CC BY
88позитивного результату навчання і виховання, вміє визначати цілі та шляхи їх досягнення; вміє визначати причини утруднень учнів, але не завжди враховує їх при плануванні діяльності школярів; розвинені педагогічна методична культура, педагогічна спостережливість, педагогічна рефлексія.
Низький рівень професійної компетентності -недостатньо володіє знаннями з предмету, психології і педагогіки; підвищення рівня знань стосується питань, що викликають утруднення в практичній педагогічній діяльності; вміє підбирати навчальний матеріал з урахуванням вікових особливостей школярів, але не враховує рівень їх розвитку; володіє вміннями планування уроку, методами навчання; вміє визначати цілі і завдання навчання і виховання; розвинені педагогічна спостережливість, педагогічний такт.
Подальші дослідження передбачається провести в напрямку вивчення інших проблем готовності студентів університету до педагогічної діяльності.
Література
1. Соломка Л.Р. Дидактичні умови забезпечення успішності навчання студентів молодших курсів в технічних закладів освіти: Автореф. дис. канд. пед. наук: 13.00.04/ Одеса, 1999.
- 19с.
2. Дурай-Новакова К.М. Формирование профессиональной готовности к деятельности: дис. д-ра. пед. наук: М. - 1983.
- 356с.
3. Линенко А.Ф. Теория и практика формирования готовности студентов педагогических вузов к пофессиональ-ной деятельности: дис. д-ра. пед. наук. - К., 1996. - 412с.
4. Лавриненко О.А. практична професійно-педагогічна підготовка вчителів у вищих закладах освіти України (1917-1928). Дис. канд. пед. наук.
5. Хозяинов Г.И. Педагогическое мастерство преподавателя: Метод. пособие. - М.: Высшая школа, 1988.
6. Кучерявий О.Г.. Інтегральна готовність до педагогічної діяльності як орієнтир професійного самовиховання майбутніх педагогів. Зб. наук. праць. - 2001. - Вип. 18. - С.19-22.
7. Задорожна Л.В. Загально педагогічні проблеми підготовки вчителя: стажистська практика випускника педагогічного вузу / Оновлення змісту, форм та методів навчання, виховання в закладах освіти: Зб. наук. праць / Рівнен. держ. гуманіст. Ун-т. - Рівне, 2000. - Вип. 11. - С.50-57.
Надійшла до редакції 12.09.2007р.
ОСНОВНІ НАПРЯМИ РЕФОРМУВАННЯ ВИЩОЇ ОСВІТИ У ПРОВІДНИХ КРАЇНАХ СВІТУ
Круть П.П., Штефан Л. А.
Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди
Анотації. У статті характеризуються основні типи вищих навчальних закладів у провідних країнах світу; розкривається специфіка університетської освіти, мета, завдання, шляхи оновлення її змісту (інтелектуалізація, введення інтегративних індивідуальних програм, звуження сфери вибору предметів “за інтересами”, стандартизація, посилення гуманістичних аспектів); визначаються недоліки організації процесу навчання у вищій школі провідних країн світу; аналізуються традиційні та інноваційні форми й методи викладання в зарубіжних університетах; розкриваються особливості вико -ристання тестового контролю.
Ключові слова: вища освіта, провідні країни світу, ВНЗ, напрями реформування.
Аннотация. Круть П.П., Штефан Л.А. Основные направления реформирования высшего образования в ведущих странах мира. В статье дана характеристика основных типов
высших учебных заведений ведущих стран мира; раскрыта специфика университетского образования, цель, задачи, пути его обновления (интеллектуализация, введение интегративных индивидуальных программ, сужение сферы выбора предметов “по интересам”, стандартизация, усиление гуманистических аспектов); указаны недостатки организации процесса обучения в высшей школе ведущих стран мира; проанализированы традиционные и инновационные формы и методы обучения в зарубежных университетах; раскрыты особенности использования тестового контроля.
