CC BY
13Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского
Серия «Философия. Культурология. Политология. Социология». Том 23 (62). 2010. № 2. С. 51-56.
УДК 141.33: 572
МОДЕЛЮВАННЯ ЯК МЕТОД ОСМИСЛЕННЯ Ц1Л1СНО1 ЛЮДИНИ У ПОСТНЕКЛАСИЦ1
Т^женко Л.В.
Стаття присвячена анал1зу моделювання як методу осмислення цшсног людини у постнекласищ.
Ключов1 слова: постнекласика, модель, моделювання, антропологчна цШстсть, онтико-онтологчна дуальтсть.
Предметом дослщженняя е метод моделювання, який застосовусться щодо фшософсько-антрополопчно! проблематики. Цшь статп - проан^зувати умови i перспективи застосування методу моделювання у постнекласичнш рацюнальносп.
У межах постнекласики на новш рацiональнiй основi формуеться нове уявлення про цiлiснiсть людини, яке, принципово вiдрiзняючись вiд класичного та некласичного, вимагае адекватного методолопчного осмислення. Найбiльш ефективним методом шзнання антрополопчно! реальностi, яка вже не зводиться до окремих сторiн та проявiв людини, а пов'язуеться з ii людиносвiтовою сутнiстю як цшсшстю, представляеться моделювання як фiлософський спошб вiдображення та пiзнання дiйсностi. З'ясуванню специфiки моделювання як методу осмислення цшсно! людини в постнекласицi, виявленню причин його ефективностi присвячена дана робота.
У фшософи поняття «модель» (вщ лат. modulus - мiра, зразок, норма) найчастiше розумiеться як «аналог певного фрагменту... реальности [1, с. 382], «об'ект -замюник, який. може замiняти об'ект - орипнал» [2, с. 512], або як «система елеменлв, що вщтворюе певнi сторони, зв'язки, функци предмета дослщження» [3]. Наприклад, за визначенням В. Штофа, модель е «мисленнево уявна чи матерiально реалiзована система, яка вщображае i вiдтворюе об'ект так, що ii вивчення дае нову шформащю про цей об'ект» [4, с. 19]. Та оскшьки реальшстю е не тiльки об'ективний природний свiт, а i соцюкультурний свiт, все iснуюче взагалi як дшсшсть, то таке розумiння поняття «модель» мае широкий методолопчний змют i вказуе на те, що для побудови фшософсько! теоретично! моделi людини як способу осмислення ii цiлiсностi немае методологiчних обмежень. Так, сучасний американський теоретик моделювання М. Вартофський вважае, що «все, що завгодно може бути репрезентащею (тобто моделлю) всього шшого, оскшьки все, що завгодно володiе нескшченною множиною властивостей, спшьних для нього i чого завгодно ще» [5, с. 57]. Окрiм того, на його думку, оскшьки сама людина визначае, що е репрезентащею чогось, то моделлю може бути все, що вона таким вважае, теорiя, гшотеза, аналопя, поетичний образ i т. д. [там же].
Та на вiдмiну вщ попередшх типiв рацюнальносп для постнекласики модельний спосiб дослщження антрополопчно! реальностi е не тшьки застосовуваним, а i
базовим, що вносить у сучасне осмислення людини принципово новi аспекти та значнi переваги. Так, в межах класично! рацюнальносп, де аналогом конструювання знань про людину, про И структуру, дiяльнiсть, поведiнку була природа як завершена цшсшсть, специфiка моделювання полягала в тому, щоб вiдкритi одиничнi особливосп природи шляхом когнiтивних зусиль дослщника перенести на людину, спрощуючи уявлення про не! до окремих сторш, фiзичних проявiв, лiнiйних зв'язкiв тощо. У класичну модель це внесло фрагментаршсть, механiчнiсть, не вписуванiсть власно людських якостей i особливостей, пов'язуваних з душею та духом, а, отже, i не вiдповiднiсть моделi людини антропологiчнiй реальностi. Невипадково Гельвецш, розмiрковуючи про людину, прийшов до висновку про те, що «людина е модель, виставлена для огляду И рiзними художниками: кожен розглядае деяю сторони И, нiхто ще не охопив И в цшому» [6, с. 11].
