CC BY
10
УДК 340.12 У. В. Вовкович
Навчально-науковий шститут права та психологи Нащонального ушверситету "Львiвська полггехшка", здобувач кафедри теори та фiлософii права
ПРЕДМЕТНЕ ПОЛЕ ЗАСВОеННЯ Ф1ЛОСОФСЬКО-ПРАВОВИХ1ДЕЙ ДЛЯ ПРАВНИК1В ГАЛИЧИНИ
© Вовкович У. В., 2015
Зроблено спробу окреслити проблематику вггчизняних дослщжень Стародавньо!' Pyci, якi за своею iдейнiстю та патрштизмом закладали основи поширення фшософсько-правових iдей не лише у культурi схiдних слов'ян пiд час християшзаци Pусi, у духовнiй культурi Украши XIII-XV ст. у процесах украшського передвщродження, поширення на захщноукрашських теренах. Це т1 вде!', як1 об'еднували ус1 нац1ональн1 нам1ри, з одного боку, однак, з шшого, - вони засввдчували оригшальнкть концепцш кожного представника.
Ключов1 слова: ф1лософсько-правов1 ¡де!', ключов1 апостат1, загальнолюдськ1 ц1нност1, духовна культура, правова культура.
У. В. Вовкович
ПРЕДМЕТНОЕ ПОЛЕ УСВОЕНИЯ ФИЛОСОФСКО-ПРАВОВЫХ ИДЕЙ ДЛЯ ЮРИСТОВ ГАЛИЧИНЫ
Сделана попытка очертить проблематику отечественных исследований Древней Руси, которые по своей идейности и патриотизме закладывали основы распространения философско-правовых идей не только в культуре восточных славян, во время христианизации Руси, в духовной культуре Украины XIII-XV в. в процессах украинского передвозрождения, распространение на западноукраинских землях. Это те идеи, которые объединяли все национальные намерения, с одной стороны, однако, с другой, - они свидетельствовали об оригинальности концепций каждого представителя.
Ключевые слова: философско-правовые идеи, ключевые апостати, общечеловеческие ценности, духовная культура, правовая культура.
U. V. Vovkovych
MASTERING SUBJECT FIELD PHILOSOPHICAL AND LEGAL IDEAS LAW FOR GALICIA
In this artickle the author tries to outline problems of native research of Antient Rus, which owing to their ideology and patriotism, founded the basis of spreading of philisophical and legal ideas in the culture of the East Slav during cristianization of Rus, in mental culture of Ukraine in XIII-XV centuries in the prosses of ukrainian pre-Renaissance in the Western
territories of Ukraine. These are those ideas, which united all national intentions by the one side and by the other side they showed the origination of own conception.
Key words: sociocultural being, mental culture, philosophical ideas, mastering of ideas,spreading of law, ukrainian pre-Renaissance.
Постановка проблеми. Еволющя фшософсько-правових вдей у Галичиш доводить, по-перше, що на цих теренах, починаючи i3 Х1Х-ХХ ст., активно функщонували внутршш i зовшшт взаемозв'язки 3i слов'янськими державами (як економiчнi, так i полiтичнi, а також науковi, зокрема, у сферi правознавства; по-друге, дослвдники права Галичини були спроможнi засвоГти свiй вiтчизняний спадок i3 питомо украГнських земель, який ментально був Гм особливо цiкавий i близький. Хоча захвдноукраГ'нсью землi та Гхне чужоземне засилля не давало можливосл так само активно робити запозичення знань i обмiн iдеями правниюв Галичини громадськими дмчами i дослвдниками метропольноГ УкраГни. Саме цей факт, вважаеться, i призвiв до того, що до цього часу прогалини у вивченш зародження i розвитку фшософсько-правових вдей в Галичинi е явищем незаперечним i неспростовним. Логша дослiдження цього процесу, на наш погляд, може бути побудована на основi сучасног методологи, зокрема, порiвняльно-правовим методом, за допомогою якого можна ввдтворити iсторiю розвитку фшософськоГ думки, починаючи ввд культури схiдних слов'ян язичницьког доби, i простежити сшвввднесешсть iдей фiлософii права з вдеями захiдного краю.
