CC BY
20
УДК 321.02:001.82
Л. М. Гераста, доктор сощолопчних наук, професор
МЕТОДОЛОГ1Я I ПРАКСЕОЛОГ1Я ДОСЛ1ДЖЕНЬ ПОЛ1ТИЧНИХ ПРОЦЕС1В
Теоретико-методолог1чний анал1з пол1тичних процеав у дашй статт1 дозволяе досл1дити гх природу, специф1ку 7 праксеолог1юрозвитку. Найбыьший тзнавальний потенщал м1стять парадигми тституц1онал1зму, структурного функц1онал1зму, б1хев1оризму / теор1я «ращонального вибору». Пол1толог1чний дискурс за багатьма критер1ями видыяе р1зновиди пол1тичних процеав: макро- 7 м1крор1вня; горизонтально 7 вертикально оргамзовам; процеси стабыьного 7 перех1дного типу; св1то-вий пол1тичний процес та т.
Ключовi слова: пол1тичний процес; методолог1я ¡нститущонал1зму, б1хев1ориз-му, структурно-функц1ональна 7 «рац1онального вибору»; св1товий пол1тичний процес.
Актуальшсть проблема. В юторп людства небагато феномешв, таких як пол^ика i влада, що викликають стшьки амбiвалентних суджень i мають ореол загадковосп й мiфолоriзму. Глобальнi полiтичнi процеси цившзацп мали стародавне коршня i розпочались ще в епоху Античностi, коли Олек-сандр Македонський завойовував свiт, а Римська iмперiя утверджувала свою гегемошю у СередземноморЧ. Сучасна ж пол^ична реальнiсть об'ективно твориться суспiльно-полiтичними дiями людей, соцiальних груп та пол^ич-них iнститутiв, пов'язана з рiзними цiлями, i передусiм - з процесом реалiза-цп полiтико-владних штереав.
Аналiз останнгх джерел i публжацш. Дослщження полiтичних процесiв було у центрi уваги як свiтових, так i вiтчизняних полiтологiв (Г. Алмонд, В. Бебик, С. Верба, М. Головатий, Р. Гудш, Х.-Д. Клшгеманн, Д. Лейн, М. Ми-хальченко, Л. Пай, М. Панов, Дж. Пауелл та ш.). Однак методолопя i прак-сеологiя дослiджень пол^ичних процесiв потребуе свого подальшого обгрун-тування.
Отже, мета дано'1' статп полягае у необхiдностi дослiдити й узагальнити теоретико-методолопчш засади аналiзу пол^ичних процесiв у рiзних прак-сеолопчних формах 1'хнього iснування. Для наукового пояснення змiсту, форм i динамши полiтичного життя суспiльства полiтологiя використовуе дефшщш «пол^ичний процес». Це - ушверсальна категорiя полiтичного дискурсу, яка вщображае мiнливiсть полiтики, характеризуе динамiчний змiст пол^ично'1' практики, розкривае взаемод^ полiтичних iнститутiв i полiтичних суб'екпв,
16
© Герасша Л. М., 2017
що виконують певнi функцп та «ролЬ> [1, с. 565-567]. Крiм того, полiтичний процес, на думку О. Ю. Мелешкшо'].', як об'ективне явище демонструе роз-гортання пол^ичних вiдносин у просторi та час у формi спонтанних або послщовно впорядкованих полiтичних дiй та взаемодш [2, с. 6].
Виклад основного матерiалу. Теоретичний дискурс з дано']: проблеми фундаментально започатковуе теза В. Ключевського, який вщзначав, що «природа краши спрямовуе господарське життя... а сустльство утворюе життя полiтичне i сощальне» [3, с. 28]. У ХХ ст. поняття «полiтичного життя» (Д. Лейн) дещо передувало процесуальним трактуванням, але змiстовно до них наближалось, а саме - як сукупнють духовних i практичних (предметних) форм i практик полiтичного буття людини i суспiльства, що характеризують 1'хне ставлення до полiтики i безпосередню участь у полiтичних процесах. Вочевидь, найважливiшi елементи структури поличного життя - суб'екти i об'екти пол^ики, специфiчнi засоби i ракурси пол^ично'1' дiяльностi - де-монструють процесуальну спрямованiсть i способи здшснення пол^ично'].' практики.
Процесуальний зрiз полiтичного буття дозволяе теоретично синтезувати нове поняття «сощопол^ично'1' реальносп» у комплекснiй едност прак-сеологiчного та iнституцiйного пiдходiв; вона е вiдтворенням полiтичних вщносин та всiх форм пол^ично'].' дiяльностi, що обумовленi суспiльними i приватними штересами, задоволення яких залежить вщ механiзмiв функ-цiонування пол^ично'].' влади та права, ^ вiдповiдно, вщ реалiзацii пол^ико-правових практик державою й людьми [4, с. 40]. Отже, мшлива сощополь тична реальшсть постiйно стимулюе дiяльнiсть iндивiдiв та оргашзованих груп з досягнення пол^ично значущих цiлей. Звiдси, полiтичний процес можна також штерпретувати як системну дiяльнiсть усiх суб'ектiв та об'екпв полiтики, що опосередковуе публiчну владу, тобто - дiяльнiсть, пов'язану з формуванням, розвитком, перетвореннями i функщонуванням пол^ично'].' системи.
