CC BY
17Учет записки Тавртського нацюнального утверситету iMeHi В. I. Вернадського.
Серiя: Фiлологiя. Соцiальнi комунжаци. - 2014. - Т. 27(66), № 4. Частина 2. - С. 82-93.
УДК 821.161.2-3.09
Л1ТЕРАТУРОЗНАВЧА РЕЦЕПЦ1Я ПРОРОЧО1 ТЕМИ
Мокренцов Д. С.
РВНЗ «Кримський гуматтарний утверситет», Ялта
E-mail: yaschik_pandory@ukr.net
У статт розглянуто специфжу дослвдженя профетичних MoraBiB у художнш лператур^ Виокремлено теми пророцтва у художньому письменствi у кoнтекстi бiблiйнol естетики та запозичення пророчих мoтивiв з iнших вiрувань. Висвiтленo в межах утотчно! лiтератури втшення пророчо! теми в свiтoвoму письменствi на укра1нських теренах. У наукoвo-критичнiй думщ Х1Х - поч. ХХ ст. бшьше придшялась увага не так мотивам та образам пророюв, як трактуванню письменницько1 мки у русл пророцтва. Прoаналiзoванo спектр oбразiв пророюв у прoзi першо1 третини ХХ столптя, який на сьoгoднi висвгглений спорадично. Звернено увагу на низку статей останшх роюв, якi зачшають специфiку пророчо1 поетики та тстять чимало узагальнень теоретичного змiсту. Зроблено огляд лггературознавчих дoслiджень феномену пророцтва в украшсьюй прoзi. Ключов1 слова: архетип, пророча лггература, утотя, мiф.
Ниш перед сучасниками досить гостро постае проблема вибору модел1 майбутнього та пошуку авторитетов, спроможних накреслити шлях, який б прийняло сустльство, спроможних дати певний дороговказ. З огляду на сучасну дезор1ентовашсть сустльства посилюеться штерес до трактування теми пророцтва письменниками минулих поколшь. Вивчення феномену профетизму та релейного пророцтва, психологи духовних лщер1в та 1хньо1 комушкацп з масами та шдивщумом е одним з засоб1в шзнати тдвалини духовного життя. Специфша дослщження прогностично1 традицп у лггератур1 тюно пов'язана з аспектами стильово1 палпри письменниюв та жанрологи.
До огляду лггературознавчо! рецепцп пророцтва звертались таю дослщники як I. Бетко, Д. Донцов, Н. Гусак, Г. Клочек, Г. Костюк, I. Кошова, Т. Маслянчук, Л. Павлишин, В. Панченко, Н. Плахотшк, В. Просалова, Г. Сиваченко, Л. Танюк, Ю. Шерех та ш. Актуальнють дослщження полягае в осягненш рецепцп пророцтва сучасним лггературознавством. Завданням статп е розкриття та тлумачення феномену пророцтва сучасним лггературознавством.
Вивчення теми пророцтва у художньому письменсга зазвичай вщбуваеться у контекст б1блшно1 естетики, що була визначальною для низки культурних епох. Осмислення сюжета та образ1в пророюв, запозичених з мусульманських в1рувань, вщповщало окцидентальнш традицп як екзотичне явище. Значно шзшше профетичш мотиви диференщюються вщ сакруму. У лггератур1 з'являються образи пророюв названих, пророюв-самозванщв, речниюв футуролопчних (утотчних) щей, лщер1в-месш, яю все ж певною м1рою моделювались вщповщно до каношчних архетитв, але дослщжувались переважно в р1зних дискурсах.
Специфша дослщженя профетичних мотив1в у художнш лггератур1 бере витоки з штерпретацш книг великих старозаповггаих пророюв. Однак лггературний
82
характер пророчих книг тривалий час був вщсунутий на маргшеси шуканням важливих передбачень у залишених текстах. Основи студдавання поетики пророчих книг заклав шмецький просвггитель Й. Гердер. Складнощi 1х вивчення полягали у нашаруваннях втручань рiзних авторiв у текст, що засвiдчила iсторико-лiтературна критика Х1Х ст. Не дивно, що в Бiблil, за влучним висловом О. Меня, „образи патрiархiв i пророкiв немов виступають з туману i знову ховаються за таемничою завюою" [13]. Натомють слово у пророкiв, як правило, яскраве, ефектне, метафоричне. У прямш мовi пророка знаходимо безлiч апеляцiй до самого Ягве, вщ iменi якого i подаеться та чи шша вiзiя. Мiсiя, отримана вщ демiурга, зумовлюе розумiння голосу пророка як голосу морального сумлшня.
Нова лггература охоче використовувала прийоми пророчих книг, 1хнш синтаксичний лад, високий пафос. А мiсткi образи, далекоглядш проекци та вiра у свое особливе призначення письменниюв зближала останнiх з пророками. Такими вони поставали iнодi у власних очах, iнодi в очах реципiентiв.
На украшських теренах пророча тема в свгговому письменствi починала висвiтлюватись в межах утошчно! лiтератури. Показовою у цьому плаш е стаття Леш Украшки „Утопiя в белетристищ" (1906). Саме в нш знаходимо основи вивчення лггературного профетизму. Украшська письменниця цшком роздiляла думку, що жодна щея не мала такого впливу на юторда людства, як вiзil еврейських пророкiв про прийдешне царство любовь На змiну пророчим мiфам прийшла iдея поступу, людство побачило смисл свого юнування. Леся Украшка наголошуе, що вже в найдавшших пам'ятках зустрiчаються образи бажаного майбутнього, а подекуди i фантастичного минулого, що об'еднувались в одну фантасмагорда. Невмирущють цих вiзiй, що, звюно, постiйно „модершзувались", засвiдчуе, на думку Лесi Украшки, вислiв „соцiалiстичний рай", що об'еднуе прадавню легенду i новiтню на той час теорда соцiалiзму.
