CC BY
21
ISSN 2227-7242. Антрополопчш вимiри фiлософських дослвджень. 2012. Вип. 2. УДК 1(091) : 159.923.2
Данилова Т. В., Нащональний ушверситет бюресурав i природокористування
Укра'ни (Кшв)
ПРОБЛЕМА ЛЮДСЬКО1 1ДЕНТИЧНОСТ1 У ПОСТМОДЕРН1Й
КАРТИН1 СВ1ТУ
Визнання плюралгстичног реальностг доби постмодерну зм1нюе й саме розумгння люд-ськог идентичности: людське «Я» бгльше не е чимось единим i неподгльним, а, навпаки, складаеться з ргзних, часто суперечливих, частин. Аналгзу концепци гдентичностг у проблемному полг постмодерну i присвячена ця стаття.
Ключовi слова: гдентичнгсть, постмодерн, плюралгстична реальнгсть, свгдомгсть, позасвгдоме
Данилова Т. В., Национальный университет биоресурсов и природопользования
Украины (Киев)
ПРОБЛЕМА ЧЕЛОВЕЧЕСКОЙ ИДЕНТИЧНОСТИ В ПОСТМОДЕРНИСТСКОЙ
КАРТИНЕ МИРА
Осознание плюралистической реальности эпохи постмодерна трансформирует и само понимание человеческой идентичности: человеческое «Я» больше не является чем-то единым и неделимым, а, наоборот, состоит из разных, часто противоречивых, частей. Анализу концепции идентичности в проблемном поле постмодерна и посвящена эта статья.
Ключевые слова: идентичность, постмодерн, плюралистическая реальность, сознание, бессознательное.
Danylova T. V., National University of Life and Environmental Sciences of Ukraine (Kiev) THE PROBLEM OF HUMAN IDENTITY IN POSTMODERN WORLD VIEW
The awareness of the pluralistic reality of postmodern transforms the very understanding of human identity: the human self is no longer something unified and indivisible but is rather composed of different, often conflicting, parts. This article is devoted to the analysis of the concept of identity in a problem field of postmodern.
Keywords: identity, postmodern, pluralistic reality, consciousness and unconsciousness.
Визнання плюралютично!' реальносп доби постмодерну ставить тд сумшв пов-ноту та абсолютну ютиншсть будь-яко!' кар-тини св^у, представлено!' з одше!' позици. Розумшня того факту, що в цш реальносп самовизначення людини е лише ймовiрним,
що поглинання речами i ситуащями е ри-сою сучасно!' масово!' психологи, що люд-ська свщомють сповнена штучними клше, спонукае до перегляду концепцп щентич-носп.
Сприйняття св^у сучасною людиною
зазнае каpдинальних змiн y бiк мнoжиннoс-тi, темпopальнoстi i складнoстi. Все часпше люди вiдчyвають, щo звичний св^ пopядкy, yсталенoстi пoстyпаeться мюцем свiтy хаo-тичнoмy, непеpедбачyванoмy, iснyючoмy за пpавилами, вiдoмими лише шму самoмy, такiй кантiвськiй «pечi-y-сoбi». РУЙНУЮТЬСЯ кoлишнi наyкoвi теopiï, iдеoлoгiï, системи цiннoстей, щo пpизвoдить дo poзyмiння не-oднoзначнoстi, хиткoстi людськoгo юну-вання i, саме чеpез це, дo poзшиpення фун-кцioнальнoгo голя спoсoбiв пoяснення та oсвoeння дiйснoстi. Для вiднoвлення втpа-ченoï oнтoлoгiчнoï piвнoваги людям ^o6-хiднo пpистoсyвати свoï «Я» дo цьoгo паpа-дoксальнoгo свiтy.
