CC BY
170
8. Андреева Г. Н. Конституционное право зарубежных стран : учебн. / Г. Н. Андреева. -М. : Эксмо, 2005. - 656 с.
9. Автономов А. С. Конституционное (государственное) право зарубежных стран : учебн. / А. С. Автономов. - М. : ТК Велби, Проспект, 2006. - 548 с.
10. Поабник з розробки виборчих систем : наук.-практ. вид. - К. : Нора-Друк, 2003. -168 с.
Стаття надшшла до редакци 15.11.2013 р.
S. М. Martselyak
THE PRINCIPLE OF EQUAL SUFFRAGE IN THE ELECTION OF PEOPLE'S
DEPUTIES OF UKRAINE
One of the basic principles ofparliamentary elections in Ukraine at the level of general principles, direct and free elections is the principle of equal suffrage, which is a manifestation of the constitutional principle of equality and civil rights. This principle corresponds to the greatest extent in modern democratic nature of elections Institute, ensuring equal participation of voters in the formation of the state parliament. Reality also equal suffrage in the election of deputies of Ukraine requires a detailed legislative consolidation of the principles taking into account international practices and ensures compliance with its direct parliamentary elections. Issues relevant entity principles of equal suffrage in the election of people's deputies of Ukraine.
The principle of equal suffrage states that citizens of Ukraine who have the right to vote, have equal opportunities for their realization and participate in elections on an equal footing, they are guaranteed the same forms, methods and means of protection violation subjective active and passive suffrage.
The analysis of theoretical positions and ideas, norms of electoral legislation regarding the nature and content of the principle of equal suffrage in the election ofpeople's deputies of Ukraine is made; also it was determined its advantages and problems ofproviding, as well as substantiated priority directions of ensure equal voting rights in parliamentary elections.
Keywords: principles of elections, voters, equal suffrage, electoral process, people's deputies of Ukraine
УДК 343.23(477)" 13/16"(045)
О. В. Патлачук
1СТОРЮГРАФ1Я ДОСЛ1ДЖЕННЯ1НСТИТУТУ ЗЛОЧИНУ У ПРАВ1 ВЕЛИКОГО КНЯЗШСТВА ЛИТОВСЬКОГО
Проблеми державност1, права та социального життя Великого княивства Литовсъкого досл1джувалися протягом майже двох столтъ. Достатнъо поено реконструйована icmopin княивства, його сустлъний i державний лад. Тривае вивчення литовсъко-русъкого права. Однак не eci incmumymu права Великого кнпивства Литовсъкого е достатнъо досл1дженими науковцями. Сказане поеною лирою стосуетъся тституту злочину. Bidcymni комплекст досл1дження злочишв, ят розглядалисяу р1зних судах Великого княз1вства Литовсъкого; не простежена еволющя тституту злочину в Литовсъко-Русъкт Оер.шхни; не встановлювалися eidMWHOcmi, ят тнували м1ж нормами писаного права i тими нормами, ят вживалися у правозастосуванш.
K.uonoei слова: злочин, право, статут, тститут злочину, суд, icmopin, процес, держава, спадщина, кодекс.
Постановка проблемы. Врахування здобутюв та помилок в вивченш юторп злочину в прав1 Великого Княз1вства Литовського е актуальним. Отриманий досвщ допоможе не повторювати помилок в майбутньому.
Анал1з остантх ОослЮжень /' публтацт. 1сторюграс]мя права Великого кюшвства Литовського нал1чуе майже два столптя. Перин дослщники розглядали його як провшцшне польське право, пщкреслюючи польсьи впливи на формування правових шститупв кюшвства. Однак завдяки, насамперед, вченим - представникам школи захщноруського права у вггчизнянш юторичнш та ¡сторико-правовш наущ склалася 1 вкоренилася традищя трактувати кюшвство як Литовсько-Руську державу, а право, яке д1яло в нш, - як литовсько-руське, тобто таке, що було продовженням давньоруського права. У працях М. Владимирського-Буданова, Ф. Леонтовича, М. Максимейка, М. Ясинського, О. Малиновського, М. Любавського, М. Довнар-Запольського Ф. Тарановського, Г. Демченка та шших науковщв проанал1зоваш джерела, основш риси та низка шститупв права, що д1яло у Великому кюшвста Литовському.
Однак слщ вказати, що присвячеш литовсько-руському праву науков1 розвщки XIX ст. в основному стосувалися шститупв цившьного, амейного, процесуального права. 1нститут злочину розглядався схематично та поверхово. Виняток становлять лише декшька праць. Найгрунтовшшим дослщженням шституту злочину за Статутами Великого кюшвства Литовського була 1 доа залишаеться монография О. Малиновського «Вчення про злочин за Литовським Статутом».
Викладення основного матергалу. О. Малиновський ретельно проанал1зував ¡снуючу на 90-1 рр. XIX ст. юторюграфпо Статут!в. Дослщник виходив ¡з пануючого у тогочаснш 1сторико-правов1й науц1 положения, що Статута 1529, 1566 1 1588 роюв - це три редакцп одн1е! пам'ятки права. Тож зм1ни, яких зазнав ¡нститут злочину в Статутах, вш розглядав не як еволющю цього ¿нституту, зумовлену розвитком суспшьних в1дносин, а як поправки до його норм, викликаш до життя розвитком понять крим1нального права XVI ст. Як 1 шип представники школи захщноруського права, вш особливо пщкреслив значения норм давньоруського права для формування ¡нституту злочину в литовсько-руському прав1 XVI ст.
Поняття злочину в Статутах не надане, однак вчений встановив його змют, виходячи ¡з тексту артикул ¡в Статут! в. Також О. Малиновським були видшеш ва терм1ни, яи вживалися в значенш злочину. Дослщник вказав на панування догов1рних засад у сфер1 крим1нальних в1дносин, шдкресливши т1сний зв'язок м1ж крим1нальними 1 цившьними наслщками правопорушення.
