CC BY
49
Володимир ПРИСАКАР
НАЦ1ОНАЛЬНО-КУЛЬТУРН1 ВИТОКИ ПРОЦЕСУ ВИХОВАННЯ У ШКОЛЯР1В М1ЖЕТШЧНО1 ТОЛЕРАНТНОСТ1
У статтi розглядаеться роль нацюнально-культурних цтностей народу у процеС виховання мiжетнiчноi толерантностi. Опираючись на науково-методичнi джерела та результати до^дження, автор розглядае виховання в учтв загальноосвiтнiх шкш мiжетнiчноi толерантностi на нацюнально-культурних витоках народу як процес соцiалiзацii особистостi, органiзацiя якого покликана сформувати у них власний позитивний досвiд мiжетнiчних взаемин.
У сучасних умовах реформування нацюнально1 системи осв^и важлива роль належить нацюнально-культурним цшностям кожного народу. Зумовлено це тим, що неможливо забезпечити належний розвиток особистосп, якщо не сформувати у не! розумшня, повагу до представниюв шших етношв, чия культура мае ряд спшьних та вщмшних ознак. "Нацюнальна доктрина розвитку осв^и Украши у XXI столотГ' визначае спрямування сучасно! освiти на формування особистосл, яка усвiдомлюе свою належшсть до украшського народу, збертае i продовжуе украшсью культурно-iсторичнi традици, шанобливо ставиться до рiдних святинь, украшсько1 мови, ютори, а також до культури вшх нацiональностей, що проживають в Украш, виявляе культуру мiжетнiчних i мiжособистiсних стосункiв [2].
Культура, як феномен, в межах якого функцюнуе менталггет, заслуговуе уваги з точки прояву 11 структурних елеменпв. Необхiдно зазначити прояви об'ективного духу даного народу, щоб порiвняти !х з iншими, породженими шшою культурою й iншим менталiтетом. Культурш витоки, що характернi для сустльства, ми можемо впевнено означити як особливi настанови менталiтету. При цьому вс складовi змiсту освiти можуть бути подшеш на зовнiшнi (мшлив^, внутрiшнi (сутнiснi). Традицiйно визнанi складовi культури. Саме на цьому рiвнi протистоять i взаемно впливають один на одного рiзноманiтнi соцiальнi оргашзми (групи, им'1 i iн.). До зовшшньо! (найбiльш помггнох, а тому, на перший погляд, найактуальшшо!) сфери культури належать звича1 i обряди. Розумшня особливостей реалiзацil рiзноманiтних компонент культури в соцiально-iсторичнiй дiйсностi, в рiзних цивiлiзованих межах повинно супроводжуватися розумшням об'ективностi цих проявiв, !х юторично1 обrрунтованостi i доцiльностi. Цей рiвень розумiння необхiдний для утвердження принципу толерантносп в сучаснiй освт.
Усе людство в цiлому й кожен етнос окремо е нолями трьох, що головним чином вiдрiзняються одна вщ одно1, культур. Перша культура вщображае моральнi, естетичнi, свггоглядш уявлення людини, Друга культура е вщображенням етнiчних, класових, iсторичних, сощальних уявлень особистостi. I, на сам кшець, третя культура представлена моральними, духовними, науковими, релiгiйними пошуками iндивiда, е вираженням взаемозв'язку людського "я" iз глобальним простором i часом. Без усвщомлення складного багаторiвневого характеру культури кожного етносу i культури людства в цiлому, И природи, об'ективно юнуючо1 iерархil неможливо усвщомити i зрозумiти особливостi сучасного життя, далекого минулого, а також майбутнього.