Аналiз останшх дослщжень. Комплексний пiдхiд до реалiзацii вдеГ простеження едностi (ментальноГ i науковоГ) у зародженнi i розвитку фшософсько-правовоГ думки розмежованих економiчно i полггачно юристiв та громадських дiячiв реалiзований у найновiшiй працi пiд назвою "Антолопя правничоГ думки в Галичиш кшця Х1Х - початку ХХ ст.". Том перший охоплюе 1889-1900 рр., укладений докторами юридичних наук, професорами М. М. Цимбалюком, О. Г. Грищук. А. С. Токарською. Видання побачило свiт у 2015 р. у видавнищш Львiвського державного ушверситету внутрiшнiх справ. Цiннiсть щеГ працi полягае у тому, що вона ввдтворюе епоху започаткування захвдноукраГнськими правниками трибуни обмiну (1889-1900 рр.), видання якоГ iнiцiйоване правником, доктором права, публщистом, полiтичним дмчем Галичини, дшсним i провiдним дмчем багатьох полггачних, культурних i економiчних установ Костем Антоновичем Левицьким. Ввдтак "Антолопя" охоплюе фiлософсько-правовi та правознавчi досягнення А. Горбачевського, О. Огоновського, С. Дтстрянського, К. Левицького, Л. Левицького, П. Стебельського, А. Чайковського. Вони спричинилися до розвою впчизняноГ юторико-правовоГ i фшософсько-правовоГ науки, ГГ впливу на розвиток творення нащональноГ державносп в Галичинi.
Працi цих правниюв доводять: "...правова думка в Галичиш в юторичнш ретроспективi постае, як зауважуе професор М. М. Цимбалюк, як оргашчна складова ментальностi всього украГнського народу" [1, с. 6]. Саме ця концептуально сформована думка i потребуе аналггачного пiдтвердження, оскшьки впливи польського панування та австро-угорськоГ iмперii' на роздiленi адмiнiстративно-територiальнi регюни у складi польських, румунських та угорських земель, дехто з дослвдниюв вважае ключовими для доведення ГхньоГ iншостi.
Виклад основного матерiалу. Оргашчна едтсть фшософських i правових концепта в УкраГш доводяться методом порiвняння текстових та змiстових зiставлень. Звернемось до найдавшших джерел, що належать до четвертого, на нашу думку, перюду розвитку фшософськоГ думки у Давнш Русi.
До таких класичних джерел зараховуемо iдеi, викладенi в "1зборшку Святослава 1073 року", "1збортк у 1076 року", у працях Никифора, Володимира Мономаха, Климента Смолятича, Кирила Туровського, ДаниГла Заточника.
Вже на наступних етапах, якi ми, на жаль, у межах цього дослвдження не зможемо охопити, а це тенденцй сощокультурного буття Украши ХШ-ХУ ст. ("Галицько-Волинський лгшпис", "Логша АвГасафа", "Промова Мойсея Сгиптянина", "Арiстотелевi врата", "Шестокрил", "Космографм", твори Юрм Дрогобича, як i ренесансний гумашзм ХУ1 - першо1 половини XVII ст. (Павло Русин, Лукаш з Нового МГста, Станiслав Орiховський-Роксолан) варто розглядати в контекст збiгу вдей на теренах усiеi Украши.
Довга i складна доля "Iзборнiка Святослава 1073 року", його мкцезнаходження i змiстовне наповнення. Так, щодо останнього, то цей твiр вважають компглящею, iз чiткою композищею i добрим заглибленням у свгтоглядш проблеми та питання (ушфшоваш) до сприйняття християнства. Ключова тема "Iзборнiка" полягае у розкритп проблем мудростi, сенсу життя людини, долi, сутностi та юторй. Уся ця проблематика цглком охоплюе фглософську, оскгльки стосуеться рацiонального освоення дшсносп - правди, iстини, етичноi сфери - довiри та вiрностi. Що було найголовнiшим в "Ьбортку" - це спосiб i проблема тзнання через спiввiдношення рацiонального i чуттевого. Проблемною i дискусiйною поставала теза про проголошення "обмеження розуму в планi осмислення божественного промислу", з одного боку, а з шшого, - розум поставав конче потрiбним для сприйняття Бога i дiяльностi людини в питаннях правосуддя та й не тгльки.
Вщтак питання розуму, мудростi, iстини, довiри, правди та рацiонального освоення свгту, розумiння зла й вiдповiдальностi за нього - це т концепти, як вiдповiдають сутi онтологiчних, гносеолопчних, етичних та iсторiософських теорiй, як незмiнно були присутнi у працях галицьких правниюв, зокрема, в Антона Горбачевського, його пращ "Галицьке судiвництво и справа его реформы в законодавчих телах", хоча його погляди сягають рiзних сфер права у рiзних европейських краiнах.
