CC BY
169
УДК 811. 161. 2’276. 6: 34 (045) Лариса Хохрякова ОСОБЛИВОСТІ НОРМАТИВНОГО НАГОЛОШУВАННЯ ФАХОВОЇ ЛЕКСИКИ (на матеріалі юридичної термінології)
Юрист - це особа, яка володіє юридичними знаннями законодавства, уміннями і навичками застосування їх у практичній діяльності, має справу з людьми, з їх поведінкою , з різними соціальними явищами, обставинами, які оцінює, керуючись законом, нормами права. Успішне виконання ним професіональних обов’язків передбачає постійний контакт з людьми, тобто комунікативну діяльність. Тому сучасний юрист, як і будь-який інший фахівець, повинен не тільки володіти ґрунтовними знаннями, а й виявляти високий рівень мовно-комунікативної компетенції, зокрема, дотримуватися основних літературних норм у професійній діяльності (орфоепічних, акцентуаційних, лексичних та фразеологічних, морфологічних, синтаксичних тощо). Опанування норм літературної мови сприяє підвищенню культури мовлення, формує відповідний мовний смак [1, с. 12].
Професійна діяльність юриста (прокурора, судді, адвоката, слідчого тощо) тісно пов’язана з усним мовленням. Саме воно зумовлює особливості підготовки майбутніх спеціалістів-юристів, у структурі якої акцентологія цілком закономірно посідає місце обов’язкової складової. Порушення акцентуаційних норм (правильного наголошування) призводить до закріплення ненормативного наголошування більшості фахової термінології і, як результат, до мовної безграмотності й неохайності. А будь-яке ненормативне відхилення від літературної мови не сприяє авторитетові фахівця. Цим явищем і зумовлена актуальність даного дослідження.
Мета статті - ознайомити майбутніх спеціалістів, а також фахівців у галузі права з особливостями й окремими закономірностями нормативного наголошення фахової лексики.
Наголос належить до найпомітніших прикмет усного фахового мовлення. Вирізняють словесний і фразовий наголос. До фразового належить наголос акцентної групи ( поєднання повнозначного і службового слова), синтагматичний (наголос групи слів, найтісніше пов’язаних за змістом), логічний (особливе виділення голосом якогось слова в реченні) та емфатичний наголос (наголос емоції слова). Проте ми розглянемо специфіку словесного наголосу - « виділення складу в слові посиленням голосу або підвищенням тону» [2, с. 45]. Виділення одного зі складів відбувається трьома способами: підвищенням тону, посиленням голосу, збільшенням тривалості звучання [2, с. 46], з яких перші - є основними, а другий і третій - відіграють допоміжну роль.
Сучасний стан орфоепічної культури в професійному спілкуванні, на жаль, украй незадовільний. Прикро вражає те, що чимало фахівців не вміє правильно наголошувати ні загальнонаукову, ні вузькоспеціальну
термінологію. Це пов’язано насамперед із тим, що наголос в українській мові не є фіксованим, тобто закріпленим за якимось складом у слові, як, наприклад, в англійській, чеській, угорській, естонській, шведській, норвезькій мовах - на останньому , у польській - на передостанньому, а в французькій, вірменській, узбецькій - на останньому [3, с. 19]. Так, досить часто можна почути : боїетень, квартал, довідник, український замість нормативних бюлетень, квартал, довідник, український.
Порушення акцентуаційних норм бувають викликані впливом інших мов (російської, польської, румунської, угорської тощо), місцевих говірок, а також можуть бути пов’язані з відсутністю навичок нормативного наголошування.
Словесний наголос української мови привертав увагу багатьох мовознавців ще на початку ХХ століття та й у наступні роки (Л.А.Булаховський, В. М. Русанівський, М. М. Пилинський, В. Н. Винницький, М. І. Погрібний, С. І. Головащук, М. М. Пещак, П. Дудик, А. П. Коваль, Л.І.Мацько, З. О. Мацюк та ін.).У своїх дослідженнях вони вказували на системність у наголошуванні слів різних частин мови (іменників, прикметників, числівників, займенників, дієслів, прислівників, прийменників, сполучників, часток і вигуків), наявність певних закономірностей [4, с. 12-70, 71-97, 97-99, 99-103, 1104-134, 134-154, 154-157].
Закономірності наголошування зумовлюють правила наголошування, які поширюються і на лексику, що вживається в професійній діяльності правників. Аналіз наголошування термінів (загальновживаних та вузькоспеціальних), вміщених у юридичній енциклопедії Національної академії наук України, Інституту держави і права імені В.М.Корецького, у новому тлумачному та орфоепічному словниках української мови дає підстави зробити такі висновки.
