CC BY
13
ОСВ1ТН1 СТРАТЕГИ I ПРАКТИКИ
Володимир РИЖКО
НАВЧАЛЬНА ПРОГРАМА З Ф1ЛОСО-ФЙ" ТА Ф1ЛОСОФСЬКА РЕФЛЕКС1Я*
Природа фыософй така, що неможливе обов'язко-ве викладання йй як навчальной дисциплти майбутнш хiмiкам, фiзикам, тженерам у вищих навчальних закладах. Адже фiлософiя не е системою знань, яку можна було б передати тшим, тим самим навчити ййх. Становления фыософського знання — то завжди внутрш-нш акт, що спалахуе...
Чи можна погодитися з такою позицею? Iтак, i т. У такий парадоксальний спо^б автор загострюе питання i пропонуе свое бачення того, якою мае бути
практика викладання фыософй у вищш школь
Почати обговорення питання викладання фшософп у вищш школi хота-лося б iз висловлювання вщомого сучасного фтософа Мераба Мамардашвш, який ще в 1989 рощ говорив: «Меш здаеться, в област долучення до фшософ-ського знання ми маемо справу з фундаментальним прорахунком, що стосуеть-ся природи само! справи, якш у думках сво1"х хочуть навчити. 1деться про природу фшософп, про природу того гумаштарного знання або гумаштарно! iскри, 11 яко!сь твiрноl духовно! клiтинки, яка описуеться в поняттях фшосо-фй" й пов'язана з духовним розвитком особи. Викладання фшософп, на жаль, не мае до цього вщношення. Але у фшософп е своя природа. Природа фшософп така, що неможливо (i, бiльше того, мае бути заборонено) обов'язкове викладання фшософп майбутшм хiмiкам, фiзикам, iнженерам у вищих навчальних закладах. Адже фiлософiя не е системою знань, яку можна було
* Статтю подготовлено за шдтримки гранту 05-03-9130а для здшснення украТнсько-росшсько-го проекту «Постнекласична методологiя: становлення, розвиток, принципи, перспективи» (Постанова Президи НАН УкраТни Big 6.04.2005 р., проект № 14).
Володимир Рижко. Навчальна програма з фтософп та фтософська рефлексiя
б передати шшим i тим самим навчити 1х. Становлення фiлософського знан-ня — це завжди внугрiшнiй акт, що спалахуе, опосередковуючи собою iншi дГ1» (Мамардашвили М. Как я понимаю философию. — М.: Прогресс, 1990. — С. 14). Цитата надто довга... Але в нш виражена думка, яку б шхто шший так не передав. У не'1 треба вдуматися... Справдi, фшософ говорить про питання, яке надто дошкульне, аби ним нехтувати.
Отже, маемо курйозну думку про недоцшьнють викладання фшософи майбутнiм фах1вцям природничого та техшчного профiлiв. Чи можна пого-дитися з такою позищею? Вiдповiдь може бути й «так», i «ш». «Так», якщо вра-ховувати тодiшню (i зараз вона наявна) практику викладання фтософп, а «ш», якщо приймати iншу практику.
Коли йдеться про вивчення фшософи студентами—нефшософами, то надзвичайно важливо, передуем, враховувати, що саме маеться на меть Основна помилка в тому, що ставиться за мету навчити студентав фшософу-ванню, навчити 1х мислити поняттями фшософи, причому певному фшософ-ському напрямку чи школь
Такий пщхщ — це нетолерантний i негуманний акт, бо вш усе ж таки е насиллям над людиною, оск1льки 1й нав'язуеться певне свгтобачення, свгто-розумiння, шакше кажучи, певна iдеологiя з 11 iдеалами та цiнностями. Адже кожна окрема фiлософiя, як у свш час досить точно висловився Гегель, то не тшьки квiнтесенцiя культури, але й епоха, виражена в понятп, i вона не може бути ш чим iншим, як вщиовщною iдеологiею (не в брутальному значенш цього слова). Iдеологiю людина мае обирати самостiйно, приймати 11 як спосiб буття, тобто мати за переконання. Самостiйнiсть у виборi щеологи означае свободу щодо не1. А це може бути гуманютично досягнуто в тому раз^ коли людина (конкретнiше — студент) самотужки дiйде до вщповщно'1 фшософи. Але щоб реаизувати зазначене, необидно мати iз чого обирати. 1ншими словами, студент мае бути ознайомлений iз наявним розмагттям фшософсько-го знання. Шлях до цього — опанування фшософсько'1 культури, а не пе'1 чи шшо'1 конкретно! фшософсько'1 течи, навiть наймодершшо'1.