Пpoблема люд^^ iдентичнoстi, щo не пiддаeться пpoстoмy фopмальнo-лoгiчнoмy аналiзy, тpивалий час виступае ^едметом дискyсiй. Пpедставники класичнoï захiднo-eвpoпейськoï фiлoсoфiï oтoтoжнювали щен-тичнiсть людини з непеpеpвнiстю ïï пам'ятi; щентичшсть була пoв'язана з людськoю здатшстю думати пpo себе як ^o «Я», щo залишаеться тoтoжним самoмy сoбi в будь-який час у будь-яшму мiсцi [21]. Каpтезi-анський пpинцип «Cogito ergo sum» як ана-лiтичне oбгpyнтyвання юнування мислячo-ro суб'екта, ментальнoгo «Я» був хаpактеp-ним для захiднoгo сyспiльства аж дo кiнця XIX ст., дoки З. Фpейд [12] не poзщепив людське «Я» на певш складoвi, щo шнфль ктують oдне з oдним: свiдoмiсть, пеpедсвi-дoме та пoзасвiдoме. Пoчинаючи зi свoïх pаннiх poбiт, З. Фpейд пiдкpеслював, щo пoзасвiдoме (включаючи пеpедсвiдoме) е центpальним кoмпoнентoм, який станoвить суть психiки людини, а свiдoмiсть - це лише певна надбyдoва, щo базуеться i виpoс-тае зi сфеpи пoзасвiдoмoгo.
В XX ст. Ж. Деppiда [4] запpoпoнyвав нoвy кoнцепцiю iдентичнoстi; таш'1 щенти-чнoстi, яка не е стабiльнoю абo напеpед ви-значенoю, але виступае непoстiйнoю, мш-ливoю, oскiльки вoна пopoджена людським
спpийняттям вiдмiннoстей мiж сoбoю та шшими в певнiй системi. Навiть ^нцепщя власнoстi базуеться на пoняттi безпеpеpв-нoстi та непoдiльнoстi iндивiдyальнoгo «Я». Стpyктypалiсти та пoстстpyктypалiсти ствеpджyвали, щo щй та мoва не належать шшму. Ж. Деppiда напoлягав на тому, щo стpyктypалiзм спpиятиме зникненню ^и-ватнoï власнoстi, а Дж. Пассмop [10] дoвiв це твеpдження дo лoгiчнoгo виснoвкy: пoст-стpyктypалiзм вiщye смеpть oсoбистoгo «Я», щo мoже бути пoясненo як смеpть eдинoгo, непoдiльнoгo «Я».
Пpедставники сyчаснoï ф^^фи yсвi-дoмлюють наявнiсть велиш'1 кiлькoстi аль-теpнативних спoсoбiв мислення, спpийнят-тя свiтy та самoвизначення людини в ньo-му. Саме це yсвiдoмлення надае мoжливoс-■ri визнавати i дoслiджyвати «альтеpнативнi pеальнoстi». Таке poзшиpення свiдoмoстi змiнюe й саме poзyмiння людськoï iдентич-шсл: людське «Я» бiльше не е чимoсь единим i непoдiльним, а, навпаки, склада-еться з piзних, частo сyпеpечливих, частин.
Метoю данoï статтi е аналiз кoнцепцiï люд^^'! iдентичнoстi у пpoстopi пoстмo-деpнoï каpтини свiтy.