1.У двоскладових іменниках чоловічого роду, які в однині мають наголошений перший склад, у формі множини наголос пересувається на останній склад: круг - округи, вксель - векселі, псспорт - паспорти '. Таке наголошування наявне у всіх відмінкових формах: округв, округам, округами,
в округа:. Водночас є немало іменників, які мають нерухомий наголос: понов -понови, злЧин - злЧини, дказ - досази, дпит - допити, дпуск - допуски, огляд - огляди.
Рухомий наголос часто мають і трискладові іменники, які в однині мають наголошений перший або другий склад, а в множині функціонують з наголошеним закінченням: інспктор - інспектори, дирктор - директори, дізнава - дізнавачі,позивт - позивачі. Але ця закономірність поширена не на всі трискладові слова: прокурф - прокурфи, протоко - протокоіи, кредитф
- кредитфи, документ - докумнти, застугник - застугники .
2. В іменниках з префіксом ви- наголос падає на префікс: вшлик, виуп, вигадок, вислуга, вимка, втиска, вгнахід, витримка, виснага, але: вимова, вшода і вигода.
Так само наголошений і префікс по- у словах: посвідка, позначка, попичка., поділка.
3. Слід звернути увагу на наголошення віддієслівних іменників середнього роду на -нн(я), частина яких активно функціонує в науковому та офіційно-діловому стилях, а значить - і в фаховій мові. У більшості випадків такі іменники зберігають наголоси тих дієслів, від яких вони утворені. Це може бути наголошення на корені: дЯти - дЯння, доковувати - доковування, ввозити - ввезення, вводити - введення. Також подібні іменники можуть мати наголошений суфікс: читати - читання, відмивати - відмивання, покарати -покарання, бронювати - бронювання, пізнати - пізнання, подати - подання, відати - видання, поєднати - поєднання .
Іменники, утворені від дієслів з наголошеним префіксом, наприклад, з префіксом ви- , мають, як правило, наголошений префікс: виселити -виселення, вжлати - вислання, втравити - виправлення, вирасти -викрадення, вфахувати - вирахування, витлумачити - витлумачення, виснажити - виснаження. Такі іменники переважно означають завершену дію. Якщо ж іменники називають незавершену дію чи процес, наголос у них падає на корінь незалежно від того, як наголошене відповідне дієслово: видужувати
- видужування, визискувати - визискування, допитувати - допитування, освдчувати - освдчування.
4. У складних іменниках-термінах (композитах) здебільшого
наголошується друга частина слова: правосуддя, правоздатність,
правомірність . З деякими основами таке акцентування становить правило, наприклад: -від (водопровід, газопровід, нафтопровід, трубопровд), -пад (листопад, водопсд)), -зем (глинозм, кремнезем).
Іноді наголос падає на сполучний голосний або кінцевий голосний першої частини слова: добродій, чорнозем, чорнослив .
У деяких складних словах ставиться , крім основного, побічний наголос: во'левшвлення, самоврядування, землекористування, держа'вотвфення .У термінах, що пишуться через дефіс, функціонують два головні наголоси: норматгено-правовш акт, судово-медшна експертиза, кримінсиьно-процесуаіьний кодекс, житмво-комунтьні послуги, виправно-трудовий кодекс.
Складні іменники-терміни, що означають назви вимірювальних приладів, а також інших лабораторних приладів з другою частиною -метр мають основний нерухомий наголос на інтерфіксі (з’єднувальному голосному звукові): гаометр, озоометр, радіометр, хронометр, віброметр,
бактометр. Виняток становлять слова вольтметр, альфаметр. Якщо ці іменники означають назви мір, то наголос падає на -метр: дециметр, декаметр, кілометр, кубометр.
Складні іменники-терміни на позначення сукупності відповідних методів вимірювання, системи дій мають основний нерухомий наголос на другій частині -метрія: антропометрія, фотометрія, хронометрія,
спектрофотометрія. Змінюючи відмінкову форму цих слів, не можна змінювати місце наголосу: антропометрія - антропометрії, антропометрією .
У термінах-іменниках з другою частиною -графія, -логія наголошується перший склад другої частини: порнографія, деонтологія, віктимологія, графологія. , а в іменниках з другою частиною -скопія - передостанній склад : гібітоскопії, піроскопії, дактилоскопії, еджескопя . Таке наголошення зберігається у всіх відмінкових формах цих слів.
