CC BY
27УДК: 821.152.1 - 2 Беккет.09
Кулинич Н. В.,
здобувачка кафедри ютори зарубiжноT лп"ератури
i класичнот фтологи Харкiвського нацiонального унiверситету iм. В. Н. Каразша
КатегорГ|' замкненостi, самотност та маргiнальностi як складовi концепцм людини у драматурги С. Беккета
Центральне мюце в художньо-фiлософськiй системi Семюела Беккета (1906-1989), драматурга, класика театру абсурду, прозатка, лауреата НобелiвськоT преми з л^ератури 1969 року, посiдаe проблема людськот природи, взаeмовiдносин людини та свпу
Вивчення семантично спорiдненого комплексу - категорш замкненостi, самотностi та марпнальносл - у драматургiT С. Беккета, який корелюе з модернютсько-екзистенфалютськими iдеями «закинутостЬ у ворожий св^ (М. Гайдегер), «абсурднот» особистостi (А. Камю), самотносл, вiдчуженостi, е важливим напрямком у дослiдженнi такот глобальнот проблеми беккетознавства, як концепцiя людини.
Дослщженням образу людини у драматурги та прозi С. Беккета займались л^ературознавц е. Беренштейн [1], Дж. Веллворт [10], М. Есслiн [6], Х. Кеннер [7], Р. Коен [5], З. Лiбман [2], В. Мюллер i Ж. Якобсон [8], В. Тшдолл [9] та ш. В тх працях була в^^чена унiверсальнiсть та надiндивiдуальна специфiка образiв беккетiвських персонажiв, тенденцiя до формування персонажiв у пари; були вщзначеы основнi модуси людськот екзистенци, яка зображаеться у творчост С. Беккета: «закинутють», вiдчуження, самотнiсть, розшарування особистосл, страждання; було вказано на антигумашзм С. Беккета та запропоновано термш «антигерой» вiдносно беккетiвського образу людини (Дж. Веллворт) [10].
1снук^ студи проблеми людини, специфш персонаж1в у творчосл С. Беккета носять локальний, фрагментарний характер та потребують розвитку. Концеп^я людини С. Беккета мае бути дослщженою бiльш фундаментально та структуровано, що зумовило наше звернення до ^ет теми. ^м того, у статп розширюеться об'ект дослщження -поряд iз хрестоматiйними, великими п'есами 50-60-х рош («Чекаючи на Годо», «Кiнець гри», «Щасливi дш», «Сцена без слiв I», «Театр I» та «Театр II», «Остання с^чка Креппа», «Про всiх, що падають», «Зола») аналiзуються й менш дослiдженi пiзнi п'еси 70-80-х («Не я» та «Есш для радю»).
Стаття мае на мет вивчення категорш замкненостi, самотностi та маргiнальностi як взаемопов'язаних складових концепцп людини у драматурги С. Беккета рiзних рош. Поставлена мета передбачае виконання наступних завдань: 1) визначення щейно-концептуального наповнення названих категорш та 2) виявлення художых елеметчв -метафор, образiв та мотивiв, за допомогою яких формуються цi категори.
Персонажi бекке^вських п'ес ведуть замкнене iснування, що обумовлене як свщомим рiшенням - внаслщок суб'ективного сприйняття свiту, сумнiвiв у його реальностi, - так i зовнiшньою обмеженiстю, вiдсутнiстю свободи вибору. В п'есах С. Беккета можна видтити видимi ознаки замкненостк Протагонiсти обмежуються випадковим вiдрiзком простору (узбiччя дороги у «Чекаючи на Годо», невизначене мiсце в пустелi у «Сцен без слiв I», р^ вулицi в «Театрi I»); стшами будинку, кiмнати (будинок Хамма в «Юнц гри», кiмната Креппа, точыше, невелика освiтлена ТТ частина в «Останнш стрiчцi Креппа», частково освгглена кiмната в «Театрi II»); ^ нарештi, мiнiмальною освiтленою дтянкою сцени, де не можна побачити нiчого, крiм безпосередньо протагонiстiв або частин Тх тiла («Приходять та йдуть», «Гра», «Не я»).
