CC BY
7Учет записки ТаврШського нацгонального университету \м. В. I. Вернадського Сер1я «Фыолог^я. Сощальт комушкацИ». Том 24 (63), №1 Ч.2. 2011 р. С. 53 - 60.
УДК 81.42
КОНЦЕПТУАЛ1ЗАЦ1Я ЗЛА У ПОЕТИЧН1ЙТВОРЧОСТ1 ТАРАСА ШЕВЧЕНКА (НА ПРИКЛАД1 КОНЦЕПТУ "ЧОРТ") ВЫьчинськаТ.П.
Тернопыьський нащональний педагог1чнийушверситет мет Володимира Гнатюка,
Тернопть, Украгна
Стаття присвячена аналiзу етноконцепту „чорт" у поетичшй спадщиш Т. Шевченка. Виявлено специфжу мовно! об'ективацп цiei' концептуально! одинищ в унiверсальнiй картинi св^у письменника (номшаци, семантика, конотаци).
Ключов1 слова: концепт, картина св^у, номшащя, фразема, етнокультура.
Св1т демошв, створений уявою людей { освячений традищею багатьох поколшь, становить 1ерарх1чно складну систему, яка засвщчуе неоднорщшсть демошчного простору. Водночас розгалужена структура такого простору (власне демони, окрем1 реали довкшля, персошфшоваш абстрактш поняття, а також так зваш непрост люди) вказуе на вщсутшсть ч1тко вираженого протиставлення м1ж св1том демошв { людей. У концептосфер1 сакрального, що реал1зуеться у бшариш опозици добро / зло, щея зла виноситься за меж траисцеидеитиого та корелюе з людиною. Добро, особливо в християнств^ сшввщноситься ие з якоюсь абстракщею, а визиачаеться через стосуики з Богом, вщ якого воио залежить. Натомють зло, передуем за церковиим учениям, иосить характер несубстанцюнальний { реатзуеться иасамперед через диявола (сатану) - виразиика зла, який иамагаеться порушити Божий порядок { заважае планам Господа. Зло - ие просто пасивиий супротивник Бога, воио иамагаеться „поселитися" в людиш { чииити супротив будь-якому вияву Божо! воль Водиочас, як зауважуе I. Бетко, зло „ие мае самостшного юнування, ие було створене Богом 1, на вщмшу вщ людини, надшено! в1чною душею, приречене на знищення" [1, с. 121]. Вщомо чимало вияв1в зла. У дороз1 до Бога людство пройшло фетишизм, ашм1зм, панте!зм, { на вс1х цих етапах певною м1рою об'ективувалося зло, якому постшно треба було протистояти: або задобрювати т сили, що його уособлювали, або боротися з ними.
Основним провщником зла на земл1, за християнським сценар1ем, е иасамперед сатана (диявол, антихрист) як супротивник Бога, що персошфшуе будь-яке зло. За язичницьким сценар1ем, зло асощювалося з чортом або шшою демоносилою, яю, проте, частше функцюнували як аксюлопчио амб1валентш, тобто надшеш не лише типовими негативними рисами нечисто! сили, а й деякими позитивними, що виявлялися в !х заступництв1, прихильному ставленш { т. ш.
Саме чорта Н. Слухай квал1ф1куе як ушверсальне втшення сил хтошчного свгту [2, с. 64]. Репрезентований в украшськш етнокультур1 синкретичний концепт „чорт" виявляе себе як такий, що акумулював давш дохристиянсью уявлення про нечисту
силу, так i т1, що сформулювалися у християнствi, а отже, ре^зуеться як амбiвалентний. Iнформацiю про етшчну специфiку цього концепту значною мiрою мiстять художнi тексти. Зауважимо, що образ чорта здавна належить до тих, яю збуджували творчу фантазда багатьох письменникiв, що, з одного боку, сприяло збереженню в нацюнальнш культурi рiзномаштноl шформаци про цього демона, а з шшого - справляло негативний вплив: сприяло розмиванню давшше цiлiсних демонообразiв, зневиразненню !х портретних, акцiональних, темпоральних та ш. характеристик, а також зумовлювало втрату багатьох народних назв цих реалш, заступлення !х iншими найменуваннями з художнiх текстiв. Тому сьогодш, незважаючи на велику кiлькiсть публшацш про укра!нську демонологiю, помiтно вщчутною е iнформацiйна недостатнiсть iз цього питання. А отже, цiлком справедливим вважаемо твердження О. Забужко про те, що „проблема укра1нського демошзму ще чекае на сво!х дослщниюв" [3, с. 62]. Сама ж письменниця також намагаеться долучитися до 11 розробки через дослiдження демошчного у творчостi Т. Шевченка, констатуючи, що у нiй глибоко закоршена укра!нська народна традицiя, яка виявляеться у зневазi до диявола [3, с. 62].
