CC BY
27
Матеріали конференції A ■ vy'A'j г ib' г rnj г
Proceedings of the conference Мнфектология
МАТЕРІАЛИ НАУКОВО-ПРАКТИЧНОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ З МІЖНАРОДНОЮ УЧАСТЮ
«ІНФЕКЦІЙНІ ЗАХВОРЮВАННЯ У ДІТЕЙ. СУЧАСНИЙ ПОГЛЯД НА ДІАГНОСТИКУ, ЛІКУВАННЯ ТА ПРОФІЛАКТИКУ»,
24 березня 2016 р., м. Київ, Україна
УДК 616.2-002.1-018.73-022-06-093-085-053.2 БОЛЬБОТЮ.К.1, БОРДІЙ Т.А.1, ШВАРАЦЬКА О.В.1, КАРПЕНКО А.В.1, ШЕВЧУК О.В.2 1ДЗ «Дніпропетровська медична академія МОЗ України», м. Дніпропетровськ, Україна 2КЗ «ДЦПМСД № 5», м. Дніпропетровськ, Україна
ЕМПІРИЧНА ТЕРАПІЯ БАКТЕРІАЛЬНИХ УСКЛАДНЕНЬ ГРВІ У ДІТЕЙ: МІКРОБІОЛОГІЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ
Робота виконана в рамках НДР кафедри педіатрії 3 та неонатології ДЗ «Дніпропетровська медична академія МОЗ Украйни»: «Розробка технологій діагностики, лікування і профілактики соматичної та неврологічної патології у дітей різних вікових груп» (державний реєстраційний № 0113U007654).
Вступ. Бактеріальні ускладнення гострих респіраторних вірусних інфекцій (ГРВІ) у дітей є досить серйозною медичною проблемою, яка одночасно формує істотне навантаження на економічний, соціальний і ряд інших просторів функціонування суспільства. З одного боку, ГРВІ є найбільш поширеним кластером захворювань дитячого віку, і нормальний розвиток функцій імунної системи в дитинстві передбачає періоди інтенсивного тренування, коли ГРВІ мають суттєве значення для надбання імунологічної пам’яті. З іншого боку, частка дітей схильна до розвитку бактеріальних ускладнень ГРВІ, в тому числі повторних. Так, за даними Американської асоціації педіатрів, частота розвитку гострого бактеріального риносинуситу (ГРС) при ГРВІ становить 5—13 % випадків, частота виникнення гострого середнього отиту (ГСО) може досягати 15—20 % випадків. Розвиток бактеріальних ускладнень вимагає розширення обсягу терапії, що підвищує її вартість і збільшує ризик побічних ефектів, а збільшення частоти та тривалості захворювання може негативно впливати на соціалізацію й успішність шкільного навчання дитини.
Незважаючи на те, що проблема бактеріальних ускладнень ГРВІ, з огляду на вищевикладене, має багаторічний стаж вивчення на медичному, соціальному, економічному та інших рівнях аналізу, слід визнати, що дане питання і сьогодні не є остаточно дослідженою галуззю медичного знання. Причиною тому, серед іншого, є проблема резистентності бактерій, що перманен-
тно змінюється, до антибактеріальних препаратів, яка поглиблюється відомою практикою необміркованого і безконтрольного використання антибіотиків у популяції. Таке може призводити і призводить до того, що актуальні стандарти терапії можуть не відповідати поточній терапевтичній необхідності. У свою чергу, це говорить про необхідність організації і проведення безперервного моніторингу бактеріальних збудників ускладнень ГРВІ та їх стійкості до антибіотиків, що використовуються на практиці, — як на глобальному, так і на різних локальних рівнях. Необхідність такої роботи на локальних рівнях підкреслюється вищеозначеним: в Україні необдумане та безконтрольне використання антибіотиків неодноразово було визнано на державному рівні.
Викладеними причинами й обумовлений вибір напрямку та теми дослідження.
Мета дослідження. Підвищення ефективності емпіричної антибактеріальної терапії ускладнень ГРВІ шляхом вивчення структури патогенів при повторних бактеріальних ускладненнях ГРВІ у дітей та їх чутливості до антибіотиків.
Матеріали та методи. Згідно з метою дослідження, було обстежено 104 дитини (середній вік — 5,72 ± 0,84 року), мешканців м. Дніпропетровськ, які хворіли на ГРВІ з розвитком ГСО або риносинуситу. З дослідження виключались діти, які застосували антибактеріальні засоби (системної або місцевої дії) в межах 2 місяців перед початком дослідження. Методом простої рандомізації виділено дві групи дослідження: 64 дитини з частотою бактеріальних ускладнень ГРВІ 2 випадки і менше протягом останнього року (І група) та 40 дітей з частотою бактеріальних ускладнень ГРВІ 3 епізоди на рік і більше (ІІ група). Проведено бактеріологічний аналіз назофарингеальних мазків і виділень з вогнища запалення, а також визначення чутливості виділених патогенів до антибактеріальних препаратів згідно з офіційними вимогами (наказ МОЗ України № 167 від 05.04.2007 р.). Статистичний аналіз проводився за допомогою програми Statistica 6.1; для оцінки вірогідності відмінностей між групами використовувалися непара-метричні критерії для різних типів даних: U-критерій Манна — Уїтні, критерій згоди Пірсона хі-квадрат (х2).
Результати. ГРС був діагностований у 64,7 % обстежених дітей, ГСО — у 35,3 % дітей, при цьому така структура бактеріальних ускладнень зберігалась в обох
групах дослідження. У дітей з ГСО вдалося виділити збудника у 61,5 % випадків; в етіологічній структурі ГСО переважав S.pneumoniae — 56,0 %, меншими були частки H.influenzae та M.catarrhalis (27,6 та 10,3 % відповідно); мікробні асоціації з St.aureus, H.parainfluenzae та C.albicans виявлені у 48 % випадків. У дітей з ГРС збудник виділений у 65,8 % випадків, основу етіологічної структури становив H.influenz,ae та St.aureus (32,7 та 30 %); частка мікробних асоціацій дорівнювала 19,8 %. Аналіз даних мікробіологічного дослідження у дітей з низькою та високою частотою бактеріальних ускладнень ГРВІ виявив, що в ІІ групі вірогідно частіше виділявся St.aureus порівняно з І групою (45,0 % проти 28,1 % відповідно, р < 0,01) і вірогідно рідше — S.pneumoniae (15,0 % проти 31,3 %, р < 0,01). Частота виділення M.catarrhalis та H.parainfluenzae в групах дослідження була порівнянною (3,1 та 6,3 % в І групі, 5,0 та 5,0 % в ІІ групі відповідно, р > 0,05). Мікробні асоціації мали 37,5 % дітей І групи дослідження та 45 % дітей ІІ групи дослідження (р > 0,05). При поєднаних інфекціях в І групі дітей найбільш часто виділялась H.influenzae, а в ІІ — St.aureus.
При визначенні антибіотикочутливості мікроорганізмів було встановлено, що S.pneumoniae та H.influenzae, виділені у хворих, є високочутливими до амінопеніцилінів і цефалоспоринів — на рівні 90—100 % чутливих штамів, за винятком оксациліну та цефазоліну, чутливість до яких була критично низькою. Існували вірогідні відмінності між групами дослідження в чутливості S.pneumoniae до ампіциліну (97,1 % виділених штамів в І групі проти 88,2 % в ІІ групі, р < 0,05) та St.aureus (91,7 % проти 86,7 % виділених штамів в І та ІІ групах дослідження відповідно, р < 0,05). До захищених амінопеніцилінів були чутливі всі виділені штами незалежно від попередньої частоти бактеріальних ускладнень у дитини.
Обговорення. Наведені дані свідчать, що рівень резистентних до антимікробних засобів патогенів — збудників ГСО та ГРС у Дніпропетровському регіоні є достатньо низьким. Отримані дані щодо чутливості агентів до антибіотиків відносно порівнянні з даними досліджень ПеГАС, в яких показана резистентність основних патогенів до амоксициліну на рівні 4,7—8,0 %. Зважаючи на незначну частку етіологічно значущих агентів, які продукують бета-лактамази, можна з високою вірогідністю прогнозувати клінічну та мікробіологічну ефективність амоксициліну як стартової антибактеріальної терапії бактеріальних ускладнень ГРВІ навіть у групі пацієнтів із повторним їх виникненням. Очікувана ефективність емпіричної антибіотикотерапії амоксициліном у групі дітей з низькою частотою бактеріальних ускладнень ГРВІ в анамнезі становить 88,4 % при ГСО та 97,2 % при ГРС, у групі дітей з повторними бактеріальними ускладненнями — 83,4 та 90,6 % відповідно (за умови дотримання рекомендованої натепер дози 90 мг/кг/добу). Очікувана ефективність застосування амокси-циліну/клавуланату дорівнює 100 % для обох груп дітей.
Висновок. Отже, в етіологічній структурі ускладнень ГРВІ домінують пневмокок і гемофільна паличка. Більш часте виявлення золотавого стафілококу у дітей з повторними ускладненнями ГРВІ скоріше свідчить на користь гіпердіагностики цих станів, ніж вказує на його роль у розвитку патології ЛОР-органів. Застосування амоксициліну як стартової емпіричної антибактеріальної терапії для лікування бактеріальних ускладнень ГРВІ є обґрунтованим незалежно від частоти їх попереднього виникнення.
Конфлікт інтересів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів.
УДК 616.9:616-036.21(477)
ВИНОГРАД Н.О., ШУЛЬ У.А.
Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького, м. Львів, Україна
КОМАРИНІ ЕНДЕМІЧНІ ТРАНСМІСИВНІ ПРИРОДНО-ОСЕРЕДКОВІ ІНФЕКЦІЇ В УКРАЇНІ
Вступ. Територія України є сприятливою для формування і довготривалого існування природних осередків особливо небезпечних інфекцій (ОНІ), серед яких вагома частка належить трансмісивним арбовірусним захворюванням, що передаються комарами. Географічні, кліматичні та флоро-фауністичні характеристики нашої держави зумовлюють широкий спектр різних видів тварин як потенційних резервуарів збудників даних інфекцій, а також векторів, які забезпечують реалізацію механізму передачі. Суттєвий антропогенний вплив, глобальне потепління, інтенсифікація міжнародних транспортних сполучень та міграція населення, що спостерігається протягом останніх років, мають виражений вплив на функціонування природних осередків арбовірусних інфекцій, а також обумовлюють ризики появи нових патогенних інфекційних агентів. Арбовірусні захворювання у дітей маніфестують тяжкими клінічними формами у значної частки хворих, а при низці нозоформ спостерігається висока летальність.
В Україні відсутня ефективна система моніторингу арбовірусних інфекцій, у тому числі лабораторна мережа закладів охорони здоров’я не забезпечена вітчизняними тест-системами, що унеможливлює верифікацію діагнозу.
Мета дослідження. Оцінити актуальність природно-осередкових комариних трансмісивних інфекцій на території України, спектр циркулюючих арбовірусів, що передаються комарами, за даними ретроспективних досліджень, а також провести скринінг на наявність хворих на гарячку Західного Нілу (ГЗН) серед дітей із захворюваннями, що не виключають ГЗН.
Матеріали та методи. Проведено аналіз літературних джерел та інтернет-ресурсу для оцінювання стану проблеми комариних арбовірусних інфекцій в Україні.
З використанням серологічного методу ІФА («Век-торНил-IgM», ЗАТ «Вектор-Бест», Новосибірськ, РФ) досліджено на наявність IgM до ГЗН парні сироватки крові 19 хворих дітей із гарячковими станами нез’ясованого генезу із симптомами ураження ЦНС.
Дослідження проведені з дотриманням біоетичних норм, збір клініко-епідеміологічної інформації здійснено з використанням розроблених нами анкет.
Результати. Проблема комариних арбовірусних інфекцій ретельно вивчалася в нашій державі в 70-80-х роках минулого сторіччя, що дозволило виявити природні осередки ГЗН і гарячки Сіндбіс в різних областях України. За даними вибіркових досліджень, існування природних осередків ЗНГ і Сіндбіс підтверджено у Сумській, Полтавській, Львівській, Івано-Франківській, Закарпатській, Хмельницькій, Вінницькій, Черкаській, Дніпропетровській, Запорізькій, Херсонській, Миколаївській, Донецькій, Одеській областях, а також в АР Крим. Багаторічні дослідження виявили сталість ареалів поширення вірусів ГЗН і Сіндбіс, а також циклічність функціонування природних осередків.
Нами проведено серологічне обстеження парних сироваток 19 хворих дітей віком 2 роки 4 місяці — 9 років на наявність антитіл класу IgM до збудників ГЗН, які захворіли в епідсезон високого ризику ураження вірусом ГЗН. Відбір пацієнтів проводився за принципами синдромального нагляду за ОНІ, що включав наявність гарячки тіла 38,5 °С і більше, а також синдрому ураження ЦНС.
Антитіла класу IgM до збудника ГЗН були виявлені у 4 хворих, у тому числі у 3 із них — в обох парних сироватках із наростанням титру антитіл у другій сироватці.
Серопозитивні до ГЗН пацієнти перебували на стаціонарному лікуванні з діагнозами «нейротоксикоз» (1), «серозний менінгіт» (2), «менінгоенцефаліт» (1). В анамнезі у всіх були множинні покуси комарами, в одного хворого також і присмоктування кліща за 9 днів до появи гарячкового стану. Троє дітей проживали у містах, один був жителем сільської місцевості. Захворювання виникли у травні (1), червні (1), липні (2).
Захворювання у дебюті маніфестувало грипоподібним станом, кон’юнктивітом (2) і склеритом (2). На 2-3-й день у двох хворих з’явився катаральний синдром, від 3-го дня гарячкового стану у двох дітей виникли менінгеальні знаки. Диспептичні розлади були у 2 хворих, у всіх мали місце судоми на фоні вираженого головного болю. За даними дослідження СМР, виявлено лімфоцитарний плеоцитоз, підвищений вміст білка (1,1—1,5 г/л), решта показників у межах норми.
Обговорення. Ендемічність території України з низки комариних арбовірусних інфекцій, таких як ГЗН і гарячка Сіндбіс, зумовлює необхідність проведення диференційної діагностики сезонних гарячкових захворювань. Слід зазначити, що окрім вищенаведених вірусів трансмісивно за участі комарів можуть поширюватися багато інших вірусних агентів, бактеріальні (туляремія), протозойні (малярія) патогени, а також гельмінти (дирофіляріоз).
Особливе занепокоєння викликає поява нових біологічних загроз, таких як вірус Зіка, швидке планетарне поширення якого та низка обумовлених ним ускладнень стали підставою визнання його як надзвичайної події у сфері суспільної охорони здоров’я, що має міжнародне значення.
Висновок. Отже, ГЗН продовжує залишатися актуальною проблемою інфектології, у тому числі дитячого віку. Відсутність ефективних специфічних профілактичних препаратів, як і препаратів для специфічної терапії, обумовлює необхідність організації адекватних заходів знищення комарів як переносників низки збудників інфекційних і паразитарних захворювань.
Конфлікт інтересів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів.
УДК 616.915-036-06-053.8
ГОЛУБ А.П1 ДУДА О.К.1, ОКРУЖНОВ М.В.1,
ВОЛЕВАЧЛ.О.2, ДУДАРЬ Д.М.2, ДАНЕВСЬКИЙ В.О.2 Національна медична академія післядипломної освіти імені П.Л. Шупика, м. Київ, Україна 2 Міська клінічна лікарня № 4, м. Київ, Україна
ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ДЕЯКІ ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕБІГУ УСКЛАДНЕНЬ КОРУ У ДОРОСЛИХ
Вступ. Кір у дорослих має переважно тяжкий перебіг із вираженим інтоксикаційним синдромом і розвитком різноманітних ускладнень, які можуть виникати у будь-який період хвороби. У період з 2005 по 2008 р. спостерігалось збільшення захворюваності на кір у м. Києві, насамперед серед підлітків і дорослого населення.
Мета роботи — вивчити особливості перебігу та ускладнень кору у дорослих.
Матеріали та методи. На клінічній базі кафедри інфекційних хвороб НМАПО імені П.Л. Шупика, м. Київ, з 2005 по 2013 р. було проліковано 1368 хворих на кір. Діагноз кору був встановлений на підставі епідеміологічних даних, характерних клінічних проявів захворювання і підтверджений шляхом визначення анти-IgM до вірусу кору методом ІФА у сироватці крові, на момент госпіталізації хворих у стаціонар. Дослідження сироватки крові проводилось у міській СЕС м. Києва.
Результати. У переважної більшості хворих перебіг хвороби був середньої тяжкості або тяжкий. Найбільша кількість хворих відзначена у віковій групі від 15 до 29 років — 916 (67,0 %), 30-39 р. — 297 (22,0 %), 40-55 р. — 143 (10,4 %) та 55-60 р. — 12 (0,9 %).
Ускладнені форми кору спостерігались у 432 (31,6 %) хворих. Слід зазначити, що виникнення ускладнень кору можливо у будь-якому періоді хвороби. Серед хворих із ускладненим перебігом кору був один летальний випадок: у хворої з негоспітальною двобічною пневмонією на фоні туберкульозного ураження легень.
Найчастіше реєструвались такі ускладнення: реактивний панкреатит — у 238 (55 %) хворих, гострий гнійний трахеобронхіт — 88 (20,4 %), негоспітальна пневмонія — 45 (10,4 %), гострий гепатит — 18 (4,2 %), гострий отит — у 14 (3,2 %); рідше зустрічались гострий гнійний гайморит — в 11 (2,5 %), ентерити — 5 (1,2 %), а також спонтанний пневмоторакс — 1 (0,2 %), гострий апендицит — в 1 (0,2 %).
До ускладнень кору, що, за даними літератури, частіше зустрічаються у дітей молодшого віку і дуже рідко можуть виникати у дорослих, належать медіасти-нальна емфізема та підшкірна емфізема, що пов’язані з розвитком спонтанного пневмотораксу. Вірус кору в поєднанні з вторинною бактеріальною мікрофлорою може спричинити розвитку гострого апендициту. Це ускладнення більш характерно для дітей, але також може виникати у дорослих на фоні вторинного імунодефіциту та порушення мікроциркуляції стінки апендиксу. Отже, вищевказані ускладнення небезпечні для життя як дітей, так і дорослих та потребують невідкладної спеціалізованої медичної допомоги.
До тяжких ускладнень кору зараховують ураження центральної нервової системи: менінгіти — у 6 (1,4 %) хворих, менінгоенцефаліти — у 4 (0,9 %), менінгоенце-фаломієлополірадикулоневрит — у 2 (0,4 %). Клінічні прояви ураження центральної нервової системи виявлялись у вигляді менінгеального синдрому, вогнищевої симптоматики. У деяких випадках мали місце порушення свідомості та судомний синдром, з характерними змінами у лікворі (лімфоцитарний плеоцитоз у межах 15—300 клітин, білок — 0,5—0,75 г/л, рівень глюкози у межах норми).
Висновки. 1. Кір залишається актуальною проблемою інфектології, що створює небезпеку для життя не тільки дітей, але й осіб дорослого віку, зважаючи на зниження з часом рівня протикорових IgG.
2. Серед ускладнень кору, що виникають у дорослих, найчастіше реєструються реактивні панкреатити (55 %), гострі гнійні трахеобронхіти (20,4 %), негоспітальні пневмонії (10,4 %). У 4,2 % випадків можливий розвиток гострого гепатиту, який має доброякісний перебіг.
