CC BY
16
V. Volonits
THE GREEK MERCHANTS IN MARIUPOL FOREIGN TRADE IN THE XIXth
CENTURY
The reorganizations in the social and economic sphere conducted by the government in the XIXth century promptly affected the social and economic development of the cities, first of all of the Southern guberniyas and turned little agrarian and handicraft settlements into industrial and trade centers. These changes are traced particularly vividly in the development of the North Prychornomorye and Pryazovye region cities.
The article proves the fact that Mariupol merchants' capital scarcity and practically complete absence of the merchant marine in the port city caused predomination of the foreign merchants. The Greek trading firms occupied an influential position in the local navigation development. Grain purchase price in Mariupol was twice as low as in Odessa. As a consequence the foreign firms tried to control the entire mediation mechanism that provoked disapproval of Mariupol merchants. It was only in 40ies of the XlXh century when a small number of Mariupol Greek merchants entered the international market - Olexandr Kharadzhayev, Ivan Chebanenko, Ignaty Gozadynov, Mykola Lagofetov. They established procurement centers in villages and uyezds, every of them had stone warehouses on Mariupol wharf, and some even had little sailing vessels for grain shipping.
However exactly in that period an unceasing shrinkage of grain trade from Mariupol began. That was caused by the competition of the merchants from other Pryzaovye and Prychornomorye region cities (Berdyansk, Mykolayiv) which were granted privileges. Also it was called forth by the Crimean war of 1853-1856 during which trade operations had been suspended and the American grain entering the European market in the last third of the XIXth century.
In 1880ies the volume of grain trade noticeably decreased and the Jewish trade houses took the lead replacing the Greek and Italian firms. Removed from the export grain trade the local Greeks turned their attention to the retail trade, local grain trade, real estate and non-commodity trade (cafés, eating houses and inns).
Key words: Mariupol, Greek merchants, grain trade, navigation.
РЕЦЕНЗЕНТИ: Гедьо А.В., дл.н., проф.; Молчанов В.Б., k.í.h., с.н.с.
УДК 930.1(438): 929Сагайдачний (045)
О.М. 1саенко
ПОСТАТЬ ПЕТРА САГАЙДАЧНОГО В ПОЛЬСЬКШ 1СТОРЮГРАФП ДРУГО1 ПОЛОВИНИ ХХ СТ.
У cmammi висвтлюеться питания польськог icторюграфп юнця 40-х - 80-х рр. ХХ ст. щодо втськово-полтично'г óimbHOcmi Петра Сагайдачного. Проаналiзовано вiдображення образу Петра Конашевича в польськй icторюграфп чаав Польськог Народноi Рреспублти. Висвтлено погляди вiдомих польських icториюв Л. Подгородецького, Я. Паевського, З. Вуйцика, В. Серчика.
Ключовi слова. Польська icторiографiя, постать Петра Сагайдачного, Московська кампатя, Хотинська втна, полтична орieнтацiя.
Польська iсторiографiя друго! половини ХХ ст. вщображала складнi полгтико-iдеологiчнi процеси, якi вiдбувалися в кра!ш. Висвiтлення польськими iсториками постав Петра Конашевича Сагайдачного, як i взагалi теми козацтва, знаходилось в залежносп вiд кiлькох чинникiв. По-перше, зберiгалася певна мiфологiзацiя козацько! проблематики, що була притаманна першiй половиш ХХ ст. та «практичнють» польсько! юторично! науки, повязана з втшенням пропагандистсько-виховно! функцп ютори [1, с. 260]. По-друге, мала мюце залежнють вiд комунютично! щеологи, перехiд до класового принципу вивчення ютори, що вимагав перегляду методолопчних орieнтирiв.