5. Серед юридичних термінів багато слів, запозичених з латинської.
грецької, французької, німецької та інших мов, ознаками яких виступають специфічні префікси та суфікси. У термінах на -ія сучасна акцентуаційна норма української літературної мови припускає наголос як на третьому від кінця складі (власне юридичні терміни): юстиція, апелііія, аболція, колгія, санкція, верифікація, віндикація, касаці я, так і на передостанньому складі (математична, біологічна, медична термінологія): симетрії, анестезії,
ейфорії, ентомофілії, неврастенії, пандемії, шизофренії , наркоманії.
Іменники-терміни на -аж, -ор, -ізм, -изм, -ист мають наголос на суфіксі: арбітраж, шантаж; дебітф, кредитф; легітимізм, вандалім;волюнтаргіім, гангстерам; на -ер - на корені: бфтер, брокер , але контролр, дублр ; на -ика - наголос падає на третій від кінця склад: балістика, діагностика, камералстика. У відмінкових формах наголос сталий, окрім слів на -аж: арбітражу, арбітражем; шантажу,шантажем
6. У фаховій лексиці юристів вживається немало слів, у яких наголос служить засобом семантичної диференціації. Серед них іменники усіх трьох родів (чоловічого, жіночого, середнього).
Іменники чоловічого роду, у яких наголос виступає засобом розрізнення їх значень, поділяються на кілька типів.
• Префіксальні безсуфіксні іменники: заклад (установа) - закла) (парі); зхват (захоплення) - захват (дія; ширина робочого ходу машини); привід (причина) - привд (дія); перепад (текст, переданий іншою мовою) - перекла) (верхня частина кріплення в шахтах); переізд (місце переправи) - перезд (переїжджання); змір (задум, намір) - замр (замірювання); прострії (медичний термін) - простріл (дія).
• Іменники з суфіксом -ник: розвдник (той, хто займається розвідкою або перебуває у розвідці) - розвідни (фахівець з розводки пилки); зимвник (людина, дослідник) - зимівнік (приміщення для бджіл.
• Іменники з суфіксом -ок: пдсумок (результат) - піду мок (сумка для патронів); недоносок (старий недоношений кимсь одяг чи взуття) - недоносок (передчасно народжена дитина).
• Іменники, з яких один український, а другий - іншомовного походження: замо (пристрій для замикання) - замок (фортеця, іменник запозичений з польської мови); огал (опалення) - опа (прозорий скловидний камінь різного забарвлення, походить з грецької мови).
• Запозичені іменники, що походять з однієї якоїсь мови і зберігають акцентування мови-джерела: крдит (прибутковий рахунок) - кредит (позика)
- це слова латинського походження.; контролер (прилад) - контролр (людина, що здійснює контроль) - іменники походять з французької мови; раїорт (донесення) - рапфт (повторювана частина малюнка на тканині) - ці іменники французького походження; тамбур (музичний інструмент) - тамбур
(архітектурний, залізничний термін) - походять з перської мови.
• Запозичені іменники, що походять з двох різних мов: аплас (зібрання географічних карт) - атла (тканина). Обидва слова мають наголос мови-першоджерела: аплас грецької, атла: - арабської; пкнік (людина пікнічного типу - пікнк (заміська прогулянка компанією). Іменник пкнік походить з грецької мови і зберігає її наголос, а пікнк - з французької мови.
• Іменники, у яких наголос має розрізнювальне значення лише у називному відмінку однини: поділ, поділу, поділом (поділити, поділяти) - події, подоіу, подоіом (пелена; низина); дрен, дрну, дрном (густо зарослий травою верхній шар ґрунту) - дерн, дерну, деренм (рослина).
Смислорозрізнювальну функцію виконує наголос в іменниках жіночого роду. Це переважно іменники першої відміни,і лише в поодиноких випадках -іменники третьої відміни. Тут можна виділити такі типи:
• непохідні іменники із закінченням -а: лука (страждання) - мука (борошно); гріда (грядка) - гряда (гірське пасмо);
• префіксальні безсуфіксні іменники з флексією -а: вшода (користь) -вигода (зручність); невггода (матеріальні збитки) - невигода (незручність).