Отже, предметом аналiзу в запропонованш статтi став концепт „чорт", а матерiалом - поетична спадщина Т. Шевченка. Безперечно, що поет, який здшснив „укра1шзащю" християнського мiфу, стверджуючи сакральнiсть укра1нського св^у (Г. Грабович, О. Забужко), не м^ обминути у сво!х творах того, що було неодмшним атрибутом життя украшщв - вiри у рiзних демонiв: чортiв, вiдьом, русалок та шшу нечисту силу. Вщтак, усi цi демоноперсонажi активно представлеш у його поетичних текстах, характеризуючись у них вiдповiдним функцiональним навантаженням. Найбiльш значущим серед них е образ чорта, який в ушверсальнш картиш свiту Шевченка реалiзуеться в рiзних iпостасях та репрезентований розгалуженою пiдсистемою номiнацiй.
Основними номiнантами концепту „чорт" у Шевченкових творах е лексеми „чорт", „сатана", „диявол" („А пан просить сала, А чорт гсти просить" [4, с. 98]; „Ось послухай, Доводить до чого Сатана той душу нашу" [4, с. 62]). Щодо вербалiзатора „чорт", то вш, зазнавши певно! трансформаций есплшуеться у численних фраземах, як-от: „чортма", „чортзна-що", „начорта". Послуговуеться поет також лексемами „бiс", „враг", „лихий", „недобра", як теж часто функцюнують у складi фразем („А то верзе бiси зна що" [4, с. 175] або „А жточки ... лихий гх знае!" [4, с. 16]). Стосовно демононазв „враг (ворог)", „лихий" зауважимо, що це типовi приклади евфемютичних найменувань, уживання яких у творах письменника, як i в мiфопоетичнiй творчосп, пояснюеться тим, що чорта вголос не прийнято було називати, щоб не накликати. Евфемютичними номшащями вважають i займенники. У творчосп Т. Шевченка iмплiцитне вираження демоносили, асоцшовано! з чортом або й, ширше, - з нечистою силою загалом, за допомогою займенника „ти" засвщчуе приклад: „Прийми, Боже, мою душу, А ти -мое тто!Шубовсть в воду!.. Потд льодом Геть загуркотто " [5, с. 43]. У фраземах реалiзуються i демононазви „цур" („Та цур йому!" [5, с. 231]) та „пек"(„А пек тобi, забув, дурню, Що смерть за плечима" [4, с. 52]).
До Bep6ani3aTopiB концепту „чорт", що виявляються у позицiях вторинно! номшаци, належить демононазва ,,ipod" („Наталоньку! Дитя свое! 1род нечестивий!..Занапастив..." [5, с. 281]). Зауважимо, що вживання демонономена „ирод" на позначення чорта поширене в украшсьюй мiфологп: „Назва ирод у деяких гуцульських говiркaх мае значення „найстарший чорт, володар пекла" [6, с. 111]. Посилаючись на етимолопчш джерела, Н. Хобзей зауважуе, що ирод „чорт" -результат переосмислення iменi iудейського царя 1рода [6, с. 112]. Певною мiрою, особливо сво!м творенням, до вказано! назви тяжiе й така, як „1уда" („А я, мов проклятий Той 1уда, одринутий Iлюдьми iБогом, Тиняюся, ховаюся" [5, с. 60]).
У мовно-концептуальнш картиш св^у Шевченка привертають увагу також двокомпонентш номшаци таю, як: „ чорmiв син ", „ вражий син ", „ чортова сестра " („Здоров, чортiв сину!" [5, с. 70]) та шдивщуально-авторське найменування парафрастичного типу - „ чортова кишеня ".
