CC BY
386. Лотман Ю.М. Структура художественного текста // Ю.М. Лотман. Об искусстве. - СПб. : «Искусство - СПБ», 1998. - С. 14-285.
7. Мапйчак А.А. Дитяча литература як штертекстуальний фермент романiв Айрю Мердок / А. А. Матшчак // 1ноземна фiлологiя. - 2007. - Вип. 119. - С. 249-254.
8. Мердок А. Время ангелов / А. Мердок ; [пер. с англ. И. Трудолю-бова]. - М., 2008. - 286 с.
9. Мердок А. Генри и Катон / А. Мердок ; [пер. с англ. В. Минушин]. - М. : «Эксмо», 2010. - 496 с.
10. Мердок А. Единорог / А. Мердок Мердок ; [пер. с англ. И. Трудолю-бова]. - М. : «Фолио», 2004. - 317 с.
11. Рон М.В. Метафоры образа зеркала в истории культуры : дис. ... кандидата культурологии : 24.00.01 / Мария Витальевна Рон. - СПб., 2004. - 256 с.
12. Франкл В. Человек в поисках смысла: Сборник / В. Франкл ; [пер. с англ. и нем. Д.А. Леонтьева, М.П. Папуша, Е.В. Эйдмана]. - М. : Прогресс, 1990. - 368 с.
13. Чулков О.А. Метафизические концепции зеркального отражения : дис. ... кандидата философских наук : 09.00.01 / Олег Алексеевич Чулков. - СПб., 2002. - 190 с.
14. Эко У Зеркала / У Эко // Метафизические исследования : Вып. 11. Язык. - СПб. : «Алетейя», 1999. - С. 218-242.
УДК 821.161.2
Д. Василieвич
(Белград),
студентка кафедри славютики фшолопчного факультету
Утверситету у Белгращ
Образ Сербн у «Лексикош штимних мкт» Юрiя Андруховича
Загальний образ певно! кра!ни та И народу в шшому сусшльсга, не враховуючи навчальний процес, формуеться переважно на основi на-явно! шформацп в ЗМ1 та и образу у творах рiзних видiв мистецтва (кшо, театр, лгтература, музика, тощо). 1сторичш та культурш (у тому чи^ лггературш) зв'язки Сербп та Укра!ни були предметом дослщжень численних укра!нських та сербських науковщв. Доступш нам результата попередшх дослщжень (О. Дзюба-Погребняк, С. Вщнянський, О. 1ва-ненко, В. Мароши та iн.), дозволили визначити, з якими сербськими персонажами мав нагоду зустриися читач у вiдповiдних творах укра!-нсько! лiтератури.
1нтерес до сербiв i сербсько! ютори, а також частотнiсть сербських пер-сонаж1в в укра!нськш лiтературi, змiнювалися залежно вiд культурних та iсторичних обставин.
© Васил1евич Д.
У зв'язку з цим укра1'нський лгтературознавець О. Дзюба-Погребняк видiляe два KTO40Bi моменти:
1) визвольна боротьба сербiв i3 турками, яка була предметом защкав-лень таких письменник1в, як: I. Франко, I. Воробкевич, С. Круть, М. Ста-рицький, В. Синенко;
2) доля сербських переселенщв, що згадуеться як у творах письмен-ник1в XIX столiття (передуам у творах П.Кулiша: «Михайло Чарнишенко, або Малоросiя вiсiмдесят рок1в тому», «Чорна рада»), так i в творах, напи-саних у XX столiттi (О. 1льченко, А. Дрофан, С. Тельнюк, Р. Чумак, В. Пеунов, О. Устенко. [4, с. 482] У творах вищезгаданих письменниюв складаеться стереотип сербiв як досвщчених вояк1в, смiливих, щирих людей запального характеру, яш прагнуть справедливосп.
Окремо вiд цих двох груп, О.Дзюба [7, с. 242] видме два украшсьш романи, присвяченi першш свiтовiй вiйнi (О.Турянський: Поза межами болю; О.Кобець: Записки полоненого), в яких серби описуються пере-важно у порiвняннi з iншими народами. На фош вiйськових дiй серби характеризуються, як люди iз сильним, мюцями навiть суворим, мужнiм характером i схильнiстю до спiвiв.
