CC BY
14Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского
Серия «Филология. Социальные коммуникации». Том 24 (63). 2011 г. №2. Часть 1. С.507-515.
УДК 808.2
ОБРАЗ-КОНЦЕПТ ПРАВОПОРУШНИКА (ЗЛОДЯ) В МОВН1Й СВ1ДОМОСТ1 УКРА1НЦ1В (НА МАТЕР1АЛ1 ГАЛИЦЬКО-РУСЬКИХ ПАРЕМ1Й I. ФРАНКА)
Юськв Б.Н.
Льв1вський державний ун1верситет внутр1шн1х справ, м. Льв1в, Украна
У цт стaттi розглядаемо образ-концепт правопорушника (злодiя), що е репрезентантом концептосфери права. Анал1з здшснюеться у межах паремшноЧ картини свiту укратщв. Виокремлено низку сми^в зазначеного концепту, що характеризують укратську духовну культуру та укратську ментальтсть.
Ключовi слова: концептосфера, смисл, пейоративи, моральна оцтка, мовна свiдомiсть.
Постановка проблеми. Сучасш лшгвютичш дослщження грунтуються передуем на антропоцентричнш основi розумшня мовних явищ, а значить, передбачають антропоцентричну парадигму опису. Мова окреслюе сво!м ношям напрямки св^осприйняття завдяки дискурсному вживанню, що репрезентованi зокрема й рiзного роду текстами малого жанру, передуам народною фразеологiю. Особливе мiсце серед подiбних дискурсних одиниць належить при^в'ям та приказкам як iнтегральним частинам нацюнальних фразеологiй, що надають можливють розумiти нацiональну логiку та нацюнальне свiтосприйняття. Фiксуючи нацiонально-зумовленi цiннiснi уявлення про св^ i свое буття в ньому, паремiологiчнi одиницi стають аксiологiчно значущими мовними величинами, дослщження яких дае змогу виявити iерархiю цiнностей носив певно! культури i мови [5, с. 208].
Об'ектом мовознавчих дослiджень, безумовно, е й колективна свщомють певного лiнгвокультурного угрупування, до якого у цш науковш розвiдцi вiдносимо галичан, чия мовна колективна свщомють яскраво виражаеться у зiбраних I. Франком "Галицько-руських народних приповщках" [4]. Саме пареми - це и мiкротексти, що вiдображають вщповщш знання про свiт та вщтворюють когнiтивно-етичнi установки кожного народу, е джерелом, на матерiалi якого дослщжують специфiку ментальностi представникiв кожно! окремо! культури, зокрема й культури украшського народу.
Аналiз останнiх дослiджень i публiкацiй. За останнi роки зросла защкавлешсть учених до вивчення правово! свiдомостi у паремiологiчнiй спадщинi украшщв. Спроби такого висвiтлення робили В. Сироткш, зазначаючи, що «пареми, як шякий iнший вид фольклору, складають звiд суджень про життя народу, точних i гострих характеристик, спостережень та узагальнень, i за характером впливу на життедiяльнiсть людей завжди були близькi до правових норм [14, с. 394].
Один iз перших росшських дослщниюв паремiй правничого характеру I. Снепрьов ще в 30-х роках Х1Х ст. обстоював думку, за якою бiльша частина народних правових звича!в виражаеться прислiв'ями, що переважно склалися на стародавнiх вiчах, правових сходах. Вони представляли собою коршш формули стародавньо! юридично! мови та мютили в собi мирськi, вiчевi та судовi приговори стародавнiх общин [15, с. 295]. За словами В. Ашкша, «при^в'я навчали i настановляли; вони обмежували або узаконювали однi поступки i дп, вщвертали iншi. Можна припустити, що вся складна i розгалужена галузь «так званого звичаевого» права вiдображена в формулах при^в'!в [1, с. 39].
Першим з украшських дослiдникiв, який звернувся до дано! теми у другш половинi XIX ст., був П. Чубинський. Вш називае при^в'я сутностями, «що вцiлiли впродовж вшв, у яких народ написав свою пол^ичну дiяльнiсть, це залишки сшьсько! автономп, прислiв'я i зараз визначають деякi юридичнi стосунки, що побутують у народi, вони зараз допомагають виршувати спори. Нехтувати прислiв'ями - значить нехтувати неписаними законами, що регулюють стосунки людей у суспшьствЬ» [20, с. УШ]. С. Пилипчук зауважив, що В. Охримович як автор "Украшсько-руських приповiдок правничих, системно-впорядкованих та юридично пояснених" повнiстю розкрив змют правово! приповщково! мудростi [13, с. 85].