Вперше в 1стор1ографи питания злочину в литовсько-руському прав1 XVI ст. дослщник встановив, що суб'ектом кримшального права за Статутами Великого кюшвства Литовського була держава, однак юнували певн1 обмеження повноти верховенства держави у кримшальному прав1, зумовлеш ¿снувангам звичаевого права, вол1 потершлого, судовими повноваженнями вотчинников.
Автором дослщжеш лише теоретичн1 питания ¡нституту злочину, вш не ставив за мету проанал1зувати реал1зац1ю норм Статут!в на практищ. 3 час1в написания монографп наука крим1нального права зазнала теоретичного розвитку, тож окрем1 положения монографп е застаршими. Однак за ретельнютю анал1зу, широтою охоилення аспект1в шституту злочину в литовсько-руському прав1 XVI ст. праця О. Малиновського не втратила наукового значения 1 дониш.
Певний внесок у вивчення шституту злочину в литовсько-руському прав1 XV ст. зроблений М. Владимирським-Будановим. Заслуговуе на увагу його коментар до видання Судебника Казимира 1468 року. Вчений проанал1зував квал1фшуюч1 ознаки крад1жки 1 вказав на залежшсть тяжкосп злочину вщ вартосп вкраденого, повторносп або рецидиву.
Дослщжуючи джерела кримшальних норм Статут! в Великого княз1вства Литовського, М. Максимейко визначив, яю види покарання юнували у 16 ст.
М. Ясинський згрупував статп обласних прившеТв (вчений називав ix уставними земськими грамотами) за галузями права. Кожна група статей, у тому чист i тих, що стосуються кримшального права, супроводжена коментарем.
У другш половиш XIX ст. розпочалося наукове вивчення ушкального шституту звичаевого права - копних суд1в. У присвячених копним судам i копному судочинству розвщках В. 1вашшева та О. Сфименко поб1жно роз глянул види злочишв, яи були пщсудш цим судам. Зроблеш дослщниками висновки становлять штерес, оскшьки базуються на анал1з1 матер1ал1в судовоТ практики.
Певним внеском у вивчення шституту злочину в еврейських громадах Великого княз1вства Литовського стали пращ С. Бершадського. Автор ретельно проанал1зував тести прившеТв, наданих евреям литовськими господарями, i встановив основш риси правових шстшупв, яи регулювали суспшьш вщносини всередиш еврейсько! спшьноти. Вивчивши судов1 акти справ, в яких одшею i3 стор1н виступали евре!, С. Бершадський показав, що нерщко судова практика не вщповщала правовим приписам ортодоксального ¡удейського права.
Хоча ¿сторико-правова наукова думка подальших десятилггь i не торкалася безпосередньо шституту злочину, однак наприкшщ XIX - на початку XX ст. з'являлися пращ юторшпв i юриспв, в яких автори намагалися концептуально осмислити вггчизняну icropiio, у тому чист й icropiK) права. Такий науковий доробок представляв цшнють для нашого досл1дження насамперед тому, що надае можливють вщтворити загальний ¡сторичний контекст, в якому розвивалося крим1нальне право, у тому чист ¡нститут злочину.
Чималим внеском в юторюграфш в1тчизняного права литовськоТ доби стали npaui М. Грушевського. Всеб1чно досл1джуючи найр1зномаштн1ш1 аспекта украшсько! icTopii, вчений сформулював концепцш Украши-Pyci, п1дкреслюючи, що не Рос1я, а Украша стала спадкоемицею державних i правових традиц1й Кшвсько! Pyci; разом з там, М. Грушевський розглядав так званий литовський перюд у в1тчизнянш icTopii держави i права як добу латентно!' украшсько!' державностг
У подалыпому концепщя Украши-Pyci стала визначальною для ¡сторик^в державницького напряму (ii дотримувалися Д. Дорошенко, Н. Полонська-Василенко та iH.), а також i для i ¡сторик^в права. Вона 30epirae свою актуальн1сть i для сучасноТ в1тчизняно'1 науки.
Подшяючи цю концепцш, молодше покол1ння школи захщноруського права продовжувало своТ дослщження i п1сля встановлення в УкраТш радянськоТ влади, що в1д1грало значну роль у подальшому вивченн1 литовсько-руського права. Працюючи у склад1 KoMicii ВУАН для вивчення icTopii украшського права, О. Малиновський, I. Черкаський, М. Чубатий, М. Василенко здшснили значний внесок у вивчення шстшутв украшського звичаевого права, у тому чист другоТ половини XIV - першоТ половини XVI ст. Вчеш дотримувалися думки, що литовсько-руське право, по cyri, було украшським правом, оскшьки продовжувало саме укра'шсьи правов1 традици.
В опубл1ковашй у працях ВУАН розвщщ I. Черкаського «Поволання над трупом забитого» докладно анал1зуеться такий вид покарання, як виволання. Вчений вказав, за яи злочини застосовувався цей вид покарання.
1з згортанням украТшзацп в УРСР центр дослщжень icTopii украшського права перемютився за кордон - у Прагу, в Мюнхен, - де у В1льному Украшському ушверситет1 продовжували наукову д1яльшсть Р. Лащенко, М. Чубатий, А. Яковл1в та iHini науковщ. Р. Лащенком та М. Чубатим були написаш пщручники з icTopii украшського права. Обидва автори надали загальний огляд права Великого княз1вства
Литовського, називаючи його украшським правом литовсько! доби 1 пщкреслюючи його зв'язок ¡з давньоруським правом.
А. Яковл1в дослщив низку процесуальних шстшупв украшського звичаевого права XV - XVI ст., наголошуючи на 1хньому зв'язку ¡з чеським правом. Наявнють под1бних м1ж собою шстатут ¡в у прав1 двох слов'янських народ1в - видачки, личкування, ставлення шапки, гошння слщу тощо - вчений пояснював не генетичною спшьшстю, а впливом чеського права як бшып розвиненого.