Досить часто автор апелюе до назв „змт", „гад", яю в його творах символiзують насамперед нечестивих людей, що своею поведшкою нагадують сатану („Я докажу отим змiям, Я вирву гх несите жало!.." [5, с. 267]). 1нтерпретуючи лексеми „змт", „змiя", „гад", „гадина", що е назвами плазушв, як номени нечисто! сили, зважаемо на думку I. Опенка, який зауважував, що „з гадюки виростають чорти, i тому вона нечиста. За li забиття вщпускаеться шм тяжких грiхiв. Так само i легендарний змiй може сильно нашкодити людинi. Вогненний змш чи дракон, частий в народних вiрувaннях, i часто виступае як зла сила, як демон" [7, с. 78]. У позищях вторинно! номшаци реaлiзуються й таю вербaлiзaтори дослщжуваного концепту, як „аспид", „луципер" („О царю поганий. Царю проклятий, лукавий, Аспиде неситий!" [5, с. 188]; „На дтей свогх не глянув, Луципер проклятий!" [5, с. 279]).
До назв концепту, яю становлять периферда номшативного ряду, належать лексеми „поганець", „злодт", також репрезентоваш в аналопчнш позици („Та вилами пана I просадив, мов ту жабу. Застогнав поганець" [4, с. 229]). Щодо вербaлiзaторa „поганець", то спочатку поганами називали тих, хто не сповщував християнсько! вiри, а тримався старо!, язичницько!. Саме шд впливом християнства зaкрiпилися за прикметником поганий значення „злий", „лихий". Лексема „злодт" певною мiрою корелюе з „враг". В. Жайворонок подiбний зв'язок пояснюе так: „Старослов'янське враг означало „чорт, диявол" (з праслов'янського лиходШ); згодом значення перейшло на злих (лихих) людей (тобто лиходив, звщси ж i переосмислене злодт)" [8, с. 113]. Передуем для номiнувaння рiзних лиходi!в, що асощюються своею поведiнкою iз сатаною, i використовуе Т. Шевченко згaдaнi демононазви.
Важливо наголосити, що саме етимонами бшьшосп iз номiнaнтiв концепту „чорт" значною мiрою мотивуеться i його семантика. Так, „ чорт " - це насамперед „той, що ае ворожнечу i якого треба остер^атися" („Нема... Усе покинув. Чорт нарадив" [4, с. 70]); „диявол" - „той, що збивае з розуму" („Як навчив диявол проклятий" [4, с. 62]); „враг" - „той, вщ якого все зло" („Да не скаже хитрий враг: Я його подужав" [5, с. 258]).
Таким чином, семантику дослщжуваного концепту визначають насамперед таю концептуальш смисли: „той, що втшюе зло" („ Чи сатана лихо когв?" [4, с. 59]); „той, що тдбурюе до зла" („ Слухай, сину, як навчае Сатана проклятий " [4, с. 64]); „той, що уособлюе таю ознаки, як лють, злорадство та под." („Доки буде ворог лютий На мене дивитись I смгятись!.." [5, с. 258]). З шшого - у семантичнш структур! реал1зуються також т компоненти, що зумовлеш авторським свггобаченням, на зразок: „той, що пов'язаний ¡з панами" („ Чи то не гуси, то пани... Агу! Гиля! До сатани. До чорта в гостИ" [4, с. 99]).
У певних контекстах експлшуеться по деюлька шдивщуальних смисл1в. Так, у „Москалевш кринищ" демононазва „сатана" ¡менуе I „того, що уособлюе небезпеку, якого треба остер1гатися", { „того, що е бридким та потворним": „Ось послухай, Доводить до чогоСатана той душу нашу...То так 7 воп 'еться Пазорями в саме серце" [4, с. 62].
Проте значно часпше лексеми-вербал1затори концепту „чорт" реал1зуються у позици об'екта зютавлення. Так, до демоносили за концептуальною ознакою ,/п, що чинять зло" упод1бнюються пани, ченщ, кардинали, нав1ть сам цар чи папа. Виражаеться цей смисл як експлщитно („О царю поганий... Аспиде неситий!.. I ми скован/ з тобою, Людогде, зм1ю!" [5, с. 188-189]), так 1 ¡мплщитно („Вс пузат1 до одного В землю провалились!.. Тыьки застогнало, П1шли в землю" [5, с. 190]). Досить часто з демоносилою асощюються й нечестив1 люди, яю вражають сво!ми гр1хами („То розкажи, сину, Що ти бачив диявола Свогми очима" [4, с. 58]). Зокрема, пан-спокусник за щею ознакою упод1бнюеться до „луципера", „грода" („Прив1тав мене, луципер, Благословив д1ток, Та й забрав гх у поког... Наталоньку! Дитя свое! 1род нечестивий!.. Занапастив..." [5, с. 281]) чи „змИ" („Дивися, чорная зм1я По стгу л1зе... Утечу" [4, с. 100]), а москаль зютавляеться з „гадиною" („Якби знала, до сх1д сонця Була б утопила... Здалась тод1 б ти гадим, Тепер -москалев1..." [5, с. 33]).
