CC BY
137
Алла ФЕНКАН1Н
НАТАЛЯ КОБРИНСЬКА — ОСНОВОПОЛОЖНИЦЯ Ж1НОЧОГО РУХУ
В ЗАХ1ДН1Й УКРА1Н1
У статтi висвтлюеться громадсько-просвiтня дiяльнiсть засновниц жточого руху в Захiднiй Укра'т Н. I. Кобринсько'1. Акцентуеться увага на створеннi нею Товариства руських жток, аналiзуеться важливкть виходу першого жiночого видання — альманаху «Перший вток».
Захщноукрашсью землi у Х1Х ст. подарували нашш Батьювщиш чимало видатних громадських дiячiв, людей, вiдданих нацiональнiй ще! та здатних подолати труднощi у досягненш запов^но! мети. Серед таких яскравих постатей чiльне мiсце посщае Наталiя Iванiвна Кобринська (з дому — Озаркевич).
I! громадсько-просвiтня дiяльнiсть, як i лiтературна, недостатньо дослщжеш. Окремi аспекти працi ще! дiчки вiдображенi у роботах М. Богачевсько1-Хом'як [3], I. Книш [8] та О. Маланчук-Рибак [10]. В зв'язку з цим автор поставила метою своеТ стат проаналiзувати дiяльнiсть основоположнищ жiночого руху в Захiднiй Укра!ш Н. Кобринсько!.
Украшський жiночий рух в Захiднiй Укра!ш розпочинався в другш половинi XIX ст. створенням доброчинних жшочих органiзацiй у деяких мiстах краю. Засновувалися насамперед притулки, будинки пращ. Нерщко невеликi жiночi оргашзацп були iнiцiаторами «руху допомоги», в рамках якого надавали матерiальну пiдтримку жiнкам, сприяли !х освт i працевлаштуванню [1, 216].
Вщома дослiдниця жiночого руху М. Хом'як-Богачевська визначае двi основнi причини розвитку жшочих громадських оргашзацш на захщноукрашських землях: по-перше, австрiйський уряд, який володiв цими землями, не перешкоджав утворенню громадських органiзацiй серед украшщв i, по-друге, громадськi оргашзацп украшщв тiсно пов'язанi iз середовищем греко-католицько! церкви [2, 40].
Пiсля створення в 1868 р. у Львовi товариства «Просвга» i поступового поширення його фiлiй у кра! своерщними центрами освiти й культури, передуем на селi, ставали читальнi. Вони вщ^равали все бiльшу роль у пробудженш нащонально! самосвiдомостi галицьких украшщв, шднесенш рiвня !х господарського, громадського i культурно-просвiтнього життя. Важливо, що в читальнях залучалися до громадсько1 дiяльностi молодь i жiнки. Дiяльнiсть «Просвiти» на мiсцях передбачала читання книжок i часописiв уголос для неписьменних селян, обговорення прочитаного i проведення дискусш на рiзнi теми, створення самодiяльних хорiв i театральних гуртюв, завдяки чому власними силами оргашзовувалися концерти [2, 43].
Захщноукрашському суспiльству ставало очевидним, що покращити рiвень власного життя неможливо без осв^и селян та iнших верств населення, а без участ жшок у просвiтянському русi сили народу будуть дуже обмеженими. Та в той час, наприкшщ XIX ст., жшки розглядалися громадськiстю лише як виховательки, годувальницi, господинi та берегиш родинного вогнища [6, 13], а тому чи не вс вони, передуем iз середовища штел^енцп, соромилася вступати в оргашзацп, якi створювали i якими керували винятково чоловши. В усiх сферах тодiшнього життя становище чоловшв i жiнок було нерiвноправним [1, 182].
Отож, об'ективною постала потреба у створеннi окремих жшочих оргашзацш для громадсько1 пращ на користь украшству [2, 43]. За таких умов i заявила про себе Н. Кобринська — вщомий громадський дiяч демократичного напряму й активний борець за жiночi права. Для не1 це була ушкальна можливiсть втiлити у життя ус сво! задуми та плани. Зрозумiвши, що потенцiал жiнки, i як потенцiал чоловiка, може повшстю розвинутися тiльки у спiвпрацi, И вражало те, що половина украшського населення, жшки, стоять осторонь громадського руху.
