CC BY
155
УДК 316.356.2(477)
Д. Л. Долгіх, здобувачка
ДО ПИТАННЯ ПРО ТРАНСФОРМАЦІЮ СІМЕЙНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ: КРИЗА ЧИ МОДЕРНІЗАЦІЯ?
Розглянуто основні параметри трансформації інституту сім ’ї крізь призму теорії інституційної кризи сім ’ї та теорії модернізації сім ’ї. Проаналізовано їх причини та соціальні наслідки.
Ключові слова: трансформація інституту сім’ї, теорія інституційної кризи сім’ї, теорія модернізації сім’ї, репродуктивна поведінка, шлюбна поведінка, сімейні гендерні стереотипи, нуклеаризація сімей.
Актуальність проблеми. Протягом більшої частини минулого століття не тільки в Західній Європі, а й у нашій країні відбувався мегапроцес, який полягав у скороченні кількості сімей, зниженні рівня та усталеності шлюбно-сімейних стосунків. Фактично спостерігається дуже швидкий перехід від архаїчних стереотипів сім’ї до сучасної моделі. Масова свідомість продовжувала залишатися в контексті ідейної, моральної та конфесійної систем уявлень про належний стан сім’ї і дітонародження.
Традиційні ролі, коли жінка вела домашнє господарство, виховувала дітей, а чоловік був господарем, власником майна і забезпечував економічну самостійність сім’ї, змінилися. З часом практичні результати отримання нової демографічної і соціальної свободи ставали все більш виразними, завдяки чому радикально змінювалося і продовжує змінюватися становище чоловіків, жінок і дітей, з’явилися нові можливості самореалізації особи в родинному, професійному та особистому житті.
Аналіз останніх джерел і публікацій. Сім’я як найважливіший історичний соціальний інститут досліджувалася класиками соціології - Е. Дюркгеймом, М. Ковалевським, О. Контом, Ф. Ле Пле, Б. Маліновським, Л. Морганом, П. Сорокіним, Р. Спенсером, Ф. Енгельсом та ін. Аналіз тенденцій розвитку сучасної сім’ї подано у роботах П. Бергера, Е. Берджеса, Е. Гіденса, У. Гуда, Х. Локка, Т. Парсонса.
Трансформаційні процеси, які розгорнулися на пострадянському просторі, достатньо активно виявилися і в сімейній сфері, що не залишилося поза увагою таких російських учених, як А. Антонов, С. Голод, Т. Гурко, М. Мацковський, В. Мєдков, А. Харчев, а також українських соціологів О. Балакіревої, Н. Лавріненко, А. Ноура, В. Пилипенко, Л. Чуйко, Ю. Якубової та ін.
Виклад основного матеріалу. Останніми десятиліттями в Україні під впливом нових соціально-економічних і соціокультурних умов кардинально змінився світогляд як на рівні суспільства, так і у рамках малих соціальних груп, особливо сім’ї. У розвитку інституту сім’ї з’явилися нові тенденції. Фундаментом цих змін є радикальні зрушення в ролевих і статусних позиціях чоловіка і жінки як системоутворюючих засад інститутів шлюбу та сім’ї. З одного боку, посилення неформальної складової сімейно-шлюбних стосунків, універсалізація тендерних ролей призводять до зниження усталеності шлюбу. Як наслідок сім’я перестає бути головним суб’єктом такого суспільства, її місце посідає індивід. З другого боку, відмова від жорсткого нормативного регулювання суспільством сімейного життя людей надала можливість встановлювати гнучкі, рухомі гендерні межі, такі, що задовольняють інте-реси представників обох статей, моделювати різноманітні сімейно-рольові конструкти з позиції гендерних взаємовідносин [2, с. 93].
Позиції соціологів з приводу пояснення та оцінювання процесів трансформації сім’ї розділилися на два протилежні «табори»: представників теорії інституційної кризи сім’ї та прихильників теорії модернізації сім’ї.
Представники теорії інституційної кризи сім’ї (А. Антонов, В. Борисова, Л. Дарський) у процесі трансформації сім’ї вбачають її кризу і занепад. «Інституційна криза сімейних функцій, що почалася в 60-ті роки і продовжується понині, призвела до краху народжуваності. Скорочення народжуваності, що веде
зрештою до масової малодітності, є наслідком модернізаційних процесів (радикального перелому способу життя, культури, економіки)» [1].
Прихильники теорії модернізації сім’ї (А. Вишневський, С. Захаров, С. Гавров) трансформацію сім’ї розглядають як тривалий історичний мегапроцес, пов’язаний зі звільненням людини з природного і соціального оточення, переважанням інтересів особи, що формується, над інтересами суспільства в будь-яких його виявах [4].