У некласичнш рацiональностi, яка виникла в наслщок незгоди з таким спрощенням людини, вщображеному в мехашчшй моделг, i яка тепер навпаки зосередила увагу на внутршньому свiтi людини, моделювання як метод И осмислення виявився неприйнятним. Онтолопчно заданий внутршнш св^ людини, який визнавався незалежним вщ природного, принципово не мiг моделюватися. Неприродного походження, iндивiдуальний, неповторний свгг, який вирiзняе людину як особистють, вважалося за доцiльне описувати, вказуючи лише на його екзистенцшш прояви, але не моделювати у виглядi лшшних дедуктивно унiверсальних концептуальних схем. Цьому, зокрема, посприяли i вщкриття в галузi квантово! механiки, яю показали вiдноснiсть механiчних моделей та труднощi моделювання, зумовленi спiввiднесенiстю об'екпв з засобами дослiдження. Тому про модель в некласичнш антропологи мова йде, як правило, ретроспективно, коли вже iз сучасних методолопчних позицш з достатньою повнотою бачення пе! ситуаци, як модель, схоплюеться сама !! сутнiсть. Або ж мова йде, коли цшеспрямовано виявляеться наявшсть елементiв класично! моделi у некласичному баченш предмета чи явища. У постнекласичнш рацiональностi звернення до моделювання як ефективного способу тзнання та вщображення реальностi зумовлене низкою причин. Основна причина звернення до моделювання викликана самим переходом науки до нового типу рацюнальносп, особливютю якого е подолання традицшного розриву мiж суб'ектом i об'ектом, виявлення !х суб'ект-об'ектно! едностi як цiлiсностi. У антрополопю це внесло принципово нове розумшня цiлiсностi людини як едност «зовнiшньо!» i «внутрiшньо!» людини, яка в найбшьш широкому онтологiчному розумшш постае еднiстю !! як самодостатносп, онтичностi, та як частини середовища, онтологiчностi. Наявнiсть вiдразу двох !! взаемодiючих сторiн як двох природ, онтично! та онтологiчно!, якi, на вщмшу вiд традицiйних пiдходiв, структурно не можуть розглядатися вырвано одна вщ одно!, зумовлюе необхiднiсть звернення до адекватного методу осмислення, яким i е моделювання. Адже структура, як доводить Умберто Еко, складаеться iз систем, як утримуються внутршньою зв'язанiстю. А це означае побудову моделi «за допомого деяких спрощуючих операцiй, якi дозволяють розглядати явище з однiе!' едино! точки зору» [7, с. 59, 63]. У даному разi антропологiчна модель дозволяе структурно уявити людину проявленою частиною онтолопчних субстанцшних основ, спiльних для
Моделювання як метод осмислення цтюноУлюдини у постнекласиц
всього сущого, яК е невiд'eмною всеохоплюючою частиною само! людини. Вiдповiдно утворювана онтико-онтолопчна модель людини, що будуеться за дуальним принципом як одним i3 основних у постнекласицi, здатна упорядковувати набут знання про людину вшх пiдходiв та виробляти спiльну точку зору про цшсшсть людини рiзних онтологiй.