3. Слід пам’ятати, що у дорослих, хворих на кір, дуже рідко, але можливий розвиток ускладнень, які потребують невідкладної спеціалізованої медичної допомоги, — спонтанний пневмоторакс і гострий апендицит.
УДК 616.98:578/579-053.2:616-036.22(470.56)
ДЕНИСЮКН.Б., ПАНЬКОВ А.С., КОРНЕЕВ А.Г.
ГБОУ ВПО «Оренбургский государственный медицинский университет» Минздрава России, г. Оренбург, Россия
ЦИРКУЛЯЦИЯ РОТАВИРУСОВ ГРУППЫ А У ДЕТЕЙ ОРЕНБУРГСКОГО РЕГИОНА В ЭПИДЕМИЧЕСКИЙ СЕЗОН 2014-2015 ГГ.
Ротавирусная инфекция (РВИ) является глобальной проблемой здравоохранения и ведущей причиной инфекционной диареи у детей раннего возраста. Рост заболеваемости при повсеместном распространении инфекции, вовлечение в эпидемический процесс детей раннего возраста свидетельствуют о высокой эпидемиологической и экономической значимости инфекции. По данным ВОЗ, в Европейском регионе каждый год РВИ у детей в возрасте до 5 лет является
причиной 10 027 смертей, на страны с низким доходом приходится 44 % от предполагаемых ежегодных смертей, связанных с ротавирусной инфекцией в регионе. ВОЗ с 2010 года рекомендует включить ротавирусную вакцину для детей младенческого возраста в национальные программы иммунизации всех стран мира. Использование молекулярно-генетических методов диагностики позволило изучить генетическое многообразие серотипов ротавирусов. К настоящему времени доказано существование географических различий, установлен факт их временного перераспределения, зафиксировано появление эпидемически значимых вариантов ротавирусов.
За последние годы в Оренбургском регионе сохраняются высокие показатели заболеваемости острыми кишечными инфекциями: в 2014 году зарегистрировано более 10,2 тыс. случаев острых кишечных инфекций (ОКИ). Доля ОКИ вирусной этиологии в 2014 году составила 40,5 % (2013 г. — 26,7 %; 2012 г. — 27,8 %), при этом на долю РВИ в 2014 г. приходилось 96,1 % (2013 г. — 99,2 %; 2012 г. — 91,5 %). Наиболее поражаемым контингентом при РВИ являются дети до 14 лет, составляющие 98,8 % общего числа зарегистрированных случаев, причем определяют возрастную структуру дети до 1 года. Заболеваемость детей до 1 года составила 977,00 на 100 тыс. населения, от 1 до 2 лет — 869,0 на 100 тыс. населения, превысив средний показатель заболеваемости в 19 и 16 раз соответственно. Таким образом, высокие показатели заболеваемости РВИ, широкое ее распространение в сочетании с высокой контагиозностью, а также отсутствие должного эффекта от самых жестких противоэпидемических мероприятий диктуют необходимость управления инфекционным процессом через специфическую профилактику. В связи с этим для внедрения вакцинации и оценки эффективности уже созданных вакцин необходимо знание генетического спектра ротавирусов группы А, циркулирующих в период подъема заболеваемости на определенной территории.
Цель исследования: проанализировать генетическую структуру ротавирусов группы А, циркулирующих на территории Оренбургского региона в эпидемический сезон 2014—2015 гг.
Материалы и методы. В исследование были включены дети в возрасте до 3 лет, поступившие с диагнозом «острый гастроэнтерит» (предполагаемой вирусной этиологии). Забор материала проводился в первые сутки поступления в стационар, хранение и доставка материала в лабораторию осуществлялись с выполнением «холодовой цепи». Для обнаружения антигенов ротавирусов в фекалиях больных на базе лаборатории инфекционного стационара применялся метод иммуноферментного анализа (ИФА) с использованием тест-систем для выявления антигена ротавируса группы А «Ротавирус-антиген-ИФА-БЕСТ» (ЗАО «Вектор-бест», г. Новосибирск, Россия), для экспресс-диагностики использовалась иммунохроматографическая тест-система «Рота-Стик» (Novamed
Ltd., Израиль). Молекулярно-генетическая идентификация штаммов ротавирусов проводилась на базе лаборатории молекулярной диагностики и эпидемиологии кишечных инфекций отдела молекулярной диагностики ЦНИИЭ (г. Москва, зав. лабораторией
k. м.н. А.Т. Подколзин). Для выявления и типирова-ния возбудителей ОКИ применялись: тест-система «АмплиСенс® ОКИ скрин-FL», набор реагентов для экстракции нуклеиновых кислот «АмплиСенс® Рибо-преп» в соответствии с инструкциями производителя. Результаты проведенных исследований обрабатывались статистическим методом в соответствии с положениями доказательной медицины, с применением компьютерного анализа и интегрированного пакета прикладных программ Statistka 6, Excel на базе операционной системы Windows XP.
Результаты и обсуждение. Обследовано 57 пациентов с подтвержденной РВИ, госпитализированных в зимний сезон 2014—2015 гг. в инфекционный стационар г. Оренбурга. Уровень вирусной нагрузки позволил провести генотипирование ротавирусов группы А в 57 (93,4 %) образцах из 61, представленных для исследования. Возрастная структура обследуемых пациентов: до года — 17 (29,8 %); от 1 до 2 лет — 22 (38,6 %); от 2 до 3 лет — 18 (31,6 %).
Частота выявления [Р] G-генотипов ротавирусов группы А была следующей: G4[P]8 — 84,3 %; G1[P]8 — 12,3 %; G3[P]8 — 1,7 %; Mixt (G2,3[P]8) —
l, 7 %. Среди Р-генотипов регистрировался генотип [P]8 — 100 %, среди G-генотипов преимущественно регистрировались G4 — 84,3 %, G1 — 12,3 %. Частота встречаемости [Р^-генотипов ротавирусов группы А в различных возрастных группах была следующей: среди детей до года G4[P]8 — 82,4 %; G1[P]8 — 11,7 %; Mixt — 5,9 %; среди детей от 1 до 2 лет: G4[P]8 — 77,3 %; G1[P]8 — 18,2 %; G3[P]8 — 4,5 %; среди детей 2-3 лет: G4[P]8 — 94,4 %; G1[P]8 — 5,6 %. Генотип G4[P]8 представлен как наиболее часто встречаемый во всех возрастных категориях, при этом из 4 циркулирующих вариантов генотипов ротавирусов у детей до 2 лет определялись 3 (75 %). Генотип G1[P]8 достоверно чаще (р < 0,05) регистрировался у детей в возрасте до двух лет. Генотип G3[P]8 отмечен лишь у одного ребенка в возрасте 1-2 лет. Полученные в наших исследованиях данные сравнимы с данными мониторинга за циркуляцией ротавируса группы А в Российской Федерации. По данным Референс-центра, в период сезонного подъема заболеваемости РВИ среди детей раннего возраста наиболее часто циркулировал генотип G4[P]8 (50,5 %).
Выводы
1. Молекулярно-генетические исследования циркуляции ротавирусов группы А среди детей раннего возраста в эпидемический сезон выявили их генетическое многообразие.
2. В период сезонного подъема заболеваемости РВИ (зимний сезон) 2014-2015 гг. в Оренбургском регионе циркулировали 4 генотипа ротавирусов группы А, при этом доминирующим генотипом был G4[P]8.
3. Генотип G4[P]8 был во всех возрастных группах, при этом генотип G1[P]8 чаще циркулировал у детей в возрасте до 2 лет.
4. Результаты изучения генетического спектра циркулирующих на территории Оренбургского региона ротавирусов группы А необходимо использовать при решении вопроса вакцинации детей младенческого возраста в данном регионе.
УДК 616.988.55
ЄВТУШЕНКО В.В.
Національний медичний університет імені О.О. Богомольця, м. Київ, Україна
КЛІНІЧНИЙ ВИПАДОК ІНФЕКЦІЙНОГО МОНОНУКЛЕОЗУ, УСКЛАДНЕНОГО УРАЖЕННЯМ ЦЕНТРАЛЬНОЇ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ
Вступ. Вірусна інфекція Епштейна — Барр досить поширена серед дорослих та дітей. За даними CDC, рівень інфікованості дорослого населення становить близько 90 %. Вірус уражає епітеліальні клітини слизових оболонок дихальних шляхів і слинних залоз, тимуса та В-лімфоцити. Через специфічні рецептори CD21 вірус здатен інфікувати інші клітини — Т-лімфоцити, натуральні кілери, макрофаги, нейтрофіли. Первинна інфекція частіше виникає в дитячому віці та перебігає або у формі мононуклеозу, або мало- та безсимптомно. У дітей інфекційний мононуклеоз, як правило, має досить сприятливий прогноз. Хвороба триває один-два тижні, після чого відбувається одужання. У рідкісних випадках (менше від 1 %) спостерігається розвиток тяжких ускладнень. Ці ускладнення можуть бути: з боку нервової системи (полінейропатія, менінгіт, менінгоенцефаліт, синдром Гійєна — Барре), серцево-судинної (міокардит), кровоносної (тромбоцитопатія). Можливі небезпечні наслідки хвороби у вигляді лімфо-проліферативних захворювань (лімфоми, лейкоплакія, лімфогранулематоз) та автоімунних станів (системний червоний вовчак, ревматоїдний артрит). Також можуть з’явитися: тяжкі форми гепатиту й двостороння інтер-стиціальна інфільтрація легенів.
