CC BY
76
Валентина Челбарах ПОЕЗ1Я СИЛЬВЕСТРА ЯРИЧЕВСЬКОГО ТА УКРАШСЬКИЙ ПЕРЕДСИМВОЛ1ЗМ РУБЕЖУ XIX - XX В1К1В
У статт1 здтснено спробу з 'ясування стильовог модел1 передсимвол1зму тнця Х1Х -початку ХХ столття в укра'гнськт поези I, зоЫбна, у творчост1 С.Яричевського; простежуеться генеза й естетична природа художньог творчост1 письменника в гг ц1л1сност1 та 1ндив1дуальн1й неповторностг; на тематичному, образному та композицтному р1внях досл1джуеться еволющя поетики автора.
Модершзм рубежу минулих стоять зреалiзувався рядом самодостатшх течш, тенденцш, титв творчосл. Одне з помггних мюць iз-помiж них належить символiзмовi. Характерною рисою ще! стильово! тенденци е тяжiння до музичного вираження думки, чистого звукового образу, позбавленого предметних ознак. Символюти не виявляли штересу до збереження реальних речей, культивуючи натяк, сугестiю, за якими простежувалися конкретнi
реалй. Як свiдчать спостереження, чимало мюця символiчна образнiсть посщае й у поезй С.Яричевського. До цього слщ додати наявнiсть у художньому свт лiрики митця мiфопоетизму, що закумулював у собi прикметнi ознаки романтично! традицй та символiзму. При цьому мiфологiзм Яричевського е не штелектуальною грою поета з вiдомими мотивами, а свщченням тяжiння до створення нового мiфу.
Символiстськi концепти С.Яричевського спираються на нащонально-iсторичнi, фольклорш джерела й загальнолюдськi християнськi щнност^ У зв'язку з цим можна говорити про формування ново! парадигми закономiрностей, нащональну специфiку символiзму як естетичного феномена, його укра!нський варiант, прикметний не «неповнотою», а радше типовiстю й своерiднiстю. Саме такого сенсу сповнеш в поета образи сумних шсень (диптих «До...»), дрiбнолисто! берези скорбних тсень»), «клику болю» («Поступу треба»), хлопського горя («Вечiр в недшю»), смертi («Могйил salutant»), темного моря («Вiра»), ^з («Катам») тощо. Цi та iншi образи набувають у поета двопланово! структури: явища емпiричного свiту, чуттева сфера, речi стають першим планом образу, символом того, що знаходиться за ними, знаком внутршнього свггу особистост^ Двоплановiсть структури образного свггу була характерна для передсимволютсько! лiрики Ш.Бодлера, чия творчiсть дала потужний iмпульс подальшому розвитковi европейсько! поезй. За спостереженням Д.Обломiевського, лiрика французького поета «... вiдрiзняеться вiд символiзму середньовiчно! поезй, в якiй другий план образу стосувався божества, потойбiчного свпу, що сто!ть поза реальною дшснютю, в той час як другий план у Бодлера мае сво!м змютом внутрiшнiй свiт людини, а сам символiзм набувае у поета тим самим яскраво вираженого гуманютичного забарвлення» [Обломиевский 1973 : 75].
Лiричнiй творчостi С.Яричевського притаманна повторюванють, сказати б, однотипнiсть образiв як вияв перманентно! настроевостi душ^ Повторення та розвиток тем, мотивiв, iнтонацiй грунтуеться в письменника на принциш спiралi: повертаючись, вiн повсякчас виформовуе нову художню якють.
Мотиви стають наслщком перехрещення в одному контекст смислових одиниць, що не мають мiж собою предметних чи прямих лопчних зв'язкiв. Окремi слова, поетичш звороти зчаста повторюються в межах одного твору, увиразнюючи домшантний мотив.
Стан суб'екта в лiричному наративi С.Яричевського прикметний насамперед усвщомленням себе особистiстю, яка переймаеться болючими проблемами сучасност^ крично» перепускаючи 1х крiзь власну душу: «Часом заглядаю в те синее море, / блискуче ясненькими перлами зiр, / тодi забуваю на хвильочку горе, / тодi погiднiе похмурий мш зiр» [Яричевський 1977: 37]. Лiричний герой постае людиною з бентежною душею, яку розшматовуе мука, яка дошукуеться iстини, замислюеться над сенсом власного юнування й буття народу. Не сприймаючи свггу зла, лiричний суб'ект шукае причину в соб^ власну провину, засуджуе свою пасившсть стосовно кривд, що панують у свт.
