CC BY
88
УДК 1:316.3+340.12
Ю. Ю. Калиновський, доктор фшософських наук, доцент
ПРАВОСВ1ДОМ1СТЬ УКРАШСЬКОГО СУСПШЬСТВА: КУЛЬТУРНО-1СТОРИЧНЕ ЩДГРУНТЯ
Проан^зовано iсторичнi та культурно-nравовi особливостi становления iроз-витку правосвiдомостi укратського сустльства. Доведено, що важливу роль у цьому процеа вiдiгравало звичаеве правоукратщв. До^джено вплив правничоНлтератури та правових документiв рiзних епох на Тенезу правосвiдомосmiукратського народу.
Ключовi слова: правосвiдомiсmь, звичаеве право, повсякденна правосвiдомiсmь, культурно^сторичш передумови.
Актуальтсть проблеми. Правосвiдомiсть укра!нського сустльства ви-значаеться не тшьки рiзноплановими процесами сучасносп, а й тими тради-щями, що були закладет шд час боротьби нашого народу за свою державшсть, культуру, мову, релiгiю. Iсторичнi чинники та культурно-правовi особливостi розвитку укра!нського народу дають змогу пояснити походження як позитив-них, так i негативних рис правосвщомост сучасного вiтчизняного соцiуму.
Аналгз останшх джерел та публгкацгй. Слщ зазначити, що дану проблему вивчали iсторики, фiлософи, фiлософи права, культурологи, оскшьки вона мае мiждисциплiнарний характер. Для нашо! науково! розвщки важливими е ще!, що мiстяться у працях О. Бобровського, Г. Боряка, Т. Гирич, М. Гримич, А. Гуревича, П. Кравченка, Р. Лащенка, С. Пахмана, В. Потульницького, С. Рудницького, М. Свердлова, Н. Старченко, Т. Хинчевсько!-Геннель, Н. Яко-венко та ш.
Разом з тим, аналiз рiзноманiтних публiкацiй показуе, що проблему ю-торичного щдгрунтя правосвщомост сучасного укра!нського соцiуму у фшо-софсько-правових роботах висвiтлено фрагментарно. Саме тому метою статп е дослщження впливу iсторичних та культурно-правових чинниюв рiзних iсторичних перiодiв як комплексного явища на правосвiдомiсть сучасного украшського сощуму. Вона е спробою фшософсько-правово! рефлексп iсторичних подiй та джерел у контекст означено! проблеми.
На нашу думку, вплив соцюкультурних традицш на формування правосвщомост укра!нського суспiльства доцiльно розпочати з доби Ки!всько! Русi, тому що саме в цей перюд було прийняте православ'я, що визначило вектор духовного, полтико-правового розвитку як украшщв, так i iнших слов'янських народiв. Правосвiдомiсть населения Ки!всько! Русi багато в чому формувала-ся щд впливом вiзантiйського права. Важливе значення для науково! розвщки, що здшснюеться, мае така пам'ятка давньорусько! правово! думки, як «Русь-ка Правда», де було кодифжовано чиннi норми, встановлювався розподiл мiж кримiнальним i цивiльним правом. Показовим у цьому документ! е те, що 88 © Калиновський Ю. Ю., 2011
майно щнувалося вище за свободу та саме життя людини. Активний вплив на свiдомiсть (правосвiдомiсть зокрема) в тi часи справляла церква, яка проголосила, що чоловiки та жшки, люди вмх соцiальних груп (включаючи рабiв, холотв) е рiвними перед Богом i розподiлила все населения на категори за характером !х включеностi у життя само! церкви. Узагалi прийняття православ'я як такого визначило особливост правосвщомост народiв, що входили до складу Ки!всько! Русi. Якщо розглянути етимологiю поняття «православ'я», то побачимо, що воно складаеться з двох ^в «право» i «славлю», але йдеться, перш за все про боже право та особливе його становище порiвняно зi свггським правом. Разом з тим треба зазначити, що саме православна релтя припускала первиншсть свгтсько! влади над церковною, на вiдмiну вщ тогочасного католицизму. Фактично православна релтя стала духовним шдгрунтям для подальшого розвитку суспiльних уявлень про добро, справедливiсть, рiвнiсть, моральну чистоту.