Нoва каpтина св^у сьoгoднi виpoстаe iз стаpoï. У poзyмiннi Всесвiтy пануе синкpе-тизм; у шюму немoжливo вiддiлити людину вщ пpиpoди, матеpiю вiд свiдoмoстi, суб'ект вiд oб'eкта. На думку Ф. Ка^и [7], свiт - це едине цше, яке складаеться не з pечей, а з пpoцесiв. Об'ективне пiзнання немoжливo, тому щo спoстеpiгач впливае на пpoцес спoстеpеження. У Всесвiтi все pi-внoцiннo: не iснye нiчoгo фундаментальш-ro i дpyгopяднoгo. На oснoвi гoлoгpафiчнoï паpадигми К. Пpiбpам [11] запpoпoнyвав мхвильoвy теopiю pеальнoстiм, згiднo з якoю мoзoк кoнстpyюe rapra^ нашoгo мкoнкpетнoгoм свiтy, iнтеpпpетyючи випpo-мiнювання iншoгo, пеpвиннoгo piвня pеаль-нoстi, щo iснye пoза пpoстopoм i часoм. Д. Бoм [1B] вважав, щo на мзгopнyтoмyм,
"доквантовому", недоступному спостере-женню р1вш реальносп св1т втрачае вс властивосп, якими людський мозок його надшив. За таких умов поняття «матер1аль-не-щеальне», "дальближче", "минуле-майбутне" не мають сенсу. Концепщю единого Всесв1ту також розвинено в теорп морфогенетичного (морф1чного) поля Р. Шелдрейка [16, 17]. Все юнуюче еволю-цюнуе 1 допомагае в цьому одне одному. Р. Шелдрейк стверджуе, що цшсним св1т робить ще не виявлене наукою поле, яке об'еднуе Всесв1т у единий шформацшний проспр. Модель Дж. Ушера [24] передба-чае, що основою вс1х предмет1в або явищ ф1зичного св1ту е нематер1альне джерело, а те, що люди визнають як реальшсть, створено ними самими в процес вим1рювання, тобто вс ф1зичш сутност е шформацшно-теоретичними, а Всесв1т вимагае нашо'1 участ в 1х проявленш. Таким чином, кожен створюе свою картину св1ту з безмежно'1 кь лькост окремих факпв, а звична реальшсть постае як плщ колективного уявлення або угоди.
Отже, не е можливим зрозумгти св1т до кшця, 1 ця неможливють розумшня компен-суеться бшарною додатковютю точок зору на св1т. Саме в цьому полягае суть культу-ролопчно'1 концепцп Ю. Лотмана, в цьому ж фшософська суть принципу додатковост Н. Бора та сшввщношення невизначеностей В. Гейзенберга. На думку Ю. Лотмана, те, що ми називаемо природою, е штучною конструкщею, це так звана «антикультура», а не те, що було до виникнення культури. 1стинна природа взагал1 недоступна шзнан-ню, оскшьки вона континуальна, безперер-вна, тод1 як культура завжди дискретна. В процес шзнання ми видшяемо об'ект 1з единого потоку буття, виводячи його з1 сфери природи в сферу культури. З цього випливае необхщшсть примирення недиск-ретносп буття з дискретшстю свщомосп [9]. Я. Хшт1кка зазначае, що вс наш1 ви-
словлювання про навколишнш св1т скла-даються 1з понять, створених самими людьми. Знання реальносп принципово не може бути вщокремлене вщ способу 11 по-нятшного осягнення [13].
З такою хаотичною, невизначеною картиною св1ту людство стикаеться не вперше. Двоютють 1 намагання 11 подолання прони-зують всю ютор1ю вщ традицшних арха1ч-них культур до сучасних цившзованих су-спшьств. З вимогою вщмови вщ догматизму, жорсткого монолопзму, пояснення свь ту за допомогою бшарних опозицш висту-пили таю мислител1 як М. Фуко, Ж. Деррща, Р. Барт, У. Еко, Ж. Дельоз, Ж. Лютар. Як вважав Ж. Деррща, фшософ-ствування часто виникае через необхщшсть непримиренно'1 боротьби з бшарними опо-зищями, оскшьки бшарне сприйняття св1ту е нашим суб'ективним бажанням звести цей св1т до зрозумшо'1 схеми. 1дея деконструкци [5], доповнена критикою логоцентризму, дшсно видаеться принципово новим пщхо-дом до анал1зу культурного бутя. Ж. Дельоз [2, 3] закликав до руйнування понять, оскь льки вони неспроможш описати реч1 по той б1к антрополопчних предикат1в, а тшьки машпулюють свщомютю. Св1т, до якого треба прорватися, е шщо, небуття. Це св1т р1вноправних 1 р1вноцшних можливостей, де вщсутш будь-яю оцшки, кл1ше, стерео-типи. У цьому свт людина шукае реальшсть безвщносно до правил, норм, понять, концепцш. Тут поеднуються таю протиле-жносп як матер1альне-щеальне, детермь шзм-шдетермш1зм, скшченшсть-нескш-ченшсть, необхщшсть-випадковють, як е штучною конструкщею людського розуму.