Генеза i подальший розвиток пол^ично'1 системи як процес мае ци^ч-ний, спiралеподiбний характер, обумовлений конкретно-юторичними чин-никами та вщтворюеться у тих або iнших типових формах. Саме тому, коли пол^ичний процес розглядають у параметрах часу (як послщовну змiну станiв пол^ично'1 системи), як правило, виокремлюють таю фази - стадп його розвитку: конституювання пол^ично'1 системи; 11 функцюнування та полiтичний контроль; полiтичний розвиток системи в напрямку перетворень; вщтворення (або занепад) найзначшших елементiв пол^ично! системи. Цi фази пол^ично! еволюцп е взаемообумовленими, взаемопов'язаними i до-зволяють теоретично впорядкувати полiтичну динамшу. Логiка И розвитку може базуватися на прийнятп та реалiзацii пол^ико-управлшських рiшень;
так, Г. Алмонд i Дж. Пауелл на цш n^craBi видшяли п'ять етатв пол^ич-ного процесу:
• артикулящя шдивщуальних i групових ÏHTepecÏB;
• агрегування (поеднання в eдинiй позицп) цих штереав;
• вироблення полiтичного курсу;
• реалiзацiя прийнятих полiтичних ршень;
• контроль за виконанням цих ршень.
Визначення cутноcтi, характеру й особливостей пол^ичних процеciв без-посередньо залежить вщ методологи, заcтоcованоï до об'екта дослщження. Для ïx вcебiчного аналiзу сучасна полiтологiя застосовуе певний комплекс методолопчних пiдходiв, але найбшьш продуктивними вважаються парадиг-ми [2, с. 22-37], яю ми розглянемо бшьш докладно.
Прихильники ¡нституцтного пщходу, що найбiльш властивий пол^ико-правовому дискурсу, традицшно представляли полiтичнi шститути як домь нуючу «систему координат» у переб^у полiтичного процесу. В аспект! ево-люцiйного розвитку вш пов'язуе полiтичний процес iз трансформащею (або модернiзацiею, модифiкацiею) iнcтитутiв влади та зi змiною головних суб'екпв полiтичноï дп. Так, конcтитуцiйнi дослщження поличного процесу (зокрема, у Великш Британп) у формально-легальному i лiберально-ре-формicтcькому аcпектi головну увагу придiляли ключовим змiнам у британ-cькiй полiтицi, порiвнянням практик конституцшних угод, прагнули уникати формалiзму в аналiзi процесу «iнcтитути у дп», в наш час - обгрунтуванню конcтитуцiйного процесу виходу Вели^ Британп з Gвропейcькоï економiч-ноï спшьноти та GC (Brexit). У вивченш питань public administration (держав-не i мунщипальне управлiння) основний акцент робиться на аналiзi юторп, структури i функцш, полiтико-правових аcпектiв держуправлшня; оцiнюють критерп ефективноcтi державноï служби, поеднання формальних оргашзацш з поведшковими стереотипами полiтичних cуб'ектiв тощо.
Метод нео1нституцюнал1зму кшця ХХ ст. (Р. Гудш, Х.-Д. Клiнгеманн, Б. Гай Штерс) характеризуеться новими тенденцiями, i пом^но вiдрiзняетьcя вiд «класичного» шституцшного пiдходу до процеciв у полчищ [5; 6]. Ана-лiзуютьcя результати дiяльноcтi й неформальна структура пол^ичних шсти-тутiв, бiльш акцентована 1хня автономiя та «рольовi» впливи у суспшьно-по-лiтичних вiдноcинах. Слабким мюцем цiеï методологи вважаеться те, що умови середовища, зокрема cоцiальна шфраструктура, враховуються лише частково, або розглядаються як другорядний чинник. Переваги нового шсти-туцiоналiзму корiнятьcя в широких компаративютських кореляцiях: зокрема, порiвняльний аналiз iнcтитуцiйноï динамiки (змiни) полiтичних режимiв в юторп однiеï держави, або в межах низки кршн певного геополiтичного регiону. Виходячи з теорп полiтичного розвитку i кiлькicного аналiзу, при-
хильники неоiнституцiоналiзму намагаються виявити «незалежш змiннi ве-личини», що визначають змiст полiтики i адмiнiстративну поведшку, правила та процедури виборчого процесу. Отже, так намагаються доповнити неоiнституцiйний пiдхiд поведiнковим аналiзом.
