CC BY
42
Якушина Оксана Сергпвна,
acnipaHm кафедри конституцйного права Украни, На^ональний юридичний ушверситет iMeHi Ярослава Мудрого, Укра/'на, м. Харш e-mail: [email protected]
ORCID 0000-0003-0905-290X
doi: 10.21564/2414-990x.140.125987 УДК 342.733
ПОНЯТТЯ ТА ЗМ1СТ КОНСТИТУЦ1ЙНОГО ПРАВА
Визначено поняття конституцшного права на освту як у суб'ективному, так i в об'ектив-ному значент, проаналiзовано обов'язок отримання повног загальног середньог освти, розкрито змгст конституцшного права на освту.
Ключовi слова: суб'ективне право на освггу; об'ективне право на освиу; обов'язок отримання повно1 загально1 середньо1 освии; 3MicT конституцшного права на освиу.
Якушина О. С., аспирант кафедры конституционного права Украины, Национальный юридический университет имени Ярослава Мудрого, Украина, г. Харьков.
e-mail: [email protected] ; ORCID 0000-0003-0905-290X
Понятие и содержание конституционного права на образование
Определяется понятие конституционного права на образование как в субъективном, так и в объективном значении, анализируется обязанность получения полного общего среднего образования, раскрывается содержание конституционного права на образование.
Ключевые слова: субъективное право на образование; объективное право на образование; обязанность получения полного общего среднего образования; содержание конституционного права на образование.
Постановка проблемы. Сучасний стан реформування украТнського сусшль-ства дае шдстави для переосмислення завдань освгга, правових гарантш реа-л1зацп особою права на осв1ту, враховуючи вимоги ХХ1 стол1ття. В умовах постшдустр1ального розвитку сусшльства принципово змшюеться парадигма освгга як щншсно змктовна засада и розвитку, спираючись на яку встановлю-ються и мета, змкт, методи та технологи навчання. При цьому вона визначае таку особливкть - осв1та мае трансформуватися в особисткно ор1ентовану i не може зводитися лише до передачi готових знань. Вона мае продукувати спосiб
НА ОСВ1ТУ
виробництва знань, 1х використання у виршенш рiзних проблем як професш-ного, так i соцiального характеру [1, с. 21]. Але насамперед слщ визначитися з поняттям та змютом конституцшного права на освiту.
Актуальтсть теми. Сутшсне розумiння освiти неможливе без визначення та з'ясування змюту конституцшного права на освпу, яке мае фундаментальне значення у полггачнш, сощальнш, культурнiй, економiчнiй та науковш сферах життедiяльностi суспiльства. Означене зумовлюе необхiднiсть унiфiкацГí шд-ходiв до поняття зазначеного права та актуалiзуе питання, що розглядаються в статть
Мета статтi - визначити поняття конституцшного права на осв^у в суб'ективному та об'ективному значенш, проаналiзувати змiст указаного права.
Аналiз остантх до^джень i публтащй. Питання змюту конституцшного права на освпу бшьшою чи меншою мiрою розглядалися у працях таких учених, як: С. К. Андрейчук (8. К. Ап^еюЬик), Т. В. Грачова (Т. V. ЫгасЬоуа), О. П. Карманюк (О. Р. Кагшапшк), В. Г. Кремень (V. Ы. Кгешеп), О. Г. Мель-ничук (О. Ы. Ме1пусЬик), I. М. Мищак (I. М. МувЬсЬак), П. М. Рабинович (Р. М. ЯаЬупоуусЬ), Ю. М. Тодика (|и. N. Todyka) та ш. Але досi не склався единий пiдхiд до змiсту цього права, як не вироблено й ушфжоване визначення права особи на освггу.
Виклад основного матерiалу. Освпа е основою штелектуального, духовного, фiзичного i культурного розвитку особистостi, 11 успiшноí соцiалiзацГí, еко-номiчного добробуту, запорукою розвитку суспiльства, об'еднаного сшльними цiнностями i культурою, та держави.
