CC BY
43
УДК 340.15(477)
К. Б. Кшдюк
ПРАВОВ1 ПРОБЛЕМИ ВИКОРИСТАННЯ СМЕРТНО1 КАРИ В ТВОРЧ1Й
СПАДЩИН1 М.М. ГЕРНЕТА
У статт1 розглянуто науково-юридичт погляди в1домого дореволюцтного юриста в сфер1 кримшального права Михаила Миколайовича Гернета (1874-1953 рр.) на смертну кару, а також ¡сторт застосування даного виду покарання. Показано боротьбу непривыейованих клаЫв Франци, Шмеччини, Швеци за скасування цього виду покарання шляхом внесення законопроект1в, збору п1дпис1в, петицт. Виконано компаративний анал1з погляд1в на смертну кару М. М. Гернета I сучасних американських фахгвцгв з криминального права.
Ключов^ слова: кримтальне право, смертна кара, духовенство, третт стан, аристократ1я, кримтальне покарання, законодавчий акт.
Постановка проблеми. Актуальшсть теми дослщження пов'язана з багаторiчною дискуаею, що ведеться в суспшьста з приводу доцшьносп застосування смертно! кари. Вщомий фахiвець у сферi кримшального права, д.ю.н., проф. М. М. Гернет, займаючись цим питанням протягом декшькох десятилт, присвятив цш темi значне число публшацш. Враховуючи наявшсть багатьох пiдходiв, думок, до виршення дано! проблеми мае сенс розглянути науковi розробки М. М. Гернета вщносного поглядiв рiзних верств суспшьства на цей вид покарання.
Аналгз останнгх дослгджень г публгкацгй. Показуе, що не дивлячись на значний штерес з боку фахiвцiв у сферi юриспруденцп, творча спадщина М. М. Гернета е темою, яку рщко торкалися науковщ. Фрагментарно дане питання знайшло свое вiдображення в роботах В. I. Бочкарьово!, В. В. Щукша, Д. П. Захарова. З ще! причини, доктринальнi погляди М. М. Гернета на покарання у виглядi смертно'! кари потребують подальшого дослiдження та розробки.
Метою роботи е розгляд науково-юридичних поглядiв М. М. Гернета про ставлення рiзних верств суспiльства Франци, Имеччини, Швецп на застосування смертно'! кари.
Викладення матергалгв досл1дження необхщно розпочати з того що, впродовж 1990 - 2000 рр. в Укршш смертна кара юнувала «як виняткова мiра покарання» у виглядi розстршу, що було успадковано вiд колишньо! радянсько! системи. Вiдсутнiсть смертно! кари е обов'язковою умовою для перебування держави в Радi Свропи.
Стратепчний курс Укра!ни на европейську штегращю привiв до введення мораторiю на виконання смертних вироюв, який почав дiяти у 1995 р. Проте через декшька мiсяцiв смертнi вироки знову продовжили виконувати, посилаючись на те, що ршення про мораторш було прийнято без дотримання юридично належно! процедури. Така ситуацiя могла привести до виключення Укра!ни з Ради Свропи, членом яко! вона стала 9 листопада 1995 р. Саме тому у 1997 р. мораторш знову почав дiяти, а згодом 29 грудня 1999 р. Конституцшний Суд Укра!ни визнав, що смертна кара суперечить Конституцп Укра!ни, тим самим тдтвердив факт недопустимости використання !! як покарання за тяжю злочини. Виходячи з цього, у 2000 р. Верховна Рада Укра!ни внесла змши до Кримшального кодексу Укра!ни, якими остаточно вилучила поняття «смертна кара», як вид покарання. Наступним кроком стало тдписання Укра!ною Протоколу № 13 Свропейсько! конвенцп вiд 4 травня 2002 р. про права людини, зпдно з яким смертна кара повшсть вiдмiнялася за будь-яких обставин: будь це мирний або
вшськовий час.
