CC BY
62
Чернявський Анатолш Леонiдович,
кандидат юридичних наук, доцент, Черкаський навчально-науковий нститут ДВНЗ «Ушверситет банк'шсько!справи» Украна, м. Черкаси e-mail: [email protected]
ORCID 0000-0002-2137-5042
doi: 10.21564/2414-990x.139.114563 УДК 341.29
ПРИНЦИПИ ТА УМОВИ ЗАСТОСУВАННЯ КОНТРЗАХОД1В У СУЧАСНОМУ М1ЖНАРОДНОМУ ПРАВ1
Дослджено умови застосування контрзаходю у сучасному мжнародному npaei. Доведено, що порядок застосування контрзаходiв недостатньо врегульований нормами мжнародного права i носить переважно некодифжований звичаевий характер. Проаналгзовано принципы, застосування контрзаходiв в сучасних умовах; обгрунтовано, що право застосовувати контрзаходи може бути реалгзовано не тгльки потерпглою державою, а й третiми державами чи мжнародними орга-тзащями. Характер i розмiр контрзаходю мають бути пропорцшними вчиненому правопору-шенню, а саме застосування контрзаходю завжди носить обмежений характер i здшснюеться з метою спонукання виконання правопорушником свогх обов'язтв. Окреслено критери правомiр-m^i застосування контрзаходю.
Ключовi слова: контрзаходи; мiжнародна вщповвдальтсть; мiжнароднi санкцп; мiжнарод-ний примус; мiжнародне протиправне дiяння.
Чернявский А. Л., кандидат юридических наук, доцент, Черкасский образовательно-научный институт ГВНУ «Университет банковского дела», Украина, г. Черкассы.
e-mail: [email protected] ; ORCID 0000-0002-2137-5042
Принципы и условия применения контрмер в современном международном праве
Исследуются условия и принципы применения контрмер в современном международном праве. Установлено, что порядок применения контрмер недостаточно урегулирован нормами международного права и носит преимущественно некодифицированный обычно-правовой характер. Также обосновывается, что право применять контрмеры может быть реализовано не только потерпевшим государством, но и третьими государствами или международными организациями. Характер и размер контрмер должны быть пропорциональным совершенному правонарушению, а именно применение контрмер всегда носит ограниченный характер и осуществляется с целью побуждения выполнения правонарушителем своих обязанностей. Приводятся критерии правомерности применения контрмер.
Ключевые слова: контрмеры; международная ответственность; международные санкции; международное принуждение; международное противоправное деяние.
Вступ. Шсля 2014 р. спостертаеться глибока криза сучасного мiжнародного права, позаяк вщсутшсть дiевих MexaHi3MiB попередження та протидп агресп з боку окремих держав фактично ставить шд сумшв доцiльнiсть iснування системи ушверсально! безпеки, що закрiплена Статутом Оргашзацп Об'ед-наних Нацiй i лежить в основi сучасного свггового правопорядку. Традицiйно у мiжнародному правi та мiжнародних вiдносинах основним i фактично единим засобом забезпечення територiально! цiлiсностi держави визнавалося !"! право на шдивщуальну i колективну самооборону, тодi як iншi засоби впливу на державу-агресора майже завжди залишалися поза увагою науковцiв та вищих посадових осiб бiльшостi держав св^у чи вiдповiдних мiжнародних оргашзацш. У сучасних же умовах, коли застосування невшськових засобiв вiдновлення територiально! цiлiсностi стае основним засобом шдтримання мiжнародного миру та безпеки, виникае потреба у Грунтовному дослiдженнi санкцшних механiзмiв впливу на поведiнку держави, що вчинила серйозне порушення норм мiжнародного права.