Нов^ш пiдходи дослщження паремiй у системi одиниць мови та мовленнево! дiяльностi (когнiтивний, семютичний, аксiологiчний, дискурсивний тощо) сприяють поглибленню наукового знання, визначенню та обгрунтуванню статусу паремiй у сучаснiй лшгвютищ з урахуванням рiзних аспектiв !х вивчення.
На особливу роль паремш у створеннi мовно! картини св^ вказують такi мовознавцi, як Г. Богданович, I. Голубовська, В. Жайворонок, В. 1ващенко, С. Жаботинська, В. Кононенко, Т. Космеда та ш. Вивченню МКС з огляду на зазначеш проблеми присвячеш працi Н. Арутюново!, В. Гака, Ю. Апресяна, В. Тели, О. Шмельова, В. Шаклеша, Ю. Степанова та ш.
Мета ще! науковог розв1дки - з'ясувати, як паремп, що вщображають фрагменти МКС, концентрують у собi смисли, що стосуються образу-концепту правопорушника (злод1я) як репрезентанта концептосфери права. Матер1алом досл1дження стала збiрка «Галицько-русью народш приповiдки», що !х зiбрав i пояснив I. Франко.
Виклад основного матергалу. У складi кожно! мови iснуе група слiв чи сполучень слiв, паремiй, що системно вживаються як iнвективи i яю слiд вiдрiзняти вiд «лайливих» i табуйованих елементiв. Iнвективи, як вщомо, виражають негативну прагматичну iнформацiю. Термшолопчно розрiзняють пейоративи та iнвективи. Щц пейоративом розумiють вербальну одиницю iз стилiстично зниженим значенням. Iнвектив трактують як вербально або невербально виражена образа. Людину можна образити, вживши по вiдношенню до не! грубий вираз, але можна досягнути бшьшого ефекту, вживаючи нормативнi вирази, що слугують для вираження схвалення. З iншого боку, в конкретних ситуащях спшкування пейоративи, зокрема й занадто грубi, використовуються не для образи, а для створення ефекту довiри, або для «випускання пари» (!х називають експлетивами) [12, с. 98].
Великий клас пейоративiв становлять назви злочинщв, омовлення 1хньо1 характеристики, що виразно вiдображено у паремiйному фондi укра1нсько1 мови.
Оскiльки метою цього дослiдження е iнтерпретацiя специфiки вербатзацп правопорушникiв, що вiдбита в мовнш свiдомостi украшщв i зафiксована у вщповщних паремiях, то спочатку розглянемо тлумачення лексеми злодШ у вщповщних словниках укра1нсько1 мови: злодт - це «той, хто займаеться злодшством»; «зрадник, злочинець». Словник укра1нсько1 мови ХУ1 - першо! половини ХУ11 ст. тлумачить термiни злодьй, злодей, злодий, злодт як лиходт, лиховод, дьявол, розбтник, злодт, ворогы, отступници, отщепенци, льстец, кламца, притворитель, притворник, лицэмерни(к), змышла, супротивник, ворог, мститель, здрайца, святокрадца, крадт, прелюбодьйца, блудник [19, с. 7-8]. Зазначена група пейоративiв дае змогу виокремити усталеш смисли, що !х мютить концепт правопорушник, в основi яких лежать об'ективш критери оцшювання аморальних, неетичних учинюв правопорушникiв: «украв», «загнав», «залiзли», «винесли», «крадуть», «розволiкають», «виламати» i т.п.