Прихильники ж бгхевгористськог парадигми (дослщження полпично! соцюлогл) як суб'ектiв пол^ики розглядають здебiльшого iндивiдiв або со-цiальнi «групи штереав». Тому полпичний процес тут представлений як «результуючий вектор» поведiнки, реалiзацii пол^ично! вол^ цiлей та праг-нень цих суб'екпв. Дослiдникiв, наприклад, цiкавлять питання: як впливае форма правлiння (парламентська/президентська) на поведшку полпичних aкторiв? Як вщбиваються в поведiнцi й свщомосп людей революцiйнi форми полiтичного процесу [7]? Але даний методолопчний тдхщ частково обме-жуе розкриття оргашзацшних i структурно-функцiональних сторiн полiтич-ного процесу.
Структурно-фунщюнальна методолопя акцентуе увагу на внутршнш структурi, особливостях iнфраструктури та функщях полпично'1 системи, на ролi сощального середовища, якi зумовлюють характер i процесуальнi спо-соби полiтичних дш та взаемодiй мiж акторами. Об'ектами аналiзу за ще'1 парадигми виступають великi соцiополiтичнi групи i структури, 1'х «рольова» характеристика i полiтичнi практики, функцiональнiсть чинних полiтичних шститупв, або ж полiтична система в цшому. Серед цих полiтичних практик найбшьш значущими е конституювання полпично'1 системи, реформи i рево-люцп, полiтична конкуренцiя, правотворчiсть i правореалiзацiя, лобiзм, ви-борчi кампанп, референдуми, полггичш конфлiкти i кризи, вшни, полiтичнi страйки, мiтинги, демонстрацп, петицп, полiтичнi дискусп тощо. Реалiзацiя цих полпичних практик як форм поличного процесу обумовлена структу-рацiею суспшьства, полiтизуванням його буття, балансом рiзних полiтичних впливiв, масштабом дiяльностi полпиюв i органiзацiй, соцiально-правовою традицiею та нормативно-правовими межами законодавства. Дана парадигма найбшьш продуктивна при аналiзi полпичних макропроцеав, що вщбува-ються у транзитивних суспiльствах, або мегапроцесiв у свповш полiтицi.
Врештi, однiею з парадигм, що виявила великий методолопчний потен-цiал, стала теорiя «рацюнального выбору», яку запропонували Е. Даунс [8], Д. Блек (мехашзм трансляцп «переваг» до результатiв дiяльностi), Г. Саймон (концепщя «обмежено'1 рацюнальносп») i пiдтримали Дж. Б'юкенен, Л. С. Шепл^ В. Райкер, М. Олсон та ш. Вона розкрила новi можливостi ви-вчення специфши полiтичних процесiв, суттево подолавши обмежешсть структурного функцiоналiзму i бiхевiоризму. Полпичний процес у цiй теорп найчаспше описуеться у виглядi «суспiльного вибору», або певного набору так званих сценарив «теорп гри» («теорiя ^ор» у полiтичнiй науцi Г. Таллока).
Прихильники рацюнального вибору обрали таю критерп: 1) методоло-ггчний гндивгдуалгзм - визнання того, що суспшьство, пол^ика i пол^ичш структури в цiлому вториннi стосовно шдивща. Це людина визначае порядок переваг, утворюе своею дiяльнiстю шститути, вiдносини, отже, i процеси;
2) егогзм гндивгда (групи), тобто прагнення максимiзувати власну вигоду (що не виключае можливостей альтрухзму, якщо цей споаб е бiльш вигiдним);
3) обмгн дгяльнгстю - в суспшьста юнуе взаемозалежнiсть вибору людей. Поведшка iндивiдiв та порядок хх переваг складаеться тд впливом дп шсти-тутiв, але цi iнституцiйнi умови створюють або корегують самi люди вщпо-вiдно до свохх штереав. Власне, сама полiтична поведiнка шдиввдв розгля-даеться як процес: тобто позищя людини, яка виступае незалежним, дiевим полiтичним актором, оцiнюеться зсередини, згщно з характером Гх пол^ичних установок i вибором оптимальних «моделей» та стереотитв пол^ично'х дii. Так, виборець виршуе, чи йти на виборчу дшьницю (чи нi), залежно вщ того, як оцiнюе вигоду вщ свого голосу; голосуе ж вш, виходячи з рацiональних мiркувань користi (манiпулюючи свохми полiтичними настановами). По-лiтичнi партii на виборах теж намагаються максимiзувати свою вигоду, заручившись пщтримкою якомога бiльшоi кшькосп виборцiв. Депутати утворюють комiтети та групи, керуючись необхщшстю просунути певш за-конопроекти або провести свохх представникiв до уряду й ш.
Методологiя «рацiонального вибору» мае широку сферу застосування: зокрема, для оцшки чинних мiжнародних вiдносин та хх перспектив; прогнозу парламентськох дiяльностi фракцiй при формуваннi коалiцiй, пол^ичних блокiв або груп; аналiзу електоральнох поведiнки громадян; використовуеть-ся в моделюванш нових полiтичних процесiв тощо. Проте i в цiй моделi е свох вади - слабо враховуеться вплив соцюкультурного середовища на переваги, мотиващю i стратегii поведшки полiтичних суб'ектiв, i майже не виявляеть-ся вплив специфiки поличного дискурсу.