Лiтературнi способи зображення суспшьно! мети, на 11 думку, досить однотипш, зазвичай використовуеться епiчний, об'ективний стиль, „без прикрас". З теолопчно! утопи, зазначае Леся Украшка, „згодом народилась утотя пророча", яка, у свою чергу, стала першоосновою рiзноманiтних полiтичних утопiй у художньому текста Вже у еврейських авторiв релтйний iдеал земного раю накладався на полггичний iдеал незалежностi, i ця традищя збереглась у бiльшостi творiв з пророчими сюжетами, якi небезтдставно дослiдниця називае „поетичною публiцистикою". Звертае увагу Леся Украшка i на поетику пророчо! поезil, у якш замiсть епiчно-спокiйного тону, простоти легендарного стилю, мае мюце „пророкiв запал i завзятiсть, повний брак об'ективносп, нагромадження образiв, порiвнянь, докорiв, погроз, обггниць, вiщувань, жалю, надil, гшву - всi почуття, всi пристрасп людського серця вiдбились яскраво в тш огнистiй лiрицi" [18, с. 160].
Чимало слушних зауважень залишила Леся Укра!нка щодо поетики профетизму бшьш пiзнього часу. По-перше, задля бшьшо! переконливостi у цих книгах маемо численш покликання на авторитет бога; по-друге, iнтригу i драматизм у таких творах забезпечуеться гострою полемшою з представниками шших релтйних вчень, яких називають „лжепророками"; по-трете, адресанта залякують „карами небесними за неймовiрнiсть"; по-четверте, для пророчо! комушкацп властиве
83
майстерне володшня техшкою сугестп, яку посилюе прийом повторення. Антрополопчний чинник творiв з пророчим сюжетом вщзначае пiдкреслена контроверсiйнiсть двох титв людей: „праведникiв i нечестивщв", натомiсть в межах одного типу вщсутш градацп, психологiчнi вiдтiнки, моральна диференщащя.
Наголошуе Леся Укра!нка i на тому, що поезiю бiблiйних пророцтв не слiд вважати ушкальним витвором еврейського народу. До яскравих пам'яток пророчо! лiтератури слiд вщнести окремi утопи давнiших релiгiй, зокрема поширений був цей напрям у вавшонян. Однак „старозавiтна" еврейська лггература бiльше систематизована, доступна для сучасного читача, причому iнтенсивнiсть розвитку пророцтв у нш вона пояснюе браком державницько! полiтики через довгi вавшонсью полони.
Наявнi у пророчих книгах песимютичш трактування прийдешнього пiдхопила середньовiчна лiтература. Ця традицiя не укоршена в давньогрецькiй лiтературi, що уникала видшь катастрофiзму та iдеалу панування „над всiма народами землi". У статп Лесi Укра!нки детально аналiзуються окремi твори релшйно-догматично! i белетристично! утопи, якi беруть витоки з пророчо! лггератури. Нову еру белетрестично! утопi! розпочав Т. Мор, який дав пророчим видивам художню оправу („Утотя"). З наслщувань Т. Мора оригшальним зразком красного письменства Леся Укра!нка вважае тiльки „Подорiжжя Гуллiвера" Свiфта. Критика письменником сучасного ладу не доповнювалась традицшним баченням перспектив для суспшьства. У цьому сенс Свiфт „переважив сво!м понурим гешем усiх песимiстiв пророчо! доби" [18, с. 171].
Белетристи активно використовували „любу давшм пророкам" форму сну або галюцинаци, колишне „видиво" у них трансформуеться у фантастичну „летарпю", „гшноз". Автори здебiльшого устами сво!х геро!в пророкували кардинальнi та багатоаспектш змiни у майбутньому, але тенденщя доктринерства призводила до втрати художньо! правди: письменники-„пророки" змальовували майбуття мехашчно i малопривабливо. Спробою витiснити сощальш тенеденц^ власне науковими акцентами Леся Укра!нка вважае роман Бульвера-Лiттона „Прийдешня раса", утопiчнi твори Белламi „За сто лгг", В. Моррiса „Звютки нiзвiдки", А. Франса „На бшому каменi". До „утiшителiв людськостi" вона зараховуе М. Метерлшка, зокрема його твiр „Оливне гiлля", що написаний високохудожньою мовою пророка Екклезiаста, якби вш „вiдродився в оптимiстi".
Оцшюючи досягнення письменникiв-утопiстiв, Леся Укра!нка дшшла висновку, що, на вiдмiну вщ Т. Мора, „що був голосом, волаючим в пустит", тогочасний письменник мав масового читача, „жадiбного пророчого слова". Перевага лггератури в тому, що вона, на вщмшу вщ сухо! науки, дае живi картини, „видива" майбуття. Звiсно, що серед письменниюв з'являються i „лжепророки", яю готовi запропонувати читачевi новий культ. Проте Леся Укра!нка наголошувала, що щеал, здатний до життя i ймовiрний для здiйснення, магнiтом притягуе до себе лжепророюв, що, зокрема, яскраво проявляеться у лгтератург Саме тому вона стверджуе: письменники, схильш до пророчих сюжета, завжди будуть цiкавi для
84
читача, 6o „xto вщ^ивае пpийдешнicть нашему печуттю, тей пoшиpюe межi вiчнocтi нашш душ" [18, c. 198].
У нayкoвo-кpитичнiй дyмцi XIX - псч. XX от. бiльше пpидiлялacь увага не так мстивам та oбpaзaм пpopoкiв, як тpaктyвaнню пиеьменницькс1' мюи у pycлi пpopoцтвa. Саме ця aypa була xapaктеpнoю для iнтеpпpетaцiï твopчocтi i ^движни^^' дiяльнocтi члешв Киpилo-Мефoдiïвcькoгo бpaтcтвa. Пpигaдaймo, ща Т. Шевченто, вiтaючи з дебютoм Mapra Boвчкa, у вipшoвaнoмy звеpненнi дo пиcьменницi називав ïï „кpoтким пpopoкoм", „oбличителем жеcтoкиx людей re^rax" [20, c. 282]. Сучаеники aвтopa знаменитого „Кoбзapя" ще за життя пиеьменника вбачали пpopoчy аилу йoгo cлoвa, звеpнyли увагу на iмплiцитний кoнцентp пoетики йoгo твopiв. Скaжiмo, G. Moccaкoвcький пoяcнив пеpшi два pядки пoезiï „Думи мoï, думи мoï" як вapiaцiю цитати з ^opo^ Icaiï „Гoлoc, щo вoлae в пустелГ' [21]. Пaнтелеймoн Кyлiш у „Спoгaдax пpo Шевченка" тpaктye того фенoмен як дap „нaцioнaльнoгo ^opora" Спiв Шевченка, на йoгo думку, був „... вoicтинy гyкoм вocкpеcлoï тpyби apxaнгелa". Анaлiзyючи pяд твopiв Т. Шевченка, В. Щypaт дiйшoв виcнoвкy, щo в oco6í пжьменника cлiд бачити пpopoкa Gpемiю. Шр^авда, дoпoвiдь Щypaтa, вигoлoшенa 1904 p. у Вщш та нaдpyкoвaнa у львiвcькiм „Ру^аш", викликала гocтpy ^итаку I. Фpaнкa.