Вивчаючи паремiйний фонд галичан, переконуемося, що етична характеристика статусу особи, яка проявляе неповагу до людей у формi злочинного посягання, е виключно негативною, проте в одних випадках вона е активною, а в шших -пасивною, що зафшсовано у паремiях, напр.: «Злод1й не все краде, все го ся бояти» -знач. чоловш мае бути обережним - пасивне [4, т. 2, с. 258]; «Такий злодт, що й з тд голови вкраде» - штучний злодш, натяк на розповсюджену казку про майстра-злодiя - активне; «Хто не злодткуватий, той не буде багатий» - песимютичний погляд на багатство як на здобуток бодай частково! крадiжки - пасивне [4, т. 2, с. 261]; «Були в нас вже таю гост1, та сокира пропала» - таю гост значить злодн. Так кепкують iз непрошеного, злодшкуватого гостя-приблуди - активне [4, т. 1, с. 478]; «А чи рад/ були гостям?» - iронiзують над тим, якого вловлено на якшсь крадiжцi в чужш коморi або в саду, i побито - пасивне [4, т. 1, с.478]; «Злод1ев1 нема стриму» - його шщо не лякае, бо вш зважився на все - пасивне [4, т. 5, с. 258]; «Добрий злод1й очевидячки краде... в жив/ очг» - у значенш краде з-перед самих очей, при свщках - активне [4, т. 2, с. 257]; «Доганяй вгтру в полг» - означае лови щось невловиме, коли, наприклад, злодш упк -пасивне [4, т. 2, с. 33]; «Взяв би, видиш, аби на мм гадина сичала" - про злодiя, якого не спинить шяка завада. Рiч, на якш лежить гадина, вважаеться нечистою, зачарованою, i тим страшшше И брати - активне [4, т. 1, с. 224]; «Кому в очах темно, той усе залгзе в Лейбовг оггрки» - кепкували зi злодiя, зловленого в опрках, який виправдовувався тим, що йому було темно в очах - пасивне [4, т. 2, с. 634]; «На що глипне, то до нього прилипне» - говорять про злодiя, що, як то кажуть, «краде в живi очЬ> - активне [4, т.1, с.485]; «Взяв за старий борг» - говорять про злодiя, що вкрав якусь незначну, ^бну або зшсовану рiч, яко! не варто було красти, - пасивне [4, т.1, с.225]; «Не той злодт, що вкрав, але той, що сховав» - приховаш злодп, на думку галичан, ще прш^ шж п, що крадуть власноручно, - активне [4, т.2, с.257]; «Не лиш той злодт, що краде, а й той, що драбину держить» - говорять про ствучасника крадiжки, який так само винуватий, як i той, хто краде, - пасивна [4, т.2, с.260]; «Най буде й Бгг, якби взяти мгг» - характеризують захланного здирника, злодiя, лихваря - активне [4, т.1,с.129]. Отже, приповщковий фонд вщображае злодiя як здирника, лихваря, гадину, приблуду.
Мовна свщомють галичан зафшсувала вщповщну лексику, що вiдображае якост злодпв. Синонiмiчний ряд цих характеристик дуже рiзноманiтний, напр.: «Аби гадина на тм сичала, то би вкрав»; «на шм» - значить на вщповщному предметi, а не на злодш. Так характеризують завзятого, безоглядного злодiя. Про таких кажуть, що вкрав би гадинi яйця, на яких би вона сидша [4, т. 1, с.443]; «Злодгя на гак тягнуть, а вгн каже, що не крав» - це кредо фахового злодiя, що значить «тщо не визнавати i тякого спiльника не видавати» [4, т. 2, с.259]; «Сам ттае 7 сам кричить: Лапай!» -про ршучого, жорсткого 7 хитрого злодiя, що завжди уникае розплати [4, т. 1, с.419]; «Краде в жив1 оч1, ще й чужими руками» - про хитрого злодiя, що краде зi спшьниками [4, т. 2, с.410]; «Середу твердо держить, а на чуже дрожить» - говорять про побожного злодiя, що твердо постить, але цупко краде [4, т. 3, с. 114]. «Огненний злодш» - говорять про небезпечного злодiя, що, як кажуть, <аз вогню вкраде» [4, т. 2, с.260]; «Учений злодш гярший вгд родимого» - бо сей не спускаеться на вроджений нахил, а вправляеться в крацiжцi, як у ремесл [4, т. 2, с.261]; «Знае старий горобець шпари в стодол1» - це людина напрактикована, старий злодШ, що вмiе вчасно втекти [4, т. 2, с. 270]. Крiм згаданих ощнних характеристик, знаходимо ще цiлу низку концеппв-означень, що вiдображають моральш якостi злодпв, напр.: наполохат, вгдважт, природжеш 7 навчеш, добр1 (фахов1), стар1 (досв1дчет), мудр1, домашш, чуж1, стьсью. Отже, характеризуючи правопорушниюв у побуп, люди оцiнюють !х за критерiями "правопорушник-негiдник, небезпечний / менш небезпечний"; "правопорушник дрiбний"; "правопорушник-спецiалiст". Зазначене можна репрезентувати у виглядi ощнних характеристики, бшарних опозицiй: небезпечний / менш небезпечний, чужий / домашнт, фаховий / недосв1дчений, в1дважний / боягузливий, вроджений / навчений, побожний / нев1руючий, полохливий /заповзятий i т.д.