1нтерес польсько! юторюграфи до постатi П.Сагайдачний пов'язаний з вшськово-полiтичними процесами Речi Посполито! початку XVII ст., адже козацький ватажок був вщомий своею участю у вiйнах, яю вела Польща в зазначений час. Постать П. Сагайдачного не отримала спещального висвгтлення у польських дослщниюв цього перiоду, але гетьман згадувався майже в уах творах, присвячених ютори схщних кресiв Речi Посполито'1 першо! чвертi XVII ст. В юторичнш лiтературi ми можемо знайти iсторiографiчний аналiз поглядiв польських юториюв на укра!'нське козацтво, але вщсутне висвiтлення поглядiв постатi Петра Сагайдачного, що й обумовило актуальнють дослщження. Тому, метою даного дослiдження стало проаналiзувати погляди польських iсторикiв стосовно постав видатного гетьмана.
Одним з авторiв, що зосередив увагу на вивченш ютори укра!'нських земель був Лешек Подгородецький. 1сторик характеризував Петра Сагайдачного як вшськового ватажка, одного з найвизначшших козацьких лiдерiв в контекст аналiзу дiяльностi козакiв та польського вшськово-полгтичного життя [5, с. 248]. Коротко, в традицшному русл вiн розкрив питання походження майбутнього гетьмана з дрiбноi шляхти з пщ Самбора, вказав на навчання в Острозькому колегiумi але вщмгтив: «...widoczшe szabla i коп Ьу1у ти milsze od ksi^zek._Tu ^ szeregach zaporoskich) wykazal niezwykle zdolnosci» [4, с.163].
Хронологiчно дослiдник вперше згадав Петра Конашевича в подiях 1616 року як ватажка козацького походу на Кафу [4, с. 115]. Але тзшше уточнював, що П. Сагайдачний був керiвником кшькох вдалих морських походiв, якi напружували стосунки з Портою [4, с. 163]. Першою спробою приборкання козацько! сваволi вчений вказав органiзацiю реестрового козацтва, тзшше були численш постанови, а в часи П. Сагайдачного з'явилася якюно нова форма польсько-козацьких вщносин. 1617 та 1619 року мiж укра!'нським козацтвом у особi Петра Конашевича i польським урядом було укладено угоди.
Згщно думцi Л. Подгородецького, П. Сагайдачний займав пропольську позицш, завдяки чому було пщписано у 1617 р. Вшьшанську угоду, яка обмежувала козацький реестр на 1 тис. оаб. Та вже через рш угода була фактично анульована i козаки тшли в Московський похщ, де П. Сагайдачний отримав велику славу [5, с. 239]. Пюля походу було пщписано нову угоду, яка встановлювала реестр на 3 тисячi козаюв i викликала незадоволення Конашевичем з боку козакiв ^ як наслiдок, частина !х обрала гетьманом Я. Бородавку, з яким вони ходили у море [5, с. 244].
У похщ на Москву, за даними Л. Подгородецького, тшло 30 тисяч козаюв, юторик пщкреслював, що !х жорстокiсть по вщношенню до мешканцiв Московп пщштовхнула царя Михайла до пiдписання мирно'! угоди [4, с. 162]. 1сторик критично характеризував польську полгтику, пишучи, що козаки стали не потрiбнi пюля Московсько! кампани 1618 р. [4, с. 163].
Розглядаючи реформаторську дiяльнiсть гетьмана щодо козацького вшська пiсля Московсько! кампанГ!, треба взяти до уваги теорш Л. Подгородецького про етапи
25
розвитку козацько' оргатзацп. На його думку, в козацькому середовищi спочатку було бшьшють шляхти, але з часом кшькють ii меншае i запорожцi поступово ставали «hultajstwem chlopskim», особливо пiсля Московський вшн початку XVII ст. [5, с. 226]. На погляд вченого, саме це змусило Петра Конашевича спрямувати свою енергш на перебудову вшська i перетворити козацькi ватаги на дисциплшоване вiйсько [4, с. 163].