Концептуально значимим е одяг персонаж1в С. Беккета: капелюх (символiка материнського лона, народження, перманентно!' присутностi смертi, сфери несвщомого); довге, безформне пальто арого кольору; хустка, якою персонаж] закривають обличчя. Зазначенi елементи одягу уособлюють щеТ вiдсторонення вiд зовнiшнього свп"у, «вiдсутностi», а також безликостi та аморфностк
Фiзичнi вади, притаманнi вам без винятмв персонажам С. Беккета, також символiзують позицiю вiдторгнення вщ оточуючоТ дiйсностi. Хвороби нiг, iнодi повна непорушнiсть, обмежують простiр бекке^вських протагонiстiв: Естрагон страждае вiд болю в нозi («Чекаючи на Годо»); з бтлю ходить Клов, абсолютно нерухомими е Хамм, Нагг i Нелл («Кшець гри»); ледве пересуваеться Крепп («Остання стрiчка Креппа»); рачки лазить Втл^ нерухома Вiннi, занурена в землю («Щасливi днi»); одноногий калка В пересуваеться в швалщнш колясцi («Театр I»). Хворобами, що символiзують замкненiсть, е слiпота та глухота численних персонаж1в С. Беккета: слтим е Хамм («Кiнець гри»), мютер Рунi («Про всiх, що падають»), скрипаль А («Театр I»), Поццо (у другш дiТ «Чекаючи на Годо»), короткозорим та «тугим на вухо» е Крепп («Остання сщчка Креппа»), непокоення в очах, вухах, «потреба у непокоеннЬ спостер^аеться у персонажа С («Театр II») [4, с. 83].
Взаемоди з зовшшшм свiтом заважають i труднощi комунiкативного характеру, яких зазнають персонажi С. Беккета. Складнiсть або повна неспроможнють комунiкативного контакту обумовлена вщсутнютю сконцентрованостi на предметi обговорення, шформативноТ новизни, послiдовностi висловлювання з боку вщправника та будь-якого штересу з боку реципiента.
Протагонiсти С. Беккета часто опиняються на узбiччi дороги, в канавi («Чекаючи на Годо»), на розi невизначеноТ вулиц («Театр I»), в чужому будинку (персонаж С у «Театрi II»), що е метафоричним вттенням щей марпнальносп, бездомностi, непотрiбностi, неприйняття со^умом, вигнанництва.
В монолозi, що складае основу п'еси «Не я», пщымаеться тема випадковосл людськоТ появи на св^, ТТ непотрiбностi: «Рот: <...> сюди... у цей свiт... крихггна iстота... ранiше строку <...> батьки невщомк.. про них i не чули... вш щез... розрiджене повпря... навiть не застiбнув штани... вона теж... вiсiм мiсяцiв потому... так вже вийшло... отже без кохання...» (тут / дал'1 переклад наш - Н. К.) [3, с. 1].
Тема самотност пронизуе «Есш для радю» - Вiн живе сам i тiльки погоджуеться терпгги чию-небудь присутнiсть; голос та музика, що вмикаються по черзi або одночасно, юнують вiдокремлено [4, с. 105].
З категорiею самотностi безпосередньо пов'язаний мотив нав'язливого звуку, який полягае в потребi персонажа постшно чути певний стороннiй звук, як правило, вщчужений власний внутрiшнiй голос, що, тим не менш, болюно сприймаеться. Персонажу «Золи» Генрi необхщно чути будь-якi вiдволiкаючi (вiд самотносп, порожнечi) звуки: спогади, iсторiТ, шум моря, стуют копит, причому якомога голоснш [4, с. 100]. Персонаж «Есмзу для радiо» (Вiн) пашкуе, коли усвiдомлюе, що музика та голос, ям вiн перiодично вмикае, закшчуються [4, с. 112]. Потреба в постшнш присутностi звуку може пояснюватись страхом порожнечi, прагненням створити видимють зовнiшньоТ пiдтримки, присутностi шшого, оскiльки внутрiшнiм вiдчуттям бекке^вськоТ людини е екзистенцiйна самотнiсть.
Маргiнальнiсть персонажiв С. Беккета позначаеться на Тх невiдповiдностi етико-естетичним нормам, прийнятим у сусшльствк В «Кiнцi гри» мiж Хаммом i Наггом вiдбуваеться розмова, яка свщчить про iронiчне, критичне ставлення персонаж1в до понять чесп, гiдностi, будь-яких зобов'язань тощо: «Нагг. Клянешся? / Хамм. Так. / Нагг. Чим? / Хамм. Своею честю. (Пауза. Обидва смшться» [3, с. 33-34].
