iз безк1нечним рухом, з якого й склада-еться будь-який спосiб думки. У полi iманенцil усе охоплено цим рухом, тому не залишаеться мiсця нi для суб'екта, нi для об'екта, бо сам горизонт думки знаходиться у руа. Такий спосiб думки е близьким до мiфологiчного типу мислення, а поле iмаиенцil дуже нагадуе феномен хаосу. Саме тому поки ми перебуваемо у полi iманенцil, ми фактично е присутнiми у цариш перед-фiлософського осягнення буття, при максимальному наближенш до таких явищ, як марення, патологiчнi процеси, езотеричш досв1ди, сп'янiння, тран-сгресп [1, с. 57]. На перший погляд, таке розумшня поля iманенцil не мае шчого спiльного iз фiлософiею, проте таке нефiлософське розташовано у самому серцi фшософи, глибше за не1 воно пов'язано iз людською екзистенцiею, причиною будь-якого осмислення.
На нашу думку, аналопя iз мiфологiчним типом мислення дуже добре розкривае особливостi сучасно! культурно! ситуаци взагалi, тому доцiльно розглянути питання про характер сучасно! екзистенци докладшше. Екзистен-цiя людини псно пов'язана iз розумiнням сво!х можливостей та меж, однак сучасна культура швелюе бiльшiсть орieнтирiв, культурних кордошв, i це не може не вести до ускладнення процесу самовдентифшаци людини. Саме в цьому i полягае найсуттевiший момент збiгу екзистенци людини сучасно! та екзистенци людини мiфу. Увесь свгг, що бачила людина традицi! (мiфу), був штучним, створеним наново свiдомiстю цiе! людини як абсолютно само-стiйне буття. При цьому те, що зазвичай вважаеться дшсшстю, ^норуеться, i це природно призводить до iснування, так би мовити, двох буттевих про-сторiв, паралельних та, як правило, ворожих один одному. Мислення людини, яка живе у подiбнiй ситуаци, характеризуеться вiдсутнiстю звичного причинно-наслщкового ряду та симбiозом минулого iз теперiшнiм [2, с. 23]. Подiбнiсть та безк1нечна низка образiв, символiв, уявлень, а також смислiв зумовлюють зовнiшньо поверхневий характер тако! екзистенци й одночасно роблять !! схожою iз екзистенцiею сучасно! людини. Власш смисловi горизонти втрача-ються, бо втрачають усякий сенс, — надто багато варiантiв пропонуеться сучасною культурою, отже, виробляти свою систему сми^в немае необхвд-ностi.
Та це поверхове враження. Внутрiшнi потреби людини не завжди можуть бути реалiзованi саме через вiдсутнiсть у не! того стрижня, який можна по-значити як план iманенцi!'. За безкшечною низкою зовнiшнiх образiв виявля-еться порожнеча, яка нi на чому не базуеться, i людина, як ширмою, вщгоро-джуеться ними ввд буття, що, як i для людини мiфу, е надто ворожим та бо-лiсним, хоча й з шших причин. Людина традици не мала змоги обживати реальнють у чистому виглядi, оскшьки не могла повноцiнно и тзнавати, отже, дiйснiсть була принципово чужою для не!. Сучасна людина надто занурена у свгт шформаци, хоча й не завжди достовiрно!, але наукоподiбно! i тако!, що претендуе на об'ективнiсть та унiверсальнiсть. I це змушуе людину фактично знову ввдтворювати власний, штучний свiт уявлень iз того, що пропонуеться ззовш, конструювати неомiфологiчний простiр життя, аби заховати свш вну-трiшнiй беззахисний свгт в1д реальностi, що стала надто нав'язливою.
