CC BY
84
УДК 327:303.725.36(094.2)
Л. М. Гераста, доктор сощолопчних наук, професор
1СТОРИКО-ПОЛ1ТИЧНА ЕВОЛЮЦ1Я М1ЖНАРОДНИХ СИСТЕМ: СУТН1СТЬ, ЗАКОНОМ1РНОСТ1, ТИПИ
У cmammi розкрито сутмсть «м^жнародног системи» як сощальног' системи особливого типу, яка мае олiгополicтичний характер, слабку iнcтитуцiaлiзaцiю та значну полiтико-економiчну aвтономiю елементiв усередим цiлicноcтi. Рiзномaнiт-тя титв мiжнaродних систем cвiдчить, що ця надскладна, глобальна полтична реальмсть мае тенден^ю до трансформацт тд впливом об'ективних фaкторiв icторико-полiтичноï еволюцИ'. Доведено, що icнувaння зaкономiрноcтей розвитку мiжнaродноï системи дозволяе розглядати ïï як результат ухвалення суверенними державами у певну icторичну епоху полiтичного, економiчного та iдеологiчного «статус-кво» на мiжнaроднiй арем.
Ключовi слова: мiжнaроднa система, глобальна полтична реальмсть, систем-ний aнaлiз, зaкономiрноcтi мiжнaродних вiдноcин, типологИ' мiжнaродних систем.
Мiжнародну систему, безперечно, слщ вщносити до масштабних систем сощального типу, адже ïx сутшсний змют складають мiжнароднi вщносини, яю за сво'м характером е загальносощальними. Звщси формулюеться дослгд-ницька мета статп : шляхом науково'' анал^ики довести, що надскладш та рiзнi мiжнароднi системи е «продуктом» адаптацп до конкретно-юторичних умов, зовшшнього середовища та одна до одно'].'; що тд впливом нестшко'' сощально'' реальностi мiжнародна система набувае ознак вщкритосп та слаб-ко']' органiзованостi, але демонструе певнi закономiрностi розвитку.
АналШичшрозробки i3 цш проблема. Системний пщхщ, започаткований у середиш ХХ ст. у сощальних науках Т. Парсонсом, отримав найбшьш плщ-ний розвиток у теорп пол^ично'' системи Д. 1стона [1]. Системна парадигма надала можливють звшьнитися вiд меxанiчного детермiнiзму в сощопол^ич-них концептах i заперечуе прямi аналоги з дослiдженнями меxанiчниx систем. Як зазначав С. Хоффманн, «щея систем поза сумшвом надае найбшьш плщну концептуальну основу. Вона дозволяе провести чггку вiдмiннiсть мiж теорiею мiжнародниx вiдносин i теорiею зовшшньо'' полiтики, а також сприяе устш-ному розвитковi rid та шшо'» [2, с. 78].
Але швидко з'ясувалось, що iстонiвське визначення пол^ики як «авторитарного розподiлу щнностей» не враховуе специфiки глобальних систем, тому схему 1стона досить складно застосувати до аналiзу глобально' мiжна-родно' системи. Зокрема, мiжнароднi вщносини неможливо розглядати ви-
80
© Герасша Л. М., 2016
ключно як пол^ичш. В 1х сучасному розумiннi системний пiдхiд вирiзняe мiжнароднi явища, процеси, поди та ситуацп, що постiйно взаeмодiють i зав-жди комплексно спричиненi безлiччю факторiв та причин, тому системне цше св^ово'! полiтики суттево (кшькюно i якiсно) вiдрiзняeться вiд окремих скла-дових елементiв.
Одним iз перших наукову евристику «^жнародно! системи» здiйснив Мортон Каплан у пращ 1957 р. «Система i процес у мiжнароднiй полiтицi». У парадж^ полiтичного реалiзму М. Каплан концептуалiзував iдею: почи-наючи з епохи XVIII ст. у мiжнародних вщносинах формувалися глобальнi системи, яю змшюючись, зберiгали за допомогою «балансу сил» свою головну якiсть - ультрастабшьшсть; також вiн виявив 1'х деяю сутнiснi особливостi. Акцентуючи неформальнiсть мiжнародних систем, фон Брайар указував, що як певна цшсшсть, вони позначаються переважно у феноменологiчному планi, тшьки опосередковано, тому 1'х сутнiсть можна з'ясовувати лише шляхом теоретичного аналiзy
Узагалi еволюцiя класичних мiжнародних систем пов'язана з iсторiею вщ-носин мiж територiями Стародавньо'1 Грецп та Римсько'1 iмперп, а також з по-лiтичною традицiею взаемин ^алшських мiст-держав пiзнього Середньовiч-чя. Шсля закiнчення Тридцятирiчноi вiйни в Сврот та пiдписання Вестфаль-ського миру 1648 р. був визнаний ключовий принцип нащонального (державного) суверештету - це стало найважливiшою вiхою свiтового розви-тку. Так складалася Вестфальська система св^, де суверенна держава ви-ступала основною структурною одиницею, формувались внутрiшнi та мiж-державнi вiдносини з властивими системi механiзмами, полiтичними i право-вими нормами й апаратом управлшня. Згодом державно-центристська система поширилась на iншi частини планети, ставши дiйсно св^овою «мо-деллю» мiжнародних вiдносин.