Ключевые слова: высшее образование, ведущие страны мира, высшее учебное заведение, направления реформирования. Annotation. Krut’ P.P., Shtefan L.A. Basic directions in higher education reforming in the leading countries of the world. The article provides the description of the main types of higher educational establishments in the leading countries of the world; the peculiarities of university education are revealed; the aim, objectives, ways to renew the content of university education (intellectual orientation, introduction of integrated individualized programmes, narrowing of the sphere of elective courses, standardization, enforcement of humanistic aspects) are specified; the drawbacks of the organization of the teaching process in higher education abroad are defined; traditional and innovative forms and methods of teaching in universities are analysed; the specific features of test control are pointed out. Key words: higher education, leading countries of the world, higher educational establishment, directions of reforming.
Вступ.
Питання вдосконалення структури, змісту, форм та методів викладання у вищих навчальних закладах, особливо з підписанням Болонської угоди, залишаються актуальними як для України, так і провідних країн світу. Вивченню окремих аспектів організації навчально-виховного процесу у зарубіжній вищій школі присвятили свої праці А. Алексюк, С.Вітвицька, Б. Вульфсон, О. Джуринський, М.Красовицький, Т.Кошманова, З.Малькова, А.Сбруєва, О.Сухомлинсь-ка, Н.Ткачова та деякі інші науковці. Однак, питання аналізу основних шляхів, напрямів, форм та методів реформування вищої школи у провідних країнах світу залишилось поза увагою науковців.
Робота виконана за планом НДР Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди.
Формулювання цілей роботи.
З огляду на це, мета статті полягає в характеристиці провідних напрямів реорганізації вищої школи за рубежем з метою вдосконалення її діяльності.
Результати досліджень.
Як свідчить аналіз праць С.Вітвицької, Б.Вуль-фсона, О. Джуринського, З Малькової, Н.Ткачової та інших авторів, до основних типів вищих навчальних закладів у провідних країнах світу належать: дворічні та чотирирічні коледжі (США, Канада, Великобританія); чотирирічні та п’ятирічні інститути (технічні, технологічні, медичні, педагогічні, сільськогосподарські тощо) (США, Чехія, Німеччина, Великобританія); вищі професійні школи (управління, мистецтв тощо) (Німеччина); академії (Чехія); “ великі школи”, що забезпечують підготовку спеціалістів для сфери бізнесу, державного управління та інженерії (Франція) та університети.
Найбільш престижними навчальними закладами в переважній більшості країн Заходу та Сходу вважаються університети, до яких належать тільки ті вищі
заклади освіти, які готують наукові кадри за декількома програмами, присуджують різноманітні академічні ступені (бакалавра, магістра, доктора). Загальні цілі та завдання університетської освіти полягають у розкритті студентам теоретичних і прикладних аспектів науки, озброєнні їх уміннями ведення наукових досліджень, а також у всебічному розвитку особистості студента.
Університетська освіта в різних країнах світу має свою специфіку. Зокрема, університети Німеччини поділяються на: класичні (медицина, теологія, економіка, соціологія та ін.); технічні (інженерні спеціальності); загальні (забезпечують спеціальну професійну освіту в галузі юриспруденції). У навчальних закладах Німеччини вища освіта має переважно денну форму навчання, вступних іспитів немає, а розподіл місць відбувається централізовано через спеціальне Центральне бюро з їх розподілу.
Вступники до ВНЗ Франції не мають бути старші, аніж 24 роки, повинні мати обов’язковий стаж роботи не менше двох років. У Німеччині абітурієнти рідко вступають до ВНЗ відразу після закінчення школи.
Платня за навчання у зарубіжній вищий школі дуже висока, але існує система фінансової допомоги, особливо талановитій молоді у вигляді стипендій, грошових позик тощо. Аналіз праць учених дозволяє стверджувати, що у більшості розвинених країн світу (Франція, Китай, Німеччина) студенти отримують стипендію, розміри якої залежать від прибутку сім’ї, успішності студента, курсу навчання. Так, 30% французьких студентів отримують стипендію; частина студентів має повернути стипендію після закінчення вищого навчального закладу.