ÄHani3 остантх дослгджень i публжацш. Тематика застосування санкцш та контрзаходiв у вiдповiдь на порушення певною державою норм мiжнарод-ного права е однiею з найбшьш дискусiйних не лише у наущ мiжнародного права, а й у практищ мiжнародних вiдносин, дiяльностi держав та мiжнарод-них оргашзацш. Серед втизняних авторiв, якi розглядали у сво!х публiкацiях зазначенi питання, слщ назвати Д. I. Бернштейна (D.I. Bernshtein), В. А. Васи-ленка (V.A. Vasilenko), Р. А. Каламкаряна (R.A. Kalamkaryan), Ю. В. Маншчука (Y.V. Maniychuk), С. Б. Раскалей (S.B. Raskaley), Н. А. Ушакова (N.A. Ush-akov), I. I. Лукашука (I.I. Lukashuk). Найбшьш авторитетними iноземними науковцями, котрi присвятили сво! працi питанням контрзаходiв, е Д. Алланд (D. Alland), Дж. Кроуфорд (J. Crawford), К. Томусчат (С. Tomuschat), О. Елагаб (О. Elagab), К. Чен (Q. Chen) та деяких шших. Незважаючи на чималу кшьюсть наукових публiкацiй, розумшня контрзаходiв у сучасному мiжнародному правi значною мiрою залишаеться контраверсiйним, i фактично вiдсутне загальне розумiння шдстав, меж та принципiв !х застосування.
Мета i завдання публгкацп. Отже, ступшь актуальностi дослiдження мiж-народно-правового регулювання контрзаходiв, а також характер останшх наукових публiкацiй зумовлюють потребу у додатковому аналiзi юридичних меж застосування контрзаходiв у сучасному мiжнародному правi, для чого у першу чергу необхвдно визначити принципи та умови !х застосування.
Виклад основного Mamepiany. Контрзаходи у мiжнародному правi е одним iз видiв заходiв примусу до виконання зобов'язань, що витжають iз право-вщносин вiдповiдальностi. Зарубiжнi та вiтчизнянi дослвдники неодноразово зазначали, що проблема застосування заходiв примусу, якi б спонукали до додержання мiжнародно-правових норм, належить до числа найважливших i найскладшших проблем у сферi мiжнародно-правово! вщповщальность Напри-клад, О. Елагаб (O. Elagab) у своему дослвдженш, присвяченому проблематищ мiжнародно-правового регулювання застосування контрзаходiв, наголошуе, що питання про контрзаходи е одним iз найважчих i найсуперечливiших
у сферi вщповщальност держав [1, р. 150]. Вщсутшсть чггких конвенцiйних чи, принаймнi, кодифiкованих мiжнародно-правових норм, як б торкалися питань мирного врегулювання рiзноманiтних спорiв мiж державами, застосування контрзаходiв i мiжнародного примусу зумовила довготривалу роботу Комки з мiжнародного права ООН, спрямовану на розробку Статей про вщповщальшсть держав за мiжнародно-протиправнi дiяння. 12 грудня 2001 р. Генеральна Асамб-лея ООН прийняла Резолющю A/RES/56/589, що у додатку мiстить Статт про вiдповiдальнiсть держав за мiжнародно-протиправнi дiяння. Цi Статтi взятi до вщома i рекомендованi «до уваги урядiв, не торкаючись при цьому питання про ïx майбутне прийняття чи шших належних заходiв» [2].
Безпосередньо сам текст Статей про вщповвдальшсть держав за мiжнарод-но-протиправш дiяння не розкривае поняття контрзаxодiв, фактично дозволя-ючи визначати ïx виходячи iз усталено'1 практики мiжнародниx правовiдносин. У цiлому контрзаходи можна розглядати як правомiрнi заходи примусу, що застосовуються потерпiлими чи шшими державами до держави, яка вчинила мiжнародно-протиправне дiяння, з метою захисту ïx законних прав та iнтересiв, вiдшкодування заподiяноï шкоди або ввдновлення порушеного мiжнародного правопорядку [3, с. 87].
Контрзаходи являють собою елемент мехашзму мiжнародно-правового примусу, що застосовуеться до держави-правопорушнищ. Юридична природа контрзаxодiв проявляеться також i у тому, що контрзаходи завжди е реакщею на мiжнародне правопорушення, i якби вони застосовувалися самостшно, безвщ-носно до попередньо'1 поведiнки держави-правопорушницi, то визнавалися б протиправними. Так, Д. Алланд (D. Alland), розкриваючи поняття контрзаxодiв у мiжнародному правi, зазначае, що контрзаходи за своею юридичною природою е внутршньо протиправнi, але виправдовуються метою та шдставою ïx застосування [4, р. 1221 1222]. За щею ознакою контрзаходи ютотно вiдрiзняються вiд реторсiй, тобто правомiрниx акцiй у вiдповiдь на недружш дп, що не мають ознак мiжнародного правопорушення, наприклад, тимчасового ввдкликання свого посла внаслiдок недружнix заяв з боку краши його перебування i т. п.