Персонажам С. Беккета властивi сумшви у вiрi, атеТстичш переконання. У «Кiнцi гри» Хамм, Клов i Нагг пiсля черговоТ молитви
говорять: «Клов (розплющив 04i). Hi4oro. А у тебе? / Хамм. Абсолютний нуль! (Наггу.) А у тебе? / Нагг. Чекай. (Пауза. Розплющив 04i.) Нчого. / Хамм. От виродок! Його ж не юнуе!» [3, с. 37]. 1рошза^я над релИею простежуеться в «Кiнцi гри» (семантична гра i3 словами «перетворення» / «прикидання», анекдот про брюки [3, с. 16, 24]); у п'есах «Про вах, що падають» [4, с. 38]; «Щасливi дш» [3, с. 16]; «Не я» [3, с. 1].
У картин св^у С. Беккета виразними е мiзантропiчнi, антигуманiстичнi нотки, що проявляються у вiдверто негативному ставленнi персонажiв до батькiв, дiтей, «коханих», «друзiв», iнших людей взагалi. У «Юнц гри» Хамм тримае власних батьмв в урнах з пiском, називае батька Нагга «клятим плiдником» [3, с. 7], байдуже сприймае смерть матерi Нелл. Дзеркальним вщображенням байдужого вщношення Хамма до власних батьш е ставлення Клова до Хамма, який, можливо, доводиться йому батьком: «Хамм. Це я став тобi батьком. / Клов. О, так. (Пильно на нього дивиться)» [3, с. 26].
У драматурпчних текстах С. Беккета простежуеться негативна штерпрета^я теми народження, продовження людського роду, дитинства, молодост тощо. Радюп'есу «Про вах, що падають» можна назвати «аполопею безплiддя»: теми втрачено''' дитини мютера та мiсiс Рунi; розмова мiсiс Рунi з мiстером Тайлером про операцш по видаленню репродуктивних органiв його доньки («Мiсiс Руш. <...> Якi новини стосовно вашо'' доньки? / Мiстер Тайлер. Чудову чудовi. 1й все видалили, розумiете... усi цi дурницi. Тепер я безонучний») [4, с. 14]; тема смерт хлопчика, через якого зупинився потяг, та можлива причетнiсть до не' мютера Руш; його питання дружит «Чи хоттося тобi колись вбити дитину?» [4, с. 31].
Тема смерт дитини також пщшмаеться в п'есi «Кiнець гри», де спочатку Хамм розповщае Клову юторш - таку, що вiдбулася в минулому, або навiяну «внутрiшнiм голосом» про те, як злиденний незнайомець благав його дати ''ж дитиы, яка залишилась далеко вiд будинку Хамма та вмирала вщ голоду, а по™ дати й притулку. Фшал ^еТ ютори залишився вщкритим, хоча намiри Хамма були очевидн -вiн не вважав можливим та доцiльним, щоб дитина вижила: «Хамм: Чи не можна йому взяти з собою дитину... (Пауза) <...> Ви не хочете и кидати? Ви хочете, щоб вона розштала, коли ви будете в'янути? Щоб вона прикрасила останн мтьйони ваших останшх хвилин? (Пауза) Вона шчого не розумiе, все, що вона знае, це голод, холод i, врештнрешт, смерть. Але ж ви! Вам варто було б знати, що таке в наш час земля. О, я вказав йому на його вщповщальнють!» [3, с. 55].
^м того, Клов шби помiчаe у вкш хлопчика, якому все одно не вижити: «Хамм: Якщо вш iснуe, вiн прийде сюди, або ж загине там» [3, с. 52].
Мотив бажаного безплщдя доводиться в текстах «Кшець три» та «Театр II» до абсурду, до щеТ повного вимирання людства. В апокалттичному «Кiнцi гри» Хамм i Клов зi страхом думають про можливють вiдновлення людського роду, яке може спричинити хлопчик за вкном, щур на кухш або блоха [3, с. 23, 52]. Невдаване хвилювання Хамма з приводу наявносл у його будинку блохи - «Хамм (дуже схвильовано). Але ж так може вщтворитись усе людство! Спшмай ти ТТ заради усього святого!» [3, с. 23], - невщповщнють реальноТ «проблеми» перебiльшено боязкому до нет ставленню надае комiчного, гротескного, несерйозного вiдтiнку данiй темк
У «Театрi II» «осередком мiзантропiТ» е персонаж С, який «з нашого нацiонального епосу <...> запам'ятав лише опис стихшних лих» [4, с. 80]. Персонаж В цитуе документи-свщоцтва життя С: «<...> у нашш родинi не пролилось ан сльози, <...> яка б не була зiбрана та побожно збережена в цьому резервуарi скорбi, iз зазначенням дати, години та причини...» [4, с. 80].