Клінічний випадок. Проведений ретроспективний аналіз історії хвороби дитини Т., що проходила лікування в Київської міській дитячій клінічній інфекційній лікарні. Хлопчик Т., 14 років, захворів гостро. Температура тіла підвищилась до 38,5 °С, з’явився біль у горлі. Дитина була оглянута лікарем, поставлений діагноз ГРВІ, надані рекомендації. Через два дні температура тіла підвищилася до 40,0 °С, батьки повторно звернулись за медичною допомогою. Педіатром було призначено цефтазидим парентерально. Стан дитини не покращився, на четвертий день захворювання у хворого затерпла права половина обличчя. Він був консультований та обстежений повторно, виявлено IgM EBV у крові. З діагнозом «інфекційний мононуклеоз» хворий направлений на стаціонарне лікування. При надходженні до лікарні стан дитини середньої тяжкості. Відмічаються тонзиліт, явища ін-
токсикації, генералізована лімфаденопатія, лихоманка, неврит лицьового нерва справа. У крові лейкоцитоз, атипові мононуклеари 14 %, підвищений рівень аланінамінотрансферази. Через день з’явилась слабкість у ногах, заніміння в тілі, головний біль. Був виставлений діагноз енцефаліту, розпочата противірусна та гормональна терапія. Наступного дня стан дитини продовжує погіршуватись, у клінічному статусі відмічаються бульбарні порушення — диплопія, болі в кінцівках та всьому тілі. Через два дні на фоні лікування з використанням в/в імуноглобуліну, гормональної та противірусної терапії з’явились міоклонічні судоми, утруднене дихання, прогресування бульбарних порушень. Дитина переведена для лікування у відділення анестезіології та інтенсивної терапії. З огляду на тяжкість стану та прогресування неврологічних порушень дитина повторно консультована неврологом, гематологом, з діагностичною метою проведена стер-нальна пункція. Хворий був переведений на замісну штучну вентиляцію легень, проводилась дегідратацій-на, протисудомна, гормональна терапія. Стан дитини погіршився. На підставі клінічних даних та проведених обстежень зроблено висновок: енцефаломієло-полірадикулоневрит, тяжкий перебіг, з прогресуючим переважним ураженням стовбурових та підкоркових структур мезенцефального рівня, задніх стовбурів та передніх корінців спинного мозку та периферичних нервів, млявий тетрапарез, набряк головного мозку; аортальна недостатність. Було призначено до-обстеження на групу ентеровірусів (у тому числі поліомієліт), моніторинг тиску спинномозкової рідини порівняно з ЦВТ, продовження гормонотерапії, противірусної терапії та в/в імуноглобулін. Незважаючи на лікування, стан дитини прогресивно погіршувався за рахунок стовбурових порушень. Через дванадцять днів після появи перших ознак захворювання сталася зупинка серця, реанімаційні заходи неефективні, було констатовано смерть.
Обговорення. Схожі випадки ускладнень у вигляді уражень центральної та периферичної нервової системи зустрічаються в літературі (Sworn M.J., 1970; Grosieux C., 1996). Н. Tsutsumi (1998) описав випадок тяжкого перебігу Епштейна — Барр вірусної інфекції в пацієнта з Х-зчепленим лімфопроліферативним синдромом (синдромом Дункана), що характеризується зниженою продукцією антитіл до ядерного антигену вірусу Епштейна — Барр. У більшості випадків несприятливий перебіг асоціювався з імунодефіцитними станами. Зважаючи на клінічні ознаки (швидке прогресування захворювання, розвиток тяжких множинних ускладнень та неефективність проведеного лікування), а також стать дитини, можна припустити наявність у даного пацієнта хвороби Дункана.
Висновки. Епштейна — Барр інфекція може характеризуватися несприятливим перебігом і потребує посиленого спостереження, особливо в пацієнтів з імуно-дефіцитними станами.
Конфлікт інтересів. Автор заявляє про відсутність конфлікту інтересів.
УДК 616.314-008.6/87-036-07-053.2 ЛИТЯЕВА Л.А., КОВАЛЕВА О.В.
ГБОУ ВПО ОрГМУ Минздрава России, г. Оренбург, Россия
СИНДРОМ ИЗБЫТОЧНОГО БАКТЕРИАЛЬНОГО РОСТА В ТОНКОЙ КИШКЕ У ДЕТЕЙ: КЛИНИКА, ДИАГНОСТИКА
Заболевания желудочно-кишечного тракта (ЖКТ) продолжают занимать одно из ведущих мест в структуре заболеваемости детей, что во многом обусловлено увеличением контингента детей с нарушениями кишечной микробиоты.
Изменения кишечного микробиоценоза, как правило, сопровождаются нарушениями основных физиологических механизмов (уровень pH в желудке, состоятельность анатомических сфинктеров, активность протеолитических ферментов, холерез, моторика тонкой кишки и структурная целостность ЖКТ), что приводит к развитию синдрома избыточного бактериального роста в тонкой кишке (СИБР), который может проявляться широким спектром клинических симптомов — от незначительных и неспецифических до тяжелых проявлений синдрома мальабсорбции.
Одним из информативных и неинвазивных методов, принятых на Римском консенсусе (2008) и рекомендованных международными экспертами для клинической практики, являются водородные дыхательные тесты (ВДТ), ставшие первой линией обследования на СИБР для ориентировочного представления о степени бактериального обсеменения тонкой кишки.
Цель исследования: определить информативность применения ВДТ с лактулозой для экспресс-диагностики СИБР у детей группы риска с патологией ЖКТ.
Материалы и методы. Проведено обследование детей в возрасте 3—12 лет (n = 37): копрологическое, микробиологическое исследование кала, анализ кала на наличие паразитов, а также проанализированы карты их развития (форма № 112). Для выявления СИБР использован ВДТ с лактулозой (дисахарид, состоящий из галактозы и фруктозы, не расщепляется в желудке и тонкой кишке, метаболизирующийся в толстой кишке кишечными бактериями), имеющей неограниченный доступ к бактериям всех отделов пищеварительного тракта. Исследования проводили на приборе Gastrolyzer-2 (Bedfont scientific LTD, Великобритания). Тест проводился натощак, измерялась исходная концентрация водорода в выдыхаемом воздухе. Затем через каждые 20 минут в течение трех часов после приема раствора лактулозы (1 г/кг, не более 20 г) в 100 мл воды.
Результаты и обсуждение. Критериями СИБР были увеличение концентрации водорода в выдыхаемом воздухе (> 15 ppm) в течение первых 30—60 минут исследования и ускорение «пика» его нарастания. Повышение концентрации водорода как минимум на 10 ppm даже при отсутствии клинических проявлений также расценивалось как положительное.
Возраст обследованных: 3 года — 5 детей; 5 лет — 4; 6 лет — 7; 9 лет — 8; 11 лет — 5; 12 лет — 8 детей. Из них девочек — 21, мальчиков — 16.
Причины обращения детей: периодические боли в животе (75 %), запоры (25 %), избыточная прибавка веса (25 %), «овечий» кал (20 %), изжога (20 %), жидкий непереваренный стул (20 %), вздутие живота (20 %), тяжесть в желудке (8 %), неприятный запах изо рта (8 %), кишечные колики (8 %), сниженный вес (8 %), затрудненная дефекация (8 %), кислый привкус во рту (8 %), урчание в животе (8 %), частые ацетонемические приступы (8 %).
Все дети наблюдались у гастроэнтеролога с диагнозами: хронический поверхностный гастрит (42 %), реактивная панкреатопатия (37 %), функциональный запор (25 %), гастроэзофагеальная рефлюксная болезнь (20 %), холецистит (18 %), дискинезия желчевыводящих путей (12 %), хронический колит (7 %).
Ретроспективно выявлено, что это были дети из группы высокого риска по инфекционно-воспалительным заболеваниям. В 1-й месяц у 1/3 из них отмечались беспокойство, вздутие и урчание живота. Во 2-3-й месяцы — у 75 % — изменения характера стула (жидкий, непереваренный, со слизью), у 20 % — запоры.
Состояние детей на момент осмотра было удовлетворительным. Почти у всех детей у корня языка отмечалась обложенность белым налетом. При пальпации живота у 50 % выявлялась болезненность в околопупочной области, у 27 % — в зоне Шоффара. У 16 % — болезненность и уплотнение сигмовидной кишки.
У большинства детей стул был регулярным (75 %), у 18 % стул был > 3 раза в сутки, кашицеобразным, непереваренным. У 25 % — постоянные запоры.
В ко процитограмме у большинства детей (78 %) были выявлены стеато- и амилорея, у 25 % — слизь, лейкоциты, у 9 % — трипельфосфаты+++.
Анализ кала на гельминты и простейшие у всех был отрицательным.
Результаты микробиологических исследований фекалий выявили дефицит бифидофлоры (69 %), синдром атипичных эшерихий (64 %) и их сочетание на фоне роста условно-патогенных бактерий (УПБ), нередко с их ассоциативным ростом: Klebsiella spp. (33 %), Proteus spp. (17 %), Enterobacter spp. (11 %), Citrobacter spp. (10 %) в сочетании с грамположительной флорой: Staphylococcus spp. (66 %), Enterococcus spp. (11 %), Streptococcus spp. (9 %).
Результаты проведенных ВДТ с лактулозой показали, что почти у 35 детей уровень водорода в выдыхаемом воздухе натощак был в пределах нормы (2 ± 2 ppm). Однако у 2 пациентов при правильной подготовке к исследованию базальная концентрация водорода была высокой (8 и 9 ppm). У 1/3 (33 %) из них уровень водорода в выдыхаемом воздухе в течение 90—100 минут был в пределах нормы и имел примерно одинаковое значение (ppm = 5 ± 3) и через 120 минут исследования стал повышаться (ppm = 12 ± 2). Это свидетельствует о нормальной скорости ороцекального транзита и расщеплении лактулозы в толстом отделе кишечника. Следует
отметить, что в период проведения теста дети никаких жалоб не предъявляли.