Звернення до дослiджень сербських мотивiв в украшськш лiтературi показуе, що в образi сербiв, домiнують типово балкансьш риси характеру, формування яких зумовлене iсторичними обставинами.
Дещо шшу картину Серби сучасному укра1'нському читачевi пропо-нуе «Лексикон iнтимних мют» Ю. Андруховича.
Всупереч тому, що з'явився вiдносно недавно (11.11.2011) «Лексикон» встиг привернути до себе увагу не лише читачiв, але й критиков i лгтературоз-навц1в, наступними сво1'ми ознаками: жанровою особливiстю, автобюграф-iчними елементами i позиц1ею автора в текстШаведет ознаки, а також обра-зи окремих укра!нських мют та Москви, були предметом дослвджень таких авгорiв, як: 1.Л. Савенко, О.В. Данилiна, В. Романишин. А.С. Скуртул.
Пiдзаголовок «довiльний посiбник з геопоетики та космополiтики» i «Передмова типу iнструкцiя» е спробою Ю. Андруховича визначити жанр свого твору. Будучи не лише письменником, але й теоретиком лгтератури, автор пояснюе природу свого литературного жанрового експерименту, трак-туючи традиц1йно лексикон як «словник» i в нiмецькому розумшт, як «дов-щник або поабник у спецiальнiй галузi)» [1]. У зв'язку з цим постае i питан-ня жанрово! детермшаци твору, як у самого Андруховича: «Автобiографiя, що накладаеться на географш - як це назвати? Автогеографiя? Автогеобюг-рафiя? ... I що, до того ж, первинне в цьому поеднанш «бiо» з «гео», що на що, власне кажучи, накладаеться? Ця книжка - спроба пережити 1'х («гео» i «бiо») як нерозривну цiлiсть.» [1], так i у лiтературознавцiв, як1, у свою чергу, визначають жанр Лексикону по^зному: мемуари, роман-пазл, автобюгра-фiя, подорожний нарис, лiтературна геопоетика [5, с. 242]).
Структура самого твору е типово постмодершстською - це лексикон, який складаеться з 111 рiзних за обсягом та жанром текспв упорядкованих за абеткою. Вибiр форми лексикону та принцип абетково! оргашзаци текстiв, Андрухович пояснюе спираючись на сво!х попередник1в М. Павича («Лексикон штимних мiст» за своею структурою нагадуе його твiр «Хозарський
словник») i П. Беринду, використовуючи цитати з власних текспв, а також i непрямi алюзп на iншi твори (наприклад: в уривку «Така ж i ця книжка -сумш, гiбрцд. I в жодному разi не користуйтеся нею для знайдення правильного шляху! Вона радше допоможе вам заблукати, пройтися манiвцями i, може, розважить, дезорieнтуючи на мюцевостях» [1] автор ввдмовляеться ввд свого попереднього визначення жанру, застосовуючи прийом гри [3] й алюзш на книгу есе1в «Дезорieнтацiя на мiсцевосгi» [2, с. 108].
Крiм згаданих авторiв, на яких Ю. Андрухович безпосередньо або опо-середковано спираеться, слiд згадати i П. Вайля та його твiр «Генiй мета», структура якого нагадуе структуру «Лексикону» з шлькома суттевими вiдмiнностями: на вiдмiнну вiд П. Вайля, в творi якого в цент^л уваги знахо-дяться iншi письменники, iсторичнi та кулкгурнi особливосп описаних мiст, у Ю. Андруховича в центрi уваги знаходиться сам письменник та його суб'ективш враження, у Ю. Андруховича кожне мето е окремим текстом, в той час, як у П. Вайля тексти е пов'язаними, i т. п.
Чергування кшькох рiзних жащив у «Лексиконi» надае можливiсть автору передати сво! враження вщ подорожей яскраво та естетично [6, с. 171] i робить твiр бiльш привабливим для читача, додаючи йому динамiки.