Фшософ1я постмодерну пщдае сумшву усталешсть св1ту 1 культури, оскшьки все, з чим мае справу людина, по суп е шюз1ею. Некласична онтолопя постмодерну пов'язана з оперуванням вщкритими дина-м1чними системами, як неможливо описа-ти за допомогою понять, що базуються на
мoделi бiнаpних oпoзицiй. Пoстмoдеpнiсти звеpтаються дo хаoтичнoï, алoгiчнoï сутш-стi свггу, яку мсжна пiзнати лише в pезyль-татi емпатичнoгo зв'язку з багатомаштним свiтoм людей i кyльтyp.
Одним з ключoвих пoнять пoстмoдеp-ну, фiксyючих фенoмен пеpехoдy мiж мoж-ливим i немoжливим, е тpансгpесiя. Це пo-дoлання меж1, щo мислиться непеpебopнoю в силу табуювання в певнш кyльтypi, щo вiдoкpемлюe зoвнiшнe вiд внyтpiшньoгo, сутшсть вiд явища. Тpансгpесiя пopyшye лшшшсть пpoцесiв i надае людинi мoжли-вiсть oсягнyти ситyацiю миттeвoгo пеpехo-ду свoгo буття в pадикальнo iнший i ^ин-ципoвo непеpедбачyваний стан. Вoна сим-вoлiзye сoбoю пpагнення сyчаснoï ф^^фи вiдiйти вщ класичних yстанoвoк на абш-лютну тpансцендентальнiсть мислячoгo су-б'екта, пoдoлати межi влади йoгo свiдoмoстi та виявити мoжливoстi iнших пoзицiй у спiввiднoшеннi буття i мислення.
В еpy плюpалiзмy та фpагментацiï rap-тини свiтy саме пoняття непoдiльнoгo «Я» звучить як анахpoнiзм. К. Левi-Стpoсс [B] зазначав, щo будь-яке ушкальне вiдчyття власнoгo «Я» ^агне poзчинитися в шща-льних стpyктypах на кopисть кoлективнoгo «Я». Вiдпoвiднo, мнoжинна самiсть е too6-хiднoю для мoделювання сучасних oблас-тей взаемшго iнтеpесy, таких як вщшсини мiж кoлективними iдентичнoстями, ци^ч-ний (в бшьшш мipi, нiж лшшний) хаpактеp часу, мiф як замша наpативy та id'opi".
Однieю з пpинципoвих poзбiжнoстей у спpийняттi «Я» мiж так званими цивiлiзo-ваними eвpoпейцями (пoчинаючи з дoби Нoвoгo часу) та пpедставниками племiнних е те, щo пеpшi poзyмiють «Я» як цiлiснy, непoдiльнy стpyктypy, в тoй час, кoли шжний пpедставник племенi oтoтoж-нюе себе з чимoсь, щo знахoдиться пoза межами йoгo тiла i духу: з тваpинoю, po^ линoю, гopoю. Сyтнiстю eвpoпейця висту-пае безсмеpтна i нематеpiальна душа, яка е
непoдiльнoю. Пpиpoда жителя племенi двo-юта: вiн е не тшьки самим сoбoю, але з мo-менту наpoдження асoцiюeться з певним видoм poслин абo тваpин. Бшьшють пле-мiнних кyльтyp, як пpавилo, вiдчyвають свoю пpичетнiсть дo тотемних тваpин, бoгiв абo пoмеpлих ^едюв, спpиймають себе як мнoжиннi oсoбистoстi, визначаючи цi oœ-бистoстi не як частини себе, але як незале-жш дyшi та духи [23].
