CC BY
1успевает адаптироваться к растущему количеству заимствованной лексики.
Список литературы
1. Аристова, В. М. Англо-русские языковые контакты (англицизмы в русском языке) / В. М. Аристова. - Л.: Изд-во ЛГУ, 1978. - 152 с.
2. Большой иллюстрированный словарь иностранных слов. - М.: Восток-Запад, 2009. - 958 с.
3. Бондарец, О. Э. Иноязычные заимствования в речи и языке: лингвосоциологический аспект / О. Э. Бондарец. - Таганрог: Изд-во Таганрог. гос. пед. инс-та, 2008. - 144 с.
4. Григорян, А. Е. Культура речи. Америка-нобесие уходит? // Русская речь. - 2005. - №1. - С. 62-68.
5. Дьяков, А. И. Графическая ассимиляция англицизмов в русском языке // Теория языка и межкультурная коммуникация. - 2012. - №2(12). -С. 14-24.
6. Дьяков, А. И. Деривационная интеграция англицизмов в русском языке конца ХХ века в
функциональном аспекте: дис. ...канд. филол. наук / А. И. Дьяков. - Новосибирск: 2001. - 291 с.
7. Дьяков, А. И. Словарь англицизмов. Режим доступа: http://anglicismdictionary.dishman.ru/Slovar (дата обращения 31.05.2016)
8. Бизнес-журнал. № 1 (226). - 2015. - 84 с.
9. Крысин, Л. П. Русское слово, свое и чужое: Исследования по современному русскому языку и социолингвистике / Л. П. Крысин. - М.: Языки славянской культуры, 2004. - 888 с.
10. Самотик, Л. Г. Лексика современного русского языка / Л. Г. Самотик. - М.: Изд. «Флинта», 2012. - 510 с.
11. Щерба, Л. В. О понятии смешения языков. Стенограмма доклада. - Режим доступа: http ://www. ruthenia. ru/apr/textes/sherba/sherba8.htm (дата обращения: 02.12.2016).
12. Haugen, E. The Analysis of Linguistic Borrowing / Е. Haugen // Language. - 1950. - № 26. - p. 210-231.
Мойсей А.А.
доктор iсторичних наук, професор, завгдувач кафедри сустльних наук та укра'шознавства Вищого державного навчального закладу Украши «Буковинський державний медичний утверситет»
Скакун 1.О.
кандидат фшософських наук, доцент кафедри сустльних наук та укра'шознавства Вищого державного навчального закладу Украши «Буковинський державний медичний унiверситет»
КОНЦЕПЦ1Я АНТРОПОЦЕНТРИЗМУ В СУЧАСНИХ КОСМОЛОГ1ЧНИХ ПАРАДИГМАХ CONCEPTION OF ANTHROPOCENTRISM IN THE CURRENT COSMOLOGICAL PARADIGMS
Moysey A.
Doctor of Historical Sciences, Chief of the Social Sciences and Ukrainian Studies in High Educational Establishment of Ukraine «Bukovinian State Medical University»
Skakun I.
PhD in philosophy, associate of professor of the Social Sciences and Ukrainian Studies in High Educational Establishment of Ukraine «Bukovinian State Medical University»
АНОТАЦ1Я
У статп розглядаеться космолопчш аспекти фшософсько-антрополопчного дискурсу в сучаснш гу-мангтарно-науковш парадигмг Утверджуються новгтт науково-фшософсьш тлумачення ролi та мюця лю-дини у Всесвт. Аналiзуеться взаемозв'язок наукових, релшйних та етичних людиновимiрних концепцш в науковш картиш свиу. Вщзначаеться розвиток науково-фшософських щей, яш своерщно тлумачать ан-трополопчний складник.
ABSTRACT
In the article deals with the cosmological and anthropological aspects of philosophical discourse in modern humanitarian and scientific paradigm. Nowadays there are creating new scientific and philosophical interpretation of the role and place of human in the Universe. In our research we analyze the relationship of scientific, religious and ethical concepts human dimension in the scientific world picture. There is the development of scientific and philosophical ideas that originally interpreted an anthropological component.
Ключовi слова: фшософ1я, антрополопя, космоцентризм, антропоцентризм, антропний принцип, на-укова картина свиу, парадигма.
Keywords: philosophy, anthropology, cosmocentrism, anthropocentrism, anthropic principle, the scientific world paradigm.