Всупереч тому, що час i мiсце в текстах Лексикону не е единими, цент-ральний персонаж - письменник, який е своервдною художньою репрезен-тащею самого автора, е стрижнем, який поеднуе тексти рiзних жанрiв в одне цiле. У всьому тексп «Лексикону», вiн е, передусiм письменником, тому читач спостерiгае за уама головними моментами його професiйного жит-тя: процес виникнення iдей та творiв, роздуми над питаннями творчосп та мiсця письменника в сустльсга, виступи перед читачами, тощо.
Оскшьки органiзацiя текстiв за абеткою змшуе простори й часи в «Лек-сиконi» [1], два сербських мета, попри !хне близьке географiчне розташу-вання i той факт, що письменник вщвщав !х в одному рощ (фактично одне за одним), розташоваш дуже далеко одне ввд одного: Белград (в текстi вико-ристовуеться транскрипцiя: Белград) знаходиться на 10, а Новий Сад на 69 мющ. Крiм того, йдеться про тексти, яш е дуже рiзнi за обсягом та тематикою, а також за позищею автора, тому уявлення про образ Серби у «Лекси-конi штимних мiст» ми отримаемо на основi аналiзу двох окремих абсолютно незалежних текстiв, мiж якими немае жодного перегукування.
Спочатку ми проаналiзуемо кожен iз текстiв окремо, а попм ствста-вимо !х з метою отримання едино! цшсно! картини Серби та сербiв в даному творi.
Белградський текст починаеться з речення: «Якщо на цьому свт е пташинi сади, то в одному з них меш певного разу пощастило бути» [1], у якому автор виражае сумнiви щодо того, чи описуваш ним поди i мiсця взагалi iснують, а також апрiорi дистанцiюеться вiд них, всупереч тому що в наступному реченш вiн подае точну адресу - Studentski trg 3. Вис-туп письменника перед студентами фшолопчного факультету е центральною подiею його перебування у Белградi ^ водночас, подiею, яка справила найсильшше враження на нього.
З метою проiлюструвати позицiю автора, щодо значення письменника в суспшьстга i його бажання бути визнаним, наводимо уривок тексту
про мюто ААрау: «В мiстi Аарау стояв пам'ятник, i я попросив Пат, щоб вона зробила з нього фото. Меш страшенно сподобався напис: «ГАЙНР1Х ЦШОККЕ. 1771 - 1848. Письменников^ державному мужевi i друговi народу - БАТЪКШЩИНА». Я зрозумiв, що ми !хали недаремно. Приклад не ведомого мет Гай^ха Цшокке виявився доленосним. Тепер принаймнi я маю в житп високу мету - стати письменником, державним мужем i другом народу. Т№ки от чи вщдячить менi за це БАТЬК1ВЩИНА? I чи ввддячить вона менi пам'ятником? А так хотiлося б!» [1]. Наведена позищя автора, а також розповiдi Ат про сербiв та !хне ставлення до письменника («£дина тема, на яку я шад можу прочитати лекцiю - це повернення демiургiв. Тоб-то на не! мене ще сяк-так можна вламати, особливо безмежну к1льк1сть разiв повторивши, що серед слухачiв переважатимуть прекраснi, захопленi пер-верзiями давчата, як1 вже упродовж тижнiв тшьки про мене й спiвають, шши-ми словами - чекають не дочекаються. Приблизно так1 аргументи стосувала Ат, заманюючи мене на слизьку територiю фiлологiчного факультету у сербськш столищ» [1] та «Роман з назвою «Перверзiя» не може не схвилю-вати Сербш, вся вона так i накинеться на нього» [ 1 ] створюють певний горизонт оч^вань, щодо того, як письменника мае сприйняти сербська аудито-рiя: «Ат надзвичайно гарно подала мене, це був найвищий пiлотаж, i якби я доа не знав цього письменника, мет вщразу ж захотшося б його слухати. Особливо цю його коронну лекцш про повернення демiургiв, з якою вш, поблукавши свiтами й поклавши принагтдно собi до тг Нью-Йорк, Париж та Лондон, урешт завiгав до столицi постмодернiзму мюта Белграда. Так, навiть менi, напевно, захотшося б слухати цю дивну лекцш, а потiм пiти на край свпу следом за Н автором його рабинею й ученицею» [1].