Н. Кобринська народилася 8 (20) червня 1851 р. у с.Белелуя Снятинського пов^у на Сташславщиш в им'1 греко-католицького священика. Родина матерi теж була священицькою. Хоча шм'я була заможною, Наталя не ходила до школи, а навчалася вдома з братами. Тодi вважалося, що жшщ освiта не потрiбна, тому батько насамперед дбав про
освiту синiв [7]. За допомогою братiв дiвчина ознайомилася з вггчизняною та европейською лiтературою i радо обговорювала з ними рiзнi суспiльнi та фiлософськi питання [2, 44].
Наталiя Iванiвна виховувалася в штелтентнш шм'!, де до жшки ставилися з особливою повагою та шаною, тож вона не вщчувала нерiвного з чоловiком становища жшки. Першi вiдомостi про жiноче питання постали перед нею з лтератури. Читання книжок було И улюбленим заняттям i джерелом самоосвiти. Вона стала одшею iз найбiльш освiчених жiнок тогочасно! Галичини та виршила займатися працею з метою оргашзацп жiнок i пiднесення !хньо! громадсько! й пол^ично! свiдомостi.
Неабияку тдтримку Наталiя Iванiвна мала вiд свого чоловша Теофiла Кобринського, талановитого шашста, композитора та збирача фольклору [7]. Вона знайшла в ньому единого сердечного друга i порадника. Вш завжди розумiв напрямок 11 думок i планiв, пiдтримував задуми та ще! свое! дружини. Прочитавши працю Дж. С. Мiлля «Про пщвладшсть жшок» i побачивши потребу в ознайомленш галицького жiноцтва з 11 багатим змiстом, планували разом взятися за переклад ще! важливо! книги. На жаль, здшснити цей задум не судилося через смерть Т. Кобринського. Несподiвана втрата чоловша призвела Н. Кобринську до глибоко! скорботи та депресп.
Невдовзi доля послала !й знайомство iз 1ваном Терлецьким, керiвником студентського товариства у Вщш та одним iз зачинателiв сощалютичного руху в Галичинi. Намагаючись допомогти Н. Кобринськш вiдновити сили та знову повернутися до громадсько! дiяльностi, вш запропонував висловлювати сво! погляди щодо жiночого питання у л^ературнш творчостi. Так з'являються першi оповщання Н. Кобринсько! «Панi Шумшська» та «Задля кусника хлiба». В них вщтворюеться весь трагiзм тодiшнiх суспшьних й економiчних вiдносин у Галичиш. Цi оповiдання поставили Н. Кобринську в когорту письменниюв i здобули !й багато прихильникiв [3, 115]. Проявивши надзвичайний талант до лггературно! творчосп, вона все-таки вiддала першють сво!й заповiтнiй метi — створенню жшочих органiзацiй.
На невiдкладну потребу жшочо! емансипацi! вказувала передусiм пасившсть галицького жiноцтва, що в громадському життi нiчим себе не проявляло, для якого не юнувало широкого свггу з новими iдеями й змаганнями [8, 40]. На думку Н. Кобринсько!, в Укра!ш бракувало освiчених жшок, котрi могли би впливати через лторатуру на духовне вiдродження укра!нського жiноцтва. За !! переконанням, жiнка повинна стати повноправним членом суспшьства, а тому закликала до створення жшочих органiзацiй, жшочо! преси, ставлячи перед ними конкретш цшк домагання освiти для жшок, передуем вступу в середнi i вищi навчальнi заклади, i рiвнiсть !хнiх суспiльно-полiтичних прав з чоловшами [6, 17]. Жiноча преса, зокрема, могла з'явитися лише з-за тдтримки оргашзованого укра!нського жiноцтва. Своею участю у виданш часописiв чи альманахiв жiнки повиннi були довести свою рiвноправнiсть з чоловiками в пол^ичному, суспiльному й культурному життi.
