CC BY
18
УДК 291.8:001.891.3
Крупник Я.Г. ©
Лье1еський нащональний утеерситет еетеринарног медицины та бютехнологт
¡мет С.З.Гжицького
ОСНОВН1 АСПЕКТИ ТЕОРП НЕПЕРЕРИВНО1 ЕВОЛЮЦП ЗА АПОСТОЛОМ ПАВЛОМ
У статт1 розглядаються осноет аспекти теорп неперериеног ееолюцп - ечення апостола Павла про поступоеий та неперериений духоений розеиток людини.
Ключо^^ слова: Бог, 1сус Христос, апостол Паело, людина, е1ра, теор1я неперериеног ееолюцИ.
Визначний апостол Павло, позасновувавши Церкви в Ази i на сходi Свропи, щоб тдтримати !х у вiрi, погодити деяю непорозумшня, порадити, розв'язати сумшви, заохотити до доброго, - написав 14 послань-лисив до окремих громад - Церков - i до поодиноких оЫб. Листи назнаменоваш глибиною богословсько! науки, в них чимало моральних вказiвок. I хоча вони не викладеш систематичним порядком i не подають суцiльного навчання, бо в цшост об'явлену правду апостол Павло навчав усно [1], у них ми бачимо, що автор мае ч^ку мету - нести св^ло Христово! науки у свщ особливо тим, де про Христа ще не чували. Вiн запевняе духовних браив про конечнiсть вiри для оправдання перед Богом, кажучи - «я не соромлюся Свангели: вона бо - сила Божа на спасшня кожному, хто вiруе (...), справедливють бо Божа об'являеться в нш з вiри у вiру (...)» [Рим. 1, 16-17]. Разом з тим, апостол народiв переконаний у тому, - «коли хтось у Христ^ той - нове створшня. Старе минуло, настало нове. Усе ж вщ Бога (...)» [II Кор. 5, 17-18]. Ц слова можуть бути епiграфом до вчення про поступовий та непереривний духовний розвиток людини, яке, висловлюючись сьогодшшшми категорiями, можна назвати як Теорiя непереривно! еволюци за апостолом Павлом.
Насамперед, щоб усвщомити основнi поняття i твердження Теорп, доцiльно визначитися у таких питаннях: 1) хто така людина?; 2) суть И буття; 3) цшь, до яко! прямуе духовна ютота. Цi питання й сьогоднi актуальнi, можливо, ще бшьше, нiж двi тисячi роюв тому. Адже, чим далi вщ Об'явлення Всевишнього Бога, тим ближче до тих чаав, коли «(...) створене, -перемiниться, щоб перебувало непохитне (...) царство» [£вр. 12, 27-28]. Особливо мало б непоко!ти людину трете питання, бо його не уникнути. А на два перших ми знаходимо вщповщь (хоч без особливих пояснень) вже у перших роздшах Бiблil: «То ж сказав Бог: «Сотворiмо людину на наш образ i на нашу подобу (...)». I сотворив Бог людину на свш образ; на Божий образ сотворив И» [Бут. 1, 26-27]. А дал^ - мета буття: «Будьте плщш й множтеся i наповняйте землю та тдпорядковуйте И собi (...)» [Бут. 1, 28]. Оскшьки людина створена на образ i подобу Божу, й мае Боже благословення [пор.: Бут. 1, 28; Бут. 5, 2], тому
© Крупник Я.Г., 2011
Бiблiя розглядае И в особистому зв'язку з Богом, И прообразом. Отже, не може нав^ь бути мови про людину «як таку», бо И моральна та релшйна поведшка увесь час змшюеться. Синтез дае змогу лише подшити людей на двi категорп: людина невинна або вщкуплена i людина, яка согрiшила перед Богом [4]. Вщповщно до синтетично! концепци бiблшно! антропологи людина розглядаеться як едине цше у площинах кожного з таких аспектiв: вона - i душа
- оскшьки И надихае дух життя, вона - плоть, тому що тлшна, вона - i дух, бо вш означае вiдкритiсть Боговi, ^ нарештi, вона - тiло, яке передае И зовшшшсть
[3].