Розумшня сутностей категорш "нацюнальш витоки", "нацюнально-культурш цшносп" грунтуються на основi теорп цiнностi. Теорiя цiнностi як самостшний роздiл фшософи започаткований в кшщ XIX — початку XX столотя, але кожна доба зробила свш своерiдний внесок у подальшу И розробку. Деякi аспекти ще1 проблеми дослiджувалися фiлософами, iсториками, соцюлогами, психологами, педагогами тощо. Теоретична розробка проблеми нацюнальних цiнностей займае значне мюце у дослiдженнях природи етносу та наци М. Бердяева, Ю. Бромлея, Л. Гумшьова, Г. Касьянова, С. Макарчука та шших.
Питання нацюнально-культурних витоюв ми знаходимо у наукових працях iдеологiв укра1нсько1 державносп В. Винниченка, М. Грушевського, Д. Донцова, В. Липинського, М. Мiхновського та ш., iсторико-публiцистичних та лтературних дослiдженнях проблеми становлення i розвитку укра1нсько1 нацюнально1 ще1, особливостей ментальност украшщв В. Антоновича, Г. Ващенка, О. Воропая, I. Огiенка, А. Свщницького тощо. В ютори педагопки питання взаемоди загальнолюдських i нацюнальних цшностей та !х реалiзацil розглядаються у
працях М. Драгоманова, С. Русово!, Г. Сковороди, Б. Ступарика, В. Сухомлинського та шших. Дослщження про мiсце i значення нащональних витокiв у виховному процесi розкриваються у низцi сучасних психолого-педагогiчних дослщжень. (I. Бех, М. Боришевський, А. Бойко,
0. Вишневський, П. 1гнатенко, М. Стельмахович, В. Струманський, та ш.).
З позицл укра!нсько! державносп, iдеалiв та норм загальнолюдських щнностей проблемi взаeмовiдносин, спiвжиття людей рiзних етносiв придiляли значну увагу Г. Ващенко, В. Винниченко, Б. Грiнченко, М. Грушевський, М. Драгоманов, А. Кримський, В. Липинський,
1. Опенко, К. Ушинський та iн. Досить актуальним е думки Г. Ващенка. Звертаючись до питань культурно! взаемодп рiзних народiв, вiн, зокрема, зазначав: "Нащя може шанувати i збертати сво! традицл, але не зупинятись на них, а йти вперед, не замикаючись у вузькi рамки свое! традицiйно! культури, брати вщ iнших народiв !х кращi здобутки, оргашчно переробляючи !х вiдповiдно до штерешв i психологi! свого народу. Чим бiльше в кожного народу можливостей розвивати свою нацiональну культуру, тим рiзноманiтнiшою i багатшою буде загальнолюдська культура. Народ засвоюе здобутки шших народiв органiчно, вiдповiдно до сво!х потреб i нацiональних властивостей, що й забезпечуе нормальний розвиток нащонально! культури" [1, 37].
На сучасному етат розвитку укра!нсько! науково! думки проблема толерантностi е досить актуальною, хоча не можна сказати, що вона належить до найбшьш розроблених. Достатньо буде зазначити дослщження О. Швачко (феномен толерантностi як сощально! цiнностi та системи стосунюв у малих групах молодi), Ю. 1щенко (iсторико-фiлософський аспект проблеми толерантносп), Т. Клинченко (формування в учшвсько! молодi мiжетнiчно! толерантностi). Стосовно проблематики про мюце i роль нащональних щнностей у вихованш в учшв загальноосвiтнiх шкiл мiжетнiчно! толерантностi, то данш проблемi у наукових працях придшяеться ще недостатньо уваги. А бшьшють публiкацiй, якi з'явилися, головними чином, за останш 5-7 роюв, присвяченi вивченню феномену мiжетнiчних вщносин у цiлому, або частково торкаються проблеми у рамках позакласно! i позашкiльно! дiяльностi. Тому метою нашо! статтi е науково-методичне обгрунтування щодо значення нащонально-культурних витокiв у процес виховання у школярiв мiжетнiчно! толерантность
У сучаснш довiдковiй лiтературi термш толерантнiсть трактуеться досить широко. Так фшософський енциклопедичний словник дае наступне визначення толерантность "Толерантшсть — вщ лат. 1о1егапйа — терпимiсть — термш, що ним позначають доброзичливе або принаймш стримане ставлення до iндивiдуальних та групових вiдмiнностей (релшйних, етнiчних, культурних, цивiлiзацiйних) [8, 642]. Сощолопчний енциклопедичний словник роздiляе значення термiну толерантнiсть на: 1) терпимють до чужого способу життя, поведшки, звича!в, почуттiв, iдей, думок, вiрувань; 2) вiдсутнiсть або послаблення реагування на несприятливi фактори в разi зниження чуттевостi до !х дш [3, 370]. Укра!нський педагогiчний словник дае визначення толерантносп як терпимосп до чужих думок та вiрувань [7, 332].