На початку 20 ст. питання пов'язаш зi скасуванням смертно! кари активно розроблялися знаним юристом М. М. Гернета (1874-1953 рр.), проф. кафедри кримшального права Московського ушверситету.
Вчений пщготував сер^ монографiй, присвячених данiй проблемi: «Смертна кара» 1913р., «Проти смертно! кари» 1906 р., статей в журналi «Право». Найбшьш фундаментальною роботою, стала монографiя «Смертна кара» 1913р., в якш вчений проводить короткий юторичний огляд законодавства щодо застосування даного виду покарання. Так, М. М. Гернет аналiзуe право Стародавнього Риму, засуджуючи його жорстоюсть i несправедливють на прикладi закону, згiдно якого, якщо господар будинку був убитий сво!м рабом, то стратi пщлягали всi раби, що знаходилися в цей момент у будинку. У робот вказусться на широке народне обурення, викликане застосуванням дано! страти щодо 400 рабiв, яю знаходилися у будинку вбитого рабовласника, який знущався та принижував сво!х рабiв. При цьому вчений звертае увагу на те, що при розглядi справи в Сенат!, його члени вимагали проведення страти, посилаючись на «суспшьну користь» даного покарання, з метою захисту класу рабовласниюв. Виходячи з цього, М. М. Гернет робить висновок про використання смертно! кари як засобу залякування та закршлення класово! нерiвностi суспшьства в Стародавньому Римь Даний висновок учений пщтверджуе розглядом давньоiндiйського законодавства, в якому крадiжка квiтки з саду брахмана тягла за собою, для представниюв нижчого класу, - шудр покарання у виглядi вщрубування руки або смертно! кари. При цьому, В. I. Бочкарьова, вказуе, що така страта суперечить принципам «тогочасно! карально! пол^ики», а насамперед принципу шдивщуальносп покарання [1, с. 61]. М. М. Гернет показуе, що змша одше! експлуататорсько! формацп шшою, тобто рабовласницького ладу на феодальний не змшила пiдходи, якi використовуються в чинному законодавствi рiзних кра!н в цiй сферi. При цьому, В. I. Бочкарьова, вказуе, що страта суперечить принципам «тогочасно! карально! пол^ики», а насамперед принципу шдивщуальносп покарання.
Франщя. Так, французький ордонанс 1386 р. передбачав смертну кару за встановлення аток для ловлi голубiв, а селяни пщлягали смертно! кари за таю дрiбнi проступки як ловля раюв у озерах помщика або за полювання в його люах [2, с. 3]. В перюд Велико! французько! революцп питання пов'язане зi смертною карою стало предметом широкого обговорення i розглядався депутатськими комiсiями, що працювали над внесенням змш до тодшнього законодавства. Згiдно д^чо! в революцшнш ФранцГ! правовiй системi, в кожнш з провiнцiй збиралися становi збори, на яких складалися накази, що направлялися на розгляд парламенту. Розгляд М. М. Гернетом цих докумештв, показало наявшсть наступно! закономiрностi. Кшьюсть пропозицiй щодо скасування смертно! кари прямо пропорцшно залежало вiд майнового стану оаб, якi готували даний наказ. З такою вимогою в основному виступали представники третього стану, надзвичайно рщко порушувалося це питання в наказах дворянства, духовенства, а представники аристократа взагалi не пщшмали цю тему. Вчений наводить даш сво!х пщрахунюв щодо зiбраних ним 68 нак^в, в яких в 47 випадках або 70%, таку вимогу висували представники третього стану, в наказах дворянства вш зазначаеться лише в 6 випадках, а в наказах духовенства даний вид покарання згадуеться лише 4 випадках. Пояснення, дане М. М. Гернетом тако! закономiрностi полягае в тому, що смертна кара стосувалася в основному представниюв селян, роб^ниюв, ремюниюв, бщноти, тобто найбшьш незахищених верств населення. З ще! причини, представники третього стану вимагали внесення низки змш в законодавство, що стосувалося скасування жорстких закошв прийнятих в штересах дворянства i аристократа. По-перше, пропонувалося зберегти смертну кару за
такими категорiями злочинiв як умисне вбивство, вбивство особливо жорстким способом, тдпал, отруення, батьковбивство i д^овбивство. По-друге, це положення про те, що в кожному випадку при призначенн судом страти, вирок повинен затверджуватися особисто королем.
