CC BY
13УДК 811.111-31(73).09
З. А.-Г. Сафарова
(Омферополь)
викладач кафедри украшсько1 фшологп еторико-фшолопчного факультету РВНЗ «Кримського iнженерно-педагогiчного ушверситету»
Категор1я феномену «поля невизначеносп» в романах Генр1 Джеймса
Творчiсть ft^i Джеймса займае особливе мiсце в лiтературi як Америки, так i £вропи. Його по праву називають трансатлантичним письмен-ником. Визначено, що романи "Посли" i "Золота чаша" вважаються пiзнiми. В них спостертаеться констатацiя домшантно1 зосередженостi автора на колiзiях внутрiшнього життя персонажiв, яка зазвичай трансформуеться в аналiз змiсту 1хшх переживань, переосмислення ними власно! долi та прю-ритетних цшностей, але не переходить на з'ясування того, яким чином це впливае на власне художню сторону ромашв, !хне поетикальне новаторство. Власне це i формуе iншу, вiдмiнну структуру образу персонажа (якщо порiвнювати з "рантми" творами письменника, де структура образу персонажа чiтко простежуеться i розкриваеться через поведiнковi аспекти).
Важливу роль у структурi образу персонажа вiдiграють «поля невиз-наченостi», тобто певнi мюця в текстi твору, що мютять у собi неясностi щодо сюжетних дiй, характеру персонажа, часопросторово! оргатзаци тощо i тому викликають нерозумшня читача або його неоднозначну iнтерпрета-цiю. 1нколи термiн "поля невизначеносп" порiвнюють з майже рiвнознач-ним термшом «ешстемолопчно1 невпевненостi» («epistemological uncertainty»). Останнш деяк1 вченi вiдносять до постмодершстсько! концепций а iншi - до модершстсько1. Оск1льки ми визначаемо постмодершзм як продовження тенденцш модернiзму, то поняття "епiстемологiчна не-певнiсть" використовуеться нами як рiвнозначне "полям невизначеносп".
Характеристику феномену поетикально1 невизначеностi (точнiше, амбiвалентностi) подае в свош монографп Ш. Риммон «Концепт амбiва-лентносп: приклад Джеймса». Дослвдниця вiдрiзняе лiтературну, оповвдаль-ну або словесну двозначнiсть вiд двозначносп, що виникае на основi мно-жинностi суб 'ективних iнтерпретацiй твору мистецтва. Суть розходження полягае в тому, що «суб'ективне сприйняття тексту залежить головним чином ввд особливостей психологи читача, тодi як лгтературна двозначтсть — це факт тексту, вона являе собою систему взаемовиключних пояснень...» [284, с. 11]. У «двозначному» творi е чгткий зв'язок двох гiпотез, що взаем-но виключають одна iншу.
© Сафарова З. А.-Г.
Художня двозначнiсть пов'язана iз загадкою, що свiдомо вкладаеться автором у текст ^ як правило, залишаеться нерозв'язаною. Але причина криеться не в тому, що твiр не дае на не! вщповщ, а в тому, що пропону-ються двi вщповщ, що мають однаковий стутнь переконливостi й водно-час виключають одна одну. Основною одиницею, що створюе таку ситуа-цiю, е "герменевтичний ключ", що виступае у формi слова, речення, абзацу, поди, опису.
Загадка в розповщ виникае внаслiдок свiдомого використання в сюжет! тих або шших шформащйних "пробшв". Самi по собi пробiли ще не ведуть до появи невизначеносп або навiть загадки. Пробш — один з основ-них засобiв перетворення фабули в сюжет; письменники використовують цей прийом постiйно.
Способи заповнення пробiлiв можуть бути рiзнi. Всi вони засноват, як каже Ш. Риммон, на "законах iмовiрностi" [284, с. 49], але одт заповнюються читачем iнтуттивно, автоматично або принаймнi без особливих зусиль, iншi ж передбачають уведення автором у текст спецiальних клктав. Двозначнiсгь ство-рюеться такими пробшами, як1 е в даному тексп центральними, постшними, що перебувають як на рiвнi сюжету, так i на рiвнi фабули; Гх неможливо запов-нити, тому що текст мютить ддо несумiснi системи клктав" [284, с. 50].