Право особи на освпу закршлене у мiжнародних та нащональних норма-тивно-правових актах. Стаття 53 Конституцп УкраТни закрiплюе право кожного на освпу. Стаття 26 ЗагальноТ декларацп прав людини i ст. 13 Мiжнародного пакту про економiчнi, соцiальнi та культурнi права, встановлюючи право кож-но1 людини на освпу, мiстять положення про те, що освпа мае спрямовуватися на повний розвиток людськоТ особистостi та усвщомлення и гiдностi, повинна змщнювати повагу до прав людини i основних свобод. Освiта повинна дати можливкть усiм бути корисними учасниками вшьного суспiльства, сприяти взаеморозумiнню, терпимост мiж усiма нацiями i всiма расовими, етнiчними та релiгiйними групами. Закршлення вказаного права в мiжнародних та нащо-нальних правових актах е свщченням визнання його значущост як для особи, так i для суспiльства i держави в цiлому, оскiльки реалiзацiя особою цього права е необхщною основою не лише для формування i розвитку сощально-комуш-кативноТ, морально-психологiчно стiйкоí' усшшноТ особистостi, а й для забезпе-чення високого рiвня iнтелектуального потенщалу суспiльства.
Освiта завжди була i буде основним засобом формування особистосп, гро-мадянина, квалiфiкованого працiвника, вона е першоосновою сощально-культур-но1 реалiзацГí особою своТх здiбностей. Освiта розглядаеться як цШсне поняття, що, з одного боку, позначае процес i результат засвоення особистютю конкрет-них змктовних аспектiв культури i оволодшня соцiально значущим досвiдом
людства, а з другого - видшяе сукупшсть впливiв на формування особистоси, що сприяе засвоенню нею навичок i звичок поведшки в даному суспiльствi та прийнятих у ньому сощальних норм i правил, тобто пiд освiтою розумшть процес додавання людинi iнтелектуального i духовного вигляду [2, с. 21].
Стаття 3 Закону УкраТни «Про освпу», конкретизуючи норму ст. 53 Конституцп УкраТни, закршлюе право кожного на яысну та доступну освпу. При цьому законодавець розкривае змют права на освпу. Так, Законом передбачено, що право на освпу включае право здобувати освпу впродовж усього життя, право на доступшсть освпи, право на безоплатну освпу у випадках i порядку, визначених Конститущею та законами УкраТни. Зпдно з позищею, висловле-ною в ршенш Конституцшного Суду УкраТни ввд 04.03.2004 р. (справа про доступшсть i безоплатшсть освiти), шд доступнiстю освiти, що Грунтуеться на принципах рiвностi, передбачених ст. 24 Конституцп УкраТни, слвд розумiти неможливють вiдмови будь-якiй особi, незалежно вщ ТТ статi, раси, нащональ-носп, соцiального, майнового стану та шших обставин, у правi на освпу. Сут-нiсть безоплатностi освiти полягае у створенш державою можливостi особам на здобуття освпи в державних i комунальних закладах освпи без внесення плати у будь-якш формi за освпш послуги [3].
Реалiзацiя особою права на освiту е необхвдною основою не лише для формування i розвитку соцiально-комунiкативноí', морально-психологiчно стшкоТ успiшноí' особистостi, а й для забезпечення високого рiвня штелектуального потенщалу украТнського суспiльства.
Юридична природа конституцiйних прав i свобод особи може бути роз-крита у сшвставленш об'ективного (сукупностi правових норм) i суб'ективного права як можливосп людини обирати вiдповiдний вид i мiру поведiнки в межах закону. Як зазначав Ю. М. Тодика (1и. М. Todyka), у лiтературi щодо даного питання кнують двi точки зору. Однi автори заперечують суб'ективний характер конституцшних прав i свобод, iншi ж ршуче висловлюються за визнання за конституцшними правами такоТ якостi [4, с. 83]. Водночас, говорячи про конституцшне право на освпу у цьому аспекп, слщ вказати, що деяы вчеш заперечують суб'ективний характер не всiх конституцiйних прав, а лише сощ-ально-економiчних прав особи. Право на освпу ввдносять до «другого поко-лiння» прав людини, метою яких стало забезпечення iнтересiв передусiм тих, хто працюе за наймом - права на працю i пов'язаних з ним гарантш, а також прав сощально-культурного характеру, в гарантуванш яких зацiкавленi пере-важно тi ж самi наймаш працiвники - права на освпу, на доступ до досягнень науки i культури тощо [5, с. 54]. Як указуе М. I. Козюбра (М. I. КогшЬга), чимало зарубiжних авторiв не визнають щ права юридичними, суб'ективними, iменуючи Тх «загальними», «публiчними правами», «правами-дорученнями», «намiрами держави» тощо. Основний аргумент на користь такоТ позицГТ полягае в тому, що соцiально-економiчнi права, на вщмшу вiд класичних прав «першого поколiння» - громадянських i полпичних, не е такими, на яы людина може посилатися перед владними структурами як на своТ суб'ективш права i дома-
гатися ïx забезпечення та яю не шдлягають судовому захисту - визначальнш ознащ «юридичностЬ» прав людини [5, с. 55].