Як загально відомо, інтелектуальний та емоційний розвиток молодої людини, формування її ціннісних орієнтацій, етичних і естетичних ідеалів залежить від характеру змісту освіти. Питання “Чому навчати?” безпосередньо пов’язане з осмисленням значення освіти, її мети в кожному конкретному суспільстві. В Англії освіта, насамперед, розглядається у відповідності з майбутнім соціальним положенням. У Німеччині, Франції перевага надається інтелектуальній освіті. У США до освіти ставляться прагматично. Англійський учений М.Седлер, описуючи подібну специфіку, відзначав з гумором: “Коли мова йде про освіту, німець запитує, що буде знати, француз - які будуть екзамени, американець - що буде вміти, англієць - якою буде кар’єра”.
Для того, щоб відповісти на питання “Чому навчати?”, необхідно насамперед з’ясувати питання “Для чого навчатись?”, тобто визначити цілі та завдання навчання. Цікаві дані з означеного питання отримані дослідницькою групою Організації Європейського співробітництва. Так, на питання, “які якості повинна сформувати вища школа, щоб молодь могла ефективно жити і працювати в умовах сучасного суспільства”, викладачі, батьки, підприємці ряду європейських країн (Великобританія, Бельгія, Ірландія та ін.) побудували таку модель пріоритетних якостей: упевненість у собі; здібність вносити нове;
здібність працювати з іншими людьми; бажання навчатися самому; критичне мислення; вміння приймати самостійне рішення; комунікабельність.
Виходячи з цього, вченими і викладачами-прак-тиками були сформульовані провідні завдання навчання у зарубіжних ВНЗ, а саме: врахування специфіки інтересів студентів; сприяння розвитку їх пізнавальної та творчої активності; надання можливості студентам глибоко вникати у сутність тієї чи іншої теми; підтримка ініціативи і самостійності у навчанні; надання широких можливостей для прояву лідерських здібностей.
Згідно з метою і завданнями освіти вчені виділяють основні шляхи оновлення її змісту, а саме: інтелектуалізація; введення інтегративних, індивідуальних програм; звуження сфери вибору предметів “за інтересами” і підвищення ролі базової університетської освіти (удосконалення програм, методів, форм навчання); стандартизація змісту освіти; посилення гуманітарних аспектів змісту освіти; удосконалення контролю якості освіти, розповсюдження системи самоперевірки навчальної роботи.
Все це призвело до якісної зміни освітніх програм у вищій школі. Так, у США, Великобританії отримали розповсюдження так звані кооперативні програми, коли студенти одночасно здобувають академічну освіту і працюють у промислових та інших компаніях.
Взагалі, сучасна система вищої освіти у провідних країнах світу (США, Великобританія, Німеччина) суттєво відрізняється від української. Один із базових принципів її організація - «академічна свобода», який проявляється насамперед у тому, що не тільки ВНЗ є автономними утвореннями, але і кожному члену його надається свобода і самостійність.
Студент ВНЗ може не відвідувати занять разом зі своїми “ однокурсниками”, він сам обирає певний фах і відповідну навчальну програму, організовує свій навчальний план і свій час відповідно до загальних вимог. Після зарахування студент сам складає план своєї роботи на період навчання, самостійно планує своє академічне життя, вибирає дисципліни, які вивчатиме, тему, з якої буде складати екзамен, строк навчання, семінари і викладачів. Студент має право у зручний для себе час записуватися на лекційні і семінарські заняття, стажування та практику, підробляти тощо. Він також сам визначає, яким екзаменом закінчить своє навчання, чи буде складати державний екзамен, чи вийде на магістерську роботу (диплом). У більшості країн світу студент має право на вибір не тільки навчальних курсів, тем курсових та дипломних робіт, але й термін складання іспитів. Правда, потім він може сам і змінити цей план.
Слід підкреслити, що організація процесу навчання у вищій школі провідних країн світу має і суттєві недоліки. До них, як відзначають фахівці, належить зниження середніх показників якості освіти. У зв’язку з цим велика увага у ВНЗ приділяється диверсифікації (диференціація) навчання, яка включає широкий спектр навчально-організаційних заходів,
спрямованих на задоволення різнобічних інтересів і здібностей як дітей, так і молоді.