• префіксальні іменники із суфіксом -к (а): вивірка (вівіряння) - виврка (білка), пртиска (додаток до написаного) - притска (приписування), наклепка (наклепана частина чого-небудь) - наклпка (наклепування);
• іменники із суфіксом -ин: батьківщша (вітчизна) - батьківщина (рідне село, місто; спадщина від батьків); деревша (одне дерево) - деревина (матеріал);
• іменники, з яких один український, а другий - іншомовного походження: зона (хвороба хлібних злаків) - українського походження; зоїа (географічна смуга) - грецького; лупа (дрібні рогові лусочки) - українське слово; луга (збільшувальне скло) - слово французького походження. Український іменник належить до певного акцентного ряду, а іншомовний -зберігає наголос мови-джерела;
• запозичені іменники, що походять з однієї якоїсь мови: броні, (документ про закріплення) - броія (захисна обшивка). Ці слова давньоверхньонімецького походження. Їх наголошування відповідає акцентуації мови-джерела;
• наголос виступає смислорозрізнювачем і в трьох парах іменників
жіночого роду третьої відміни на -ість: вігідність (ко рисність) - вигіднсть (зручність), відомість (список, документ) - відомість (повідомлення),
невігідність (від невігідний) - невигідність ( від невигідний).
Серед іменників середнього роду, значення яких диференціюється за допомогою наголосу, найчастіше трапляються віддієслівні іменники з суфіксами -анн (я), -ув-анн (я), -енн (я): діння (дія, вплив, чинність) - діння (вчинки, діяльність), засдання (збори) - засідання (чатування), об'єднання (організація, товариство) - об’єднання (дія), пікрування (від пікрувати) -пікірування (від пікірувати).
7. Значний прошарок лексики, вживаної у мовленні юристів, складають слова з варіантним наголошуванням. Ці слова належать до різних частин мови, мають різну морфемну будову, можуть мати різні варіанти наголосу - в усіх формах словозміни або лише у деяких з них. Так, варіантне наголошування може мати значна група іменників чоловічого роду: ватер і вахтр, доглядач і доглядам, доповідач і доповідач, користувач і користувач, нагляда і наглдач, позивач і позивач, призовні і призовник т.д.
Слід звернути увагу на варіантне наголошування іменників середнього роду: подання і поданні,, надання і наданні,, віддання і відданні., межтліччя і межипличя.
У сфері прикметника словники фіксують варіантне наголошування в словах: простий і простій, чимаїий і чималій,пе)вісний і первісний, беззаисний і беззахисний, сміливий і сміивий
Варіантне наголошування можуть мати і прикметники з суфіксом -ов(ий), утворені від іменників: військовий і військовій, подарунковий і подарунковий, зимовий і зимовій, кртковий і картковий, бавовниковий і бавовниковий, нафтовий і нафтовій.
Досить багато є прикметників з суфіксом -н(ий), які мають варіанти наголосу. Такі прикметники можуть бути утворені від іменників та дієслів: допоміжний і допоміжній, призовний і призовній, жалібний і жалібній, колісний і колісній . дошкульний і дошкульній, спрний і спірній, спіртний і спиртній.
Чимала група дієслів в українській мові має варіанти наголосу, які зберігаються в особових та часових формах: висіти і висіти, ніковіти і ніяковіти, стфіти і старіти, чрствіти і черствіти, потрпіти і потерпіти, скінчити і скінчити, розповсти і розповісти, відповісти і відповісти, доповісти і доповісти.
Отже, акцентуаційна норма - це одна з головних категорій орфоепічної культури фахового мовлення. Знання основних правил наголошування загальнонаукової й вузькоспеціальної термінології ( слів і словосполучень) та вміння дотримуватися цих правил у процесі професійного спілкування є запорукою високої мовної культури фахівця й майбутнього спеціаліста.
Література
1. Мацько Л. І. Культура української фахової мови: [навч.посібн] / Л. І. Мацько, Л. В.Кравець. - К.: ВЦ «Академія», 2007. - 360 с. - (Альма матер).
2. Мацюк З. О. Українська мова професійного спілкування: [навч. посібн.] / З. О.Мацюк, Н. І.Станкевич. - К.: Каравела, 2005. - 363 с.
3. Дудик Петро. Наголошування слів і культура мовлення / Петро Дудик// Дивослово. - 2003. - № 4. - С. 19 - 20.
4. Винницький В. М. Наголос у сучасній українській мові / В.М.Винницький. - К.:Радянська школа, 1984. - 160 с.
5. Винницький В. М. Деякі теоретичні питання акцентології / В. М. Винницький //Мовознавство. - 2003. - № 5. - 2003. - С.14 - 26.
6. Головащук С. І. Словник наголосів. - К.: Наук. думка, 2003. - 320 с. -(Словники України).