Поеднуючи розумiння мети пошуюв, враження й висновки вiд осягнення довкшля, визначення мiсця людини, С.Яричевський приходить до виокремлення таких критерив цшсно! особистостi, як абсолютна несхожють 11 з героем-деструктором i спроможнють до гносеологiчних спостережень. Прикметно, що автор був противником «шаблонного» героя, тому не висував у якост найшляхетшших рис особистост смiливiсть чи силу. Одначе, вщдаючи належне доб^ вiн нiби мимохiть оспiвуе й 1х («Присяга»). У людинi, за поетом, мусять поеднуватися рiзнi суперечност (скажiмо, незалежнiсть духу й чуйнють), що сприятиме творенню краси, гармони, цшсност^ Лiричний герой Яричевського прикметний суперечливим ставленням до життя, коливаннями мiж надiею й зневiрою, радютю та песимiзмом, а також загостреним штуггивним передчуттям нового. Поет зосереджуеться на людськш особистостi поза суспшьно-юторичним контекстом, прагне створити власний, нащонально iдентифiкований свiт, збудувати храм iз триеднiстю «свобода -труд - знання» i вивести образ пророка.
У зв'язку з цим торкнемося й поняття «автора» як певного оргашзуючого центру, що визначае сенс уше! творчост^ Форми реалiзацil авторсько!
свщомост в лiрицi можуть бути рiзними (власне автор, лiричний герой, лiричний розповiдач i под.). I залежить це вiд мiри «позаприсутностi» автора в естетичному цшому героя. У художньому свт С.Яричевського лiричний герой е тим осердям, довкола якого виформовуеться сприйняття творчостi. Саме вш надае завершеностi навiть тим творам, де безпосередньо не присутнш, сприяе якнайповшшому осягненню всього кола мотивiв, що розгортаються в творчостi поета. Як бачимо, з одного боку образ лiричного героя е системотворчим фактором у лiричному спадку Яричевського, виразником авторського свгтосприйняття, а з шшого - сам виступае певною цшснютю, змодельованою за приписами поетичного тексту. Позаяк йдеться про образ лiричного героя, постать людини, то вш мае передовсiм конкретш сощально-фiлософськi та психологiчнi «показники». Маемо на оцi насамперед певне ставлення до свпу, довкiлля, коли почуття героя набувають емоцшно! спрямованост в одному руслi - психолопчно! домiнанти.
1з метою реалiзацil сво!'х iнтенцiй С.Яричевський використовував рiзнi жанровi рiзновиди лiрики (сюжетний вiрш, сонет, фшософська медитацiя, вiрш-вiзiя) та лiро-епосу (поема, балада, байка). Помiтне мюце в його спадщинi належить поемi в прозi - однiй iз синтетичних форм, характерних для творчост символiстiв. Розширюючи духовнi обри читача й спонукаючи його до роздумiв, поет по-фшософськи потлумачуе старi теми, образи, сповнюе !х сьогочасним суспiльним, естетичним, етичним змiстом. Сво!'м художшм словом автор прагнув розбурхати енерпю краян, збентежити !'хне сумлiння, подвигнути до активного життя.
У розвитку украшсько! л^ератури кiнця XIX - початку ХХ столбя передсимволiзм вдаграв роль своерщно! ланки, що поеднувала класичне вiтчизняне письменство з модернютським. Поетика передсимволiзму, як i символiзму, «омолодила» застарiлi клiше традицiоналiстського вiршування, сприяла розширенню проблемно-тематичних обрilв украшсько! лiтератури, збагатила И кращими здобутками захщноевропейсько! поезil. Окрiм спадкоемного зв'язку з романтизмом, теоретичне тдгрунтя символiзму
формувалося тд впливом постромантично! фшософи А.Шопенгауера, Е.Гартмана, Ф.Нiцше, творчостi Р.Вагнера тощо. Цей тип творчостi перейняв вщ них концепци художньо-шту!тивного осягнення буття через символiчнi шукання аналогiй, переважання лiрико-поетичних начал, заснованi на вiрi в iррацiональний потенцiал насамперед поетично! мови. Одне зi свiдчень цього -образний свгг лiрики С.Яричевського.