Ще cyчacники Шевченка пoяcнювaли ocoбливy cyгеcтiю, xapaктеpнy для röro твopiв, opигiнaльним пеpеcпiвoм oкpемиx мicць та oбpaзiв Книг ^opo^. О. Бiлецький, ocмиcлюючи виняткoвy poль Бiблiï в yкpaïнcькiй лiтеpaтypi, пiдcyмoвye ocoбливicть пиcьменникa викopиcтoвyвaти бiблiйнi oбpaзи для xyдoжньoгo нapaтивy: „...дiйoвi ocoби з „Книги цapcтв", - зазначае вчений, -пpидaлиcя для aнтимoнapxiчнoï caтиpи („Саул", „Стapенькa cеcтpo Апoллoнa"), мoтиви так звaниx пpopoчиx книг - для вipшiв, щo тшвш кapтaють cycпiльнi бoлячки i poзкpивaють пеpcпективи cвiтлoгo мaйбyтньoгo („Icaiя. Глава 35", „Ociï, глава XIV", „Пoдpaжaнie Ieзекiïлю. Глава 19"). Бiблiйний мaтеpiaл тут вcюди пеpеycвiдoмлений, пеpеpoблений, cпoвнений iншoгo iдейнo-гpoмaдcькoгo змicтy" [2, c. 132].
^дальший витoк aктивнoгo вивчення пpopoчoï пoетики був cпpичинений pезoнaнcним твopoм 1вана Фpaнкa - пoемoю „Moйcей". Сеpед дocлiджень пеpшиx деcятилiть, пicля виxoдy в cвiт твopy, видiляeтьcя cтaття С. Гopдинcькoгo з пpoмoвиcттoю нaзвoю - „Moйcей - cyмлiння мoгo нapoдy" [4], де aвтop cтвеpджyвaв, щo oбpaз бiблiйнoгo Moйcея виpic у гpaндioзний cимвoл. У cпектpi пoглядiв на oбpaз Moйcея зacлyгoвyють уваги aнтитетичнi oцiнки Д. Дoнцoвa i Ю. Шеpеxa, ocкiльки пеpший з ниx надае пеpевaгy нaцioнaльнoмy cклaдникy, а вщтак виcлoвлюe жаль, щo нaпpикiнцi твopy Moйcей пеpетвopивcя на „здiдyciлoгo ^opo^", а дpyгий - гyмaнicтичнoмy, тому бачить евoлюцiю oбpaзy за виcxiдним лекaлoм. У cтaттi „Дpyгий „зaпoвiт" yкpaïнcькoï лiтеpaтypи" Ю. Шеpеx зазначае: „Пpoгpaмa Moйcея мiciйнa. Biн певний, щo гебpейcький нapoд мае отещальне пocлaння вiд Бoгa. В што, нapoдy, душу пoклaв cеpцевидець Gгoвa cвiй cкapб, пoкликaння гебpеïв - cлoбoнити вiд мук, i poздopy, i жaxy", „cтaтиcя шллю
землi", ïx пpизнaчення - стати „будучим цapем cвiтy" [22, c. 549]. Однак з чашм iнтеpеc дo цьoгo твopy не вичеpпaвcя, щo зacвiдчyють cyчacнi фpaнкoзнaвчi
85
дослщження. У цьому ру^ варто виокремити статтю Б. Якимовича: „Лис Микита" i „Мойсей": до питання генези iде! укра!нського профетизму".
Стимулом вивчення пророчих мотивiв у лiтературi стали значш здобутки в цьому напрямку укра!нських драматургiв. Найбiльш змiстовнi спостереження мали мюце у дослiдженнях драматично! поеми Леи Укра!нки „Кассандра". У працях О. Бшецького, В. Петрова, М. Драй-Хмари, М. Зерова, А. Музички, В. Резанова маемо спроби проникнення у фшософський смисл твору, водночас А. Музичка та В. Коряк зводять профетизм „Кассандри" до вузько-революцшно! однозначности У контекстi ново! щеологп приклад Кассандри iнтерпретували як безсилля „пророцтв", а вчинки пророчиц - як iлюстрацiю ухилення вщ боротьби, що призводить до трапчних наслiдкiв. Чимало слушних думок було висловлено про образ лжепророка Гелена, але i в ньому часом бачили лише „клеврета iмперiалiзму", прислужника царату.
Прозовi спроби змалювання образiв пророкiв у першш третинi ХХ столiття не знайшли особливого защкавлення з боку критиюв та лiтературознавцiв. Певний штерес викликала повiсть Г. Хоткевича „Авiрон", але передусiм !! розглядали у ру^ полемiки з I. Франком, трансформацп образiв шляхом „перекидання догори ногами" (Ф. Якубовський). Ймовiрно, брак штересу до цiкавого твору Г. Хоткевича було закономiрним для такого бурхливого на поди 1917 року. Та все ж поштовх для подальшого осмислення змши пророчого пафосу в цьому творi дала рецензiя на цю книгу Б. Кореня, опублшована в журналi „Книгар" (1917, № 4). На пророчу тему в постреволюцшнш лiтературi звернув увагу Ю. Лаврiненко, зокрема видiливши оповщання В. Пiдмогильного.