У 2/3 детей (77 %) повышение концентрации водорода в выдыхаемом воздухе (> 10 ppm) начало регистрироваться уже к концу первого часа и достигло «пика» к концу второго часа, и только в начале третьего часа (140-я минута) концентрация водорода в выдыхаемом воздухе стала уменьшаться. Это свидетельствует об избыточном обсеменении тонкой кишки микроорганизмами и расщеплении лактулозы бактериями в этом отделе кишечника. Эти же пациенты во время проведения теста отмечали: флатуленцию (25 %), вздутие живота (20 %), диарею (20 %), слабость (8 %). У 20 % субъективно никаких жалоб не было.
Сочетание у 4 % детей подъема уровня водорода на 60-й минуте проведения теста более чем на 10 ppm от исходного и дальнейшего подъема кривой на 90— 120-й минуте, сопровождающееся жалобами на вздутие, боль и урчание в животе, болезненность при пальпации в правой подвздошной области, свидетельствовало о том, что содержимое толстой кишки забрасывается в тонкую, то есть имеет место нарушение функции илеоцекального клапана с развитием рефлюкс-илеита.
Заключение. Таким образом, результаты исследований детей дошкольного и младшего школьного возраста с патологией ЖКТ показали высокую информативность ВДТ с лактулозой в диагностике СИБР в тонкой кишке, точно отражая концентрацию водорода в выдыхаемом воздухе, время ороцекального транзита пищи и полноценность функционирования илеоцекального клапана.
СИБР в тонкой кишке у этих детей характеризовался нарушениями кишечной микробиоты с увеличением количественного уровня различных аэробных грамотри-цательных бактерий (> 105 КОЕ/г) и анаэробов и не выявил специфических клинических особенностей.
Развитию СИБР в тонкой кишке у таких детей предшествует замедление/ускорение времени ороцекально-го транзита пищи — предикторов развития СИБР.
УДК 616.831
МАРКОВ А.І., ЄВТУШЕНКО В.В.
Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця, м. Київ, Україна Київська міська дитяча клінічна інфекційна лікарня, м. Київ, Україна
ЕТІОЛОГІЧНА СТРУКТУРА НЕЙРОІНФЕКЦІЙ У КЛІНІЦІ ДИТЯЧИХ ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ м. КИЄВА
Резюме. Проведений аналіз етіологічної структури, перебігу 112 випадків гострих нейроінфекцій у дітей, які проходили лікування в клініці дитячих інфекцій м. Києва протягом 2014—2015 років.
Ключові слова: нейроінфекції, менінгіт, енцефаліт, енцефаломієліт, діти.
Вступ. Інфекційні ураження центральної нервової системи можуть охоплювати мозкові оболонки (менінгіт) та/або речовину головного мозку (енцефаліт,
менінгоенцефаліт). У деяких випадках у процес залучається спинний мозок (мієліт, енцефаломієліт) та периферичні нерви (енцефаломієлонейропатія).
Збудниками менінгітів звичайно стають бактерії (гнійний, бактеріальний менінгіт) та віруси (серозний, асептичний, вірусний менінгіт). За опублікованими даними, майже 90 % бактеріальних менінгітів у дитячому віці викликаються трьома збудниками: менінгококом, пневмококом та гемофільною паличкою. У структурі вірусних менінгітів домінують ентеровіруси, герпесвіруси, віруси епідемічного паротиту та кору. Унаслідок широкого впровадження останніми роками вакцинації проти бактеріальних збудників у багатьох країнах спостерігається суттєве зменшення питомої ваги гнійних менінгітів.
Причинами енцефалітів, енцефаломієлітів переважно є віруси (герпесвіруси, ентеровіруси, арбовіруси, міксовіруси, вірус варицелла зостер (VZV) та ін.). До того ж розвиток захворювання можливий унаслідок як прямого ураження, так через імуноопосередкований механізм (постінфекційний енцефаліт).
Гострі нейроінфекції в дітей характеризуються переважно тяжким перебігом, високим рівнем ускладнень і несприятливих наслідків. У патогенезі розвитку ускладнень можуть відігравати роль безпосереднє ушкодження місцевим запальним процесом або токсичний вплив (екзо-, ендотоксини, медикаменти), гіпоксично-іше-мічне ураження при регіонарних та системних розладах гемодинаміки, порушеннях дихальної функції.
Мета роботи — провести етіологічний аналіз збудників гострих нейроінфекцій у дітей.
Матеріали та методи. Проведений ретроспективний аналіз історій хвороби дітей, які проходили стаціонарне лікування на клінічній базі кафедри дитячих інфекційних хвороб НМУ ім. О.О. Богомольця з приводу гострих нейроінфекцій протягом 2014—2015 років.
Результати дослідження та обговорення. Протягом 2014—2015 рр. у відділеннях Київської міської дитячої клінічної інфекційної лікарні проходили лікування 112 хворих із нейроінфекціями. Медіана віку становила 6 р. 11 міс. (від 6 днів до 18 років). Хлопчиків було 66 (58,9 %), дівчаток — 46 (41,1 %).
Для уточнення етіології захворювання у всіх хворих на гнійний менінгіт застосовували бактеріоскопічний та бактеріологічний методи, тест на антигени (латекстест). Пацієнтам з енцефалітами та енцефаломієлітами проводилося МРТ-дослідження головного/спинного мозку, серологічні та ПЛР-тести, за показаннями — електроміографія. Рутинна етіологічна розшифровка при серозних менінгітах не проводилась.
Серед 112 хворих у 88 (78,6 %) було встановлено діагноз менінгіту, у т.ч. бактеріальний менінгіт було діагностовано в 53 пацієнтів (47,3 %), серозний (вірусний) менінгіт — у 35 дітей (31,3 %). У 17 хворих (15,2 %) установлено діагноз енцефаліту, енцефаломієліту/енцефа-ломієлополінейропатії — у 7 пацієнтів (6,3 %). Етіологія була розшифрована в 43 (38,4 %) хворих.
Етіологічний чинник при бактеріальних менінгітах був визначений у 58,5 % випадків. Менінгококова
етіологія спостерігалася в 26 хворих (49,1 %), пневмококова — у 4 випадках (7,5 %), менінгіт, викликаний E.coli, — в 1 випадку (1,9 %). У 22 випадках (41,5 %) збудника встановити не вдалося. Серед менінгококів у 10 випадках (38,5 %) визначався серотип С, серотип В — у 7 випадках (26,9 %), у 4 — W135 (15,4 %), у 5 (19,2 %) — серотип не встановлений.
Серед серозних менінгітів у 94,3 % випадків етіологічний агент не визначений, в 1 пацієнта (2,9 %) підтверджена HSV-етіологія (вірус простого герпесу), а також в 1 випадку (2,9 %) — ентеровірусна. Серед 17 хворих на енцефаліт у 4 виявлено HSV-етіологію (23,5 %), EBV-етіологію — в 1 випадку (5,9 %), VZV-етіологію — у 4 пацієнтів (23,5 %), і в 8 дітей (47,1 %) не вдалося встановити збудника. Енцефаломієлоней-ропатія в 1 випадку (14,3 %) асоціювалася з активною HSV-інфекцією, ще в 1 (14,3 %) — із неполіомієлітною ентеровірусною інфекцією, в інших випадках збудник залишився недіагностованим.
Висновки. Серед інфекційних уражень нервової системи в дітей переважають менінгіти. Більшість менінгітів мають бактеріальну етіологію. В етіологічній структурі бактеріальних менінгітів домінують менінгококи, зокрема серотипи В та С. Серед збудників енцефалітів найчастіше виявляються HSV 1/2 та VZV.
УДК 616.01/09-022.251
ПАЛАТНА Л.О., ШПАКІ.В., БУЯЛО В.К., ЛИСИЙ А.В., СМІХУН С.І.
Кафедра дитячих інфекційних хвороб НМУ ім. О.О. Богомольця, м. Київ, Україна
ОРФАННІ ЗАХВОРЮВАННЯ В ПРАКТИЦІ ДИТЯЧОГО ІНФЕКЦІОНІСТА
Актуальність. Проблема рідкісних (орфанних) хвороб в Україні стає все більш актуальною, однак практичні лікарі мало ознайомлені із цими захворюваннями. Рідкісні (орфанні) захворювання — це велика група патології, що загрожує життю людини, хронічно прогресує, призводить до скорочення тривалості життя або інвалідизації. Орфанні захворювання зустрічаються з частотою 1 випадок на 2000 населення (за даними Європейського комітету експертів з рідкісних захворювань EUROCERD). Це маловивчені стани, специфічні методи лікування яких поки що не розроблені. У світі нараховується близько 8000 рідкісних захворювань, включаючи добре відомі захворювання, а також синдроми і аномалії, близько 80 % яких обумовлені генетичними факторами. До них належать хвороба Гоше, хвороба Помпе, муковісцидоз, гемофагоцитарний лім-фогістіоцитоз, гомоцистинурія тощо. Решта рідкісних захворювань — це дегенеративні або проліферативні захворювання, деякі з них здатні перебігати під маскою інфекційних хвороб, тому раннє виявлення, діагностика та своєчасне лікування можуть зберегти дитині життя.
Наводимо декілька випадків захворювань із практики дитячого інфекціоніста, що підпадають під критерії орфанних захворювань.