Необхiднiсть звернення в межах постнекласики до модельного способу осмислення антрополопчно! цшсносп зумовлена самою складшстю людини, яка в якост дiяльного компонента входить до складу гшерскладних систем, якими е людинорозмiрнi (В.С. Стьопин) чи людиномирш (В.В. Кiзiма) системи. 5иявлена складтсть людини не ттьки у структурному, а i в дгяльному вгдношент, яка рашше не осмислювалася i не сшввщносилася з людиною як носiем ще! складностi, вперше постае в полi наукового зору i вимагае модельного вщтворення, насамперед, антропологiчних зв'язкiв i процесiв, якi тiльки разом здатш нести уявлення про цiлiснiсть людини та !! дiяльну сутнiсть. До того ж особливютю антрополопчно! складносп тут виявилося те, що дiяльнiсть людини входить до складу антрополопчно! структури як жива дiя чи процес, який уможливлюе саме юнування цiе! структури, а структура, як наслщок, передбачае матерiально виражену сторону людини як природну основу процешв, та !! матерiально не виражену сторону як стан чи результат цих процешв. Якщо використати до антрополопчно! структури-процесу усталенi поняття, то вона складаеться з матерiального та щеального, якi перебувають у постшному взаемозв'язку i разом представляють людину як цшснють. Фактично, це означае рацюнальне визнання динамiчно! дуально! сутност людини, здатно! через взаемодiю в нш матерiального та iдеального розвиватися, максимально увщповщнюватися, перетворюючись на еволюцшну цiлiснiсть. Тому модельнiсть, як виявляеться, закладена у самiй природi постнекласично! методологi!, в !! новому розумшш людини як дуальностi, яка i е основою для становлення антрополопчно! цшсносп.
Складнiсть у даному разi зумовлена i змiною положення людини у свт, яка вже не вщрвана вiд нього, а в ньому постшно перебувае, дiючи i як його фiзичний агент, i як моральний представник iмплiцитно присутшх у нiй соцiокультурного та духовного свтв, якi, насамперед, i вирiзняють !! як людину. Маеться на уваз^ що таке не iзольоване вiд соцiуму «представництво» в людиш проявляеться через свiдомий вибiр видiв !! дiяльностi, через надання певним iз них прiоритетностi, через моральну заборону на тi види, що зашкоджують iншим людям i св^у. Або, як уже прийнято говорити в постнекласищ, через вибiр цшшсно-цшьових структур дiяльностi, пов'язаних з моральним проявом людини.
Слщ зазначити, що постнекласична складшсть людини зумовлена i тим, що вона не е чимось сталим i назавжди визначеним. Подiбно Унiверсуму, в нiй вщкриваеться багатоварiантнiсть шлях1в розвитку, якi залежать не вiд зовнiшнiх умов, а вщ узгодженостi !! власних процешв, вiд !! особистого внутрiшнього стану, що вже з метою визначення оптимальних, кращих для не! шлях1в розвитку вказуе на mo6xidmcmb моделювання процеыв. До того ж процеси набувають нелшшного характеру розвитку, коли через бiфуркацiйнi переходи в людиш можуть утворюватися новi антропологiчнi структури, означаючи не тшьки принципову змшу
якостей процешв, !х темпоральносп, а i момент становления антрополопчно! цiлiсностi як асимптотичного (надшвидкого, миттевого) еволюцгонування.
То ж, для того, щоб теоретично спробувати вщтворити в людинi як цiлiсностi щ одночаснi i взаемопов'язанi нелiнiйнi зв'язки i процеси та дати 1м адекватну фiлософську iнтерпретацiю, виникае необхщшсть мисленневого експериментування (яким 7 е фшософська модель) з образом людини, що складаеться як iз емтрично виявлених попереднiми типами рацiональностi 11 особливостей, так i з тих, що сьогодш вже науково описаш, але фiлософсько-антропологiчному досвiду ще тшьки передують. Виникаюча в такому разi складнiсть, утворена величезним каркасом рiзноманiтних знань про людину, означае необхщшсть побудови антропологгчног модели, насамперед, як структури, в якш ця складшсть здатна найбшьш повно вiдображатися, оптимально вбираючи при цьому ще й природознавчу базу осмислення, де модель i е структура, яка в спрощеному варiантi вiдтворюе дiйснiсть не у виглядi застиглих частин, а вже з вщображенням взаемоди елеменпв i систем. Тобто, модель е структура, яка утворюеться взаемодiючими системами.
