CC BY
61
історія медицини
History of medicine
ГАСТРОЕНТЕРОЛОГІЯ
GASTROENTEROLOGY
ГАПОНОВ В.1, ШЕВЦОВА З.2
1ДЗ «Дніпропетровська медична академія МОЗ України»
2ДУ «ІнститутгастроентерологіїНАНМ України», м. Дніпропетровськ
НАЩАДОК ОТАМАНА
Резюме. Подано відомості про родину Гладченків — корінних жителів Катеринославщини-Дніпропетров-щини. Певна увага приділена вчителю, просвітянину, повстанському отаману років громадянської війни Трифону Гладченку. Професійна діяльність його нащадків пов’язана з медициною. Зокрема, Анатолія Гладченко який стояв біля джерел заснування Інституту гастроентерології.
Ключові слова: Катеринослав-Дніпропетровськ, Інститут гастроентерології, родина Гладченків.
Анатолій Трифонович Гладченко стояв біля джерел заснування Інституту гастроентерології, був одним із перших наукових працівників закладу. Він народився 29 вересня 1913 року в селі Сурсько-Ми-хайлівка Солонянського району Катеринославської губернії, там пройшли його дитинство та юність. Події громадянської війни, родинне оточення, чудові краєвиди навколишньої місцевості вплинули на формування характеру і національної свідомості юнака.
Батько хлопчика, Трифон Федорович Гладченко (1890—1920), походив з родини заможних хуторян. Закінчивши Сурсько-Михайлівське двокласне училище, Трифон продовжив навчання в Миколаївській учительській семінарії (за іншими даними — в Новобузівській). Там познайомився з місцевою дівчиною Ганною Федорівною Грицевською (1893—1958) — дочкою чоботаря. Невдовзі вони одружилися, народилося двоє дітей: Ніна (1912— 1996) й Анатолій (1913—1982). Родина переїхала на Катеринославщину. Трифон став активістом Діїв-ської «Просвіти» (очолював драматичний гурток). Згодом короткочасно вчителював на Волині. Під час Першої світової війни став поручиком. Повернувшись на Катеринославщину, у 1917—1921 роки створив повстанський загін, об’єднавши селян-бід-няків на боротьбу з Денікіним, і став одним із відомих особистостей національно-визвольного руху на Катеринославщині. Тимчасово перебував у лавах Червоної Армії. Імовірно, Трифон вів подвійну гру: з одного боку, демонстрував покірність радянській
владі, а з іншого — виступав проти неї. Він відмовлявся від об’єднання з червоними, петлюрівцями, загонами Нестора Махна, хоч і був прихильником анархізму і поглядів Петлюри.
Високу оцінку особистості Трифона Гладченка дали письменники Микола Сарма-Соколовський (1910-2001) і Микола Мінько (1902-1937) [3, 4]. Так, М. Сарма-Соколовський згадував: «Влітку 1918 року в Сурсько-Михайлівці проти білих вибухнуло повстання, яке очолив учитель Гладченко, чорнобровий красень у чорній шапці з блакитним шликом, що на козацьких засадах продовжував ідею головного отамана Симона Петлюри». М. Мінько свідчив під час перебування під арештом в НКВС: «Організувався загін саме як партизанський, однак незабаром керівник його Гладченко на одній з тачанок встановив жовто-блакитний стяг» [4, 5].
Коли в Сурсько-Михайлівку приходили загони червоних або білих, дружина Гладченка, Ганна, разом із дітьми ховалася в балках та ярах. Зрозумівши, що поступово коло звужується, Трифон розпустив загін і переховувався в селах разом із родиною. Восени 1920-го в Сурсько-Михайлівці червоноармійці заарештували Гладченка і розстріляли в Катеринославській тюрмі. Друзі сумували за своїм отаманом і збудували хату для вдови з дітьми в рідній Сурсько-Ми-
© Гапонов В., Шевцова З., 2014 © «Гастроентерологія», 2014 © Заславський О.Ю., 2014
122
Гастроентерологія, ISSN 2308-2097
№ 1 (51) • 2014
Історія медицини/ History of medicine
хайлівці [4]. Зі спогадів Олени Дмитрівни За-щенко (онуки Трифона Гладченка), записаних журналістом Миколою Чабаном: «Любимим висловом мого діда було: «Білих треба бити, поки не почервоніють, а червоних — поки не порозумнішають» [5].
Ось відомості про долю нащадків Трифона Гладченка. Його дочка Ніна працювала старшою медсестрою в Дніпропетровській міській лікарні № 5, потім переїхала на Херсонщину, де й померла. Найменший син Славко помер у дитинстві (1921 р.) [4].