Ще один твiр - пам'ятка, введена в науковий обiг iсториком М. М. Щербатовим пiд назвою "Iзборнiк 1076 року". Його написали украшсью мислителг якi повертали читача до вiзантiйських джерел, зображаючи духовну культуру Кшвськог' Русi не лише на грунт релiгii, але й на проблемах зовнiшньодержавноi' культури, й внутрiшнього змкту, який автори розумши як формування етичноi та моральноi сутностi людини. Особливо щ тези адресувалися князiвським дiтям.
У цьому творi простежуються аналогii зi змiстом попереднього "Ьбортка Святослава 1073 року". Як i в цiй пам'ятцi культури, в "Ьбортку 1076 року" йдеться про рiвнiсть людей, мудрiсть Божу i людську, примирення i згоди мiж людьми незалежно вiд матерiального i соцiального статусу. Цi iдеi доповнювалися згадкою про добро i зло, взаемоузгоджетсть природи, людини i Бога.
Великому князю Ктвському Володимировi Мономаху (1053-1125 рр.) належить авторитетна наслвдкова законотворча позицм, оформлена як "Статут Володимира Мономаха". Вш автор "Повчання...", вмiщеного у Лаврентiiвському списку, що й сьогодт мае непересiчне значення для духовного гартування дiтей i всiх сучасникiв. Законодавчi норми Володимира Мономаха подтвердили помiркованiсть державного i полiтичного дмча, мислителя, який дбав про добро низiв, припинення мiжусобиць, створення едностi в лавах поборниюв для вiдсiчi ворогам, компромiсностi у пом'якшенш напруженостi. Це добре тдтверджуеться високим iдейним змiстом та дидактикою, яку обов'язково автор бачить крГзь призму свгтобудови i державно!' влади, морально-етичного змiсту людсько!' дiйсностi.
Як i в попереднiх мислителiв, у Володимира Мономаха присутня релiгiйна тематика, зокрема, коли вш говорить про питання свггобудови та уявлення християн. Ь релiгiйною проблематикою В. Мономах утверджував норми ствжиття Г застер1гав вед неправди, лшощГв, обману, пияцтва, заповвдаючи суспгльне примирення, милостивГсть, а особливо важливо те, що мае бути справедливим суд, в основГ якого повинна бути правда, яка "рГвнощнна закону". На його думку, будь-яку проблему можна виршити миром Г добром.
Значення публщистичних роздумГв В. Мономаха полягае у тому, що його погляди були осучаснет в питаннях смертноi кари (й ввдмши); утвердження християнських поглядГв з метою
усввдомлення щнносп людського буття, його гвдносл, вiдповiдальностi за дмння людини. Хоча у В. Мономаха теж виявлет суперечливi твердження щодо релiгii: вш радше дбав про долю краГни, свою вотчину, гуманiстичнi ]де1, знання та фiзичну працю, а не про ввдданого християнина.
До аналiзованого перiоду належав ще один книжник - монах Климент Смолятич. Точних дат його народження i смерп немае. Сдине - це, зрозумшо, XI столiття. Вiн вiдомий, як оратор, добрий проповвдник, мислитель. Мав добрi знання для роз'яснення заповтв Бога, пiднесення та утвердження ролi знань. Для нього у шзнанш центральною постатею е велич Всевишнього i його слава. Для того, щоб це зрозумiти, потрiбнi знання закономiрностей розвитку природи, якi можна збагнути лише розумом, органами чутв, якi можуть допомогти розкрити ктину. Климент Смолятич засуджував меркантильнi штереси духовенства, натомiсть прагнув до утвердження самовдосконалення людини.
До когорти книжниюв належить ще один епископ - Кирило Туровський (1130-1134 рр.). Його творча спадщина становить багато рiзножанрових творiв - повчання, прози, притчу послання, канони. Щ твори увiйшли до збiрникiв "Златоуст", "Торжественник". Йому приписують авторство "Слово о полку Iгоревiм". Однозначно ж йому належать "Притча про людську душу i тшо", "Сказання про жiноцький чин", "Слово про Хомину недшю", "Слово i похвала святим отцям Ншейського собору", "Слово про премудрють".
К. Туровський почав творити, коли спостер^ався певний ввдхвд вiд ортодоксального християнського вiрування. З-тд його пера вийшла критика щодо "церковного здирництва", прагнення священнослужителiв до влади, почитання iерархii. Акцентуе натомкть увагу на "стрункому розумi", нетлшносл душi i тша, гiдностi та етичному iнтелектуалiзмi.