Слад погодитися з думкою, висловленою групою вчених, у тому числГ Ю. М. Тодикою (Iu. M. Todyka) та О. Ю. Тодикою (O. Iu. Todyka), якi вважа-ють за дощльне визначати суб'ективний характер конституцiйниx прав i свобод, зокрема й соцiально-економiчниx, оскшьки вони належать кожнш особi, е 1Ï власними правами i свободами. 1х суб'eктивнiсть полягае саме в тому, що вони належать не лише всiм взагал^ а й кожнiй конкретнiй особ^ що «належне суб'екту право (як вид i мiра його можливо1 поведiнки) залежить певною мiрою вщ його волi й свiдомостi, особистого бажання, особливо у сенс використання)» [Цит. за: 4, с. 84]. Конституцшш права i свободи громадянина е його правами, якими вш володiе постiйно, тобто до вступу в конкретш правовiдносини. При цьому необхщно пам'ятати не лише про гаранты цих прав, а й про специфжу ïx змiсту. Обидва щ аспекти слiд брати до уваги, коли йдеться про конституцшш права i свободи як особливий рiзновид суб'ективних прав громадян [4, с. 86]. Зазначене повною мiрою стосуеться й конституцшного права на освггу.
Як вщомо, суб'ективним правом е гарантоваш державою вид i мiра можли-во'1 поведiнки суб'екта. Суб'ективш права особи в лiтературi визначаються i як конкретнi правомочности що виникають у iндивiдуально визначеного суб'екта права на основi норм об'ективного права. 1ншими словами, це и юридичнi можливостi, що безпосередньо випливають iз загальних, абстрактних правил поведшки, встановлених законодавцем [Див.: 4, с. 90].
Аксюмою е те, що право на осв^у е шдивщуальним, невiдчужуваним, таким, що належить кожнш особь Сощальна цiннiсть конституцшного права на освпу для особи зумовлена наданням шдивщу певних можливостей i свобод для задоволення сво1х потреб у сферi освiти. Суб'ективне право на осв^у являе собою закршлену у нормативно-правових актах певну мiру можливо1 поведiнки суб'ектiв правоввдносин, що виникають у сферi осв^и. Причому реалiзацiя цiеï поведiнки гарантована державою через дшчу систему оргашв державно!" влади, органiв мiсцевого самоврядування, мережу освгтшх установ та закладiв рiзниx форм власностi, спрямована на здобуття вщповщного рiвня, виду, форми осв^и, виховання особистостi, залучення людини до нащонально1 i свггово1 науково1 та культурно! спадщини з метою гармоншного та прогресивного розвитку як кожно1 особистостi окремо, так i сусшльства в цiлому [6, с. 8]. Цшком слушно стверджуе Ю. В. Кириченко (Iu. V. Kyrychenko), що право на освггу е «^жнародно визнаним правом людини, воно мае загальний характер, тобто е неодмшно складовою конституцшно-правового статусу будь-яко1 людини та е рГвним для всГх, незалежно вед стат^ етнiчного та соцiального походження, май-нового стану, мкця проживання, полгтичних, релiгiйниx та шших переконань, мовних та шших ознак» [7, с. 38].