Вивчення права на украшських землях XIV - XVI ст. тривало 1 на захщноукраТнських землях, яи перебували у склад1 Австро-Угорщини, а згодом -Польиц. У 10-30-1 рр. XX ст. у Львов1 були видаш пращ С. Кутшеби, О. Бальцера, Р. Домбковського та ш. Дослщники зробили значний внесок у вивчення права на украшських землях, що у друпй половини XIV - першш половиш XVII ст. були складовою частиною Полыщ. Щодо права Великого кюгавства Литовського вони висловлювали нерщко протилежш думки. Так, С. Кутшеба вважав, що воно розвивалося шд ютотними польськими впливами, тож багато у чому кошювало польське право. Р. Домбковський, навпаки, вказував, що р1вень законодавчоТ техшки у Статутах Великого кюгавства Литовського був настшьки досконалий, що польсыа законодавч1 акти котювали норми Статут!в. I хоча спещальних дослщжень \нституту покарання вчеш не проводили, Тхш пращ доповнюють 1 уточнюють загальну картину правового розвитку Литовсько-Русько! держави.
Науковий доробок О. Бальцера стосуеться також юторп в1рменського суд1вництва у Львов1 та шших украшських м1стах. На шдстав1 вивчення судових акпв вчений зробив окрем1 висновки щодо особливостей сприйняття злочину за середньов1чним в1рменським правом.
В радянськш 1сторико-правов1й науц1 50-70-1 рр. штерес досл1дник1в був зосереджений переважно на питаниях загальноТ ¡сторЛ Великого княз1вства Литовського, а державшсть 1 право розглядалися поб1жно. У руст радянсько! ¡деолопТ в 1стор1ографи Великому кюшвству в основному в1дводилася роль загарбника украшських 1 бшоруських земель, а з позицш марксистсько! методологи державшсть 1 право кюгавства ощнювалися як знаряддя класово! експлуатацИ. Однак попри щеолопчш вимоги, окрем1 вчеш змогли комплексно вщтворити р1зн1 аспекта юторп Великого кюгавства Литовського, базуючись на вивченш джерел - як опублшованих ран1ше, так 1 тих, що були вперше введет до наукового об1гу. Таким чином було створено монограс|лчш дослщження сощального, економ1чного, пол1тичного життя княз1вства. Серед них варто назвати пращ В. ГПчети, К. Гуслистого, Ф. Шабульдо, В. Мишка, В. Пашуто та ш. I хоча у цих працях ¡нстатут злочину безпосередньо не вивчався, вони дають змогу уточнити особливосп суспшьних вщносин в княз1вств1.
Одшею з перших написаних у радянський перюд розв1док з ¿стори держави 1 права Великого кюгавства Литовського стала невеличка за обсягом праця О. Суршова, в якш автор надав короткий анал1з правових шститупв другоТ половини XIV - першоТ половини XVI ст. Вчений не робив висновюв щодо походження норм литовсько-руського права, Тхнього зв'язку з давньоруським правом тощо, але те, що вш обрав для анал1зу перюд, коли украшсыа земл1 перебували у склад1 Великого кюгавства Литовського, дозволяе припустити, що О. Суршов визнавав роль украТнськоТ державницько! 1 правово! спадщини у розвитку литовсько-руських держави 1 права.
У евши теми нашого дослщження заслуговуе на увагу робота И. Юхо «Правове становище селян Бшоруа у XVI ст.», в якш була здшенена чи не перша у радянськш юторико-правовш наущ спроба докладного анал1зу правових шстшупв земського права Великого кюгавства Литовського. Окрема глава монографи присвячена земському кримшальному праву.
Проанал1зувавши елементи складу злочину (суб'екпв 1 вину), стадп злочинно! д1яльносп, види сшвучасп, вчений иерейшов до характеристики шстатуту иокарання у прав1 Великого княз1вства Литовського XVI ст. 3 иозицш марксистсько! методологи автор зробив наголос на класовому характер! кримшального права Литовсько-Русько! держави, що, насамперед, проявлялося у залежносп виду покарання вщ станово! приналежносп сторш. На думку дослщника, посилення класового характеру злочишв у систем! кримшального права було викликане посиленням феодального гноблення селян ! наступом католицизму. Зрозумшо, що такий пщхщ до ощнки сусшльних вщносин у Литовсько-Руськш держав! був дещо спрощеним, однак единим можливим в умовах радянсько! цензури.
Незважаючи на методолопчну обмеженють, у монографи не тшьки був наданий всеб1чний анал1з правових шстатут ¡в Великого княз1вства Литовського (у тому чист й шституту злочину), але й було висловлено низку в1рних висновюв. Так, И. Юхо встановив, що законодавство XVI ст. байдуже ставилося до перевищення меж необхщно! оборони: для звшьнення вщ кримшально! вщповщальносп достатньо було довести, що потерпший першим розпочав агресивш дп.
Новаторською була теза про те, що у Статут! 1529 року було вперше здшснено спробу визначити м1ру покарання залежно вщ ступеш сшвучасп у злочиш. Вчений вщм1чав, що особи, чия дшльшсть не перебувала у причинному зв'язку з1 злочинним результатом, не пщлягали кримшальному покаранню, нав1ть якщо знали про факт злочину. Вони могли нести лише майнову вщповщальнють.
Назвавши т1 види злочишв, яи були закршлеш нормативно-правовими актами XVI ст., И. Юхо вказав, яю з цих злочишв стосувалися представниив прившейованого населения, а яи - посполитих. И. Юхо вказував, що, в1дм1чаючи жорстокють крим1нально! пол1тики феодального права Бшорусп 1 Литви, слщ звернути увагу на те, що пор1вняно з правом шших европейських держав того часу вона була бшып гуманною. Автор пояснював це впливом щей гумашзму.