З огляду на це модель чи створення моделi щодо дано! проблеми стае основою для осмислення антропологгчног ц1л1сност1, а моделювання - тзнавальним методом !! теоретичного дослщження, який в антропологи, на вщмшу вщ створення описових концепцiй цшсносп, як метод спецiально не розроблявся. П/д моделюванням як методом тзнання антрополог1чног цмсност1 розум1еться осмислення внутрштх процесгв людини, гг зовншшх зв'язкгв, вгдношень з усгма можливими для нег середовищами (природним, соцгальним, культурним, духовним тощо) шляхом побудови гг теоретичног модел1, сутмсними ознаками яког представляеться адекватне д1йсност1 в1дображення антропоструктури («зовшшньог» 7 «внутр1шньог» людини) 7з властивими гй процесно-д1яльтсними характеристикам. Це вщповщае прийнятому у фшософи розумшню моделювання як методу тзнання. За визначенням 1.Т. Фролова, «моделювання означае матерiальне чи мисленневе iмiтування реально юнуючо! системи шляхом спещального конструювання аналопв (моделей), у яких вщтворюються принципи органiзацi! i функцюнування цiе! системи» [8, с. 20].
У чому ж полягае ефектившсть моделювання як методу тзнання антрополопчно! цшсносп? По-перше, як вже зазначалося, модель «схоплюе» не тiльки структуру об'екта, а i його динамшу як невiд'емну складову, що вщкривае уявлення про едине динамiчне цше людини, що включае всi антрополопчш рiвнi, якi самi по собi теж можна вважати окремими цшсностями, але як такими, що не виражають повноту людини та !! сутшсть. Моделювання ж дае змогу вщобразити динамгчну сутшсть людини як живог гстоти, яка (сутшсть) вже не зводиться до розвитку окремих сторш людини, скагамо, фiзично!, психiчно! чи мисленнево!, а залежить вщ узгоджено! взаемодi!, пiдпорядковано! певним ушверсальним антропологiчним принципам i законам, вщразу всiх !й притаманних цiлiсностей. Тому моделювання постае методом осмислення не сторш чи частин людини як таких, окремо взятих у !х застиглш, так би мовити «мертвш» форм^ якi передбачають фiлософське описування !х ознак та властивостей, але не дш (процесiв) як загальноеднального чинника, а, значить, i не моделювання. Як конструктивний
Моделювання як метод осмислення цтюноУлюдини у постнекласиц
метод тзнання моделювання прийнятне саме щодо сутностг людини як И ц1л1сност1, утворено! динамiчною едшстю вшх антрополопчних рiвнiв, взаемоддачих з умовами iснування людини. Власно, моделювання е методом тзнання саме антрополопчно! цшсносп в !! новому, нетрадицшному розумiннi, яка вже не зводиться до окремих сторiн чи проявiв людини i може бути названою, наприклад, слiдом за Д. Бомом, холономнютю.
По-друге, моделювання як метод тзнання антрополопчно! цшсносп оптимально дозволяе використовувати сучасш фундаментальш холiстичнi науковi принципи та вщкриття, якi здатнi утворювати природознавчу основу для дослщження цiлiсностi людини, а не слугувати для !! пояснення тiльки другорядними iлюстрацiями з шшо! сфери. У якостi таких принцишв можуть використовуватися вже застосовуванi до антрополопчно! проблематики iмплiцитний порядок (Д. Бом), голографiчна парадигма (К. Прибрам), теорiя бутстрапа (Ф. Капра), багатосв^ова iнтерпретацiя (А. Еверрет), солiтонно-голографiчна «пам'ять» (П. Гаряев) та iн. Водночас наявшсть природознавчо! основи дозволяе краще зрозумiти еднiсть всiх природ людини, !! антропологiчних рiвнiв, з'ясувати роль тша як фiзичного середовища самооргашзаци духовних процесiв тощо.