Пoстiйнo пеpеказyючи текст, племшш yгpyпyвання пoстyпoвo пеpетвopюють ю-тopичнy oпoвiдь на мiф, який, oпеpyючи циклiчним часoм, oб'eднye минуле, сучасне та майбутне в oдне неpoзpивне тiлo. Мiф знахoдиться пoза чашм, вiн вихoдить за pамки iстopичних oсoбливoстей, сyчаснiсть пoстаe в шюму як пoвтopення минyлoгo. Пoстмoдеpнiзм звеpтаeться дo глибoких тpадицiй мiфoлoгiчнoï свiдoмoстi, яка пo-в'язана з пpиpoдoю, бажанням бути з нею в гаpмoнiï. Ж. Деppiда ствеpджye, щo знання сyчаснoстi - це знання нескiнченнoстi, вiч-нoстi; poзyмiння сyчаснoстi як yнiвеpсаль-нoï фopми тpансцендентнoгo життя - це ус-вiдoмлення тoгo, щo пoза межами нашoгo емпipичнoгo дoсвiдy, дo нашoгo наpoджен-ня i пiсля нашoï смеpтi iснye сьoгoднi, те-пеpiшнiй час, «тут i заpаз» [20].
Деяю сyчаснi дoслiдники вважають, щo шлись всi люди вiдчyвали себе у «^чшму сьoгoднi», не вбачаючи piзницi мiж мину-лим i майбутшм [19]. Недавнi змiни в poзy-мiннi часу навiть заoхoчyють таких вчених, як C. Хoкiнг, уникнути лiнiйнoï кoнцепцiï часу, i, oтже, iстopiï. Наyкoвець вбачае в кoнцепцiï yявнoгo часу, яка виявилася too6-хiднoю для oб'eднання квантoвoï мехашки з теopieю гpавiтацiï, дуже кopисний менталь-ний кoнстpyкт [14]. В yявнoмy часi не iснye iстoтнoï piзницi мiж pyхoм впеpед i назад, oтже, не iснye в^мштостей мiж минулим i майбyтнiм. Для С. Xo^ra уявний час е на-спpавдi pеальним часoм, а те, щo ми назива-eмo pеальним часoм, е плoдoм нашoï уяви.
Сфopмoвана в певнoмy сyспiльствi мс-дель св^у, в тoмy числi i чашва, накладае свiй вiдбитoк на с^ийн^г^ та poзyмiння фенoменy людськoï oсoбистoстi. Мислителi дoби пoстмoдеpнy виступають пpoти тpа-дицiйнoгo poзyмiння суб'екта як сyвеpеннoï iстoти, яка свiдoмo, незалежнo i активнo визначае свoю дiяльнiсть i свoю життеву пoзицiю. Вoни запеpечyють iснyвання суб-станцioнальнoгo, вiчнoгo, непoдiльнoгo «Я» в ^rnpi свiтy, децентpyючи йoгo за дoпo-мoгoю введення пoняття сyб'eктивнoстi: «Я» юнуе завдяки йoгo стoсyнкам з шшими як частина загальнoï каpтини свiтy. В центpi уваги пoстмoдеpнiстiв знахoдяться лiнгвiстичнi стpyктypи, щo oзначаe децент-pацiю суб'екта. Сам суб'ект пеpетвopюeться на тимчасoвoгo, ситyацiйнoгo, скoнстpyйo-ванoгo; йoгo Я-iдентичнiсть шнституюеть-ся i pекoнститyюeться вiднoснo iснyючoï сoцiальнoï дiйснoстi.