Третя пропозищя зводилося до скасування екзекуцш, що супроводжують смертну кару, а також практики ховати страчених без згадки факту страти в метрищ, як причини смерть В свою чергу, представники фшансових кш пропонували ввести смертну кару за злюне банкрутство i за порушення заборони вивезення зерна за кордон. При цьому М. М. Гернет наводить дат про те, що на початку Х1Х стшття закон про неправдиве банкрутство i покарання за цей злочин у виглядi смертно'' кари юнував в Англп. Розум^чи невщповщшсть даного виду покарання та шкодi нанесено! суспшьству М. М. Гернет наводить даш про те, що бшьше 1000 англшський банкiрiв i купщв пiдписали петицiю, в якш просили британський уряд в кшщ XIX стшття внести питання щодо скасування цього закону, а також смертно! кари за тдробку банювських квитюв.
У сво'й роботi М. М. Гернет наводить даш про дебати щодо покарання у виглядi смертно! кари, яю проходили в Нащональних зборах в перюд Велико! французько! революцп. 1х iнiцiатором був депутат Лепетелье-Сан-Фаржо, який критикував тодшне «криваве» законодавство i вимагав скасування смертно! кари, пропонуючи зберегти ïï використання вiдносно лiдерiв партiй, оголошених законом революцiйними.
У свою чергу, М. М. Гернет вважав бшьш обгрунтованою iншу пропозицiю цього депутата - щодо пропорцшносп провини злочинця i застосовувано'' до нього мiри покарання. Як приклад, депутат вказував, що за тодшшм французьким законодавством, смертна кара застосовувалася, як до злодiя, що вчинив крадiжку зi зломом, так i до вбивщ. Третьою пропозицiею Лепетелье була заборона на проведення смертно'1' кари в присутносп велико'' кiлькостi людей, адже на думку депутата, таке видовище негативно впливае на публшу i перетворюе людей на глядачiв на виставь Виходячи з цього, Лепетелье вважав бшьш ефективним покаранням - використання громадських роб^ та тримання злочинщв в темних карцерах, де вони повинш знаходиться в повнш самот.
За даними М. М. Гернета питання про скасування смертно'' кари тдшмалося в Конвент 6 разiв, а один з депутатв Шампен-Аубшя вшс до проекту 3 вимоги: а) скасування смертно'' кари; б) спалення вах ешафотв; в) призупинення дп винесених вирокiв, яю передбачали покарання у виглядi смертно'' кари. Дал^ у сво'й робот М. М. Гернет, звертае увагу на змшу поглядiв щодо смертно'' кари одного з лiдерiв французько'' революцп Максимшьяна Робесп'ера. Так, на початку свое'' дiяльностi, цей пол^ик пiдтримував скасування смертно'' кари, а тсля приходу до влади, змшив сво'' погляди i став одним з щеологгв жорстокого терору спрямованого проти вах iнакомислячих.
У дослщженнях М. М. Гернета вказуеться, що в перюд тсля Французько'' буржуазно'' революцп 1848р., смертна кара була скасована у виглядi покарання за пол^ичш злочини, проте тзшше вона була введена знову. З ще" причини, пропозицп про скасування смертно'' кари вносилися на розгляд Парламенту в 1881р., 1886р., 1888р., 1898р., 1900, 1902, 1906р., 1907, 1908р. Вчений звертае увагу на таку закономiрнiсть, що серед 50 депутатв, яю голосували в 1888р. за скасування смертно'' кари, 47 були сощалютами, а 10 депутатв, були вихщцями з роб^ниюв. Досить характерним прикладом боротьби французького суспшьства проти смертно'' кари стало пропозищя депутата-сощалюта Жореса про припинення асигнувань у французькому бюджет 1906 р. на приведення смертних вироюв у виконання. На думку цього депутата, вщсутшсть фшансових коштв на платню катов^ ремонт i збер^ання гшьйотини, iншi витрати краще всякого закону допоможуть призупинити виконання
таких вироюв.