Тексти святого Павла, що стосуються ще! теми, можна роздiлити на двi групи: до першо! належать т^ де йде мова про Христа як образ Отця, до друго! -тi, де Христос виступае як взiрець, прообраз християн [4]. Адже, автентичний образ живо! людини - не Адам, а 1сус Христос, не той, що вийшов iз землi, а Той, Хто зшшов з небес [3]. Тому й акцентуе апостол Павло: «Вс бо ви, що у Христа христилися, у Христа одягнулися [Гал. 3, 27], i ще: «Живу вже не я, живе Христос у меш» [Гал. 2, 20], i знову: «Духом ход^е, i тала пожадливостей не будете чинити» [Гал. 5, 16], «бо т^ що !х водить Дух Божий, вони - сини Божь Бо ви не прийняли дух рабства (...)[Рим. 8, 14-15].
Апостол Павло, який вихований в £русалимi тд проводом славного Гамали!ла, добре знае, що означае - бути тд законом, i що таке - бути рабом ^ха, i яка заплата за ^х, й також те, що саме через первородний ^х чоловж запанував над жшкою [пор.: Бут. 3, 16], й, взагал^ що таке рабство. Й тому, мов би сьогодш, волае до наших сердець: «Ви куплет високою цiною! Не ставайте рабами людей» [I Кор. 7, 23], а приймайте «дар ласки Божо! - життя вiчне в Христ 1суа, Господi нашiм» [Рим. 6, 23].
I щодо питання про майбутне. Тут особливо треба наголосити, що людина не тшьки порох i вернеться у порох [пор.: Бут. 3, 19], але й дух Господнш, що «не перебуватиме (...) у чоловiковi назавжди, бо вш також е тшо (...) [пор.: Бут. 6, 3]. А духом людина оволод^и не може [3], тим бшьше, в сташ ^ха, коли не мае Божого благословення, що утверджуе !! iм'я - «людина» [пор.: Бут. 5, 2]. Та, врештьрешт, дух людини, - чи вшьно!, чи «слуги ^ха», -повертаеться до Бога. У ньому вся iнформацiя про «живу штоту». Адже, «хто бо з людей знае, що в людиш, як не дух людський, що у нш? Так само й того, що в Боз^ шхто не знае, ^м Духа Божого» [I Кор. 2, 11]. I душа людини, залежно вщ «таланов», пiднiмаеться все вище, i вище, i вище, тобто ближче до Творця. У цьому суть життя людини.
Але людина знову й знову запитуе: як тзнати самого себе, коли людина
- це та!нство? Тому великою спокусою грецько! думки була, на думку М. Бердяева [4], «об'ективащя» - намагання розглядати людину незалежно вщ !! життя, розглядаючи такою, якою вона е <^зично», сама по соб^ згiдно з об'ективними законами. Християниновi ж, все-таки, необхiдно було зрозум^и свое спасiння саме як динам^, як неперервний поступ чи, навпаки, регрес [4].
У цьому неперервному поступi людина може тзнати саму себе через Божу справедливють, яка даеться нам через Об'явлення та вiру. Адже, Божа справедлившть - це задум спати людей, як те Бог обiцяв був, i «Вiн робить це, об'являючи Свое Та!нство (...), посилаючи Свого Улюбленого Сина, Господа
нашого куса Христа, i Святого Духа» [2, п. 50]. Як вщповщь на Боже запрошення, людина, саме через вiру свою, повшстю тдпорядковуе свш розум i свою волю Богов1 Тобто, усiм сво!м еством виражае згоду Боговi, Який об'являе Себе [пор.: 2, п. 142-143].
Цей зус^чний рух пщносить людину до надзвичайних висот, чого, врештi-решт досягне душа, бо буде узята «аж до третього неба (...), у рай», де «слова несказанш, яких годi людиш вимовити» [II Кор. 12, 2-4]. Однак, ^м ласки Божо!, людинi потрiбно прикладати зусилля. А як це здшснити, - нас навчае апостол Павло у сво!х посланнях-листах через науку, яку ми називаемо Теорiя непереривно! еволюцi!.
У чому суть ще! непереривно! еволюци? Насамперед зауважмо, що це стосуеться тшьки людини, бо «Бог повшстю i у будь-якому випадку досконалий, тому не припустимо говорити про Його еволющю» [5].
«З вiри у вiру» - це дорога усього людства вщ грiховного стану, перш за все первородного ^ха, через праведшсть у вiрi, до спасенно! святостi. Це, по сут^ навернення людини до Бога, - вщ грiховного упадку до еднання з Господом «в одному душ> [пор.: I Кор. 6, 17].