Ще до оргашзацп загального жiночого руху iмена жiноr з'явилися в укра!нськш лiтературi, деякi з них, наприклад, Ганна Барвшок чи Марко Вовчок здобули широке визнання. Н. Кобринська була переконана, що лггература е единою формою громадсько-просвiтньо! дiяльностi, доступною для жiноцтва. Тiльки сильна воля i вiдвага могли здолати застарМ погляди сiм'! та суспшьства про можливють жiнки самiй виршувати долю власного життя i брати участь в суспшьному [7].
Для здшснення тако! мрi! потрiбно було об'еднати жшоцтво в единий громадський рух, а виконати це нелегке завдання могло би тiльки створене жшками !хне товариство. Пiдстави до цього були. Сустльство вже виказувала ознаки готовносп допомогти жiнкам. Так, у 1877 р. в журналi «Правда» з'явилася повiсть «Скошений цвт> В. Барвiнського. Читачiв вразила трапчна доля головно! геро!нi Меланi!. Обдарована красою тша й душi дiвчина не зi свое! волi вийшла замiж за пiдлого нiкчему ^ не витерпiвши лихо! долi, поюнчила життя самогубством. В !! уста автор вложив слова протесту проти тодшнього становища жiнки: «Доки жшка не зможе стояти своею силою i працею в свiтi, доки буде замкнений свгг перед нею, доти все будемо мати безлiч отз i нещастя мiж нами...» [8, 46].
Виступи на захист жшочих прав все частше з'являлися як в перюдищ, так i в лiтературi. Потрiбно було розпочати справу, адже небайдужих до емансипацшного ж1ночого
руху виявилося чимало серед передово! iнтелiгенцi!. Особливу увагу цш проблемi придiляв I. Франко, котрий сво!ми творами й публiчними виступами, тдтримкою таланту окремих жiнок заохочував укра!нське жiноцтво творити.
Н. Кобринська твердила, що жшки повинш боротися за власне визволення, бо шхто для них цього не зможе зробити. Без учасп жшок будь-яю змши в суспiльствi, переконувала вона, не будуть ш ефективними, ш довготривалими.
У результатi наполегливо! пращ !й вдалося органiзувати перше жшоче об'еднання — Товариство руських жшок. Вщ нього i бере початок укра!нський жiночий рух в Захщнш Укра!нi [5, 316]. Основною метою товариства було поширювати освiту серед укра!нського жiноцтва. Як головний щеолог органiзацiйного об'еднання жшок, Н. Кобринська визначила основш засади, на яких мало розвиватися товариство: нащонально-патрютичний характер роботи, об'еднання укра!нських жiнок рiзних соцiальних станiв, позапартiйний статус [10, 402].
Установчi збори Товариства руських жшок вщбулися 8 грудня 1884 р. у Станiславi (нинi 1вано-Франювськ). 1х вiдкрила i надалi головувала на них Н. Кобринська. Учасниками дшства були лише жiнки, бо були побоювання, що в присутносп чоловiкiв жiнки не матимуть смшивосп висловлювати сво! думки. Члени новоствореного товариства виступали з лекщями про сучасне становище жiнки та фемшютичний рух, який уже впевнено крокував Свропою.
Значну пiдтримку в оргашзацп перших зборiв Товариства руських жшок надав I. Франко. Вiн, зокрема, друкував статп про жiночий рух у львiвськiй газетi «Дiло» — найбшьш авторитетному галицькому виданнi, опублшував звiт про збори та промову на них Н. Кобринсько!. Написав також вiрш, присвячений Товариству руських жшок [2, 47]. Завдяки I. Франковi та добре продуманому плану засновнищ товариства вдалося зiбрати й оргашзувати до громадсько! працi майже 100 (точнiше — 96) жшок, що було немалим досягненням.
1снування Товариства руських жiнок i популяршсть, яку воно здобуло в першi роки свое! дiяльностi, переконало Н. Кобринську в тому, що галицьких жшок треба оргашзувати в загальш громадсью товариства, де вони могли би защкавитися громадсько-полiтичними справами. У таких об'еднаннях жшки зможуть поглибити зрозумшня пол^ичних процесiв, економiчного розвитку та побачити причини визиску людей у суспшьсга. Насамперед треба через лтературш твори викликати у них защкавлення зовшшшм свiтом, полiтикою держави i можливостями економiчного розвитку краю[2, 46].