Шд фiлософською культурою маеться на увазi теорiя ф1лософського знання, особливост його змiсту, структури та функщонування. Шередусiм, щеть-ся про розумшня спiльного та вiдмiнного в предметнш сферi фшософи та iнших форм духовного свгту — мiфу, релш'1, мистецтва, науки. Особливе зна-чення мае розумiння специфiки фiлософських проблем i способiв 1х розв'язан-ня. Адже фшософсьы проблеми е одвiчними, як i проблеми мiфу, релиП, мистецтва. Але водночас, фiлософськi проблеми пщдаються обфунтуванню за допомогою розуму, а проблеми мiфу, релш'1 та мистецтва мають характер суб'ективного сприйняття (фантази, вiри або чуттево-образних взiрцiв тощо).
До фiлософськоí' культури або теори фiлософського знання вiдносяться методи фшософського мислення, форми фiлософування, а також, що досить важливо, мова фшософського знання. Щодо мови, то це питання необхщно охарактеризувати дещо повшше, бо в останне десятилгття йому придшяеть-ся вкрай мало уваги.
Справа в тому, що мовою фшософи, тобто 11 поняттями е фiлософськi категорий В Укршш це ретельно дослщили В. I. Шинкарук, С. Б. Кримський, М. О. Булатов, М. О. Парнюк та шш1. I хоча в працях цих автор1в проблема ф1лософських категор1й артикулювалася в терм1нах марксистсько! фшософи, це не повинно завадити визнанню 1"х досягнень 1 сьогодн1. Адже вс1 науков1 здобутки завжди виражаються т1ею мовою, яка е пан1вною за т1е1 чи шшо! тер-мшолопчно! традици. Однак у сучасних навчальних пос1бниках проблеми ф1лософських категор1й зведеш нан1вець, 1 це серйозне (якщо не курйозне) упущення. Те ж стосуеться й д1алектики як методу фшософи. У зв'язку 1з цим згадуеться визнання Дж. Сороса, який писав, що вш не проти «д1алек-тики», але ж цей термш застосовував Маркс... Це сказано вщверто. Так ста-лося й 1з ф1лософськими категор1ями в сучасних навчальних програмах та пос1бниках через те, що в курсах фшософи, яка називалася марксистською, значна увага прид1лялася ф1лософським категор1ям.
Та, мабуть, не тшьки тому. Це певна тенденц1я, яка пов'язана з так званою постмодерною ф1лософ1ею (Деррща, Фуко, Лютар, Рорт та 1н.). Представники цього напрямку сучасно! фшософи захоплеш щеею деконструкци, заперечен-ня усталених, унормованих структур мислення, пол1фони сприйняття та розум1ння св1ту й, вщтак, заперечують 1дею категор1альност1 знання. Зб1г вищезазначеного та щойнозазначеного й вщгукнувся описаним станом в1д-ношення до фшософських категор1й. Цей стан не можна квал1ф1кувати шак-ше, як певну 1ррац1ональну потугу, як заперечення рацюналютично! традици. Звичайно, останню не слщ абсолютизувати, але нехтування нею означае вих1д за меж1 культурного опанування св1том, тобто за меж1 ютори, у даному випадку, ютори фшософсько! думки, яка переконливо свщчить, що фшо-софськ1 категори е поняттями ф1лософИ, тобто 11 мовою.
