CC BY
72
УДК 111:504.7
Костенко В.Г., доктор фшософп, професор ©
Льв\вський нацюнальнийутеерситет ветеринарногмедицини та бютехнологш /меш С.З. Тжицького, Львгв, Украгна
НООСФЕРНА КОНЦЕПЦ1Я ВОЛОДИМИРА ВЕРНАДСЬКОГО В СВ1ТЛ1 СУЧАСНИХ ГЛОБАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ I ФШОСОФП СТАЛОГО
РОЗВИТКУ
Найбшьш вагомим у вчент Володимира Вернадсъкого було твердження про те, що власне природа в процеа еволюцп зумовлюе необх1дтстъ включения Розуму в процеси власного розвитку Таким чином ршуче переглядаетъся класична рацюналистична традищя новог европеисъког флософп, а природа та сощалъна функц1я Розуму перетворюютъ иого наушверсалънии мехашзм звязку людини та Всесвту. Саме ц1 ¡дег покладено в розроблети учасниками Римсъкого клубу Стратеги стшкого розвитку, як единог можливог алътернативи для попередження глобалъногкатастрофи.
В.1. Вернадсъкий творецъ цтсног фыософп свгтобудови, фыософп сустлъного життя, один гз засновнитв антропокосм1зму як системи, що з'еднуе в гармошине цые природничо-жторичну та сощалъно-гумаштарну тенденцИрозвитку науки.
Ключое1 слова: екоцентризм, космгзм, антропоцентризм, ноосфера, бюсфера, ноосферолог1я, фыософ1я сталогорозвитку.
УДК 111:504.7
Костенко В.Г., доктор философии, профессор Львовский националъныйуниверситет ветеринарной медицины и биотехнологий имени С.З. Тжицъкого, Львов, Украина
НООСФЕРНАЯ КОНЦЕПЦИЯ ВЛАДИМИРА ВЕРНАДСКОГО В СВЕТЕ
СОВРЕМЕННЫХ ГЛОБАЛЬНЫХ ПРОБЛЕМ И ФИЛОСОФИИ УСТОЙЧИВОГО РАЗВИТИЯ
Наиболее существенным в учении Владимира Вернадского было утверждение о том, что собственно природа в процессе эволюции приводит к необходимости включения разума в процессы своего развития. Тем самым решительно пересматривается классическая рационалистическая традиция новоевропейской философии, а природа и социальная функция разума превращают его на универсальный механизм связи человека и Вселенной. Именно эти идеи В. Вернадского вдохновили деятелей т.н. Римского клуба на разработку концепции Устойчивого развития, как единственно возможной альтернативы перед опасностью глобальной катастрофы. Данная концепция была принята в июне 1992 года в Рио-де-Жанейро на конференции ООН. Устойчивое развитие - это такое развитие, которое удовлетворяет потребности современного мира, не создавая угрозы для будущих поколений удовлетворять свои собственные потребности.
© Костенко В.Г., 2014
267
Ключевые слова: экоцентризм, космизм, антропоцентризм, ноосфера, биосфера, ноосферология, философияустойчивогоразвития.
UDC 111:504.7
Kostenko V.G., Ph.D.
Lviv National University of Veterinary Medicine and Biotechnologies named after S.Z. Gzhytskyj, Lviv, Ukraine
VERNADSKY'S NOOSPHERE CONCEPT IN THE LIGHT OF CURRENT GLOBAL ISSUES AND PHILOSOPHY OF SUSTAINABLE DEVELOPMENT
The most significant in the teachings of Vladimir Vernadsky was the assertion that the actual nature of the process of evolution leads to the inclusion of the mind in its development process. Thereby drastically revised classical rationalist tradition of modern philosophy, and the nature and social function of the mind to make it a universal mechanism for the connection of man and the universe. These ideas inspired figures Vernadsky called Club of Rome on the development of the concept of sustainable development as the only possible alternative to the danger of a global catastrophe. This concept was adopted in June 1992 in Rio de Janeiro at the UN conference. Sustainable development - is a development that meets the needs of the modern world, without jeopardizing future generations to meet their own needs.