У мiжвоенних десятилгттях визначним iнтерпретатором теми пророцтва в укра!нськш лiтературi зарекомендував себе Д. Донцов. Лгтературний критик, фiлософ, громадський дiяч, - в усiх сво!х iпостасях Донцов зарекомендував себе апологетом пророчо! пасiонарностi. За висловом I. Лисяка-Рудницького, Д. Донцов зарекомендував себе „пророком нацiоналiзму та волюнтаризму". „Для значно! частини укра!нщв, особливо у 1920-1940-х роках в Захщнш Укра!ш, - наголошуе О. Музичко, - його думки мали не менш пророче звучання, нiж Т. Шевченка" [14]. У нацiональному письменствi Донцова завжди обурював брак високих поривiв та пророчого пафосу. „Про що пишуть переважно укра!нсью письменники? -запитував критик. - Про „Попдну тишу, непорушну красу золотого укра!нського полудня i срiбно! укра!нсько! ноч^ незакаламучений спокiй багатого, терпеливого i лiнивого краю, примiтивну iдилiю щасливих гречкосив (Нечуй-Левицький), закрашену легким, незлобним гумором (Маковей, Гребшка), або знов мелянхолшний сум, угинання пiд тягарем життя (М. Вовчок, Г. Барвшок), сентиментальний сто!цизм, що надiляв мршливими пестощами добро, як i зло, без рiзницi <...> Чи знайдемо в цш лiтературi патос протесту, вщвагу 1кара, Прометея, великi пристрасп? Картаючу сатиру, прокляття трiумфуючiй долi? - За всiм тим даремне шукатимемо в нашiм краснiм письменсти!" [7, с. 48-49]. I тшьки в окремих творах генив вш вбачив месiанську силу. Д. Донцов невтомно шукав у художшх творах яскравi вiзi!, оптимiстичнi заклики, профетичне завзяття, виразнi переможнi iде! Все це зумовило створення цшсно! концепцп, згiдно з якою всi образи наших
86
пиcьменникiв-клacикiв за cвoeю мюею для yкpaïнcькoгo нapoдy oтoтoжнюютьcя з пpopoкaми. У статп „Hезpимi cкpижaлi Кoбзapя" вiн пopiвнюe Т. Шевченка з „вoлxвoм, вщувдм, пpopoкoм". Дoнцoвa зaxoплюe Шевченкoвa cвiтoгляднa фopмyлa, щo cтaлa нacкpiзнoю у того зaкликax дo землякiв: „Moлiтеcь Бoгoвi oднoмy, а бiльш штому на землi" [6, c.77], - це застеэеження пpoти iдoлiв paцioнaлiзмy. Бaгaтo уваги в йoгo дopoбкy пpидiляeтьcя пocтaтi I. Фpaнкa. У твopax пиcьменникa вiн cкopiше вбачае paцioнaлiзм, вiдcyтнicть пpиcтpacнoï вipи, „пopaженcтвo" i вcепpoщенcтвo. Але з чашм Дoнцoв фoкycye увагу на внyтpiшньoмy кoнфлiктi I. Фpaнкa, зyмoвленoмy диcгapмoнieю iнтyïтивниx i paцioнaльниx начал. Звести цей кoнфлiкт мoжнa дo пpoтиcтoяння бoтoкyдiвcькoгo i пpopoчoгo тяжiння. Це не зaвaдилo Дoнцoвy визнати лiдеpcькy poль I. Фpaнкa в нaцioнaльнoмy caмoycaвiдoмленню Галичини. Лише у Фpaнкoвoмy „Moйcеï" кpитик вбачае геpoя, щo cвoïм пoдвижництвoм, вipoю, палкими пpoпoвiдями нагадуе cпpaвжньoгo меciю, якoгo так не виcтaчaлo yкpaïнcькoмy читaчевi. Не oминyв cвoeю yвaгoю Д. Дoнцoв i cтиль „Moйcея", дo ятого виcлoвив чимaлo пpетензiй, ocкiльки, на шго думку, „.не зoвciм в^тав^ний дo теми poзмip пoеми та ïï pитм, щo е cкopше pитмoм балачки, казки, а не, бшьш тут вiдпoвiдним, pитмoм а^^литичтого, вoгниcтoгo cлoвa „Откpoвенiя" aбo cтapoзaвiтниx пpopoкiв" [8, c. 109-110].
Натомють Леcя Укpaïнкa зaxoплюe Д. Дoнцoвa cвoeю цiлicнicтю, жеpтoвнicтю, мicioнеpcькoю oдеpжимicтю. В cтarтяx „Леcя Укpaïнкa" та „Пoеткa yкpaïнcькoгo Рicopджiментy" вiн неoднopaзoвo зicтaвляe пoетеcy з бiблiйними oбpaзaми, пiдкpеcлюe ïï пoтяг дo тpaгiчнoгo, культ величнoгo у cвiтoглядi. У crnni aвтopки Дoнцoв пiдкpеcлюe вpaжaючy cyгеcтiю, щo дocягaeтьcя шляxoм нaшapyвaння емoцiй, щo xapaктеpнo для пoмежoвoгo cтaнy лipичнoгo геpoя, а caме цi pиcи вiдзнaчaють пpopoчy prnoprny. Найвищу oцiнкy дocлiдник дае „пpoкляттям, кapтaнням i закликам" Леci У^ашки. Д. Дoнцoв poзгледiв у пжьменнищ „типoвy пcиxiкy пpopoкiв i вoждiв, якi знають, щo, щoб не бyлo, мycять дo кiнця випити чашу ^изначену 1'м, cпoвнити дoщентy пpикaз Дoлi" [9, c. 17]. З xapaктеpним для Дoнцoвa пaфocoм, вiн пеpекoнливo дoвoдить, щo Леcя У^ашка - дyxoвний вoждь у^ашщв, „якoï вiщий дyx в темну шч пеpед пpoбyдженням нapoдy вказував шму cтpaшнy й величну путь безумства i стави!" [9, c. 28].
