CC BY
32
Пол^олопчний контекст пол^ично'1 ментальносп украшства представля-ють роботи В. Бебика «Наша пол^ична культура» (часопис «Пол^олопчш читання». - 1992. - № 1), «Психология украшського демократизму» (Украша молода. - 1992. - № 12, 13), С. Тарана «Довгий ранок укршнсько! державнос-тЬ> (Розбудова держави. - 1992. - № 1), О. Рудакевича «Ментальшсть i поль тична культура украшсько'1 нацп», «Полiтична культура Украши: руйнащя та шляхи вщродження» (статтi у часопису «Розбудова держави». - 1995. - № 10, 11), Н. Хам^ова «Украшська ментальшсть: поспмперське та постшдустрь альне буття» (Розбудова держави. - 1995. - № 10), В. Кизими «"Незалежнють вщ" чи "незалежнiсть для"» ^че. - 1993. - № 9), В. Касьяна «Про деяю риси украшського характеру» (Розбудова держави. - 1996. - № 6) та ш.
О. I. Романюк, доктор пол^ичних наук, професор
КОНЦЕПЦ1Я ПОЛ1ТИЧНО1 КУЛЬТУРИ В КОНТЕКСТ ДЕМОКРАТИЧНИХ ТРАНЗИТ1В
Хоча термш «полiтична культура» ввiв у науковий обiг нiмецький фшософ Йоганн Готфрiд Гердер у свош працi 1784 р. «1де! до фшософп ютори людства» [1, с. 339, 368], проте тривалий час вш не мав чггкого концептуального осмис-лення. Мислителi, котрi використовували цей термш, вкладали в нього рiзний змют. Концептуальне обгрунтування цього поняття було здiйснене тiльки на рубеж 1950-1960-х рр. на бiхевiоральному етапi розвитку американсько! по-л^ологл [2], що було зумовлене неспроможшстю теорп деколошзацп визна-чити споаб демократизацп постколонiальних краш.
Теорiя деколошзацп виникла внаслiдок кризи св^ово'1 колошально'1 сис-теми, що почалася тсля Першо'1 св^ово'1 вiйни. В умовах кризи серед про-гресивних iнтелектуалiв та полiтикiв захiдних демократiй посилилося розу-мiння того, що рано чи тзно колонiальнi та залежш народи виборють свою незалежнiсть. Проте 1'х непокошо питання, яким шляхом розвиватимуться колишнi колонiальнi краши тсля здобуття ними незалежностi. Оскiльки на колошальш та залежнi краши припадала майже третина територп та населен-ня земно'1 кулi (у 1938 р. колонн та залежш краши займали 29,6% територп планети, на якш мешкало 30,7% п населення [3]), то у випадку встановлення в постколошальних крашах антидемократичних режимiв це створювало ре-альну загрозу юнуванню захщно'1 цившзацп. Тривогу посилювало те, що тоталiтарнi режими комушстичного Радянського Союзу та нацистсько'1 Нь меччини намагалися використати нацiонально-визвольнi рухи для посилення
свого впливу в свт та послаблення захщних демократш у майбутнш вiйнi за свiтове панування. Розмiрковуючи над тим, яким чином запоб^и тотал^а-ризаци свiту, захщш iнтелектуали дiйшли висновку, що метрополп (якi мали внутрiшнiй демократичний устрш) перш нiж надати сво'м колошям незалеж-нiсть мають iнсталювати там демократичш iнститути i норми.
Спробу реалiзащi експорту демократа почала здшснювати пiсля Друго'1 св^ово!' вiйни Велика Бриташя, яка перед тим як надати сво'м колонiям не-залежшсть сприяла розробцi для них конституцш, що запроваджували вiльнi вибори, парламентське правлшня, розподiл влади, багатопартiйну систему. Проте в переважнш бiльшостi постколошальних краш експортована демокра-тiя усталитися не змогла. Серед постколошальних краш без серйозних сходiв з демократичного шляху тсля одержання державно'1' незалежносп розвива-лися тiльки 1зрашь та Iндiя. В iнших кранах невдовзi були встановленi вш-ськовi диктатури або однопартiйнi системи (за радянським зразком), або по-лiтичнi системи виродилися у псевдодемократ^ з фасадною багатопартш-нiстю та невiльними й неконкурентними виборами [4, с. 19-21].