Швец1я. Як приклад, вчений наводить дебати, що вщбувалися в шведському парламентi в перюд сесп 1840-1841 рр. Так, представники селянства активно виступали за скасування смертно! кари, а результатом !х дiяльностi стало прийняття парламентом закону «Про скасування тяжких видiв смертно! кари» вщ 10 червня 1844р. 1ншою iнiцiативою селянства i буржуазп стало внесення до шведське законодавство статп, що дозволяла замiнювати смертну кару довiчними каторжними роботами.
Шмеччина. У сво!й роботi, стосовно ще! кра!ни, М. М. Гернет тдтверджуе виявлену ним закономiрнiсть, що виявляеться в боротьбi непривiлейованих класiв проти смертно! кари. Так, вчений аналiзуе процес прийняття в шмецькому Рейхстазi проекту iмперського Уложення про покарання. При проведення голосування, - проти смертно! кари висловилося 118 депутатсв, а за !! застосування - 81. При цьому, з числа тдтримали дане покарання 28 були титулованими депутатами (21 граф, 3 князя, 1 герцог, 3 принца), а решта депутатсв були представниками дворянського стану. З числа депута^в голосували проти смертно! кари 87 або 86,2% були неродовитого депутатами, тобто, не належать до дворянства або духовенству [2, с. 24]. На пiдставi цього прикладу i зiбраних М. М. Гернета двох шших даних по голосуваннях, що проходили в Рейхстаз^ вчений приходить до висновку про те, що аристократ тдтримувала збереження смертно! кари, захищаючи сво! майновi штереси. В якост шшого доказу даного положення М. М. Гернет наводить даш про петищю Берлшського робочого союзу, тдписану видатними революцiонерами Августом Бебелем, Карлом Лiбкнехтом, якi просили Рейхстаг виключити з кодексу статтi, що передбачали покарання у виглядi смертно! кари. Одночасно з цим, аналопчне звернення було тдписано 84 найбшьш вiдомими нiмецькими юристами, науковцями, а також жителями Берлша. 1нтерес представляе та обставина, що д^ча в Имеччиш виконавча влада, очолювана канцлером Отто фон Бiсмарком, органiзувала тиск на депута^в, з метою збереження даного виду покарання. Враховуючи кшькюну перевагу депутатiв-противникiв смертно! кари, канцлер застосував поiменне голосування з метою тдтримки Рейхстагом проекту документа включав в себе смертну кару. При цьому тодшня населення Имеччини негативно ставилося до смертно! кари, тому вимогу про !! скасування було включено в Ерфуртську програму Имецько! сощал-демократично! партп 1891р. Боротьба проти смертно! кари продовжилася в 1906 р, шляхом прийняття з'!здом шмецьких сощал-демокра^в кiлькох резолюцiй , спрямованих на проведення реформи кримшального законодавства, що включали в себе положення про скасування смертно! кари.
Розум^чи складшсть проведення реформи чинного законодавства Росшсько! iмперi!, спрямованого на скасування смертно! кари М. М. Гернет виршив застосувати науковий прийом, що складаеться в наступному. Вчений тдготував збiрку «Проти смертно! кари» 1906 р., що складаеться з статей вщомих пол^ичних дiячiв, юриспв, письменникiв, членiв законодавчих органiв влади [3]. Так, в число авторiв роботи увiйшли статп видатного росiйського iсторика В. I. Соловьова, фiлософiв В. В. Розанова, Н. А. Бердяева, вщомих письменниюв Болеслава Пруса (лауреата Нобелiвсько! премп), Анатоля Франса, В. I. Немировича-Данченка, письменника 1вана Новикова, М. П. Чубшского, - автора нацiонального пмну Укра!ни та науково! роботи «Нариси юторп кримiнального права»; теоретика анархiзму Петра Крапоткина, видатних вчених у сферi юриспруденцп Енрiко Феррi, засновника кримшально! соцюлоги, Георга Еллинека, фахiвця в галузi тюремно! психологи Емшя Лорана.