Key words: ecocentrism, cosmology, antropocentre, noosphere, biosphere, noospherology, philosophy of sustainable development.
Пращ B.I. Вернадського внесли суттевий доробок у розвиток наукового св1тогляду i становленш сучасно! науково! картини св1ту.
У минулому стол1тп B.I. Вернадський на яюсно шшому piBHi пробуе вщновити велику щею давшх мислител1в про цшьшсть, едшсть та цшсшсть м!кро-, мезо-, та мегасв1ту, про едину св1тову динам1ку. Це антропоцентризм, який ставить у центр ушверсаму людину як шдивща, родову ктоту, породження не лише земного життя, a i косм1чного начала. Таким чином, людство накладае на себе ще один тягар - моральний: у випадку руйнування чи знищення бюсфери вщповщальшсть поширюеться i перед позаземними св1тами.
Розумшчи, що наука i фшософ1я взаемно збагачують i доповнюють одне одного, B.I. Вернадський пщкреслював необх1дн1сть «гармон1йного поступу ф1лософського та наукового мислення». BiH вважав, що хоча наука i ф1лософ1я е р1зними галузями тзнання, все ж таки мають загальну мету - осягнення ¿стини, з'ясування взаемного зв'язку людства 3i cbItom. Разом з тим в1н розум1в, що ¿стина модиф1куеться в залежност1 в1д галуз1 знания, тому е р1зниця м1ж ф1лософською та науковою ¿стиною як за характером, так i за способом обгрунтування. Саме тому наука у п1знанн1 спираеться на споглядання, експеримент i математичш методи, а отже мае поза особистюний характер. 1стина ж у фшософи досягаеться завдяки вищому ступеню узагальнення, що спираеться на вже проведен! емп1ричн1 узагальнення, на образи мистецтва i всю культуру людства загалом. Зв1дси в1н робить висновок, що на в1дм1ну в1д науки, в фшософи, як i в мистецтв1, в продуктах творчо! думки завжди присутня
268
особисткть, а з нею - штереси, суб'ективш переваги, час i мюце д1яльност1 [1, с. 38].
Спираючись на положения, що з фшософсько! думки виросла наука, B.I. Вернадський пщкреслював ix взаемозв'язок: «Школи ми не споглядали до тих nip в icTopii' наукового мислення науки без фшософи, вивчаючи icTopiro наукового мислення ми бачимо, що фшософсью концепци i фшософсью вде! постають у якост1 необхщного, всепроникаючого елемента у Bci часи юнування». Вчений пщкреслював наявшсть т1сного взаемозв'язку м1ж фшософською i науковою думкою.
Значну увагу у cboix роботах B.I. Вернадський придшяв дослщженню фшософських i методолопчних проблем: лопки дослщно! науки, сшввщношення емтричного i рацюнального в науковому тзнанш, етики науково! творчост1, взаемного зв'язку фшософи i природознавства. BiH тяж1в до широких синтетичних узагальнень, не заперечуючи рол1 та значения анал1тичного пщходу до шзнання та освоения природи. Суттево i те, що при обстоюванш наукового св1тогляду вш не абсолютизував значения науки, як i не виключав участ1 в його формуванш шших форм духовного освоения людиною св1ту, переживань само! людини.
B.I. Вернадський пщкреслював, що св1тогляд, який грунтуеться на самш наущ, не може бути обмеженим, оскшьки наше загальне враження про явища у CBiTi мають моза!чний характер. При формуванш св1тогляду слщ пов'язати Bci сторони людсько! д1яльност1, яю знаходять свое мюце у систем! наших цшностей.
У cboix роботах вчений особливо пщкреслював той факт, що формування ноосфери вщбуваеться в процеа синтезу науки, мистецтва, Mopani i фшософи.
