CC BY
129
ПОСТІНДУСТРІАЛЬНА ЦИВІЛІЗАЦІЯ:
ЕКОНОМІЧНІ МОЖЛИВОСТІ ТА ПОЛІТИЧНІ ВИКЛИКИ
Американський соціолог і футуролог Е. Тьоффлер наприкінці минулого століття вдало поділив світ на три чітко виражені цивілізаційні хвилі, що стосуються практично кожної держави. Це цивілізація мотики (країни третього світу), цивілізація конвеєра (країни промислового рівня) та цивілізація комп’ютера (постіндустріальні країни-лідери).
Між трьома ярусами світоустрою існує неприхована напруженість. Пост-індустріальний фрагмент людства бажає стати одноособовим глобальним економічним лідером. Практичний прояв ворожості стосовно держав-лідерів є багатогранним. Це й потоки мігрантів у напрямі країн, що об’єднуються метафорою «золотий мільярд», і екологічні диверсії, і тероризм, і ментальна та духовно-культурна відраза до євроатлантичного світу. Сюди ж входить прогресуючий антиамериканізм, присутній у десятках держав світу.
У сучасній літературі використовується термін «інформаційно-технологічний неоколоніалізм». Це явище, організоване постіндустріальними центрами, переконливо демонструє прірву між багатими і бідними країнами. На практиці такий вид колоніалізму виражається у різних формах: штучному заниженні цін на сировину; переведенні середньотехнологічних, а також «брудних» виробництв з розвинених країн до периферійних; монопольному володінні «хай-теківськими» технологіями; цілеспрямованому нав’язуванні економічній периферії культурних та побутових ерзаців, які явно не вписуються в їх національно-культурні традиції тощо.
Постіндустріальні трансформації не слід зводити до виключно конфлікт-них сценаріїв міждержавної взаємодії. Вони можуть мати «мирний», проте не менш вражаючий характер. Зокрема, на наших очах розгортається процес саморуйнування бюрократії. Бюрократія як соціальний інститут є ефективною в рутинних соціально-політичних та економічних системах. У динамічному середовищі вона перетворюється на внутрішнього ворога. У країнах постіндустріальної стадії розвитку ієрархія «верх - низ» уже не спрацьовує. Рутинна робота стає полем діяльності автоматизованих та комп’ютеризованих систем. Нові умови вимагають нестандартно мислячого персоналу, здатного швидко реагувати на зміни. «Демаркаційна лінія» між керівництвом і підлеглими руйнується. Формується середовище рівних один одному технічних працівників, що збираються на певний час для вирішення короткострокових завдань.
Відбувається глибинна дезінтеграція влади. Працівники (підлеглі) все менше виконують накази наосліп. Володіючи значними обсягами інформації, організуючи її потоки, маючи можливості інформаційного маніпулювання, вони все частіше ставлять перед керівництвом «незручні» питання і вимагають відповіді. Руйнуються старий стиль влади й авторитет у політиці, бізнесі, повсякденному житті.
Постіндустріальна цивілізація - це цивілізація знань. У перспективі знан-ня підкорять силу і багатство, стануть визначальним чинником функціонування влади. Відповідно постіндустріально організована влада, якщо вона реально претендує на загальносуспільне визнання, має стати компетентною, мислячою, антибюрократичною, особистісною. Повинно змінитися основне призначення влади. Воно має полягати в обслуговуванні людської діяльності у широкому діапазоні її вияву, а не в підпорядкуванні людини працюючої егоїстичним інтересам окремих суб’єктів, які згідно з канонами минулого «завоювали», «підкорили», «викупили» владні крісла силовими (доіндустріальними) або фінансовими (індустріальними) засобами.
Влада трансформується настільки швидко, що лідери (світові і державні) зметаються подіями раніше, ніж вони встигають ухвалювати адекватні рішення. Існують підстави вважати: сили, що «трясуть» владу на всіх рівнях соціальної системи, у найближчому майбутньому стануть ще більш інтенсивними. Ми є свідками однієї з найрідкісніших подій у людській історії - революції в самій природі влади. Це відчувають ще вчора непорушні центри владних повноважень - президенти, парламенти, уряди, суди, причому не тільки в Україні.
Радикальним чином трансформується розуміння праці. Виділення сільськогосподарського, промислового і сервісного секторів економіки втрачає колишній сенс, оскільки домінантою соціального прогресу стає розумова праця, насичена інформаційними капілярами. Якщо в аграрному чи індустріальному суспільствах економіка ґрунтувалася на довгострокових міцних структурах, то сучасна економіка перебуває в постійному русі, реформується, вбирає у себе нововведення, створює нові зразки продукції.
Трудова діяльність в постіндустріальному суспільстві набула (і продовжує набувати) чітко вираженої специфіки, основними рисами якої є:
фізичні переміщення людей змінюються на інформаційні зв’язки. Як наслідок, різко зменшується необхідний час присутності людей на робочих місцях, у навчальних закладах. Це потребує радикальної перебудови виробничого і навчального процесів, значного підвищення культури праці, вироб-лення нового контрольно-дисциплінарного апарату;
через зміну структури економіки та відповідні зміни у сфері зайнятості виникає необхідність перепідготування великих мас населення. Протягом активного життя людина в постіндустріальному суспільстві змушена буде декілька разів змінювати професію;
підвищуються вимоги до інтелектуальних та творчих здібностей людей. Чим далі, тим більше загострюватиметься проблема безробітних поневолі - людей, які знаходяться в активному віці, але здібності яких до праці не відповідають новим вимогам;
постає проблема адекватної оплати інтелектуальної праці, психічної готовності до фінансової асиметрії представників інших трудових груп тощо.
Під натиском інформаційних чинників руйнуються ієрархічні структури «класичної» економіки. Такий процес тільки стартував. Індустріальні гіганти все ще домінують у структурі національних та глобальних виробничих комплексів. Проте, як це парадоксально не звучить, вони належать до «старого» світу і не схильні до інновацій, гнучкості. Отже, не вони визначають перспективу. Майбутнє - за гнучкими малими фірмами, сімейним бізнесом, «багатоклітинними» об’єднаннями, що мають рухливу структуру, нефіксовані зв’язки між працівниками, одержують вільний потік інформації, адекватно реагують на обставини та «миттєво» відповідають необхідною продукцією.
Україна-2013 не належить до країн постіндустріальної якості. Її економіко-цивілізаційний код доцільно визначити як аграрно-промислово-інформаційний. Інформаційний рівень соціально-економічних та політичних інновацій лише намітився. Країна найбагатших у світі чорноземів має унікальну можливість стати постіндустріальною, зберігаючи за собою важку і почесну місію забезпечення продовольством жителів інших країн.
Механізмами прискорення постіндустріальних перетворень в Україні повинні стати розроблення та реалізація національних програм інноваційного розвитку та підвищення конкурентоздатності продукції українського походження. Проблема полягає у державній волі, здатній забезпечити якомога швидший перехід від декларацій до реальних справ.