А Дж. Кроуфорд (J. Crawford), розкриваючи юридичну природу контрзахо-дiв, наводить таи принципи ïx застосування:
1) контрзаходи мають застосовуватися лише щодо держави, яка вчинила мiжнародно-протиправне дiяння, в результат якого потерпiлому суб'екту мiж-народного права (державi чи мiжнароднiй органiзацiï) заподiяно шкоду;
2) контрзаходи можуть застосовуватися лише потершлою державою чи мiжнародною мiжурядовою органiзацiею або вщ ïx iменi;
3) протиправний характер дiяння, що е шдставою для застосування у вщ-повщь на нього контрзаxодiв, мае визначатися виключно на основi норм мiж-народного права, а не нащонального права держави, що мае намiр застосувати контрзаходи. При цьому застосування контрзаxодiв не повинно створювати умов для порушення основних принцишв мiжнародного права чи порушення прав i свобод людини;
4) единою метою застосування контрзаходiв е ввдновлення правомiрних прав та ÏHTepecÏB потершлого суб'екта, в т.ч. i ввдшкодування матерiальноï шкоди. Застосування контрзаходiв з будь-якою шшою метою не допускаеться i само по œ6i е мiжнародним правопорушенням;
5) режим контрзаходiв мае забезпечувати повернення до попереднього стану, що кнував до вчинення мiжнародного правопорушення, i не повинен заподiювати держав^правопорушнищ, щодо яко1 i застосовуються контрзаходи, незворотноТ шкоди;
6) контрзаходи мають тимчасовий характер i можуть застосовуватися лише до моменту початку шших передбачених мiжнародним правом процедур мирного виршення спору [5, р. 69].
Така ознака контрзаходiв, як можливкть ïx застосування виключно потер-пiлим суб'ектом мiжнародного права або за його дорученням, досить активно дискутуеться у пол^ичнш та юридичнш л^ературь
Гостру полемiку у сучаснш мiжнародно-правовiй доктринi викликае питання про можливкть застосування контрзаxодiв iншим, шж потерпiла держава суб'ектом мiжнародного права. Так, якщо Дж. Кроуфорд (J. Crawford) належнiсть права на застосування контрзаxодiв виключно потерпiлiй державi чи мiжнароднiй органiзацiï вважае основною ознакою контрзаxодiв у сучасному мiжнародному правi [5, р. 68], то К. Томусчат (C. Tomuschat) опонуе подiбнiй думцi, доводячи, що надiлення права на контрзаходи лише потершлих держав лопчно призведе до того, що контрзаходи будуть застосовуватися лише потуж-ними в економiчному чи вшськовому планi державами [6, р. 79]. На нашу думку, право застосування контрзаxодiв повинш мати як потерпШ, так i третi держави чи мiжнароднi органiзацiï, оскiльки у протилежному випадку буде порушува-тися принцип суверенно!" рiвностi держав.
Загальнi умови застосування контрзаxодiв визначаються роздiлом II частини третьо1 Статей «Iмплементацiя мiжнародноï вiдповiдальностi держав». Ввдпо-вiдно до ч. 1 ст. 52 Статей про вщповвдальшсть держав за мiжнародно-проти-правш дiяння потерпiла держава перед застосуванням контрзаxодiв зобов'язана поставити перед державою-правопорушницею вимогу про виконання нею сво1х зобов'язань, що випливають з вщносин мiжнародноï вiдповiдальностi, та повЬ домити цю державу про ршення застосувати контрзаходи та запропонувати провести переговори [7].
Виходячи з викладеного, можна зробити висновок, що обов'язок потершло1 держави поставити перед державою-правопорушницею вимогу про виконання нею сво1х зобов'язань, повщомити цю державу про ршення застосувати контрзаходи та запропонувати провести переговори е одшею iз найважливiшиx умов застосування контрзаxодiв. Це положення достатньо широко визнаеться мiжнародно-правовою доктриною. Так, Д. Бове (D.W. Bowett) обов'язковою умовою застосування контрзаxодiв визначае попереднiй арбiтраж [8, р. 168], а К. Томусчат (C. Tomuschat) - вичерпання усix засобiв захисту порушеного права, не пов'язаних iз застосуванням примусу [6, р. 85]. Щоправда, iнодi
висловлюються i протилежш думки. Наприклад, Е. Цоллер (E. Zoller) вва-жае, що застосування контрзаxодiв не обмежене будь-якими процесуальними умовами, хоча у раз^ коли контрзаходи не носять взаемного характеру, юнуе обов'язок висунути конкретш вимоги до початку ïx застосування [9, р. 119].