Праксеологiю полiтичних процесiв найбшьш виразно можна розглянути на прикладi наукових типологiзацiй, що здiйснюються на рiзних критерiаль-них засадах. Сучасна пол^олопя дискурсивно визнае значну рiзноманiтнiсть полiтичних процесiв, вiдповiдно до хх рiвня, характеру i змiсту.
Згщно з масштабом можна виокремити пол^ичш процеси макроргвня, що характеризують функцюнування пол^ичних iнститутiв на рiвнi держав, ре-жимiв, регiонiв планети (юторичний, глобальний; захiдний i «незахiдний»; еволюцшний, революцiйний). 1х визначають як цикл пол^ичних зрушень, чи як послщовш змiни стану полiтичноi системи; тому практичне вимiрювання тут можливе лише у великих одиницях часу (становлення або розпад iмперiй, епоха модершзацп, «хвилi» демократизацii). Цим процесам властива участь «великих» акторiв - держав, пол^ичних елiт, класiв, iнститутiв влади [9,
с. 81-85]. Полггичш процеси м1крор1вня- це безпосередш поттичш поди, що е «рiвнодiючою сумою» акцш рiзних соцiально-полiтичних суб'ектiв. Це що-деннi зносини в полiтицi, поди, що вщбуваються мiж полiтичними акторами, яю пов'язанi з практичною реалiзацiею iндивiдуальних, групових або корпо-ративних iнтересiв (полiтична взаемодiя в уряд^ парламентi, партiях, регiонах краши, структурах мюцево'! влади тощо).
Якщо в основi полпично'1 взаемодп суб'ектiв знаходиться демократична, неетатистська полпична культура, в суспшьста розвиваеться горизонтально органiзований полпичний процес, побудований на принципах консощально'1 демократа (А. Лейпхарт) - формально! рiвностi, автономп суб'ектiв полiтики, яю спiвпрацюють чи конкурують один з одним за правилами «полпично'1 гри»; в системi цiнностей домiнують ще'1 свободи, права i консенсусу [10]. Коли ж полпика грунтуеться на етатистськш, автократичнiй полiтичнiй культур^ складаеться вертикально органгзований процес. За його умов державнш владi та пануючш системi цiнностей протистоять стихшш прояви полiтичних iнтересiв i потреб iррацiональних мас. Тож сенс взаемодп держави i громадян полягае у визначенш норм поведiнки правителiв i пiдлеглих, а пiдданi можуть визнати авторитет влади, якщо правителi гарантують 1'м очiкувану мiру сус-тльно'1 свободи.
За критерiем стану суспшьства i характеру суспiльних змiн можна видь ляти в1дкрит1 чи закрит1 полггичш процеси, або стабыьного i перех1дного типу (наприклад, демократичний «транзит»). Перший здшснюеться в межах чинно'1 полiтичноi системи i визнаеться системним; а iнший е характерним для перехщних, транзитивних суспiльств, i його визначають як «мжсистем-ний». Зокрема, О. I. Соловйов вщзначае, що стабшьний полiтичний процес забезпечуе «стшке вiдтворення полiтичних вiдносин» у держав^ а перехiд-ний - характеризуеться вщсутшстю «чiткоi переваги тих або шших базових рис в оргашзацп влади, що виключае можливiсть яюсно'1 iдентифiкацii змiн» [11, с. 293].