На наш погляд, найближче пiдiйшли до визначення толерантносп стосовно полiтичного аспекту цiе! проблеми впчизняш полiтологи — автори "Енциклопедичного полiтологiчного словника". Вони поки-що едиш дали визначення толерантностi, а саме: "Толерантшсть — рiзновид взаемодi! та взаемовщносин мiж рiзними сторонами — iндивiдами, соцiальними групами, державними, полпичними партiями, за якого сторони виявляють сприйняття i терпiння щодо рiзницi у поглядах, уявленнях, позицiях та дiях. Поява термiну "толерантшсть" у полпичнш теорi! й практицi характерна саме для сучасного свпового сшвтовариства, коли люди (у т.ч. держ. i полiт. дiячi) все бшьше розумiють необхiднiсть установлення цивiлiзованих, дружшх взаемовiдносин мiж рiзними народами i кра!нами [3, 352].
Як феномен, характерний i необхiдний для всього суспшьства в цiлому, толерантнiсть е складним та багатогранним явищем i проявляеться по-своему у рiзних галузях життедiяльностi людини. На нашу думку, одшею iз сфер, де виховання толерантносп займае провiдне мiсце, е галузь мiжетнiчних вiдносин. Мiжетнiчна толерантшсть, виступаючи зосереджуючим вираженням вiдношення ношя певно! етнiчно! iдентичностi по вщношенню до iнших мов, культур i т.д., водночас е невiд'емною складовою частиною нащонально! самосвщомоси в щлому, оскiльки, як форма виявлення вщношення певно! особистостi, вона не може юнувати абстрактно, без реального ношя — суб'екта етнiчних та мiжетнiчних вiдносин. Виходячи iз вище зазначеного, мiжетнiчну толерантнiсть можна визначити як сукупшсть психологiчних
установок, почутпв, певно! суми знань i суспiльно-правових норм, вщображених через закони i традицiï, а також свггоглядно-поведшкових орieнтацiй, яю передбачають терпиме ("прийнятливе"), позитивне ставлення представниюв якого-небудь етносу (в тому чи^ — на особистiсному рiвнi) до шших етношв, етнiчних груп, ïx мови, культури, традицiй, звичаïв, норм поведшки тощо.
У нашому розумшш мiжетнiчна толерантнiсть не може бути зведена лише до терпимого ставлення до представниюв шших етношв та етшчних груп. По-перше, мiжетнiчна толерантшсть являе собою процес, який включае як емоцiйно-псиxологiчнi норми, почуття, так i широкий спектр знань, шформацшних уявлень про iншi культури, мови, i, накшець, позитивнi поведiнковi установки, погляди стосовно до всього шшоетшчного. По-друге, мiжетнiчна толерантнiсть, як феномен, не вичерпуеться лише терпимим ставленням, тому саме для визначення цього явища i вибраний термш латинського походження. Адже змют поняття толерантносп не обмежуеться виключно терпимим ставленням та принципами загальнолюдсь^' моралi, яю проявляються у повазi та обов'язковому дотриманш прав усix народiв, вона включае також усвщомлення вiдмiнностей, взаемозв'язку i едност рiзниx етнокультур, знання про мови, культури, традици, походження рiзниx народiв, зокрема тих, з якими здшснюються безпосереднi контакти.