Ф1лософськ1 категорИ — це особлив1, родов1 поняття. Причому, термш «родов1» мае принаймн1 два значення. Вони подшяють (рубрикують) св1т на роди, тобто т1 його частини, як1 притаманн1 основним сферам юнування св1ту та людини, 1 в цьому плаш вони найзагальн1ш1 (не видов1) та антропо-морфн1. 1ншими словами, ф1лософськ1 категорИ рубрикують св1т в1дносно людини, 11 1снування, передус1м, 11 т1лесност1. Родовими ф1лософськ1 катего-рИ е й у тому значенш, що виникають у родовому суспшьств1, тобто в пер1од становлення людини як свщомо! 1стоти, 1 тому вони виступають способом вид1-лення людини 1з природи, усвщомлення себе. У цьому план1 категорЦ — це засо-би людсько! св1домост1 й людсько! мови або мовлення (Дж. Бруннер). Зрештою, фшософсьы категорИ е родовими й у тому значенш, що кожен новий р1д людей (нове поколшня), щоб бути людьми (формувати свщомють, мову, людський спос1б життя) опановуе притаманний людям категор1аль-ний лад мислення. А тому можна говорити про те, що категорИ ф1лософИ — це екзистенщали буття людини у свт.
1менування категор1й екзистенц1алами не е метафорою, осюльки ф1лософ-сью категорИ репрезентують зр1з мислення, який виражае буття людини у свт, 11 екзистенщю. Причому екзистенц1ю в и сутн1сному стан1, тобто в мереж1 тих
Володимир Рижко. Навчальна програма з фшософм та фшософська рефлексiя
прикмет, яы виступають як межi екзистенцй. Тобто опозицй, що складають едине цше й завжди iснують як взаемодiя протилежностей, або бiнарностей. Тому вони репрезентують дiалог, або е дiалоговими, чи iнакше — дiалектич-ними. Дiалектика в й iсторично-культурнiй формi е сутнiстю категорiй як екзистенщаив людського буття.
Звичайно, дiалектику в юторй тлумачили по-рiзному. Але це не перепо-на для того, щоб визнавати й позитивний змют. Зрозумiло, потрiбно врахо-вувати т чи iншi заангажування, не зосереджуватись на чомусь одному, нехтуючи вам шшим.
Водночас не йдеться про те, що фшософш в навчальних курсах необхщ-но виражати тшьки як теорiю категорiй фiлософй. Це буде також своерщним обмеженням.
Фiлософське знання багате в тому значенш, що не все воно вмщуеться у фшософсьы категорй. Адже iснують також проблеми шзнання (або ешсте-молопчш чи когнiтивнi), iснують соцiальнi, полгтичш, а також праксеолопч-нi проблеми. Зрештою, е спецiальнi проблеми, яы вiдносяться до фiлософй окремих наукових дисциплш: антропологй, iсторй, мистецтвознавчих, при-родознавчих, технiчних, а також тих дисциплш, яы не можна беззастережно вiднести чи то до природничих, чи то до техшчних. 1деться про математику, iнформатику тощо.
Звичайно, можна певним чином ус зазначеш фiлософськi проблеми пов'язати зi схемою фшософських категорiй, але це буде також щось штучне й у такому разi легко попасти в так звану «пастку прикладiв дiалектики», яка у свiй час небезпщставно критикувалася. Та, попри все, важливо, що фшософ-ськ1 категорй е схемами (в термшах iнформатики — фреймами) людського мис-лення й у таый iпостасi виступають реальною предметною сферою фшософй. Вони, щоправда, функцюнують у мисленнi двома способами — штугтивно й свiдомо (В. Шинкарук). У першому випадку — це «реальна фiлософiя» (М. Мамардашвш), а в другому — фшософська рефлексiя — робота професш-ного фшософського мислення, яке виражаеться в певних текстах. Коли вжи-ваеться термiн «реальна фiлософiя», то йдеться про те, що фiлософiя як транс-цедентування е невiд'емним актом мислення (людсько1 свiдомостi), але влас-не трансцедентування не е усвщомленим актом, бо воно е засобом мислення, а усвщомлення мае справу iз предметом, тобто воно штенцшоване на предмет-нiсть. Коли ж предметнютю стае трансцедентування мислення, то це вже буде робота професшного фшософського мислення, тобто фшософська рефлекая в й власному значеннi. У такому разi ми маемо справу з фшософським мис-ленням, i воно не може бути ш чим iншим, як тим станом, до якого приходить людина, яку спонукають пошуки сенсiв буття або онтолопчш чи гносеологiч-нi проблеми. То е самостшний вибiр фшософування. Цим може переймати-ся людина тшьки в реальних ситуацiях життя (предметних, духовних тощо).