Марпнальнють беккелвських персонажiв - вiкова, соцiальна, етична - обумовлюе позаестетичнiсть, навiть антиестетичнють як характерну ознаку образу людини.
Персонажi С. Беккета показово неприваблив^ вiдразливi - у старому одяз^ часто з чужого плеча (малий та порудтий одяг Креппа, черевики Естрагона, якi мулять та завдають болю, безформнi пальта персонажiв «Приходять та йдуть» та iн.), неохайш, смердючi. У «Чекаючи на Годо» сморiд, спричинений болем, хворобами, фiзiологiчним розкладом, йде вiд Володимира та Естрагона: «Поццо. Вiд кого з вас так жахливо тхне? Естрагон. У нього (Володимира) з рота, у мене - вщ жг» [3, с. 38].
У «Кшц гри» простежуеться тенден^я до абстрагування, фтософського узагальнення мотиву смороду, його асимтя^я з щеями iснування-розкладу, життя-вмирання: «Хамм. Так, а як же я дiзнаюсь, що ти просто вмер в себе на кухш? / Клов. Ну... просмерджуся ж я врештнрешт. / Хамм. Ти й так смердиш. Весь будинок трупом смердить. / Клов. Весь свю> [3, с. 31].
Отже, у драматурпчних текстах С. Беккета вттюеться збiрний образ самотньоТ, замкненоТ на собi особистостi. КатегорiТ замкненосл та самотностi реалiзуються шляхом фiзичного обмеження сценiчного простору, за допомогою символiки, закладеноТ у зовнiшньому вигляд^ одязi, хворобах, комунiкативних труднощах персонажiв. У
безпосередньому зв'язку з категорiями замкненост та caMOTHOCTi знаходиться кaтегорiя мaргiнaльноcтi особистост - со^альноТ, етичноТ, аксюлопчноТ та естетичноТ. Метафоричним втiленням мaргiнaльноcтi образу бекке^вськоТ людини е узбiччя дороги, pir вулицi, чужий будинок, де вимушен знаходитись персонаж]. КaтегоpiТ замкненосп, caмотноcтi та мapгiнaльноcтi розкриваються через мотив нав'язливого звуку - вщчуженого власного внутршнього голосу, який е водночас необхщним та 6ол]сним; а також через мотив смороду.
Однак, пpоaнaлiзовaнi категори не визначають концепцш людини С. Беккета в цтому, що вiдкpивaе перспективи для подальшого доcлiдження проблеми та визначення шших структурних концептоутворюючих елементiв.
Лiтература
1. Беренштейн Е. П. Художественный космос драматургии С. Беккета / Е. П. Беренштейн // Романтизм: эстетика и творчество: Сб. науч.ст. [Коллект. автор, Тверской государственный университет]. -Тверь : Б.и., 1994. - С. 137-145.
2. Лiбмaн З. Я. Агошя см]ху. «Комiчне», «трапчне» i «героТ'чне» в лiтеpaтуpi модершзму / З. Я. Лiбмaн. - К. : Днтро, 1969. - 395 с.
3. Beckett S. Waiting for Godot. Endgame. Krapp's Last Tape. Act without Words. Act without Words II. Happy Days. Footfalls. Come and Go. Play. Eh, Joe. Breath. Not I. Catastrophe // The Samuel Beckett OnLine Resources and Links Pages. - Режим доступу : http : // www. samuel-beckett. net.
4. Beckett S. Collected Shorter Plays of Samuel Beckett / S. Beckett. - L. : Faber and Faber, 1984. - 320 p.
5. Cohn R. Samuel Beckett: The Comic Gamut / R. Cohn. - N. Y. : Rutgers University Press, 1962. - 247 p.
6. Esslin M. The Theatre of the Absurd / M. Esslin. - L. : Eyre and Spottiswoode, 1964. - 464 p.
7. Kenner H. Samuel Beckett: A Critical Study / H. Kenner. - N. Y. : Grove Press, 1961. - 208 p.
8. Jackobson J. The Testament of Samuel Beckett / J. Jackobson, W. R. Mueller. - N. Y. : Hill and Wang, 1964. - 178 p.
9. Tindall W. Y. Samuel Beckett / W. Y. Tindall. - New York : Columbia University Press, 1964. - 48 p.
10. Wellwarth G. The Theatre of Protest and Paradox / G. Wellwarth. -N. Y. : University Press, 1964. - 315 p.