У сво!х роботах бшьшють з авторiв, висловлювали позицiю, досить близьку до думки М. М. Гернета про те, що основними прихильниками збереження смертно! кари, виступали представники консервативних, найбшьш забезпечених i вищих клаав
суспшьства. Так, В. I. Соловьов, на пiдставi юторичного аналiзу, приходить до висновюв, про те, що застосування смертно'' кари мало основною метою виршення двох завдань: а) залякування; б) прагнення суспшьства позбутися злочинця [3, с. 11]. Як приклад, малоефектвност використання смертно'' кари, вчений наводить даш щодо Австршсько'' iмперiï, в якш iмператором Йосифом II смертна кара була скасована, шзшше у 1803 р вщновлена, проте число злочишв в щ перюди практично не змiнилося. Письменник В.1. Немирович-Данченко показуе у сво'й роботi повну байдужiсть вищих чишв росшсько'' армп, як правило аристократв, до фактiв розстрiлу мирного населення i доводить тезу про те, що застосування смертно' кари сприяе створенню ланцюжка нових злочишв. Досить щкавою е пророча стаття фiлософа Миколи Бердяева, написана в 1906 р, т.я майже за дванадцять роюв до проведеного в Радянськш Росп «червоного терору». В нiй вказуеться, що використання шституту смертно'' кари здатне створити революцшний терор, змiнюваний контрреволюцшним терором, який пiзнiше може знову перейти в революцшний. Подiбну точку зору про защкавлешсть збереження смертно'' правлячо'' елiти, яка входить до складу уряду i вщноситься до експлуататорських клаав, висловлював теоретик анархiзму Петро Крапоткiн.
Видатний польський письменник Болеслав Прус, доводить у сво'й робот тезу про те, що публiчнiсть, вщкритий характер проведення смертно'' кари веде до появи оаб, як вчиняють новi вбивства. 1нтерес представляе та обставину, що думка письменника на смертну кару зб^аеться з думкою Василя Соловьова та Петра Крапоткша.
Аналопчну точку зору висловлюе ^алшський вчений, проф. Е. Ферр^ що смертна кара не е засобом залякування i не призводить до зменшення кшькост скоених злочишв. Вчений на прикладi таких кра'н як Швейцарiя, Голландiя, Бельпя, показуе наявнiсть парадоксально'' тенденцп, зпдно яко'', пiсля скасування смертно'' кари, число вбивств замють збiльшення, рiзко зменшувалося. Причиною такого явища Е. Феррi вважав полiпшення соцiальних умов життя цих кра'н, що сприяють поступовому зменшенню фiзичного насильства, як засобу виршення проблем у суспшьста.
З моменту опублiкування М. М. Гернетом сво'х дослiджень пройшло бшьше 100 роюв. У зв'язку з цим представляе штерес виконати компаративютський аналiз науково'' спадщини вченого з результатами сучасних наукових досшджень. Так, в робот вщомого американського юриста Роберта Вайсберга [4, с. 122] говориться про те, що в США до тепершнього часу не припиняються дебати з приводу збереження або виключення iз законодавства окремих штатв смертно'' кари. На початку 60-х роюв минулого стшття серед американських юриств панувала думка про те, що смертна кара дозволяе зменшити загальну кшьюсть скоених вбивств. При цьому Роберт Вайсберг вивчав статистику ряду окремих штатв, в яких ïï застосовували i тих, де смертна кара була скасована. 1нтерес представляе та обставина, що незважаючи на рiзну пол^ику щодо смертно'' кари в цих штатах, збер^алися однаковi показники кшькост скоених вбивств. 1накше кажучи, наявшсть покарання у виглядi смертно'' кари або його вщсутшсть не вплинуло на кшьюсть скоених вбивств.