Л. Подгородецький не висвгглював участь П.Сагайдачного у вщновленш православно' iерарxii, iнiцiатором яко' був патрiарх Феофан: «zorganizowal nielegaln^ hierarchies prawoslawn^» [5, с. 245]. Феофан настро'в козаюв ворожо до Польщi i не пустив ix у Цецорську кампанш. На думку дослiдника, С. Жолкевський очжував козакiв пiд Цецорою, i саме ix вiдсутнiсть стала одтею з причин поразки [5, с. 164; 4, с. 245].
Аналiзуючи поди Хотинсько' вiйни, iсторик вiдзначав, що тiльки козаки могли урятувати Рiч Посполиту. В цих умовах П. Сагайдачний вiд iменi козакiв тсля наради з православними iерарxами поставив умову визнати православну iерарxiю i погрожував здiйсненням шляхетських погромiв [5, с. 246]. Вчений писав, що козаки тд проводом Я. Бородавки, не очжуючи результат, переговорiв почали грабунки маетюв польських феодалiв. Саме цей аспект, а також звинувачення «o nieudolne dowodzenie podczas pzemarszu przez Moldawie^» були використанi як тдстава для страти гетьмана Я. Бородавки у вшськовому таборi тд Хотином [5, с. 247]. Переговори проходили в липш 1621 року, внаслщок чого, як вказав юторик, король Сигiзмунд III призупинив виконання едикту щодо визнання православно! iерарxii ворожою i затвердив П. Сагайдачного гетьманом Вшська Запорозького [5, с. 247]. Цей факт мав виключне значення бо це було перше визнання керiвника реестрового вшська гетьманом, що переводило його в якюно новий статус.
За вщомостями Л. Подгородецького козацьке вшсько тд Хотином налiчувало 2025 тисяч козаюв [5, с. 247]. В украшськш юторюграфи надаеться цифра близько 40 тис. оаб [2, с. 141]. Польський юторик визнавав важливють учасп козацького вiйська для отримано' перемоги, хоробрють козакiв, яку визнавали i турецькi, i польськi автори. В цшому iсторик змалював нейтрально-позитивний образ козацького ватажка, але мабуть не мш знайти йому вщповщного мюця у власнiй концепци козацько' ютори.
Серед найвидатнiшиx знавцiв козацько' проблематики в польських наукових колах вважаються З. Вуйцик та В. Серчик. В хронолопчному i методологiчному аспектах наукова спадщина З. Вуйцика належить до польсько' юторюграфи 70-80-х рр., у його працях ще вщчутний вплив iдеологiчного тиску. Дослiдницьку дiяльнiсть В. Серчика вiдносять до перших спроб переосмислення юторичного контенту в межах ново' польсько' юторюграфи, яка формувалася у 80-х рр. тд впливом полгтичних перетворень.
1сторична концепцiя З. Вуйцика розкривала юторш козацтва початку XVII ст. ^зь призму ютори Речi Посполито', з переважанням уваги до дипломатичних та мiжнародниx чинниюв при висвiтленнi подiй. З. Вуйцик писав про помилкову i непослщовну полiтику урядових кiл, яка базувалась на спробах взяти тд контроль i обмежити козацьку силу репресивними заходами. Але у разi потреби у вшськовш силi керiвництво кра'ни порушувало власнi постанови: «odstepowano od polityki represji i rozpoczynano «glaskanie» niesfomych Zaporozcow. Z chwila za^^zenia wojen wrocono do dawnej polityki» [8, с. 23]. В такому ракурс подаш вiдомостi про гетьмана П. Сагайдачного. Вперше iсторик згадував видатного гетьмана у 1616 рощ як керiвника козацького походу на Кафу, який був, на думку вченого, найзначтшим в добу «геро'чних морських поxодiв» [8, с. 25].
Значу увагу дослiдник присвятив аналiзу польсько-козацьких угод 1617 та 1619 роюв, де висвiтлював непослщовнють полiтичного курсу польського уряду. Обмеживши козацькi права та визначивши реестр одтею тисячею козакiв в 1617 рощ, через рш польськi урядовщ фактично нiвелювали власну постанову i дозволили набирати козацькi загони - на допомогу Владиславу тд Москву тшло 20 тисяч осiб. Постанова 1619 року так само, але вже з козацького боку не виконувалась. Пщписував цю угоду П. Сагайдачний, якого юторик назвав авторитетним гетьманом [8, с. 25].