Хоча И. Юхо вважав, що Статута 1529 року, 1566 року 1 1588 року - це не три редакцп одного кодексу, а три р1зних нормативно-правових акта, вш, як 1 О. Малиновський, дослщжував шстатут злочину узагальнено, одночасно анал1зуючи норми вс1х трьох Статут! в, тож не показав еволюцп цього ¿нституту, як вона вщбувалася протягом XVI ст. Обмежений обсяг робота не дозволив дослщнику показати на конкретних прикладах розб1жносп, що юнували м1ж нормами Статут! в, як1 регламентували злочинш д1яння, 1 реальною юридичною практикою квал1фжацп злочишв.
Певний внесок у вивчення литовсько-руського права було зроблено авторами пщручниив з ¡сторп держави 1 права СРСР, де в основному надавалася ютор1я розвитку рос1йського права, але придшялася увага й ¡стор1Т' права ¡нших народ1в Радянського Союзу. В1дм1тимо, що у цих пщручниках ¡стор1я украшського права обмежувалася межами другоТ' половини XVII - XVIII ст., тобто перюдом Гетьманщини. Щодо бшоруських земель вказувалося, що вони перебували пщ владою Литви, де зазнавали сощального, нацюнального 1 рел1пйного гноблення, тож бшоруський народ, як 1 украшський, прагнув возз'еднатися з Рос1ею. Право Великого княз1вства Литовського розглядалося як суто литовське, а внесок украшського 1 бшоруського народ1в у його розвиток ¡гнорувався. Безумовно, в умовах радянсько! цензури автори не могли наголошувати на наступництв! м1ж давньоруським 1 литовським правом, там бшыпе говорити про литовсько-руський характер держави. Обов'язковою була вказ1вка на класовий характер права, на те, що воно виступало знаряддям експлуатацп поневолених мае. Однак формат пщручника надавав можливють надати б1льш розгорнуту
характеристику праву украшських 1 бшоруських земель другоТ половини XIV - XVI ст. як у цшому, так 1 його окремих шстшупв, у тому чжш ¡нституту злочииу.
Лише у 80-1 рр. вивчення державного, сощального, правового життя Великого княз1вства Литовського поступово звшьнюеться вщ ¡деолопчних обмежень. З'являються пращ А. Хорошкевич, I. Старостино!, Б. Флор1; у Литв1 активно працювала наукова школа С. Лазутки, представлена такими вченими, як I. Валжонгге, В. Рауделюнас, С. Вансев1чюс, А. Васшяускене, Ю. Юргиню, М. Юкас та ш. Зусиллями литовських вчених було дослщжено низку правових ¡нститут1в литовсько-руського права, насамперед, у сфер1 майнових 1 особистих немайнових вщносин. Щодо шституту злочину, то в основному наголошувалося на таких його аспектах, як види злочишв, особливосп кримшально! вщповщальносп представниив прившейованих верств населения 1 «посполитих». В основному дослщження базувалися на анашз1 норм Статут!в Великого княз1вства Литовського.
У кол1 наукових штереав I. Старостино! перебував Судебник Казимира 1468 року. У монографй 1 низщ статей, присвячених анал1зу ще! пам'ятки права, дослщниця торкалася багатьох питань кримшального 1 кримшально-процесуального права Великого княз1вства Литовського XV ст., у тому чист й шститутузлочину. I. Старост!на висвгглила питания судового ¡муштету, а також особистоТ 1 амейно! вщповщальносп за злочин, на й думку, найбшып частотний у селянському середовииц того часу, - за крад1жку. Вчена дшшла висновку, що 7-р1чний в1к звшьнення вщ крим1нально! в1дпов1дальност1 був продиктований народними уявленнями про повнолптя, а також нормами каношчного 1 римського права. Сшвставивши Судебник Казимира ¡з Судебником 1вана III 1497 року, дослщниця вказала на спшьш норми обох кодекав, що, на й думку, св1дчить про руське походження норм Судебника Казимира. Розб1жносп у видах злочишв, яи видшялися у Литовсьий Рус1 1 Московськш Рус1, вчена пояснюе тим, що щ держави розвивалися у XV ст. по-р1зному. Шдкреслено, що право Великого княз1вства Литовського було консервативним, прив'язаним до давньорусько! основи («старовини не рухаемо, новини не вводимо»), тод1 як право Московсько! держави змшювалося. Проте I. Староспна вважае, що Судебник Казимира був призначений для застосування у суто литовських землях держави, хоча не заперечуе й того, що на практищ кодекс д1яв 1 в руських землях Великого княз1вства Литовського.
До питань права Великого княз1вства Литовського у друпй половиш XIV -першш половиш XVI ст. зверталися 1 польсью юторики права, що працювали у 50-80-х рр. XX ст. У працях, дотичних до теми нашого дослщження, вивчалися як загальш тенденцй розвитку права Великого княз1вства Литовського, так 1 окрем1 шститути литовсько-руського права, зокрема, процесуальш шститути ставлення шапки, сочшня тощо. Вкажемо, що польська сощалютична юторико-правова наука була дещо менше защеолопзована, шж украшська або рос1йська, однак методолопчною основою досл1джень також виступав (принаймш, декларувався) ортодоксальний марксизм.