Шсля розпаду Ки!всько! Русi особливого значення набувае боротьба украшщв за збереження культурно! самобутносп та утворення власно! дер-жави. Правосвiдомiсть укра!нщв того часу характеризуется саме визначенням шституцшних форм збереження нацiонально-культурно! iдентичностi, на-маганням вщстоювати сво! права в межах Литовсько-Польсько! держави. Як вщомо з iсторичних джерел, Вiтовт намагався утворити уштарну державу, але, зустрiвши опiр з боку окремих земель (особливо укра!нських), був зму-шений залишити !м обмежену державнiсть. У другш половинi XV ст. Велике князiвство Литовське перетворилося з федераци на унiтарну державу, проте потршний литовсько-бiлорусько-укра!нський характер князiвства залишився. Саме тодi було видано «Литовський Статут», який мiстив, як стверджують Р. Лащенко та А. Яковлев, переважно «укра!нське право» [1, с. 115].
Анал1зук>чи правосвiдомiсть укра!нства XV—XVII столть, Г. Боряк, Т. Гирич, Н. Старченко, Н. Яковенко шдкреслюють, що реконструкщя правосвщомосп в !! побутовому, особливо ментальному, вимiрi е складним дослвдницьким за-вданням, осюльки вчений мае справу з так званою прихованою реальшстю, що виявляеться лише в непрямий спомб — у характерних для певного часу i сере-довища вербальних клше, манерi здiйснювати якюь рутиннi повторюванi до, мотиващях i контрмотиващях тих чи шших учинюв тощо [2, с. 68-81].
Одним з опосередкованих джерел вивчення правосвщомосп укра!нщв у XV—XVII столитях е рiзного роду правнича литература. Адже саме вона сприяла, з одного боку, переходу вщ традицi! усного (звичаевого) права до норм права писаного, тобто кодифжованого, а з другого — запроваджувала у широкий ужиток тi вербальт штампи, за допомогою яких описувалися най-рiзноманiтнiшi нюанси людсько! поведшки, часто доволi далекi вiд сфери права [3, с. 6-10].
На тш нерозвиненосп лiтературно! мови як засобу передання психолопч-них реакцш людини це давало несподiваний ефект тотального просякання
правничою термшолооею мало не вме! писемно! продукци тих часiв: вщ побутових гумористичних мiнiатюр, що !х молодi кепкуни заносили до судо-во-адмiнiстративних книг (канцелярист пщкреслював пародшшсть цих тек-стiв), до творiв вiзiонерського жанру (класичним прикладом тут може бути вiршована драма кшця XVII ст. «Розмова во кратщ о душi грiшной», де Страшний суд змальовуеться як засщання мюького суду за участю апостолiв-лавниюв, адвоката i та iн.) [4, с. 161-176].
Через недослщжешсть цього феномену важко сказати, наскшьки корелю-валася популярнiсть згаданих правничих клше з формами реально! правосвщомосп, що мали б !м вщповщати. Це, однак, не ставить пщ сумшв авторитет правничого тексту як певного абсолюту, зрiвнюваного з сакральним.
Отже, звернемося до короткого опису основних правових документов того часу, як вщображують iнституцiйну правосвщомють у Великому киязiвствi Литовському. Наприклад, Литовський Статут в дещо осучасненому тлумачен-нi — це збiрник кримiнальних, цивiльних, адмжстративних, державних, про-цесуальних та шших норм публiчного життя Великого кн^вства Литовсько-го. Як ведомо, вперше правовий синтез звичаевого права з новими реал1ями соцiального побуту здшснили саме кодифiкатори Першого Литовського Статуту 1529 р., а подальшого юридичного оформлення вiн набув у Другому Литовському Статутi 1566 р., котрий не тшьки вiдбив накопиченi за чверть столiття соцiальнi змiни, а й засвщчив пiдвищения рiвня кодифжаторсько! технiки. Згiдно з привiлеем Люблшсько! унi! 1569 р. Другий Литовський Статут збер^ав силу чинного законодавства на вщ'еднаних вiд Великого кн^вства та iнкорпорованих до Корони Польсько! укра!нських землях, де з плином часу одержав нашвофщшну назву Волинського Статуту (або «во-линського права»). Однак усупереч сеймовим постановам 1647 i 1667 роюв, Волинський Статут жодного разу не був надрукований i поширювався лише в рукописних коп1ях.
Тим часом у Великому кн^встта Литовському 1588 р. було ухвалено нову редакцiю Статуту — так званий Третш Литовський Статут. Його д1я формально не поширювалася на укра!нську територiю, але поступово Третьому Ста-тутовi вдалося витюнити звiдси Другий Литовський Статут завдяки неодно-разовим публ!кац1ям: 1588 р. старобшоруською мовою, тобто в оригшал^ i до середини XVII ст. чотири рази (1614, 1619, 1623, 1648 роки) — польською мовою.