Постановка проблеми. Новгтш тенденцп роз-витку науки, пов'язаш з осмисленням антропного принципу, процеав самооргашзацп складних нель ншних систем найрiзноманiтнiшоï природи, вклю-
чаючи обективну та субективну реальнють, природу, людину, культуру тощо, так само сввдчать про важливють аналiзу людиномiрностi наукового знання. Актуальшсть означеноï проблеми зумовлена
сучасною соцюкультурною сигуацieю у свт, що дк-тала назву планетарно! атрополопчно! катастрофы. Глибинну антрополог1чну кризу, про яку вже багато сказано й написано, неможливо розв'язати чи хоча б мЫм1зувати 11 негативт наслвдки, не зясувавши ан-трополопчт вимри науки 1 техтки, яю не тшьки зу-мовили стрмкий розвиток сучасно! цившзацп, а й мь стять у собi значний евристичний потенцiал, який мо-жна реалiзувати в процесi виходу iз зазначено! кризи.
Аналiз останнiх дослвджень i публiкацiй За-гальне тлумачення антропологiчного складника в космологiчнiй тематиц зародилося ще в космоцен-тричних iдеях Стародавнього свiту (фшософсько-релшйш погляди давньоiндiйсько!, давньокитайсь-ко! та шших стародавнiх цивiлiзацiй; фшософсько-науковi пошуки античних мислителiв).
Епоха Ренесансу та Нового часу започаткувала формування та утвердження космолопчно! паради-гми завдяки iдеям Дж.Бруно, Н.Копернiка, Г.Гал> лея, Н.Кузанського та iнших видатних тогочасних фiлософiв та вчених.
Окремi аспекти спiвiснування антропоцентри-стсько! концепцп з комологiчними парадигмами сучасно! науково! картини свiту дослiджували П.Де-вiс, Б.Картер, Г.Гiвiшвiлi, В.Казютинський, Г.1длю, розробивши вде! антропного принципу.
Зазначимо, що наявнють значних наукових до-сягнень у дослiдженнi космосу все ж не виршуе проблему потенщалу людиновимiрностi в сучаснiй науковiй картиш свiту.
Мета нашо! розвiдки полягае в осмисленш фе-номенiв антропоцентризму, людиномiрностi науко-вого знания та 1х особливостей у космологiчних парадигмах сучасно! науково! картини свиу. Вщпо-вiдно до поставлено! мети визначено головне завдання, яке полягае в розробщ гносеолопчних та аксюлопчних орiентирiв розширення антрополоп-чного складника в космолопчних концепцiях су-часносп.
Важливим у нашiй розвiдцi е питання щодо взаемозв'язку систем людина - Земля - Всесвiт. Земля е одшею зi сфер визначених параметрiв, у яких можливе виникиения життя, оскiльки мiсце, яке займае наша Галактика (одна з мшьярдних страль-них галактик) у Всесвт нiчим не видiлене. Хоча й у цьому випадку юнуе гiпотеза "Ушкально! ЗемлГ, яка визначае малоймовiрнiсть iснувания ще одного об'екта в Усесвт, в якому могло б зародитися та розвиватися життя.
Найяскравшим виявом якiсно нового тлумачення антропоцетрично! концепцi! стали ще! антропного принципу в постнекласичнш методологi!. Антропний принцип суперечить класично-науко-вому принципу Копернiка-Бруно та заперечуе не-можливiсть людини займати прившейоване центра-льне мiсце у Всесвт. Один з авторiв антропного принципу Б.Картер вважае його певною реакщею на надмiрне слiпе наслiдувания "принципу Копер-шка". Згiдно з ученням Копернiка, ми не повиннi, не маючи на те пiдстав, припускати, що займаемо привiлейоваие центральне мюце у Всесвiтi. На жаль, виникла тенденцiя розширити цей принцип до дуже сумнiвно! догми, суть яко! полягае в тому,
що наше становище не може бути прившейованим у жодному значеннi [6]. Проте ця догма, зпдно з Картером, недieва за таких чиннишв: умовою нашого юнування е спецiально сприятливi чинники (температура, хiмiчний склад довк1лля тощо); Всесвiт ево-люцiонуе та не е просторово однорiдним. Звiдси ви-пливае, що хоча наше мюце не обов'язково е цент-ральним, воно неминуче привiлейоване [7].