1з здобуттям незалежност1 украшська ¡сторико-правова наука здшснила прорив у вивченш вггчизняно! правово! спадщини, у тому чист в дослщженн1 литовсько-руського права. З'явилися пращ узагальнюючого характеру, в яких розглянуто загальну юторпо украшських земель у склад1 Великого кюшвства Литовського 140, тенденцй розвитку литовсько-руськоТ державност11 права 137. До окремих проблем суспшьного, державного 1 правового життя Литовсько-РуськоТ держави звертались у своТх наукових досл1дженнях Н. Яковенко, Н. Старченко, Д. Ващук, С. Кудш, О. Патяка, О. Русша та ¿н. У роботах цих автор1в з нових методолопчних позиц1й розглянут1 окрем1 ¡нститути амеиного, цив1льного, крим1нального, процесуального права, що д1яло на украшських землях Великого княз1вства Литовського, питания правосв1домост1 населения держави,
д1яльносп судових установ Великого княз1вства Литовського, однак шститут злочину спещально не дослщжувався. У роботах названих дослщниюв лише поб1жно згадуються види злочишв, яю видшялися у npaei, що д1яло на укршнських землях у XV - XVI ст. Так, наприклад, пор1внюючи записан! в актах гродських с уд ¡в XVI ст. вироки по таких специс]мчних справах, як чаклунство, О. Патяка стверджуе, що на вщмшу вщ Корол1вства Польського, де в даному випадку переважала европейська шкв1зицшна практика, у Литовсько-Руськш держав1 школи не було масових страт «вщьом» чи «чаклушв», а вироки мюцевих гродських суд1в в цьому вщношенш були дещо гуманшшими, шж в захщноевропейських i польських судах. У контексп анал1зу Кшвського та Волинського прившйв Д. Ващук вказав, що ivripa покарання на украшських землях Литовсько-Русько'1 держави встановлювалася судом i залежала вщ ступеня вини обвинувачуваного, що заборонялося ув'язнювати або страчувати особу без суду.
Протягом останнього десятилптя над проблемами литовсько-русько'1 держав носп i права шпдно працюе Одеська наукова школа, заснована професором П. Музиченком. Працюючи над джерелами литовсько-руського права, П. Музиченко неодноразово звертався до його шститупв, у тому чист до шституту злочишв. Вказуючи, що призначення виду покарання чималою ivripoK) залежало вщ потерпшого, вчений наголошував на приватноправовому сприйманш злочишв у вггчизняному npaei XIV -XVI ст. У коментарях до Статут!в Великого кюгавства Литовського 1566 року i 1588 року П. Музиченко та С. Ковальова надали характеристику злочинам, яю видшялися у литовсько-руському npaei XVI ст., вказавши на походження того чи шшого виду злочину, на квал1фшуючи обставини, що визначали ступшь тяжкосп д1яння, а також на обставини, яи пом'якшували чи обтяжували покарання, на bîk протягування до вщповщальносп та на деяю ¡Hmi аспекти застосування ¡нституту злочину на практищ 158; 159.
Авторським колективом пщ кер1вництвом П. Музиченка (до складу колективу увшшли С. Ковальова, М. Крумаленко, Н. Долматова, Н. Сфремова) було написано монографш «Суд i судочинство на укршнських землях XIV - XVI столггь», в якш назваш i коротко проанал1зоваш види злочишв, що були пщсудш украшським судам у названий перюд.
У монографи М. Крумаленка, присвяченш анал1зу правового становища етнорелЫйних груп, що мешкали в Литовсько-руськш держав1, вказано, що поряд Î3 литовським i руським населениям у княз1вста жили в1рмени, евре'1, татари, цигани, яю користувалися cboïm власним правом; автор встановив, яю види злочишв видшялися зпдно з правом цих народ1в. М. Крумаленко надав коротку характеристику деяких специф1чних вид1в злочишв. На п1дстав1 анал1зу значного кола судових акпв дослщник зробив висновки щодо особливостей судового процесу при розгшцц справ, порушених проти представ и и K"i в етнорел1пйних груп.
Досл1джуючи процес розробки Судебника Казимира 1468 року та його джерельну базу, Н. Сфремова поб1жно торкнулася i питания вщцв злочишв, яю були передбачеш нормами кодексу.
У монографи С. Ковальово'1 «Судебник великого князя Казимира Ягайловича 1468 року» у коментарях до статей кодексу докладно проанал1зоваш злочини, яю розглядалися домешальними судами щодо злочинщв-селян, а також злочини, суб'ектами яких були представники пануючо'1 верх1вки - магната i шляхта: напади на д01швки i нанесения т1лесних ушкоджень. Автором вказаш квал1фшуюч1 ознаки крад1жки, показана залежшсть тяжкосп покарання вщ тяжкост1 злочину. Нав1вши матер1али судово'1 практики, досл1дниця зупинилася на анал1з1 механ1зму виконання судових вироюв 77. Обтяжуюч1 та пом'якшукга обставини, яю впливали на
квал1с|лкащю тяжкосп злочину, проанал!зоваш у статп С. Ковальово!, присвяченш шституту крад1жки за Судебником 1468 року 75.
Представники одеськоТ науково! школи зверталися до ¡стотних рис ¡нституту злочину у працях, присвячених судоустрою 1 суд1вництву на украшських землях другоТ иоловини XIV - першо! иоловини XVII ст. С. Ковальова вказала на ставлення украшського населения до злочинносп 1 до злочишв. Вчена ироанал1зувала по над 600 судових акпв середини XV - XVI ст. 1 зробила висновки щодо розб1жносп квал1с|лкацп злочишв у судовш практищ з тим, як вона була передбачена правовими нормами 78.
Дослщжуючи судочинство на украшських землях у XVI - пер или половиш XVII ст., О. Сокальська встановила, що у випадку мирово! угоди злочин квал1ф1кувався як менш тяжкий, оскшьки вщповщач мав безл1ч можливостей уникнути покарання цшком у межах закону.
Дослщження держав носп 1 права на украшських землях, яи у другш половиш XIV - XVI ст. перебували у склад! Полыщ, проводяться Льв1вською науковою школою. Хоча науковий доробок льв1вських вчених не стосуеться шститупв литовсько-руського права, однак надае можливють !х пор1вняння з правовими шститутами, яи д1яли у Галичиш. Таке пор1вняння плщне насамперед тому, що дозволяе уточнити походження т1е! чи шшоТ правово! норми, розширити уявлення про застосування норм у судовш практищ.