Невiдповiднiсть реальност очiкуванням (шюстращя: «Але вони не слу-хали. Там було все шше, ^м повернення демiургiв. Я пiдвищував i опускав голос, iнтонував патетично i саркастично, витягав з глибин Прасвпу i з власних кишень акторiв та персонаж1в, тасував !х i тдносив на недосяжну висоту, сам дивуючись власнiй винахiдливостi та параболiчностi, а вони дивились у люстерка, пiдмальовувалися, писали есемеси, приймали !х, читали, писали знову, фотографувалися на мобiлки, гортали глянець, ше-леспли табловдами, жували цукерки, часом хихолли (не з мо!х жарпв), але перш усього i понад усiм - спiвали, не змовкаючи пташино спiвали у своему саду, сходячи соками й випарами.)» [1], а саме нерозумiння i певний вид комунiкативного бар'еру мiж Ю. Андруховичем та белградськими студентами визначае часовi та просторовi ознаки тексту - час е суб'ективним, його розтягуванням передаеться напружена неприемна атмосфера, ввдчуття незручностi, ввд якого письменник з реального простору (будинок фшоло-гiчного факультету) перемiщуеться у вигаданий ним пташиний сад. Тим самим визначаеться i ставлення письменника до Белграда - вш виршуе не придiляти особливо! уваги мюту, яке не придiлило достатньо уваги йому, тому образ реального мюта, за винятком к1лькох речень, у яких згадуеться фiлологiчний факультет, практично вщсутнш. Тому структура тексту не е лтйною, ланцюговою, а фрагментарною з кшькома вiдступами.
Ставлення до мюта i його жителiв е доволi поверхневим. Воно засно-вуеться на спостереженнях рис зовшшносп дiвчат, з якими письменник
мав нагоду побувати в одному примщент, а також на 0CH0Bi мови. Bei описи, як описи зовшшносп, так i описи мовних реалш даються винятково у порiвняннi з укра!нськими або навiть росiйськими; тобто тзнання чужого, незнайомого здтснюеться шляхом спвставлення з чимось сво!м, звичним i знайомим. Мова посiдаe ледь не центральне мiсце у тексп - перше враження про Сербш у Андруховича складаеться на основi розповвд Ат про сербську мову i 187 вар-iантiв даеслова кохатися. Прийом мовно! гри застосовуеться автором протя-гом усього тексту як на лексичному рiвнi (починаючи з двозначних вислов-лень, з штимним у вузькому розумiннi пдтекстом; зак1нчуючн жарпвливим порiвнянням когнiтивного мапування з мавпуванням), так i на фонетичному рiвнi, на рiвнi звучання, до якого Ю. Андрухович звертаеться неодноразово. Звукове порiвняння розмови студенток з пташиним щебетанням, яке повто-рюеться к1лька разiв та вживання численних дiеслiв з семантикою звуконасль дування, е дуже вдало обраним засобом передачi атмосфери. Крiм того, в момент коли незручна атмосфера стае нестерпною, письменник вирiшуе прочитати студентам вiрш Ляла Бо В. Неборака. Bибiр вiрша е дуже щкавим, оскльки у ньому ховаються два важливi моменти: бажання письменника вщпо-вiсти на пташине щебетання вiршем з численними звуковими ефектами i таким чином, хоча б тимчасово, привернути увагу до себе, але й пiдсвiдоме небажання бути повнiстю вщкритим перед «ворожою» аудиторiею - автор читае не свш, а чужий вiрш, представляючи таким чином не свiй, а чужий внугрiшнiй свiт. Поверхневе ставлення можна побачити i в тому, що жоден з персонаж1в (всупереч тому, що всi вони е реальними особами) не мае повно-го iменi. У той час як знайомий письменнику персонаж Ат мае iм'я що скла-даеться з початкових лiтер свого реального iменi, а в одному речент навiть згадуеться значення i"i iменi сербською мовою, але саме iм'я залишаеться для читачiв, як1 не володють сербською мовою таемницею, сербськ персонаж1 мають не iмена, а описи (ота цибата, !хня викладачка, тощо). Поеднання в текст1 реальних под1й з вигаданими та фантастичними, вiдсугнiсть образу реального мюта, а також вживання численних мовних засоб1в та фiгур е основни-ми показниками ставлення письменника до Белграда.