Свою концепцш Ш. Риммон будуе на аналiзi чотирьох творiв Джеймса — оповщання "Урок майстра", '^зерунок килима", повiсть "Поворот гвинта" i роман "Священне джерело". Ми ж зосередимо свою увагу на романах «Жшочий портрет», «Посли» i «Золота чаша», маючи на увазi, що в раншх романах Джеймса «поля невизначеносп» займають небагато мiсця i заповнюються за допомогою «шдказок» оповщача та iнших персо-наж1в, як основних та другорядних.
Так, на перший погляд в характерi 1забелли Арчер з роману «Жiночий портрет» е багато неясного, а в ГГ поведiнцi немотивованого. На це можна вiдповiсти, що автор свщомо не надiляе характер свое! героГш соцiально детермiнованими рисами, i навиъ етична складова Г! поведiнки також заву-альовуеться. Автор (точнiше, наратор чи суб'ект розповщ) уникае пря-мих, безпосереднiх проникнень у ГГ психологiю, частiше залишаючись «зовнiшнiм спостертачем» i «фiксуючою iнстанцiею».
Наприклад, ситуащя одруження 1забелли Арчер з Озмондом: чому вона обрала саме його, незважаючи на те, що були й шш^бшьш достойнi претенденти на ГГ руку i серце. Тим не менше ту чи шшу версiю нескладно обгрунтувати посиланнями на текст. Деяш дослiдники й критики (таш, як Ч. П. Сноу й А. Кеттл) вiдзначають, що «авторовi не вдалося переконливо показати, чому така ж1нка, як мюс Арчер, вийшла замiж за Озмонда» [див.: 121, с. 60]. Iншi дослвдники (Т.Л. Селiтрiна [121], М.П. Ншэленко [101]) вва-жають, що у поведiнцi 1забелли е своя лопка, що мотивуеться не лише
особливостями И характеру, а й сощально-юторичними обставинами, хоч i поданими наратором неочевидно, опосередковано.
На думку М. П. Школенко, на ршення 1забелли вплинуло насамперед И естетичне почуття. Вона вийшла замiж за Гшберта Озмонда саме тому, що вш — блискучий джентльмен, Icолекцiонер, представник вiками устале-но! культури, чий стародавнш флорентiйський особняк наповнений «шби виставленими напоказ» («frankly proclaimed») «скарбами»: картинами, барельефами, гобеленами... Ця людина здаеться Iзабеллi втшенням усього кращого, що може дати !й Свропа, i тому вш, i3 його холодною чарiвнiстю, затьмарюе в И очах трьох шших щиро люблячих ii чоловiкiв. Його усамгтне-не життя серед творiв мистецтва в якийсь момент представляеться героiнi идеалом свободи [101, с. 196].
Як бачимо, в струкгурi образу 1забелли Арчер чинники поведшки не прописанi чiтко, i складовi цiеi структури постають у несподiваних комбь нацiях й переплетiннях, де сощальне начало не вщграе ключово! ролi, як то було у реалютичному романi.
Дещо по-iншому формуються «пробши» i «поля невизначеностi» в ромат «Посли». Ця функцiя переноситься головним чином у дiалоги. Вони представляють собою обмiн неясними натяками й недомовками м1ж персонажами, яю лм не менше якимось загадковим чином виявляються здатними не лише витягати зi сво!х численних розмов змiст, що стосуеться стосунюв фiгурантiв центрально! сюжетно! подii, але навiть робити фiлософськi вис-новки про сутнiсть людини, заюжмрносп ii цивiлiзацiйного розвитку, зютав-ляти рiзнi культурно-юторичш варiанти й шляхи юнування людства.