1сторик був одним з небагатьох, хто вважав, що тд Цецорою гетьман С. Жолкевський очiкував козакiв. Причиною вщсутносп П. Сагайдачного пiд Цецорою, на думку З. Вуйцика, став вплив патрiарха Феофан, що перебуваючи у Киевi 1620 року займався справою вщновлення православно! Герархп. Як вказував юторик, для Феофана головним ворогом була Польща, а не Туреччина, а тому козаки, «ktorzy zawierali cos w rodzaju sojuszu z Kosciolem wschodnim nie mogli spieszyc na ratunek znienawidzonym Lachom» [8, с. 25]. Наступного року при новому спалаху польсько-турецького конфлшту, П. Сагайдачний висунув перед королем вимоги щодо визнання православно! Герархи. У фактичному матерiалi е розбiжностi у кiлькiсних показниках козацького вшська пiд Хотином. За даними З. Вуйцика та «kompetentnych historykow polskich», козацька армiя, яку привiв тд Хотин Петро Конашевич налiчувала 25 тисяч оаб, на думку юторика, це було вiдбiрне козацьке вшсько [8, c. 26].У питаннi вшськових дiй, дослiдник, вiддаючи належне козацьким формуванням, навiв цитату вiрменського юторика з Кам'янця, що писав про виключну роль козаюв пiд Хотином.
В низщ праць на тему козацтва i його вiдносин з Польщею, що з'явилися у 70-т рр. значне мiсце належало свого часу працям В. Серчика. Вш презентував польську державницьку позищю, В XVII ст. козаки, зокрема реестров^ стали ноаями ще! «panstwowosci ukrainskiej», яку репрезентували козацькi гетьмани, починаючи з Петра Конашевича Сагайдачного. [7, c. 7]. Вони претендували на представницьку функщю в краю, тим бГльше, що на той час ходили чутки про надання автономи частит Речi Посполито! [7, с. 7]. ПвдгрГвала цей конфлiкт i полiтика корони, яку В. Серчик назвав непослщовною [7, с. 153].
В такому ракурс iсторик аналiзував i постать Петра Сагайдачного. Вчений характеризував козацького ватажка як непереачну особистють, вважав його учасником походiв у молдавськi землi i Лифляндш, керiвником козацького походу 1616 року, внаслщок якого Петро Конашевич отримав величезний авторитет й вагу [7, с. 166]. Висвгглюючи ВГльшанську комiсiю 1617 року iсторик вважав пщписання угоди компромiсом, прийнятим завдяки пропольськш полiтицi гетьмана П. Сагайдачного [6, c. 97; 7, с. 167]. З точки зору дослщника, наслщками угоди на украшських теренах було виникнення великих бщняцьких мас, як прагнули волi i трофе'1'в, а отже, дуже швидко умови угоди були порушен [7, с. 167]. Московську кампатю 1618 р. юторик аналiзував бiльше в соцiальному та полГтичному аспектах, нiж у вшськовому. П. Сагайдачний, за висловом В. Серчика, «nie gorzej poczynal sobie» на московських теренах, та самовольно захоплював мiста [6, с. 98]. Разом з тим, дослщник писав про велику радють в польсьюм таборi вiд появи козакiв, i зауважував, що саме тодi Владислав надюлав Петру Конашевичу булаву, корогву i барабани, а отже визнав його статус гетьмана [7, с. 183]. Наслiдками Московсько! кампанГ! стали намагання приборкати козаюв, що призвело до демонстрац11' сили 1619 року на рГчщ Роставищ, коли проти вГйськ гетьмана С. Жолкевського виступило десять тисяч козаюв Гз артилерiею. За участю П. Сагайдачного була тдписана угода на умовах, близьких до ВГльшанських. Пщписання Роставицько! угоди, на думку В.Серчика не тГльки призвело до конфлГкту у козацькГм середовищГ, але й спричинило радикалГзащю дГй самого П. Сагайдачного, який 1620
27
року вiдправив посольство до Москви. Як писав дослщник, водночас гетьман С. Жолкевський цшковито позбавлений козаюв потерпав пiд Цецорою, i смерть коронного гетьмана була до певно!' мiри наслiдком полiтики Речi Посполито!' щодо козацтва [6, с. 99].