Наукова iсторiя антропного принципу мютить три етапи, як1 можна умовно позначити так: доре-лятивiстський, макроскотчно-релятивютський та сучасний. Перший етап започаткувався ще у працях А.Уоллеса, в яких ми знаходимо рвдкюну для епохи класичного природознавства спробу ввдродження телеологii та цiлком аристотелiвського за духом антропоцентризму. Аналiзуючи розвиток концепцп множинносл населених свiтiв, вш справедливо ввд-значив, що вона не шдкршлюеться конкретними доказами. Уоллес прагнув обгрунтувати концепцiю астрономiчного антропоцентризму, знехтувану ко-пернiканською революцiею, знайти конкретш аргу-менти, керуючись аналiзом тогочасноi природничо-науковоi картини свиу.
Уоллес завершуе сво! мiркування висновком, у якому легко вгадуеться основна вдея антропного принципу. Людина - вшець свiдомого органiчного життя, могла розвиватися на Землi лише за наявно-стi всього цього масштабного матерiального Всес-вiту, що нас оточуе. Далi висловлюються думки, що передбачають сучаснi дискусй' щодо антропного принципу - щею випадкового Всесвиу та похiднi телеологiчнi аргументи. Коли буде доведено, що ю-нуе единий та вищий продукт цього великого Всес-вiту - людина, варто зробити лише один крок, щоб переконатись у призначеннi Всесвиу заради ще! мети. Отже, Уоллес чпко розрiзнив природничона-уковий змют свое! iдеi про доцiльнiсть для появи людини величезного за масштабом Усесвиу зi складною структурою та чпко визначеним набором взаемозв'язаних властивостей [8].
Р.Дшке ввдкинув iдею мшливосп констант, але спробував зрозумiти особливють космолопчно! епохи, для яко! характерний вказаний збп\ Викона-вши вщповщш розрахунки (повний цикл синтезу важких елементiв), Дiкке отримав рiвнiсть, яка по-яснювала збiг "великих чисел" i дiйшов висновку, що за ввдсутносп ще! рiвностi у Всесвт просто не юнувало б фiзикiв, здатних розмiрковувати над цими проблемами. Аргументи Ддкке (хоча не лише вони) спонукали Картера ввести два каношчш фор-мулювання антропного принципу. Слабкий антропний принцип: "Наше мюце у Всесвт е прившейованим у значенш, що воно мае бути сумюним з нашим юнуванням як спостерiгачiв... Сильний антропний принцип: "Всесвп (як i всi фундамента-льнi параметри, ввд яких вiн залежить) мае бути таким, щоб у ньому на певному етапi еволюцй' допу-скалося iснування спостерiгачiв" [7]. Ввдтак, слабкий антропний принцип передбачае синхрошзащю iснування людини як спостертача з ii мiсцем у Всесвт, а сильний антропний принцип тлумачить ю-нування людини як визначальний чинник свпоюну-вання.
Ще одшею течieю e антропний космологiчний принцип участi, який вказуе, що спостерiгачi та привiлейоване мюце людини e умовою для виник-нення Всесвiту. Продовженням ще! думки e фiналi-стське формулювання антропного принципу, що передбачае потребу виникнення у Всесвiтi розум-но! обробки шформаци, та неперервностi цього процесу. Людина покликана цей процес розпочати i контролювати [8].
Антропний принцип прагне дати вiдповiдь на запитання: чому Всесвiт такий, яким ми його спо-стерiгаeмо? Два останш десятилiття цей принцип перебувае у фокус свiтоглядних дискусiй. Вiн ви-кликае в сучаснiй космологи справжнш "антропо-логiчний бум", який розглядаеться як антикоперш-канский за своею суттю феномен. Варто вщзна-чити, що небагато з наукових принцитв викликали настiльки гострi суперечки з таким широким спектром оцшок. Дискуси, викликанi iдеями антроп-ного принципу, можна порiвняти за емоцшним на-пруженням х1ба що з проблемою причиновосп в квантовiй механщ [3]. Антропний принцип - це едина систематична спроба науково пояснити структуру фiзичного свiту. Наголошуеться, що це не фь зичний, а людиномiрний принцип.
Антропний принцип намагаеться розв'язати проблеми взаемозв'язку мiж глибинною структурою нашого еволюцюнуючого Всесвiту та юнуван-ням у ньому людини (суб'екта, що тзнае - спосте-рiгача). Такий шдхвд дуже незвичайний для космологи. Ще донедавна включения людини до контексту космолопчних мiркувань вважалось его-центризмом i пiдлягало найрiшучiшому засу-дженню. Принцип Копернiка, згiдно з яким у Всес-вiтi немае шяких точок, видiлених у просторi й часi, примушував вважати наше мюце у Всесвт рядо-вим, шчим не видiленим. Але методолопя антроп-ного принципу виявляеться дiаметрально протиле-жною [6].