Крiм статупв, тсля Люблiнсько! унп 1569 р. в Укра!нi набули чинност короннi сеймовi конституцi!, що поширювалися переважно у виглядi друко-ваних збiрок сеймових ухвал за певш пром1жки часу, як-от: 1550-1579 роки, 1550-1581 роки, 1550-1596 роюв та ш. (у практичному вжитку такi збiрники називалися конституц1ями коронними). У процем входження новоiнкорпоро-ваних укра!нських земель в органiзм Корони Польсько! суди Киева, Луцька, Володимира, Кременця, Житомира, Вiнницi, Брацлава стали стикатися з тими 90
чи шшими елементами коронного (польського) права. Це дало поштовх до поширення його коментованих видань, вщомих в Укра!т за iменами упоряд-никiв: Статут Яна Гербурта, Статут Сташслава Сарнiцького, Статут Яна Янушовського, Статут Теодора Завадського [5, с. 83-85].
Анатзуючи означену ситуацию, можна констатувати, що шституцшна форма правосвщомост на теренах Укра!ни розвивалася щд впливом польсько-литов-ського права, яке поеднувало укра!нську правову традицию з европейською. Разом з тим не ва правовi акти, що ухвалювалися, вщповщалн iнтересам укра1нського народу i не були сприйнят його правосвiдомiстю як справедлив^ осюльки вони утверджували домiнування Корони Польсько! на укра!нських землях.
Вочевидь, укра!нцi в цей перюд вiддавали перевагу звичаевому праву як такому, що вщповщало реальним потребам населення, тобто бшьш розвине-ною була саме нешституцшна форма правосвiдомостi. Такий стан справ було зумовлено ще й тим, що правнича лггература, на думку Н. Яковенко, була доступна не всьому населенню. У середовищ^ де фжсуеться обiг правничо! лiтератури, можна умовно вид!лити три групи: 1) суддi та члени суддiвських колегш; 2) адвокати; 3) приватнi особи [5, с. 86].
Отже, е достатньо щдстав припустити, що чимало примiрникiв правничо! лiтератури могло збер^атись у бiблiотеках осiб, як! мали вщношення до сфе-ри судочинства i були недостатньо поширенi серед пересчних громадян.
Уважаемо, можна констатувати, що правнича литература та рiзноманiтнi юридичт процедури до певно! м!ри утверджували обiзнанiсть громадян з писаним правом i виховували серед населення повагу до закону в цшому, тобто формували сустльну правосвiдомiсть. Проте дослщники цього перiоду укра1нсько! !сторп фжсують обмеженiсть книжково! номенклатури та зводять Г! до деюлькох найб^ш вщомих праць, що задовольняли потреби як аматорiв, так i професiоналiв.
Виходячи з наведеного, Н. Яковенко сформулювала декшька проблемних питань, що безпосередньо стосуються генези правосвщомост украшщв: чому аж до середини XVIII ст. укра!нське письменство не випродукувало жодно! власно! рефлексi! щодо природи права, витоюв законiв тощо?; чи не свщчить це про мехашчне пщкорення лiтерi закону на тш абсолютно! байдужостi до його духу?; чи це наслщок вторинносп укра!нсько! iнтелектуально! культури взагалi або пщсвщома сепарац1я вщ тих верхiв сустльства, де «пишуть за-кони»? [5, с. 105]. На наш погляд, у бездержавт часи юнування Укра!ни правосвiдомiсть населення бшьшою м!рою орiентувалося на звичаеве право i намагалася по можливост абстрагуватися вщ офщшного права, не вступа-ючи з ним у жорстку опозищю. Така ситуащя була пов'язана з тим, що по-зитивне право, як правило, мало не укра!нський характер i насаджувалось з боку держав-колонiзаторiв.
З шшого боку дивиться на цю проблему Т. Хинчевська-Геннель, яка, до-слщжуючи форми нацiонально! свщомосп укра!нсько! шляхти i козацтва кшця
XVI-середини XVII столть, дшшла висновку про те, що цей iсторичний перюд сл!д тлумачити хiба символчно, осюльки в його межах «неможливо точно окрес-лити жодних культурних зсувiв, перемiн у ментальностi та свщомосп людей». Конкретним доказом юнування цiлком реально! прiрви м1ж творцями^нтелек-туалами та очiкуваними «споживачами» !хньо! культурно! продукцi! можуть бути, серед шшого, спостереження дослiдникiв за украй скромною сферою цього «споживання». Наприклад, результати аналгзу маргiналiй та фiзичного стану книг Ки!вського Пустино-Микола!вського монастиря свщчать про те, що упродовж двохсотлгтнього iснувания його книгозбiрнi, яка у середин XVIII ст. налiчувала 840 тотв, нею користувалося всього близько 16 осiб; бiльшiсть цих книг, схоже, не дочекалися свого читача взагал!, — i то не тльки свiтськi захщно-европейсью та польськ видання (що можна було б пояснити специфiкою чи-тацького кола), а й православна патристика [6, с. 7-12].