Дослiдники творчого спадку Кирила Туровського [1, с. 66] зауважують, що, крiм утвердження морально! досконалосл, важливим е обгрунтування ним "положення про те, що неможливо творити зло навпъ з добрих намiрiв. Саме ця думка про мету i засоби, злочин i кару, протиборство сил, якi характеризують людину i суспшьство, стане одтею iз центральних, провiдних у вггчизнянш фiлософii вдей..., що i становить шдтвердження ГГ впливу на творчють захiдноукраiнських дослiдникiв, якi творили у кшщ XIX ст. (К. Левицький, С. Дшстрянський та iн.).
Серед здобутюв ХУ1-ХУ11 ст. у розвитку фшософських iдей збереглися пам'ятки, створеш ДаниГлом Заточником. Йдеться про "Слово ДаниГла Заточника" пiд назвою "Послание", або "Написание". Автор - "руський книжник", який жив на Афот i творив, одержавши стимул до ощнки "iерархiчного соцiального буття" в результат самоосвiти. Вiдтак фшософ]я критики створена для розвитку теми духовно! культури, фшософськоГ думки Русi - про фшософто людини, чим автори разом з Володимиром Мономахом випередили гумашстичш вдеГ Захiдноi Свропи на сотш рокiв [1, с. 67].
У ДаниГла Заточника пiднятi т самi проблеми загальнолюдських цiнностей, в яких людина -центральна постать, основне багатство якоГ - ГГ розум i мудрiсть, на противагу силi i славi (вiйськовiй) i навiть вiрi. Сумнiвiв у вiруваннi ДаниГла Заточника не виникае, оскшьки вiн був переконливим у споввдуванш християнства i щирим у своему чернещш. Як i всi iншi книжники, вiн не оминав проблем добра i зла та Гх оцiнки iз погляду життевоГ практики. Гостра критика звучала на адресу "похабного" чернецтва.
Як бачимо, усi книжники КиГвськоГ Русi зосереджувалися на фшософських вдеях, якi закладали основи вггчизняноГ фшософськоГ думки. Звiсно, що у нш простежувалися елементи вiзантiйськоi, вiдтак й еллшськоГ' та сходно! культур. Першою культивованою темою була тема Людини, ГГ гармоншного буття у свт, розумноГ i мудро!, яка споввдуе добро на противагу злу, справедливой! на противагу лицемiрству й оманi, правди без обману, едносп слова i дша, встановленню ютини та дii закону.
Окремi критики сучасностi [1] стверджують, що iдеалiзацiя суспшьного буття книжниками, проголошення ними вдей, так i не набули свое! реалiзацii за усю вшову iсторiю. Така категоричнiсть, на наш погляд, не мае подстав, оскшьки суспшьство сприймае проголошуванi вдеГ,
тим бшьше прагне до них постшно. Той першд державносп Кшвсько' Руш в особГ книжниюв започаткував розвиток фшософсько-правових вгтчизняних Гдей, оскшьки згадуваш фшософсью спрямування цшковито вкладаються у концептуальш основи сучасноi фшософи права, яка вивчае дшстсть Г право у той спосГб, якими вони мають бути.
Висновки. Отже, ввдкидаючи будь-яю заперечення щодо незбуття ушх послань древшх мислителГв, ми говоримо про гхнш внесок у зародження Г розвиток фшософи права у межах вичизняно!' теори, шд чтми б впливами та територГальними подшами вона не перебувала б. Однак це мае ктотне теоретичне Г методичне значення для розвитку фiлософсько-правовоi науки. Але фундаментально назваш процеси у цш сферГ дослвджень ще до кшця не описанг
1. Огородник I. В. 1сторгя фшософськог думки в Укралнг. Курс лекцш: навч. посгб. / I. В. Огородник, В. В. Огородник. - К.: Вища шк..; Знання; КОО, 1999. - 543 с. 2. Антология правничог думки в Галичиш (1889-1900) / за заг. ред. М. М. Цимбалюка; уклад. докт. юрид. наук, проф. А. С. Токарська, докт. юрид. наук, доц. О. В. Грищук. - Льв\в: ЛьвДУВС, 2013. - Т. 1. - 408 с. 3. Юркевич П. 1сторгя фшософп права. ФЫософгя права. ФЫософський щоденник / П. Юркевич. -К.: Укратський свт, 1999. - 756 с.