Кожна із наведених позицій не може бути однозначно визначена як абсолютно об’єктивна, оскільки вони відбивають полярні позиції, котрі чітко вписуються у відому схему «склянки води» (наполовину повна або наполовину порожня). Якщо проаналізувати ситуацію, що склалася в галузі шлюбно-сімейних стосунків, можна побачити, що кожна з означених теорій пропонує діаметрально протилежні оцінювання одних й тих самих процесів, їх причин та соціальних наслідків.
Фахівці в галузі соціології сім’ї розглядають трансформацію даного соціального інституту ставлення до сім’ї та шлюбу; ставлення до розлучення; нуклеаризацію сімей та міжпоколінних відносин [12]. Отже, падіння народжуваності фіксується представниками обох теорій, проте його причини та наслідки не збігаються.
Теорія інституційної кризи сім’ї пояснює причину падіння рівня народжуваності до одно-дводітної системи, яка кінець-кінцем веде до депопуляції, так: наявність соціальних норм багатодітності в доіндустріальні епохи спонукала до формування стабільних сімей, коли сім’я з дітьми була дійсно центральним «осередком» суспільства. Наявність дітей, в першу чергу синів, була необхідною умовою соціально-економічного статусу і благополуччя. Бездітність засуджувалася, а подружжя, що не мало дітей, психологічно страждало від своєї неповноцінності. Для селян і ремісників, які на той час складали переважну більшість населення, сім’я була виробничим колективом. Діти дуже рано починали брати участь у сімейному виробництві і становили для батьків безперечну економічну цінність [12]. У наш же час скорочення кількості дітей в сім’ї може бути пояснене, на думку представників даної теорії, не фінансовими і житловими труднощами, а девальвацією самого сімейного способу життя, непопулярністю фамілізму як стилю поведінки в суспільстві, антицінністю материнства і батьківства. Ми схильні поділяти цю позицію, оскільки абсолютний фамілізм, тобто переважання цінностей сімейного способу життя над відповідними цінностями індивідуалістичного існування, на нашу думку, залишився в традиційному суспільстві, а сучасний етап характеризується домінуванням індивідуалізму, переважанням індивідуалі-стичних цінностей над сімейними. Тому можна погодитися з А. Синельниковим, який відзначає позитивний характер прагнення людини до особистої свободи, стверджуючи про формування нового етапу на шляху до становлення абсолютної «свободи особи» [13]. Цей етап пов’язаний з отриманням можливо-сті створювати сім’ю з такою кількістю дітей, яку подружжя забажає, і тоді, коли вони вважатимуть це за можливе.
Засобом боротьби з такою демографічною дезорганізацією, на думку А. Антонова, може слугувати підвищення народжуваності за рахунок різкого збільшення частки сімей з трьома і більше дітьми в сім’ї [1]. Нам ця пропозиція уявляється досить утопічною, оскільки сучасні жінки більш орієнтовані на створення професійної кар’єри, а не кар’єри домогосподарки. Тому виникає природне питання про механізм реалізації даної пропозиції, оскільки сам же А. Антонов відзначає, що заходи соціальної політики держави (збільшення дитячої допомоги і введення материнського капіталу) не можна вважати активізацією демографічної політики, бо вони не підвищили рівень потреби у дітях, а тільки частково поліпшили соціально-економічні умови реалізації потреби всього лише у двох дітях [1].
Заміну розширеної сім’ї нуклеарною теорія інституційної кризи сім’ї пояснює переходом багатьох сімейних функцій до позасімейних соціальних інститутів: сім’я перестала бути виробничим колективом,
функція виховання і соціалізації значною мірою перейшла від сім’ї до школи, а турбота про літніх людей все більше лягає на систему соціального забезпечення, а не на сім’ю. З’явилася категорія людей, які не бажають ні одружуватися, ні мати дітей, оскільки вони не хочуть обмежувати свою особисту свободу і брати на себе які-небудь зобов’язання перед членами сім’ї. Умовою виходу з даної кризи, на думку А. Антонова, є відновлення класу сімейних домогосподарок, знищеного за радянських часів, а також наповнення новим змістом соціальної ролі матері, аби вона змогла включати функції вчительки, виховательки, няні та домогосподарки. Ми вважаємо цю пропозицію також вельми спірною, оскільки вона відображає суб’єктивне оцінювання вченим перспектив розвитку сім’ї і сімейних відносин, які, до того ж, чітко вписуються в модель ретризму з відомої схеми Р. Мертона.