Тут буде доречним згадати ще одну екзистенцiю, яка помгж уже названих виглядае проваллям i плану iманенцi!, i звично! системи концептiв, що захо-пили захвдну рацiональнiсть. Йдеться про екзистенцш «ненормально!» людини, тобто тако!, що не шдлягае певним законам рацюнальносл, «нормаль-ностi». При розглядi питання про осмислення людиною свого буття проблема сшвввдношення «норми» та «ненормального» завжди залишиться i принци-повою, i болiсною, оск1льки Г! не можна остаточно розв'язати. Як зазначав 44
Фуко, розум може конституювати себе тшьки через протиставлення до не-розуму, а отже, усього, що не е рацiональним. Вважаеться, що «нормальна» людина шукае впорядковаиостi, вона впевнена у свош цiлiсностi, для не1 не iснуе загрози втратити власну самоiдентичнiсть. Людина iз психiчною ано-малiею, навпаки, завжди ризикуе бути зрозумiлою, розпорошеною, втратити свою слабку самiсть (а можливо, школи И не набути). Той, кого ми визнаемо ненормальним, е iндивiдом, який завжди шддае сумшву свою iдентичнiсть та автономiю, бо така людина створюе свiй приватний штрасви; слабко струк-турований, унаслщок чого вона постiйно перебувае у сташ вiдчаю та само-руйнування [3, с. 41-58]. Проте «ненормальшсть» не слад розглядати як просту медичну патологiю: це певна модифiкацiя фундаментально1 екзистен-цшно1 структури, «метаморфоза цього буття-у-свт» [4, с. 103].
Вивчення тако1 екзистенци не видаеться недоречним, осшльки у сучас-ному свiтi, коли людина стала продуктом бювлади, саме аномалп стають одним iз варiантiв реал1зацп людиною свое1 екзистенци. Власне, йдеться про реал1защю людсько1 свободи, про вихвд за межi звичайного та «нормального», де можна виявити порожнечу (чистоту), яку заступае суспiльний примус. Саме у цш царинi чистоти лише й може по-людськи жити людина, тобто повною мiрою реалiзовувати свою свободу. Дивним чином така екзистенц1я, що при-родно ототожнюеться iз чимось граничним, перетворюеться на межу, постае й як остаточне визначення культурного горизонту, хоча сама особиспсть при цьому втрачаеться. Така гранична постать, або образ, приречена поеднувати план iманенцil та систему концептiв, але через обов'язкову втрату себе, свое1 iдентичностi. Таку функцш й доа виконуе «ненормальная» екзистенцiя.
Проспр протоку льтури, тобто традици (мiфу), де рацюнальне мислення не було домiнуючим i де розум, суб'ект ще не перетворилися на об'ект штересу, був значною мiрою придушений численними спробами людини впорядкувати свое життя за розумними принципами, на розумнiй основа Саме це призвело, врештьрешт, до руйнування того первинного плану 1маненцд, який був умовою iснування не тiльки рацiонального мислення, а й культури взагал1. План iма-ненци тут слад розумiти як чисту актуальнiсть становлення, як вияв безшнеч-ностi тут i зараз. З часом чисте становлення перетворилося на мислення, i план iманенцil було втрачено. Однак у межах культури саме екзистеншя «ненормального» шдиввда, яка принципово збiгаеться iз межею, е тим, що позначае мож-ливють плану 1маненцу, оск1льки така екзистеншя завжди приречена на розпо-рошення, вона е чистим становленням чимось iншим.
Подiбнi явища, ще не визначеш як аномальнi, юнували в кожнiй мiфоло-гiчнiй традици, й калька з них можуть досить переконливо продемонструвати значення тако1 екзистенцil-межi, iстоти-межi для певно1 культури.
Один iз найбiльш яскравих образiв серед европейських традицiй — Протей. Ця iстота е принципово невизначеною, вона здатна прийняти будь-яке
обличчя, будь-яку форму, тобто перетворитися на будь-що. Це icTOTa, що «всюди проникае, всюди суне свш Hic» [5, с. 333]. Протей е icтотою граничною, марпнальною, яка нaвiть нiколи не дiзнaетьcя, ким вона була насправд. Та Протею це й непот^лбно, оск1льки його влacтивоcтi дають йому можливicть вcюдиприcутноcтi i безк1нечного перетворення на щось iнше. Це його при-значення.