В текстi про Новий Сад описуеться подiя подiбна до пе!, описано! в белградському текстi - вщвщування унiверситету, проте два тексти дуже вiдрiзняються мiж собою як формальними ознаками (жанр, тематика, об-сяг), так i позицiею автора. По суп, новосадський текст - записка в щоден-нику, за словами самого письменника, короткий, але штенсивний спогад. Новий Сад е одним з таких мют-роздшв, де обсяг тексту не ствпадае з значимютю мiста для самого автора, що пояснюеться у Передмовi: «Чита-ючи цю книжку, ви ледь не вщразу ж зауважите нерiвнiсть !! роздiлiв (мiст). Про не! сигналiзують перш усього обсяги - що важливше для мене мето, то бiльше менi хочеться про нього сказати. Так е не завжди i не всюди - ви обов'язково ввдчуете, де це не так» [1].
Мюто справляе дуже сильне враження на Ю. Андруховича, тому вiн, хоч i фрагментарно, дае реальний образ мюта (розбомбленi мости, Дунай, Петроварадинська фортеця, опис традицiйного частування рак1ею, кавою i тютюном), що супроводжуеться емоцшним та iнтелект'уальним сприй-няттями, якими письменник щедро дiлиться з читачем. Дуже позитивне
ставлення до мiста висловлюеться як безпосередньо («Серед ясного й теплого осшнього дня потрапляеш до мюта, в якому тобi вiдразу все подо-баеться. Так що навиъ потаемно хочеш залишитися тут надовше - хоча б заради Дунаю та його моспв» [1]), так i опосередковано, через проведення аналогий зi сво1ми, рвдними реал1ями, 1хне спiвставлення i, навiть, особисте переживання несправедливосп вiйськових дiй, що ввдбулися в Серби в 1999 рощ. Автор шби-то залучае читача до дискусп про цi поди, одночасно тдкреслюючи свою позицiю численними риторичними питаннями. Час i простiр в даному текстi е реальними, з шлькома невеликими iсторичними ввдступами, яю не розривають цiлiснiсть тексту. М1сто Новий Сад е одним з тих мют, як1 врiзалися письменнику у пам'ять, як згадуеться в Передмовг Ця книжка про мюта, яш стали чимось бiльшим - вони стали Мюцями, причо-му особистими, мов ерогеннi зони, й iнтимними. Мюцями, ознакованими на мапах як мета [1]. Особисте ставлення автора до Нового Саду показано i збереженням вах власних назв - як особистих iмен, так i реал1й, яш до того часу авторовi були малознайомими.
Як вже було сказано, тексти про Белград i Новий Сад е взаемно неза-лежними. Здшснений нами аналiз показав, що тексти дуже сильно вiдрiзняються мiж собою в наступних аспектах: обсяг, емоцiйне наванта-ження, природа часу та простору, позищя автора, наявнiсть/вiдсутнiсть реального образу мшта, вживання мовних засобiв, тощо. Ще одна вiдмiннiсть мiж текстами е - якють та шлькють iнтимностi - для автора Белград асощюеться з поняттям iнтимний у вузькому розумiннi, i це пе-редаеться рiзними двозначними висловлюваннями, в той час до Нового Саду автор мае iнтимне вщношення у ширшому розумiннi, тобто вiн сприй-мае це мiсто як щось свое, рвдне та близьке. На основi порiвняльного ана-лiзу текспв також можна прийти до висновку, що автор не сприймае Белград та Новий Сад, як частини одного щлого, осшльки мiж текстами немае перегукувань, анi прямих, анi опосередкованих. На вщшну ввд традицшних укра1нських творiв, де сербсьш мотиви зумовлюються передусiм юторич-ними обставинами, в даному текстi в основу образiв сербських мiст покла-дено особисп враження письменника-мандрiвника.