Як бачимо, репрезентащя моральних якостей об'екпв протиправних дiянь е виключно негативною, що шдтверджуеться висловлюваннями вщомих дослiдникiв в галузi аксiологil вiдносно вербалiзацil категорil оцшки. Як зауважуе Т. Космеда, «мова е асиметричною щодо категорilв оцшки: мовних засобiв для вираження негативно! оцшки набагато бшьше, нiж для вираження оцшки позитивно!, вони рiзноманiтнiшi i багатшi» [11, с.17-40; 122-124]. Н. Арутюнова вказуе на той факт, що все, що вщбуваеться в будь-якш сферi людсько! дiяльностi, «гуманiзуеться», отримуючи аксiологiчний знак. Названа дослщниця зауважуе, що оцiнка пов'язана з прескриптивною функцiею мовлення, що реалiзуеться в певних типах мовленневих актiв, серед яких такi, як «осуд», «схвалення», «заохочення» i т.д.
Про важливють оцiнного компоненту в житп людини пише М. Дмитровська. Як i Н. Арутюнова, М. Дмитровська вбачае в ощнщ, яку виражае вiдповiдний мовець, вiдображення особистосп цього мовця: «У процесi прийняття рiшення людина аналiзуе ситуацiю, виходячи з тих установок, якi складають ядро його особистостi, тому лопчно, що у рiзних обставинах люди поводять себе по-рiзному» [7, с.8].
Можемо стверджувати, що паремi! - це мшротексти, якi репрезентують таю мовленневi жанри, як «осуд» i «обвинувачення». Т. Дубровська вiдносить «осуд» до мовленневого жанру, завдяки якому суб'ект дае негативну оцшку кому-небуть чи чому-небудь, виходячи iз власного досвщу, уявлень про «добро» i «зло», морально-етичних установок в цшому. Щодо «обвинувачення», то даний мовленневий жанр
приписуе об'екту обвинувачення таю ди, що, безумовно, засуджуються суспiльством, викликають осуд [6, с.68]. Деякi вченi вiдносять осуд до морально1-етично! сфери, а обвинувачення до сощально-правово! сфери оцiнки поведшки. Обвинувачення у паремiях виражають пейоративи, виражеш стилiстично нейтральними або стилютично зниженими мовними засобами, що, власне, i свiдчить про ïx негативну оцiнку. В.Карасик видiляе загальнi i спещальш пейоративи. Загальнi пейоративи мають загальне iнвективне значення. За словами вченого, «ïx семантика е темною, ми не знаемо, що саме зробив непдник i гадина, але знаемо, що його ди нижчi за всяю норми» [9, с.242].
Пiд час оцiнювання правовоï поведшки правопорушника юристи користуються критерiями cepùo3uocmi / несерйозност1 того чи того злочину, однак «ощнна шкала в юридичному правi на вiдмiну вщ морального права, небезконечна, вона дискретна i представляе чiткi показники» [12, с. 107]. Отже, класифшащя людських недолiкiв, вiдображениx названою пейоративною групою, виражае такi семантичнi опозицiï, як небезпечний / менш небезпечний, однак чiткоï межi через багатозначнiсть пейоративних одиниць, провести не можна.
Як зауважуе 1.Палашевська, «семiологiчно паремiï являють собою елементи конотативно1' системи, тобто системи, план вираження яко1' сам е знаковою системою i складаеться зi значущих двопланових одиниць, що мають власний план вираження i план змюту. Перший рiвень складають реалiï, вiдображенi у паремiяx, другий - конотативний, або iмплiкативний рiвень вiдсилае до уявлень про етичш й утилiтарнi норми, що шюструються певними життевими ситуацiями. Поведiнку з огляду на таю норми розглядають як прийнятну чи неприйнятну, гарну чи погану, вщповщш санкцiï базуються на бшарнш опозицiï «добро - зло», виражаючи негативний чи позитивний наслщок» [12, с.148]. Пiд час реалiзацiï цiеï концептуально!' схеми норм в текстах закону, прикметах, паремiяx названi елементи не завжди виражеш iмплiцитно. Для ix виявлення в паремiяx достатнiм е використання семантичних трансформацш.