Клінічний випадок 1. Дитина віком 2 роки 5 місяців госпіталізована в інфекційне відділення з діагнозом «панцитопенія, мікст-вірусна інфекція, Еп-штейна — Барр вірусна інфекція з гемофагоцитарним синдромом?». У віці 1 рік 3 місяці перехворіла на гостру респіраторну вірусну інфекцію (ГРВІ), була госпіталізована за місцем проживання, тоді вперше виявлені анемія (56 г/л), тромбоцитопенія, маркери Епштейна — Барр вірусної інфекції. Пройшла відповідний курс лікування (ферум лек, вітамін В6, В12, фолієва кислота, цефодокс, лактовіт, флавамед, преднізолон 2 тижні). Виписана з покращенням. Через 4 міс. (в 1 рік 7 міс.) рівень Hb знизився до 54 г/л. Повторно госпіталізована, діагностовано цитомегаловірусну інфекцію, з приводу чого була пролікована (флавозид, актиферин, віферон, ци-тобіотек, преднізолон 1 тиждень). У подальшому кожні 3 місяці Hb знижувався до 47—54 г/л. Після проведення обстеження на підставі біохімічних даних (підвищення рівня сироваткового заліза та феритину), молекулярно-генетичних, морфологічних досліджень (дані мієло-грами, що свідчили про дисмієлопоез, виявлені багато-чисельні макрофаги з вираженим гемофагоцитозом) встановлено діагноз гемофагоцитарного лімфогістіо-цитозу. Проведено лікування: тромбоконцентрат, антибактеріальна терапія (цефтріаксон, амікацин, меронем, таргоцид), протигрибкові препарати, гепатопротектори, противірусні препарати — ацикловір внутрішньовенно, гормонотерапія — метіпред 2,5 мг/кг.
Клінічний випадок 2. Дитина 10 місяців госпіталізована з діагнозом: ГРВІ, двостороння бронхопневмонія з обструктивним синдромом, ДН ІІ—III, гіпоксична енцефалопатія. На основі консультативних висновків офтальмолога та невролога, а також біохімічних даних, консультації генетиків та молекулярно-генетичних досліджень (порушення обміну жирних кислот, дефіцит фолатного циклу, активація генетичного дефекту транспорту карнітину), морфологічних досліджень встановлено діагноз «гомоцистинурія, хронічний вегетативний стан, системний васкуліт». Проведено лікування: антибактеріальна терапія за весь період лікування — цефтрі-аксон, амікацин, меронем, ванкоміцин, тієнам, абак-тал, коломістин, тобраміцин, тебрис, ципрофлоксацин, фортум, протисиньогнійний бактеріофаг; протигрибкова терапія — флуконазол; інфузійна терапія з використанням глюкозо-сольових та колоїдних розчинів, реосорбілакт, реамберин; із замісною метою — трансфузії свіжомороженої плазми, альбуміну, еритроци-тарної маси та відмитих еритроцитів; з імунозамісною метою — введення в/в нормального імуноглобуліну, антистафілококового імуноглобуліну. Корекція метаболічних процесів проводилася карнітином, що регулює обмін жирних кислот.
Клінічний випадок 3. Дитина віком 10 днів госпіталізована зі скаргами на діарею, блювання, кишкову кольку, здуття живота, еквіваленти судом. Госпіталізована до реанімаційного відділення з діагнозом «гостра кишкова інфекція, ексикоз ІІ—ІІ ступеня, сепсис?». За результатами проведеного обстеження, на основі біохімічних досліджень (гіпонатріємія — 93,5 ммоль/л,
гіпохлоремія — 65,7 ммоль/л) було встановлено діагноз «адреногенітальний синдром». Проведено лікування: солюкортеф 50 мг, корекція водно-електролітного балансу, антибактеріальна терапія, протигрибкова терапія. З позитивною динамікою дитина була переведена у відділення патології новонароджених.
Клінічний випадок 4. Дитина віком 5 міс. надійшла із Закарпатської обласної лікарні для обстеження, верифікації діагнозу й визначення тактики лікування зі скаргами на частий нав’язливий кашель з 2-міс. віку, періодичне поперхування під час годування, відсутність прибавки маси тіла. За результатами проведеного обстеження — ультразвукове дослідження органів черевної порожнини, трахеобронхоскопія, фіброезогастродуоде-носкопія, позитивні потова проба (42—52 МЕК/л), елас-таза калу (52,7 мкг/кг), наявність у копрограмі великої кількості нейтрального жиру — встановлено діагноз му-ковісцидозу (кістозного фіброзу). Проведено лікування: креон 20 тис. од/добу, муколітики, антибактеріальна терапія, протигрибкові препарати, гепатопротектори, масаж грудної клітки, інгаляції.
Висновки. Орфанні захворювання часто перебігають під маскою інших, більш поширених захворювань, що не дозволяє лікарю вчасно запідозрити у хворого рідкісне захворювання. Відсутність на сьогодні в Україні реальної статистичної інформації, доступних методів ранньої діагностики та якісної наукової інформації про захворювання, доступної широкому колу фахівців більшості медичних закладів та населенню, а також проблеми отримання якісного тривалого лікування призводять до тяжких соціальних наслідків захворювань.
УДК 616.91/.93-005.1:616.61-008.6-053.2(292.485)
КОРНЕЕВ А.Г., САНКОВ Д.И., ДЕНИСЮКН.Б., КАЛИНИНА Т.Н.
ГБОУ ВПО «Оренбургский государственный медицинский университет» Минздрава России, г. Оренбург, Россия
ГЕМОРРАГИЧЕСКАЯ ЛИХОРАДКА С ПОЧЕЧНЫМ СИНДРОМОМ: ЗАБОЛЕВАЕМОСТЬ ДЕТСКОГО НАСЕЛЕНИЯ ЛЕСОСТЕПНОЙ ЗОНЫ
Территория Оренбургской области (Россия) принадлежит к степным и лесостепным ландшафтам, интенсивность заболеваемости геморрагической лихорадкой с почечным синдромом (ГЛПС) населения которых различна. Однако в большей степени традиционно болеют мужчины в возрасте 15—55 лет, но в отдельные годы в эпидемический процесс все чаще вовлекаются женщины и дети. На территории области циркулирует хантави-рус Пуумала.
Цель исследования: изучение заболеваемости ГЛПС детского населения лесостепной зоны Оренбургской области Российской Федерации.
Материалы и методы. Изучались проявления эпидемического процесса ГЛПС в многолетней динамике среди детского населения лесостепной зоны (Куван-дыкский район) Оренбургской области в возрасте от 0
до 14 лет. Заболеваемость анализировалась по данным Роспотребнадзора РФ (Федеральная служба по надзору в сфере защиты прав потребителей и благополучия человека Российской Федерации) за 1992—2015 гг.
Ретроспективный эпидемиологический анализ проведен методом наименьших квадратов с выявлением прямолинейной тенденции (y = a + bx). Рассчитывался среднемноголетний темп прироста тенденции (Тпр). Достоверность тенденции к росту или снижению оценивалась с помощью определения достоверности различий теоретических показателей заболеваемости прямолинейной тенденции за первый и последний год изучаемого периода. Для выявления статистически значимых различий показателей использовался критерий Пирсона (х2).
Результаты и обсуждение. Среднемноголетний уровень заболеваемости населения лесостепной зоны Оренбургской области за изучаемый период составил 43,2 ± 13,5 случая на 100 тысяч против уровня заболеваемости населения области — 20,3 ± 1,0 на 100 тыс. (х2 = 84,4; р < 0,05). Наблюдается многолетняя тенденция к снижению заболеваемости (х2теор = 28,3; р < 0,05; Тпр = —7,3 %). За все время регистрации ГЛПС в этой зоне выявляется асинхронность появлений эпидемического процесса в многолетней динамике — имеются циклические колебания заболеваемости ГЛПС, амплитуда которых уменьшалась по мере снижения заболеваемости. С 1995 года, то есть на протяжении 20 лет, имеется 4 полных цикла, а именно: первый цикл начался с 1995 г. и закончился в 1996 г.; второй — с 1997 по 2002 г.; третий — с 2003 по 2006 г. и четвертый — с 2007 по 2011 г. В течение этих циклов наблюдались положительные и отрицательные фазы: в первом цикле положительная фаза — 1995 г., отрицательная — 1996 г.; второй цикл характеризовался положительной фазой 1997 г. и отрицательной — в 1998—2002 гг.; третий цикл — положительной фазой в 2003 г. и отрицательной — в 2004—2006 гг., четвертый цикл — положительной фазой в 2007 г. и отрицательной в 2008—2011 г. В настоящее время наблюдается положительная фаза нового цикла. Таким образом, годами эпидемического подъема заболеваемости считали 1992, 1995, 1997, 2000, 2002, 2006, 2009, 2012 и 2015 гг., а годами спада — 1993, 1994, 1996, 1998, 1999, 2001, 2003-2005, 2007, 2008, 2010, 2011, 2013, 2014 гг.
В 100 % случаев больные геморрагической лихорадкой с почечным синдромом в возрасте до 14 лет были мужского пола.
В лесостепной зоне доля больных детей (8,6 ± 0,9 %) была в 10,6 раза меньше доли больных взрослых (91,4 ± 0,9 %; х2 = 1672,3; р < 0,05). При этом показатель заболеваемости детского населения лесостепной зоны (194,7 ± 20,1 на 100 тыс.) был всего в 1,13 раза меньше аналогичного показателя взрослого населения (220,1 ± 6,7 на 100 тыс.; х2 = 723,9; р < 0,05). При таких «эпидемиологически умеренных» различиях показателей заболеваемости в общем за изучаемый период не отмечается достоверных различий между показателями заболеваемости изучаемых контингентов в годы подъема заболеваемости (475,0 ± 52,0 на 100 тыс. детского населения против 450,4 ± 15,9 на 100 тыс. взрослого;
х2 = 0,2; р > 0,05). Однако доля случаев болезни среди детей (9,4 ± 0,1 %) в 11,7 раза больше доли случаев среди взрослых (90,6 ± 0,1 %; х2 = 1157,3; р < 0,05). В годы спада заболеваемости доля случаев болезни среди детей сокращается до 3,8 ± 0,1 % против доли случаев среди взрослых — 96,2 ± 0,1 % (х2 = 491,6; р < 0,05). Показатель же заболеваемости детского населения в годы спада заболеваемости (38,5 ± 11,6 на 100 тыс.) в 2,5 раза меньше показателя заболеваемости взрослого населения (96,2 ± 5,8 на 100 тыс.; х2 = 8,9; р < 0,05). Из вышеприведенного следует, что в лесостепной зоне в межэпидемический период дети болеют достоверно меньше, чем взрослые, но в годы эпидемического подъема заболеваемость детского населения возрастает в 12,3 раза (х2 = 99,4; р < 0,05), а взрослого — лишь в 4,7 раза (х2 = 598,3; р < 0,05), и достигает уровня заболеваемости взрослых (р > 0,05).