Товариство руських жiнок створило грошовий фонд, щоб видавати i розповсюджувати книжки, як мали шдносити розвиток самосвiдомостi серед жiноцтва. Згодом виникла думка на зiбранi грошi створити жiночий журнал чи газету. Н. Кобринська запропонувала видати жшочий альманах. Однак на перешкодi !! задуму стали застарiлi погляди певно! частини галицького жiноцтва про активну участь жiнок у громадському житп. У новому товариствi виникли рiзнi фракцi!. Так, «консерватори» наполягали на тому, щоб жшки виконували насамперед церковш обов'язки. Молодшi ж жшки, захоплеш iдеею служiння народовi, вважали, що не треба видавати жшочий часопис, а вш грошi вщдати для вирiшення нагальних народних потреб, першою з яких вважалося створення гуртожиткiв («бурс») [2, 50]. У справу видавання альманаху втрутилась церква, яка вбачала у його появi вiдхiд вiд традицiйних понять про участь жшки в родинному житп. Противниц Н. Кобринсько! на загальних зборах товариства 26 листопада 1885 р. у Станiславi вирiшили за зiбранi на альманах грошi купити срiбний пiднос для першого епископа новостворено! Станiславсько! епархi! Ю. Пелеша [7]. Лише жiнки, якi тдтримували Н. Кобринську, продовжували заощаджувати кошти на жшочий альманах, який мав би стати свщченням жшочо! емансипаци.
Щоб уникнути проблем, Н. Кобринська та !! однодумницi проявили виважешсть i мудрiсть. Частину коштiв вщдали на купiвлю чашi для епископа [2, 50], однак бшьшють грошей шшли на передрук шкiльного шдручника «Iсторiя лiтератури русько!» О. Огоновського.
Н. Кобринська за тдтримки I. Франка жваво листувалася з жiнками Надднiпрянщини та Волиш, що входили до Росшсько! iмперi!. Вони пересилали в Галичину матерiали для часопису, що дало змогу зiбрати значну кiлькiсть вартюних лiтературних творiв [7]. В цей час руку допомоги !й простягнула Олена Пчшка, активна учасниця руху за жiночi права на Великш Укра!нi. Вона також виношувала план видати жшочий альманах. Але оскшьки надрукувати
його укра!нською мовою у Роси було неможливо, то вона дала на це половину потрiбних грошей [2, 50].
Незважаючи на pi3Hi перешкоди, задуманий Н. Кобринською альманах пiд назвою «Перший вшок» побачив свiт у Львовi в червш 1887 р. Видання мютило 464 сторiнки. В ньому вмщеш прозовi, поетичнi та публiцистичнi твори, а також етнографiчнi й антрополопчш розвiдки, статтi про iсторiю та розвиток жшочого руху тощо. Авторами були 17 жшок 3i Сходу та Заходу Укра!ни: Н. Кобринська, Олена Пчшка, Л. Старицька, Ганна Барвшок, Уляна Кравченко, Днiпрова Чайка, О. Хорунжинська-Франко, С. Окуневська, М. Рошкевич-1ванець О. Бажанська-Озаркевич, О. Гузар-Левицька, С. Навроцька-Палш, О. Кобилянська, А. Павлик, К. Павлик-Довбенчук, К. Попович-Боярська, О. Грицай [7].
«Перший вшок» — це результат культурно! й суспшьно! пращ гурту жшок, яю пройнялися iдеeю звiльнення укра!нсько! жiнки з духових кайданiв, накладених на не! вшами несправедливосп й упередження. Вдалося зiбрати так багато лтературних матерiалiв, що планувався «Другий вшок». Зокрема, в нього мали увшти оповiдання О. Кобилянсько!, спомини Уляни Кравченко, вiршi юно! Лесi Укра!нки й твори iнших авторок, яю не вдалося опублiкувати в «Першому вiнку». На жаль, випустити в свгг «Другий вiнок» не вдалося [2, 51].