Ще в XIX ст. З. Фpейд пpипyстив, щo людська щентичшсть не е мoнoлiтнoю та непoдiльнoю. Пoзасвiдoме з йoгo специфь чнoю мoвoю виявилoся oкpемoю сутшстю, щo не спiвпадаe зi свiдoмiстю, з якoю eвpo-пейцi звикли щентифшувати власне «Я». Пiзнiше Ж. Лакан влyчнo зауважив, щo пи-тання пpo пoчаткoвy пoмилкy в фiлoсoфiï яскpавo пoсталo тoдi, шли Фpейд вивiв на аpенy пoзасвiдoме i надав йoмy пpавo гoлo-су [22, p. 10B]. За Ж. Лаканoм, стpyктypа людськoï психши е сфеpoю складнoï i супе-pечливoï взаeмoдiï тpьoх складoвих: Уявнo-ro, Симвoлiчнoгo i Реальнoгo. Осoбистiсть Лакан poзyмiв як знакoвy, мoвнy свiдo-мiсть; саму ж стpyктypy знаку вiн poзглядав з точки зopy психoлoгiчнoï opieнтацiï шди-вща, тoбтo з пoзицiï виявiв дп пoзасвiдoмo-ro, щo pеалiзyeться у взаeмoдiï пoтpеби i бажання. На йoгo думку, людина нiкoли не е тoтoжнoю якoмyсь свoeмy атpибyтy. Людське «Я» не мoже бути визначеш, oскiльки завжди знахoдиться в гошуках самoгo себе i мoже бути pепpезентoванo
тшьки чеpез «Iншoгo», тoбтo, чеpез стосун-ки з шшими людьми. Пpoте, пpи цьoмy нь хтo не мoже пoвнiстю пiзнати анi самoгo себе, аш iнших, тoбтo нiхтo не здатний пo-внiстю «yвiйти» в свiдoмiсть iншoï людини.
Ж. Лакан pадикальнo пеpеглядаe класи-чне пoняття суб'екта. Якщo в pамках каpте-зiанськoï тpадицiï суб'ект poзглядався як певна субстанцюнальна цiлiснiсть, як суве-pенний нoсiй свiдoмoстi i самoсвiдoмoстi i як цшшсна тoчка вiдлiкy в кyльтypi, тo, на думку Ж. Лакана, суб'ект пoстаe як функщя кyльтypи, як тoчка пеpетинy piзних симвo-лiчних стpyктyp. Не кyльтypа е атpибyтoм iндивiда, а шдивщ виявляеться атpибyтoм кyльтypи, яка в^ажае себе за дoпoмoгoю суб'екта. Сам же суб'ект виступае як нiщo, певна пopoжнеча, щo запoвнюeться змютом симвoлiчних матpиць. Звiдси - пoстiйна взаeмoдiя мiж сyб'eктoм як нoсieм кyльтyp-них нopм i «Я» як нoсieм бажання, тoбтo мiж Симвoлiчним i Уявним. Симвoлiчне намагаеться пoвнiстю пiдпopядкyвати сoбi iндивiда, тoдi як завдання «Я» пoлягаe в тому, щoб, викopистoвyючи тoпoси культу-pи, ствopити власний наpцисичний oбpаз, тoбтo, пiдставивши «Я» на мюце суб'екта, ствopити сoбi кyльтypне алiбi. Тим самим yтoчнюeться пoняття пoзасвiдoмoгo: пoза-свiдoме, за Ж. Лаканoм, це «мoва Iншoгo», але така мoва, яка пoстiйнo pедагyeться Уявним [15].
Ж. Дельoз i Ф. Гватщ^ [2, 3] ствеp-джують, щo гoмoгеннoï людини не юнуе, людина завжди oнтoлoгiчнo гетеpoгенна. Не iснye eдинoгo суб'екта як власнoгo центpy самoгo себе. Суб'ектившсть завжди е pезyльтатoм кoлективнoгo плану, який пеpедбачаe iснyвання не лише безлiчi iнди-вiдiв, але й великoï кiлькoстi машинних, технoлoгiчних, екoнoмiчних чинникiв. 1н-дивiд - лише oкpемий випадoк такoгo плану, пoв'язаний з певним типoм кyльтypи та сyспiльнoï пpактики. Сyб'eктивнiсть не е чимoсь автoнoмним, щo oбгpyнтoвye iснy-
вання тих чи шших шдивщуальних 1 соща-льних плашв, навпаки, вона юнуе тшьки як асощащя груп людей, сощальних, економь чних, шформацшних машин. Позасвщоме школи не бувае суто шдивщуальним, воно завжди в тш чи шшш м1р1 носить колекти-вний характер [6].