1нше питання, що аналiзуеться американським дослщником, було ставлення рiзних верств американського суспшьства до застосування або скасування смертно'' кари. В умовах правово'' системи США, такого роду ршення приймаються судом присяжних, до складу якого входять представники рiзних сташв. Американському досшднику вдалося виявити щкаву тенденщю, яка показуе прагнення представникiв прокуратури, домагатися вщ присяжних винесення обвинувальних вирокiв. Як засiб такого впливу, американсью прокурори використали свое право вщводу присяжних. Вчений, аналiзуючи сощальний склад осiб, виключених iз суду присяжних оаб приходить до висновку, що бшьшють з них були представниками незабезпечених верств населення. Причина такого ршення, за думки Р. Вайберга, полягала в тому, що
представники малозабезпечених верств населення, як правило виступали проти винесення смертних вироюв, тому прокурори намагалися позбутися таких присяжних.
За змютом роботи можна зробити наступш висновки:
1. На пiдставi розгляду юторп застосування смертно'1 кари, М. М. Гернет доводить висновок, що в стародавньому свт цей вид покарання широко використовувався як зааб залякування та захисту рабовласниками сво'1'х майнових штереав.
2. Вчений приходить до висновку, що в перюд феодалiзму представники правлячих клаав, боролися за збереження в законодавста смертно'1 кари як засобу психологичного впливу на населення i позбавлення вщ злочинщв. М. М. Гернет, на пiдставi обробки статистичних даних, доводить це положення наявшстю прямого кореляцiйного зв'язку мiж наказами виборцiв, якi направлялися у Французький парламент i ix соцiальним становищем. При цьому, М. М. Гернет показуе iнтернацiональний характер дано'1 тенденцп, тому пiдтверджуe ïï даними щодо таких держав як Франщя, Нiмеччина, Швецiя.
3. З метою доказу прагнення вищих аристократичних верств населення зберегти смертну кару, вчений готуе монографiю «Проти смертноï кари» 1906, в якш збирае статп вiдомиx юристiв, письменникiв, фiлософiв, громадських дiячiв, членiв законодавчих зборiв. У сво'1'х статтях, цi автори пщтверджують тези М. М. Гернета щодо мало ефективносп смертно'1' кари, нездатносп ïï виступати засобом залякування злочинщв i зниження кшькосп вбивств. Показано, що до аналопчних висновкiв дшшов сучасний американський юрист, дослiдник Роберт Вайсберг, який довiв наявнiсть тенденцп, коли прокурори намагалися усунути представниюв малозабезпечених верств населення вiд участ в судових процесах в якосп присяжних.
Список використаноУ л1тератури
1. Бочкарева В. И. М. Н. Гернет о смертной казни ( к истории российской социологической школы в уголовном праве) / В. И. Бочкарева // Журнал социологии и социальной антропологии. - 2003. - №54. - C. 54-66.
2. Гернет М. Н. Смертная казнь / М. Н. Гернет. - М. : Типогр. Я. Данкин и Я. Хоммутов, 1913. - 149 с.
3. Против смертной казни : сб. ст. / под ред. М. Н. Гернета и др. - М., 1906. - 335 с.
4. Право и правоприменение в зеркале социальных наук : хрест. совр. текст. / науч. ред. Э. Л. Панеях; лит. ред. А. М. Кадникова. - М. : Статут, 2014. - 568 с.
Стаття надшшла до редакцп 25 грудня 2014 р.