7. Новий тлумачний словник сучасної української мови / [уклад. В. В. Яременко, О. М.Сліпушко]. - К.: «Аконтіт», 2006. - 4 т. - (Словники України).
8. Юридична енциклопедія / [Національна академія наук України, Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України]. - К.: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. - 6 т.
ОСОБЛИВОСТІ НОРМАТИВНОГО НАГОЛОШУВАННЯ ФАХОВОЇ ЛЕКСИКИ (НА МАТЕРІАЛІ ЮРИДИЧНОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ)
Хохрякова Лариса Федорівна
Стаття порушує важливу проблему культури фахової мови - правильне наголошування слів. На матеріалі сучасних словників аналізуються деякі особливості наголошування загальнонаукових та вузькоспеціальних юридичних термінів.
Для студентів вищих навчальних закладів, викладачів, юристів-практиків, а також усіх, хто прагне оволодіти акцентуаційною нормою -однією з головних категорій культури фахового мовлення.
Ключові слова: акцентуація, акцентуаційна норма, фразовий наголос, словесний наголос, варіантне наголошування.
ОСОБЕННОСТИ НОРМАТИВНОГО УДАРЕНИЯ
ПРОФЕССИОНАЛЬНОЙ ЛЕКСИКИ (НА МАТЕРИАЛЕ ЮРИДИЧЕСКОЙ ТЕРМИНОЛОГИИ)
Хохрякова Лариса Фёдоровна
Статья затрагивает важную проблему культуры профессионального языка - правильное ударение слов. На материале современных словарей анализируются некоторые особенности ударения общенаучных и узкоспециальных юридических терминов.
Для студентов высших учебных заведений, преподавателей, юристов-практиков, а также для всех, кто стремится овладеть акцентуационной нормой - одной из главных категорий культуры профессиональной речи.
Ключевые слова: акцентуация, акцентуционная норма, фразовое
ударение, словесное ударение, вариативное ударение.
FEATURES OF NORMATIVE ACCENT OF PROFESSIONAL VOCABULARY (ON MATERIALS OF LEGAL TERMINOLOGY)
Khokhryakova Larisa Fedorivna
The article affects the important problem of professional language culture namely correct word accent. On materials of modern dictionaries some features of accent of scientific and strictly specialized law terms are analysed.
For the students of higher educational establishments, teachers, practical lawyers, and also for all, who aims to capture an accentuation norm - one of main categories of professional speech culture.
Keywords: accentuation, accentuation norm, phrase accent, verbal accent, variant accent.
УДК 81’37(045) Світлана Шепітько, Ольга Щелкунова ЛІНГВОКУЛЬТУРНИЙ КОНЦЕПТ ТА МЕТОДИКА ЙОГО ДОСЛІДЖЕННЯ
На сьогодні термін «концепт» знаходить широке застосування у різних областях лінгвістичної науки. Він увійшов у поняттєвий апарат когнітивістики, семантики, лінгвокультурології. Наше дослідження спрямоване на зіставне вивчення поняття лінгвокультурного концепту та методику його дослідження.
Об'єктом дослідження даної статті є лінгвокультурний концепт, що вивчається на предмет лінгвокультурних характеристик та методики його дослідження. Актуальність нашого дослідження зумовлена наступними причинами: 1) у даному дослідженні предметом наукових спостережень слугує лінгвокультурний концепт, оскільки він несе в собі одне з тих понять, яке своїм об'ємним змістом узагальнює культурний досвід людей;
2) аналіз методики його дослідження сприяє оптимізації і поглибленню розуміння лінгвокультурних концептів у мовленнєвій комунікації.
Метою цього дослідження є вивчення поняття лінгвокультурного концепту в цілому, виявлення його ролі в мовленнєвій комунікації, аналіз його структури в цілому, аналіз методики його дослідження. Для реалізації вищевикладеної мети в нашій роботі поставлені наступні конкретні завдання: провести огляд загальної теорії концепту і дати його визначення; описати основні характеристики і структуру лінгвокультурних концептів; описати основні шляхи і методи дослідження лінгвокультурних концептів.
Теоретична значущість роботи полягає в тому, що дане дослідження вносить певний внесок у розвиток лінгвоконцептології і лінгвокультурології, уточнюючи один з типів концептів - лінгвокультурний концепт.
Дане дослідження відкриває перспективи для подальшого всестороннього вивчення концептів в українській, новогрецькій і англійській лінгвокультурах,