У романi «Золота чаша» «поля невизначеносп» переносяться головним чином у сферу свщомосп персонажа. Вiзьмемо, до прикладу, набли-жеш до потоку свiдомостi рефлексii Адама Вервера, коли вш намагаеться осягнути свое колекцiонерство i можливi варiанти мiсця цього феномену в його житп. Мiркування героя завершуються напiвiронiчними запитання-ми до самого себе про те, як би все могло скластися, якби доля розпоряди-лася iнакше, i дружина не тшла б з життя так рано: «Would she have led him altogether, attached as he was to her, into the wilderness of mere mistakes? Would she have prevented him from ever scaling the vertiginous Peak?- or would she, otherwise, have been able to accompany him to that eminence, where he might have pointed out to her, as Cortez to his companions, the revelation vouchsafed? [232]. Далi автор шбито приводить свого героя до подоби смислово! визначеносп, що виражаеться в заключному висновку: «No companion of Cortez had presumably been a real lady: Mr Verver allowed that historic fact to determine his inference» [232].
Як пише О. Анциферова, «смислова завершетсть глави й заключного iронiчного пасажу, побудованого на лгтературнш алюзи, формально вира-
жена досить явно. Разом з тим, чгтко суб'екгивний, прагматичний характер зробленого висновку, по сутi, знецiнюe смислову завершенiсть, позбавляе цю неодмiнну рису текспв класичного реалiзму визначеностi. Якщо й можна спробувати виявити тут якусь iстину, якийсь бiльш-менш одно-значний змiст, то вiн може прийняти такий вигляд: телеологiя власного життя прихована вiд людини. I якщо вона i е, то тшьки в тому виглядi, в якому И виробляе сама людина. Тiльки людина може бути творцем смисл1в свого iснування, однак етиннють цих сконструйованих смислiв завжди за-лишиться питаниям вiдкритим. I людиш варто прийняти це з iронiчною смирентстю...» [9, с. 306].
У шзшх романах Джеймса органiчно взаемодшть «голоси» i «точки зору» багатьох персонажв, створюючи едину розповвдну картину i стиль-ову тональнiсть, являючи собою, по сутi, багатопланову полiфонiю. В И основi, як стверджував М. М. Бахтiн i що незл1ченну к1льк1сть разiв щдтвер-дилося практикою художнього розвитку у ХХ ст., лежить вдея множинносп голосiв i сввдомостей, а також принцип далопзаци. Цей принцип, ^м шшо-го, передбачае, що в однш сввдомосп можуть спiвiснувати «голоси» i сввдо-мостi рiзних геро!в — так, в кожному окремому випадку внутрiшне мов-лення Князя, Адама Вервера, Мегп мiстить у собi «чуж1 слова», що належать шшим персонажам.
Як бачимо, порiвняно з раннiми творами у шзшх романах Джеймса розмиваеться i чiткiсть сюжетних перипетш (наприклад, достовiрнiсть/не-достовiрнiсть факту адюльтеру в «Золотш чашi»), i структура само! сввдо-мостi людини. Вiдтiнки думок, почутпв, настро!в геро!в стають такими швидкоплинними, невловимими i так тонко (через миттев асоцiативнi зв'яз-ки й ускладнеш синтаксичнi конструкцi!) переводяться у сферу натяшв i недомовок, що однозначт вiдповiдi на тi чи iншi запитання стають немож-ливими.
Поля невизначеносп («пробiли») виявляються особливо очевидно на рiвнi сюжетних чинник1в сввдомосп персонажа. Наприклад, у «Послах» чгтко проголошено причину при!зду Ламберта Стрезера до Парижа, але шчого не сказано про сутшсть справи, заради яко! слiд повернути Чеда Ньюсема на батьшвщину (читач так i не дiзнаеться, яку ж продукцш виробляе фабрика, власницею яко! е мгас Ньюсем). Нiяк не вмотивовано ршення Стрезера повернутися до Америки, адже у «новому» своему сташ вiн е повною протилежнютю ментал1тету Вулета.