Окрем1 вщомосп про види злочишв, яю юнували у в1рменсьюй та еврейськш громадах Львова, надаш у монографи М. Капраля. Щоправда, наведеш автором матер1али судово! практики в1дносяться до кшця XVI - початку XVII ст., однак враховуючи той факт, що в1рменське та ¡удейське право, яке д1яло всередин1 громад 1нов1рщв, котр1 мешкали на укра!нських землях, було консервативним 1 еволющонувало вкрай повшьно, вважаемо за можливе залучати до анал1зу 1 т1 документа й факта, що виходять за хронолопчш межп нашого дослщження.
Ц1кавий матер ¡ал для дослщження шституту злочину в украшських магдебурпях м1ститься у монограф1ях Т. Гошко та М. Кобилецького, присвячених магдебурзькому праву на украшських землях. Т. Гошко вказала на види суд ¡в, яи д1яли у магдебурпях, а М. Кобилецький на шдстав1 анал1зу судових акпв встановив, що мщани магдебурпй нерщко брали участь у судових процесах у гродських та копних судах 1 як сторони, 1 як свщки.
У статп Б. Тищика та М. Бедр1я, присвячешй копному судочинству, назван! види злочишв, яи були пщсудш копним судам. Автори не ставили за мету проведения докладного анал1зу ¿нституту злочину, тож обмежилися лише вказ1вкою на його види.
Значну увагу придшив ¿нституту злочину в Галичиш в друпй половин! XIV -першш половиш XVI ст. I. Бойко. Вчений вважае, що джерелами кримшального права у Галичиш в дослщжуваний перюд були Вюлицький статут 1347 року, Повний звщ статут!в Казимира Великого 1420 року, Вартський статут 1423 року та шип нормативш правов! акта. Однак зауважимо, що наведен! I. Бойком матер1али судово! практики свщчать: при квал!ф!каци злочину галицькими судами вживалося чимало ш статут ¡в руського звичаевого права. Кр1м того, низка кримшально-правових норм польського писаного права походила з1 спшьного для захщних ! сх1дних слов'ян звичаевого права.
Дослщник вказуе, що у польському середньов1чному прав! на тяжисть злочину впливали станов! вщм!нност!. Ще одною обтяжуючою обставиною був рецидив. Польське право, на думку I. Бойка, знало поняття сукупносп злочишв.
I. Бойко вважае, що кримшальне право Великого кюгавства Литовського та Польського Корол1вства розвивалися р1зними шляхами. На думку дослщника, литовсько-руське право досягнуло у XVI ст. у кримшальшй галуз1 значно вищого р1вня розвитку, шж польське право. Зокрема, в1н вказуе, що, за Статутами Великого
кюшвства Литовського, обставинами, яи звшьняли вщ покарання, були необхщна оборона та крайня необхщшсть.
Кр1м злочишв за польським земським правом, вчений проанал1зував злочини за магдебурзьким правом. Пор1вняння двох систем злочишв дало I. Бойку пщстави для висновку: польське земське право було значно менш жорстоким, м'яюшим, шж магдебурзьке право.
Пор1вняння шституту злочину на украшських землях Великого кюшвства Литовського 1 Польського корол1вства дае змогу глибше зрозумпи походження, призначення й еволющю уявлень про злочин в обох державах.
1з здобуттям незалежносп актив1зувався штерес до юторичноТ та юторико-правово! спадщини у Бшоруа та Литвг Литовська наукова школа професора С. Лазутки продовжувала вивчення держав носп 1 права Великого кюшвства Литовського XIV -XVI ст. Як 1 в УкраТш, були переглянуп методолопчш та щеолопчш засади дослщження державних 1 правових явищ. Вчеш оцшюють Велике княз1вство Литовське як суто литовську державу, в якш визначальну роль ввдгравав литовський елемент; з таких же позищй право кюшвства ощнюеться як виключно литовське. Норми Судебника Казимира, Статут!в С. Лазутка вважае такими, що походять ¡з литовського звичаевого права; науковець зауважуе, що певну роль у формуванш литовського права ввдграла судова практика XIV - XVI ст.
Хоча безпосередньо шститут злочину в роботах литовських науковщв не розглядаеться, однак ¡з сказаного вище випливае, що вони розщнюють його як правовий ¡нститут суто литовського походження. Вщтак вважаеться, що руське, а шзшше польське право ютотно не вплинуло на формування литовських правових шститупв.
Сучасна бшоруська юторико-правова наука визначае Велике княз1вство Литовське як Бшорусько-Литовську державу; вщповщно право XIV - XVI ст. ощнюеться як бшорусько-литовське. Тож, на думку бшоруських вчених, правов1 традици кюшвства складалися в основному пщ впливом бшоруського звичаевого права.
Значний внесок у вивчення права Великого кюшвства Литовського в 90-1 рр. XX ст. - на початку XXI ст. здшснено класиком бшорусько! ¡сторико-правовоТ науки И. Юхо, який ! п1сля здобуття своею Батьивщиною незалежносп продовжував займатися проблемами й держави \ права. У низщ статей, присвячених основним сусшльним, державним, правовим шститутам княз1вства вчений вщтворив загальну картину державносп 1 права Великого кюшвства Литовського. У загальшй оцшщ держав ност1 княз1вства И. Юхо подшяв традищйн1 для новиньо! б1лорусько! юторико-правово! науки погляди на нього як на Литовсько-Бшоруську державу. Вщповщно, право кюшвства дослщник трактував як бшоруське. Щодо ¿нституту злочину вчений дотримувався висловленоТ ним ще в анал1зовашй вище монографй «Правове становище населения Бшоруа у XVI ст.» думки, що феодальне законодавство не охоплювало вах вид1в злочишв, яи видшялися на практиц1, оскшьки феодал, що чинив суд над залежним населениям, м1г застосовувати покарання, не передбачене законом 1 навггь звичаевим правом.