Заключение. Таким образом, детское население лесостепной зоны Оренбургской области достоверно в меньшей степени подвержено заражению ГЛПС в годы спада заболеваемости по сравнению со взрослым населением этих же территорий, но активно вовлекается в эпидемический процесс в годы эпидемического подъема, достигая уровня заболеваемости взрослого населения. Вероятно, представленный феномен объясняется активизацией большего количества разнообразных факторов передачи хантавирусов от источника возбудителя инфекции к человеку, а также расширением территорий риска за счет активизации сочленов паразитарной системы, существующей в природных очагах ГЛПС. Последнее адекватнее всего объясняется природными, а не социальными факторами, воздействующими на эпизоотический и эпидемический процессы хантавирусной инфекции.
УДК 612.33:579.22:616.021.5-056.7-053.8-053.2
ЛИТЯЕВА Л.А., НОСЫРЕВА СЮ.
Оренбургский государственный медицинский университет, г. Оренбург, Россия
ОСОБЕННОСТИ ФОРМИРОВАНИЯ КИШЕЧНОЙ МИКРОБИОТЫ У ДЕТЕЙ С НАСЛЕДСТВЕННОЙ ПРЕДРАСПОЛОЖЕННОСТЬЮ К АЛЛЕРГИЧЕСКИМ ЗАБОЛЕВАНИЯМ
Формирование кишечной микробиоты ребенка начинается с первых дней беременности и приближается по составу к микробиоте взрослого к двум годам жизни. На этот процесс оказывают влияние наличие анте-/неонатальных факторов риска, неадекватный характер питания матери в период беременности и вскармливания ребенка, наследственная предрасположенность к аллергическим заболеваниям.
Цель исследования: определить особенности формирования кишечной микробиоты у детей с наследственной предрасположенностью к аллергическим заболеваниям.
Материалы и методы. Под наблюдением находились 70 детей с наследственной предрасположенностью к аллергическим заболеваниям, один/двое родителей которых имели аллергическое заболевание
в анамнезе (основная группа), и 60 детей с не отягощенным по аллергической патологии генетическим анамнезом (группа сравнения). Наблюдение за детьми проводили от рождения до двух лет. Оценивали время появления атопического дерматита (АД), характер и выраженность кожного процесса (по шкале SCORAD). Учитывали течение анте-/неонатального периода, характер вскармливания, время перевода на смешанное/искусственное вскармливание и его адекватность возрасту. Помимо этого фиксировали наличие у детей дисфункции желудочно-кишечного тракта. Анализ микрофлоры у всех детей проводили в возрасте 1, 6, 12 месяцев. Критерием статистической достоверности получаемых выводов считали величину р < 0,05.
В течение двух лет наблюдения АД развился у 73 % детей основной группы. Причем у более половины из них (59 %) оба родителя имели аллергическое заболевание в анамнезе (поллиноз, бронхиальная астма, аллергодерматозы, аллергический ринит), по линии матери у 30 %, по линии отца у 11 %. В группе сравнения АД развился только у 12 % детей.
Следует отметить, что большинство детей с АД были рождены женщинами группы риска: с отягощенным акушерско-гинекологическим анамнезом (54 %), с осложненным течением беременности (46 %), родов (9 %) и послеродового периода (10 %). У трети детей с АД (29 %) отмечалось патологическое течение неонатального периода (перинатальная энцефалопатия, гипотрофия, конъюгационная желтуха и др.). В группе сравнения отягощенный акушерско-гинекологический анамнез был у 30 % матерей, осложненное течение беременности у 38 %, родов у 6 %, неонатального периода — у 15 % детей.
Анализ характера вскармливания детей основной группы показал, что продолжительность грудного вскармливания у половины из них (54 %) составила менее 3 месяцев, у 1/3 (32 %) — менее 6 месяцев и только у некоторых (14 %) была более полугода. Это стало причиной изменения характера питания детей: раннее введение в рацион питания коровьего молока (25 %), соков (32 %), яиц (28 %), перевод на искусственное вскармливание с использованием негидролизованных смесей (76 %), а у детей, находящихся на грудном вскармливании, — употребление аллергенных продуктов их матерями (62 %), что в большинстве случаев приводило к манифестации АД. В группе сравнения анализ характера вскармливания не выявил статистически значимых различий.
Клинические проявления АД у большинства детей основной группы (66 %) впервые были отмечены в первом полугодии жизни: в 2—3 месяца — 29 %, 3—6 месяцев — 37 %, у 1/3 (25 %) — во втором полугодии и только у части (9 %) — на втором году жизни. В группе сравнения АД развивался достоверно реже (р < 0,05) и в более поздние сроки: до полугода (у 2 детей), во втором полугодии (3), на втором году жизни (2).
У большинства (63 %) детей регистрировалась эритематозно-сквамозная форма болезни (гиперемия, инфильтрация и шелушение), у 1/3 (37 %) с экссудативным компонентом (на фоне гиперемии и отека кожи выявлялись микровезикулы с серозным содержимым, серозно-кровянистые корочки). Патологический кожный процесс преимущественно был локализованным (73 %) (лицо в области щек, лба, подбородка, кисти рук), распространенным — у 22 % (дополнительно поражалась кожа ягодиц, разгиба-тельная поверхность конечностей), в единичных случаях (5 %) — диффузным (кожа туловища, шеи, паховые, подмышечные области). Интенсивность и распространенность кожного процесса (по системе SCORAD) у детей с наследственной предрасположенностью была легкой (до 20 баллов) — 68 %, среднетяжелой (от 20 до 40 баллов) — 27 % и тяжелой (выше 40 баллов) — 5 %. В группе сравнения у 5 детей зарегистрирована легкая степень АД, у двух — средняя.
Почти у всех детей с АД (92 %) были проявления дисфункции кишечника по следующим типам: гипокинетическому — 35 %, гиперкинетическому — 54 %, смешанному — 11 %, которые у большинства из них (73 %) предшествовали появлению симптомов АД и отмечались уже в первые месяцы жизни в виде обильных срыгиваний (24 %), нарушений моторики кишечника (89 %), метеоризма (48 %), болей в животе (56 %).
Сравнительный анализ динамики формирования изменения кишечной микробиоты детей основной группы и группы сравнения показал, что у большинства детей (68 %) основной группы в первый месяц жизни были обнаружены дисбиотические изменения в составе микрофлоры кишечника, относительно 32 % группы сравнения. Достоверно чаще у них отмечалось значительное снижение количественного содержания бифидобактерий до 107 КОЕ/г, чем в группе сравнения, равно как и синдром атипичных эшерихий (р < 0,05). В возрасте 6 месяцев на фоне сохраняющейся недостаточности индигенной флоры у большинства детей основной группы (76 %) наблюдалась пролиферация различных видов аэробных грамположительных и грамотрицательных условнопатогенных бактерий (чаще Klebsiella spp., Proteus spp., Staphylococcus aureus, Candida spp.) в диагностических концентрациях, без положительной динамики в 1 год.
У детей группы сравнения изменения микробиоты на протяжении всего срока наблюдения были менее выраженными, спектр условно-патогенных бактерий был уже и без ассоциативного роста (р < 0,05).
Таким образом, у большинства детей с наследственной предрасположенностью к аллергическим заболеваниям регистрируются нарушения формирования микробиоты кишечника, способствующие клиническим проявлениям АД в первые 6 месяцев жизни, наиболее часто при наличии таковой у обоих родителей в сочетании с анте-/неонатальными факторами риска у ребенка. Для снижения степени риска у этой категории детей целесообразно начинать превентивную коррекцию в период внутриутробного развития плода.
УДК 616.2-002.1-018.73:616.98-053.2(477.85)
SOROKMAN T.V., SOKOLNYK S.V., MAKAROVA E.V. Bukovinian State Medical University, Chernivtsi,
Ukraine
THE PREVALENCE OF ACUTE RESPIRATORY VIRAL INFECTIONS IN CHILDREN FROM BUKOVINA
Introduction. Acute respiratory infections are classified as upper respiratory tract infections or lower respiratory tract infections. The upper respiratory tract consists of the airways from the nostrils to the vocal cords in the larynx, including the paranasal sinuses and the middle ear. The lower respiratory tract covers the continuation of the airways from the trachea and bronchi to the bronchioles and the alveoli. About 10.8 millions children die each year. World Health Organization (WHO) estimates that 2 million children under five die of pneumonia each year.
Aim. To study the prevalence of acute respiratory infections in children.
Methods. The morbidity of acute respiratory infections in young children and the role of respiratory viruses were evaluated in a 29-month household-based study in Bukov-ina region; subjects were 175 children under 5 years of age in 63 families.
Results. Home visits were conducted three times weekly, during which the staff recorded the presence of respiratory and systemic symptoms and collected upper respiratory tract samples for viral isolation. A large and sustained burden of respiratory illness was observed, and respiratory viruses were isolated in 35 % of the samples collected. Of the isolates, 45.6 % were rhinoviruses, 16 % — parainfluenza viruses, 15.8 % — enteroviruses, 9.9 % — adenoviruses, 7.0 % — herpes simplex viruses, and 5.7 % — influenza viruses.
Severity of clinical signs of the disease depends on the severity of its course. For severe course in 9.5 % of patients, the clinical picture is dominated by symptoms of significant intoxication, which was shown in 8.3 % of patients with delusions, hallucinations, insomnia and symptoms of intracranial hypertension. The body temperature was higher than 39.5—40 °C. Complications occurred in 14.2 % of patients: sinusitis — 4, otitis — 3, bronchitis — 6, pneumonia — in 3, deaths were not registered.