Висвгтлюючи польсько-козацькi переговори, що передували Хотинськiй кампанп 1621 року дослщник дшшов цiкавих висновкiв. На вщмшу вiд украХнсько!' iсторiографГi, юторик писав, що король Сигiзмунд III затвердив гетьманський титул П. Сагайдачного, але не погодився на затвердження православно!' iерархii. Водночас, щоб заохотити козаюв на службу, патрiарху Феофану за посередництво у справi було общяно королiвське пiдтвердження новостворено!' православно'1' iерархii [6, с. 99]. 1сторик проаналiзував вiйськову кампанiю, не видшяючи окремо!' ролi Петра Конашевича, але вщдаючи належне дiям козацьких загошв. Говорячи про смерть видатного гетьмана, В. Серчик вказував, що в польських колах смерть гетьмана сприйнято як втрату единого прибiчника угоди козацтва iз Рiччю Посполитою.
Загалом юторик сприймав постать Петра Сагайдачного у межах власно!' юторично!' концепци: «С1а panstwa polskiego powstanie Kozaczyzny Ьу1о wieíc niemal od pocz^tku ршЫетет wewnítrznym. Wszelkie srodki i те^у, kt6re zastosowano dla jego rozwiaízaшa, odpowiadaly takiemu pojmowaniu sprawy» [7, с. 6]. Вщповщно пропольська спрямованють полiтики Петра Конашевича в повнш мiрi вписувалась в цю концепцш i гетьман постав в працях В. Серчика не як представник окремо!' суспшьно!' спiльноти, а як громадянин кра!'ни, що намагався знайти шляхи врегулювання суспiльного конфлiкту.
1978 року було видано працю Я. Паевського. «Bunczuk I koncerz: Z dziejow wojen ро^ко-ШгескюЬ» що висвгтлюе iсторiю польсько-турецьких воен. Козацтво представлено в концепци iсторика як частина державного мехашзму. Вiддаючи належне хоробросп i мужностi козакiв, !'х вшськовим якостям, iсторик не визнавав за козацтвом перюду до Хмельниччини сощально-оргашзуючо!' функцп.
Я.Паевський не придiлив окремо!' уваги постатi Петра Конашевича. 1сторик називав його виключно отаманом i найбiльшоi уваги надавав козацькому полководцю в подiях Хотинсько!' кампанГ'. Вперше ми зустрiчаемо згадку про П. Сагайдачного при аналiзi причин поразки пщ Цецорою, однiею з яких стала вщсутнють козакiв на полi битви. Цецорська кампанiя висвiтлена юториком не суто як польсько-турецький конфлшт, а в контекстi европейсько!' политики. Напередоднi вiйни в украiнськi землi прибув з таемною мiсiею вщ Москви та Туреччини патрiарх Феофан. Вш був провiдником антипольських штриг Москви, що була зацiкавлена у польсько-турецькш вiйнi. Саме його вплив як православного владики та аптацшна робота призвели до вщсутносп П. Сагайдачного пщ Цецорою.