Особливу групу пейоративiв становлять лексеми, що вщображають рiзнi типи злочинцiв. Наголосимо, що ди, позначен даною групою правопорушниюв, оцiнюються з позицн права, як диспозицiйнi вщмшносп мiж типами злочинiв, напр. «крадiжка», «грабiж», «розбiй» та iншi. «Для злодiя немае замка» - вш усякий замок вiдчинить [4, т. 2, с.257]; «Заблудив до чужог кишет» - про кишенькового злодiя [4, т. 1, с.104]; «Що бачить, то його» - говорять про злодiя, грабiжника [4, т. 1, с.241]; «Сват iз Орого до кобилячог мами» - говорять про злодiïв-конокрадiв [4, т. 3, с.81]; «Чого накрав, тим гендлюе... тим живе» - говорять про сшьського злодiя-neрeкуnня [4, т. 2, с.579]; «Крадене все лтше» - говорив податковий злодш [4, т. 2, с.404] або «Як не вкраду, що збагну, то мене всю тч пропасниця б 'е» - говорять про податкового злодiя [4, т. 2, с.411]. Двi останш приповщки свщчать про надмiрне здирство людей з боку податкових установ.
Показовий i той факт, що в ситуащях, де е порушення закону, суб'ект осуду або обвинувачення виводить на перший план моральний аспект проблеми. Обвинувачуючи тих, хто вкрав грош^ суб'ект робить акцент на аморальносп таких учинюв, а не на ïx юридичному xарактерi. Отже, «сукупнiсть ощнних ознак в
паремюлопчних висловлюваннях, формуе деонтичний кодекс мови, який реалiзуе моральш переваги i установки суспiльства» [12, с.20].
Зазначимо, що згiдно з давньоруським правом, яке було закршлене в «Руськш правдi», не було спещального термiну на позначення крадiжки. Змiст цього злочину розкривався за допомогою таких ^в, як «украдуть», «крадуть». Крадiжка i злочинець, що И здшснив, номiнованi як «татьба», «тать». Слова «татьба», «тать» старослов'янського походження, вони однокореневi зi словами «таемний», «таю», «та!тися», що вказують на прихований вiд кого би то не було спошб дш [17, с.28]. У статтях «Русько! правди» цьому термiну надано ширшого значення, ним позначали не лише крадiжки, а й iншi злочини (зокрема, до татьби вщносилось придбання вкраденого майна). Недаремно знаходимо приповщку «Майстер до чужих тайстер» - говорять образно про злодiя, що витягуе речi з чужих кишень або торбин [4, т. 3, с.622].
Згiдно звичаевиими нормами, виписаних у стародавнiх статутах, злочини проти особистих та майнових прав передбачають покарання за завдання потерпiлому фiзичноl, морально! або матерiальноl шкоди. Типи покарань, що iснували в той чи той перюди вщповщно! культури, вiдображають погляди суспiльства на покарання як на межу мiж дозволеним i забороненим при соцiальному регулюванш, а також ураховують цiлу систему цшностей, на базi яко! будуеться це регулювання. Паремп, що вважаються вiдголосками минулого, мiстять в собi цiнностi минулих епох, що в даний час неактуальна Однак сама щея покарання не зникае, И первюш форми трансформувалися в шш^ зберiгаючи певнi понятiйнi аспекти. У процес таких трансформацiй змiнюеться система цшностей ^ вiдповiдно, оцiннi знаки тих чи тих учинюв, наприклад, первинною формою покарання була помста, яку здшснювали потерпiлi, i визначалася вона ступенем вияву вiдповiдного почуття, однак, будучи пiд контролем держави, вона отримуе публiчний характер i певнi обмеженя, що приводить до обмеження числа злочинiв, за яю можна мати помсту [див: 12, с.93]. «Чи по вили, чи по неволи?» - питае чоловш злодiя, якого жандарм провадив до суду, а злодш каже: «Та певно, що по воли, бо не маю с чого квапити» [4, т. 1, с.378]; «Маю б1дувати за дурно, то як буду б1дував, то буду знав, за що» - говорив чоловш, що з бщи виршив на крадiжку або на якийсь шший злочин, за який мав потрапити до в'язнищ [4, т. 3, с.503]; «I на злод1я мусить чолов1кробити» - аби мав що красти, а як його посадять у в'язницю, аби й там годувати його [4, т. 2, с.259]; «Не кажи «злодш» поки за руку не схопив ... поки... не вхопиш» [4, т. 2, с.260]; «Хоч не вкрав, а вкрав, то вже злодт» - приказка репрезентуе сутшсть несправедливого законодавства [4, т. 2, с.261]; «Хто де вкрав, якщо там не був» - так вербатзовано ситуащю несправедливого осуду, вказiвка на наявшсть алiбi [4, т. 2, с.410].