Естафету пacioнapнo-пpopoчoгo пaфocy aвтopiв „Зaпoвiтy" та „Одеpжимoï", на думку Д. Дoнцoвa, пpийняли нaйяcкpaвiшi пpедcтaвники лiтеpaтypнoï дiacпopи, „якi певним pyxoм - вiдкинyли геть вiд ^бе те, щo дoci ввaжaлocя кpacoю: „тpaгiзм" без oптимiзмy - щo е безcилим cкиглiнням, i „oптимiзм" без тpaгiзмy - щo е oмaнoю cлaбиx" [10, c. 284]. У стал „Тpaгiчнi oптимicти" aвтop oбrpyнтyвaв кpедo „amor fati" як ocoбливy фiлocoфiю життя, пpитaмaннy ocoбиcтocтям вибpaним, зaтpебyвaним icтopичнo в „aпoкaлiптичнy епoxy", здатним пoкaзaти „тpемтiння етли, яка фopмye нaшi пoчyrтя, а чеpез ниx - людину i cвiт" [10, c. 285]. Загагом пpopoчий пaфoc cтaв кyльтoм вюниювства як гpoмaдcькo-лiтеpaтypнoгo явища, cфopмoвaнoгo нaвкoлo пocтaтi Д. Дoнцoвa з того aктивнoю дiяльнicтю в емiгpaцiï.
Сучаете лiтеpaтypoзнaвcтвo зacвiдчye зpocтaння iнтеpеcy дo пoетики пpopoцтвa. Оcoбливy увагу у наутовщв, пpaктичнo чеpез пiвcтoлirтя п^ля виxoдy у
87
свгт книги, викликав роман Л. Мосендза „Останнш пророк". Найбшьш грунтовно цей твiр проаналiзований у книзi I. Набитовича „Леошд Мосендз - лицар святого Грааля: Творчють письменника в контекст европейсько! лiтератури" (2001). Варто тдкреслити, що „Останнiй пророк" сфокусував у собi iнтерес до пророчо! теми та тi тенденци, яю мали мiсце у лiтературi першо! третини ХХ столiгтя. I. Набитович розглядае цей твiр як юторичний за жанром, з яскраво вираженим евангельським хронотопом.
Ю. Мариненко висловив щкаве спостереження, що стаття Мосендза „Знесвячування храму" (1940), спрямована проти „Вальдшнешв" М. Хвильового, дае пiдстави розглядати роман письменника як продовження полемши, на цей раз не публщистикою, а художшми образами. Цю позищю вiдстоюе i В. Просалова, яка трактуе мотив пророцтва „генетично притаманним роману". Вона стверджуе, що у „Останньому пророцi" Л. Мосендз сам „намагаеться проповiдувати устами геро!в", це його спроба „виповюти устами пророка заповгтне". Цiлком логiчним е вибiр героя для письменника - ним стае !оанн Предтеча, позаяк пророк здатен здшснити прорив у майбутне. До того ж твiр, на !! думку, „не втрачае конкретно-хрошкально! прикрiпленостi i набувае разом з тим надюторично! вагомостi завдяки пророчим вiзiям" [16, с. 217].
Все ж змушенi констатувати, що в лгтературознавчих дослiдженнях останнiх рокiв якщо й штенсифшуеться вивчення пророчо! тематики та образiв пророкiв у лiтературi першо! третини ХХ столiгтя, то все ж переважно у поези i в драматурги. Примiром, в монографiчному дослiдженнi I. Бетко ,^блшш сюжети i мотиви в укра!нськш поези ХIХ - початку ХХ столгття" (1999) придiляеться увага пророчим сюжетам у загальнокультурному контекстi впливу Бiблi! на лiтературу. Слiд тдкреслити, що I. Бетко робить узагальнення, яке стосуеться не лише поези, а вше! лгтератури кшця Х!Х - початку ХХ столгття. Вона визначае два способи образотворення пророюв. По-перше, бiблiйний, тодi образ може бути конкретним (Мойсей, Gремiя тощо) або втзнаваним за бiблiйними ремшсценщями. По-друге, iндивiдуально-авторський, коли письменник „мае на мет вiдтворення самого типу, а не його конкретно-видових шостасей" [1, с. 134].
Найбшьш цшеспрямовано пророча тема знайшла осмислення у дисертаци Н. Плахотшк „Профетичнi мотиви в укра!нськш поези XX столгття (В. Свiдзiнський, С. Маланюк, С. Плужник, В. Стус)" (2005). Дослщниця переконливо доводить „принципову подiбнiсть мiфу i поетичного пророцтва як форм осягання майбутньо! дiйсностi, що обое оперують словом i образом, обое одухотвореш i е наочними формами" [15, с. 6]. Поглибило розумшня визначень „поет-пророк" та „wieszcz,, у лгтературнш традиц^ та романтичнiй лiтературi дисертацiя Ю. Вавжинсько! „Тарас Шевченко i польський романтизм (топiка i символiка профетизму, лицарства, тиран^)" (2006).
В останш роки значна увага придшялась вивченню проблеми пророка у драматурги. Насамперед варто назвати ряд дослщниюв, яю неодноразово звертались до пророчо! теми у творчосп Леш Укра!нки: Т. Гундорова, В. Агеева, Н. Зборовська, С. Кочерга, Л. Демська та ш. Ряд прочитань п'еси „Пророк" В. Винниченка засвщчили неоднорщний спектр тлумачень образу пророка
88
(Л. Мороз, Л. Залеська-Онишкевич, М. Кудрявцев, В. Гуменюк). Особливо багата новими щеями, яю знаходять розвиток у сучасному лгтературознавсти е концепщя Л. Танюка у пращ „Пророча п'еса в украшськш драматурги: Леся Укра!нка, В. Винниченко, М. Кулш". Автор зазначае, що три вщомих драматурги „продовжили добре розвинену у свiтовiй драмi тему людини, яка бере на себе мюда одмiнити чи замшити (через логос-слово) свiт, зруйнувати стару модель життя й витворити нову" [17, с. 30]. Слiдом за Л. Танюком, О. Гудзенко у дисертаци на тему „Романтичш засади укра!нсько! драматурги 20-х рокiв ХХ столгття (I. Днiпровський, Я. Мамонтов, М. Кулш)" (2002) комплексно простежила побутування „пророчо!" п'еси на укра!нському грунтi, зокрема антиномiю „пророк -антипророк", доводить, що ,^зи майбутнього у проповщництвах новiтнiх пророкiв, як правило, апокалштичш" [5, с. 12.]. С. Гай у статп „Образ пророка у драмi М. Кулша „Зона" виокремлюе ще один лгтературний спосiб зображення пророка. Вiн мае мюце, коли „текст показуе, що створеш образи розкривають значно ширше коло питань, шж !хнi ,фблшш прототипи" [3].