Наступним критер!ем, який характеризуе розвиток як шституцшно!, так i не-шституцшно! правосвiдомостi украшщв в р!зт юторичт перiоди, е ставлення до бездомних, що сприймалися як певна загроза усталеному социально-правовому порядку. Як стверджуе О. Гуревич, вороже ставлення до бездомних — це «нормальна» реакщя середньовiчного суспiльства, орiентованого на незмшний соцiальний порядок. Там, де будь-яка мобшьшсть пiдозрiла, кожен м!грант е «чужим» уже тому, що вш непричетний до звичного кола зв'язюв у родин!, корпорацi!, мющ мешкання. Так люди опиняються в становищ!, за термшо-логiею соцюлопв, «позакастовому», викликаючи тдозру як пари, покидьки [7, с. 33]. Фактично людина без мюця проживання, без сощального статусу не вписуеться в усталену композищю простору i часу конкретного сощального оргашзму, тому сусшльна свщомють (правосвiдомiсть зокрема), яка е довол! консервативною, не сприймае таку особу в межах правового поля, вщмовляе !й у надант прав, у правовому захистi. Винятки становили паломники, старцi, народт сказителi, до яких в Укра!т ставилися з особливою пошаною.
Як свщчать !сторичт джерела, комплекс ворожосп до бездомних волоцюг притаманний i русько-литовському праву. Воно зобов'язувало мюького жителя Великого князiвства Литовського повщомляти владу про кожного при-бульця, що зупинився у його дом!, а «неоповщеного» належало «поймавши, в пута железние на две недели оковати и до роботи приставит». Бездомних омб, як «без служби живучи ! н1якою роботою не бавяться», Статут рекомен-дуе за трепм нагадуванням «дубцями б'юч!, вон з мест и местечок виганяти». З численних судових заяв ! матер!ал!в слщств можна переконатися у тому, що «люди похожалие, люди волочач!, голтя!...» з погляду обивателя — це завжди потенцшт кради ! правопорушники. З небезпекою опинитися за межею уста-лених сощальних зв'язюв пов'язане одне з найсимвол!чшших покарань античности середньов!ччя ! ранньомодерного часу — вигнання з земл!, яке бере початок в арха!чнш процедур! «позбавлення миру» (наприклад, такий !згой-92
злочинець, поставлений поза законом людей, у давньогерманському прав! ототожнювався з вовком, що мало щдкреслити загальну ворожтсть до нього). Вигнання з землi пщ назвою «поток» вщоме «Руськш ПравдЬ> як покарання за особливо тяжк! за тодшшми уявленнями злочини: умисне вбивство без сварки, крадiжка коня, пщпалення двору [8, 9, 10, с. 153].
Як правило, означен фоби у правосвщомост пересiчних громадян були пов'язат з реальною загрозою втратити життя або власнiсть. Саме тому в по-дальших роздумах ми звернемося до рiзноманiтних аспектiв та вияв!в звича-евого права у сферi майнових вщносин як прикладу еволюцп правосвщомос-п, перш за все на нешституцшному р!вш.
Вочевидь, одним з основних прав людини, що е основою и незалежного юнування, виступае право на власнiсть. Захист власност суб'ектом право-вщносин об'ективно сприяе розвитку його правосвiдомостi. У цьому контекст С. Пахман, вивчаючи цивiльно-правовi вщносини у Росшськш !мперп, зазначае, що народна правова свщом!сть XIX ст. не розрiзняла понять «власшсть — володшня — користування — розпорядження майном». Навiть в юри-дичнш теори та практицi XIX ст. не юнувало чткосп в розрiзненнi цих понять: у законодавчих та шших державних актах термши «власнiсть» i «володшня» вживаються здебiльшого як синошми, а сама власнiсть майже до кшця
XVIII ст. не була визнана в принцип! як право [11].