Спещальних дослщжень ¿нституту злочину в прав1 Великого княз1вства Литовського протягом останшх двадцяти роив у Бшоруа не проводилося, його розглядали поб1жно, характеризуючи право XIV - XVI ст. в цшому. Виняток становить монограф ¿я Т. Довнар, в якш дослщниця, продовжуючи традицш бшорусько! юторико-правово! школи, закладену И. Юхо, придшила увагу основним ¡нститутам цившьного ! крим1нального права за Статутами Великого кюшвства Литовського. У контекст! вивчення кримшального права Литовсько-Русько! держави (вчена називае й Бшорусько-Литовською) автор звертаеться до встановлення р1зних аспекпв ¿нституту
злочину. Т. Довнар зупиняеться на встановленш поняття злочину. Для цього вона пор1внюе сучасне визначення злочину з тим, яке випливае ¡з текспв Статут!в. Намагаючись встановити етаии розвитку \ нет итуту злочину у княз1вств1, вчена надае короткий огляд праць по передник! в - М. Сергеевського, Г. Демченка, М. Максимейка, - в яких анал1зувалися загальш законом1рносп розвитку шетитуту злочину в державах евпу 1 у Великому княз1вств1 Литовському. Вона робить висновок, що ш статут злочину у Великому кшшвета Литовському у своему юторичному розвитку иройшов декшька стадш.
Т. Довнар надала загальний огляд вщцв злочишв, яи юнували за земським правом Великого кюшветва Литовського. Слщ зауважити, що, характеризуючи ¡нститут злочину за литовсько-руським земським правом, Т. Довнар взяла за основу Статут Великого кюгавства Литовського 1588 року, згадавши Статута 1529 року 1 1566 року лише поб1жно. Вчена вважае, що злочини не можна розглядати ¡зольовано; вони утворюють певну систему.
Дослщжуючи шетитут злочину, Т. Довнар проанал1зувала т1 умови, як1 мав враховувати суддя, квал1ф1куючи злочин. До таких умов, на думку дослщнищ, належали повнолптя правопорушника та наявнють особ истоТ вини. Разом ¡з тим, вчена зауважила, що у XVI ст. ще продовжувала д1яти колективна вщповщальшеть члешв селянських епшьнот - околищ, села тощо.
Певна увага придшена питанию звшьнення вщ кримшально! вщповщальносп 1 замш1 покарання. Т. Довнар вважае, що будь-яке покарання за вчинений злочин могло бути замшене у випадку, якщо потерпший погоджувався на це внаслщок отримання вщ злочинця матер1ально! компенсацй. Наголошуючи на в1дносн1й гуманност1 покарань, яи застосовувалися у Великому княз1вств1 Литовському в XVI ст., вчена вказуе, що судова практика пом'якшувала жорстокють писаного права, тож таю види покарання за вчинений злочин, як, наприклад, смертна кара, застосовувалися рщше, шж це переписувалося писаним правом.
Робот! Т. Довнар притамашп класична академ1чшсть, фундаментальнють 1 водночас новизна у вибор1 методолопчних тдход1в до висв1тлеиня теми. Однак анал1з ¡нетитуту злочину в монографй' базуеться лише на текстах Статут!в; матер1али судовоТ практики автором не анал1зувалися. Тож поза увагою досл1днищ залишились питания сшввщношення писаного права 1 тих норм, яю д1яли у конкретних життевих ситуац1ях, а зроблеш висновки щодо квал1ф1кацй злочишв як менш тяжких на практищ не пщтверджеш фактичними прикладами.
Висновок. Завершуючи огляд юторюграфй ¡нституту злочину в прав1, що д1яло на теренах Великого кюгавства Литовського, вважаемо за необхщне зауважити, що певний штерес для нас становить навчальна лггература. Безумовно, м1ж наукою ¡сторЛ держави 1 права Украши та вщповщною навчальною дисципл1ною немае тотожносп, але вони тюно пов'язаш м1ж собою. У шдручниках подаеться ¿нформащя, яка базуеться на наукових досягненнях 1 вщбивае найнов1ии здобутки науковщв. У той же час пщручники вщображають усталеш факта, загальноприйнят1 позищ! та пщходи. Тож для встановлення стану вивченост1 питания злочину у Великому княз1вств1 Литовському у друпй половиш XIV - перш1й половиш XVI ст. щкаво звернутися до деяких вуз1вських п1дручник1в.
Характеризуючи ¿нститут злочину в Литовсько-Руськш держав1, П. Музиченко зазначае, що на квал1ф1кацй тяжкосп злочину вщобразилися загостреиня м1жстанових вщносин. Вчений вказуе, що квал1ф1кування злочишв мало суто класовий характер, а ужорсточення санкщй пов'язуе ¡з польським впливом.
Список використаноТ лггератури
1. Статута Великого княз1встваЛитовського: У 3 т. Т. I : Статут Великого княз1вства Литовського 1529 року / за ред. С. Клвалова, П. Музиченка, А. Панькова. - Одеса, 2002.
- 464 с.
2. Статута Великого княз1вства Литовського: У 3 т. Т. II: Статут Великого княз1вства Литовського 1566 року / за ред. С. Клвалова, П. Музиченка, А. Панькова. - Одеса, 2003.
- 560 с.
3. Статута Великого княз1вства Литовського: У 3 т. Т. III: Статут Великого княз1вства Литовського 1588 року. У 2 кн. Кн. 2 / за ред. С. Ювалова, П. Музиченка, А. Панькова. -Одеса, 2004. - 568 с.
4. Судебник Казимира (1468) / отв. ред. А. Тила. - Вильнюс, 1967. - 32 с.
5. Законодательные акты Великого княжества Литовского XV-XVI вв. : сб. матер. / подгот. к печати и предисл. И. И. Яковкина. - Л.: Гос.соц-экон. изд-во. Ленинград. Отделение, 1936. - 152 с.
6. Демченко Г. В. Наказание по Литовскому Статуту в его трёх редакциях /Г. В. Демченко. -Ч. 1. - К., 1894.
7. Ковальова С. Г. Судоустрш i судочинство на украшських землях Великого княз1вства Литовського: моногр. / С. Г. Ковальова. - Миколшв: Видавництво МДГУ ¡меш Петра Могили, 2008. - 200 с.