Спектр образiв пророюв у прозi першо! третини ХХ столгття на сьогоднi висвiтлений тшьки спорадично. Проблем бiблiйного профетизму торкались В. Погребенник, В. Антофшчук, I. Набитович, О. Баган, I. Руснак, В. Просалова та ш. дослщники прози цього часу. Вдумливу оцшку поетики повют „Авiрона" Г. Хоткевича дала Н. Шумило у дисертаци „Укра!нська проза кiнця XIX - початку XX ст. Проблема нацюнально! iманентностi" (2004). I. Остапенко проаналiзувала „пророчi" iнтенцi!, що проявляються в щоденнику письменника (на матерiалi спадщини Ф. Достоевського).
Пророчi мотиви лгтератури доби Розстрiляного Вiдродження досi не осмислеш цiлiсно, переважно вони дослщжувалися у руслi утопiчного дискурсу. Однак його укоршенють у бiблiйних пророцтвах зумовлюе пошуки й шших штерпретацшних пiдходiв.
Фундамент нашого дослiдження сформувався завдяки цiнним спостереженням, що мають мюце у грунтовних лiтературознавчих працях останнього десятилптя. Передусiм це монографiя Н. Шумило „Пiд знаком нацюнально! самобутносп" (2003), у якiй переконливо доведено спадкоемний зв'язок мiж рiзними етапами розвитку нацiонально! лiтератури. Бралися до уваги грунтовш узагальнення Ю. Мариненка у монографи „Мiсiя. Проблеми нацюнально! щентичносп в укра!нськiй прозi 40-50-х рокiв ХХ столiгтя" (2004). Адже у дослiдженнi перших лгтератури перших десятирiч теж доцiльно вщстоювати вихiдну тезу, яку пропонуе Ю. Мариненко: „Волею обставин опинившись у центрi свiтових катаклiзмiв, перебуваючи на граш катастрофи <...> укра!нська нащя змушена була боронити свое право на юнування единою своею зброею - Словом" [12, с. 13]. Зрозумшо, що нащетворчий пафос, що став „нарiжним каменем" прози спонукав звертання письменниюв до пророчо! тематики та образiв. Збiльшилось число авторiв, якi розумiли мiсiю мистецтва дуже велично: „...дати людинi надiйну противагу: замють разючо! дисгармон^ iснуючого свгтового ладу вiзiю сваiтово! гармон^, раю, землi Обiтовано!" [12, с. 27]. Методолопчно важливими для нас е засадничi пiдходи до дослiдження Ю. Мартиновича, здiйсненi на основi теоретичних праць
89
Г-Г. Гaдaмеpa, К. Левi-Стpoca, М. Елiaде, Н. Фpaя, Г. Гpaбoвичa та iн., ^o cвoepiднicть мiciйнoгo кoдy в пиcьменcтвi, щo, як пpaвилo, бaзyeтьcя на мiфi, а вiдтaк витвopюe ocoбливий „cпociб cвiдчення" у пpoцеciв „пеpеливaння" мiфy в лiтеpaтypy. Дoтичнi дo вивчення пpoфетизмy мoнoгpaфiï Н. Mиxaйлoвcькoï „Тpaгiчнi oптимicти. Екзиcтенцiйне фiлocoфyвaння в yкpaïнcькiй лiтеpaтypi XIX -пеpшoï пoлoвини XX ст." (1998), I. Руотак „Я був пoвний Укpaïнoю...". Xyдoжня icтopiocoфiя У. Самчука" (2005), В. Пpocaлoвoï „Текcт у cвiтi текcтiв" (2005) та iн.
BapTO згадати ще низку cтaтей o^^mx poкiв, якi зaчiпaють cпецифiкy пpopoчoï пoетики та мicтять чимaлo узагальнень теopетичнoгo змicтy. Цiкaвoю е стаття О. Юpчyк „Micтичний i paцioнaльний типи пpopoкiв: Т. Шевченкo, П. Кулш". У нiй aвтopкa apгyментye мicтичний тип як aвтopcький атокалштичний мiф, щo бaзyeтьcя на тоеднанш yкpaïнcькoгo aвтентичнoгo начала та xpиcтиянcтвa, нaтoмicть paцioнaльний тип як пpaвилo oптимicтичний, щo зyмoвлюe вipy в твopчy cилy кyльтypи [23, c. 48]. M. Бopoдiнoвa у статп „Обpaз пpopoкa, мoтив пpopoцтвa у тоезп Т. Шевченка" пpoпoнye poзглядaти oбpaзи пpopoкiв як cвoepiдний „дiaлoг" текcтiв - aвтopcькoгo i бiблiйнoгo. О. Кyxap у cтarтi „Буття цивiлiзaцiï у лipицi G. Маланюка" дoвoдить, щo пoет не так на^дуе тpaдицiю Бiблiï, як зacтocoвye ïï кoнцепти (Moйcей, Земля Обггована, блудниця), якi пocилюe cyб'eктивним а^ектом тpaктyвaння.
Слiд дoдaти, щo пpopoчa тема в ocтaннi poки точите aктивнo poзглядaтиcь вiтчизняними нayкoвцями i на мaтеpiaлi зapyбiжнoï лiтеpaтypи. На мaтеpiaлi фpaнцyзькoï лiтеpaтypи пеpшoï пoлoвини XX cт. була нaпиcaнa дoктopcькa диcеpтaцiя В. Феcенкo „Твopчicть Жopжa Беpнaнoca: пoетикa пoдiï та пpopoцтвa" (1999). Однак в нiй знaxoдимo чимaлo узагальнень, якi cклaдaють цшшсть для ocмиcлення cпецифiки пpopoчиx oбpaзiв у бyдь-якiй нaцioнaльнiй лiтеpaтypi. Дocлiдниця дoxoдить виcнoвкy, щo жaнpoвi фopми пpopoцтв cyrтeвo впливають на статовлення внyтpiшньoï та зoвнiшньoï фopми твopiв, а apxетипнi oбpaзи cвятиx, зoкpемa пpopoкiв дoдaють нoвий вимip icтopичниx пoдiй, cвiдкoм якиx був Ж. Беpнaнoc. Твopчicть кaтoлицькoгo пиcьменникa, на думку В. Феcенкo, „у бiблiйнoмy cенci <...> е пpopoцтвoм, тобто пoдieю cлoвa у вiдпoвiдь на запитання, щo лунае на icтopичнoмy гopизoнтi" [19, c. 41].