Тому традицшно-юторична парадигма використовуе поняття «мжнародна система» бiльше для позначення дипломатичних вщносин мiж державами у певний юторичний перiод в окремих регюнах свiту. Як, наприклад, евро-пейська (Вестфальська) система ХУН-ХУШ ст.; система пол^ично'! рiвно-ваги европейських держав XIX ст. (так званий «европейський концерн нацш»); глобальна бiполярна мiждержавна система 1945-1990 рр. Але основний не-долiк цього «панорамного» пщходу полягае в тому, що вш не нацiлюе на по-шук закономiрностей функцiонування мiжнародних (мiждержавних) систем, як правило, обмежуючись описом вторично'! взаемодп мiж головними акторами - великими державами [3, с. 158-159].
Системний тдхщ дозволяе здшснити штерпретащю сутност1 мiжнарод-них систем сучасносп через визначення 1'х суттевих особливостей, яю безпо-
середньо випливають зi специфши мiжнародних вщносин. Так, дослщження останшх показуе, що основш елементи мiжнародних вiдносин представленi сощальними спiльнотами: народами, елiтами, «групами штереав» та окре-мими iндивiдами. Звщси випливае перша, соцiальна особливiсть мiжнародноi системи - це система взаемодп людей, якi керуються у сво'х дiях волею, свь домiстю, певною щентичшстю, цiннiсними i полiтичними орiентацiями тощо.
Друга зi специфiчних рис мiжнародних вiдносин демонструе 1'х слабку iнституцiалiзацiю, тобто вони характеризуються вщсутшстю верховно'! влади, нерозвинутою формалiзацiею iерархiй та функцiй i так званим «плюралiзмом суверенiтетiв». Саме з цим пов'язаний властивий мiжнародним системам низький рiвень iнституцiйностi та внутршньо'' централiзацп. Крiм того, кож-на штегрована спiльнота об'ективно не позбавлена конфлштних ризикiв i деструкцiй, що за деяких умов може додати 1й риси певно'1 анархп (властивi мiжнародним зносинам), а iнколи - реальну дезштегращю.
Наступна загальна особливiсть полягае в тому, що зазвичай (на вщмшу вщ систем фiзичного або бюлопчного типу) просторовi межi мiжнародних систем мають умовний характер. Проте цю умовшсть не слiд абсолютизувати, стверджуючи, що мiжнароднi системи взагалi не наданi в реальностi, що вони завжди «конструюються» дослiдником, а всередиш них лише iснуе величезна кшьюсть людей i безлiч вщносин. Навпаки, у свт одночасно можуть ствю-нувати двi (або бшьше) глобальнi мiжнароднi системи, якi змушеш врахову-вати сво'1 «умовнi кордони», хоча б як сфери глобальних iнтересiв; i це так само стосуеться взаемодп регюнальних мiжнародних систем.
Четверта загальна особливють мiжнародних систем, яку з необхщшстю слiд враховувати при системному аналiзi, походить вщ того, що мiжнароднi вiдносини е переважно пол^ичними, бо 1'х головною ланкою залишаеться взаемодiя мiж державами. Тому ядром глобально'! мiжнародноi системи, без-умовно, виступае система мiждержавних вiдносин.
Нарештi, п'ята особливiсть - стутнь автономi'i суверенних держав у мiж-народнiй системi недоцiльно абсолютизувати (ш в теорй, нi в практичнш площинi), бо мiжнароднi вщносини характеризуються не тiльки конкуренцiею штереав, а й взаемозалежнiстю акторiв, особливо за умов глобалiзацii'. Цей висновок пщтвержуеться як стабiльно дiючою системою мiждержавного спiвробiтництва (економiчного, полiтико-правового, вшськового, гуманiтар-ного тощо), так i розвитком взаемодп традицiйних i нових мiжнародних суб'ектiв.