Ю. Соколенко (Iu. Sokolenko) право на осв^у визначае як право людини на здобуття чГтко окресленого обсягу яысних знань, умшь i навичок, професшно! квалiфiкацiï, розвитку ïï талантiв, розумових та ф!зичних здiбностей, виховання
високих моральних якостей та збагачення на цш ochobî штелектуального, творчого, культурного i духовного потенщалу особи, набуття нею встановлених державою освпшх рiвнiв [8, с. 12]. Т. В. Грачова (T. V. Hrachova) право на освпу як сощальне право людини трактуе за допомогою визначення державою його мети, а саме отримання достатнього обсягу знань та вмшь внаслщок взаемно'1 спiвпрацi суб'ектiв сфери освiти з метою всебiчного розвитку особистостi та пщготовки до життя в суспiльствi [9, с. 49]. З щею позицiею варто погодитися лише частково, адже держава може надати лише певш гарантп для реалiзацiï особою права на освпу, однак рiвень використання особою цього права залежить вщ кожного iндивiда.
Конституцiйний Суд УкраТни розглядае право на освпу як право людини на здобуття певного обсягу знань, культурних навичок, професшно'1 орiентацiï, яю необхщш для нормально'1 життедiяльностi в умовах сучасного сусшльства [3].
Низка науковцiв сходяться на думщ про доцiльнiсть виокремлення пози-тивiстського i природно-правового пщходу до розумiння сутностi суб'ектив-ного права особи на освпу. Так, Т. В. Грачова (T. V. Hrachova) переконана, що позитивктський пщхщ характеризуе право на освпу як певну можливкть реалiзацiï цього права лише через систему його державного регулювання [9, с. 50]. Слушною е теза О. П. Карманюк (O. P. Karmaniuk) про те, що суб'ективне право особи на освпу мае два критерп: формальний, що письмово виражае норми права у мiжнародному та нащональному законодавств^ та змктовий, що виокремлюе серед у^х прав людини ïï основш права, яы забезпечують фiзичний, духовний, культурний та сощальний розвиток конкурентоспроможно'1 особистостi [10, с. 50]. Хоча щ два пiдходи до розумшня суб'ективного права особи на освпу i кнують паралельно, проте ïx синергетичне поеднання вба-чаеться найбшьш вдалим для визначення соцiальноï цшносп права на освiту. Адже право людини на освпу не може бути вщчужене i його наявшсть не може залежати вщ волi iншоï людини. Проте реалiзацiю особою цього права значною мiрою зумовлюють ще й окремi чинники, що впливають на визначення стратегш розвитку украшсько1 державностi.
Таким чином, право на освпу в суб'ективному значенш можна визначити як закршлену Конститущею та законами можливють кожно1 особи отримувати знання, вмшня, навички з метою ïï штелектуального, духовного, фiзичного i культурного розвитку, усшшно'1 соцiалiзацiï, економiчного добробуту.
В об'ективному значенш право на освпу являе собою правовий шститут, цШсну систему конституцшно-правових приписiв, реалiзацiя яких гарантуеться i здшснюеться державою в iнтересаx людини та громадянина. Первинне, основне регулювання права на освпу здшснюеться нормами Конституцп Украши, при-чому таке регулювання здшснюеться у загальнш форм^ що вимагае прийняття у розвиток конституцшних норм спещальних нормативно-правових акив.
Деякi автори пропонують видiляти освпне право, визначаючи його як сукупшсть правил поведiнки, встановлених вiдповiдно до нащонально-кто-ричних традицiй державою або вщ ï"ï iменi держави для врегулювання вщносин
у галузi освгга [11, с. 63]. Вважаемо, що у видшенш тако! окремо! галузi немае необхiдностi, адже сукупшсть норм, що регулюють сусшльш вiдносини, пов'я-занi з реалiзацiею права особи на освiту, е шститутом конституцiйного права.
Держава за допомогою нормативно-правових актiв закрiплюе порядок отримання того чи шшого рiвня знань, умiнь i навичок особою, враховуючи усi детермiнанти динамiчного розвитку особистост^ iндивiдуальних характеристик трудово! дiяльностi, управлiнських стратегiчних навичок особи, необхщних для управлiння справами суспiльства i держави. Фактично, держава зацiкавлена у формуванш високого рiвня освiти шдивща з метою забезпечення функщону-вання держави в щлому.