Характер мiжетнiчниx вiдносин е результатом розвитку загальнолюдсь^' культури та iсторiï. Загальнолюдсью норми вiдносин мають етнiчну специфшу, яка формуеться сощально-iсторичним досвщом того чи iншого народу, i вщображеш в особливостях ïx нацiональноï культури, звичаях, традицiяx, етикетi та ритуалах. На основi аналiзу та узагальнення сутностi, змiсту поняття '^жетшчна толерантшсть" у працях згаданих вище авторiв, зазначимо, що названа категорiя не просто сума ïï складових частин, здебiльшого позитивного характеру, що належить до названо!' сфери, а поняття штегроване, що об'еднуе складш ïï далеко неоднозначш системи: культура, етнос, толерантшсть. Варто вщзначити, що кожнш нащональнш культурi притаманна сукупшсть особливих рис, ознак, оскiльки ментальшсть, характерний душевний i духовний склад народу не можуть бути однаковими у вшх нащональних культурах. Так, наприклад, для формування мiжетнiчноï толерантносп необхвдно враховувати систему характерних для шшого народу засобiв, прийомiв, принцишв комунiкацiï, якi утворюють так звану культурну сферу спiлкування конкретноï етнiчноï спiльностi. Тому пробудження iнтересу школярiв до iншиx народiв, в першу чергу пов'язане з необхщшстю глибшого пiзнання ix культури. "Самобутш культури, що взаемно доповнюються, е цшними для кожного народу i для всього людства" [6, 20].
Все вище нами зазначене шдтверджуе необхщшсть орiентацiï на нацiонально-культурнi витоки у виховнш роботi, оскiльки кожен суб'ект виховання формуеться в умовах тiеï чи iншоï нацiональноï культури, i ця культура стае для нього основою для засвоення важливих людських щнностей, для становлення елементарних основ моральност та духовност особистостi. Крiм цього, через нацiональну культуру людина прилучаеться до важливих матерiальниx i духовних щнностей. Саме останш не виступають самi по собi, вщокремлено у нацiональнiй чи наднацiональнiй форм^ а завжди виявляються i через нащональне i в нацiональному.
Аналiз рiзниx концептуальних пiдxодiв щодо виховання нацiональноï самосвiдомостi та мiжетнiчноï толерантносп (З. Гасанов, В. Заслуженюк, Т. 1сламшина, Ф. Харисов та ш.) показав, що за рiзноманiтностi пiдxодiв до розкриття сутностi цих явищ, процес виховання мiжетнiчноï толерантностi як iнтегративно-особистiсноï властивостi людини грунтуеться на таких визначальних структурних компонентах:
а) шзнавальному (знання iсторiï, культури свого народу, штерес до ютори, мови, культури iншиx етносiв, ïx особливостей та проблем розвитку, про сутшсть i стан нащонального питання та мiжетнiчниx вiдносин у краш, регiонаx, знання загальновизнаних правил поведшки при взаемовщносинах з представниками рiзниx етносiв, специфiчниx навичок i умшь спiлкування в iноетнiчному середовищi i т.п.);
б) емоцшно-оцшковому (загальнолюдськi, громадянсько-патрютичш характеристики особистостi, якi проявляються у почуттях, переконаннях, оцiнковиx судженнях, як позитивних рис: доброзичливостi, чуйностi, ввiчливостi, спiвчуття, стриманостi, поступливостi та ш, так i
негативних: байдужосп, зверхностi, замкнутости впертостi, образливостi, зневаги, жорстокостi та ш.);
в) поведiнково-дiяльнiсному (наявнiсть цшнюних орiентацiй i установок по вщношенню до представникiв iнших етносiв, усвщомлення необхiдностi подолання особистюно-психологiчних бар'ерiв у процесi мiжетнiчного спiлкування, переважання позитивно1 мотиваци поведiнки у взаемовщносинах з ровесниками, що належать до шших етношв.