Одним із напрямів реформування сучасної вищої освіти є суттєве збільшення інтересу до навчання обдарованої, талановитої молоді. Для даної категорії дітей розробляються індивідуальні програми, які спрямовані на розкриття і подальший розвиток їх здібностей, дарувань. За даними вчених, від 3 до 8% представників кожної вікової групи мають визначні здібності, але далеко не завжди можуть їх проявити.
Доцільно звернути увагу на те, що навчальні плани зарубіжних ВНЗ містять тільки незначну кількість обов’язкових навчальних предметів, що дозволяє студентам більшість часу працювати за індивідуальними планами. Поряд з обов’язковими курсами, існують вибіркові і факультативні. Так, приблизно 40 % складають спецкурси та курси за вибором. Велика увага також приділяється практичним заняттям і організації самостійної роботи студентської молоді. Зокрема, кожна аудиторна година доповнюється 2-5 годинами самостійної роботи. До педагогічно цінних видів самостійної роботи студентів провідних країн світу належать: написання рефератів, творів на вільну тему; виконання творчих завдань, що розраховані на порівняння різноманітних теоретичних концепцій; виконання індивідуальних і групових дослідницьких проектів; критичний аналіз статей з проблеми, що вивчається; підготовка та виступ з лекціями перед студентами з подальшою дискусією.
Суттєва увага приділяється і визначенню ефективних форм та методів викладання в університетах. Перевага надається таким формам і методам організації навчання як лекція, семінар, просемінар (Німеччина, Австрія), практичні, лабораторні та тьюторські (Великобританія) заняття (заняття студентів з персонально закріпленими за ними викладачами (тьюторами). Слід звернути увагу на те, що лекції і практичні заняття у зарубіжній вищій школі, на відміну від української, тривають 50-60 хвилин. Масового розповсюдження у ВНЗ, особливо Австрії й Німеччини, набули навчальні бесіди і дискусії.
Вивчення та аналіз науково-педагогічної літератури дозволяє стверджувати, що в провідних країнах світу, поряд з традиційними, широко практикуються й нетрадиційні методи і форми навчання, а саме: моделювання, рольові, дидактичні ігри та ігри драматизації, мікровикладання. До цікавих форм навчання також можна віднести «вільну групову дискусію», коли заняття, їх обговорення проводять студенти, а викладач виступає в ролі слухача (Великобританія, Австрія), проблемне навчання (у формі проблемних завдань і запитань), яке поєднує самостійну роботу студентів із заняттям в невеликих групах (особливо поширене у Німеччині), а також трансдисциплінарну інтегративну модель навчання. Цікавою формою є і робота над проектами, що передбачає дослідження певної проблеми і вимагає міждисциплінарного підходу.
Серед активних методів навчання, які орієнтовані на активізацію пізнавальної та творчої діяльності
студентів, перевага надається лекціям-бесідам, лекц-іям-дискусіям, методу кейсів, написанню рефератів. Варто наголосити на тому, що кожна країна світу має як загальні, так і специфічні форми та методи викладання у вищій школі. Зокрема, специфічною формою навчання для вищих освітніх закладів Великобританії виступають тьюторіали -індивдуально-групова форма навчання, яка передбачає заняття тьютора (написання творів за обраною темою, співбесіда, відповіді на запитання тощо) з 2-10 студентами один-два рази на тиждень.
Оригінальною формою навчання у вищій школі Австрії виступають спеціалізовані дослідні семінари. Основна задача таких семінарів - навчити студента мати свою точку зору і захищати її. На семінар подається реферат, що нагадує курсову роботу (обсягом 20-25 ст.). Таких робіт може бути дві, три, п’ять залежно від здібностей студента.