Якщо представники теорії інституційної кризи сім’ї вбачають в масовому розповсюдженні добровільної бездітності, народженні дітей поза шлюбом, збільшенні частки неповних сімей з одним із батьків, збільшенні розлучень, підвищенні середнього віку укладання шлюбу вияв кризи сім’ї як соціального інституту, то прихильники теорії модернізації сім’ї дають принципово іншу оцінку зазначених процесів. Так, вони вбачають у відході від традиційної моделі шлюбності не девіацію або навіть кризу, а перетворення позашлюбного співжиття на прийнятну соціальну норму [3]. Більш того, формування даної соціальної норми зафіксоване і в Сімейному кодексі України, в якому ст. 74, по суті, прирівняла в майновому питанні цивільного чоловіка і дружину до законного подружжя: «Якщо жінка і чоловік проживають однією сім’єю, але не знаходяться між собою в шлюбі, майно, нажите ними за час сумісного мешкання, належить їм на правах загальної сумісної власності, якщо інше не встановлене письмовим договором між ними» [11]. Таким чином, суспільство само офіційно закріплює трансформацію сімейних відносин як вид соціальної модернізації.
Оцінки трансформаційних процесів у сучасній сім’ї прихильниками теорії модернізації сім’ї виражаються в таких позиціях. По-перше, «модернізатори» вважають, що зниження смертності і народжуваності ставить під сумнів необхідність об’єднання шлюбної, статевої та прокреативної поведінки, на якій трималися норми традиційного шлюбу [3].
По-друге, їх оцінка шлюбної поведінки зводиться до того, що союз чоловіка і жінки стає більш інтимним, таким, що не завжди вимагає зовнішнього, офіційного оформлення шлюбних відносин. При цьому на тлі підвищення вибірковості у пошуку довготривалого партнера в шлюбі знижуються вимоги до короткочасних сексуальних партнерів. Такі зв’язки сприймаються соціальним оточенням як підготовка до шлюбу. Колишній малорухливий (немобільний) шлюб, що являв собою щось на кшталт «жорсткого футляру», перестає задовольняти людей, і вони починають шукати нові форми організації свого особистого життя, які б відповідали новим умовам соціального середовища [3].
По-третє, новітній етап демографічної модернізації пов’язаний з фундаментальними зрушеннями в життєвому циклі людини: розширюється свобода вибору шлюбного партнера і форм спільного життя, відповідальнішим стає підхід до наслідків сексуальних відносин, чому відповідає більш висока, ніж раніше, ефективність планування строків народження дітей. Інакше кажучи, зростають можливості кожної людини управляти своєю індивідуальною долею. «Шлюб більше не обов’язково припускає спільне проживання, тепер це можливо без укладення шлюбу, дітонародження далеко не завжди відбувається в шлюбі, і на місце стандартної послідовності подій в індивідуальних біографіях приходить різноманітність життєвих шляхів» [8].
Однією з найважливіших тенденцій розвитку сім’ї є злам гендерних стереотипів.
Жінка вийшла за рамки своєї традиційної ролевої родинної функції, стала працювати поза домом, здобувати освіту, професійну кваліфікацію, не тільки активно поповнювати лави найнятих робітників, а й
створювати власні підприємства. Таким чином, для сучасної жінки праця з вимушеної необхідності перетворюється на цінність. Перед жінкою відкривається широкий вибір можливостей, з’являється альтернатива безкоштовній домашній праці, яка дозволяє змінити життєві стереотипи, що складалися століттями. Жінка стає більш незалежною від чоловіка матеріально, займаючи високі позиції в соціальній і професійній ієрархіях. При цьому, оскільки соціальні традиції нашого суспільства не сприяють тому, аби чоловік активно брав участь у процесі виховання дітей, сьогодні жінка починає самостійно ухвалювати рішення про те, мати чи не мати дітей, і якщо мати, то коли і в якій кількості [4]. Одночасно зі змінами становища жінки в суспільстві чоловік остаточно втрачає безперечні права бути єдиним годувальником сім’ї та організатором життя в домогосподарстві [3], тобто об’єктивно закріплюється перехід до біархальної сім’ї.
Висновки. Ми переконані, що траєкторія еволюції сім’ї завжди мала модернізаційну спрямованість. Незалежно від бажання людей їх індивідуальний життєвий шлях, включаючи його сімейну складову, мав вписатися в нові рамки, які були наслідком відповідних соціальних змін. Мінливі демографічні, економічні, психологічні, соціальні умови життя сім’ї активно переорієнтовували людей з традиційних моделей поведінки на новаторські і вимагали пошуку нових, гнучких моделей. Аналогічний процес відбувається й нині. Питання про якість нових моделей є досить спірним і навряд чи коректним, хоча і бурхливо обговорюється «модернізаторами» та «кризовиками». Прихильники теорії модернізації сім’ї критикують соціологів, що дотримуються концепції інституційної кризи сім’ї, за «ідеалізацію минулого», негативне ставлення до прогресу трансформації сім’ї, прагнення «повернути колесо історії назад» [ 12]. «Кризовики», у свою чергу, в усіх бідах обвинувачують модернізаційні процеси. Але чи можна обвинувачувати причину в появі наслідку? Питання, безумовно, риторичне. Криза традиційної сім’ї була породжена не тим, що вона була «поганою», а тим, що вона перестала відповідати новим умовам. [3]. Це не означає, що сучасні форми організації особистого життя, сім’ї та шлюбу, які вписуються в нові умови, не принесли з собою нової напруги і проблем, крім того, вони створили проблему маргінальних станів, коли колишні сімейні форми вже сходять зі сцени, а нові ще не цілком утвердилися. На жаль, ця проблема шлюбно -сімейних стосунків дуже яскраво виявляється в сучасній Україні, тому пошук шляхів розв’язання кризи маргінальності є одним з найбільш актуальних завдань соціології сім’ї.