Анал1зуючи весь шлях, зроблений людиною, B.I. Вернадський робить важливий висновок фшософа про те, що у процеЫ становления ноосфери «уся людська робота була проведена людською свщомктю, але ненавмисно - процес створення не був усвщомлений» [1, с. 51]. Цим твердженням констатуеться наявшсть у становленш ноосфери визначеного тривалого перюду, головним чином, неусвщомленого, стихшного нагромадження наукових знань, оволодшня продуктивними силами, розвиток само1 людини i И зд1бностей до пращ, удосконалення сощальних i пол1тичних структур, одним словом, стихшний розвиток матер1альних i духовних передумов для цшеспрямованого, свщомого перетворення бюсфери - природи Земл1 - в штересах людства.
B.I. Вернадський по-своему тдходив до усвщомлено! рол1 матер1ально!, виробничо! i сощально-пол1тично1 д1яльност1 людей у перетворенш взаемоди суспшьства з природою. Не завжди ч1тко усвщомлюючи принципи сощального розвитку в розкритп проблем взаемоди суспшьства i природи, вш пов'язував з рухом суспшьства в напрямку створення тако! всесв1тньо! асощаци людей, яка б вщповщала загальнолюдським щеалам piBHOCTi Bcix людей i сощального прогресу людства. Усвщомлюючи масштабшсть проблем розвитку ноосфери B.I. Вернадський доходить до висновку, що розв'язання кнуючих сусшльно-природних протир1ч слщ здшснювати у фшософсько-етичнш сферг
1стотним у вде! вченого було твердження про те, що сама природа в процеЫ еволюци доходить до необхщност1 включити розум у процеси свого розвитку. Тим самим ршуче переглядаеться класична ращоналютична традищя
269
новоевропейсько! фшософп, а природна i сощальна функщя розуму перетворюють його на ушверсальний мехашзм зв'язку людини i Всесвпу [2, с. 299].
Виявляючи вплив людини на природу вчений послщовно обгрунтовуе гумашстичну сутшсть свого вчення, суспшьний характер людського розуму та трудово! д1яльност1 людини в контекст! становления ноосфери. 3 виникненням ноосфери виявляе себе зовшшня форма доцшьност!, яка властива лише свщомост!, розуму, що направляв д1яльшсть людини.
Основним проблемним стрижнем фшософп косм1зму B.I. Вернадський вважав цшсне вчення про онтолопчну едшсть людини i космосу та щею етико-еколопчно! зумовленост! юнування людства.
Репрезентуючи в традици косм1зму природничо-наукову течш, концепцш В. Вернадського несе ктотний сощально-етичний змкт. Згщно з щеею ноосфери, людина усвщомлюе власну в1дпов1дальн1сть за збереження життя на Земл1. Ноосферна етика пройнята щеалом гуман1зму, в1рою в силу людства, його можливкть розв'язувати глобальн1 проблеми, що виникають на шляху всесв1тнього поступу. Зародившись на планет1, ноосфера мае тенденцш до пост1йного розширення, перетворюючись на структурний елемент космосу вщ розумност1 взаемод11 людини 3i cbItom.
Д1яльн1сть людини повинна скеровуватися настановами «особисто! етики», що передбачае усв1домлену в1дпов1дальн1сть кожного за долю планети. HocieM ц1е! «особисто! етики», на думку В. Вернадського, може стати лише людина нового типу, яка прийде на змшу сучасного типу homo sapiens. Вчений мр1яв про той час, коли постане сусп1льство, яке складатиметься з особистостей, повед1нка яких буде м1рилом еколопчност1, гуманного ставлення до планетно! екосистеми та до населеного космосу. Ця ¿дея набувае особливо! актуальност1 в наш час з огляду на глобальш проблеми, що !х мае розв'язувати людство у XXI ст.