Правове забезпечення гарантування державою реалiзацi! права особи на освпу можна систематизувати на двi групи. Перша група правових норм визначае стратепю, завдання i цiлi права на освiту як сощально! цiнностi для держави. Ц норми встановлюють основнi параметри об'екта правового регулю-вання освiти - !! змiст, просторовi й часовi межi, цiлi, порядок реалiзацГí права особи на освпу. Другу групу правових норм слщ iменувати забезпечувальними, оскшьки вони регламентуються органiзацiею управлшня освiтою, види та структуру оргашв виконавчо! влади, якi дiють у сферi освiти, визначають !х правовий статус, а також норми, що регламентують порядок функщонування освпянсько! дiяльностi.
До першо! групи норм слщ вiднести ст. 53 Конституцп Укра!ни, що закр^ плюе право особи на освггу, а також норми закошв Укра!ни «Про освпу» вщ 05.09.2017 р. [12], «Про професшно-техшчну освпу» вiд 10.02.1998 р., «Про вищу освпу» вiд 01.07.2014 р., положення Нащонально! стратеги розвитку освгга в Укра!ш до 2021 року вщ 25.06.2013 р. та ш. 1ншу групу правових норм становлять укази Президента Укра!ни, зокрема, «Питання Мiнiстерства освiти i науки Укра!ни» вiд 25.04.2013 р., а також норми ввдповвдних положень про мшктерства i вiдомства, що мають пiдвiдомчi вищi навчальнi заклади освiти. У запропонованш класифiкацГí вбачаеться i певна синерпя мiж групами правового забезпечення права особи на освпу. Адже у першш групi виокремлено норми, за допомогою яких держава визначае сощальну щншсть освiти шляхом законодавчого закршлення цiлей освiти, змкту освiти, !! просторових та часових меж. Правовi норми друго! групи вибудоваш на основi положень норм першо! групи i визначають оргашзащю реалiзацГí права особи на освпу.
Таким чином, право на освпу в об'ективному значеннi представляе собою сукупшсть конституцшно-правових норм, що регулюють сусшльш ввдносини у сферi освпи, визначаючи змiст, просторовi й часовi межi, цiлi, порядок реалiзацi! права особи на освпу, а також регламентують оргашзащю управлшня освпою, види та структуру оргашв виконавчо! влади, яю дшть у сферi освiти, визначають !х правовий статус, порядок функщонування освпянсько! дiяльностi.
Визнаючи сощальну щншсть права на освпу для особи i держави, Кон-ститущя Укра!ни закрiплюе не лише право кожного на освпу, а й встановлюе
обов'язковкть повно'1 загально'1 середньо'1 освiти (ч. 2 ст. 53 Основного Закону Украши). Як указуе Л. I. Летнянчин (L. I. Letnianchyn), у радянський перюд як самостшний елемент конституцiйного статусу особи видшялись «пра-ва-обов'язки», пiд яким розумши «право, що одночасно е обов'язком». Аргу-ментувалася така позищя тим, що здiйснення прав i свобод е невщдшьним вiд виконання громадянином сво1х обов'язкiв. Подiбна комбшащя (модель) засто-совуеться i в ст. 53 Конституцп УкраТни. Однак, на думку цього вченого, навряд чи дощльно розглядати таку модель поеднання прав i обов'язюв як самостшний елемент сучасного конституцшного статусу особи. У даному разi Конститущя закршлюе самостшне основне право i самостшний основний обов'язок особи в сферi матерiального та духовного життя [13, с. 35].
Яысне конституцшно-правове регулювання та забезпечення прав i свобод людини та громадянина, в тому числ й права на освпу, е одшею з гарантш реалiзацiï кожною особою права на вшьний розвиток свое'1 особистостi, якщо при цьому не порушуються права i свободи шших людей, та обов'язюв перед суспiльством, в якому забезпечуеться вшьний i всебiчний розвиток ïï особи-стостi. Закрiплення права особи на освпу у II роздт Конституцп Украши, присвяченому правам i свободам людини i громадянина, говорить про те, що держава вказуе на таю характерш його ознаки, як невщчужувашсть, непоруш-нiсть (ст. 21), гарантовашсть державою (ст. 22) та ш.