Син Анатолій, професійна діяльність якого згодом була пов’язана з Інститутом гастроентерології, у 1932 році закінчив Миколаївський медичний технікум (фельдшерсько-акушерську школу). Як сину «ворога народу», йому було заборонено подальше навчання на Україні, тому, ймовірно, юнак поїхав на Далекий Схід. У 1935—1940 роках навчався на лікувальному факультеті Хабаровського медичного інституту. До війни (1940—1941) працював хірургом, згодом головним лікарем у лікарні «Бурейшахтобуд» Хабаровського краю. Під час Великої Вітчизняної (1941—1945) був головним хірургом у військових польових закладах, медичних шпиталях (на 3-му Українському, Калінінському фронтах), повернувся капітаном. Отримав урядові нагороди: орден Червоної Зірки, медалі. У повоєнний час працював головним лікарем, хірургом районної лікарні в селищі Сокольське Івановської області.
Закінчив клінічну ординатуру на кафедрі госпітальної хірургії Дніпропетровського медичного інституту (1949—1952). Під керівництвом професора Т.Є.
Гнилорибова в 1954 році захистив кандидатську дисертацію.
Працював асистентом на кафедрі госпітальної хірургії Станіс-лавського медичного інституту (нині Івано-Франківський), у Вітебську (1952—1959), завідував кафедрою загальної хірургії,
згодом кафедрою оперативної хірургії Благовіщенського медичного інституту (1959—1965). Отримав вчене звання доцента по кафедрі «хірургія» (1960).
У 1964 році відкрився Дніпропетровський науково-дослідний інститут гастроентерології, у якому Анатолій Трифонович працював з вересня 1965 року: спочатку старшим науковим співробітником відділу хірургії печінки та підшлункової залози з клінікою, протягом чотирьох місяців виконував обов’язки заступника директора інституту з наукової роботи, згодом очолив організаційно-методичний відділ. Отримав почесний знак «Відмінник охорони здоров’я» (1967). У його трудовій книжці є записи про подяки від МОЗ України і директора інституту [2].
В особистій справі Анатолія Гладченка, що зберігається в архіві Інституту гастроентерології, особистий листок, автобіографія, копія документів (дипломи про вищу освіту і кандидата наук, атестат доцента), виписки з наказів, список наукових праць (17 на 1967 рік). У характеристиках, наданих у різні роки директорами інституту Є.М. Поляко-вим (1966) і П.Ф. Кришенем (1967), дана позитивна оцінка професійної, наукової та лікувальної діяльності Анатолія Трифоновича. Зокрема, відмічено, що він був добре підготовленим, енергійним і працелюбним фахівцем, своєчасно планував заходи з підвищення науково-спеціальної підготовки співробітників інституту та організовував контроль за їх виконанням. З урахуванням роботи хірургом під час війни мав значний практичний досвід в галузі хірургії. Здійснював практичну допомогу органам охорони здоров’я області та міста у лікуванні захворювань печінки, жовчних шляхів, підшлункової залози. Крім того, брав участь у громадському житті інституту [2]. Анатолій Гладченко працював над докторською дисертацією на тему «Лікування гострих панкреатитів», яку не вдалося закінчити. У липні 1968-го звільнився з інституту.
Після виходу на пенсію мешкав на Херсонщині, у селі Ри-бальче, де й помер у 1982 році. Мав двох синів: Юрія (лікар в Петербурзі) та Володимира (мешкає в Дніпропетровську).
Ганна Федорівна Гладченко, мати Анатолія, після загибелі чоловіка вдруге вийшла заміж за мірошника Сергія Мироновича. У шлюбі з ним мала двох синів: Олексія (став лікарем, працював у Таромському) і Володимира, який був закатований фашистами у зв’язку з антифашистською діяльністю в роки війни. Журналіст Мико-
№ 3 (53) • 2014
www.gastro.org.ua
123
Історія медицини/ History of medicine
Родина Гладченків (сидить зліва Анатолій, у центрі, ліворуч від нього - мати Ганна, стоїть друга зліва сестра Ніна), 1948 рік
ла Чабан поділився спогадами кандидата медичних наук Ганни Кирилівни Дідко (дружини Олексія Миронова) про родину Гладченків [4]. Крім того, Ганна Дідко разом із чоловіком Олексієм Мироновим стояли біля джерел надання медичної служби мешканцям селища міського типу Таромського (нині у складі міста Дніпропетровська).