Полпичш процеси у посттоталiтарних державах Свразп, Центрально'1 та Схiдноi Свропи, до яких належить i Украша, е вкрай суперечливими через необхщшсть руйнування тоталiтарноi системи, проходження авторитаризму i специфiчний розвиток «гiбридноi» демократii. Це спричиняе: транзитивний стан суспшьства; наявшсть полiтичних субкультур i контркультури; неза-вершенiсть структури i дисфункцп iнститутiв «гiбридноi» демократii; хиткий стан партшно'1 та виборчо'1 систем; слабку спецiалiзацiю полiтичних ролей; олiгархiзацiю економши; велику майнову диференцiацiю населення; корупщю i гальмування реформ. Як наслщок, взаемодiя суб'ектiв полiтики перетворю-еться на реально гостру чи латентну боротьбу за владу та й ресурси, перероз-подш котрих руйнуе сталу «^вновагу iнтересiв», i може надати полпичнш
системi новi iмпульси модершзацшно! перебудови, або поштовх до рестав-рацп минулих полiтичних форм. Отже, у цш групi краГн протiкають такi по-лiтичнi процеси (або 1х комбшацп) [12, с. 372-373]:
• гдеократичний - властивий традицшним сустльствам, де вiдсутня автономна пол^ична особа i слабка диференщащя полiтичних ролей-функ-цiй. Але деяю посттоталiтарнi держави пiсля трансформацiйних змш стали розвиватися цим полiтичним шляхом (Албашя, Вiрменiя, Хорватiя, УкраГна 90-х рр. ХХ ст.). Пол^ичш ел^и прагнуть iнтегрувати та мобiлiзувати со-цiум на rрунтi загальнонацiональних об'еднуючих щей, наприклад - со-борносп, суверенiтету, месiанства, вiдродження (захисту) нацюнально! культури або релт! тощо, вибiр якоГ залежить вiд специфiки культурночс-торичного досвiду народу i краГни;
• харизматичного типу, ранiше характерний для схщно! культурно-по-л^ично! традицп, у 1980-2000 рр. вiдновлюеться у постюаттарних кранах (Китай, Росiя, Бшорусь, Грузiя, Азербайджан, Туркменiя, Сербiя). Хариз-матичний лiдер нiбито цiннiсно уособлюе пол^ичш iдеали народу; визначае цш та методи влади; пiд нього пщлаштовують полiтичнi традицп й право-вi норми. Але iснуе тенденщя, що за умов низькоГ пол^ично! культури на-селення харизматичний вождь може швидко перетворитись на диктатора, чим деформуе весь процес; тому його необхщно контролювати i стримува-ти демократичними засобами;
• технократичний, який головне мюце вiдводить полiтичним технологиям, засобам лептимацп влади, опануванню методiв i процедур прийняття та реалiзацii полiтичних рiшень. Елiти та iншi учасники полiтичного процесу свщомо дотримуються нормативних приписiв у виконанш ролей-функцiй; полiтична культура основних груп соцiуму активiстська i бiльш гомогенна; пол^ична система досить стабiльна, а змши йдуть еволюцiйним шляхом (Латвiя, Литва, Естонiя, Польща, Чехiя, Угорщина, Словаччина, Болгарiя).
Свтовий полтичний процес у сучасному вимiрi потребуе свого аналiзу, як iнтегрований глобальний процес, що вщображае рiзнопланову дiяльнiсть суверенних держав та 1х легiтимних оргашв, органiзацiй та рухiв свiтового (чи континентального) масштабу; це консолгдована полтична дгяльнгсть усгх суб'ектгв - учасникгв мгжнародних вгдносин, яка мае найсуттевшою рисою поеднання зусиль людства в основних сферах його буття [13, с. 362].
Концептуальш засади св^ового поличного процесу мютяться в теорп «св^осистемного аналiзу» I. Валлерстайна [14; 15] i Й. Галтунга, саме вони ввели до наукового об^у поняття «свiто-полiтики» i «свiто-економiки». Згщ-но з цiею теорiею еволющя свiтового полiтичного процесу е функщею гете-рогенно! мегасистеми, якiй властивi полiтична й економiчна неоднорiднiсть складових елеменпв та 1х дiалектична, мультиполярна взаемозалежнiсть.
У переб^у св^ового полiтичного процесу беруть участь майже двют суверенних держав, а до його подш залучеш мiльярди людей. Нинi значно пщвищилась керованiсть св^ово! полiтики, хоча в нш вiдбуваеться складний, суперечливий процес глобалiзацii полiтичних та економiчних зв'язкiв. Практично завершився перехщ вiд бiполярного до багатополярного св^у, при збереженнi вiдносного домiнування США. Св^овому полiтичному процесу стали властивi тенденцп демократизацп основних галузей життедiяльностi держав, зростання мiжнародноi ролi представницьких сил, рухiв i впливових публiчних полiтикiв.
В аспектi реально! пол^ики свiтовий процес спрямований: на виршення глобальних питань вiйни i миру; охорону довкшля i справедливий розподш ресурсiв виживання; змiцнення глобально! безпеки перед викликами мiжна-родного тероризму; захист прав i свобод людини; боротьбу з мiжнародною злочиннiстю; подолання вщсталосп, злиднiв i голоду на «св^овш околицi»; запобiгання небезпечним хворобам, епiдемiям i пандемiям тощо. Тому св^о-вий полiтичний процес доцшьно трактувати як сукупну дiяльнiсть aкторiв св^ово! полiтики i суб'ектiв мiжнародного права (держав, мiжурядових со-юзiв, неурядових органiзацiй), спрямовану на тдтримку справедливого порядку у свт, вироблення механiзмiв узгодження нацiональних штереав, вирiшення проблем розв'язання регiональних конфлш^в, виживання i про-гресу людства.