Помггне мiсце в ньому посщають зооморфнi, ботаноморфнi й образи неживих предмета, природних явищ. Як правило, поетична наращя мае тут двопланову структуру, коли за предметно-чуттевими образами постае абстракщя, перетворюючи !х на символи. Iз-помiж предметно-чуттевих у Яричевського важливу роль вдаграють рослиннi, зосiбна, образи дерев i квiтiв. Дерева («береза дрiбнолиста», кiпариси, яблуня, вишня, лавр, лщина, «тернячко колюче») та квiти (мак, рож^ мiрт, левко!, лше!, фiалки, «цвiття») становлять тдгрунтя мотиву природи. Образ квтв - один iз найуживанiших в асоцiативнiй сферi поези Яричевського. За його допомогою «оживлюеться» пейзаж, персонiфiкуються найтоншi вiдчуття, настро!. Часом простежуемо стилiстичнi клiше, проте автор, як правило, вiднаходить бшьш тiснi вiдповiдностi. 1з рослинними пов'язаш образи пiр року, сонця, кохання, мрш i под.: «Та сонця чар надплив з-за хмар / i встали цвгги пишнi, / позацвггали вишнi, / пiдняв !х чар з-за срiбних хмар...» [Яричевський 1977: 91]. Одним iз символiв, що генетично сягае романтично! традици Х1Х вiку, е образ моря (океану), хоч у Яричевського вш i не належить до часто вживаних. Прикметно, що в лiрицi письменника вщбулося подальше збагачення значень символiв психологiчно! семантики, популярних в укра!нськш романтичнiй поезi!. Йдеться, зокрема, про свггоглядно-поетичш символи серця («трудне», «хоре», «зимне», виссане опирем) i душi («чорнiша тьми i ночЬ>), а також знаки душевного свггу особистостi - сльози («пекучi», «^з гiрких кипуче море»), думку («поми^в тлум», «соннi думи», крилата думка), шч («понурая темрява», «глухая-тиха»), вогонь («огонь iз душ») та ш. Образ-символ серця у Яричевського вживаеться здебшьшого на означення емоцiйного стану
особистост суголосно свгтоглядному кордоцентризму украшсько! наци. Свгтоглядна концепцiя поета визначаеться розумшням людського серця як осердя всього тшесного й духовного буття особистост^ Серце, як i вiчнiсть, людиш даруе Всевишнiй, тому всi звернення автора, пов'язаш з серцем, адресован Йому. Образ душi, генетично пов'язаний iз мiфологiею та християнською свгтоглядною традицiею, виступае символом внутрiшнього устрою людини, И духовного буття. Обидва щ символи найчастше вводяться до метафоричних конструкцш.
У своерiдних метафорах, еттетах i алегорiях постае в поезй С.Яричевського один iз найпоказовших образiв символiзму - смерть. Як правило, поет асощюе И з могильними кв^ами, хрестом, труною; для нього смерть - немов мiраж, омана. Вщомо, що первiсна людина вiрила: смерть - не кшець життя, а лише перехiд в шший свiт. При цьому душа не вщдшяеться вiд тiла, а тому життя продовжуеться й по смерт^ Згщно з прадавнiми вiруваннями, померлий здобував надприродну фiзичну силу, духовну мщь, iншi властивостi.
Одним iз вживаних у лiрицi С.Яричевського е жовтий тир i його вщтшок (пожовклий). Вiдомо, що в мiфологiчних текстах цей колiр позначав потойбiчний свiт. У поезй Яричевського вш надiляеться енергiею негативного змюту, сповнюеться духом небезпеки, смертi (пожовкле листя, квiти i под.). А в поемi «Крокодилi», показуючи одягнених у «жовт шати» египтян, автор подае таку примпку: «В Сгипт шати жалоби по вмерших жовт^ як краска тiла по смертй> [Яричевський 1977: 153]. Разом iз жовтим важливi iдейно-художнi функцil виконують бiлий i чорний кольори. Перший iз них символiзуе життя, сонце, свято («цв^ найкращий, бiлий», бш квiти). Не випадково для украшщв бiлий колiр - вiддавна священний ^м'я давнього Бiлобога, колiр рушниюв, хат). Чорна барва у вiршах поета виформовуе негативну атмосферу, виступаючи уособленням зла, несправедливости неправди. Червоний («чорнявий») колiр у Яричевського асоцшеться переважно з кров'ю, зелений, що зустрiчаеться здебiльшого в описах природи (весни) - iз надiею, миром,
молодютю. Рiзною (переважно контрастною) е у вiршах письменника семантика iнших кольорiв (срiбний, «срiблистий», смарагдовий, синiй, рожевий тощо). На загал же, в художньому свт лiрики С.Яричевського утвореш використанням назв кольорiв «прирощення» смислу оргашчно поеднуються з композицiйною структурою творiв, iндивiдуальним стилем митця та культурно-юторичними традицiями.