В окремих країнах світу, зокрема у Німеччині, обов’язковою умовою для отримання гарної роботи у майбутньому є хоча б короткотермінове (рік або півроку) навчання студента за кордоном. Широкого розповсюдження в провідних країнах світу і в останній час у ВНЗ України набуває така ситуація, коли студенти отримують готові конспекти лекцій, тому під час лекцій вони можуть майже не робити окремих записів.
Решту навчального часу студенти самостійно працюють у бібліотеках, займаються фізичною культурою, спортом тощо. Широкого використання у провідних країнах світу на сучасному етапі набуває й дистанційне навчання, яке основане на використанні персональних комп’ютерів, електронних підручників, засобів телекомунікації. Наприклад, за допомогою комп’ютерів студенти університетів можуть зайнятися самоосвітою, перевірити рівень своїх фахових знань або пройти тестування.
Для контролю знань студентів у розвинених країнах світу використовуються різні форми: короткі опитування молодих людей на семінарських заняттях; заліки; проміжні і підсумкові письмові іспити (США, Німеччина, Китай, Великобританія), усні (Німеччина). Допуском до складання іспиту є активна участь студентів на семінарських заняттях.
Слід також звернути увагу на те, що особливе розповсюдження у Великобританії, США набула тестова форма контролю та перевірки знань студентів. Особливістю використання даної форми є те, що студент має право вибору і може взагалі не відповідати, приблизно, на 10 питань тесту. Тестування можна проходити декілька разів. У середньому, непоганим результатом вважається, якщо з кожного тесту студент дає, приблизно, 75% правильних відповідей. Катастрофічним є 40% рівень правильних відповідей. Більша частина питань тесту перевіряє знання фактичного матеріалу.
Необхідно підкреслити, що до особливостей організації навчального процесу у вищій школі окремих країн світу (США, Великобританія, Японія, Іспанія) належить реалізація модульної системи, складання навчальних планів за кредитними оцінками.
Варто також звернути увагу на те, що ці основні ідеї ефективної організації навчання у вищій школі на межі тисячоліть отримали своє широке впровадження і в діяльності вищих навчальних закладів України.
Вивчення та узагальнення науково-педагогічних джерел приводить до висновку, що одним із шляхів удосконалення вищої освіти у Західних країнах є застосування різних варіантів оцінювання якості підготовки майбутніх випускників. У цілому, зарубіжні заклади вищої освіти мають право самостійно визначати власну систему оцінок. Так, найбільше розповсюдження у США отримало оцінювання знань студентів за 5-бальною шкалою у літерному вираженні (“А” - “відмінно”; “В” - “добре”, “С” - задовільно”; “Д” - “незадовільно, але допустимо”; “Е” -“недопустимо”). У ВНЗ Німеччини та Австрії також використовується 5-бальна шкала, але на відміну від англомовних країн, ця шкала представлена у цифровому вигляді (“1” - дуже добре; “2” - “добре”; “3” -“задовільно”; “4” - “ достатньо”; “5” - “недостатньо”). У більшості університетів Великобританії поширеною є 100 бальна система оцінювання знань.
Аналіз науково-педагогічної літератури дозволяє стверджувати, що у вищій школі провідних країнах світу відсутні єдині вимоги до отримання диплома з відзнакою. Наприклад, американському студенту, який прагне отримати диплом з відзнакою, необхідно не тільки добре вчитися, але й обов’язково вивчати додаткові більш складні дисципліни. Англійська система у розв’язанні цього питання має суттєві відмінності. Так, всі студенти, що прагнуть здобути диплом з відзнакою, формально повинні виконувати тільки ту частину роботи, яка пов’язана з їх спеціалізацією.
Велика увага у ВНЗ провідних країнах світу приділяється й підручникам. Наприклад, у Японії навчальні книги оновлюються кожні 10 років. Вони добре оформлені, мають велику кількість ілюстрацій, супроводжуються проблемними питаннями та завданнями. Особливе пожвавлення спостерігається в галузі освіти для дорослих. В країні працюють радіо-та телеуніверситети, заочні університети, педагогічні інститути тощо.