ЛІТЕРАТУРА
Антонов А. И. Институциональный кризис семьи и возможности его преодоления в России // Демограф. исслед. - 2010. -№ 11 [Электронный ресурс] / А. И. Антонов - Режим доступа: http://www.demograpЫa.m/articles_N/index.html?idR= 5&і&Аг1=1773. - Загл. с экрана Бутаева М. А. Трансформация гендерных отношений в современной семье / М. А. Бутаева // Теория и практика гендерных исследований в мировой науке : матеріали междунар. науч.-практ. конф., Пенза-Ереван-Прага, 5-6 мая 2010. - С. 93-98.
Вишневский А. Г. Эволюция российской семьи // Экология и жизнь. - 2008. - № 7 [Электронный ресурс] / А. Г.
Вишневский. - Режим доступа: http://elementy.ru/lib/430650. - Загл. с экрана Гавров С. Н. Историческое изменение институтов семьи и брака: учеб. пособие // Моск. гос. ун-т дизайна и технологий, 2009. - 81 с. [Электронный ресурс] /
С. Н. Гавров - Режим доступа: http://filosofia.ru/76532/. - Загл. с экрана Гурко Т. А. Трансформация института современной семьи: постановка проблемы / Т. А. Гурко // Социолог. исслед. - 1995. -№ 10. - С. 95-99
Давыдова Н. М. Глава семьи: распределение ролей и способ выживания /
Н. М. Давыдова // Общ. науки и современность. - 2004. - № 4. - С. 51-57 Демографическая модернизация России / под. ред.. А. Г. Вишневского. - М. : Новое изд-во, 2006. - 608 с.
Иванов С. Новое лицо брака в развитых странах / С. Иванов // Население и общество. - 2002. - № 63.
Кузьменко Т. М. Сучасна сім’я: основні характеристики та тенденції розвитку /
Т. М. Кузьменко // Вісник. - 2009. - № 2. - С. 16-21.
Лавриненко Н. Гендерні відносини в українській родині / Н. Лавриненко // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2010. -№ 1. - С. 139-162.
Сімейний кодекс України.
Синельников А. Б. Типы семей и демографическая политика в России // Демограф. исслед. - 2010. - № 4 [Электронный ресурс] / А. Б.Синельников. - Режим доступа: http://www.demographia.ru/articles. - Загл. с экрана Синельников А. Б. Трансформация семейных отношений и ее значение для демографической политики в России // Демограф. исслед. - 2006. - № 5 [Электронный ресурс] / А. Б. Синельников. - Режим доступа: http://www.demographia.ru/articles. - Загл. с экрана.
Сорокин П. А. Кризис современной семьи / П. А. Сорокин // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 18. Социология и политология. -1997. - № 3. - С. 65-79.
К ВОПРОСУ О ТРАНСФОРМАЦИИ СЕМЕЙНЫХ ОТНОШЕНИЙ В УКРАИНЕ:
КРИЗИС ИЛИ МОДЕРНИЗАЦИЯ?
Долгих Д. Л.
Рассмотрены основные параметры трансформации института семьи сквозь призму теории институционального кризиса семьи и теории модернизации семьи. Проанализированы их причины и социальные последствия.
Ключевые слова: трансформация института семьи, теория институционального кризиса, теория модернизации семьи, репродуктивное поведение, семейные гендерные стереотипы, нуклеаризация семей.
TO QUESTION ABOUT TRANSFORMATION OF FAMILY RELATIONSHIPS IN UKRAINE:
CRISIS OR UPGRADING?
Dolgikh D. L.
The article deals with the basic parameters of the transformation of the family through the prism of the theory of the institutional crisis of the family and the family of modernization theory, analyzes their causes and social consequences.
Keywords: transformation of the family, the theory of institutional crisis, modernization theory of the family, reproductive behavior, family gender stereotypes, nuclearization of families.