У поетичних текстах, як зазначае В. Шевчук, Т. Шевченко „розкривае силу диявола, який породив в УкраНш пашв, цар1в", „род проклятий", „злозачатий", „лукавий", „б^снуватий", „скажений" 1 под., що „людей незлобних, праведних дгтей, жере " та виражае упевненють, що Боже начало переможе, як перем1г Авель Ка!на (алегоричш мотиви з „Москалево! кринищ"), { з'явиться видиво Киева святого як Божого града (алегоричний образ ¡з „Варнака"), 1 все погане „межи людьми во притчу стане" („Подражаше 1езекилю") [9, с. 257].
Загалом, реал1зуючись у позици об'екта зютавлення, концепт „чорт" пом1тно розширюе свою семантику за допомогою таких компонента, як: „той, що проклятий { Богом, { людьми та приречений на самотнють" („ Всюди люди, а я один Диявол проклятий!.. одринутий I людьми 7 Богом, Тиняюся, ховаюся" [4, с. 60]); „той, що е надм1рно гордовитим, зневажае шших" („На дгтей свогх не глянув, Луципер проклятий!" [5, с. 279]); „той, що у сво!й звиродншосп нагадуе 1уду, 1рода" („Та шукаю пана, Того грода, що знаеш?.. Дитя свое! Занапастив..." [5, с. 278]); „той, що приречений на загибель, але шукае прощения у Бога" („I пропадаю, Мов той Iуда! Помолись За мене Богу, м1й ти сину" [4, с. 65]); „той, убити якого святе дшо" („ Убий гадюку, покусае! Убий, 7 Бог не покарае!" [4, с. 23]) та ш.
Зпдно з мiфологiчним св^оглядом, бю мiг перекидатися на пса, кота, вовка та ш. Такi перевтшення, подекуди вiдображенi у Шевченкових текстах, актуатзують семантичний компонент „той, що виявляе здатнiсть до метаморфоз": „Кицю, кицю, Не йде прокляте бюеня!" [5, с. 278]. На думку О. Забужко, демошчне походження „кошеняти" у поемi „Вiдьма" „цiлком недвозначне, i невипадково воно привиджуеться саме Луки - „вщьмГ' в ортодоксально-християнському значеннi слова, тобто жiнцi, що здобувае здатшсть контактувати з нечистою силою, вступивши в сексуальний зв'язок iз дияволом - у даному разi його роль бере на себе пан-спокусник" [3, с. 86].
Здебшьшого у шдтексп об'ективуеться такий важливий компонент концептуально! семантики, як „той, що е супротивником Бога". На вщмшу вщ сатани, Бог - всемогутнш i вiчний, а ди сатани зазвичай обмеженi Всевишшм. Тому досить часто спокушенi сатаною геро! Шевченкових творiв звертаються за допомогою до Бога, в молшта шукають порятунок вiд нечистих поми^в, як це робить, примiром, молода генеральша, яка надiеться, що „молитва, може, прожене Диявола" [4, с. 203]. Здебшьшого Бог перемагае, як у поемi „Варнак", де розбшник, якому шлях цей ,,чорт нарадив", врешт повертаеться до Бога, йде „суда його праведного" та „суда людського просити" [4, с. 71]. Часто Господь жорстоко карае тих, хто шддався спокуш, як, наприклад, Микиту з „Титарiвни", пустивши його за диявольський вчинок „сатаною-чоловiком по свтуходить" [4, с. 87]. Проте у Шевченка вщнаходимо також контексти, в яких Бог залишаеться незворушним: „ У Кигв гздила, молилась, Аж у Почаевi була. Не помогла Святая сила... Везла Назад гадюку в серц люту" [4, с. 203]. Таю приклади, з одного боку, засвщчують силу сатани на земт, з шшого - тдтверджують його несприйняття та бажання боротися з ним.