У переважній більшості провідних країн світу після середньої загальноосвітньої підготовки впроваджується триступенева модель організації стаціонарного навчання (бакалавр-магістр-доктор). Кожен з зазначених циклів має завершений рівень вищої освіти і закінчується отриманням відповідного диплома. Наприклад, у США щорічно випускається приблизно 80% бакалаврів, 20% магістрів, 3% докторів наук.
Варто підкреслити, що з метою отримання ступеня магістра за рубежем існують як навчальні, так і дослідницькі програми. Зокрема, згідно з дослідницькою програмою студенту протягом року необхідно виконати самостійний дослідницький проект. Доцільно звернути увагу й на те, що для отримання ступеня магістра в різних країнах світу висуваються різні вимоги. Наприклад, у Великій Британії магістерський ступінь присуджується тільки тим, хто не зміг завершити докторську підготовку з повної програми.
У Японії до здобуття ступеня доктора наук висуваються більш суворі вимоги. Так, на цей ступень може претендувати тільки випускник докторантури. Кандидат у доктори наук повинен досконало володіти двома іноземними мовами, скласти усний іспит зі спеціальності, різноманітні заліки й іспити, а також представити план докторського дослідження. Дисертація здобувача повинна бути опублікована за один рік до захисту, а потім уже спеціальна комісія проводить заключний іспит.
Висновки.
Таким чином, основними напрямами реформування вищої освіти у провідних країнах світу є: фундаменталізація вищої освіти; індивідуалізація навчання (кожен студент працює за своїм індивідуальним планом і у зручному для себе темпі); впровадження корпоративних програм (навчання у вищій школі поєднується з працею у фірмах чи компаніях); широке залучення молоді до актуальних проблем науки; вдосконалення якості вищої освіти; підвищення інтересу до проблем талановитої молоді; модернізація технологій навчання; інтенсифікація навчального процесу; навчання за кордоном; поширення системи перевірки навчальної роботи; широке використання дистанційного навчання й тестового контролю; впровадження триступеневої моделі організації стаціонарного навчання; реалізація модульної системи; складання навчальних планів за кредитними оцінками та деякі інші.
Подальші дослідження передбачається провести в напрямку вивчення інших проблем основні напрями реформування вищої освіти у провідних країнах світу.
Література
1. Алексюк А.М. Педагогіка вищої школи. Курс лекцій: модульне навчання / Навчальний посібник. - К.: ІСДО, 1993.
- С. 3-5.
2. Вендровская Р.Б. Тесты в американской системе образования // Педагогика. - №2. - 2001. - С.96-103.
3. Вітвицька С.С. Основи педагогіки вищої школи: Методичний посібник для студентів магістратури. - Київ: Центр навчальної літератури, 2003. - С. 252-282.
4. Вульфсон Б.Л., Малькова З.А. Сравнительная педагогика. - Москва-Воронеж, 1996. - С. 122-184.
5. Галузинський В.М., Євтух М.Б. Основи педагогіки та психології вищої школи в Україні. - Київ: ІНТЕЛ, 1995. -С. 34-39.
6. Джуринский А.Н. История зарубежной педагогики: Учебное пособие. - М.: Форум - Инфра-М, 1998. - С.242-257.
7. Джуринский А.Н. Развитие образования в современном мире. - М.: Владос, 1999. - С.28-41.
8. Добрынин М.А., Сухой С.Н. Дистанционное обучение во Франции // Педагогика. - № 8 - 2001. - С.81-85.
9. Кошманова Т.С. Педагогічнв ситуація як метод підготовки майбутніх учителів США // Рідна школа. - №2. - 2000.
- С. 37-40.
10.Красовицький М. Деякі аспекти підготовки вчителів США // Рідна школа. - травень. - 2001. - С. 72-76.
11.Курс лекцій з порівняльної педагогіки. - Харків: ХНПУ імені Г.С.Сковороди, 2007. - С. 79-114.
12.Ткачова Н.О. Сучасний стан освіти в розвинених країнах світу: Навчальний посібник. - Харків: Константа, 2004. -С. 9-96.
Надійшла до редакції 20.11.2007р.