Окрiм сюжетного вираження, поля невизначеностi складають специф-шу власне текстового масиву твору, де спостер^аються помiтнi розриви м1ж означенням i означуваним, довiльний зв'язок мiж планом змiсту i планом вираження.
Характерними в цьому сенсi е так зваш «туманш» метафори Джеймса - наприклад, архiтектурнi метафори й образи кола, обпчносп в мiрку-ваннях Адама Вервера про Князя в «Золотш чашЬ>, метафори жертви в «Крилах голубки».
Заповнення сфер невизначеносп, iнакше кажучи, своерiдне розкоду-вання «темних» мiсць i дефрагментащя свiдомостi персонажа, очевидно, мае здшснюватися за «законом вiрогiдностi» i за умови тдвищено! чи-тацько! активносп.
Таким чином, структура образу персонажа в шзшх романах Г Джеймса суттево ускладнюеться як порiвняно з попереднiми творами автора, так i з реалiстичною традицiею загалом. Основним принципом творения образу стае асощативна калейдоскошчшсть. Вiдтак розумiния харакгерiв головних геро!в i процесiв ввдкриття ними внутршньо1 свободи потребуе iншого принципу читацько! рецепци, який можна назвати дефрагментиза-цiею приховано! цшсносп характеру персонажа. Саме про так аспекти просторовостi у художиiй формi модернiстського роману йдеться в кон-цепцп Дж. Френка, i структура образу персонажа в шзшх романах Г. Джеймса наочно тдтверджуе цю концепцiю.
Список використаних джерел
1. Анцыферова О. Ю. Литературная саморефлексия и творчество Генри Джеймса : Дисс. ... д. филол. н. : Спец. 10.01.03 — Литература народов стран зарубежья (европейская и американская литературы) / Ольга Юрьевна Анцыферова; МГУ им. М. В. Ломоносова. — М., 2002. — 400 с.
2. Анцыферова О. Ю. Повести и рассказы Генри Джеймса : от истоков к свершениям / О. Ю. Анцыферова. — Иваново, 1998. — 210 с.
3. Бахтин М. М. Вопросы литературы и эстетики. Исследования разных лет / М. М. Бахтин. — М. : Художественная литература, 1975. — 504 с.
4. Николенко М. П. «Женский портрет» Генри Джеймса в свете проблемы кризиса авторства / М. П. Николенко // Вестник Самарской гуманитарной академии. Серия «Философия. Филология». — 2011. — №2 1(9). — С. 186—202.
5. Николенко М. П. И. С. Тургенев и Г. Джеймс : к проблеме художественного завершения в психологическом романе / М. П. Николенко // Известия Самарского научного центра Российской академии наук. — Т. 13. —№> 2 (3). — 2011. — С. 693—697.
6. Селитрина Т. Л. Г. Джеймс и проблемы английского романа 18801890-х гг. / Тамара Львовна Селитрина. — Свердловск : Изд-во Урал. ун-та, 1989. — 128 с.
7. Фрэнк Дж. Пространственная форма в современной литературе / Джозеф Фрэнк // Зарубежная эстетика и теория литературы XIX—XX вв. —М. : МГУ 1987. — С. 194—213.
8. James H. The Ambassadors : novel / Henry James. — [Електронний ресурс] Режим доступу : http://www.gutenberg.org/files/432/432—h/432— h.htm
9. James H. The Golden Bowl : novel / Henry James. — [Електронний ресурс] Режим доступу : http://www.gutenberg.org/files/4264/4264—h/4264— h.htm
10. James H. The Portrait of a Lady Volume 1 / Henry James // [Електронний ресурс] Режим доступу : http://www2.newpaltz.edu/~hathawar/ portrait1.html.
11. James H. The Portrait of a Lady Volume 2 / Henry James // [Електронний ресурс] Режим доступу : http://www2.newpaltz.edu/~hathawar/ portrait2.html.
12. Rimmon Sh. The concept of ambiguity : the example of James / Sh. Rimmon. — Chicago; L. : Univ. of Chigago press, 1977. — XIII, 257 p.