1мплщитно через шдтекст виражаеться i такий семантичний компонент, як „той, що локалiзуеться у нечистих мюцях (шд землею)". Так, ус гнобител^ що сшввщносяться з нечистою силою, „тшли в землю" - локус чорта, „тшьки застогнало" - типовi звуки для чор^в, яю не користуються людською мовою, замють того стогнуть, з^хають, зойкають, регочуть тощо.
Хоча фразеосполуки прямого вiдношення до концепту не мають, проте висока частотшсть !х лiнгвальних об'ективацiй у Шевченкових поетичних текстах привертае до них увагу. Насамперед це стосуеться фразем зi словами „цур" та „пек". На думку I. Опенка, Цур - це домовий бог, що оберк-ав родину, добро тощо, тому й кажуть: „Хоч лайся, та тшьки не цурайся!". Ним може бути й обоготворений предок, покликаний охороняти домашне вогнище, родове майно, локусом якого часто е шч, пор^ та под. [7, с. 125]. Частина дослщниюв наполягае на диференщаци згаданих бопв. Зокрема, Н. Слухай, характеризуючи домовика як одного iз „старших демошв", хтошчного покровителя домiвки, розмежовуе Щура (пор. пращур), Пека (пор. тч, спекатися, пекло) i Цура (пор. цур йому, вщцуратися) та звертае увагу на амбiвалентнiсть цього образу [2, с. 66]. Аналопчну думку щодо аксюлопчно! амбiвалентностi Цура висловлюють й iншi науковцi. Так, В. Жайворонок зауважуе, що „численнi народнi вислови зi словом цур позначено енантiосемiею, тобто як позитивним значенням слова (вщгомш бога-захисника), так
1 значениям негативним (вщгомш бога-бщи)" [8, с. 632]. У поетичнш картиш св1ту Т. Шевченка експлшуються передуем фраземи з1 словами „ цур" (бшьшою м1рою) та „пек" (меншою м1рою), яю, виражаючи застереження вщ когось, чогось, подекуди набувають пом1тного сощального звучания: „Та цур гм, тим царям поганим!" [4, с. 231]. Особливо показовим у плат реал1зацп аксюлопчно! природи вказано! фраземи е приклад: „Шукаю Бога, а нахожу Таке, що цур йому й казать" [4, с. 150]. Наведет рядки ¡мплшують думку про Всесвгг, що поеднуе у соб1 супротилежш начала добра \ зла - Боже та диявольське.
Бшьшють ¡з розглянутих концептуальних смисл1в засвщчуе виразну негативну конотованють дослщжуваного концепту, пов'язану з дом1нуванням в його структур1 таких концептуальних ознак, як: „шдступний", „хитрий", „злий", „проклятий" та под. Водночас виявлено 1 таю смисли, що тдтверджують певну амб1валентшсть анатзованого концепту в Шевченкових текстах.Зокрема, у позицп об'екта зютавлення експлшуеться концептуальний фрагмент ,/п, що своею несамовитютю, можливо, й злютю нагадують чорт1в". Вш реатзуеться у поем1 „Гайдамаки" при зображенш борщв за визволення народу: ,,Цу-цу, скажет! Схамемться! Бач, розходилися! От чорти!" - Кричить отаман" [5, с. 83].
Под1бне простежуемо 1 в характеролопчних номшащях праведника великого -Яна Гуса: „Погас вогонь, дунув втер I попы розв1яв, I бачили на т1ар1 Червоного змгя" [5, с. 206]. Тут, кр1м негативно марковано!, проглядае ще й архетипна семантика зм1я, який символ1зував спочатку мудрють, зцшення, а в схщнш символщ - безсмертя, енерпю життя.Важливо наголосити, що вербал1затор „змШ (гад, гадина)", який об'ективуе креатиш сили Всесвггу, належить до продуктивних найменувань у м1фопоетичнш картиш св1ту Т. Шевченка. У поем1 „Титар1вна" 1з „гадиною" зютавляеться байстрюк („А з калини, мов гадина, Байстрюк виглядае!" [(2) 86]). Швидше за все, тут це аналог зм1я-спокусника на стовбур1 св1тового дерева.