K. B. Kindyuk
LEGAL PROBLEMS OF DEATH PENALTY USE IN CREATIVE HERITAGE
OF M. GERNET
The article deals with the scientific and legal views of the famous pre-revolutionary lawyer in criminal law Michael Gernet (1874-1953). The scientist was a supporter of the sociological school of criminal law that was implemented in his studies. The scientist in his research draws attention to the death penalty and history of the use of this type of punishment. The fight of the underprivileged classes in France, Germany, Sweden, for the abolition of this form of punishment by introducing bills, collecting signatures, petitions and the termination of funding of its implementation is shown. A comparative analysis of M. Gernet s views and modern American specialists in criminal law on death penalty is performed.
Relevance of the research related to the fact, that during the 1990 - 2000 years in Ukraine, the death penalty existed "as an exceptional measure of punishment" in the form of execution. The Verkhovna Rada introduced amendments to the then acting Criminal Code in April 2000 that finally withdrew capital punishment from the list of official punishments of Ukraine. This issue M. Gernet devoted a lot of articles and monographs, which explores the history of the death penalty, starting with the ancient world until the early 20th century. The
author, in his articles, confirms the thesis about the law efficiency of capital punishment, its inability to act as a deterrent and reduce the number of criminal homicide.
According to M. Gernet, the question about the abolition of the death penalty was raised in the Convention 6 times. In addition, M. Gernet, drew attention to the views on the death of the leaders of the French Revolution, Maximilian Robespierre, who, supported the abolition of the death penalty at the beginning of his work, and after coming to power, changed his views and became one of the ideologists of cruel terror, directed against all dissidents.
Also, scientist analyzed the adoption of the German Reichstag imperial project of the Penal Code and indicated, that for its preservation were only titled deputies.
Keywords: criminal law, death penalty, clergy, third estate, aristocracy, criminal punishment, acts of legislation.
УДК 349.6 (477)(045)
Ю. В. Ковейно
СУЧАСНИЙ СТАН ВЕДЕННЯ Л1СОВОГО ГОСПОДАРСТВА: НОРМАТИВНО-ПРАВОВИЙ ОГЛЯД
У cmammi здтснено нормативно - правовий огляд сучасного стану ведення л1сового господарства. Акцентовано увагу на особливостях нормативног основи здтснення контролю за веденням л^ового господарства, сутностi цього виду контролю та особливостях його здтснення.
Ключовi слова: контроль, державне управлтня, функщя управлтня; л^ове господарство, ведення л^ового господарства.
Постановка проблеми. Ведення люового господарства полягае у здшсненш комплексу заходiв з охорони, захисту, ращонального використання та розширенного вщтворення лiсiв. Лiсовi ресурси займають одне з приоритетных мюць у економщ нашо'1 держави, що обумовлюеться значенням та основними функщями, що виконують люи.
Люове господарство мае суттеве значення для сталого розвитку агропромислового комплексу, а також для продовольчо'1 та енергетично'1 безпеки краши. Сучасний стан ведення люового господарства потребуе подальшого системного реформування для забезпечення конкурентоздатносп та шновацшного розвитку люопромислового сектору.
На даному етат розвитку украшсько'1 держави люове господарство знаходиться у критичному сташ, що обумовлено рiзними причинами, серед яких ютотне значення мають: попршення структури, якост i стану лiсiв, у тому чист внаслщок змши ^мату; сумiщення управлiння господарською дiяльнiстю з функцiями законотворення та державного контролю, пщмша нацiональних штереав iнтересами окремих суб'ектiв; стрiмке зростання експорту необроблено'1 деревини; закрiплення лiсiв за численними постiйними лiсокористувачами (для ведення люового господарства лiси надаш у постiйне користування бiльш шж п'ятдесяти мiнiстерствам, вiдомствам i оргашзащям); велика кiлькiсть нормативно - правових актив з регулювання питань ведення люового господарства та державних оргашв, що здiйснюють контроль за веденням люового господарства та iншi. Шляхи та засоби розв'язання вищевказаних проблем полягають у проведеннi системного реформування люового господарства з використанням позитивного в^чизняного та мiжнародного досвiду, поеднанш заходiв державно'1 пiдтримки та впровадження ринкових механiзмiв у лiсовому господарсга.
