CC BY
22УДК 82.091.
Костенко А.Н.
кандидат фтолопчних наук, доцент кафедри теори та практики перекладу Запорiзького нацюнального техычного унiверситету
Проблема бiлiнгвiзму як художне вiдображення двох свiтiв
lсторiя св^овоТ лiтератури та культури як узагальнююча дисциплiна сприймалася як iсторiя становлення та розвитку окремих нацюнальних лп"ератур та культур (так побудовано, наприклад, знану «1ВЛ» - iсторiю всесв^ньоТ лiтератури 1нституту лiтератури у Мосш. Лiтература нiколи не розвивалася iзольовано, однак iнколи через географiчну вщдаленють було дуже складно або нав^ь неможливо встановити культурний дiалог (як мiж Заходом та Сходом до самого початку ХХ столггтя).
На сучасному етап об'ем i змют таких понять, як «нацюнальна своерщнють художнього тексту», «нацюнальна картина св^у», «нацюнальш традицiТ», «нацюнальна лiтература» тощо, Тх функцiонування отримують теоретичне переосмислення. Так, нерiвномiрнiсть свiтового лiтературного процесу, юнування на одному синхронному зрiзi рiзних стадiй розвитку всесв^ньоТ л^ератури дозволяють вченим обфунтувати тезу про вщноснють й iсторичну рухливiсть, наприклад, концепту «нацюнальна лiтература» (М.1.Конрад [1], М.Л.Васильев [2], М.Епштейн [3], Е.СаТд [4], Н.О.Висоцька [5]).
Це привертае увагу до проблеми iншонацiонального в л^ератур^ що мiняе пiдходи до сприйняття творiв шшонацюнальноТ лiтератури i тих процесiв, якi вiдбуваються в свiдомостi iндивiдуального читача у момент сприйняття. Рiзнi культури видiляють для себе рiзнi смисловi акценти, вщ культури до культури мiняеться стввщношення компонентiв нацiонального та iншонацiонального, юторичного i «позачасового».
Не дивлячись на всю важливють i значущiсть цiеТ проблеми, в^чизняне лiтературознавство керуеться на сьогодшшнш день лише одиницями теоретичних роб^, де це питання освiтлене найбтьш послiдовно. У числi найбiльш обфунтованих робiт назвемо статтi Ю.Левiна «Сприйняття творчост iншонацiональних письменникiв» (1974), А.Гiрiвенко «Проблема сприйняття творчостi iншонацiонального письменника» (1988) i К.Б.Гайтукаева «Проблема
шшонацюнального характеру в «Героeвi нашого часу» М. Ю. Лермонтова» (1989). Ю.Левш, наприклад, видiлив три основнi аспекти включення творчостi iншонацiонального письменника у даний л^ературний процес: переклад, критичне тлумачення i творче засвоення, при цьому важлива роль вiдводиться так званому «посередниковЬ, тобто перекладачевi, критиков^ або iншому пропагандистовi зарубiжноl л^ератури, дiяльнiсть яких може призвести до рiзноí штерпретаци творчостi митця [6, с. 249-252].
Серед укра'нських наукових опрацювань слiд видiлити дисертацiю Т.Г.Теличко «Поетика iншонацiонального в англiйському роман початку ХХ стол^тя» (Днiпропетровськ, 2006), в якш аналiзуеться еволюцiя сприйняття «Чужого/1ншого» вiд антично' лiтератури до початку ХХ столггтя, коли була усвщомлена необхiднiсть дiалогу. Але и дослiдження у першу чергу стосувалося творчостi Е.Форстера i Х.Волпола, i можливостi подолання «культурного iнсайдерiзму» як тема роману в Форстера розглядалася лише на з^авлены англшського i iталiйського характерiв; а також на зверненн до росiйського фольклору, культури i лiтератури для створення образу Росп i росiйського характеру в Волпола.
Вiдноснiсть поняття «нацiональна лiтература», мiнлива реальнiсть спiвiснування, спiввiдношення понять «нацюнальне», «iншонацiональне», «iнтернацiональне» та (або) «транснацюнальне» по-новому представляють i значення лп"ературноТ або письменницько' бтш^уальностк Подiбний термiн е результатом нових дослщжень з питань бiлiнгвiзму, запропонованих канадськими вченими Дж.Хамерс та М.Бланк. Вони пропонують розрiзняти мiж бiлiнгвiзмом як станом сусптьства, члени якого спткуються двома мовами, та бтш^уальнютю як психолопчним станом окремо' людини, що використовуе бтьш, нiж одну мову для спткування [7, с. 6]. Виходячи з ц1еТ точки зору, термiн «бiлiнгвiзм» стае домiнантою лшгвютичного аналiзу, а термiн «бтЫ^уальнють» характеризуе своерiднi поетикальнi властивостi, притаманнi художньому свiтовi письменника, який створюе нову реальнють пiд впливом шшоТ мови.