Сучасний тренд глобалiзацii пов'язаний iз дiяльнiстю транснацiональних систем i форматив у полiтицi, економiцi, фiнансах, наущ, що забезпечуе до-мiнування катталу й шформацшно! свободи над нацюнальними iнтересами. Полiтична специфiка глобалiзацii полягае в очевидному послабленш нацю-нальних держав (особливо «незахщного» свiту), у зменшенш 1х суверенiтету. Цi процеси тюно пов'язанi з централiзацiею св^ово! влади, 11 умовних «суб'ек-тсв управлiння», сьогоднi жодна краша св^у реально не мае повно! незалеж-ностi. Почасти це пов'язано з тим, що сучасш держави все бшьше повноважень делегують впливовим мiжнародним органiзацiям, таким як ООН, €С, СОТ, МВФ, НАТО. 1нший чинник полягае в тому, що через обмеження державного втручання в економшу i дерегуляцiю бiзнесу зростае полiтико-економiчний вплив, насамперед, великих транснацiональних корпорацш. Унаслiдок зростання м1грацл людей i вiльного перемiщення капiталiв за кордон також змен-шуеться обсяг влади урядiв стосовно сво!х громадян [16; 17].
У наш час глобальш проблеми розвитку полiтичного процесу переважно виршуються так званими «клубами» св^ових елiт - Великою амкою (G7) i Великою двадцяткою ^20), а також Давоським Форумом, БР1КС та iншими, до сфер 1хнього впливу здебiльшого входять полiтико-економiчнi питання. Як вiдомо, цi свiтополiтичнi й макроекономiчнi структури не формалiзованi
за мiжнародним правом, але значущють !х у свгговш полггищ постшно зрос-тае. На сво!х форумах представники держав-членiв («св^ових i регiональних лiдерiв») обговорюють та узгоджують позицп щодо розв'язання економiчних i полiтичних проблем у свт. Цей формат, який не дуже обтяжений юридич-ними зобов'язаннями, дозволяе провщним акторам гнучко виробляти новi механiзми «балансу iнтересiв» рiзних кра!н та консолiдувати зусилля у проти-стояннi глобальним викликам сучасностi.
З початку XXI ст. процеси св^ово! пол^ики в цiлому неуривно змшюють-ся. 1х змiст i головна специфша полягае в одночаснiй дп двох суперечливих тенденцiй - консолiдацii (до об'еднання) i дезттеграцп (до розмежування). Тенденщя консолщацп проявляе себе у формуванш загального масиву свгго-вих продуктивних сил, iнтернацiоналiзацii економiчноi дiяльностi в масшта-бi регюшв чи цiлого свiту, у с^мкому розвитку НТР та штеграцп рiзних виробничих i невиробничих факторiв; розвиваеться св^овий ринок енерге-тики, ресурав, робiтничоi сили, продукцii та послуг; прогресуе сфера iнфор-матизацii та управлшня макроекономiчними i технологiчними новащями. Глобальний свiт набув потужних штеграцшних трендiв у полiтицi; наприклад, розповсюдження практик i процедур демократii, «дiалоговi формати» свiто-вих лiдерiв, посилення ролi iнформацiйних мереж, глобально! осв^и i гума-нiтарноi сфери в цшому тощо.
Тенденцiю дезiнтеграцii характеризують вiдцентровi процеси, обумовле-нi одночасним юнуванням на планетi народiв i держав, якi перебувають на рiзних стадiях цивiлiзацiйного розвитку. Вони прагнуть розмежування через величезш вiдмiнностi в культурi та релiгii, у рiвнi добробуту, медичного за-безпечення, осв^и i зайнятостi, через проблеми пол^ико-правового розвитку, расовi й нацiонально-етнiчнi розбiжностi та iн. Цi чинники е юторично дезiн-теграцiйними та неминуче породжують вiдчуженiсть мiж людьми, недовiру мiж державами (економiко-полiтичну iзоляцiю, санкцп щодо деяких мiжна-родних суб'екпв - автаркiй, диктатур, держав-агресорiв), як наслщок - супе-речки, конфлшти, вiйни.
Водночас специфiка свiтового поличного процесу полягае в тому, що тут вщсутнш единий легiтимний «центр примусу» з вщповщною полiтико-правовою компетенщею, тобто немае джерела влади iз беззаперечним авторитетом серед уах суб'ектiв мiжнародних зв'язкiв. Вщповщно, сфера свiто-во! полiтики регулюеться конгломератом рiзних норм: мiжнародно-правових, пол^ико-юторичних, церемонiальних, дiлових, морально-етичних i навпь звичаевих, традицiйних та iн.
У цьому контекстi набувае вагомостi проблема «балансу сил та штереав» як важливий чинник стабiльностi (або нестабшьносп) свiтовоi полiтики. За вiдсутностi постшно!' iерархii суб'ектiв все ж юнуе велика кiлькiсть сувере-
штетсв, яю хоч i не рiвнi, однак рiвноправнi; а вщтак не визнають над собою шшо'1 вищо! влади. Саме це спричиняе вщсутшсть стабiльностi. Колишнiй держсекретар США Г. Кюсинджер зазначав, що «глобалiзацiя розглядае свiт як единий ринок, в якому процвiтають найбiльш ефективш i конкурентоспро-можнi. Вона приймае i навiть вiтае той факт, що вшьний ринок безжально вщокремить ефективне вiд неефективного навiть цшою економiчних i поль тичних пертурбацш» [18, с. 242], а в мiжнароднiй системi (як у минулi сто-лiття) порядок мае переважно виникати на грунт примирення i балансування суперницьких нацiональних iнтересiв.