Вивчаючи хщ Хотинсько!' кампанГ! Я.Паевський описував тактику ведення бойових дш. Як писав свого часу В.Щербак, польсью юторики прагнули «всiляко применшити роль козаюв у перемозi над султаном Османом II» [2, с. 140]. До певно'1 мiри це стосуеться i Я. Паевського. В цьому контексп польський юторик лише констатував прибуття козаюв пiд проводом Петра Сагайдачного пщ Хотин. Вказуючи на iснуючi протирiччя у польськiм станi, писав, що Конашевич Сагайдачний був допущений до обговорення стратеги i тактики ведення бойових ди iз якими не завжди погоджувався [3, с. 99]. В процеа висвгтлення вшськово!' кампанii, iсторик, придiлив головну увагу дiям польських пiдроздiлiв, i в меншш мiрi - козацьких загошв. Автор вщзначив кiлька атак запорожщв, вказав, що у критичний момент на вшськову раду 18 вересня запросили i козацьку старшину на чолi з Петром Конашевичем та, що
найсильнiшi атаки туркiв були спрямоваш саме на позицГ! козаюв i лiсовичкiв [3, с. 101].
Пщводячи пiдсумки вивчення польсько! юторюграфи постам Петра Сагайдачного можна вiдмiтити поступове формування головних рис, яю отримало коло питань пов'язаних iз особистютю видатного гетьмана. Вже у Л. Подгородецького з'явилася критика польсько! полгтики стосовно схщних кресiв на початку XVII ст. Вщповщно дп П. Сагайдачного в юторика розглядалися як спроба знайти виршення суспiльного конфлшту. Вiйськовi реформи отримали iнтерпретацiю як спроба повернути козацькш спiльнотi елементи шляхетського духу. В цшому юторик змалював нейтрально-позитивний образ козацького ватажка хоча в поглядах Л. Подгородецького вщчутна невизначенють в оцшках дiяльностi видатного гетьмана.
З. Вуйцик аналiзував постать Петра Сагайдачного в ракурс суспiльно-полiтичних впливiв. Саме його авторитет дозволив тдписати польсько-козацькi угоди i сподiватись на !х виконання. 1сторик поставив питання про балансування Петра Конашевича мiж релiгiйними вимогами (а фактично нащональними потребами) i обов'язками перед державою.
В. Серчик придшив найбiльше уваги постатi П. Сагайдачного. Фактично саме вш остаточно сформував позитивний образ Петра Конашевича як компромюного полгтика, що домагався врегулювання суспшьного конфлiкту, але не отримав порозумшня суспiльних реалiй в урядових колах.
Я. Паевський з точки зору польсько! вшськово! ютори придшив постав П. Сагайдачного незначну увагу, вважаючи козацького ватажка виключно отаманом, одним iз багатьох. Водночас продовжив критику внутршньо! полгтики Речi Посполито!, яка сама формувала козацьку проблему в кра!ш. Разом з тим Я. Паевський писав про сприйняття козаюв тодiшнiм суспшьством (а не тiльки урядовими колами) не лише як негативного чинника, але й як союзника. I велика заслуга була в цьому П. Сагайдачного. Разом з тим в пращ дослщника залишилася тенденщя приниження ролi козаюв i зокрема Петра Сагайдачного.
В дослщжуваний перюд характерним явищем стала критика политики польських урядових кiл стосовно козацтва, визнання останнього сощальним чинником. Постать П. Сагайдачного отримала нове забарвлення як компромюного полгтика, що намагався знайти порозумшня в польсько-козацьюм конфлжт^ з'явилася трактовка патрiарха Феофана як полЬично!, а не лише релЫйно! постатi, що впливала на Петра Сагайдачного .
Сучасний стан дослщжень постатi видатного гетьмана ще залишае багато вщкритих питань та суперечностей. 1сторична ретроспекщя викликае потребу пошукiв конструктивного дiалогу та тiснiшоi спiвпрацi iсторикiв обох кра!н.
Список використано1 л1тератури.
1.Руда О. Формування iсторiографiчного образу укра'нського козацтва в польськiй iсторичнiй думщ / О. Руда // Укра'на - Польща: iсторична спадщина i суспiльна свiдомiсть: зб. наук. праць / вщп. ред. М. Литвин; Нащональна академiя наук Укра'ни, 1нститут укра'нознавства iм. I. Крип'якевича. - Львiв, 2010 - 2011. - Вип. 3 -4. - С. 250 - 267
2.Щербак В. О. Укра'нське козацтво: формування сощального стану. Друга половина XV - середина XVII ст. / В. Щербак. - К., 2000. - 300с.