Явище бшш^зму мае багатолiтню юторш розвитку, але воно почало вивчатися всесторонньо лише в останн десятил^тя, хоча певнi напрями дослiдження цього явища закладалися ще у роботах Л.Виготського i М.Бахтiна першо' половини ХХ стол^тя. Л.С.Виготський та М.М.Бахтш дотримувалися щеТ, що знання друго' шоземноТ мови призводить до абстрактного мислення, що сприяе активнш художнш творчостi. У роботi «З перед^ори романного слова» М.Бахтiн пiдкреслював, що саме пародiя, вважае М.Бахтiн, виступае
одшею з найдавшших форм зображення чужого прямого слова, прикладами яко'Г можуть бути так 3BaHi «грецьк романи» Апулея та Петронiя, де пародiя руйнувала владу мiфа над мовою; або вiдома середньовiчна «Вечеря Кiпрiана», яку М.Бахтiн називае дiалогiзованим пбридом, де похмуре священне слово сперечаеться з веселим народним словом [8, с. 440].
Серед перших комплексних робп", присвячених проблемам бшш^уальносп в л^ератур^ слщ назвати монографiю Леонарда Форстера "The Poet's Tongues: Multilingualism in Literature" (1970) i роботу УТльяма Мейкi "Literary Biculturalism and the Thought-Language-Culture Relation" (1971). Л.Форстер, дослщжуючи питання мультилiнгвiзму в лгтературГ, починаючи з середньовiччя i закiнчуючи першою половиною ХХ столГття, вiдзначав культурологiчний, а не лшгвютичний характер дiалогу, в який вступають мови в процесi творчостi. У середы вки вибiр мови визначався лГтературним жанром, а не нацюнальнютю поета; тому пiвнiчноiталiйськi поети XIII-XV столiть писали лiричну поезiю на провансальськш, а епiчнi поеми - на французькш мовах [9, с. 16].
В.Мейк пiднiмав питання космополитизму в лiтературi, вважаючи подiбне явище цтком природним: якщо письменник представляе меншину в певному регiонi, де домшуючою мовою виступае не його рГдна мова, недивно, якщо мова бтьшо'Т сфери спiлкування стане для нього засобом привернути до себе не ттьки публку даного репону, але, можливо, навiть вийти за ТТ' межi [10, с. 2]. Саме можливГсть розширити аудиторiю, на думку В.Мейю, е основоположним чинником у ршенш письменника творити на шшш мовi. Але треба зауважити, що, попри всю важливють i реальнiсть цих спостережень, слiд шукати також iншi чинники, якi обумовлюють бiлiнгвальну творчiсть. Додамо, що «розширення аудиторГ'» тут не комерцiйна мета: для творчост важливо, що розширюеться коло уявних «спГврозмовникГв», збагачуються Т'х можливГ «вГдповГдГ», а це е неодмшним фактором творчого процесу.
«Чуже» (мова творчостГ, культурнГ надбання та новий культурно-Гсторичний досвГд) стають джерелом натхнення, своерщним iнструментом, матерiалом, матерiею творчостГ, взагалi величезним стимулом для творчостГ. а «свое» (рщна мова, власне минуле, культурна спадщина) забезпечують автора можливими формами зображення цього «чужого». Таким чином автор вступае в дГалог з самим собою, одним з проявГв якого стае створення так званоТ метапрози (англ. metafiction), тобто прози, що розповщае про сам процес оповщання та робить автора i читача героями художнього
твору, таким чином ставлячи питання про Тх реальнють i зв'язок ^еТ реальностi з вигадкою.
Рiзновидом метапрози можна вважати так званий роман, що розвиваеться сам по ^6i ("self-begetting novel", термш, запроваджений С.Келлманом), тобто твiр, оповiдання в якому ведеться вщ першоТ особи, i сюжет якого показуе розвиток героя до того мюця, коли вш вже здатен узятися за перо та створити власний твiр [11, с. 1245]. Все це доводить, що «життя у творЬ> таких багатограних особистостей, як письменники-бтшгви, не можна обмежити рамками метапрози або ромашв, що розвиваються самi по собк Дiйсно, вони створюють романи, в яких автор описуе не лише сам процес написання, але й своТ взаемини з вигаданими персонажами як з реально юнуючими особами, причому зникае грань мiж оповщачем i героями, неможливо визначити, що е частиною сюжету, а що - реальнютю автора.
Але слщ звернути увагу, що проблеми створення художнього твору у вищезгаданих письменниш пов'язан з процесом пошуш власноТ iдентичностi та IT зв'язш з вигаданою, тобто творчою, реальнютю. Тому метаоповщальнють творчостi цих письменнимв е результатом того творчого дiалогу мiж «чужим» та «своТм», авторським та вигаданим, до якого призводить Тх власна бтш^уальнють як вщображення мшливост свiдомостi, в якiй сшвюнують рiзнi свiти. 1нша мова розширюе творчу тематику та проблематику, збагачуе форми вщбудови художньоТ реальностi та прискорюе пошуки поетичноТ виразностi.