«Вс бо згршили й позбавлеш слави Божо!, i оправдуються даром Його ласкою, що через вщкуплення, в кус Христi (...) через вiру (...)» [Рим. 3, 23-25].
Саме через кров куса Христа Бог виявляе свою справедливкть «вщпущенням грiхiв колишнiх, за час довготертння Божого, щоби виявити свою справедливкть за нинiшнього часу», - усправедливлювати того, хто вiруе в куса [пор.: Рим. 3, 25-26]. У цьому бачимо духовний аспект Теорп непереривно! еволюцi! за апостолом Павлом.
Розвиваючи тему спасшня, апостол Павло пщкреслюе, що «Оправданi ж вiрою, ми маемо мир з Богом через Господа нашого куса Христа» [Рим. 5, 1]. Водночас наголошуе про утиски, а «утиск виробляе терпеливiсть, терпеливiсть - досвiд, а досвщ - надiю. Надiя ж не засоромить, бо любов Бога влита в серця нашi Святим Духом, що нам даний» [Рим. 5, 3-5]. Це новий етап еволюци людини, по сут ново! людини - християнина-праведника. «Бо як через непослух одного чоловша багато людей стали гршниками, так через послух одного багато людей стане праведними» [Рим. 5, 19]. Вщтак, вщродження до нового життя стаеться через хрещення.
Кажучи «Я молоком по!в вас, не !жею (...), бо ви ще тшесш» [I Кор. 3, 23], апостол Павло ставить перед собою мету: поступово переобразити тшесну людину-християнина у духовну. У Першому посланнi до корштян, кажучи про «дух людський», апостол наголошуе, що «ми ж прийняли не духа свiту, а Духа, що вщ Бога, щоб знали, що нам дароване вщ Бога» [I Кор. 2, 12]. Оскшьки «тшесна людина не приймае того, що вщ Духа Божого походить» [I Кор. 2, 14], тому не здiбна ощнювати надприродш Божi речi [1]. Саме тому, апостол Павло, формуючи духовних браив, ставить акцент на непереривностi духовного труду на Божш нивi, постшного будiвництва, щоб дiло устоялося [пор.: I Кор. 3, 6-15]. Як бачимо, у посланш до корштян поеднаш i духовний, i науковий, а також i практичний аспекти Теори непереривно! еволюцi! за апостолом Павлом.
У посланш до галаив апостол Павло ревно i з запалом докоряе галатам, якi пщ натиском юде!в схилялися до юда!зму: «Невже бо ви такi безглуздi?
Почавши духом, завершуете тепер тшом? Невже стшьки ви натерпшися марно?» [Гал.: 3, 3-4]. Маючи на увазi перехщ галатiв «на iншу евангелiю», тобто шукання оправдання в законi, зокрема в обрiзаннi, Павло доводить, що не обрiзання, як навчали юде!, а вiра е притаманною рисою дiйсних синiв Авраама [1]. А «закон був нашим вихователем, аж до Христа, щоб вiрою ми оправдалися» [Гал.: 3, 24].
Саме через вiру в Христа куса, будучи охрещеними, ми стаемо синами Божими, тобто стаемо духовними ютотами, - «одно у Христ кусЬ» [Гал.: 3, 28]. Прийнявши усиновлення, ми приймаемо Христового Духа, який взивае «Авва, Отче!» [пор.: Гал.: 4, 6]. «Тому ти вже не раб, а син» [Гал.: 4, 7], i «Увесь бо закон мктиться у цш однш заповщк «Люби ближнього твого, як себе самого»» [Гал.: 5, 14].
У завершенш послання до галаив апостол Павло ще раз робить наголос на значенш духовного життя та добрих дш, бо «хто сiе для духа, той вщ духа пожне життя вiчне» [Гал.: 6, 8]. Можна сказати, що у цих словах закладена, як пщтвердження зазначено! Теори, вся стратепя та тактика «нового створiння», для якого «св^ розп'ятий хрестом Господа нашого куса Христа» [пор.: Гал.: 6, 14-15].
У лиси до филип'ян апостол Павло дякуе Боговi за них, за !хню участь в Свангели «вiд першого дня i досi»; висловлюе впевненiсть у тому, що розпочате у них добре дшо буде закшчене «аж до дня Христа куса» [пор.: Флп. 1, 5-6]. Бачимо, як апостол наголошуе на непереривност участ в утвердженш Свангели. I як батько просить Бога про сво!х улюблених д^ей, щоб любов !хня «дедалi бiльш i бiльш зростала у досконалiм знаннi та в усякому досввд (...), щоб були чист й бездоганнi в день Христа, повш плодiв праведности» [Флп. 1, 9-11].