Одне з чшьних мiсць у поезi! С.Яричевського посщае образ пiснi, що засвiдчують уже назви його вiршiв («Не сшвати пiсень», «Зi скорбних пiсень», «Солов'ева пiсня», «Пiсня воскресiння», «З тсень вiчно нових», «Як пiсня грае» та ш.). Поетовi пiснi надзвичайно рiзнi - тужливо-елегiйнi, меланхолiйнi, прощальш, сумнi, «знiмiлi», «побiднi», «пробудительнi», любовш, «прекраснi», «солодкозвучнi», «невиспiванi», «гидко скучш». Неважко помiтити, що автор посутньо модершзуе саме поняття пiснi, наближаючи його до акустики, звучання музичних шструменлв. Синтез поези й музики втшюеться у Яричевського в такому «музичному» жанрi, як гiмн, у вщповщному звуковому оформленнi, мелодицi.
Своерщними засобами адекватного вираження емоцiйного стану лiричного суб'екта в творчостi С.Яричевського е образи та сюжети, запозичеш з вгтчизняного фольклору, найвiдомiших свгтових релiгiй, античностi. Коли, скажiмо, розумшня певно! ситуацi! з буття людини й свгту зводилося до переходного перiоду на шляху до осягнення «вщсутност павутиння бажань», що пов'язували переродження, детермiнованi законом карми, на допомогу приходила фiлософiя та мiфопоетика буддизму. Характерно, примiром, що Шрвана (найвищий стан свiдомостi в буддшськш релiгiйно-фiлософськiй системi) символiзувала в Яричевського стан самодостатност^ який позбавляе людину будь-яких переживань («Шрвано, шлю тобi привiт, / прощаючи життя i свiт». А звертаючись до декадентiв в однойменному вiршi, поет твердить: «... вам шрвана / смакуе, як жидам небесна манна».
Часто в поези С.Яричевського ф^уруе й Хаос - як величний i трапчний образ - символ космiчно! першоедност, де розплавлюеться все буття, з
котрого воно виникае, й у якому гине. Хаос, за автором, е унiверсальним принципом суцiльного й безперервного становлення. Поет спираеться на античне розумшня хаосу як граничного розрядження й розпилення матери, а вщтак - вiчноï смерт для всього живого. Хаос у вiзiï Яричевського - свггове чудовисько, сутнiсть якого - порожнеча й нщо. Одначе це таке нщо, яке стало свгговою потворою, це - безкшечшсть i нуль водночас. Усi складовi зливаються в едине цiле, у чому й полягае розгадка одного з найоригшальшших образiв античного мiфологiчно-фiлософського мислення.
Близькими до Хаосу в поезй С.Яричевського е образи Содома i Гомори (насамперед як утшення ^ха) та 1уди Iскарiота. Останнш символiзуе не лише зрадництво, а й користолюбство людини (згадаемо, що Свангельський текст прямо звинувачуе 1скарюта в недобросовiсному виконаннi обов'язкiв скарбника). Антитетичними ï^ у художньому свт лiрики письменника виступають анголи («ясш») - втiлення Божоï волi на землi - та херувими (ангелоподiбнi iстоти) - охоронцi любовi, злагоди, гармоншних стосункiв у свiтi людей. Звертае на себе увагу й постать Меси. Яричевський виписуе його у вщповщнос^ до релтйно-мютичних уявлень iудаïзму - як идеального царя есхатолопчних часiв, провиденцiйного облаштовувача вiчних доль «народу Божого», посередника мiж Всесвiтом i людьми, носiя найвищого авторитету, спасителя, що принiс iз собою нове, виправлене становище всього свггового буття: «Родися, Месiе!.. / Для обнови буття / новий свгг споруди / i нови чуття / в серщ люду збуди! // Най омерзиться рабством, / най любов в шм жие / i най ясним чолом / неба брам дютае! // Родися, Меше!..» [Яричевський 1977: 103].