Отже, можна тдсумувати, що свiтовий пол^ичний процес характеризу-ють: цiннiсне багатомашття полiтичного розвитку та соцiально-полiтичних сил, форм i методiв реалiзацii св^ово! полiтики; поширення досвiду i напрям-кiв мiжнародноi спiвпрацi; складна сукупшсть цивiлiзацiйних, транснацю-нальних i перифершних, регiональних, нацiональних i локальних, етнополь тичних процесiв; збереження у прюритетах св^ово! полiтики глобальних проблем (виклиюв) людсько! цившзаци; зростання у системi загальнолюд-ських цiнностей ролi прав, свобод i життевих iнтересiв людини; наявшсть умовнокоординуючого центру, роль якого виконуе Органiзацiя Об'еднаних Нацiй; продуктивна взаемодiя краГн «Велико! сiмки», Евросоюзу, вагомих мiжнародних iнституцiй - МВФ, СОТ, НАТО, ЮНЕСКО та ш.; суперечливi тенденци руху до «багатополюсного» (або «однополюсного») свiту; тшзи вщносин мiж провiдними свiтовими центрами (США, Евросоюз, Китай, Япо-нiя, Роая, «новi iндустрiальнi краГни»); протирiччя мiж краГнами i народами на груш! так званого «конфлiкту цивiлiзацiй» (захщноГ, схiдноi, iсламськоi, християнсько!, слов'янсько! та ш.); колiзii способiв реалiзацii св^ових про-цесiв: спадкоемностi чи шновацш, визначеностi або стихiйностi; еволюцiй-носп або революцiйностi.
Таким чином, розгляд методологи й праксеологи розвитку пол^ичних процесiв на нацiональному, регiональному i свiтовому рiвнях показуе, що прогресивний еволюцiйний рух цивiлiзованих народiв i держав спрямований на розбудову демократично!, правово! держави на грунтi поличного плю-ралiзму, реальних прав i свобод людини, розвинуто! нацiональноi економши i культури, високого рiвня добробуту i соцiального захисту громадян.
Л1ТЕРАТУРА
1. Пол1толог1чний енциклопедичний словник / уклад.: [Л. М. Герасша, В. Л. По-гр1бна, I. О. Полщук та 1н.] ; за ред. М. П. Требша. - Х. : Право, 2015. - 816 с.
2. Политический процесс: основные аспекты и способы анализа / под ред. Е. Ю. Ме-лешкиной. - М. : ИНФРА-М, 2001. - 304 с.
3. Ключевский В. О. Сочинения в девяти томах. Т. VI. Специальные курсы /
B. О. Ключевский. - М. : Мысль, 1989. - 486 с.
4. Герасша Л. М. Полiтико-правовi практики сучасно! соцюполггично! реальности теоретико-праксеолопчний синтез / Л. Герасша // Укр. сощум. - 2012. - № 4. -
C.39-57.
5. Политическая наука: новые направления / под ред. Р. Гудина, Х.-Д. Клингеман-на ; науч. ред. рус. изд. Е. Б. Шестопал ; Ин-т «Открытое общество». - М. : Вече, 1999. - 815 с.
6. Клингеманн Х.-Д. Сравнительный анализ развития политической науки в Западной Свропе / Х.-Д. Клингеманн // Полит. исследования. - 2008. - № 3. -С.97-117.
7. Смолин О. Н. Политический процесс в современной России / О. Смолин. - М. : Изд-во Проспект, 2004. - 336 с.
8. Downs A. An Economic Theory of Democracy / Anthony Downs. - N. Y. : Harper, 1957. - 310 р.
9. Герасина Л. Н. Динамика политических процессов и современные политико-правовые практики / Л. Н. Герасина // Технологизация политических процессов в условиях глобализации: теория, опыт, перспективы / под общ. ред.
B. И. Камышанова, О. Е. Гришина. - М. : Федерация мира и согласия, 2012. -
C.81-88.
10. Лейпхарт А. Со-общественная демократия / Аренд Лейпхарт // Полит. исследования. - 1992. - № 3. - С. 86-99.
11. Соловьев А. И. Политология: Политическая теория, политические технологии : учеб. для студ. вузов / А. И. Соловьев. - М. : Аспект Пресс, 2003. - 559 с.
12. Пол^олопя: Академiчний курс : тдруч. для студ. юрид. спец. ВНЗ / М. Панов, Л. Герасша та ш. - 2-ге вид., перероб. i доп. - К. : Вид. Дiм «1н Юре», 2006. -520 с.
13. Теорiя мiжнародних вщносин. Мiжнароднi вщносини та св^ова пол^ика : навч. посiб. / М. П. Требш, Л. М. Герасша, В. Л. По^бна та ш. ; за ред. М. П. Треб> на. - Х. : Право, 2016. - 540 с.