По-трете, моделювання щодо осмислення цшсносп людини е завершальним етапом тривалого фiлософсько - наукового тзнання, який передбачае створення такого об'екта-модел^ який несе в собi новi знання про людину, не вимагаючи створення все нових !! моделей. При цьому отримана в результатi моделювання антропологiчна модель, оскшьки е максимально наближеною до реально! людини, несе ще й додаткову шформащю про не! як цшсшсть, що дозволяе переносити теоретично отримаш результати модельного тзнання на людину як «оригшал» моделювання, визначати найефективнiшi варiанти !! розвитку, практично! дiяльностi, умови еволюцiонування тощо. Враховуючи цю перевагу модельного способу тзнання М.М. Мо!сеев пише: «Модель можна розглядати як спецiальну форму кодування iнформацi!. На вiдмiну вiд звичайного кодування, коли вiдома вся вихщна iнформацiя i ми лише переводимо !! на iншу мову, модель, яку б мову вона не використовувала, кодуе i ту шформащю, яку люди рашше не знали. Можна сказати, що модель м!стить у собг потенцШне знання (курсив Л. Т.), яке людина, дослщжуючи !!, може отримати, зробити наочним i використовувати у сво!х практичних життевих потребах... Саме цим i визначена передбачувальна здатшсть модельного описування» [9, с. 11]. При цьому слщ додати, що моделювання мае ефект «подвШного знання» людини чи подвшного моделювання, оскшьки реальна людина i !! модель мають продуктивно сшввщноситися, а людина представлятися двiчi, як образ, який можна вважати абстрактною моделлю людини, i як конкретна узагальнююча модель (у даному разi модель антропологiчно! цiлiсностi). Адже в теоретичному дослщженш оперування вщбуваеться з уявленням про людину самого дослщника, а не з конкретною людиною як особиспстю чи живою ютотою, яка тут не може бути присутньою. Тобто людина в будь-якому разi репрезентуеться, але не презентуеться.
Висновок. Моделювання е ефективним методом тзнання цшсност людини як !! сутносп, оскiльки моделювання дозволяе перенести людину як живу, мшливу,
сощальну ютоту в проспр фiлософського дискурсу без втрати ii цiлiсностi, без зведення дослiдження до дескрипци людських якостей i станiв.
Список лiтератури
1. Философский энциклопедический словарь / Ред. Л.Ф. Ильичев, П.Н. Федосеев, С.М. Ковалев, В.Г. Панов. - М. : Сов. Энциклопедия, 1983. - 840 с.
2. Большой энциклопедический словарь: философия, социология, религия, эзотеризм, политэкономия / [главн. науч. ред. и сост. С.Ю. Солодовников]. - Мн.: МФЦП, 2002. - 1008 с.
3. Краткий словарь по философии / [под общ. ред. И.В. Блауберга, И.К. Пантина]. - М.: Политиздат, 1982. - 431 с.
4. Штоф В.А. Моделирование и философия / Штоф В.А. - М. : Наука, 1966. - 301 с.
5. Вартофский М. Модели. Репрезентация и научное понимание / Вартофский М. - М. : Прогресс, 1988. - 506 с.
6. Гельвеций К.А. О человеке / Гельвеций К.А. // Соч.: в 2 т. - М.: Наука, 1974. - Т.2. - 235 с.
7. Эко У. Отсутствующая структура. Введение в семиологию / Эко У. - СПб.: ТОО ТК «Петрополис», 1998. - 431 с.
8. Фролов И.Т. Гносеологические проблемы моделирования / Фролов И.Т. - М.: Наука, 1961. - 443 с.
9. Моисеев Н.Н. Математика в социальных науках / Моисеев Н.Н. // Математические методы в социологическом исследовании. - М. - 1981. - С. 10 - 24.
Телиженко Л.В. Моделирование как метод осмысления целостного человека в постнеклассике // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. Серия: Философия. Культурология. Политология. Социология. - 2010. - Т. 23 (62). - N° 2. - С. 51-56.
Статья посвящена анализу моделирования как метода осмысления целостного человека в постнеклассике.
Ключевые слова: постнеклассика, модель, моделирование, антропологическая целостность, онтико-онтологическая дуальность.
Telizhenko L.V. Modelling as a method of comprehension of integral man is in postnonclassics // Scientific Notes of Taurida National V.I. Vernadsky University. Series: Philosophy. Culturology. Political sciences. Sociology. - 2010. - Vol. 23 (62). - № 2. -P. 51-56.
Article is devoted the analysis of modelling as a method of comprehension of integral man is in postnonclassics.
Keywords: postnonclassics, model, modelling, anthropoloqical inteqrity, ontiko-ontologic duality.
Поступило в редакцию 13.10.2009