Мислител1 розробляють концепщю роз-щепленого суб'екта, що е машиною бажан-ня, вс зусилля яко1 спрямоваш на виробни-цтво бажань. Бажання е найважлив1шою складовою людини, тому що воно едине може призвести шдивща до вищого ступе-ня звшьнення тша, свщомосп й позасвщо-мого. Свщомють як первинний репресив-ний мехашзм гальмуе спонтанну д1яльшсть машини бажання. Позасвщоме позбавлено структуруючо'1 рол1 розуму 1 характеризуемся в шизоанал1з1 [2, 3] як машинний процес, який сам е своею причиною 1 метою. Бажання е сферою уявного без жорст-ко заданого спрямування. У пол1 бажань як простор! можливого людина виступае бага-товим1рною та р1зноб1чною .
Постмодерний дискурс свщчить про те, що абсолютна ютина недосяжна з позицп одшеьедино1 точки зору. До того ж, будь-яка точка зору е упередженою, визначеною штересами 1 потребами кожного конкретного суспшьства. Постмодерш уявлення вщходять вщ розумшня людського «Я» як детермшованого, рацюнального, неподшь-ного шдивща. У простор1 постмодерно1 картини св1ту щентичшсть втрачае свою уштаршсть. У зв'язку з цим видаеться до-речним згадати слова одного з персонаж1в Г. Гессе: «Вам вщома хибна думка, що людина - якась стала едшсть; ця думка завдае багато лиха. Вщомо вам також, що людина складаеться з безл1ч1 душ, 1з дуже багатьох «я»... Кожному, хто пережив розщеплення свого «я», ми доводимо, що вш може будь-коли 1 в будь-якому порядку скласти наново уламки свого «я» 1 таким чином може творити безл1ч р1зновид1в життево1 гри. Як
поет 1з кшькох постатей творить драму, так 1 ми з ф1гур розщепленого «я» утворюемо нов1 групи з новими можливостями комбь нацш 1 ход1в, нов1 ситуацп... Це 1 е мистец-тво життя... Надал1 ви сам1 зможете як за-вгодно творити гру свого життя, надавати 1й душ1, розвивати 1 збагачувати п, - це все у ваших руках» [1, с. 159-160]. Ця нова плюралютична щентичшсть все бшьше за-знае впливу з боку сил, як не е цшком ра-цюнальними, 1 надае перевагу м1фу над ю-тор1ею, рел1ги над наукою, цикл1чному часу над лшшним. Таким чином, фрагмента-щя суспшьства в поеднанш з вщродженням штересу до колективно1 щентичносп, м1фу, рел1гп 1 цикл1чного часу вимагають ще1, складшшо1 1 глибшо", шж просто «смерть власного Я». Вони потребують усвщомлен-ня вщродження плюрал1стично1 самосп, множинного «Я».
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Гессе, Г. Степной волк / Г. Гессе; пер. с нем. и предисл. С. Апта // Иностранная литература. - М., 1977. - №№ 4, 5. - С. 145-194; 108-177.
2. Делез, Ж. Анти-Эдип. Капитализм и шизофрения / Ж Делез, Ф. Гваттари; пер. с фр. Д. Кралечкина. - Екатеринбург : У-Фактория, 2007. - 672 с.
3. Делез, Ж. Тысяча плато. Капитализм и шизофрения / Ж. Делёз, Ф. Гваттари; пер. с фр. и по-слесл. Я. И. Свирского, науч. ред. В. Ю. Кузнецов. -Екатеринбург : У-Фактория; М.: Астрель, 2010. -895 с.
4. Деррида, Ж. Письмо и различие / Ж. Деррида; пер. с франц. А. Гараджи, В. Лапицкого и С. Фокина ; сост. и общая ред. В. Лапицкого. -СПб. : Академический проект, 2000. - 432 с.