Як зауважуе I. Бетко, тд злом можуть також „розум1тися т темш сили, що живуть у людсьюй душ1 { володдать нею" [1, с. 123]. Шевченко ¡з психолопчною в1ропдшстю вщтворюе феномен страху перед прихованими небезпеками душ1: „Щоб та печаль Не перлася В самотню душу. Лютий злодт Впираеться-таки, та й год{" [4, с. 90].
Пом1тно корелюе з концептом „чорт" та впливае на реатзащю його семантики { алегоричний образ ворон ¡з мютерп „Великий льох", тих птах1в, яю „з глибоко! давнини стали лиховюними" [7, с. 75]. Символ1чний зв'язок ворон ¡з чортом виявляеться здебшьшого 1мплщитно. Вони влаштували на земл1 таке свято, „аж пекло злякалось". Об'ективащю концепту „чорт" у мютерп засвщчують передуем чисельш фраземи на зразок: „чортма" („Чортма хисту!" [5, с. 226]); „на чорта" („Такна чорта ж 1х на горах ставить?" [5, с. 230]); „чортзна-що" („ Чортзна-що провадить!" [5, с. 231]), а також „ враг гх знае", „лихий гх знае", „ цур йому " та ш.
1з сатаною, його д1ями асощюються р1зш лиха, хвороби, шш1 негаразди. Показовою у цьому плаш е поез1я „Чума", в яюй персошфшований образ чуми теж певною м1рою корелюе з чортом: „ Чума з лопатою ходила, Та гробовища рила, рила, Та трупом, трупом начиняла I со Святими не ствала" [4, с. 147]. Тут наявш
маркери меж рiзних полювтв: медiатор-локатив („кропива", якою все „поросло"), медiатор-хронос („свята недшенька", про яку „забули"), медiатор-атрибутив („лопата", якою чума „мете, як помелом"), медiатори-агентиви („воли", „кот", що „ревуть голодт") та ш. Проте в поетових описах домiнують не елементи мiфопоетично! свщомосп, а жорстокiсть реального буття: „запалили село,.. Згоршо, зотлшо, Потл втромрозмахало, I^ду не стало" [4, с. 148].
Аналiз концепту-образу „чорт" у поетичнш картиш свiту Т. Шевченка засвщчуе його семантико-когнiтивну багатограннiсть, яка виявляеться не лише через окреслеш концептуальш смисли, а й через рiзнi диференцiйнi ознаки, що характеризують хтошчних персонажiв. Зокрема, йдеться про таю !х атрибути, що вiдповiдно експлшуються в шевченкiвських текстах, як: „проклятий", „неситий", „лютий", „злий", „хитрий" та под. („Да не скаже хитрий враг: Я його подужав" [5, с. 258]), у тому чи^ й зовшшш - „сатана з пазорями". У цьому плат увагу привертае акцентащя вщповщно! кольорово! гами на зразок: „ чорная змiя", „ червоний змт " та вказiвка на здатшсть демоносили з'являтися й пропадати.
У зображенш демоноперсонажiв в аналiзованих текстах певною мiрою виявляеться космоцентричнiсть засобiв сакрально! мови, здатно! об'ективувати мiфосвiт сну (простежуеться насамперед в однойменнш поемi Т. Шевченка); спостерiгаються спещальш маркери меж полiсвiтiв, як „пекло"; вщтворюються елементи мiфологiчних метаморфоз, зокрема, перевтшення „ бiсеняти " в „ кошеня " та iн.
Встановлено, що концепт „чорт" у дослщжуванш поетичнiй концептосферi е аксюлопчно амбiвалентним. Проте здебiльшого вiн реалiзуеться як негативно маркований. У Шевченкових текстах негативну конотованiсть дослiджуваного концепту шдтримують рiзнi лiнгвостилiстичнi засоби: численш епiтети, як-от: „неситий", „проклятий", „лютий", „хитрий"; персошфшаци: „сатана лихо когв", „диявол навчае"; порiвняння: „гадюкою зашитли", „звiрем заревти", „як гадина"; тавтологп: „А то лихо розказувать, Нехай його лихий вiзьме!" [5, с. 37] тощо.