Пiзнiше в европейських традищях виникае бiльш чiткий образ, що при-ймае частку меж1, позначае край поля iмaненцiï — постать людини-звiрa. У мiфi людинa-звiр (шсля звiрa-тотемa) постае перш за все як мисливець. Вш повинен був забезпечувати виживання певноï cпiльноти, та задля цього контакт мисливця iз диким життям мав бути дуже щiльним, i це надто на-ближало його до icнувaння на меж1 небуття, тобто неосвоеного простору. У критськш культурi сформувався образ хтошчного мисливця Загрея, кри-вавого демона полювання та ловця людських душ. Саме його iм'я значить «Великий мисливець», «Великий ловчий» [6, с. 143]. Вш був прообразом Дютса, теж славетного мисливця, проте сповнення людини цим божеством могло привести як до благодал, так i до будь-яких аномалш, наприклад, кшантропп та лжантропп, якi шзшше було визнaнi хворобливими мaнiями [7, с. 322]. З часом, уже починаючи з раннього Середньовiччя, з'являються воïни-звiрi, якi також забезпечували виживання общини, пiдтримувaли порядок. Однак вони викликали презирство, ïx лякалися, хоча й визнавали необхщшсть ïx icнувaння. Кельтська та германська традици перетворили давнього мисливця на воïнa-звiрa, який став утiленням звiриного ества. Для них сам звiр е наставником, перемога над ним е ритуалом передавання мо-гутноcтi, коли переможений звiр не вмирав, а вплювався у своему вбивцi. У бшга тaкi воши були непереможш, бо 1'х вiдрiзняли невтомнicть та не-врaзливicть [8, с. 112-113]. Воïни-звiрi забезпечували cвiтовий порядок, та при цьому з нього виключалися, тобто шдлягали деперсошфжаци, втрaтi свое1' iдентичноcтi.
З часом, переважно через посилення християнсько1' вдеологи, людинa-звiр (вош) поступово одержуе негативне значення, на ньому виникае тавро чужин-ця, небезпечно1' icтоти. З XI ст. навть у скандинавських джерелах поняття «берсерк» та «вiкiнг» (вигнанець) одержують лише негативну оцiнку [8, с. 122]. Звщси починаеться забуття людини-звiрa, хоча, як не дивно, вона т-коли не зникала i, мабуть, не зникне iз свщомосп европейсько1' людини. Цi-каво, але з того часу екзиcтенцiя тако1' людини-звiрa нiбито проникае до свь домоcтi кожно1' людини, приймае дивш форми, по-рiзному виявляеться. Цей образ теж тдпав п1д згубний вплив рaцiонaлiзaцiï, й нaйбiльш рельефно це можна побачити вже в лгтературнш традицй' Свропи. Таке поглинання людини звiром в1дтворено в ромаш Емiля Золя «Людинa-звiр», в якому нова люди-на, захоплена зненацька власними афектами, перетворюеться на чудовисько,
незрозумшо побудовану тварину, чисто звiрине начало, в якому знищено усе людське. Голос звiра не переборюе людський, просто сама людина перестае юнувати. Пiсля специфiчного оброблення прогресом та рацiоналiзацiею ек-зистенцiя людини-звiра надiйно оселяеться в серцях, фантазшх людини, про-никае дивною суперечшстю до людських прагнень, як1 поеднують бажання та вбивство, жорсток1сть та бажання страждань, панування та низькопоклон-ство, ображання та принижения [9, с. 360]. Золя дуже переконливо зобразив бунт людини-звiра, показав увесь трапзм «ново1» людини, яка отрушася собою, втративши надш на звшьнення.