Невдача з експортом демократа суттево вплинула на розвиток теорп по-л^ично!' системи. Роздуми стосовно причин невдачi привели науковцiв до висновку, що пол^ичну систему утворюють не тшьки iнститути та норми, але й культура. Уперше таку думку висловив американський пол^олог Гебрiел Алмонд у свош статтi 1956 р. «Порiвняльш полiтичнi системи». Трактуючи пол^ичну культуру як певну «структуру орiентацiй до пол^ично!' дп», в яку вбудована кожна пол^ична система, Алмонд наголосив на двох аспектах цього феномену. По перше, пол^ична культура «не зб^аеться з даною поль тичною системою суспшьства», оскшьки «зразки орiентацiй в полiтицi можуть виходити i зазвичай виходять за межi полiтичних систем». При цьому вш виходив з усталеного в попереднш перiод уявлення про полiтичну систему як певний комплекс пол^ичних шститу^в та норм. По-друге, «полiтична культура не е тим самим, що й загальна культура, хоча вони пов'язаш мiж собою». Пол^ична культура, включаючи в себе стандарти i цiнностi загально'1 культу-ри суспшьства, разом з тим мае властивють адаптувати 1х до «зовшшшх си-туацш» на rрунтi тзнання та осмислення ново'1 пол^ично!' реальносп, що народжуе 11 автономiю [5, р. 396].
Таким чином, пол^ичну культуру було репрезентовано як спшьне поле функщонування двох субсистем сустльно! системи: пол^ично!' та культурно!', що унаочнюеться в стереотипах поведiнки учасниюв полiтичного процесу. Як частина загальнох культури суспiльства полiтична культура включае в себе лише т культурш елементи (уявлення, переконання, традицп), що задiянi в полiтичному процесi. Як важливий компонент пол^ично!' системи пол^ич-
на культура характеризуе сощально-психолопчш чинники пол^ично! реальность Ця подвшна сутшсть i народжуе автономiю пол^ично! культури.
Пол^ична культура виконуе в суспiльнiй системi дуже важливу комушка-тивну функщю, бо через не! культура суспшьства впливае на характер поль тичних вщносин, зумовлюючи стабiльнiсть або нестабшьшсть полiтичних iнститутiв та норм. Водночас змши в полiтичнiй системi здатш справляти суттевий вплив на культуру, зумовлюючи перетворення уявлень i переконань, виникнення нових установок i орiентацiй, народження нових традицiй.
Концепцiя пол^ично! культури вiдiграе велику роль у осмисленш про-цесу демократизацп сучасних краш, у зв'язку з чим слщ наголосити на двох важливих аспектах вщносин мiж полiтичною культурою та транзитивними процесами.
По-перше, успiшний перехщ до демократа неможливий без урахування в дiяльностi полiтичних сил особливостей пол^ично! культури суспiльства. Подiбно до того, як загальна культура е найконсерватившшою сферою сус-пiльних вщносин, пол^ична культура являе собою найконсерватившший елемент пол^ично! системи. Г! не можна швидко змiнити через ухвалення декретсв, постанов, законiв. Вона змшюеться повiльно у мiру змiни свщомос-тi та, вiдповiдно, поведiнки учасниюв полiтичного процесу. Унаслiдок цього транзитивш суспiльствi не можуть без шкоди для процесу демократизацп миттево впроваджувати всi стандарти демократичного врядування, що при-таманнi сталим лiберальним демокра^ям. Сталi демократа йшли до цих стандарт десятки рокiв, а деко^ й кiлька столiть. Упровадження демокра-тичних стандартiв мае вiдбуватися з урахуванням того, як тi чи iншi з них будуть сприйматися бшьшютю населення, чи не створить це критичну масу незадоволених демократичним правлшням громадян, що унеможливить по-дальший розвиток демократичного процесу.
По-друге, формування сощально-пол^ичного пiдrрунтя для усталення демократа вимагае цiлеспрямованого впливу з боку пол^ично! влади на розвиток суспшьно!, передусiм пол^ично!, культури. У транзитолопчнш пара-дигмi, основи яко! заклав Данкварт Растов [6] i яка одержала всебiчний розвиток у фундаментальны працi Гшл'ермо О'Доннелла i Фiлiпа Шмiттера [7], переходи до демократа були репрезентоваш як процес послщовно! шститу-цiоналiзацii полiтичних змiн, що у своему розвитку проходять три послщов-них етапи: лiбералiзацiю, демократизацiю та соцiалiзацiю. Семюел Гантiнгтон вважае, що змют останнього становить «iнституцiоналiзацiя демократично! пол^ично! поведшки» [8, с. 285], бо на ньому на грунт опанування нових норм та цшностей, поступового вростання в нову систему вщносин вщбува-еться змiна пол^ично! культури ел^и, а потiм i усього суспшьства. Цю змшу
визначають два чинники: 1) сам хщ демократичного процесу (чим устшшше демократичний уряд вирiшуватиме назрш проблеми суспiльного розвитку, чим бшьше зискiв вiд нового типу пол^ичних вiдносин одержуватимуть пе-ресiчнi громадяни, тим швидше будуть змiнюватися 1'х полiтичнi установки та орieнтацii); 2) органiзацiя спецiального навчання з метою прищеплення громадянам демократичних цiнностей та iдеалiв.