Однак слвд зауважити, що у чинних мiжнародниx договорах немае члких i однозначних правил, яы б встановлювали процедури попереднього врегу-лювання спору як умови застосування контрзаxодiв. У деяких мiжнародниx договорах передбачено прямий обов'язок держав-учасниць застосовувати засоби дружнього врегулювання спорiв. Так, зпдно з Частиною XV Конвенцп ООН з морського права 1982 р. [10] держави-учаснищ зобов'язаш застосовувати мирш засоби виршення спору та примирнi процедури. Одначе бшьшють iншиx мiжнародниx договорiв надiляють учасникiв лише правом, а не обов'язком застосовувати примирш процедури.
Виходячи з положень Статуту ООН [11], можна говорити про iмперативний обов'язок держави застосовувати мирш засоби виршення спору до початку застосування контрзаxодiв, але контрзаходи можуть мати i економiчний чи оргашзацшний характер, що безпосередньо не виходитиме за рамки поняття мирного виршення спору, тому питання про можливкть застосування контр-заxодiв, не пов'язаних iз використанням збройно'1 сили, без додержання умови попереднього виршення спору, залишаеться сшрним.
Мiжнародно-правова доктрина в щлому пiдтримуе погляд, вiдповiдно до якого застосування контрзаxодiв допустиме лише у випадку вичерпання потершлою стороною шших, не пов'язаних iз застосуванням примусу, засобiв захисту сво'1х прав. Однак у даному випадку слвд враховувати лише и засоби захисту, як реально можуть бути застосованi державою. Наприклад, навмисне чи ненавмисне затягування державою-правопорушницею примирних процедур слвд розглядати як фактичне вичерпання не пов'язаних iз застосуванням примусу засобiв виршення спору, хоча формально така можливкть залишаеться. З цього приводу Л. Дамрош (L. Damrosh) зазначае, що положення про виршення спорiв не слiд розглядати як таке, що позбавляе потершлу сторону права на репресивш санкцп, що належить ш на основi звичаевого права [12, р. 803].
Д. Бове (D.W. Bowett) також вказуе, що жорстка вимога застосування примирних процедур може створити загрозу блокування меxанiзмiв протидп окремим видам мiжнародниx правопорушень [8, р. 168]. Саме з метою недопу-щення блокування подiбниx меxанiзмiв захисту порушених прав та iнтересiв ч. 2 ст. 52 Статей про вщповщальшсть держав за мiжнародно-протиправнi дiяння встановлюе правило, вiдповiдно до якого потершла держава мае право застосовувати контрзаходи i до реалiзацiï примирних процедур, якщо це необхщно для неввдкладного забезпечення ï"ï прав.
Також достатньо дискусшним у наущ мiжнародного права залишаеться питання про те, до яко'1 стад^1 примирних процедур потершла сторона мае право застосовувати контрзаходи. Зокрема, якщо Дж. Кроуфорд (J. Crawford)
вважае, що контрзаходи можуть застосовуватися до моменту остаточного вир^ шення спору в порядку примирних процедур [8, р. 454], то Г. Аранжю-Рук (G. Arangio-Ruiz) та Б. ^мма (B. Simma) наголошують, що контрзаходи можуть застосовуватися лише до моменту початку таких процедур [14, р. 38; 15, р. 103]. У щлому ж можна зробити висновок, що застосування контрзаxодiв потерпшою державою мае визнаватися правомiрним до моменту початку процедур друж-нього врегулювання спору, коли немае достатшх об'ективних шдстав вважати, що держава-правопорушниця затягуватиме процедури дружнього врегулювання чи ухилятиметься вщ ïx проведення. В останньому випадку контрзаходи можуть застосовуватися до моменту остаточного виршення спору в порядку дружшх примирних процедур.