У той же час анал!з р!зномаштних джерел дозволяе стверджувати, що у правов!й св!домост! селян Росшсько! !мпер!! (укра!нц!в зокрема) у XVIII—
XIX стол1ттях !снували певш уявлення про власн!сть: вони чгтко усв!домлювали в!дм!нн!сть м!ж «мо!м» ! «чужим». Недаремно в слов'янських мовах е спещ-альний займенник, що позначае власницьку належн!сть, — «свш». Селянська лог!ка до ген!альност! проста й лакошчна. Усе в свт з погляду народно! правосв!домост! за належшстю е: «свое», «чуже» та «сшльне». Це три кити, на яких грунтуеться вся звичаево-правова система уявлень про власшсть. I тут треба внести деяк! пояснення. Чому ми не вживаемо займенник «мое»? Бо вш означае !ндив!дуальну власшсть, а в народному середовищ! була провщною родинна власн!сть [12, с. 47].
У народному юридичному термшолопчному словничку XVII—XVIII стол!ть е д!еслово «сво!ти», що приблизно означае «заявляти про певну землю як свою, вважати певну землю своею». Цей термш можна знайти в документах щодо територш, освоених займанщиною. Родинне майно для селянина було саме «сво!м» (у значенш родинно! власносп), а не «мо!м» (тобто власшстю домогосподаря) ! не «нашим», бо «наше» може бути як родинне, так ! громад-ське, це може бути сшльна власн!сть селян ! пана тощо. Однак найчастше сп!льн!сть майна позначав прикметник «стльний» у р!зних його вар!антах («спольний», «вольний», «общий» тощо). Розр!знялися «чуже» ! «не-свое». «Не-свое» у розумшш селянина е дуже конкретним: воно може бути «синове», «доччине», «чуже» — це «сусщове», «панське», а також «невщомо чие».
За народною право свщомютю земля була «своя», «чужа» та «сшльна», незалежно вщ того, чи юнувало право власносп на не!, право володшня нею чи користувания. Причому навгть казент селяни вважали надшьну землю «своею». Те, що казент селяни вважали землю, надану !м у надш, спадковою («наследственной»), було для народно! правосвщомосп XIX ст. нормою. Як свщчить величезний фактичний матер!ал судових справ, «своею» могла вва-жатися та земля, яка формально не була власшстю (наприклад, землеволодш-ня чиновниюв, казенних селян на староза!мочних землях тощо). Доки не доходило до екстремальних ситуацш, селянина щкавив не формальний, а ильки фактичний стан справ: селянська правосвщомють була не «теоретичною», а «прикладною». У цьому виявлявся прецедентний характер звичаю. Наприклад, селянин мютечка Тритлля Тритльсько! волост Ки!вського по-вгту 1ван Овчаренко писав у сво!й скарз! про те, що «с давних времен» за його батьком, «бывшим казенным крестьянином» числилася 1 десятина садибно! ! 8 десятин польово!, орно! та сшокосно! земл!. Однак пщ час люстрацшно! перев!рки в 1872 р. у нього вадбрано частину земл! ! передано шшим людям, зокрема Тимоф!ю Овчаренку, «который с предков не имел земли и никогда таковою не занимался». Позивач, пишучи, що за селянином «числилася» земля, водночас називае цю землю «наследственною». I таю «описки» харак-терт для безл!ч! справ. Серед правниюв XIX ст. була поширеною така думка: коли застосувати найсправедливший принцип приватно! власносп на землю, то доведеться визнати, що державт селяни переважно сидши на власнш земл! [12, с. 48].
Для розумшия правосвщомосп укра!нського селянства щкавим е той факт, що тсля реформи 1861 р. староза!мочники на загальнш подстав! мали здшсни-ти викупт платеж! за земл!, якими вони користувалися, однак «за сво! земл!» вони навщр!з вщмовлялися платити. Саме в цей перюд починаеться процес актив!заци народно! правосвщомосп: осмислення свое! звичаево-правово! спадщини, пов'язано! з новими буржуазними реал!ями та новою юридичною термшолопею, зокрема з поняттям «приватна власшсть на землю».