Про роль останнього чинника в процес демократизацп суспiльства яскра-во свiдчить досвiд Захщно! Имеччини, де пiсля загибелi нацистського режиму в межах пол^ики денацифшацп була розроблена спецiальна програма з демократизацп суспшьно! свiдомостi та у 1952 р. створено Федеральне вь домство з пол^ично! освiти. Дшчи в тiснiй спiвпрацi з пол^ичними партiями, просвiтницькими органiзацiями та приватними фондами, це вщомство, на-магаючись запобiгти поширенню екстремiстських тенденцiй, оргашзувало дослiдження суспiльних настро'в. Було докоршно переглянуто всi навчальнi програми й поабники з соцiальних наук. З метою формування демократично!' культури ново!' генерацп громадян у класичних гiмназiях був введений на-вчальний курс пол^ологл. Викладачi, погляди яких суперечили демократич-нiм орieнтацiям суспiльного розвитку, були звшьнеш в процесi денацифшацп та наступно! боротьби з радикальними елементами. Вщбувся масовий друк л^ератури, що пропагувала демократичнi цiнностi. На радю та телебаченнi засновувалися спещальш програми з пол^ично! освiти [9]. Завдяки вжитим владою ФРН заходам протягом порiвняно стислого часу вщбулися суттeвi змiни пол^ично! свiдомостi населення краши. Якщо на початку 1950-х рр. бшьше третини захщних шмщв заявляли, що пiдтримали би спробу ново! нацистсько! партп захопити владу або поставилися до не! байдуже, а в 1953 р. тшьки 50% захщношмецького суспшьства вважало демократ^ найкращою формою врядування для Имеччини, то на 1972 р. кшьюсть прихильникiв демократп збiльшилася до 90% [8, с. 284].
ЛИТЕРАТУРА
1. Гердер И. Г. Идеи к философии истории человечества : пер. с нем. / И. Г. Гердер. -М. : Наука, 1997. - 703 с.
2. Романюк О. I. Б1хевюрал1зм / О. I. Романюк // Пол1толопчний енциклопедичний словник / уклад.: [Л. М. Герасша, В. Л. Погр1бна, I. О. Полщук та ш.] ; за ред. М. П. Требша. - Х. : Право, 2015. - С. 68-69.
3. Брутенц К. Н. Колонии и колониальная политика / К. Н. Брутенц // Большая Советская Энциклопедия. - 3-е изд. Т. 12 / гл. ред. А. М. Прохоров. - М. : Сов. Энцикл., 1973. - С. 447-451.
4. Романюк О. I. Вщ тотал^аризму до демократа та нащонально! державносп: системний анатз посткомунютичних трансформацiй : монографiя / О. I. Романюк. - Х. : ХДАК, 2011. - 376 с.
5. Almond G. Comparative Political Systems / G. Almond // Journal of Politics. - 1956. -Vol. 13, No. 3. - P. 391-409.
6. Rustow D. A. Transition to Democracy - Toward a Dynamic Model / D. A. Rustow // Comparative Politics. - 1970. - Vol. 2, No. 3. - P. 337-363.
7. O'Donnell G. Transitions from Authoritarian Rule: Tentative Conclusions about Uncertain Democracies / G. O'Donnell, P. C. Schmitter. - Baltimore (MD), L. : Johns Hopkins University Press, 1986. - xii, 81 p.
8. Хантингтон С. Третья волна. Демократизация в конце ХХ века : пер. с англ. / С. Хантингтон. - М. : РОССПЭН, 2003. - 386 с.
9. Смирнов Д. А. Опыт демократического воспитания в странах Европы (на примере политического образования в ФРГ) [Електронний ресурс] / Д. А. Смирнов. -Режим доступу: http://rusgermhist.narod.ru/RusRaboti/RusSmirnov/ Smirnovreportrus-2-01.htm.
М. П. Требт, доктор фшософських наук, професор
ДЕФОРМАЦ1Я ПРАВОСВ1ДОМОСТ1: СУТН1СТЬ ТА ФОРМИ ПРОЯВУ
Украша йде шляхом розбудови демократично!', правово", сощально! держави. Зайвим е констатувати, що утвердження верховенства права з його передумовою рiвностi вах громадян перед законом, справжньо! незалежнос-т судово! гшки влади, ефективносп шститупв правопорядку та судочинства у вщстоюванш прав i свобод громадян, а також проблеми забезпечення справедливости вщносно вах громадян е найактуальшшими у процес реформу-вання пол^ично! i правово! системи Украши тсля Революцп Пдносп.
Непослщовтсть та брак вагомих аргумешив д^чо! влади у впровадженш пол^ики верховенства права е ниш одшею з вщчутних перешкод шституцю-налiзацiï демократичних суспшьних iдеалiв у кра!'ш, проведення реформ, ефективно! боротьби з корупшею. Говорячи про правову культуру громадян украшського суспiльства, слщ констатувати той факт, що ïï рiвень бажае кра-щого i перебувае ще у стадп формування зачатюв демократично'', правово'' культури [1]. Констаташя спрямованостi на розбудову демократичного суспшьства, правовоï держави, формування громадянського суспшьства ще не е гарантиею становлення основ проголошених цшей. Коли ж ми говоримо про правову культуру демократичного суспшьства, то йдеться перш за все про