Вщповщно до ч. 3 та ч. 4 ст. 52 Статей про вщповвдальшсть держав за мiж-народно-протиправш дiяння контрзаходи не можуть бути застосоваш, а коли ïx застосування уже розпочато, то вони мають бути зупинеш у раз^ якщо мiжна-родно-протиправне дiяння припинене i сшр передано на розгляд суду чи арбитражу, повноважного виносити обов'язковi для сторш ршення. Це положення не застосовуеться, якщо держава-правопорушник добросовкно не дотримуеться вщповвдно'1 процедури розгляду спору.
Системне тлумачення ч. 2, 3 та 4 ст. 52 Статей дозволяе зробити висновок, що шсля передачi сторонами спору на розгляд суду чи арбитражу потершла сторона вправi прийняти ршення про застосування тимчасових заxодiв для невiдкладного захисту порушених прав. Проте необхщно зауважити, що так контрзаходи мають застосовуватися лише з метою невщкладного захисту порушених прав i повинш припинятися, як тшьки така потреба вщпаде.
Як уже вказувалося рашше, контрзаходи застосовуються з метою спону-кання держави чи мiжнародноï оргашзацп, якi вчинили мiжнародно-проти-правне дiяння, до здiйснення ними сво'1х зобов'язань, як випливають iз вiдносин мiжнародноï вiдповiдальностi, тому контрзаходи, що досягли поставлено'1 мети, мае бути завершено. Стаття 53 Статей про ввдповщальшсть держав за мiжна-родно-протиправне дiяння вказуе, що контрзаходи мають бути припинеш, як тiльки держава, яка несе вщповщальшсть, виконае сво'1 зобов'язання, пов'язаш з мiжнародно-протиправним дiянням. Тут мова йде про ситуащю, коли в результат застосування контрзаxодiв потерпiлою державою держава-правопорушниця виконала сво'1 зобов'язання припинити мiжнародно-протиправне дiяння та вщ-шкодувати заподiяну ним шкоду. При цьому необхщно зауважити, що обов'язок потершло'1 держави завершити застосування контрзаxодiв пiсля досягнення ними свое'1 мети жодною мiрою не впливае на право ще'1 ж держави припинити чи призупинити застосування контрзаxодiв рашше.
Висновки. Одним iз найбшьш ефективних та оперативних засобiв при-пинення мiжнародного правопорушення примусу е застосування потерпшою державою чи мiжнародною мiжурядовою органiзацiею контрзаxодiв з метою захисту ïx законних прав та штере^в, ввдшкодування заподiяноï шкоди або вщновлення порушеного мiжнародного правопорядку.
Порядок застосування контрзаxодiв, як i заxодiв мiжнародного примусу в щлому, недостатньо врегульований нормами мiжнародного права i носить переважно некодифжований звичаевий характер. Генеральна Асамблея ООН 12.12.2001 р. прийняла Статт про ввдповщальшсть держав за мiжнародно-про-типравш дiяння. Цi Статтi стосуються також i питань, пов'язаних iз застосуванням контрзаxодiв лише потерпiлою державою, але жодною мiрою не регламентують ввдносин, пов'язаних iз застосуванням контрзаxодiв третiми державами, що нормами мiжнародного права формально не забороняеться.
Характер i розмiр контрзаxодiв мають бути пропорцшним учиненому правопорушенню, при цьому повинен ураховуватися не лише прямий розмiр заподiяноï шкоди, а й характер та змют порушеного права. Застосування контр-заxодiв завжди носить обмежений характер i здшснюеться з метою спонукання виконання правопорушником сво1х обов'язюв.
Також у сучасному мiжнародному правi iснуе низка зобов'язань, припи-нення чи зупинення яких не дозволяеться в порядку застосування контрзаxодiв щодо правопорушника. До них, зокрема, належать зобов'язання утримуватися вщ застосування сили чи погрози силою, зобов'язання iз захисту основних прав людини, зобов'язання гумаштарного характеру та iншi зобов'язання, що випли-вають iз iмперативниx норм загального мiжнародного права.
Застосування контрзаxодiв може визнаватися правомiрним лише за умови висунення потершлою державою чи мiжнародною органiзацiею правопоруш-никовi вимоги про належне виконання ним сво1х зобов'язань та поввдомлення про можливi контрзаходи. Застосування контрзаxодiв допустиме лише у разi вичерпання потерпiлою стороною шших, не пов'язаних iз застосуванням примусу, засобiв захисту сво1х прав, i мае завершитися у зв'язку з виконанням державою чи мiжнародною оргашзащею-правопорушницею обов'язку припинити мiжнародно-протиправне дiяння та вiдшкодувати заподiяну ним шкоду.