Враховуючи зазначене, вважаемо, що у вищш штш курс фглософй доцгль-но роздшити на двi частини: теоретичну частину (основний й змiст окреслю-вався вище) та фшософсьы тексти.
У теоретичну частину, звичайно, необидно вносити також питання юто-рп фшософп. I знову ж таки проблема полягае в т1м, що йдеться не про пере-каз тих чи тих фшософських погляд1в, що мали м1сце в юторп фшософп. 1деться про теор1ю 1сторико-ф1лософського знання. Тобто про розгляд проблем перюдизацп юторп фшософп, основних способ1в фшософування в той чи 1нший перюд, питань ф1лософських 1дей, що мали м1сце й обГрунтуван-ня юнування цих 1дей тощо.
Друга частина курсу мае вщводитися опануванню «текстовою фшософь ею». Тобто вивченню найприкметшших текст1в ф1лософських шк1л та течш у фшософп. Зрозум1ло, що це надто складне питання й, передус1м, 1деться про виб1р текст1в, 1х репрезентативн1сть, а також про вмшня 1х сприймати. Дуже важливо враховувати контекстуальн1сть тексту, його прямий та потаемний контекст. 1деться також про сприйняття текст1в як герменевтичну процедуру.
Зрозумшо, робота над текстами мае бути самостшною. Але корисно було б дотримуватися певних умов:
1) студенти мають читати тексти пюля опанування теоретичного курсу;
2) тексти пщбираються таким чином, щоб досить повно репрезентувати основш фшософсьы течп (напрямки);
3) тексти обговорюються на практичних заняттях або сшвбесщах. Характер обговорення текст1в мае бути д1алоговим, критичним.
Висловлен1 м1ркування можна завершити думкою М.Мамардашв1л1: «Будь-яка ф1лософ1я мае будуватися таким чином, щоб вона залишала м1сце для невщомо! фшософИ» (Вказаний тв1р, с. 26). А це означае, що мае бути право «вибору фшософп», але це право в однаков1й м1р1 належить як викладачев1, так 1 студенту. Викладач т1льки зац1кавлюе в необхщносп фшософсько! реф-лексн, 1 цьому мае сприяти перша частина курсу фшософп — теоретична, яка мае на мет вивчення фшософсько! культури, а друга частина — це вже рефлексивна ф1лософ1я, що виникае внаслщок читання фшософських текст1в, 1х обдумування та обговорення. I тут рефлектуе сам студент. В1н обирае свою фшософш пом1ж 1нших, представлених в текстах, або ж напрацьовуе щось шше, переймаеться тими екзистенщалами, до яких вш зм1г д1йти.
Владимир Рыжко. Учебная программа по философии и философская
рефлексия
Природа философии такова, что невозможно обязательное преподавание ее как учебной дисциплины будущим химикам, физикам, инженерам в высших учебных заведениях. Ведь философия не представляет собой систему знаний, которую можно было бы передать другим, тем самым, научив их. Становление философского знания — это всегда внутренний акт, подобный вспышке...
Можно ли согласиться с таким суждением? И да, и нет. Таким парадоксальным образом автор заостряет вопрос и предлагает свое видение того, какой может быть практика преподавания философии в высшей школе.
BO^OAMMMP PMXKO. HaBnanbHa nporpaMa 3 ($>inoco($>M Ta ($>inoco($>cbKa peifmeKcrn
Volodymyr Rhyzhko. A Syllabus on Philosophy and Philosophical Reflection
Philosophy is a kind of discipline that cannot be a mandatory higher education subject to study by future chemists, physicists, or engineers. Philosophy is no a system of knowledge transmittable to others by making them study it. The development of philosophical knowledge is always an internal action, similar to a flash...
Can we agree with that? Yes and no. In such a way, the author touches upon this problem and suggests his view of teaching philosophy in higher institutions.