Вiдомо, що змют навчальних курсiв ютори, лiтератури, географи, основ правознавства, суспiльствознавства та ш. несе значну освiтню та виховну iнформацiю про етноси (народи), особливосп !х життя, культури, форми !х взаемин тощо. При правильному науково-методичному спрямуваннi навчального матерiалу вш може бути активним засобом формування в учнiв нацюнально1 самосвiдомостi та толерантного ставлення до представникiв шших етношв та етнiчних груп. З щею метою нами вивчався стан викладання у загальноосвпшх школах гумаштарних предметiв та !х вплив на формування в учшв мiжетнiчноl толерантность Вивчення наявного рiвня засвоення знань про народи (етноси), етшчш меншини, мiжетнiчнi вiдносини проводилось у загальноосвпшх школах мiст Киева, Рiвного, Кжина, Хмельницько1 та Чершвецько1 областей. Анкетне опитування, бесщи, iнтерв'ю проводились переважно у перiод з 2002-2005 рр. Контрольш i творчi роботи для виявлення контрольного зрiзу проводились за згодою керiвникiв загальноосвiтнiх шкiл спшьно з вчителями гуманiтарних предметiв.
Результати проведеного дослiдження показали, що знання учшв з ютори украшського народу, етшчних меншин, котрi живуть на територи кра1ни, в цiлому мають поверховий характер. Якщо аналiзувати окремi вiдповiдi на питання анкети, то необхщно зазначити, що лише 12,3% учшв 8-11 клашв iз 940 дали правильш i вичерпнi вщповщ на питання "Як ви розумiете поняття "гумашзм", "толерантнють", "мiжетнiчнi вщносини"? Значна частина учнiв (43,3%) не дали стверджувально1 вiдповiдi на питання "Чи допомагае Вам шкiльний курс ютори Украши краще тзнати юторда iнших етносiв, етнiчних груп нашо1 кра1ни?" Вiдповiдаючи на питання "У яких творах украшсько1 лiтератури, включених до шкшьно1 програми, е приклади патрютизму, гуманiзму i толерантностi у мiжетнiчних вiдносинах?", учнi називають твори Т. Шевченка, I. Нечуя-Левицького, П. Мирного, I. Франка, М. Коцюбинського, Л. Украшки, О.Гончара, О.Довженка та ш., але при цьому 21,4% учшв обiзнанi з !х змютом, основною iдеею, характеристикою головних геро1в поверхово. Що стосуеться самого аналiзу художнiх творiв, то лише 14,7% учшв змогли навести приклади мiжетнiчних вщносин як в позитивному, так i в негативному ракурсi, особливосп нацiонального характеру, ментальностi художнiх персонагав, якi характеризують !х як представниюв певного етносу чи етшчно1 групи.
Загальнi висновки про стан виховання у школярiв мiжетнiчноl толерантностi при вивченш предметiв гуманiтарного циклу були конкретизоваш результатами опитування серед 350 учителiв, слухачiв курсiв пiдвищення квалiфiкацil при Хмельницькому та Чернiвецькому обласних шститутах пюлядипломно1 освiти педагогiчних пращвниюв. Iз низки вiдповiдей у процеш дослiдження вiдзначимо, що 34,1% учителiв вказали, що не ставлять за мету реалiзацiю на уроках виховних цiлей, а роблять акценти на знання учнями навчального матерiалу, передбаченого програмою. Викликае занепокоення той факт, що бшьше половини педагопв (56%) вщчувають великi труднощi у реалiзацil завдань щодо виховання в учшв 8-11 клашв мiжетнiчноl толерантностi при вивченш ютори, лнератури, географil тощо. На запитання "Яким компонентам у практищ роботи з виховання у школярiв мiжетнiчноl толерантностi Ви вщдаете перевагу?", 28,2% педагогiчних працiвникiв назвали вивчення основ наук, 16,8% — позакласну i позашкшьну роботу, 7,3% — дiяльнiсть дитячих та юнацьких громадських органiзацiй, об'еднань, клубiв. Хоча еднють i взаемозв'язок усiх цих компонент домiнуе у вiдповiдях 47,7% педагопв, проте такий показник не е гарантом виршення завдань щодо виховання у школярiв нацюнально1 самосвщомосп та мiжетнiчноl толерантностi. Результати дослщження, практичний досвiд освiтян свiдчать, що навчальш предмети гуманiтарного циклу мають досить потужний потенщал щодо реалiзацil культурологiчного пiдходу, спрямованого на виховання громадянина, патрiота, гуманiста. Ми зупинимось на виховних можливостях курсу народознавства, оскшьки даний курс мае невичерпш можливостi виховання школярiв на нацюнально-культурних витоках.