Народна правосвщомють укра!нських селян XIX ст. включала момент обов'язковосп санкцiонувания державою !хшх споконв!чних звича!в. З рим-ських чамв юнуе право першо! за!мки. Майже завжди воно передбачало пею чи шшою м!рою санкщю держави. Не була вииятком ! укра!нська правова традищя. Так, поселения козаюв по Дншру до пороов було санкцюноване королем Польщ! Сипзмундом I, права, вольносп ! привше! пщтвердив козакам ! Стефан Баторш. Оскшьки право ! державний контроль у давт часи ще не були настшьки досконалими, щоб проконтролювати вс випадки заселения шчийних земель, то народна колошзащя значною м!рою проходила стихшно, лише час вщ часу посилаючись на загальт твердження влади чи абстрактний дозвш можиовладця. Так само й щодо шших «вольностей», зокрема позбав-ления сплати податюв вщ р!зного роду д!яльносп. Можиа знайти аналог!! ! в 94
прившеях, що !х надавали польськ! правител! окремим мютам чи м!стечкам за шмецьким (магдебурзьким) правом.
За цими фактами можна простежити щкавий взаемозв'язок офщшного кодифжованого права ! народно! правосвщомосп. На час заселення Слобо-жанщини Положення про займанщину (вшьну за!мку), хоч ! асощювалося у народнш правосвщомосп з давшм звичаем, однак водночас ф!гурувало в офщшному законодавств!. Незважаючи на те що в Литовському Статут! йдеться про шляхту, це стосуеться ! козацького стану, оск!льки Баторш ур!вняв його в правах з руським шляхетством. До реч!, сприйняття положень Литов-ського Статуту (хоча вш був створений за кращими европейськими зразками европейського права) як «сво!х» давн!х звича!в — непоодинокий випадок в !стори укра!нсько! правово! культури.
На думку фах!вц!в, XIX ст. характеризуеться особливим пожвавленням в юридичнш сфер!, актив!зац!ею кодиф!кац!йно! роботи, виробленням едино! юридично! терм!нолог!!. Цей процес супроводжувався широкими дискус!ями як у наукових колах, так ! в державних департаментах. Друга половина XIX ст. характеризуеться значним тдвищенням правосвщомосп у вищих колах то-д!шнього сусп!льства. Завдяки актив!зац!! д!яльносп адвокатури цей процес сколихнув ! народну правосвщом!сть слоб!дських селян, ожививши в пам'ят! под!! двохсотр!чно! давност!, коли !хн! предки освоювали земл! дикого поля на правах першо! за!мки. Вивчивши матер!али, пов'язан! з судовими проце-сами за позовами сшьських товариств Слобожанщини, можна переконатися в консервативност! народно! правово! свщомосп. Доки не !снувало загрози порушенню звичаю, «староза!мочник!в» ц!лком влаштовувало жити в ситуа-ц!! двоправ'я: де-юре вони хазяйнували на казенн!й земл!, а де-факто — на сво!й власнш. Але в ситуац!! екстремальнш — коли !х стали змушувати ви-куповувати власну землю, — актив!зуються !сторична пам'ять та правова свщом!сть. Народн! юридичн! уявлення ч!тко заф!ксували поняття правонас-тупництва: земл!, набут! правом першо! за!мки вшськовими поселенцями у XVИ-XVШ стол!ттях, чгтко усв!домлювалися !хн!ми нащадками у XIX ст. як власш [12; 5; 4; 3].
Шдбиваючи подсумки, зазначимо, що звичаево-правова ситуащя в Укра-!н! е географ!чно ! хронолопчно неоднор!дною. Однак при вс!й вщмшност! !сторичного розвитку Волин!, Пол!сся, Подшля, Подн!пров'я, Слобожанщини, П!вдня Укра!ни звичаево-правов! майнов! в1дносини е за основними показни-ками !дентичними. В!дм!нност! в ухваленш р!шень не мають регюнально! специф!ки. Що стосуеться Галичини, то хоча вщмшшсть джерел (польська мова, посилання на польську та австршську правову д!йсн!сть тощо) ! створюе враження !накшост!, насправд! ж загальш риси звичаево-правового !нституту власност! е стабшьними: подв!рна форма землеволод!ння, вщсутшсть (за ви-нятком окремих форм) общинного землеволодшня, под!льн!сть родин, по-др!бнен!сть земельних над!л!в, загальн! риси сшльно! родинно! власност!,
переважання звича!в видМв над спадковими звичаями, важлива роль ж!нки як правонаступнищ свого чолов!ка, стаб!льн! народно-правов! уявлення про сп!льн!сть уг!дь, практика догов!рно-зобов'язальних в!дносин, под!бн!сть звича!в взаемодопомоги за принципом обмшу, синкретичн!сть народно! пра-восвщомосп, активн! процеси правотворчост! у пореформений пер!од тощо.