Отже, на пiдставi цiеi' аналiтики можна запропонувати таке визначення сучасно'' «мiжнародноi' системи» - це социальна система особливого типу, якт притаманний слабкий стутнь Iнституц1ал1зацИта ¡нтеграцп елемент1в
усерединг цглгсностг, а також значна полгтико-економгчна автономгя цих елементгв.
Надзвичайно важливим у системному пiдходi е доведення юнування за-кономiрних зв'язюв мiж поведiнкою основних мiжнародних суб'екпв i характером мiжнародноi системи. Закони п розвитку е об'ективними, стшкими, повторюваними зв'язками, якi об'ективно дiють та демонструють сутнiсну едшсть i динамiзм мiжнародних полiтичних явищ на рiзних етапах св^ово! еволюци. Вiдомi захiднi науковцi (Р. Арон, М. Каплан, Р. Роузкранс, Дж. Френ-кел) видшили в межах пол^ично! юторп людства певнi законом1рност1, що характеризують минуле, сьогодення i майбутне мiжнародних систем. Цi за-кономiрностi пов'язанi з дiею глобальних економiчних i соцiально-класових чинникiв, зi станом пол^ично! структурованостi суспiльств, характеризують взаемод^ полiтичних i правових шститулв, зростання ролi мiжнародного права у житп краш свiту.
Так, Р. Арон грунтуе сво'1 роздуми про мiжнароднi системи на конкретно-юторичному досвiдi: порiвнюючи вiдносини мiж грецькими полюами, евро-пейськими монархiями XVII ст., кранами Свропи XIX ст. i специфiку взаемо-дп сучасних систем Сходу та Заходу, шукае в них повторюваностi, якi б дозволили видшити загальнi закономiрностi. Вiн зазначав, що системний тдхщ дозволяе виявити ту частку сощального детермiнiзму, яка дiйсно iснуе у функ-цiонуючих мiжнародних вiдносинах.
Найбшьш загальним законом функцiонування мiжнародноi системи мож-на вважати залежшсть поведтки актор1в в1д структурних характеристик системи. Дiя цього закону конкретизуеться на рiвнi кожно'1 iз суттевих характеристик (вимiрювань) системи. I хоч остаточно'1 згоди щодо 1'х змюту i кшь-костi поки що немае, можна припустити, що це здебшьшого геопол^ичш характеристики (клiмат, масштаб територп, народонаселення, ресурси, зба-лансовашсть виробництва i торгiвлi, фiнансова, технолопчна i вiйськова могутнiсть тощо).
Наступна закономiрнiсть сформульвана як закон ргвноваги мгжнародних систем, або закон «балансу сил», який дозволяе в рiзнi юторичш епохи збе-рiгати вщносну стабiльнiсть мiжнародноi системи будь-якого типу. Виходячи з цього, вчеш дшшли висновку, що кожна мiжнародна система, таким чином, являе собою неформальну iнституцiалiзацiю стввщношення сил мiж суве-ренними державами у вiдповiдному просторово-часовому контекстi. Але розумiючи, що «аналiз типово'1 мiжнародноi системи не дае можливосп перед-бачити дипломатичну под^ чи диктувати правителям лiнiю поведшки, що вiдповiдае типу системи» [4, с. 103], Р. Арон тдкреслював, що, зокрема, бь полярна система мае тенденщю до нестабiльностi, оскшьки заснована на
взаемнш недовiрi й страху та спонукае обидвi сторони протистояння до жор-сткост у ставленнi одна до одно'', яка випливае з протилежност 1'х iнтересiв.
Що стосуеться трансформацiй у мiжнародних вiдносинах, то саме вони характеризують дш закону кореляци м1ж поляризащею I стабыьшстю м1ж-народног системи. Так, М. Каплан переконаний, що кожна мiжнародна система може юнувати або трансформуватися в шший рiзновид. Вш аналiзуе питання: чому та чи шша система рiвно функцiонуе; або з яких причин приходить у занепад? У межах ще'' евристики автор виокремив п'ять змшних (показниюв), що властивi кожнiй мiжнароднiй системi: основш правила системи; правила трансформацп системи; правила класифшацп акторiв, 1'х здiб-ностей та iнформованостi. Ц «правила трансформацп» виражають закони змши систем.
Зокрема, М. Каплан окреслив джерела нестабшьносп гнучко'' бшолярно'' системи, де внутрiшньоблоковi дисфункцп пригнiченi, але загострюються мiжблоковi суперечностi. У цш системi дiйсно iснуе ризик приеднання не-приеднаних кра'н, ризик пщпорядкування одного блоку iншому, ризик тотально'' вшни, що може привести до встановлення iерархiчноi системи або до анархп. Головною ж умовою стабшьносп в гнучкiй бiполярнiй систем^ на його думку, е «^вновага потужностей».