В Інституті гастроентерології, у лабораторії патофізіології, після закінчення фармацевтичного інституту працював лаборантом, науковим співробітником Олександр Федорович Мінько (1939—2004). Родинне гніздо Міньків знаходилося в колишньому районі Биківка-Попівка (нині у складі Дніпропетровська — проспект Воронцова, на вулиці Радистів). У родині росло четверо синів: Микола (став письменником),
Федір (працював на заводі Комінтерну), Володимир і Борис (очолював санітарно-епідеміологічну службу в Севастополі). Керівник лабораторії патофізіології Інституту гастроентерології кандидат наук Анатолій Іванович Руденко згадував: «Олександр Мінько був працелюбним, дуже добрим, завжди сумлінно виконував поставлені завдання. Мешкаючи у приватному секторі міста Дніпропетровська, займався квітникарством (вирощував троянди)». До речі, поруч жив його дядько, Микола Григорович Мінько (1902—1937), який у юнацькі роки (1919) перебував у повстанському загоні Трифона Гладченка. Микола Мінько з часом став талановитим письменником, помітною фігурою в літературному середовищі Дніпропетровська [1]. 25 жовтня 1937 року він був заарештований, звинувачений у приналежності до української терористичної організації. Слідство тривало півтора місяця. Микола Мінько був розстріляний 15 грудня того ж 1937-го, на 36-му році життя. Реабілітований посмертно через 25 років, у 1962му. Його дружину, Олену Шпоту, також талановиту письменницю, заарештували в 1938 році, півтора місяці тримали в ув’язненні. Вона трагічно загинула в лютому 1943го при бомбардуванні Дніпропетровська радянською авіацією. Під час війни зник їх син Роман. Лариса Пігулевська (дочка Олени Шпоти від першого шлюбу) відбула п’ять років заслання в Казахстані [4].
Отже, представників роду Гладченків спіткала нелегка доля. Незважаючи на складні політичні
124
Гастроентерологія, ISSN 2308-2097
№ 3 (53) • 2014
Історія медицини/ History of medicine
Директор інституту П.Ф. Кришень з А. Т. Гладченком, 1968 рік
Олександр Мінько за роботою, 1990-ті роки
ситуації, вони були патріотами рідного краю, займали активну громадянську позицію. Професійна діяльність відомих представників роду Гладченків пов’язана з медициною і сприяла поліпшенню надання медичної допомоги населенню Дніпропетровщини, зокрема робота Анатолія Трифоновича — з Інститутом гастроентерології. Нащадки повинні знати про особистостей, які боролися за державність України, поліпшували розвиток медицини та стан здоров’я її населення.
Список літератури
1. Мінько М.Г. Виселок у пилу: Роман. Повісті, оповідання / Передм. М.П. Чабан. — Дніпропетровськ: Січ, 2007. — 489 с.
2. Особиста справа Анатолія Гладченка / ДУ «Інститут гастроентерології НАМУ» (архів). — Дніпропетровськ, 1968. — 24 с.
3. Сарма-Соколовський М. Отаман Трифон Гладченко // Літературна Україна. — 2000, листопад.
4. Чабан М.П. Діячі Січеславської «Просвіти» (1905— 1921). Бібліографічний словник. — Дніпропетровськ: ІМА-прес, 2002. — С. 165-172.
5. Чабан М.П. Поки ростимуть терни. Забуте ім’я повстанського отамана: Трифон Гладченко // Батьківщина. — 10 серпня 2006. — С. 6.
Отримано 18.07.14 ■
Гапонов В.* 1, Шевцова З.2
1 ГУ «Днепропетровская медицинская академия МЗ Украины»
2 ГУ «Институт гастроэнтерологии НАНМ Украины», г. Днепропетровск
НАСЛЕДНИК АТАМАНА
Резюме. Представлены сведения о семье Гладченко — коренных жителях Екатеринославщины-Днепропетровщины. Уделено внимание учителю, просветителю, атаману времен гражданской войны Трифону Гладченко. Профессиональная деятельность его
потомков связана с медициной. В частности, Анатолий Гладченко стоял у истоков основания Института гастроэнтерологии.
Ключевые слова: Катеринослав-Днепропетровск, Институт гастроэнтерологии, семья Гладченко.
Gaponov V.1, ShevtsovaZ.2
1State Institution «Dnipropetrovsk Medical Academy of Ministry of Healthcare of Ukraine»
2State Institution «Institute of Gastroenterology of National Academy of Medical Sciences of Ukraine», Dnipropetrovsk, Ukraine
ATAMAN’S HEIR
Summary. Information about the Gladchenko family — native residents of Katerynoslav-Dnipropetrovsk has been provided. Special attention has been paid to the teacher, educator, rebel ataman of the Civil War period Tryfon Gladchenko. Professional activity of
his heirs has been related to medicine, particularly Anatoliy Gladchenko, who was one of the founders of Institute ofgastroenterology.
Key words: Katerynoslav-Dnipropetrovsk, Institute of Gastroenterology, Gladchenko family.
№ 3 (53) • 2014
www.gastro.org.ua
125