Самого термiну «злочин» не юнувало у первюному суспiльствi, замiсть нього юнували такi поняття, як образа (обида, кривда). Ц1каво, що в поняття образи вкладали не тiльки приниження честi та гiдностi, а будь-яке правопорушення, починаючи вiд убивства i закiнчуючи несплатою боргу. Вищезгаданi поняття мютять у собi смисловий елемент «шкоди», нанесена приватнш особi або грут осiб. Первiсне право не знало злочитв проти суспiльства та держави, а переошдування вважалося не державною справою, а справою самих потерпших. Дослщжуючи систему покарання, М.Косвен
звернув увагу на риси релiгiйно-метафiзичного спокутування провини, своерщну вiдплату спочатку потерп1лому, а поим i чиннiй державнiй влацi, що заступилася за нього, дiючи вщ свого iменi [10, с.6]. Злочин у первiсному суспiльствi, на думку вченого, являв собою саме образу, нанесену певнш групi людей.
Вищезазначене тдтверджуеться зiбраним припопiдковим матерiалом, напр.: «За чуже добро вил1зе ребро» - злодiя, зловлять i будуть катувати [4, т. 2, с. 24]; «Злодгя не бити, доброго губити - давшший загальний звичай громадою бити злодiя, зловленого на гарячому, доводив не раз до вбивства i скалiчень [4, т. 2, с. 259]; «Мамо, мамо та бо злодт виглядае як чолов1к! Нав1ть оч1 мае. От я в1зьму огарок та випечу» - кажуть, що таким способом завзятому злодш сшьський хлопчик повиткав оч^ а мати не боронила [4, т. 2, с. 25]; «Терпи, т1ло, чого хотыо. ... що хотыо» - приговорював сам до себе злодш, коли його спшмали на крадiжцi й били [4, т. 3, с. 271]; «Бити можна, аби лише сл1ду не було» - злодш розповщав, що його, зловивши, били мокрими шнурами по сухш сорочщ, аби болшо, а слщу не було [4, т. 3, с. 496]; «Такий злодт, що й з вогню украде» - за вiруваннями нашого народу, красти з хати, що горить, ^х прший, тж звичайна крадiжка [4, т. 3, с. 271].
Формальний погляд на злочин завжди формувався тд впливом церкви. У скоент злочину церква бачила передуем грiх, порушення Божих заповiдей, тому правопорушники вiдчували свою подвшну провину - перед Богом i перед державою. Оцiнка, виражена в деонтичнiй мовi, не передбачае ч^ко! мiри покарання за той чи той учинок. Грiх як мiра покарання за порушення моральних законiв (законiв Бога) виступае у протиставленш до правопорушень юридичних норм. «Сьоме не кради, а шгсть можеш» - так злодп тлумачать сьому заповiдь Божу [4, т. 2, с. 410]; «Злодт, що йде красти до господаря, молиться: «Не дай Господи, щоби ворог не прийшов!» -говорять про той факт, що й злий чоловш перед здшсненням злочину молиться до Бога [4, т. 2, с. 259]; «Що циган, то злодш» - означае, що у цигашв крадiжка не вважаеться ^хом [4, т. 3, с. 384]. «Коли Господь милосердний в1двернув тай застовпив» - жарлвлива примовка злодпв; останне слово навмисно перекручено зам. заступив [4, т. 1, с. 614]. В юторп зафшсовано чимало випадюв, коли норми етикету набували правового характеру, i навпаки. Заповiдi Христа визнаються обов'язковими для всiх християн i пщлягають виконанню незалежно вщ законодавчого закрiплення. Так, заповiдь «Не убий!» вiдтворено у законодавствах практично вшх держав i !й надано значення юридичного закону.