При аналiзi бiлiнгвального тексту слiд звернути увагу на той факт, що в ньому створюеться особливий дiалог культур, що виходить за межi мехашчного стввщношення одшеТ культури з шшою. Це визначае певний напрям фтолопчних дослiджень, запропонований У.М.Бахтiкiреевою: аналiз створеноТ, «чужоТ» мовноТ картини св^у на мовi отриманоТ культури у художнш творчостi письменника-бiлiнгва, тобто як шшомовна культура розширюе св^обачення письменника та впливае на вщображення ^еТ дiйсностi на мовi творчост [12].
При цьому мова виступае одшею з форм вiддзеркалення дмсносп, а лiтература - формою вщображення культурно!' компетенци людей, що користуються двома i бiльш мовами, досвщ iснування в яких стае важливим «культурним придбанням» ("cultural appropriation"). Цей термш, на думку М.Дреббл та Дж.Стршгер, став частиною термшолопчного ряду постколоыальноТ критики захщноТ експанси [13, с. 167]. Зазвичай вш вживаеться для опису запозичень одшею культурною групою художых форм, тем, образiв у шшоТ культурноТ
групи. Саме читач^ як iнтерпретують текст, виходячи з власних знань мови, отриманого життевого досвщу i оволодшня лiтературними традицiями, е показником реалiзацiТ тих або iнших письменницьких штенцш. Мова йде про так звану модель «наслщування-вщштовхування» (за визначенням А.В.ЗлочевськоТ [14, с. 24]), яка певним чином визначила напрям розвитку мистецтва ХХ столггтя.
1ншим проявом дiалогу письменника з самим собою стае авторський переклад. Але певним чином переклад, трансформа^я постшно присутня у творах письменнимв-бтш^в. 1х героТ розмовляють не лише рiзними мовами, але е ноаями чужого досвщу та шшоТ' точки зору, що по-новому представляе проблему автор-оповщач i дуже сильно впливае на особливосл автобiографiчноТ прози, яка отримуе iншi можливостi вiдтворення власного минулого i призводить до певного з^кнення мiж творчою уявою автора i документальною достовiрнiстю. М.Бесемерес, дослiджуючи лшгвютичне i екзистенцiальне життя «мовних мiгрантiв», назвала Т'х творчiсть «культурно-лiнгвiстичним перемщенням власноТ' особи» [15, с. 122].
Отже занурення в шшу мову i культуру сприяе формуванню нових способiв мислення. Проте, кажучи про л^ературну бтш^уальнють, слiд розрiзняти мiж бтш^уальнютю автора - реально' людини з певною бiографiею, двомовнiсть якоТ визначаеться певними життевими обставинами, i бтш^уальнютю так званого «уявного автора» ("implied author"), за визначенням В.Бута, пщ яким вiн розумiв того, хто говорить з читачем за допомогою сво'Тх книг i кого сам читач вважае iдеальною замшою автора твору, його другим «я» [16, с. 74-75].
А.Б.Туманова в статл «Образы порiвняння як показники нацюнального менталiтету» (2008) вiдзначае, що основна щея творiв подаеться письменниками-бтшгвами найчастiше прямо, безпосередньо: через сентенци або ж вкладаеться в мову персонаж1в: життевий матерiал проходить через сприйняття письменника i його власну, шдивщуальну картину свiту вiдповiдно до основноТ мети, вимог часу i законiв жанру [17]. Йдеться про певну штерпретацш художнього матерiалу, л^ературне прочитання навколишньоТ реальностi, яка на шших мовах може втрачати дшсний сенс, настрiй, дух твору, народженого в мистец^ лiтератури, пiдмiняеться, травестуеться, i тому потребуе бiльш прямого вираження чи коментаря.
Художня бтш^уальнють е неоднорщним явищем. Вона може виявлятися на дектькох рiвнях: по-перше, на рiвнi самого тексту через алюзи, ремшюценци, коментар або навпъ переклад; по-друге,
на рiвнi сприйняття самого читача, осктьки саме на читача чекае важливе завдання штерпретацп художнього матерiалу, але ттьки читач-бiлiнгв в змозi оцшити усi нюанси подiбного твору. Вона може бути вщображенням досвiду, накопиченого на нерщнш мовi, де мова сьогодення стае необхщною умовою вщображення пережитого (наприклад, англiйський письменник польського походження Дж.Конрад, що звернувся до жанру «морського» роману, не м^ би писати його рiдною польською, оскiльки морська термiнологiя на той момент в його рщнш мовi була вiдсутня). Або творчiсть на рiзних мовах допомагае краще оцшити минуле й сьогодення, яке е його наслщком, подивитися на них з рiзних бомв, вiдчути й продумати (як у випадку з авторськими перекладами В.Набокова). Або поглянути з висоти «чужостЬ, вщсторонення на культуру, що так зацкавила письменника, i розповюти всьому свiту про не! (як у випадку англо-росiйського письменника В.Джерардi та датсько! письменницi К.Блiксен, де англiйська дшсно виступае мовою мiжкультурного спiлкування).