Поняття "народознавство" у сучаснш науково-методичнiй лiтературi вживаеться у двох значеннях. У першому (вузькому) воно е синошмом до поняття "етнографiя"(наука про культуру i побут народу, його походження i розселення, нацюнальш традици, звича1, обряди). У другому (широкому) значенш народознавство — це сукупнють сучасних наук про народ, його нацюнальну дуxовнiсть, культуру, юторда, а також здобутки народного i професшного мистецтва, що вiдображають багатограннють життя народу, наци [5, 5].
Вивчення рiвня засвоення учнями знань про культуру народiв Украши, мiжетнiчнi вiдносини проводилось у загальноосвiтнix школах мют Киева, Нiжина, Рiвного, Хмельницькоï та Чернiвецькоï областей у перюд з 2002-2005 рр. Аналiзуючи його, варто зазначити, що дослщження здшснювалось виключно у тих загальноосвiтнix школах, де вивчаються факультативш курси "Народознавство" та "Етнографiя i фольклор Украши", ним було охоплено 740 учшв 7-10 класiв та 60 учителiв. Ось деякi запитання анкети:
1. Яю питання народознавства тебе бшьше всього цiкавлять?
- iсторiя рщного краю;
- усна народна творчють;
- народний календар;
- народш ремесла та промисли;
- нацюнальна культура i мистецтво;
- культура i побут шших народiв та етшчних груп, що проживають в Украш.
2. Чи згоден ти з твердженням, що кожна людина повинна знати мову, традици, культуру тiеï краши, на територи якоï вона проживае?
3. Чи допомагае тобi факультативний курс з народознавства краще шзнати iсторiю, культуру, побут шших етношв та етнiчниx груп?
4. Чи можуть факультативш курси дати необхщний обсяг знань з культури, традицш свого народу?
Аналiз вiдповiдей показав, що переважна бшьшють опитаних при вивченш народознавства вiддають перевагу ютори рiдного краю (92%), уснiй народнш творчостi (68%), вивченню народного календаря (63%), питанням украïнськоï нацiональноï культури i мистецтва (62%). Дещо нижчим е штерес учнiв до питань народних промислiв та ремесел (46%), культури, побуту шших народiв та етшчних груп нашоï краши (44%). Пояснюеться це, на нашу думку, i переважною бшьшютю опитаних учителiв, тим, що бшьше половини учшв, яю вщвщують факультатив з народознавства, не залучеш до роботи в гуртках народних промислiв i ремесел. Крiм того, ïx у загальноосв^шх школах надзвичайно мало через вщсутшсть квалiфiкованиx керiвникiв. Стосовно третього питання, то у ниш ддачих програмах з народознавства цiй важливiй проблемi придiляеться недостатньо уваги, оскiльки вони орiентованi, за винятком окремих регюшв Украïни з полiетнiчним складом населення, на iсторiю, культуру, побут суто украшського населення.