5. Деррида, Ж. О грамматологии / Ж. Деррида; пер. с фр. Н. Автономовой. - М. : Ad Ма^шеш, 2000. - 512 с.
6. Дьяков, А. В. Феликс Гваттари: Шизоанализ и производство субъективности / А. В. Дьяков. -Курск : Изд-во Курск. гос. ун-та, 2006. - 246 с.
7. Капра, Ф. Дао физики / Ф. Капра; пер с англ. П. Л. Гроховского. - СПб. : Орис, 1994. - 304 с.
8. Леви-Стросс, К. Первобытное мышление / К. Леви-Стросс; пер., вступ. статья и примечания
А. Б. Островского. - М. : Республика, 1994. - 384 с.
9. Лотман, Ю. М. Семиосфера / Ю. М. Лотман.
— С.-Петербург: «Искусство—СПБ», 2000. — 704 с.
10. Пассмор, Дж. Современные философы / Дж. Пассмор; пер. с англ. Л. Б. Макеевой. - М. : Идея-Пресс, 2002. - 192 с.
11. Прибрам, К. Языки мозга / Прибрам К.; пер. с англ. Н. Н. Даниловой, Е. Д. Хомской. - М. : Прогресс, 1975. - 464 с.
12. Фрейд, З. Введение в психоанализ . Лекции / З. Фрейд. - Авторы очерка о Фрейде Ф. В. Бассин и М. Г. Ярошевский. - М. : Наука, 1989. - 456 с.
13. Хинтикка, Я. Логико-эпистемологические исследования / Я. Хинтикка. - М. : Прогресс, 1980. -448 с. - С.79-81.
14. Хокинг, С. Краткая история времени: от Большого взрыва до чёрных дыр / С. Хокинг; пер. с англ. Н. Я. Смородинской. — СПб. : «Амфора», 2001. — 268 с.
15. Чепелева, Н. В. Структурный психоанализ (Ж. Лакан) [Электронный ресурс] / Н. В. Чепелева.-Режим доступа : http ://psylib .ukrweb .net/books/-psiteol/txt32.htm
16. Шелдрейк, Р. Новая наука о жизни / Р. Шелдрейк; пер. с англ. Е. М. Егорова - М. : Рипол Классик, 2005. - 352 с.
17. Шелдрейк, Р. Семь экспериментов, которые изменят мир / Р. Шелдрейк; пер. англ. А. Ростовцева
— М. : ООО Издательский дом «София», 2004. -432 с.
18. Bohm, D. Causality and Chance in Modern Physics / D. Bohm. - London : Routledge and Kegan Paul, 1984. - 264 p.
19. Boslough, J. The Enigma of Time / J. Boslough, // National Geographic - №177 - March, 1990. - P. 109-132.
20. Derrida, J. Speech and Phenomena and the Other Essays on Husserl's Theory of Signs / J. Derrida. - Evanston : Northwestern University Press, 1973. -166 p.
21. Dunning, W. V. Post-Modernism and the Construct of the Divisible Self / W. V. Dunning // British Journal of Aesthetics. - Vol. 33. - № 2. - April, 1993. -P. 132-141.
22. Lacan, J. Television: A Challenge to the Psychoanalytic Establishment / J Lacan, ed. J. Copjec, trans. J. Mehlman - New York : W.W. Norton and Company, 1990 - 135 p.
23. Suryani, L. K. Trance and Possession in Bali: A Window on Western Multiple Personality, Possession Disorder , and Suicide / L. K., Suryani, G. D. Jensen.— Oxford University Press, USA, 1994. - 312 p.
24. Wheeler, J. A. Information, physics, quantum: The search for links / Wheeler, J. A. // Zurek (ed.) Complexity, Entropy, and the Physics of Information. Ed. Redwood City, California: Addison-Wesley. -1990. - P. 3-28.
НадШшла до редколегИ 17.05.2012. Прийнято до друку 03.09.2012.