Подiбних образiв, як1 позначали б iснуваиня плану маненцд, досить бага-то, проте сучасна людина будь-яш з них може сприймати лише поверхово, як зовнiшню форму, без притаманного гм змiсту. Це зумовлено тим, що у спробi охопити чи засво1ти чистий план iманенцil людина буде змушена зануритися до глибин буття та основ культури, але це може справити згубний вплив на особистiсть. До того ж у сучаснш культурi набагато зручнiше використовувати вже створеш кл1ше, а не намагатися перетворити власне буття на процес без-перервного становления, створення нових смисл1в, процес приватного фшосо-фування, яке завжди повинно починатися з проживания власно1 екзистенци.
Виникае враження, що фiлософiя взагалi не здатна на тепершньому ета-пi охопити, осмислити шдиввдуальне людське буття. Однак для цього кожна людина повинна стати сама собi фiлософом, бо тшьки так може вiдбутися поеднання власно1 екзистенци людини та тих концеппв, як1, наповнюючи це поле таненцц, вiдтворять на понятiйному рiвнi результати осмислення лю-диною свого буття.
Фiлософiя завжди витiкае iз деяко1 штущп, яка просто розгортаеться у концептах. 1нтущ1я саме е глибинним, цшсним способом осягнення буття, а план iманенцil iснуе як поле руху штущи. За таких обставин важко зрозу-мiти, що план iманенцil можна було б уявити шакше, нiж таким, що завжди передбачае дещо нефшософське. Вiн е принципово незбагненним навiть най-бшьш загальними розумовими методами, тому цшком зрозумiлим е переход до приватного фшософування як до единого можливого шляху адекватного осмислення буття. Проте приватне фшософування кожного разу по-новому осмислюе проблему актуального становлення, створюючи едину можливу в кожному окремому випадку життеву стратегiю.
Висновки. Приватне фiлософування е не просто виразом сучасно1 куль-турно1 ситуацЦ, тiльки воно здатне повною мiрою розкрити план маненци, а це означае вiдкриття нових культурних i життевих горизонтiв. При цьому найважливiшим е не втратити в1дчуття самого становления, яке е не юторич-ним, а подiевим, тобто унiкальним. Певною мiрою буття окремо1 людини, буття як становления сшввшноситься iз нiцшеанським розумiнням неюторич-ного, яке е подiбним до туману, що охоплюе усе навкруги: тшьки у ньому
можливе зародження життя, i якщо цей туман розпорошиться, життя може урватися [10, с. 164]. Цей образ дуже добре висвплюе сутшсть плаиу iмаиен-цп: вiн е чистою потенщею, яка, навiть за умови сильних штуггавних посил1в, далеко не завжди пщдаеться концептуальному розумшню. Тобто йдеться про те, що фшософське осмисления iндивiдуального буття остаточно зводиться до приватного фшософувания, яке може набути будь-яких форм, навиъ пере-творитися на втiлення, становления, на чистий процес.
Л1ТЕРАТУРА
1. Делез Ж. Что такое философия? : пер. с франц. / Жиль Делез, Феликс Гваттари. — М. : Ин-т экспер. социологии ; СПб. : Алетейя, 1998.
2. Фрейдеиберг О. М. Введение в теорию античного фольклора. Лекции // Фрейдеи-берг О. М. Миф и литература древности / О. М. Фрейдеиберг. — М., 1978. — С. 7-169.
3. Лейнг Р. Д. Разделенное «Я» : пер. с англ. / Р. Д. Лейнг. — К. : Гос. б-ка Украины для юношества, 1995.
4. Бинсвангер Л. Бытие-В-мире. Избранные статьи : пер. с ием Е. Сурпина / Л. Биис-вангер. — М. : КСП+ ; СПб. : Ювента, 1999.
5. Делез Ж. Симулякр и античная философия / Жиль Делез // Делез, Ж. Логика смысла. Фуко М. ТЪеаПиш рЫ^орЫсиш : пер. с франц. — М. ; Екатеринбург, 1998. — С. 329-365.
6. Лосев А. Ф. Античная мифология: в ее историческом развитии / А. Ф. Лосев. — М. : Гос. уч.-пед. изд-во Мин-ва просвещения РСФСР, 1957.