У л^ературах рiзних епох i краш одне з чшьних мiсць належить художнiм iнтерпретацiям бiблiйних подiй та персонажiв. Аксiоматично, що Святе Письмо справило справдi величезний вплив на культурний розвиток народiв i, понад це, знайшло вщбиток у ïхнiй ментальностi. Бiблiйна мiфологiя була одним iз джерел поетичного натхнення й для С.Яричевського. Вона посутньо сприяла усвщомленню письменником сенсу загальнолюдських щнностей, донесенню до читача власного свггорозумшня, осягненню внутрiшнього свггу
особистост сучасника. Бiблiя стала для поета шдгрунтям в освоенш свгту, дшсност^ а його героям допомогла усвщомити красу, непроминальне й буденне, щастя й страждання, добро та зло. Одне з помггних мiсць у лiрицi Яричевського посщае центральний евангельський образ - 1сус Христос, репрезентований у символшо-алегоричному й фiлософському аспектах. 1сус у BÏ3ÏÏ поета - синтезована концепщя людини й космосу, шлях до шзнання унiверсальних закошв буття. Звернення до цього образу зумовлювалося прагненням лiтератора знайти вщповда на болючi морально-етичнi, естетичнi, аксюлопчш питання своеï доби. На загал же, мiфологiчнiсть свiтогляду, характерну для ранньомодернютських пошукiв у лiтературi, можемо вважати прикметною ознакою iндивiдуального стилю Яричевського.
Поема в прозi «Каш» е одним iз найкращих «^блшних» творiв С.Яричевського. За Бiблiею, Каш - землероб, старший син Адама i Сви, який через заздрють пiшов на страшний злочин - убив свого молодшого брата Авеля, за що був проклятий Богом i затаврований особливим знаком -«кашовою печаттю». Цей бiблiйний мiф не раз ставав об'ектом художшх рецепцш в украïнськiй лiтературi («Повiсть минулих лгт», «Слово о збуренню пекла», поема «Смерть Каша» 1.Франка, «Авелева жертва» Ю.Шкрумеляка, твори Надiï Кибальчич, В.Тарноградського, В Сосюри, Б.Рубчака, 1.Жука,
B.Вовк, М.Ткача тощо). Вiн давав письменникам широкий простр для образного розв'язання численних етико-фшософських проблем. Тож
C.Яричевський представив i свою версда першого вбивства на землi.
Сюжет у звичайному розумшш цього слова в поемi вiдсутнiй. Його замшюе лапiдарна, проте емка характеристика «демошчноЬ) дiяльностi Каïна, який постае в образi «духу пекельноï злоби», чие серце роз'щае заздрiсть. Вiдкриваеться ж твiр майже iдилiчною картинкою земного раю, де люди, душi яких схожi на шати херувима, живуть у мирi й злагодi, та й самi вони подiбнi до ангелiв. Iдилiю руйнуе дух заздрошдв i злоби. Вiн посилае на землю свого поплiчника бiса з наказом чинити зло. Спокшне життя землян перетворилося на пекло: «В оливному гаю полилась людська тепла кровця: брат убив брата...