Висновок. Право на освпу не мае чпко визначено'1 усталеностi, з огляду на ус державотворчi процеси, соцiально-економiчнi та iншi чинники воно перебувае у динамiчному процесi формування i вдосконалення. Сощальна цш-нiсть освiти у свщомосп особи е однiею з найбшьш значущих, оскiльки процес отримання знань, умшь i навичок зумовлюе формування штелектуального потенщалу особистоси, орiентацiï на професшну дiяльнiсть, прагнень особи до високих життевих стандарпв та ш.
Список лiтератури:
1. Комаров В. В. Вища юридична осв1та Украши: нов1 вим1ри. Право Украти. 2017. № 10. С. 20-35.
2. Панфшов О. Ю., Савченко О. О. Вища освиа як чинник сощально1 динам1ки. Вгсник Нацюнальног юридичног академй Украти 1мет Ярослава Мудрого. Сер1я Ф1лософ1я, фтософш права, полтологя, сощолог1я. 2010. № 6. С. 20-27.
3. Ршення Конституцшного Суду Украши № 5-рп/2004 вщ 04.03.2004 р. (справа про доступшсть i безоплатшсть освгги). URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v005p710-04 (дата звернення: 06.02.2018).
4. Тодыка Ю. Н., Тодыка О. Ю. Конституционно-правовой статус человека и гражданина в Украине: монография. Ктв: Видавничий Д1м «1н Юре», 2004. 368 с.
5. Загальна теор1я права: тдручник / за заг. ред. М. I. Козюбри. Ктв: Вайе, 2016. 392 с.
6. Боняк В. О. Конституцшне право людини i громадянина на освиу та його забезпечення в Украшк автореф. дис.... канд. юрид. наук. Ктв: НАВСУ. 2005. 20 с.
7. Кириченко Ю. Право на освиу за конститущями Украши та держав континентально1 бвропи: иор1вняльно-правовий анал1з. Нащональний юридичний журнал: теор1я та практика. 2015. № 1 С. 35-39.
8. Соколенко Ю., Борисенко Ю. Современный кризис: трудная миссия профессионального образования. Новий колег1ум: науковий шформацшний журнал. 2009. № 4. С. 6-16.
9. Грачева Т. В. Право человека на образование и его развитие в условиях глобализации. Закон и право. 2004. № 3. С. 49-51.
10. Карманюк О. П. Суб'ективш права i юридичний обов'язок в контексп утвердження закон-носп в украшському суспшьствь Часопис Кигвського ушверситету права. № 3. 2012. С. 48-52.
11. Школаенко С. Вища освиа - джерело сощально-економшчного i культурного розвитку суспiльства: монографiя. Ктв: Освiта Украши, 2005. 319 с.
12. Про освиу Закон Украши вiд 05.09.2017 р. № 2145-VIII. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/ laws/show/2145-19 (дата звернення: 06.02.2018).
13. Летнянчин Л. I. Конституцшш обов'язки людини i громадянина в Украiнi: проблеми теорп i практики: монографiя. Харкiв: Видавець СПД ФО Вапнярчук Н. М., 2006. 256 с.
References:
1. Komarov, V.V. (2017). Vyshcha yurydychna osvita Ukrainy: novi vymiry [Higher Legal Education in Ukraine: New Dimensions]. Pravo Ukrainy - Law of Ukraine, 10, 20-35 [in Ukrainian].
2. Panfilov, O.Iu., Savchenko, O.O. (2010). Vyshcha osvita yak chynnyk sotsialnoi dynamiky. Visnyk Natsionalnoi yurydychnoi akademii Ukrainy imeni Yaroslava Mudroho. Seriia Filosofiia, filosofiia prava, politolohiia, sotsiolohiia, 6, 20-27 [in Ukrainian].
3. Rishennia Konstytutsiinoho Sudu Ukrainy № 5-rp/2004 vid 04.03.2004 r. (sprava pro dostupnist i bezoplatnist osvity). URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v005p710-04.