Так! явища, а точшше, !х комплекс, можна вважати етн!чною звичаево-правовою специф!кою укра!нського села XIX ст. Це не виключае репонально! та локально! специф!ки !х реал!зац!!. Наприклад, законом!рн!стю !стор!! зе-мельних вщносин було таке: чим менше часу минуло вщ колон!зац!! нових земель, тим неусталешш! в законодавчому план! щ в!дносини !, отже, тим бшьше можливостей для виявлення ! запровадження звичаю. Це стосуеться Слобщсько! Укра!ни, де нав!ть у пореформений перюд був наявний певний хаос у земельних вщносинах, як! ще не вилилися в остаточно закшчену форму ! значною м!рою регулювалися звичаем. На П!вдн! Укра!ни до реформи !снували ! подв!рне волод!ння, ! общинне; земля розпод!лялася за кшькютю душ, кшьюстю робгтниюв та кшьюстю худоби; нередко юнували комбшоват вар!анти. Осюльки земл! було вдосталь, то помщики не наглядали за !! роз-под!лом, селяни користувалися землею необмежено.
Незважаючи на те що бшьшють територ!! Укра!ни у XIX ст. перебувала у склад! Росшсько! !мпер!!, тут практикувався в!дм!нний в!д решти територ!! Рос!! подш селян на основн! групи за майновим станом ! вщповщно за сплатою або вщробгтком повинностей: тягл!, тш!, городники, халупники. Ця традиц1я пов'язуе укра!нську систему земельних вщносин та селянсько! орган!зац!! з европейською. Не можна назвати цю рису укра!нсько! селянсько! культури суто звичаевою, проте вона е базовою для не!.
Разом з тим специфжою Карпатського ! Прикарпатського рег!он!в е особлива вар!абельшсть ! розвинен!сть скотарських економ!чних та соц!альних звича!в. Зах!дна Укра!на взагал! демонструе вищий р!вень правового регулю-вання питань, пов'язаних з селянством, та особливу розвинен!сть шституту громадського землеволод!ння ! самоуправл!ння. На Швдт Укра!ни в означений перюд ширше застосовуються прогресивн!ш! методи господарювання ! акти-в!зуються товарно-грошов! вщносини в селянському побут!, в той час як «стар!» украшсью регюни тяж!ли до консерватизму та арха!чних звича!в. Л!вобережна Укра!на ! Слобожанщина демонструють особливу живучють звичаево-правових явищ щодо власност! на землю, за якими д!лянка, набута за правом першо! за!мки або розчищена в!д л!су («ляди», «розтреби»), е не-заперечною власн!стю селянина. В!н мав право розпоряджатися нею на влас-ний розсуд, що суперечило офщшному статусу цих земель як «казенних». Пол!сся ! «озерна» Волинь виявляють неординарн! звича! користування л!со-вими та водоймищними угщдями. Вочевидь, що особливосп розвитку право-в1дносин у р!зних укра!нських землях е тдтвердженням тези про неоднор1д-н!сть правосвщомост! укра!нц!в, обумовлену соц!ально-економ!чними, по-лгтичними та культурно-!сторичними причинами. 96
Висновки. Проанатзований доробок науковщв щодо юторичних особли-востей та звичаево-правово! культури украшщв свщчить про симбюз звичаю ! права, що було виявом народно! правотворчост та правосвщомосп. Саме звичай став для укра!нського села, та й узагат для вае! еттчно! культури украшщв, ефективною формою самовиживания у складних полгтичних та сощаль-но-економ!чних умовах в межах шоеттчних держав. На сьогодш багатство ! самодостатшсть украшсько! звичаево-правово! культури становлять важливий роздал духовно! спадщини укра!нщв, що дае змогу в!дтворити констаити право-свщомост тодшнього укра!нського сустльства ! зрозумгти особливосп право-свщомосп сучасних укра!нщв: недов!ру до офщшного права та превалювання звича!в ! традицш, прагнення шливадуально! свободи та справедливости визнан-ия права власносп як основи шдивщуального буття та ш.
Л1ТЕРАТУРА
1. По^льни^ки^ В. А. Теор1я украшсько! полпологй [Текст] / В. А. Потульницький. — К. : Либ!дь, 1993 — 206 с.
2. Старченко, Н. Публ!чшсть як домшаита культурно! традици (Волинь друго! по-ловини XVI столитя) [Текст] / Н. Старченко // Месиаеуаиа Осгашгса : менталъиiсть та кторя щей. — К., 1998.- Т. 5.- С. 68—81.