3.Pajewski J. Bunczuk I копсеге: Z dziejow wojen polsko - tureckich / J. Pajewski. -Warszawa, 1978. - 334 s.
4.Podhorodecki L. Sicz Zaporoska / L. Podhorodecki. - Wyd. 2-е. - Warszawa, 1970. -305 s.
5.Podhorodecki L. Zarys dziejow Ukrainy. 2 t. / L. Podhorodecki. - Warszawa, 1976. -T.1. - 312 s.
6.Serczyk W. Historia Ukrainu / W. Serczyk. - Wyd 2-e. - Wroclaw - Warszawa -Krakow, 1990. - 519 s.
7.Serczyk W. Na dalekiej Ukrainie: Dzieje kozaczyzny do 1648 roky./ W. Serczyk. -Krakow - Warszawa, 1986. - 375 s.
8.Wojcik Z. Wojny kozackie w dawnej Polsce. Dzieje narodu i panstwa polskiego / Z. Wojcik. - Krakow : Krajowa Agencja Wydawnicza, 1989. - 87 s.
Стаття надшшла до редакци 29.05.2015 р.
O.M. Isaienko
THE FIGURE OF PETRO SAGAIDACHNYI IN THE POLISH HISTORIOGRAPHY OF THE SECOND HALF OF THE TWENTIETH CENTURY
This paper addresses the issue of the Polish historiography of the late 40s' - 80s' years of the 20th century with regards to Petro Sagaidachnyi's military and political activities. In the focus of this paper are the viewpoints of eminent Polish historians L. Podgoretskyi, Ya. Payevskyi, Z. Vuitsyk, V. Serchik. These scholars' characterization of Petro Konashevich Sagaidachnyi inherited from the tradition of mythological portrayal of Cossackdom, their writings have a certain degree of ideological bias. The hallmark tendency was that of diminishing Cossacks' historic importance, Petro Sagaidachnyi's historic role in particular. The figure of Petro Sagaidachnyi received little attention, while the majority of historians considered him to be an attendant to the Polish crown and gave the respective characteristics of him.
L. Podgoretskyi characterized Petro Sagaidachnyi as one of the most important Cossack leaders who was loyal to Poland and whose effort was that of reforming Cossack military force. While pointing to the destructive influence of Cossacks, L. Podgoretskyi did not state his own view of Petro Sagaidachnyi's historical role.
Z. Vuitsyk analyzed Petro Sagaidachnyi's figure in the context of social and political relations. It was the authority of Petro Sagaidachnyi that had allowed to sign the first documents of concurrence between Poles and Cossacks and to hope for this concurrence to be observed, which was the beginning of the new format of social relations.
Among the historians, V. Serchik paid most attention to Petro Sagaidachnyi's figure. V. Serchik gave a positive characteristic of Petro Sagaidachnyi as of a compromising politician who represented not a separate social community but society as a whole and who, as a citizen, tried to solve the social conflict but did not receive understanding of the social reality in the government.
Ya. Payevskyi considered Petro Sagaidachnyi to be one of the numerous Cossack leaders in the context of wars between Poland and Turkey whose role was that of a military commander but not of a political figure.
The analyzed period was characterized by criticism of the internal policy of the Polish government, Cossacks were acknowledged to be a social factor, Petro Sagaidachnyi's figure received a new coloring as of a compromising politician who attempted to solve the conflict between Poles and Cossacks.
Key words. Polish historiography, Petro Sagaidachnyi's figure, Moscow campaign, Khotyn war, political orientation.
РЕЦЕНЗЕНТИ: Романцов В.М., дл.н, проф.; Задунайський В.В., дл.н., проф.