14. Валлерстайн И. Анализ мировых систем и ситуация в современном мире / И. Вал-лерстайн ; пер. с англ. П. М. Кудюкина ; под общ. ред. Б. Ю. Кагарлицкого. - М. : Изд-во «Унив. кн.», 2001. - 416 с.
15. Валлерстайн И. Конец знакомого мира: Социология ХХ1 века / Иммануэль Валлерстайн ; пер. с англ. под ред. В. Л. Иноземцева. - М. : Логос, 2004. - 368 с.
16. Гидденс Э. Ускользающий мир: как глобализация меняет нашу жизнь / Энтони Гидденс ; пер. с англ. М. Л. Коробочкина. - М. : Весь Мир, 2004. - 120 с.
17. Бауман З. Глобалiзацiя. Наслщки для людини i суспшьства / ЗиГмунт Бауман ; пер. з англ. I. Андрущенко, М. Винницький. - К. : Видав. дiм «Киево-Могил. акад.», 2008. - 109 с.
18. Киссинджер Г. Нужна ли Америке внешняя политика : пер. c англ. / Генри Киссинджер. - М. : АСТ, 2016. - 416 с.
МЕТОДОЛОГИЯ И ПРАКСЕОЛОГИЯ ИССЛЕДОВАНИЙ ПОЛИТИЧЕСКИХ ПРОЦЕССОВ
Герасина Л. Н.
Теоретико-методологический анализ политических процессов в данной статье позволяет исследовать их природу, специфику и праксеологиюразвития. Наибольший познавательный потенциал содержится в парадигмах институционализма, структурного функционализма, бихевиоризма и в теории «рационального выбора». Политологический дискурс на базе многих критериев выделяет разновидности политических процессов: макро- и микроуровня; горизонтально и вертикально организованные; процессы стабильного и переходного типа; мировой политический процесс и др.
Ключевые слова: политический процесс; методология институционализма, бихевиоризма, структурно-функциональная, «рационального выбора»; мировой политический процесс.
METHODOLOGY AND PRAXEOLOGY RESEARCHES OF POLITICAL PROCESSES
Gerasina L. M.
The theoretical methodological analysis of political processes in this article allows probing their nature, specific and practices of development. A political process can be interpreted as a system action of all of subjects and objects ofpolicy for realization of public power; activity related to forming, development, transformations and functioning of the political system.
The greatest cognitive potential is contained by the paradigms of institutionalism, structurally functional, behaviorism and theory of «rational choice». Institutional approach in political discourse presents the political institutes as dominant «system of co-ordinates» in development ofpolitical process. Structurally functional methodology accents attention on an underlying structure and functions of the political system, on the role of social environment in a process. A political process in the theory of «rational choice» is often described as a «public choice», or as certain variations of «scenarios of games». This methodology has wide application: for the estimation of operating international relations and their prospects; to the prognosis ofparliamentary activity of factions from forming of coalition, political blocks or groups; at the analysis of electoral conduct of citizens.
Prakseology of political processes most expressly demonstrate them scientific typology's, which was carried out scientists on the base of different criteria. For a scale, allocate the political processes of macro-level, which characterize political development at level held or regions of planet (historical, global; western and «unwestern»; evolutional, revolutionary). Processes micro-level are concrete political events, daily relations of different subjects politicians, which are related to practical realization of individual, group
or corporate interests (political co-operation is in a government, parliament, parties, regions of country, structures of local-authority). When a democratic political culture consists in basis of political co-operation of subjects, in society the horizontally organized process is formed on the base ofprinciples of consocial democracy; when a policy is based on an etatism and authoritarian culture, there is the apeak organized political process.
Political processes in the post of totalitarian states of Eurasia, Central and East Europe, which Ukraine belongs to, is extremely contradictory - is investigation of the transitional state of society; presence of political subcultures; dysfunctions of institutes of «hybrid» democracy; instabilities of the party and electoral systems; oligarchic ofeconomy; property differentiation of population; corruptions and braking of reforms.
A world political process of contemporaneity is a computer-integrated, global process, which represents the various activities of nation-states and those legitimate organs, international organizations and motions (world or continental scale); it - political activity of all of subjects of international relations is consolidated. The specific of world political process is that here the unique, legitimate «center of compulsion» absents with the proper political legal jurisdiction. Consequently, the problem of «balance of powers and interests» acquires ponderability, as a factor of stability (or instabilities) of worldwide policy is important. This process characterizes: variety ofpolitical development and different social and political forces; special methods of realization of world power; difficult aggregate of civilization, transnational and peripheral, regional, national and local political processes.
Thus, progressive evolution of the civilized people and countries directed anymore on the construction of the democratic, legal state on the base of political pluralism, rights and freedoms of man, developed national economy and culture, high level of welfare and social defense of citizens.
Key words: political process; methodology of institutionalism, to behaviorism, structurally functional and «rational choice»; world political process.