Защкавлешсть цieю темoю пpoявляють i ^ед^^н^и cyмiжниx наук. Не мoжнa oминyти yвaгoю диcеpтaцiйнy poбoтy з фiлocoфiï А. Кpетoвa „Динaмiкa caмoвизнaчення митця в ram^cri pociйcькoгo та у^аш^того coцioкyльтypнoгo пpocтopy пеpшoï тpетини XX ст." (2006). У нш диcеpтaнт oxapaктеpизyвaв двi мoделi caмoвизнaчення - „митець-пpopoк" та „митець-мaйcтеp" - та ïx тpaнcфopмaцiю i cинтез шд впливoм тoгoчacнoï iдеoлoгiï. На пpиклaдi лiтеpaтypниx твopiв А. Кpетoв дoвoдить деcaкpaлiзaцiю пpopoчиx функцш у вдв^ coцiaльнo-пoлiтичниx yмoвax, кoли „джеpелo пpopoцтвa вбачали у клacoвiй cвiдoмocтi, ^ле^ивий твopчocтi, щo тяжie дo фoльклopy" [11, c. 7].
Зaгaлoм oгляд лiтеpaтypoзнaвчиx дocлiджень дае пiдcтaви cтвеpджyвaти: фенoмен пpopoцтвa в yкpaïнcькiй пpoзi - вiд метaфopичнoгo oбpaзy дo icтopiocoфcькoï вiзiï мaйбyтньoгo - пеpебyвae лише на пoчaткoвoмy етaпi вcебiчнoгo вивчення. Це i cпpичинилo вибip теми наш^' диcеpтaцiï.
90
Отже в укра!нськш лiтературi визначними художниками слова, що збагатили пророчу тему, вважаються класики нащонального письменства Т. Шевченко, I. Франко, Леся Укра!ну. У першш третиш ХХ столiгтя, багат на складнi iсторичнi перипети i катаклiзми, поступово урiзноманiтнюеться спектр пророчих образiв, на що частково звернули увагу науковщ. Започаткувала системне вивчення пророчо! теми Леся Укра!нка у вщомш студи „Утопiя в белетристищ". Надалi до вивчення цього аспекту лгтератури, що вiдображала iнтенцi! грандюзних перетворень, спорадично звертались чимало лгтературознавщв. Важливий внесок у !! осмислення вню Д. Донцов, а також сучасш дослiдники I. Дзюба, I. Набитович, Ю. Мариненко,
H. Плахотшк, I. Бетко. Однак власне проза у свил профетизму досi науковщ вивчали лише принапдно.
Список лтратури
I. Бетко I. Б1блшш сюжети [ мотиви в укра!нськш поезп ХГХ - початку ХХ ст.: [монограф1я] / Iрина Бетко. - К., 1999. - 160 с.
2. Бшецький О. Перекладна лггература в1зантшсько-болгарського походження / Олександр Бшецький // Бшецький О. З1бр. праць: у 5 т. - К. : Наук. думкак, 1965. - Т. 1- С. 128-187.
3. Гай С. Образ пророка у драм Миколи Кулша „Зона" [Електронний ресурс] / С. Гай. - Режим доступу : http://bdpu.org/scientific_published/ukr_lit_2008/Gai.
4. Гршченко Б. Словарь укра!нсько! мови: в 4 т. / Борис Гршченко. - К. : Наук. думка, 1996. - Т. 1: (А -Ж) - 496 с.
5. Гудзенко О. Романтичт засади укра!нсько! драматурги 20-х роюв ХХ столгття (I. Дншровський,
Я. Мамонтов, М. Кулш) : автореф. дис.....канд. фшол. наук: 10.01.01 - украшська лггература / Олена
Гудзенко. - К., 2002. - 19 с.
6. Донцов Д. Душевна драма I. Франка [ його сучасниюв Д. Донцов // Донцов Д. Лтературна есе!стика. - Лондон : Видання СУМ, 1953. - С. 67-90.
7. Донцов Д. Криза нашо! лгтератури / Д. Донцов // Донцов Д. Дв1 лгтератури нашо! доби. - Льв1в : Просвгга, 1991. - С. 47-68.
8. Донцов Д. „Мойсей" I. Франка / Д. Донцов // Донцов Д. Туга за геро!чним. !де! [ постат! лггературно! Укра!ни. - Лондон : Видання СУМ, 1953. - С. 91-112.
9. Донцов Д. Поетка пророчиця (Леся Укра!нка) // Д. Донцов // Донцов Д. Туга за геро!чним. !де! [ постата лггературно! Укра!ни. - Лондон : Видання СУМ, 1953. - С. 5-28.
10. Донцов Д. Трапчт оптимюти // Дв1 лгтератури нашо! доби / Д. Донцов. - Льв1в : Просвгга, 1991. -С. 279-285.
11. Кретов А. Динамжа самовизначення митця в контексл рос1йського та укра!нського соцюкультурного простору першо! третини XX ст.: автореф. ... канд. фшос. наук: 17.00.01 - теор1я та 1стор1я культури / Андр1й Кретов. - К., 2006. - 20 с.
12. Мариненко Ю. М1ая: проблеми национально! 1дентичност1 в укра!нськ1й проз1 40-50-х рок1в ХХ стол1ття : монограф1я / Юр1й Мариненко. - Юровоград : Iмекс-ЛТД, 2004. - 328 с.