Неповага до правопорушникiв та осуд !х злочинних дiянь зафшсована у носi!в укра!нсько! мови у формi проклять як рiзновиду паремш. «Бодай лиш тгльки мав, що вкраде» - бажають злодiевi такого нещастя [4, т. 2, с. 409]; «Гостець би тоб1 пальц повикручував!» - кляла жшка злодiя, що украв грошi з !! кишеш [4, т. 1, с. 617]; «А всохла би му рука!» - клянуть злодiя, або поганого сина, що б'е батька [4, т. 1, с. 406]; «Викрало би з тебе душу» - проклинають злодiя, щоб той умер несподiвано [4, т. 1, с. 248]; «Витяг би соб1 зуб!» - клянуть злодiя, що витяг щось з воза тд час ярмарку [4, т. 1, с. 274]; «Украв, бодай над ним ворони кракали!» -приказка базуеться на подiбностi звуюв: красти i кракати [4, т. 2, с. 410]. Прокляття або ж прокльони несуть у собi згусток негативно! енерги i вживаються зi свщомим намiром накликати нещастя на ту людину, на яку звернеш. Однак, як зауважуе
I. Франко, внаслщок стол^ньо! функцюнально! активностi бiльшiсть зразкiв цього рiзновиду втрачають первiсне значення дiевих формул ворожби i використовуються лише для вираження емоцiйного стану мовця. Частина текстiв, виявляючи неабияку формальну стiйкiсть, докорiнно змiнили свое змютовне наповнення i плавно перейшли зi сфери серйозного у сферу сатиричного [8, с. 74]. Своерщт умови актуалiзацil, прозора семантика, наявнiсть прикметних модально-вольових часток хай, нехай, бодай вважаються тими критерiями, за якими даш приповiдковi одиницi вiдносять до сфери дотепного мудрослiв'я.
Як вщомо, украшщ люблять оцiннi висловлювання, вони вербалiзують пiдвищену емоцiйнiсть. Вони е емоцшними як при висловлюваннi морального захоплення, так i при моральному осущ. Причиною цього е моральна i емоцiйна орiентацiя укра1нсько1 душь Природа украшщв схильна до бурхливих i неконтрольованих емоцiйних зривiв. На думку Й. Стернша, нестриманiсть на рiвнi емоцiй, оцiннiсть, любов до висловлювань оцшок людей i подш в мовленневих актах характернi для комушкативно! поведiнки певних культур [15, с. 173]. Достатнш обсяг зiбраного матерiалу свiдчить, що такi жанри, як осуд i обвинувачення посщають значне мiсце в украшськш культур^ а особливостi украшського нацiонального характеру i комушкативно! поведiнки пояснюють причини популярносп осуду i обвинувачень. Доказом цього е частотне використання у паремiях, що входять у концептосферу права, тактики вираження осуду / обвинувачення з посиланням на власш емоцн i вiдчуття.
Висновки. Отже, наведет приклади дають пiдстави стверджувати, що образ-концепт правопорушника характеризуеться виключно негативно. Класифшащя людських недолшв, вiдображених в дослiджуванiй пейоративнiй груш, може бути побудована в основному на опозищях пасивний / активний, сощально небезпечний / менш небезпечний, а негативш почуття, що викликае об'ект оцiнки чи його вчинки е шдставою для вираження осуду чи обвинувачення. Маемо справу з вщповщним мовним знанням, що виокремлюеться поряд iз знанням шту!тивним, безпосередшм та знанням науковим. Оскiльки паремшна концептосфера права у межах МКС ще не дослщжена, то це дослщження мае вiдповiдну перспективу.
Список л1тератури
1. Аникин В.П. Каково происхождение, каковы типы и принципы классификации славянских народных пословиц и загадок? / В.П. Аникин // Русский фольклор. Народная поэзия славян.
- Москва; Ленинград : Изд. Академии наук СССР, 1963. - Т. VIII. - С. 393-394.
2. Арутюнова Н.Д. Аксиология в механизмах жизни и языка / Н.Д. Арутюнова // Проблемы структурной лингвистики. - 1982. - М. : Наука, 1984. - С.5-29.
3. Величко А.М. Нравственные и национальные основы права / А.М.Величко // Сборник статей по философии и истории права. - СПб. : Изд-во Юрид. ин-та, 2002. - С. 128-134.
4. Галицько-русью приповщки: [у 3-х т.] / з1брав, упорядкував 1 пояснив др. 1ван Франко: 2-ге вид.
- Льв1в: Видавничий центр ЛНУ ¡меш 1вана Франка, 2006. - Т.1. - 832 с.; Т.2 - 818 с.; Т.3 - 699 с.
5. Голубовська 1.О. Етшчш особливосп мовних картин св1ту / О.1. Голубовська: [монограф1я, 2-ге вид., випр. 1 доп.] - К. : Логос, 2004. - 284 с; М. Обзор истории по истории русского права. / М. Владимирский-Буданов - К., 1876. - 128 с.