В альманас вмщено п'ять публiцистичних статей Н. Кобринсько! («Про рух жiночий в новших часах», «Укра!нське жiноцтво в Галичиш в наших часах», «Про первюну цiль Товариства руських жiнок у СташславовЬ» й iн.). У них вона виклала свое розумiння жшочого руху, висв^лила його iсторiю i теорiю на фактах, узятих з життя европейських кра!н. На сторшки цього видання потрапили також !! оповiдання «Панi Шумiнська» i «Пан суддя».
Загалом альманах «Перший вшок» показав високу духовшсть жiнок-редакторiв, письменниць, дописувачок, як самовiддано працювали на тереш збереження та розвитку укра!нсько! культури i нацiонально! свiдомостi, репрезентував фемiнiстичний свiтогляд тогочасного укра!нського суспшьства. Вiн став визначною подiею в укра!нському культурно-просвiтньому життi [1, 217].
Наступш майже десять роюв Н. Кобринська переконувала захiдноукра!нське суспшьство в тому, що органiзацiя жшок потрiбна для !хнього самовдосконалення, кращо! працi в громадi, а також для укра!нсько! справи [3, 121]. У 1893 р. вона оргашзувала в Станiславi видавництво «Жiноча бiблiотека», в якому випустила першу книгу альманаху «Наша доля: Збiрник праць рiзних авторiв». В ньому були опублшоваш твори жiнок-лiтераторок. Другий i третiй випуски альманаху вийшли друком у Львовi в 1895-1896 рр. Н. Кобринськш допомагала енергiйна вчителька з Буковини Свгешя Ярошинська та Ганна Барвшок [2, 50]. С. Ярошинська, зокрема, в першому випуску «Нашо! долi» надрукувала статтю тд назвою «Чого нам боятись?», в якш ставила питання про необхщшсть боротьби за рiвноправнiсть жiнки, вщстоювала !! право на освiту i працю, осуджувала погляди на жшку лише як на домашню господиню [4, 37].
У «Нашiй долЬ» Н. Кобринська продовжувала трактувати сво! погляди щодо жiночого питання. Вона подала кшька петицiй до австршського парламенту, домагаючись права на навчання жшок в ушверситетах, а також заснування дiвочих гiмназiй. На жаль, замють бажано! пiдтримки вона отримала лише докори та насмшки вщ тогочасно! iнтелiгенцi! [9, 198]. Однак ш вiдмови, нi невдачi не зупиняли Н. Кобринську. Вона знову i знову шукала найменшо! нагоди, щоб i далi боротися за жiночi права.
Н. Кобринська е засновницею емансипацшного руху в Галичиш, першим серед украшщв теоретиком фемшзму i першою жшкою, яка заснувала свтеьку жiночу органiзацiю. Неоцiненна !! заслуга в тому, що, започаткувавши фемшютичний рух, вона вселяла в жiночi душi впевненiсть, надихала на творчу працю та заохочувала до активного суспшьного життя, в якому дос жiнки участi не брали. Своею завзятютю i наполегливiстю вона надихала на культурно-освггню та лтературну дiяльнiсть багатьох жiнок, якi шдтримали !! iдею та залишили пом^ний слiд у громадському життi. Н. Кобринська першою в Галицькому кра! виступила на захист жiнки й запропонувала власну iдею !! духовного розвитку. Вщвага Н. Кобринсько!, !! завзятiсть викликали захоплення i подив та заохочували до спiвпрацi жшок з уае! Укра!ни.
Л1ТЕРАТУРА
1. Агаева В. П. Основи теори гендеру: Навч. поабник. — К.: К.1.С., 2004. — 536 с.
2. Богачевська М. Дума Украши — жшочого роду. — К.: Воскресшня, 1993. — 110 с.
3. Богачевська-Хом'як М. Бшим по бiлому: Жшки в громадському житп Украши 1884-1939. — К.: Либадь, 1995. — 424 с.
4. Гнатчук О. С. Украшсьш жiночi органiзацiï на Буковиш (80-tî рр. XIX-30-tî рр. ХХ ст.). — Черншщ: Рута, 2004. — 292 с.
5. Довщник з кторп Украïни / За заг. ред. I. Шдкови, Р. Шуста. — 2-е вид., доопр. i допов. — К.: Генеза, 2001. — 1136 с.