На основi аналiзу образiв Серби, що пропонуються читачевi в традицшних та сучасних творах укра1нсько1 прозово! лiтератури ми можемо зро-бити висновок, що з часом здшснюеться рух переходу з вторичного та загального до особистого. Крiм того, аналiзуючи образ Серби, який м^ скластися в свiдомостi украшського читача на основi лiтературних творiв слад взяти до уваги й окремi загальновiдомi твори росшсько! лiтерагури, в яких з'являються сербсьш мотиви, що може бути предметом наступних зютавних дослвджень. Не менш привабливим та щкавим для нас е i анал1з украшських мотивiв у сербськш лiтературi.
Список використаноТ лiтератури
1. Андрухович Ю. Лексикон iнтимних мют. Довшьний посiбник з геопоетики та космополита / Ю. Андрухович. - К. : Meredian Czemowitz, Майстер книг, 2011. - 480 с.
2. Данилша О.В. Позицiя автора у Лексикон iнтимних Micr Юр1я Анд-руховича / О.В. Данилiна // Вкник ЛНУ iMeHi Тараса Шевченка / гол.ред. : В.С. Курило. - Л. : ВидавництвоДержавного закладу «Луганський нацю-нальний унiверситет iменi Тараса Шевченка» Вип. 2 (261) - 2013.
3. Данилiна О.В. Романи Ю. Андруховича : Вщ бурлеску до авто-бюграфп [Електронний ресурс] / О.В. Данилiна ; матерiали мтжшродно! науково практично! 1нтернет конференцii [»Современные проблемы и пути их решения в науке, транспорте, производстве и образовании 2012»] (18 27 грудня 2012 р.) - Режим доступу : http://www.sworld.com.ua/ index.php/philosophy-and-philology-412/literary-crititism-412/15195-412-0733?q=%2Findex. php%2Fru%2Fphilosophy-and-philology-412%2Fliterary-criticism-412%2F15195-412-0733&lang=ru.
4. Дзюба-Погребняк О. Сербсью мотиви в укра1нськ1й л^терату^ про Першу свпову вшну / О. Дзюба-Погребняк // УКРАС : украшсько-сербсь-кий з6трник : тстортя, культура, мистецтво ; [гол. ред. Д. Айдачич]. - К. : Темпора, 2010. - Вип.1(4) - 2009 : Харшвський ун-т i серби. Ктвський унт i серби. Серби та сербськ1 мотиви в укр. лiтературi . - 2010. - С. 240-247.
5. Дзюба О. Образи сербiв в украшськш лiтературi // Сеоба Срба у Руско царство половином 18 века : зборник радова са Ме^ународног научног скупа у Новом Саду, 7-9 ма]а 2003. - Нови Сад, 2005. - С. 482-490.
6. Романишин В. Геопоетика як художня топографiя та теоретична реф-лексiя над лгтературним часопростором / В. Романишин // Проблеми гуман-iтарних наук. 36трник наукових праць ДДПУ - 2011. - Вип. 28: Фшолопя.
7. Савенко 1.Л. Лексикон штимних мют Ю. Андруховича як сшцифтч-ний жанрово-стильовий експеримент в контекст сучасно! укрансько! литературно! мемуаристики / 1.Л. Савенко // Вюник ЛНУ iменi Тараса Шевченка ; [гол. ред. В.С. Курило]. - Л. : ВидавництвоДержавного закладу «Луганський нацюнальний ушверситет iменiТараса Шевченка». - 2012. Вип. 12 (247).
УДК 821.133.1-31Шевалье.09
Ю.А. Ващенко (Харкiв),
кандидат фшолопчних наук, доцент кафедри iсторii зарубiжноi лiтератури i класично! фшологл Харшвського нацiонального унiверситету iменi В. Н. Каразша.
Стерн1анський розпов1дний канон у наративнш структурi ромашв Г. Шевалье
Творчють Г. Шевалье (1895-1969), автора трилоги «Клошмерль» (1934), «Клошмерль Вавилонський» (1954) та «Клошмерль-водолiкарня» (1963) довп роки залишалася на периферii лгтературознавчоГ уваги як на батьшв-щит письменника, так i за Г! межами. Французью лiтературознавцi зберiга
© Ващенко Ю. А.