8 Гурбик А. О. Луцький трибунал / А. О. Гурбик // Енциклопед1я IcTopii Украши. - Т. 6. -К., 2009. - С. 317;
9. Сас П. М. Коронний трибунал / П. М. Сас // Енциклопед1я IcTopii Украши.. - Т. 5. -К., 2008. - С. 178-179;
10. Гурбик А. О. Люблшський трибунал / А. О. Гурбик // Енциклопед1я IcTopii Украши. -Т. 6. - К, 2009. - С. 382;
11. Коваленко Л. Право Великого кюгавства Литовського та його вплив на становления украшського права / Л. Коваленко // ЮридичнаУкраша. - 2004. - № 2. - С. 91-95.
12. Лаппо И. Земский суд в Великом княжестве Литовском в конце XVI века / И. Лаппо // Журнал Министерства народного просвещения. - 1897. - Июнь.
13. Лаппо И. Подкоморский суд в Великом княжестве Литовском в конце XVI века и начале XVII века / И. Лаппо // Журнал Министерства народного просвещения. - 1899. -Август.
14. Лаппо И. Гродский суд в Великом княжестве Литовском в XVI столетии / И. Лаппо// Журнал Министерства народного просвещения. - 1908. - Январь.
15. Лаппо И. Великое княжество Литовское во второй пол. XVI столетия. Литовско-русский повет и его сеймик / И. Лаппо. - Юрьев, 1911. - 624 с.
16. Малиновский И. Рада Великого княжества Литовского в связи с Боярской думой Древней России / И. Малиновский. - Томск, 1903. - Ч. 1 : Боярская дума Древней России
17. Малиновский И. Рада Великого княжества Литовского в связи с Боярской думой Древней России / И. Малиновский. - Томск, 1912. - Ч. 2 :Рада Великого княжества Литовского.
18. Падох Я. Суди i судовий процесс старо! Украши: нарис icTopii / Я. Падох - Льв1в: ВЦ НТШ, 1990 . - 128 с. - (Записки Наукового Товариства ím. Т. Шевченка. Т. 209)
19. Попов Г. Луцький Трибунал 1578 р. / Г. Попов // Пращ komícü для виучування захщньо-руського та вкрашського права. - К., 1925. -Вип. I
20. Сердюк В. Найвищий судовий орган в украшських землях за чаав ix перебування у с клад i Литви, Полыщ та Реч1 ПосполитоТ (XIV - середина XVII ст.) / В. Сердюк // Право Украши. - 2006. - № 3. - С. 124-126.
21. Спрогис И. Земские суды Великого княжества Литовского / И. Спрогис // Акты, изданные Виленскою Археографическою комиссией. - Вильна, 1890. - T. XVII. Вступит, статья.
22. Сокальська О. В. Становления пщкоморського суду в УкраТш (друга половина XVI ст.) / О. В. Сокальська // Держава i право. - К., 2002. - Вип. 15. - С. 78-85.
23. Сурилов А. В. Общественно-политический строй и право Великого княжества Литовского / А. В. Сурилов. - Кишинёв, 1961. - 22 с.
24. Юхо И. А. Основные черты судоустройства и судопроизводства по Статуту Великого княжества Литовского 1529 года / И. А. Юхо // Первый Литовский Статут 1529 года. - Вильнюс, 1982. - С. 47-54
25. Ясинский М. Материалы для истории судоустройсва и судопроизводства в Литовско-Русском государстве. Акты о копных и панских судах / М. Ясинский. - К., 1897. - Т. 1.-703 с.
26. Ясинский М. Очерки по истории судоустройства в Литовско-Русском государстве. Главный Литовский Трибунал. Его происхождение, организация и компетенция /М. Ясинский. - К., 1901. - Вып. 1.-253 с.
27. Ясинский М. Уставные земские грамоты Литовско-Русского государства / М. Ясинский. - К., 1894. - 207 с
Стаття надшшла до редакци 25.11.2013 р. О. V. Patlachuk
HISTORIOGRAPHY RESEARCH INSTITUTE OF OFFENSE IN LAW OF THE GRAND DUCHY OF LITHUANIA
The problems of the state, law, and social life of the Grand Duchy of Lithuania were investigated for nearly two centuries. Enough to fully reconstructedthe history of the principality, its social and political system. Ongoing the study of the Lithuanian- Russian law. However, not all institutions of law of the Grand Duchy of Lithuania arequite studied by scientists. Above fully applies Institute crime. There are no comprehensive studies of the crimes discussed in the various courts of the Grand Duchy of Lithuania, not the evolution of crime in the Institute of Lithuanian-Ruthenian state, not set the differences that existed between the written law rules and those rules are applied in law enforcement.
Keywords: crime, law, statute, Instituteofoffense, thecourt, thehistory, process, state, legacycode.
УДК 340.114 (477.6) „1925/30"
Г. О. Попова
OCHOBHI НАПРЯМИ ТА ФОРМИ ФУНКЦЮНУВАННЯ ОРГАН1В ЮСТИЦП ДОНБАСУ ПЕРЮДУ 1925-1930-го POKIB
У cmammi розглядаетъся специфта Оииьноаги оргатв юстицп Донбасу у nepiod 1925-1930-го роте. Значна увага придшенаосновним тенденщям, напрямам i формам функцюнування cydie, прокуратура адвокатури та тших оргатв юстицщъого регюну протягом зазначеного nepiody. аголошено, що роль оргатв юстицп зводилася, зазвичай, до функци репресивного мехашзму. A ïx сощалъно-правове становище вЮповЮало особливому статусу офщйного державного каралъно-репресивного органу. Радянсьт суди все бшьшою лирою перетворювалися i3 незалежного правоохоронного органу на цшком залежний eid влади мехатзм реал1заци и ршенъ i настанов. Прокуратура, в свою чергу, виконувала функцт особливог наглядовог тстанцп практично над yciMa правоохоронними структурами,