7. Иванов В. И. Эллинская религия страдающего бога / В. И. Иванов // Эсхил. Трагедии. — М., 1989. — С. 307-350.
8. Кардини Ф. Истоки средневекового рыцарства : пер. с итал. / Ф. Кардини. — М. : Прогресс, 1987.
9. Фуко М. История безумия в классическую эпоху : пер. с франц. И. К. Стаф / М. Фуко. — СПб. : Унив. книга, 1997.
10. Ницше Ф. О пользе и вреде истории для жизни : пер. с ием. / Ф. Ницше // Соч. : в 2 т. — М., 1996. — Т. 1. — С. 158-230.
ПРОБЛЕМА ФИЛОСОФСКОГО ОСМЫСЛЕНИЯ ИНДИВИДУАЛЬНОГО БЫТИЯ В СОВРЕМЕННОЙ КУЛЬТУРЕ
Городыская О. Н.
Рассмотрена возможность философского осмысления проблемы индивидуального бытия человека на современном этапе развития культуры. Выявлены некоторые варианты человеческой экзистенции, а также определены и сравнены некоторые стратегии построения человеком свого бытия, его осмысления и перспектив. Особенное внимание обращено на экзистенции «ненормального» и возможности ее понимания.
Ключевые слова: экзистенция, план имманенции, миф, современная культура, частное философствование.
THE INDIVIDUAL BEING PHILOSOPHICAL COMPREHENSION PROBLEM
IN MODERN CULTURE
Gorodiskaya O. N.
The individual being philosophical comprehension problem at the modern stage of culture development was considered in the article. Some types of human existence were revealed, and some strategies of human being building, its understanding and perspectives were defined and compared. Special attention was paid to the "abnormal" existence and to the possibilities of its understanding.
Key words: existence, immanence plan, myth, modern culture, private philosophising.
УДК 1: (13+130.2+130.3)
Л. М. С1дак, кандидат фшософських наук, доцент
МОРАЛЬНА ДЕГРАДАЦШ ОСОБИСТОСТ1 ЯК ОСНОВА КОНФЛ1КТНОСТ1 В СУЧАСНОМУ СВ1Т1
Розглянуто природу впливу егогзму таутилтаризму на сустльш вiдносини та !х мкце у виникненнi конфлiктiв. Егогзм таутилтаризм осмислено як чинники форму-вання суб 'ективно! сторони конфлiктiв, гх духовна основа, розглянуто як ознаку морально! деградаци особистостi. Зроблено висновок про те, що конфлiктнiсть Грунтуешься на духовнт ницостi як джерелiрiзноспрямованих суб 'ективних ттенцт та готовностi дiяти вумовах конфронтацп. Отже, конфлiктнiсть е виявом кризи само-розвитку особистостi.
Ключовi слова: саморозвиток особистостi, егогзм, утилтаризм, конфлiктнiсть, глобалiзацiя, локалiзацiя.
Актуальтсть проблеми. Економiчна криза, що охопила увесь свп; привернула увагу до кризових явищ як феномену, зокрема до проблем, яш щ явища репрезентують, i до !х глибинних причин. Iсторiя сввдчить, що двом свгговим вшнам передували масштабш економiчнi кризи. Це дае можливють припустити, що у свт все псно пов'язано, що рiзнi кризовi явища можуть бути лише окремими виявами одного деградацшного процесу i мати спшьний знаменник. Найбшьш ймовiрно, що ним е недосконалють духовного життя людей, яка виявляеться у моральнш деградаци, невмшш любити, шзнати 1с-тину. Отже, е тдстави припустити, що глобальш проблеми сучасностi, зокрема проблема конфлштносп i воен, кореняться у кризi духовнiй, насамперед моральнiй, та кризi саморозвитку особистосп, якi е спустошливими для усього буття — шдивщуального, сiмейного, сощального, економiчного, по© Сiдак Л. М., 2010 49