З оливного того гаю тшла мара червона, страшна, ненаситна... Коло не1' ступав ïï поклонник, ïï робгтник. Очг, що вже бiлками заходили, поглянули на нього, а дрижучГ, 6лгдг уста вимовляли його гм'я з прокльоном...» [Яричевський 1977: 254]. Каш виступае в Яричевського символом деспотизму, кроволиття, знаком першого на землi бунту проти Бога. Жертва Авеля в тдтекси твору прочитуеться як символ евхаристи, а його смерть - як пророкування смерт 1суса на хрестг Поет обстоюе тут насамперед загальнолюдськ гуманiстичнi цшностг I сприяе цьому релiгiйне свгшсприйняття, що було важливим складником гдейно-художнього синтезу в його творчостг Християнський свгтогляд диктував письменниковi гуманнiсть, повагу до ближнього, потребу ставати на захист скривджених, протидгяти злу й творити добро. Тим часом фгнальний акорд поеми - песимгстичний («I доселг ходить вгн, сильний, проклятий Каш...»). Як гз нашого погляду, це не стгльки увиразнюе домгнантну тональнгсть твору, скгльки вияскравлюе траггчний смисл авторського задуму, зв'язок евангельсько1' традици гз сучасною письменниковг дшснютю. Емоцгйну виразнгсть поглиблюють у поемг такг стилютичш засоби, як синонгмгчнг повтори й шверси. На загал, усг художньо-зображувальнг засоби, а це переважно епгтети, метафори та поргвняння, мають локальний характер i органгчно пов'язуються з усгею художньою системою твору з метою донесення провгдно1' где1' до читача.
У баладг «Опир» (1905) «катвський» мотив, так би мовити, переноситься на украшський грунт. Йдеться про цглком реальне братовбивство: 1ван, бажаючи заволодгти майном, отруюе свого брата Максима. Останнгй перетворюеться на упиря й п'е людську кров. I робитиме вгн це доти, «доки серце в грудях не вгдродиться, не ожие». Маемо справу з метаморфозою, яка закумульовуе два образи: той, що був до перетворення (Максим - дбайливий i вправний господар) i той, що утворився внаслгдок перетворення (Максим-опир). Як бачимо, метаморфоза пов'язуеться з образом, який «входить» до не1', i з тим, що «виходить» гз нег Метаморфоза тут - гррацгональний спосгб виходу
з глухого кута реальних життевих обставин, cnoci6 досягнення надзвичайно бажаного, необхщного для героя (помета за страшний злочин).
Iз-помiж традицiй, що ними живилася вггчизняна культура впродовж yciei ютори, особливе мiсце належить мiфологи стародавнiх грекiв. Перенесення ii на украшський грунт увиразнювало концепцiю духовно! близькост мiж стародавнiм свiтом i Кшвською Руссю, новiтньою Украшою, прихильниками яко! були в рiзнi часи М.Костомаров, П.Кулш, М.Драгоманов, Леся Украшка, С.Яричевський. Можна думати, що Яричевський вважав орiентацiю на грецьку мiфологiю важливою передумовою пiдвищення рiвня украшського письменства, одним iз способiв досягнення ним справжньо! мистецько! вартостi.
Як свщчать спостереження, С.Яричевський прагнув оновити форми й ритми украшсько! лiрики, вiдмежуватися вiд консервативних традицiй попередньо! вiтчизняноi лiтератури. У цьому - позасумшвне новаторство його поези. Лiрику та лiро-епос письменника можна вважати одним iз зразкiв аклiматизацii на укра!нському грунтi символiстськоi естетики. Слщ мати на увазi, що вш був поетом перехiдноi доби - вщ укра!нсько! класично! традицii, яку розвивав, до iмпресiонiзму, неоромантизму з його символютичними образно-стильовими тенденцiями. У творчост митця - попри традицiоналiзм -вiдлунюе притаманний модернiзмовi порубiжжя Х1Х - ХХ столiть «катастрофiчний для душi розрив з традищею» (Н.Зборовська).
Б1БЛ1ОГРАФ1Я
Гундорова 1997: Гундорова Т. ПроЯвлення слова. ДискурЫя раннього украшського модершзму: постмодерна iнтерпретацiя. - Львiв: Вид-во «Лiтопис», 1997. - 299 с.
Обломиевский 1973: Обломиевский Д. Французский символизм. -М.: Наука, 1973. - 272 с.
Яричевський 1977: Яричевський С. Твори: В 2-х т. - Т.1./ Подготовка текста, вступна стаття та примггки Магдалина Ласло-Куцюк. - Бухарест: Вид-во Критерюн, 1977.- 302 с.
SUMMARY
In the article an attempt to study the style model of the Pre-Symbolism of the end of the XIX - the beginning of the XX century in the Ukrainian poetry was
made. The field of the special study is the creative heritage of Jarychevsky. Attention is also paid to the formation and esthetic nature of creative heritage of the writer in its complexity and individual unique character. The thematic and compositional levels help to better reveal the development of the author's poetic style.