Вивчення роботи багатьох шкш свiдчить про те, що викладання народознавства проводиться безсистемно, а багато вчителiв не мають належноï фаxовоï пiдготовки iз цього предмета. У практищ роботи мае мюце спрощений пiдxiд щодо використання шформаци культурологiчного змiсту. Бiльшiсть вчителiв (понад 50%) надмiрно захоплюються лише проведенням заxодiв, що зводяться виключно до зовшшшх форм впливу. В окремих випадках при вивченнi народознавства вщдаеться перевага релiгiйно-святковiй обрядовостi без осмислення тих основних iдей, на яких вони грунтуються. Частина вчителiв через вщсутшсть системних знань з теори i технологи використання народознавства та низки вмшь, органiзовують свою роботу штуггивно.
Пiдсумки експерименту дають шдстави стверджувати, що, по-перше, недолiки пов'язаш з рiзними пiдxодами вчениx-дослiдникiв, методиспв до розробки змiсту програм, за якими здшснюеться навчання; по-друге — з шдготовкою вчителiв, якi проводять заняття з народознавства; по-трете — iз вiдсутнiстю сформованоï системи викладання, яка б орiентувала педагогiв на дiалог культур.
При порiвняннi знань учшв сшьських та мiськиx шкш виявилось, що iнформованiсть сiльськиx дтой у галузi народознавства е значно вищою, шж мiськиx. Якщо аналiзувати стан розробки народознавства як науки в теори та методищ викладання, то за останш роки здшснено
чимало дослщжень (Т. Дем'янюк, Я. Журецький, О. Король, В. Майборода, I. OxpiMeHKO, З. Сергшчук, В. Струманський, О. Шах та ш.), виданi посiбники, велика кшьюсть навчально-методичних розробок, десятки статей у педагопчних виданнях, проте стан впровадження його у практику роботи загальноосвггньо1 школи з низки об'ективних та суб'ективних причин залишаеться поки що незадовшьним.
Таким чином виховання у школярiв мiжетнiчноï толерантностi на основi нацюнально-культурних витокiв передбачае:
— спрямування виховного процесу у загальноосвннш школi на формування цiннiсноï сфери iндивiда шляхом використання позитивного потенщалу нацiонально-культурних цiнностей народу;
— виховання шанобливого ставлення до украшсько1' нацiональноï культури та культури шших етношв i розвиток на цш основi позитивних мотивiв щодо дiалогу культур;
— формування умiння визначати спшьш риси та основнi вщмшносп мiж культурою украïнцiв та культурою шших етношв регiону.
Отже, цшеспрямоване виховання в учнiв загальноосвiтнiх шкш мiжетнiчноï толерантностi на нацiонально-культурних джерелах ми розглядаемо як процес соцiалiзацiï особистостi, органiзацiя якого покликана систематизувати i упорядкувати вплив на школярiв етнокультурного та етносоцiального середовища, сформувати у них власний позитивний досвщ мiжетнiчних взаемин, нейтралiзувати негативнi впливи у таких стосунках.
Л1ТЕРАТУРА
1. Ващенко Г. Виховний щеал: Щдручник для педагопв, виховател1в, молод1 i батьшв. — Полтава,
1994. — 208 с.
2. Нацюнальна доктрина розвитку освгги Украши у XXI столгтп // Освгга. — 24-31 жовтня 2001 р.
3. Полгголопчний енциклопедичний словник: Навч. пос1бник для студенпв вищ. навч. заклад1в. —
К.: Генеза, 1997. — 400 с.
4. Социологический энциклопедический словарь. / Г.В. Осипов. — М.: М-Норма. — 1998. — 480 с.
5. Струманський В.П. Народознавство Подшля. Хрестомат1я.-Хмельницький:Подшля,1997. — 432 с.
6. Таланчук Н.М. Идеалы и реальность интерсоциального воспитания: примерная концепция
исследования //Советская педагогика. — 1989. — № 1. — С.18-24.
7. Украшський педагопчний словник / С. Гончаренко. — К.: Либщь. — Либвдь. — 1997. — 373 с.
8. Фшософський енциклопедичний словник / В.1. Шинкарук. — К.: Абрю. — 2002. — 742 с.