У лиси до филип'ян апостол Павло виразно говорить i про участь тша «на оборону Свангели», тобто мова йде про еволюцш цшкно! людини як особи. Вш цiлком певний, що Христос буде звеличений у його тЫ, чи то його життям, чи смертю. Тому неперевершено заявляе: «Для мене бо життя -Христос, а смерть - прибуток» [Флп. 1, 21]. Так само й напоумляе вiрних: «Тшьки поводьтеся достойно Свангели Христово! (...), ш в чому не боявшися ваших противниюв (...), бо ж вам дана ласка Христа: не тшьки вiрувати в нього, але за нього також i страждати» [Флп. 1, 27-29]. I будучи «у кайданах за Христа», його кайдани додали смшивост шшим, щоб безстрашно проголошувати слово Боже [пор.: Флп. 1, 13-14]. У цьому апостол Павло стае прикладом для наслщування, у цьому його досконалкть, у цьому - його святють.
У посланш до колосян знову й на новому рiвнi представлено духовний аспект Теори непереривно! еволюцi!. Повiдаючи у догматичнш частинi послання про досто!нство Христа, його рiвнiсть з Богом-Отцем, його мiсiю у заснуваннi Церкви, автор спростовуе твердження лжевчителiв, протиставляючи !хнiм маренням правдиве вчення [1]. Доводячи божественшсть Христа, вiдкупителя вах людей, апостол аргументуе словами: «бо сподобалось Боговi, щоб уся повнота перебувала в ньому, i щоб через нього примирити з собою все чи то земне, а чи небесне, встановивши мир кров'ю його хреста» [Кол. 1, 19-20].
I тут же повчальний практичний аспект: « I вас самих (...) вш примирив (...), щоб вас зробити святими (...). Тшьки ж перебувайте у вiрi, утверджеш та постшш (...) [Кол. 1, 21-23].
У посланш до солунян апостол Павло просить сво!х учшв, щоб вони «досягали дедалi бiльшого поступу» [I Сол. 4, 1], бо «Бог нас покликав не до нечистоти, а до святости» [I Сол. 4, 7].
До Тимотея - «правдивого сина у вiрi», - Павло, апостол Христа куса, iз любов'ю благае, - не занедбувати у собi дару Божого, бути зразком для вiрних у слов^ поведшщ, любов^ вiрi й чистот^ щоб поступ уЫм був очевидним, на спасшня самого себе й тих, що слухають [пор.: I Тим. 4, 12-16]. Нагадуючи про скрутш часи й людей, яю спокусяться рiзними пристрастями й спротивляться правд^ апостол Павло наголошуе, що «вони не тдуть далi, бо !хне безумство всiм стане явним» [II Тим. 3, 9], а, тим бшьше, «чим далi, тим до пршого посуватися, зводячи шших, i самi зведенi» [II Тим. 3, 13]. Однак, «може Бог дасть !м колись покаяння, щоб вони стзнали правду i виплуталися з тенет диявола, який схопив !х у полон - виконувати його волю» [II Тим. 2, 25-26].
I тут апостол дае рецепт здорово! науки - Святе Письмо, яке вiрою у Христа куса може дати мудркть на спасшня, «щоб Божий чоловж був досконалий, до всякого доброго дша готовий» [II Тим. 3, 17].
У посланш до Тита апостол Павло, наводячи критичш характеристики людей ще до навернення («Ми теж були колись (...) [Тит. 3, 3]), ставить акцент на «здоровому вченню», а учш Христа повинш навчитися «бути першими в добрих дшах для конечних потреб, щоб не були безплщш» [Тит. 3, 14]. Однак, вш ч^ко зазначае, що в постут людини ключова роль i заслуга не так самих людей з !х дшами справедливости, яю були зробили, а Спаса нашого Бога, бо Вш спас нас iз свого милосердя, щоб ми, оправдаш Його благодаттю, стали згщно з надiею спадкоемцями життя вiчного [пор.: Тит. 3, 4-7]. Тут знову маемо духовний i практичний аспекти Теорi! непереривно! еволюцi! за апостолом Павлом.