4. Todyka, Ju.N., Todyka, O.Ju. (2004). Konstitucionno-pravovoj status cheloveka i grazhdanina v Ukraine. Kyiv: Vydavnychyi Dim «In Yure» [in Russian].
5. Koziubry M.I. (Ed.). (2016). Zahalna teoriia prava. Kyiv: Vaite [in Ukrainian].
6. Boniak, V.O. (2005). Konstytutsiine pravo liudyny i hromadianyna na osvitu ta yoho zabezpechennia v Ukrainy. Extended abstract of сandidate's thesis. Kyiv: NAVSU [in Ukrainian].
7. Kyrychenko, Iu. (2015). Pravo na osvitu za konstytutsiiamy Ukrainy ta derzhav kontynentalnoi Yevropy: porivnialno-pravovyi analiz. Natsionalnyi yurydychnyi zhurnal: teoriia ta praktyka, 1, 35-39 [in Ukrainian].
8. Sokolenko, Ju., Borisenko, Ju. (2009). Sovremennyj krizis: trudnaja missija professional'nogo obrazovanija. Novij kolegium: Naukovij informacijnij zhurnal, 4, 6-16 [in Russian].
9. Gracheva, T.V. (2004). Pravo cheloveka na obrazovanie i ego razvitie v uslovijah globalizacii. Zakon i pravo, 3, 49-51 [in Russian].
10. Karmaniuk, O.P. (2012). Sub'iektyvni prava i yurydychnyi obov'iazok v konteksti utverdzhennia zakonnosti v ukrainskomu suspilstvi. Chasopys Kyivskoho universytetu prava - Scientific Journal «Chronicles of KUL», 3, 48-52 [in Ukrainian].
11. Nikolaienko, S. (2005). Vyshcha osvita - dzherelo sotsialno-ekonomichnoho i kulturnoho rozvytku suspilstva. Kyiv: Osvita Ukrainy [in Ukrainian].
12. Pro osvitu: Zakon Ukrainy vid 05.09.2017 r. № 2145-VIII. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/ laws/show/2145-19.
13. Letnianchyn, L.I. (2006). Konstytutsiini obov'iazky liudyny i hromadianyna v Ukraini: problemy teorii i praktyky. Kharkiv [in Ukrainian].
Yakushina O. S., Postgraduate Student of the Chair of Constitutional Law of Ukraine, Yaroslav Mudryi National Law University, Ukraine, Kharkiv.
e-mail: [email protected] ; ORCID 0000-0003-0905-290X
The concept and content of the constitutional right to education
The article defines the notion of a constitutional right to education both in subjective and objective sense. The necessity of consideration of the constitutional right to education in these two dimensions is justified by the fact that the legal nature of the constitutional rights and freedoms of the individual may be disclosed in the comparison of objective law (body of law) and subjective law as the ability of a person to elect the appropriate type and measure of behavior in the framework of the law. In contrast to the
position of non-recognition of the subjective nature of the constitutional socio-economic rights in the work argued for the recognition of the constitutional right to education subjective character, since it belongs to each person is his own right, directed on satisfaction of individual interests and needs of the individual.
The article proposes to systematize the legal provision of the state guarantee the implementation of the rights of the individual to education. The first group includes legal norms defining the strategy, goals and objectives of the right to education, the basic parameters of the object of legal regulation of education - its content, spatial and temporal scope, purpose and implementation procedures for individual rights for education. The second group - guaranteed rules because they reglamentary organization of education management, types and structure of Executive bodies that act in the field of education, define their legal status and the rules governing the functioning of educational activities.
The author substantiates the position on the inappropriateness of assigning a separate branch of «education law», because the constitutional law is mainly as a set of rules that regulate social relations associated with the implementation of a person's right to education.
The article mainly analyses the duty of obtaining secondary education, notes about duty of individuals both in material and spiritual spheres, as well as opens the content of the constitutional rights of the individual to education.
Keywords: the subjective right to education; the objective right to education; the obligation to obtain a full general secondary education.
Hadiüwna do pedKomzii 12.02.2018 p.