13. Мень А. Поэтика библейских книг: „Библиологический словарь" [Электронный ресурс] / Александр Мень. - СПб., 2002. - Режим доступа : http://www.poetica.ru/text.php?t=115
14. Музичко О. Пророк про пророка: Т. Шевченко в публщистичнш спадщиш Дмитра Донцова [Електронний ресурс] / Олександр Музичко. - Режим доступу : http://dontsov-nic.org.ua/index.php?m= content&d=view&cid=394
15. Плахотшк Н. Профетичш мотиви в укра!нськш поези XX столптя (В. Св1дзгнський, С. Маланюк, С. Плужник, В. Стус) : автореф. ... канд. фшол. наук: 10.01.01 - укра!нська лггература / Натал1я Плахотн1к. - К., 2005. - 18 с.
16. Просалова В. Останнш б1бл1йний пророк у художньому осмисленн1 Л. Мосендза / В1ра Просалова // Донецький в1сник Наукового товариства 1м. Шевченка. - Донецьк : Сх1дний видавничий д1м, 2004. -Т. 5. - С. 211-221.
17. Танюк Л. „Пророча" п'еса в укра!нськш драматурги: Леся Укра!нка, В. Винниченко, М. Кул1ш / Лесь Танюк. - Луцьк : Вежа, 2007. - 36 с.
91
18. Укра1нка Леся. 3i6p. тв. : у 12 т. / Леся Укра1нка. - Т. 8: Лггературно-критичш та публщистичш статтг - К. : Наук. думка, 1977. - 320 с.
19. Фесенко В. Творчють Жоржа Бернаноса: поетика поди та пророцтва. Автореф. дис... д-ра фiлол. наук: 10.01.04 / Валентина Фесенко; НАН Укра1ни. 1н-т л-ри iM. Т. Г. Шевченка. - К., 1999. - 44 с.
20. Шевченко Т. Зiбр. тв. : у 6 т. / Тарас Шевченко. - К. : Наукова думка, 2003. - Т. 2: Поезiя 18471861. - 784, [282] с.
21. Шевченкознавство у Кшвському ушверситега [Електронний ресурс] / Режим доступу : http://kobzar.univ.kiev.ua/info/Monog/P61_30.htm.
22. Шерех Ю. Другий „заповгг" укра1нсько1 лiтератури / Юрш Шерех // Укра1нське слово. Хрестоматия укра1нсько1 лiтератури та лггературно! критики ХХ столiття : у 3 кн., 4-а додаткова / упорядники В. Яременко, е. Федоренко. - К. : Рось, 1994. - Кн. 3. - С. 545-564.
23. Юрчук О. Мютичний i рацюнальний типи пророкiв: Т. Шевченко, П. Кулш / Олена Юрчук. -Лiтературознавчi студи. - 2009. - Випуск 3. - С. 43-56.
Мокренцов Д. С. Литературоведческая рецепция пророческой тематики // Д. С. Мокренцов // Ученые записки Таврического национального университета имени В. И. Вернадского. Серия: Филология. Социальные коммуникации. - 2014. - Т. 27(66), № 4 Часть 2. - С. 82-93.
В статье рассмотрена специфика исследования профетических мотивов в художественной литературе. Выделены темы пророчества в контексте библейской эстетики и заимствования пророческих мотивов из других верований. Отражены в пределах утопической литературы воплощения пророческой темы в мировом литературном процессе, в частности украинском. В научно критической мысли Х1Х - нач. ХХ ст. больше уделялось внимание не так мотивам и образам пророков, как трактовке миссии писателя в русле пророчества. Проанализирован спектр образов пророков в прозе первой трети ХХ века, который на сегодня освещен спорадически. Обращено внимание на ряд статей последних лет, которые затрагивают специфику пророческой поэтики и содержат немало обобщений теоретического содержания. Сделан обзор литературоведческих исследований феномена пророчества в украинской прозе.
Ключевые слова: архетип, пророческая литература, утопия, миф.
Mokrentsov D. S. The reception of the prophet theme in the literature / D. S. Mokrentsov // Scientific Notes of Tavrida National V. 1 Vernadsky University. Series: Philology. Social communications. - 2014. - V. 27(66), № 4. Part 2. - P. 82-93.
The article deals with the researching specific of prophetic motives considered in the literature. It is defined the themes of prophecy in the artistic writing in the context of biblical aesthetics and borrowing of prophetic motives from the other beliefs. The reflection of prophetic theme in the world writing and Ukrainian one is depicted through the Utopian literature. In a scientifically critical idea of 19-20 centuries the interpretation of writer mission in the context of prophecy attracted much more attention then motives and images of prophets. The spectrum of prophets images is in prose of first third of 20 century is analyzed. The attention is appealed on the list of the articles which, appeared in the last years, deals with the specific of prophetic poetics and contain quite a bit generalizations of theoretical maintenance. The review of literature researches of the prophecy phenomenon in Ukrainian prose is also depicted in the article.
Prophetic motives in artistic works are united by the category of elevated, and characterized by special fervor them, passionate suggestion. These reasons helped the prophetic motives to have more natural character in a lyric poetry, lyrical epic and drama. The prose differs with less intensity and historical inconsistence in the addresses to the prophetic theme. An important place the theme of prophecy occupied in ancient literature with theology character. Prophetic poetics became much popular at the end of 19 - to the first half of 20 cen. This was time of important social changes and catastrophes, time of spiritual crisis which was fruitful ground for prophetic motion. Writers sharply felt the signs of the new times, but at the same time they could not close their eyes on the festering of emptiness and anxiety in society. The writers consequently searched the spiritual guide in virtual images.
The prophetic books consider the first „authors works" in Old Testament. The old prophetic genres (invectives, confessions and thankful psalms, eschatological and messiah prophecies, messages, parables, autobiographic certificates, foresights of misfortune, laments) in various configurations were synthesized in the newest prophecy poetics.
92
Shevchenko, Franko, Lesia Ukrainka are the famous artists of the word, the classics of the national literature. They have enriched the prophetic theme in Ukrainian literature. The systematic study of prophetic themes began with the famous studio "Utopia in fiction." of Lesia Ukrainka. Further to the study of this aspect in literature that reflects the intention of grand transformations sporadically addressed a lot of scientists. An important contribution to its understanding made Dontsov and modern scholars Dziuba, Nabytovych, Marynenko, Plakhotnik, Betko. However, the prose in the light of prophecy still studied only occasionally. Keywords: archetype, prophetic literature utopia, myth.
93