У посланш до евре!в, згiдно з зазначеною Теорiею, висловлено найсокровеннiше, ради чого живе духовна людина-християнин, - то цшь чи мета Божого народу - увшти у вiдпочинок Божий - «бо той, хто ввшде в його вщпочинок, вiдпочине також вщ сво!х дiл, як i Бог вiд сво!х власних» [Свр. 4, 10].
Отже, кажучи словами апостола народiв, намагаймося «увiйти до того вщпочинку, щоб нiхто не впав (...), тримаймося твердо вiровизнання (...), пристутм з довiр'ям до престолу благодатЬ [Свр. 4, 11-16].
А як тдтвердження важливостi навчання, про яке говорить кус сво!м учням [пор.: Мт. 28, 19; Мк. 16, 15; Лк. 24, 47; Йо. 20, 23; Д1 1, 8], звучать слова докору апостола Павла евреям, яю прийняли були Христову вiру, а згодом, тд натиском переслiдування i зовнiшньо! привабливост старозавiтного культу, переживали моральну кризу [1]: «Тодi як ви повинш б давно вже бути вчителями, ви знову потребуете, щоб вас хтось учив перших засад Божого вчення, i дшшли до того, що потребуете ще молока, не твердо! страви. Бо хто ще молоко вживае, той не досвщчений у вченш правди, - вш бо немовлятко. А тверда страва для дорослих» [Свр. 5, 12-14].
Тож, приймiмо, як Божу благодать, Христове вчення, - Свангелш -Добру Новину. Й нехай прозвучать слова апостола не як доюр, а як певне застереження на шляху до небесного Срусалиму у контекст розглянуто! нами Теори непереривно! еволюци за апостолом Павлом, яка торкаеться спасшян. Бо Бог не е несправедливий. Вш i сьогоднi дае нам надш - почути сьогоднi його голос, - «вш знову призначае якийсь день, «сьогодш»» [Свр. 4, 7], щоб кожний з нас являв стараншсть для повного осягнення нади аж до кiнця (...) вiрою i витривалiстю успадкувати об^нищ [пор.: Свр. 6, 9-12], ставати духовно все вище, i вище, i вище.
Отже, у посланнях апостола Павла ми й сьогодш черпаемо так потрiбну духовну науку, у якш накреслена «вузька дорога» до Бога. Ця наука виражена у Теори непереривно! еволюци.
У цш Теори комплексно представлено духовний, науковий i практичний аспекти еволюци людини. Духовний аспект акцентуе на Божому Об'явленш, милосердi й довготерпеливост Божiй. Науковий аспект передбачае тзнання, навчання й розумiння Божо! правди. Практичний аспект наголошуе на непереривноси, постiйностi духовного поступу, на утвердженш вiри народу Божого. Непереривнiсть - особлива риса духовного поступу цшсно! людини як особи, яка створена на образ i подобу Божу.
Лггература
1. Святе Письмо Старого та Нового Зав^ /Переклад тексту - о. 1ван Хоменко, 3-го ЧСВВ. -«Мiсiонер», 2007.
2. Катехизм Католицько! Церкви /Синод Укра!нсько! Греко-Католицько! Церкви. -Жовква: Мiсiонер, 2002. -772 с.
3. Словник бiблiйного богослов'я. За ред. Ксав'е Леон-Дюфура та iн. /Пер. з фр. Вл. Софрона Мудрого, ЧСВВ. -Жовква: Мсюнер, 2010. -992 с.
4. Шпщлж Т., Гаргано I. Духовшсть грецьких i схiдних отщв /Пер. з iтал. Я.Прирiз, Р.Паранько. -Львiв: Свiчадо, 2006. -144 с.
5. На шляху до едностк Пщручник з екуменiзму /Пер. з пол. А.Шкраб'юка. -Львiв: Свiчадо, 1999. -64 с.
Summary Krupnyk Ya.G.
Lviv National University of Veterinary Medicine and Biotechnologies named after
S.Z.Gzhytskyj
MAIN ASPECTS OF THE THEORY OF CONTINUAL EVOLUTION BY
APOSTLE PAVLO
The article deals with the main aspects of the theory of continual evolution -the studying of Apostle Pavlo about the gradual and continual spiritual and development of human.
Key words: God, Jesus Christ, Apostle Pavlo, human, belief, theory of continual evolution.
Стаття надшшла до редакцИ 13.04.2011