6. Дубровская Т.В. Речевые жанры "осуждение" и "обвинение" в русском и английском речевом общении : автореф. дис. ... канд. филолог. наук / Т.В. Дубровская. - Саратов, 2003. - 24 с.
7. Дмитровская М.А. Знание и мнение: образ мира, образ человека / М.А. Дмитровская // Логический анализ языка. Знание и мнение. - М. : Наука, 1988. - С.6-18.
8. З фольклористично! спадщини 1вана Франка. Недрукована передмова до збiрки при^вЧв / тдготовка до друку, переклад i вступна замiтка О.1. Дея // Народна творчють та етнографiя.
- 1963. - № 2. - С. 94-96.
9. Карасик В.И. Язык социального статуса / В.И. Карасик. - М. : Ин-т языковедения РАН; Волгогр. гос. пед. ин-т, 1992. - 330 с.
10. Косвен М. Преступление и наказание в догосударственном обществе. / М. Косвен. - К.- С.19.
11. Космеда Т. Аксюлопчш аспекти прагмалшгвютики: формування i розвиток категорп ощнки / Т. Космеда. - Львiв : ЛНУ iм. 1вана Франка, 2000. - 350 с.
12. Палашевская И.В. Концепт "закон" в английской и русской лингвокультурах : автореф. дис. ... канд. фшолог. наук / И.В. Палашевская- Волгоград, 2007. - 22 с.
13. Пилипчук С. Укра'шсьи правничi при^в'я в вiзií В.Охримовича / Пилипчук С. // Фольклористичш зошити. - Луцьк, 2002. - Вип. 5. - С.83-90.
14. Сиротин В.М. При^в'я та приказки як джерело вивчення етико-правових звича!в i уявлень укра'шського народу / В.М.Сиротин. // Народна творчють та етнографiя. - 1987. - С.39-42.
15. Снегирев И. Обозрение юридического быта с продолжением древнего и среднего периода русской народной жизни / И.Снегирев // Юридические записки. - Т. 2. - М., 1842. - 305 с.
16. Стернин И.А. Коммуникативное поведение в структуре национальной культуры / И.А. Стернин // Этнокультурная специфика языкового сознания: [сборник статей] / [отв. ред. Н.В. Уфимцева].
- М., 2000. - С.178-185.
17. Фасмер М. Этимологический словарь русского языка: [в 4 т.] - М., 1973. - T.IY. - С. 28.
18. Словник украшсько! мови: [в 11 т.] / АН УРСР. 1нститут мовознавства iм. О.О. Потебш; [гол. ред. 1.К. Бшодщ ]. - К., 1972. - Т.3. - С. 599-600.
19. Словник украшсько! мови XYI - першо! половини XYII ст. / [НАН Укра!ни. 1н-т укра!нознавства iм. 1.Крип'яковича; редкол. В. Гринчишин (вщпов. ред. ш.)]. - Львiв, 2005. - Вип.12. - С.7-8.
20. Чубинський П. Несколько слов об обычае и значении сказок, пословиц и песен для криминалиста // Черниговский листок. - 186. - №8. - С. YIII.
Юськив Б.Н. Образ-концепт нарушителя правопорядка (вора) в языковом сознании украинцев (на материале галицко-русских паремий И. Франко) //
Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. Серия «Филология.Социальные коммуникации». - 2011. - Т.24 (63). - №2. Часть 1. - С.507-515.
В этой статьте рассматривается концепт правонарушителя (вора), который представляет концептосферу права. Анализ осуществляется в пределах паремийной языковой картины мира украинцев. Выделены смыслы указанного концепта, характеризующие украинскую духовную культуру и украинскую ментальность.
Ключевые слова: концептосфера, смысл, пейоративы, нравственная оценка, языковое сознание.
Yuskiv B.M. The concept of a law-breaker (thief) on the basis of paremia material (Galitsko-ruski proverbs and sayings by I. Phranko) // Uchenye zapiski Tavricheskogo Natsionalnogo Universiteta im. V.I. Vernadskogo. Series «Filology. Social communicatios». - 2011. - V.24 (63). -№2. Part 1. -P.507-515.
The article deals with the concept of a law-breaker (thief), a representative of the law conceptosphere. The analysis is carried out within the paremia language world picture of the Ukrainians. A number of senses of the concept characterizing Ukrainian national culture and Ukrainian mantelity is underlined.
Key- words: conceptosphere, peyorativ, moral evaluation, language awerness.
Поступила до редакцп 02.03.2011 р.