3. Яковенко, Н. М. Пщкоморсью книги Правобережно! Укра!ни кшця XVI — першо! половини XVII ст. : передмова [Текст] / Н. М. Яковенко // Книга Ки!вського тд-коморського суду (1564—1644) / тдгот. Боряк Г. В., Гирич Т. Ю. та ш. — К., 1991.- С. 6—10.
4. Яковенко, Н. М. Пародп ! жарти в актових книгах Житомира та Луцька першо! половини XVII ст. [Текст] / Н. М. Яковенко // Укр. археогр. щор!чник. — 1993. — Вип. 2. — С. 161—176.
5. Яковенко, Н. Паралельний свгт : дослщження з гсторп уявлень та щей в Укра!ш XVI-XVII ст. [Текст] / Н. Яковенко. — К. : Критика, 2002. — 416 с.
6. Xинчевська-Геннель, Т. Берестейська ушя в XVII столгт з польсько! точки зору [Текст] / Т. Xинчевська-Геннель // Держава, сустльство ! церква в Укра!ш у XVII столит : матер. Других «Берестейських читаиь», Львш, Днгпропетровськ, Ки!в, 1—6 лют. 1995 р. — Львш, 1996. — С. 87—130.
7. Гуревич, А. Я. Проблемы средневековой народной культуры [Текст] / А. Я. Гуревич. — М. : Искусство, 1981.— 359 с.
8. Бобровский, О. В. Досудебный процесс по «Русской Правде» [Текст] / О. В. Бобровский // Право и политика. — 2007. — № 9. — С. 105—109.
9. Бобровский, О. В. Уголовный и гражданский процесс по «Русской Правде» [Текст] : дис. ... канд. юрид. иаук : 12.00.01 / О. В. Бобровский. — Тольятти, 2007. — 161 с.
10. Свердлов, М. Б. От «Закона Русского» к «Русской Правде» [Текст] / М. Б. Свердлов. — М. : Юрид. лит., 1988. — 174 с.
11. Пахман, С. В. История кодификации гражданского права [Текст] / С. В. Пахман ; под ред. и с предисл. В. А. Томсииова. — М. : Зерцало, 2004. — 872 с. — (Сер.: Русское юридическое наследие).
12. Гримич, М. В. Звичаеве цившьне право украшщв XIX — початку XX столгття [Текст] / М. В. Гримич. — К. : Арютей, 2006. — 560 с.
ПРАВОСОЗНАНИЕ УКРАИНСКОГО ОБЩЕСТВА: КУЛЬТУРНО-ИСТОРИЧЕСКИЕ ОСНОВЫ
Калиновский Ю. Ю.
Проанализированы исторические и культурно-правовые особенности становления и развития правосознания украинского общества. Доказано, что важную роль в этом процессе играло право обычаев украинцев. Исследовано влияние правовой литературы и правовых документов различных епох на Генезис правосознания украинского народа.
Ключевые слова: правосознание, право обычаев, повседневное правосознание, культурно-исторические основы.
FEELING FOR LAV OF UKRAINIAN SOCIETY .
CULTURAL AND HISTORICAL BASISES
Kalinovski J. J.
In the article are analysed historical and legal culture particularities of basis and development infeelingfor law ofUkrainian society. Emphasized, that law of Ukrainian customs is necessary to create this process . We also analysed the influence of law literature and law documents from different epochs into the genesis of feeling of law ofUkrainian society.
Key words: feeling for law, law of customs, everyday law, cultural and historical basises.
УДК 340.12
В. А. Трофименко, кандидат юридичних наук, доцент
ТРАДИЦП ЯК БАЗИС ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ПРАВОВИХ Ц1ННОСТЕЙ I ПРИНЦИП1В (НА ПРИКЛАД1 КИТАЮ)
Присвяченорозгляду найбтьш традищйного сусптьства — китайського, i того, як воно намагаеться провести правовi реформи. Прагнення держави вдосконалити правову системи зi збереженням Ьнуючих культурних, зокрема правових, традищй допомагае вiднайти новi шляхи взаемодп держави i сусптьства. У свою чергу це при-зводить до фактично безбольного реагування на реформи, що проводяться.
Ключовi слова: традицИ, традищйне сустльство, правова реформа, правова система, морально-правова фiлософiя.
Актуальтсть проблеми. !стор!я людства — процес накопичення цшнос-тей духовно! ! матер!ально! культури, !хнього дбайливого передання в!д по-колшня до поколшня. Збереженню ! збшьшенню цих цшностей слугують 98 © Трофименко В. А., 2011