Таким чином, процес створення художнього тексту стае вщображенням становлення автора як письменника i людини, що веде безперервний кроскультурний дiалог не лише з читачем, а й з самим собою, у чому запорукою е саме процес транспозицп, або переходу на шший рiвень унiверсалiзацil минулого культурно-iсторичного досвiду. Художнш текст водночас розповiдае, викликае спогади та описуе власну реальнють мовою, що постшно змiнюеться, створюючи множиннють iнтерпретацiй, результатом чого стае авторський переклад як дiалог двох текспв i двох форм вiдображення художньо! реальностi.
Лiтература
1. Конрад Н.И Проблемы современного сравнительного литературоведения / Н.И.Конрад // Конрад Н.И. Запад и Восток: Статьи. - М.: Гл. ред. Восточной лит-ры, 1972. - С. 290-314.
2. Васильев Н.Л. Историзм и относительность концепта «национальная литература» / Н.Л.Васильев // Сравнительное литературоведение: теоретический и исторический аспекты: Материалы Междунар. науч. конф. «Сравн. литературоведение» (V Поспел. чтения) / [Редкол.: П.А. Николаев и др.]. - М. : Изд-во Моск. ун-та, 2003. - С. 53-58.
3. Эпштейн М.Н. Парадоксы новизны: О литературном развитии Х1Х-ХХ векав / М.Н.Эпштейн. - М.: Советский писатель, 1988. - 416 с.
4. Said E.W. Globalizing Literary Study / Edward W. Said // PMLA Journal. - 2001. - Vol. 116. - No. 1. - P.64-68.
5. Высоцкая Н.А. Транскультура или культура в трансе? / Н.А.Высоцкая // Вопросы литературы. - №2. - 2004. - С. 3-24.
6. Левин Ю.Д. Восприятие творчества инонациональных писателей / Ю.Д.Левин // Историко-литературный процесс. Проблемы и методы исследования [под ред. А.С.Бушмина]. - Л.: Изд-во «Наука» Ленингр. отд-е, 1974. - С. 237-273.
7. Hamers J.F., Blanc M.H.A. Bilinguality and Bilingualism / Josiane F. Hamers, Michel H.A. Blanc. - Cambridge: Cambridge University Press, 2000. - 484 p.
8. Бахтин М.М. Из предыстории романного слова / М.М.Бахтин // Бахтин М.М. Вопросы литературы и эстетики. Исследования разных лет. - М.: «Худож. лит.», 1975. - С. 408-446.
9. Forster L. The Poet's Tongues: Multilingualism in Literature / Leonard Forster. - L.: Cambridge University press, 1970. - xii, 101 p. -(De Carle lectures ; 1968).
10. Mackey W.F. Literary Biculturalism and the Thought-Language-Culture Relation / William F. Mackey. - Laval University (Quebec): International Center for research on Bilingualism, 1971. - 14 p.
11. Kellman S.G. The Fiction of Self-Begetting / Steven G. Kellman // Modern Language Notes. - Vol. 91. - 1976. - P. 1234-1256.
12. Бахтикиреева У.М. Творчество писателя-билингва в восприятии носителя русской языковой культуры / Улданай Бахтикиреева // Вопросы филологии. - 2005. - №1. - С. 71-77.
13. The Concise Oxford Companion to English Literature / [ed. by M.Drabble and J.Stringer]. - 3rd edition. - Oxford; N.Y.: Oxford University Press, 2007. - 804 p. - (Oxford Paperback Reference).
14. Злочевская А.В. Творчество В.Набокова в контексте мирового литературного процесса ХХ в. / А.В.Злочевская // Филологические науки. - 2003. - №4. - С. 23-31.
15. Besemeres M. Translating One's Self: Language and Selfhood in Cross-Cultural Autobiography / Mary Besemeres. - Oxford; N.Y.: Peter Lang, 2002. - 295 p. - (European connections; v. 3).
16. Booth W.C. The Rhetoric of Fiction / Wayne C. Booth. - Chicago: University of Chicago Press, 1983. - xix, 552 p.
17. Туманова А.Б. Образные сравнения как показатели национального менталитета / А.Б.Туманова [Электронный ресурс] // http://www.nbuv.gov.ua/portal/Natural/Vdpu/Movozn/2008_14/article/ 49.pdf.