Певш зрушення в референцшнш вщнесеносп слiв, що сполучаються, засвщчуе апозитивна синтагма „сатана-чоловж". Зауважимо, що подiбне людське втшення зла iмплiкуе багато шевченкiвських текспв. Указана сполука, вжита у поемi „Титарiвна", безпосередньо об'ективуе вiдповiдний концептуальний смисл, позначаючи людину, грiх яко! досягае кульмiнацi!: батько вкидае у криницю власну дитину, перекладаючи ^х на титарiвну, яку судять i закопують живою з мертвою дитиною. Вчинок гршника-нелюда можна мотивувати тим, що сам вш був байстрюком. Микита стае шячем зла, адже в ньому тече диявольська панська кров, яка й робить його сатаною-чоловшом. Так штерпретуе цей образ В. Шевчук [9, с. 117]. Додамо лише, що саме апозитивна конструкщя, у яюй акцентована негативнооцшна конотативна семантика дослщжуваного концепту, формуе вщповщне емоцiйне тло сприйняття зображуваних подiй: „Покарав Його Господь за грiх великий Не смертт - вт буде жить, I сатаною-чоловжом Вт буде по свту ходить I вас, дiвчаточка, дурить Вовiки" [4, с. 87]. Наведений контекст засвщчуе певну алегоризащю образу сатани-чоловша, експлшуючи таку важливу
концептуальну ознаку, як ,^чшсть зла", що зумовлюе необхiднiсть постiйно боротися з ним.
Анатз концепту-образу „чорт" у поетичних текстах Шевченка, здшснений на основi когнiтивного моделювання, виявляе семантичну багатограннiсть дослщжувано! структури, 11 амбiвалентнiсть при виразному домiнуваннi негативних конотацш, Смислове наповнення вказано! концептуально! величини, сшввщносно! з концептом „Бог", засвщчуе нерозривну еднiсть у Всесвт супротилежних начал добра i зла, Божого i сатанинського, якi широко репрезентоваш в унiверсальнiй картинi св^у Т. Шевченка.
Список лiтератури
1. Бетко I. Украшська релтйно-фшософська поез1я. Етапи розвитку. - Katowice: WydawnictwoUniwersytetu Sl^skiego, 2003. - 240 с.
2. Слухай Н.В. Етноконцепти та ¡шфолопя схщних слов'ян в аспект лшгвокультурологн. - К.: Кшвський ушверситет, 2005. - 167 с.
3. Забужко О. С. Шевченюв м1ф Укра'ши. Спроба фшософського анал1зу. - К.: Абрис, 1997. - 144с.
4. Шевченко Т. Повне з1бр. тв.: У 12 томах. - К.: Наукова думка, 1989. -Т. 2. Поез1я. - 590 с.
5. Шевченко Т. Повне з1бр. тв.: У 12 томах. - К.: Наукова думка, 1989. - Т. 1. Поез1я. - 527 с.
6. Хобзей Н. Гуцульська м1фолопя: етнолшгвютичний словник. - Льв1в, 2002. - 216с.
7. 1ларюн, митрополит. Дохристиянсью в1рування украшського народу: 1сторико-рел1гшна
монограф1я. - К.: АТ „Обереги", 1991. - 424с.
8. Жайворонок В. Знаки укра'шсько! етнокультури: Словник-довщник. - К.: Дов1ра, 2006. - 703 с.
9. Шевчук В. «Personaeverbum» (Слово шостасне). - К.: ЛТД „Тв1м штер", 2001. - 261 с.
Вильчинская Т.П.Концептуализация зла в поэтическом творчестве Т.Шевченко /Т.П.Вильчинская// Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. Серия: Филология. Социальные коммуникации. - 2011. - Т. 24 (63), №1 Ч.2. - С. 5360
Статья посвящена исследованию концепта „черт" в поэтическом наследии Т. Шевченко. Установлена специфика объективации этой концептуальной единицы в универсальной картине мира писателя (номинации, семантика, коннотации).
Ключевые слова: концепт, картина мира, номинация, фразема, этнокультура.
Vil'chinskaya T.P. Conceptualization of evil in the T. Shevchenko's poetic heritage / T.P. Vil'chinskaya// Scientific Notes of Taurida National V.I.Vernadsky University. - Series: Phylology. Socialcommunications.- 2011. - V.24 (63), №1 P.2. - P. 53-60
The article is devoted to analyze the concept "devil" in the T. Shevchenko's poetic heritage. The specific character of this concept objectification in universal writer's picture of the world is determined. (nomination, semantics, connotation).
Key words: concept, picture of the world, phraseologism (idiom), ethnic culture.
Стаття надШшла до редакци 18 грудня 2010 року