Важко сказати, чи знайдеться в ютори фшосо-фи судження, яке б спростовували з бiльшим за-взяттям, шж максима Протагора про те, що людина е мiрою всiх речей. Мабуть, лише тепер приходить розумшня ютинного смислу сказаного ним, осш-льки зараз починае усвщомлюватися ключова роль людини в природi. Вона визначаеться надсильним антропним принципом, що стверджуе: "Процесами народження й загибелi нестацiонарних усесвiтiв управляе людина" [2]. Пвд людиною тут розумь еться будь-яка мисляча ютота, чи то земно!, чи по-заземно! цившзаци; пiд нестацiонарними всесвь тами - незлiченна к1льк1сть довершених у просторi та часi малих усесвiтiв, подiбних до нашого, з яких складаеться стацiонарний, неск1нченний великий Всесвiт або Природа.
Аналiзуючи антропокосмiчнi вимiри знання, Г.Гiвiшвiлi стверджуе, що сучасний стан науки до-зволяе побачити панування в нашому космосi гармони взаемозв'язк1в усiх без винятку його складни-к1в - вщ елементарних часток до культурних фено-мешв. Це вiдкриття породило формулювання вже згаданого слабкого антропного принципу, зпдно з
яким свгг влаштований так, що появу в певний момент його еволюци мислячо! субстанци - людини -було фактично зумовлене. Креацiонiсти обгрунту-вали цей загальний зв'язок речей на свш лад, приписавши його вол1 творця (сильний антропний принцип). Це означае, згiдно з принципом допов-нюваностi Бора, що не лише людина залежить ввд природи, а й навпаки. Звщси ж випливае, що поява людини була не лише закономiрною, а й, що важ-ливiше, умовою юнування нашого Всесвiту [2].
Нас щкавить вiдповiдь на питання про те, яка ж роль выводиться людиш в цьому процесi. Зважа-ючи на те, що наш Усесвгт розширюеться з приско-ренням, вiн приречений на абсолютну загибель. Ввдтак, единою силою, здатною впливати на приро-дний х1д подш е розум людини.
Принцип доповнюваносп Н.Бора, який утвер-джуе ввдкритий статус процесiв антропологiзацil фiлософil та методологи науки мав ютотне значения для розвитку щей антропного принципу. 1.Ардашкш стверджуе, що саме антрополопзащя дозволила Картеру обгрунтувати ще! антропного принципу [1]. Справдi, принцип доповнюваностi передбачае, що протилежнiсть не мае характеру су-перечностi. Для нього характерний комплементар-ний характер. Це дозволяе уникнути класично! ме-ханiстичноl дихотомil мiкро - макросвгт. Сам принцип доповнюваностi став одним iз найважливiших методiв визначення мiсця людини в процесi т-знання.
Це означае, що не лише фiзичний Всесвiт мае бути Всесвгтом певного типу, тобто сумiсним, ви-користовуючи термiнологiю Дiкке, з юнуванням фiзикiв, а й iсторiя людства (еволюцiя людсько! ра-цiональностi) мала допустити iснування такого шляху, який привiв би до появи такого типу рацю-нальностi, в межах якого антропний принцип е осмисленим. Отже, в антропному космолопчному принцит певною мiрою е антропний юторичний принцип, що накладае обмеження на людську iсто-рiю, припускаючи и розгортання в чiтко визначе-ному напрямi. Корiнь проблем, як1 розглядаються в ньому, полягае не в збну Великих Чисел i (чи) при-чинi такого збiгу - а в антропоцентризмi та перспе-ктивiзмi. Факт фiзико-хiмiчноl подiбностi власти-востей спостерiгача та властивостей Всесвиу е три-вiальним, так само як i як1сна подiбнiсть частини оргашзму з його цiлим. Отже, питання не в тому, що наука ^зика, космолопя) в XX столгт раптом наново в1дкрила для себе цю подiбнiсть, а в тому, з яко! позицil ця подiбнiсть отримуе свое пояснення. Позищя маловiдомого для фiзикiв космологiчного принципу Платона, який трансформувався у сучас-ний аналог у виглядi постулату про корелятивнють властивостей, вiдповiдае космологiчнiй модел! Якщо ж ми розглянемо цей аспект виходячи з принципу Шко, який специфiчно прищеплений до евро-пейсько! рацiональностi як домшуючий свiтогляд-ний стрижень, то простежуемо чiтку людиноцент-ричну визначенiсть [8].