Вчення про бюсферу та ноосферу Е. Ларуа, П. Тейяр де Шардена i, насамперед, академ1ка Володимира Вернадського надихнули д1яч1в т.зв. Римського клубу - м1жнародно! громадсько! оргашзаци вчених, економ1ст1в, п1дприемц1в, представник1в р1зних сусп1льно-пол1тичних pyxiB, створеного у Рим1 в 1968 роц1 з шщативи в1домого ¿тал1йського менеджера, орган1затора промисловост1 та громадського д1яча Аурел1о Печче! (1908 - 1984 pp.). на розробку концепц1! «сталого розвитку», як едино можливо! альтернативи небезпец1 глобально! катастрофи. У 1969 р. А. Печче! видав книгу «Перед пр1рвою». Так образно та емно автор позначив становище людства в результат! комплексу негативних чинник!в НТР та сучасного сощально-економ!чного, пол!тичного, еколог!чного, культурного розвитку св!тового сп!втовариства.
За останнш час зас!дання клубу в!дбулись у Вщш, Париж!, ToKio, Будапешт! та шших центрах св!тово! науки i куль тури. Було опубл!ковано 10 наукових допов!дей, в яких розглядались найбшьш актуальш питания та рекомендац!! щодо вир!шення сучасних глобальних проблем людства, а також одночасно формувалось нове ф!лософське розум!ння нин!шнього етапу св!тово! кризи, яке остаточно д!стало назву концепц!! сталого розвитку сусп!льства. Концепщя сталого розвитку була прийнята в червш 1992 року у Pio-де-Жанейро на конференц!! ООН з навколишнього середовища i розвитку. У нш взяли
270
участь глави, члени уряд1в \ експерти 179 держав, а також представники багатьох неурядових оргашзацш, наукових {дшових кш.
На конференци було прийняте визначення сталого розвитку, представлене в доповда Мтжнародно! комюи, яку очолювала прем'ер - мшктр Норвеги паш Г.Х. Брунгланд. Сталий розвиток - це такий розвиток що задовольняе потреби тепершнього часу, не ставлячи пщ загрозу здатшсть майбутшх поколшь задовольняти сво! власш потреби (Програма, 1993).
Таким чином, сталий розвиток - це розвиток за якого людина не завдае шкоди природним системам { вони встигають вщновлювати себе.
Головним практичним результатом даних заход1в (оскшьки ршення, прийнят1 на конференщях, не мали офщшного статусу) стала св1тоглядна, наукова та пол1тична актуал1защя еколопчних проблем. Бшьше того, на баз1 докумешгв "Рю-92" вщбулася конкретизащя найбшьш загальних завдань св1тового масштабу на р1вш окремих кра!н, оскшьки було пщготовлено низку нацюнальних \ нав1ть регюнальних концепцш сталого розвитку, зокрема, у США, Англи, Нщерландах, Роси, Бшоруси, Казахстан!, Украшг
В.1. Вернадський був \ залишаеться гешальним ученим, внесок якого в розвиток р1зних наукових напрям1в як у галуз1 природничих, так \ соцю-гумаштарних наук важко переоцшити. Видатш науков1 досягнення, широчшь св1тогляду тар1зномаштшсть наукових вщкритпв та вчень В.1. Вернадського не мають р1вних соб1 в сучасному науковому простор!. Вивчення величезно! науково! спадщини вченого й ниш е актуальним для кторп та методологи науки, для глибокого розумшня едност1 та невщдшьност1 розвитку природи та людства I його майбутнього, рол1 науки та особистосп в сучасному глобальному шформацшному суспшьствг
Л1тература
1. Вернадский В.И. Биосфера и ноосфера / В.И.Вернадский. - М.: Наука,
1989.
2. Вернадский В.И. Труды по истории науки в России / В.И. Вернадский. -М.: Наука, 1988.
3. Вернадский В.И. Философские мысли натуралиста / В.И. Вернадский. -М.: Наука, 1988.
4. Вернадский В.И. Живое вещество / В.ИВернадский. - М.: Наука, 1978.
5. Вернадский В.И. Несколько слов о ноосфере / В.И.Вернадский // Философские мысли натуралиста. - М.: Наука, 1988.
Рецензент - кл.н., доцент Тищенко В.М.
271