6. 1вах С. М. Проблеми украшського шкiльництва у жiночому руа Галичини (80-ii роки XIX - 30-п роки XX ст.): Дис. ... канд. пед. наук: 13.00.01. — 1вано-Франшвськ, 2007. — 235 с.
7. Iсторiя Украши. ,Щяльшсть Натали Кобринсько! [Електронний ресурс]: //http//www/ukr.info/texts/ukr/frametext.html
8. Книш I. Смолоскип у темрявг Н. Кобринська й украшський жшочий рух. — Вiннiпег, 1957. — 302 с.
9. Луговий О. Визначне жшоцтво Украши. — К., 1994. — 200 с.
10. Маланчук-Рибак О. 1деолопя та сустльна практика жшочого руху на захвдноукрашських землях XIX - першо! третини XX ст.: типолопя та европейський культурно-юторичний контекст. — Чернiвцi: Книги-XXI, 2006. — 500 с.
Людмила ДЕРЕВ'ЯНА, Вiталiй КУЛЬЧИЦЬКИЙ
1СТОРИЧН1 ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ TB0P40Ï ОСОБИСТОСТ1 В ПРОЦЕС1
НАЦ1ОНАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ
У cmammi розглядаеться питання iсторичного аспекту формування творчо'1' oco6ucmocmi в KOHmeKcmi нацюнально'1 системи виховання. Аналiзуеться науково-практичний doceid фундаторiв укра'тсько'1' педагoгiчнoï науки щодо розвитку творчого потенщалу ocoбиcтocтi.
Ще з чашв Кшвсько1' Рус втизняш державш дiячi та мислителi вважали: рiвень розвитку народу, тип держави визначаеться рiвнем культури, типом людини. Людина е мiрою всiх речей, вшок природи. А формують ïï особистють, родина, освiта, держава. Фiлософський, гумашстичний, етико-естетичний пiдхiд i зумовив найголовнiшi освiтнi засади нацiональноï педагогiки. Освга — це формування знань, св^огляду й вiри, мудростi i доброчесноси, правознавства й патрiотизму.
Людина, народ — це характер, що виражаеться через мету, щеал та шляхи, принципи ix досягнення, бо «нацiя без характеру — це кисшь, до того ж занадто несмачний» (Т. Шевченко). З огляду на це й сформувалося кредо: головна мета освгги — формування xарактерiв людей i поколшь, що досягаеться через синтез виховання й навчання, патрютизму й професшносп, багатовiкового досвщу народiв на грунтi нацiональноï фшософп та педагогiки, розумiння: кожна людина — неповторний свщ специфiчно обдарована вщ природи, i завдання педагога -допомогти шзнати, створити i реалiзувати себе, бо тiльки так повшстю реалiзуе себе кожна нащя. А педагоги, кажучи словами I. Франка про письменниюв, мають бути подiбними дереву, що корiнням виростае з надр наци, а короною сягае висоти вселюдсько].' дуxовностi [6, 36].
1сторда розвитку украïнськоï нацiональноï iдеï у XX ст. можна висловити коротко словами В. Винниченка з пращ «Вщродження наци»: «Мета: нащональшсть, засiб: державнiсть...» або ж «Яка то е помилка вважати нащональне питання поза сферою питань сощальних...» Ми живемо в XXI ст. i бачимо, що до мети можна прийти лише за умови, коли нащя будуе державу, а держава, вщповщно е гарантом розвитку наци. Тому перед державою постали новi проблеми: формування украïнськоï людини та ел^и (духовно-полiтичноï, освiтньо-науковоï, культурно-iнтелектуальноï). Отже сутшстю нащонального виховання е нащональна iдея. Його складовт свобода — формотворна енергiя характеру — етика й естетика, нащональний дocвiд, пам 'ять, cвiдoмicть, воля [6, 39].
Вш щ складовi закладаються в свiдомостi дитини (повинш закладатися) поступово. Сучасне поколiння народилося, росте i формуеться в умовах економiчниx реформ, соцiальноï i моральноï свободи, iнформацiйного буму, матерiального збагачення одних i зубожшня iншиx.