It was found the increase in the sizes of regional lymph nodes (submandibular, anterior ear, neck) — 38.8 % patients, indicating the involvement in the pathological process of lymphoid tissue. In 1.5 % patients, lymph nodes were slightly enlarged, painless, of elastic consistency, not united among themselves and with the surrounding tissue. In 1 % of patients, palpation determined liver.
Percussion of the lungs showed emphysematous areas in 8.2 % of patients. Auscultation, against breathing hard in 9.0 % patients listened to dry wheezing. In 20.2 % of patients, the signs of lung and bronchus combined with symptoms of rhinitis, pharyngitis. In 1.1 % of patients, there was exacerbation of chronic bronchitis, in 0.6 % — of purulent otitis.
Conclusion. The results indicate that children in Bu-kovina region have a high prevalence of respiratory diseases and that rhinovirus is the most common respiratory virus.
УДК616.2-002.1-018.73:616.98-085-053.2
ТАРАН О.М., ТОЛСТІКОВА О.О., КЛИМЕНКО О.В.,
ГОДЯЦЬКА К.К., БІКМУРЗИНА Л.Н.
ДЗ «Дніпропетровська медична академія МОЗ України», м. Дніпропетровськ, Україна КЗ «Дніпропетровський спеціалізований будинок дитини» ДОР», м. Дніпропетровськ, Україна
ДО ПИТАННЯ ЛІКУВАННЯ ГОСТРИХ РЕСПІРАТОРНИХ ВІРУСНИХ ІНФЕКЦІЙ У ДІТЕЙ
Робота виконана в рамках НДР кафедри педіатрії 3 та неонатології ДЗ «Дніпропетровська медична академія МОЗ Украйни»: «Розробка технологій діагностики, лікування і профілактики соматичної та неврологічної патології у дітей різних вікових груп» (державний реєстраційний № 0113U007654).
Вступ. Можливості впливу на функціональний стан інтерферону у дітей раннього віку є досить обмеженими, оскільки більшість відомих синтетичних індукторів ІФН є індукторами інтерферону І типу, і тому використання їх у дітей раннього віку є недоцільним. Анаферон дитячий вигідно відрізняється, тому що являє собою потенційовані за гомеопатичною технологією антитіла до у-ІФН в надмалих дозах. Механізм дії — корекція функції природних антитіл до у-ІФН, відновлення його активності та опосередкований вплив на імунні реакції.
Мета дослідження: обґрунтування доцільності та визначення клініко-імунологічної ефективності індуктора інтерферону Анаферону дитячого в комплексному лікуванні ГРВІ у дітей, які часто хворіють, залежно від клінічних особливостей перебігу захворювання.
Матеріали та методи. Обстежено 160 дітей віком від 6 місяців до 3 років, які були госпіталізовані на 2-4-й дні захворювання ГРВІ. До І групи зараховані діти, які часто хворіють на ГРВІ (130 дітей — 81 %), до ІІ, контрольної групи — діти, які епізодично хворіють на ГРВІ (30 дітей — 19 %); 65 дітям першої групи (ІА підгрупа) з першого дня перебування у стаціонарі призначали Анаферон дитячий разом із загальноприйнятою терапією; 65 дітей Ш підгрупи та ІІ групи отримували тільки симптоматичну терапію.
Результати. Оцінка ефективності лікування проводилась на підставі аналізу динаміки основних клінічних симптомів та імунологічних показників (рівні інтерферонів та інтерлейкінів). Оцінка інтерферонового статусу проводилась на підставі визначення сироваткових концентрацій ІФН-а та ІФН-у тричі в динаміці: при надходженні до стаціонару (до лікування), через 2—3 дні від початку лікування, на 6—7-й день лікування (при виписці). Інтерлейкіни-2, -4 та -10 визначались двічі: до лікування та при виписці. Інтерфероновий статус у дітей показав, що при неускладненому перебігу захворювання (ІІ група) на початку хвороби (2-4-й день) у всіх дітей спостерігалось вірогідне підвищення рівнів ІФН-а та ІФН-у в сироватці крові порівняно з аналогічними показниками здорових дітей в інтеркурентному періоді. Протягом 2-3 днів рівні інтерферонів продовжували підвищуватись, і на 5-6-й день були значно більшими порівняно з попередніми показниками (ІФН-а — в 2,68 раза,
ІФН-у — в 1,91 раза), а до моменту клінічного одужання знижувались, але не досягали значень інтеркурентно-го періоду. При ускладненому перебігу ГРВІ в дітей, які хворіють епізодично, ІФН-а та ІФН-у в сироватці крові на початку хвороби та на 5-6-й день захворювання були вірогідно нижчими, ніж у дітей з неускладненими ГРВІ, меншим виявився і приріст інтерферонів (ІФН-а — у 1,93 раза, ІФН-у — у 1,77 раза), але на момент клінічного одужання їх вміст у сироватці крові був приблизно таким самим, як і у дітей ІІ групи з неускладненим перебігом ГРВІ. В групі дітей, які часто хворіють на ГРВІ (І група), концентрації інтерферонів на початку захворювання виявились набагато нижчими, ніж у дітей ІІ групи, і навіть вірогідно нижчими, ніж концентрації інтерферонів у здорових дітей в інтеркурентному періоді. У всіх дітей І групи, стан яких при надходженні до стаціонару був тяжкий, рівень ІФН-а в сироватці крові не перевищував 50 пг/мл, а рівень ІФН-у був нижчим за 4 пг/мл.
Обговорення. В динаміці захворювання у дітей, які отримували стандартну терапію (ІБ підгрупа), концентрації інтерферонів залишались майже такими, як і в перші дні захворювання, більше того, спостерігалась чітка тенденція до подальшого зниження рівнів інтерферонів у сироватці крові. В групі дітей, які отримували Анафе-рон дитячий (ІА підгрупа), вже через 2—3 дні від початку терапії спостерігався суттєвий приріст концентрацій інтерферонів. Так, у дітей з неускладненим перебігом ГРВІ рівень ІФН-а підвищився в 1,6 раза, ІФН-у — в 1,93 раза, а при ускладненому перебігу ГРВІ рівень ІФН-а за цей період виріс у 1,68 раза, ІФН-у — в 2,45 раза. Надалі сироваткові концентрації інтерферонів продовжували підвищуватись і на момент виписки зі стаціонару вірогідно перевищували аналогічні показники. У дітей, які хворіють епізодично, на початку хвороби спостерігалось зниження рівнів інтерлейкінів IL-2 та IL-4 та підвищення IL-10 порівняно з показниками інтеркурент-ного періоду. В групі дітей, які отримували Анаферон дитячий (ІА підгрупа), до моменту одужання відзначався приріст концентрацій IL-2 та -4 відповідно в 2—3 рази на фоні зниження концентрації IL-10 (приблизно в 3 рази). У дітей, які не отримували Анаферон дитячий (ІБ підгрупа), до моменту одужання відзначалась аналогічна тенденція, але зміни були менш виражені (приріст концентрацій IL-2 був в 1,4 раза, IL-4 — приблизно в 2 рази на фоні зниження концентрації IL-10 — до 2 разів). Клінічна ефективність препарату призводить до ско-
рочення тривалості основних симптомів захворювання на 1,5—2,5 дня та зниження частоти ускладнень в 1,7 раза. У 11 дітей (17 %) ІА групи з неускладненим перебігом ГРВІ, яким препарат було призначено в ранній термін захворювання, спостерігалось абортивне припинення захворювання. Проведений кореляційний аналіз ефективності застосування препарату (рангова кореляція за Спірменом) показав, що ефективність застосування Анаферону була вищою при призначенні препарату не пізніше 2-го дня хвороби (г = 0,54, p < 0,001). Виявлена пряма залежність між ефективністю лікування та рівнем ІФН-а та ІФН-у на початку захворювання (відповідно г = 0,86, p < 0,001 та г = 0,73, p < 0,001). Негативний вплив на ефективність лікування Анафероном дитячим мали такі показники, як наявність ГРВІ під час вагітності у матерів (г = —0,32, p < 0,01), вік першого гострого респіраторного захворювання (г = —0,29, p < 0,05), кількість перенесених на першому році життя гострих отитів (г = —0,48, p < 0,001), рівень IL-10 на початку захворювання (г = —0,6, p < 0,005). Шляхом перевірки на чутливість та специфічність як прогностичного критерію ефективності Анаферону серед кількох можливих було відібрано коефіцієнт, що являє собою відношення сироваткової концентрації ІФН-у до сироваткової концентрації IL-10 в дебюті захворювання. Визначення цього співвідношення має певний біологічний сенс з огляду на те, що ІФН-у є ключовим фактором регуляції імунної відповіді при вірусній інфекції, а IL-10 — один із головних факторів, що стримують активність ІФН-у. У дітей з коефіцієнтом більше 0,1 ефективність застосування Анаферону дитячого виявилась найвищою.
Висновок. У дітей, які часто та тривало хворіють на ГРІ, має місце пригнічення процесів інтерфероноут-ворення у відповідь на вірусну інфекцію, при цьому ступінь зниження концентрацій інтерферонів тісно корелює зі ступенем тяжкості ГРВІ. Доцільність призначення Анаферону дитячого в комплексі лікувальних заходів при ГРВІ у дітей, які часто хворіють, супроводжується вірогідним підвищенням вироблення а- і у-ІФН, що виражається у скороченні тривалості основних симптомів захворювання. Анаферон дитячий є високоефективним препаратом для лікування гострих респіраторних вірусних інфекцій у дітей, які часто хворіють на ГРІ, та може рекомендуватися до широкого застосування.
Конфлікт інтересів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів.