Усе це вказуе на те, що прагнення до тзнання, закладене в нас природою, спрямоване не лише на тамування власно! цiкавостi, притаманно! людиш.
За ним приховуеться щось бшьше, нiж навiть его!с-тичне прагнення схилити собi на служiния сили природи. Можливо, це iнту!тивне визнання того, що рано чи тзно, але саме вiд глибини нашого т-знання законiв природи залежатиме наша здатнiсть впливати на !! майбутне. Можливо, ми - едине !! творiния, здатне бути шструментом Г! самотз-наиия. Лише за людського посередництва може вь дбуватися передача естафети життя вщ одного до iншого скiиченного всесвпу [2].
Проте аиалiз юторп космологi!, виконаний Т.Iдлiсом, вказуе на те, що загальна еволющя нау-кового знання вiд аитичностi до наших дшв мае ви-значений напрям - вiд подолання теоцентризму до подолання антропоцентризму (егоцентризму). Про-грама побудови новоевропейсько! науки припускала абсолютно вiдмiнний вщ аитичностi та серед-ньовiччя шдхвд: закони фiзики й фундаментальнi властивосп свiту мають бути iнварiантнi стосовно системи ввдл^ i тим паче стосовно спостертача. Таку незалежиiсть властивостей свиу вiд людини постулював принцип Копершка. У такому разi ви-никае запитання: чому ж наущ (космологií, астро-номií, фiзицi), що очистилася ввд будь-якого антропоцентризму, знадобився антропний принцип? Вiн постав як доповнення до характерного для космо-логп повного усунення будь-якого егоцентризму
[4].
У цьому конгекстi, перспективами подальших досл1джень постае цiлком закономiрне запитання: чому наука не знiвелювала антропоцентричну модель завдяки власним зусиллям (законам, формулам, дослiдам, експериментам), а залучила для гар-монiйностi власно! системи людиномiрний складник (антропний принцип)?
Висновки. Важливий складник вияву процесу аитропологiзацií в сучаснш науковiй картинi свiту - це позицюнування людини в межах не лише земного життя, а й космiчного простору. Дослщжуючи людиноцентризм, для початку важливо вказати, де саме перебувае центр (людина) з позицп наукового
The scientific heritage No 11 (11),2017 свiтогляду. Впродовж iсторичного розвитку фшо-софськог' думки людина посвдала центральне мiсце на Землг Сучасна постнекласична наука володiе потужним арсеналом iдей щодо мюця людини на Землi (як бюлопчного виду) та у Всесвiтi (як мшро-косму). Наразi висуваеться значна шлькють су-джень: починаючи з принципу Копершка-Бруно, який заперечував ушкальнють людини у Космосi -завершуючи сучасними космологiчними теорiями, як1 наголошують на привiлейованому становищi людини на Землi та у Всесвiтi.
Список лггератури
1. Ардашкин И. "Антропологизация" как фактор проблематизации в познании [Електронний ресурс] / И.Ардашкин. - Режим доступу: www.duskyrobin.com/tpu/2006-01-00050.pdf
2. Гивишвили Г. "Человек есть мера" и свер-хсильний антропный принцип / Г.Гивишвили // Здравый смысл, 2007. - №3 (44). - С. 34.
3. Девис П. Случайная Вселенная / П. Девис. -М.: Мир, 1985. - 159 с.
4. Идлис Г. Революция в астрономии, физике и космологии / Г.Идлис. - М.: Наука, 1985. - 232 с.
5. Казютинский В. Антропный принцип: история и современность / В.Казютинский, Ю.Балашов // Природа, 1989. - №1. - С. 23-32.
6. Казютинский В. Космос и человек в зеркале философских дискуссий / В. Казютинский // Философия естествознания: ретроспективный ви-гляд. - М.: ИФ РАН, 2000. - С. 137-167.
7. Картер Б. Совпадение больших чисел и антропологический принцип в космологии / Б. Картер // Космология. Теории и наблюдения. - М.: Мир, 1978. - С. 369-379.
8. Павленко А. Антропный принцип: истоки и следствия в европейской научной рациональности / А. Павленко // Философско-религиозные истоки науки. - М.: Мартис, ИФ РАН, 1997. - С. 178218.