References:
1. Elagab, O. (1999). The Place of Non-Forcible Counter-Measures in Contemporary International Law. Oxford: Oxford university Press.
2. Resolution A/RES/56/589 adopted by the General Assembly United Nations 12 December 2001. (2001). URL: http://www.un.org/documents/ga/docs/56/a56588.pdf.
3. Cherniavskyi, A.L. (2008). Kryterii pravomirnosti zastosuvannia kontrzakhodiv u mizhnarodnomu pravi. Pravovyi visnyk Ukrainskoi akademii bankivskoi spravy, 1 (1), 86-91 [in Ukrainian].
4. Alland, D. (2002). Countermeasures of General Interest. European Journal of International Law. Vol. 13, 5, 1221- 1239.
5. Crawford, J. (1994). Counter-measures as Interim Measures. European Journal of International Law, Vol. 5, 1, 65-76.
6. Tomuschat, C. (1994). Are Counter-measures Subject to Prior Recourse to Dispute Settlement Procedures? European Journal of International Law. Vol. 5, 1, 77-87.
7. The Articles on Responsibility of States for internationally wrongful acts (2001). URL: http:// www.un.org/documents/ga/docs/56/a56588.pdf.
8. Bowett, D.W. (1998). Crimes of State and the 1996 Report of the International Law Commission on State Responsibility European Journal of International Law. Vol. 9, 1, 163- 173.
9. Zoller, E. (1984). Peacetime Unilateral Remedies: An Analysis of Countermeasures. Los Angeles: Transnational Publishers.
10. United Nations Convention on the Law of the Sea (1982). URL: http://www.un.org/Depts/ los/convention_agreements/texts/unclos/closindx.htm.
11. Charter of the United Nations (1945). URL: http://www.un.org/aboutun/charter/index.html.
12. Damrosh, L. (1980). Relation or Arbitration or Both? American Journal of International Law. Vol. 74, 3, 801-805.
13. Crawford, J. (1999). Revising the Draft Articles on State Responsibility European Journal of International Law. Vol. 10, 2, 435-460.
14. Arangio-Ruiz, G. (1994). Counter-measures and Amicable Dispute Settlement Means in the Implementation of State Responsibility: A Crucial Issue before the International Law Commission. European Journal of International Law. Vol. 5, 1, 20-53.
15. Simma, B. (1994). Counter-measures and Dispute Settlement: A Plea for a Different Balance. European Journal of International Law. Vol. 5, 1, 102-105.
Cherniavskyi A. L., PhD in Law, Associate Professor, Cherkasy Institute of Banking, Ukraine, Cherkasy
e-mail: [email protected] ; ORCID 0000-0002-2137-5042
Principles and conditions for the application of countermeasures in the contemporary international law
The article is devoted to the study of the conditions for the use of countermeasures in the contemporary international law. The application of countermeasures is not sufficiently regulated by the written norms of international law and is predominantly non-codified in a customary manner. The type and size of the countermeasures must be proportional to the offense committed, and the use countermeasures may be recognized as lawful only if the injured State or an international organization puts the offender in a position to comply with its obligations and notify of possible countermeasures. The basic principles of the application of countermeasures are the following: countermeasures should apply only to the State which has committed an internationally wrongful act; the unlawful nature of the act must be determined solely on the basis of the norms of international law; the purpose of applying countermeasures is to restore legitimate rights and interests of the victim only; countermeasures should ensure the return to the previous state that existed prior to the commission of an international offense and should not cause irreparable damage; the application of countermeasures is temporary only. The use of countermeasures is permissible only in case of exhaustion by the victim of other parties not connected with the use of means of protection of their rights and should be terminated when the violated right will be restored. Certain international obligations cannot be terminated in the order of application of countermeasures against the offender. These include, in particular, the obligation to refrain from using force or threat of force, an obligation to protect fundamental human rights, humanitarian obligations and other obligations arising from imperative norms of general international law.
Keywords: counter measures; international responsibility; international sanctions; international coercion; international wrongful act.
Hadiumna do pedKomzii 09.11.2017 p.