У той же час, застосовуючи емтричний пiдхiд до аналiзу мiжнародних систем, можна конкретнiше пояснити розвиток мiжнародно-полiтичноi ситу-ацп у певному регюш планети завдяки розумшню системних зв'язкiв, що склалися. Або виявити тенденцп впливу на поведшку мiжнародних акторiв та елiт таких чинниюв, як загальнорегiональне спiввiдношення сил, соцю-культурнi реалп, дп регюнальних мiжнародних органiзацiй та iн. Тому, на нашу думку, доцшьно видшити законом1рност1, пов'язанi зi специфiкою способу переходу в1д одного типу м1жнародног системи до ¡ншог, в окремi етапи св^ово'' пол^ики:
шляхом св^ових або континентальних вiйн (глобальш злами свiто-системи);
унаслiдок революцiй, контрреволюцш чи реставрацп; таемних заколо-тсв або вiйськових путчiв (регiональнi трансформацп);
у споаб мiждержавних, расових, мiжнацiональних, соцiально-класових конфлiктiв (дисбаланси мiжнародноi системи тощо).
Таким чином, визнання факту юнування системних закошв у св^овш по-лiтицi та мiжнародних вщносинах дозволяе розглядати мiжнародну систему як результат ухвалення суверенними державами у певну юторичну епоху поличного, економiчного й iдеологiчного «статус-кво» на мiжнароднiй аренi (на загальнопланетарному, региональному або субрегiональному рiвнi).
Рiзноманiття мiжнародних систем, якi складались протягом людсько'1 ци-вшзацп, надало поштовх розвитковi науково'1 проблеми щодо 1'хньо'1 типо-лог1заци, яку юторики, полiтологи й мiжнародники стали дослщжувати пере-важно у ХХ ст. Рiзнi критерiальнi показники в межах цього системного кон-струювання обумовили появу багатьох типологш мiжнародних систем, яке потребуе вщповщно"1 герменевтики та систематизаци.
У межах юторично1 парадигми вельми поширеним е видiлення традицгй-них (прим^ивних, доiндустрiальних) та модертзованих пол^ичних систем як нацiонального, так i свiтового формату. Для традищйно"1 системи характер-нi мiнiмум структурно!' диференщацп, нерозвинене громадянське суспшь-ство, тдданська або «прихщська» полiтична культура (що е патрiархальною «культурою тдкорення»). Пiдкоряючись державi, людина чекае вщ не"1 гаран-тiй та благ, але влада тут мае автократичний чи диктаторський характер (схщ-ш деспота; европейськi монархп ХVI-ХVШ ст.; постколошальш краши Х1Х-ХХ ст.). У модершзованих системах свiту (постреволюцшно1 епохи) дiе розвинене громадянське суспiльство, формуеться «культура учасп», коли людина зорiентована на активну дiяльнiсть у полчищ, диференцiйованi по-лiтичнi «ролi-функцii» вщповщно до структури полiтичних iнститутiв, склав-ся рацiональний спосiб обгрунтування влади [5, с. 124].
1сторична еволющя вимагае також виокремити мiжнароднi системи пере-хгдного типу, в яких поеднуються елементи модернiзованоi системи, котра ще формуеться, та елементи старо"1 системи. Так1 системи можуть бути за характером як транзитивними демократ1ями, так i автократ1ями. У свою чергу, авто-ритарнi системи варшються на радикально-тоталiтарнi, консервативно-тотал^арш, консервативно-авторитарнi й авторитарно-модернiзованi. Зокрема, загальний стан краш колишньо1 мiжнародноi соцiалiстичноi системи (що роз-палася наприюнщ 90-х рр. ХХ ст.), безперечно, мав риси транзитивносп (пере-хщносп); це виявлялося у поеднаннi пол^ики авторитаризму з лiбералiзмом, у тимчасових вiдкатах-реставрацiях до посткомунiстичних урядiв, у масштаб-нiй корупцii та вщсутносп рацiональноi (вiдповiдальноi й компетентно1) бю-рократii, у слабкостi iнститутiв громадянського суспiльства.
Оригiнальну iсторичну типологiю систем у св^овш полiтицi розробив англшський вчений Е. Луард, котрий плщно працював у галузi соцiологii мiж-народних вiдносин. Вiн видiляе ам мiжнародних систем, якi аналiзуе за до-помогою концептуальних критерiiв (змшних), таких як: iдеологiя, елiти, мо-тивацii, використовуванi акторами засоби, стратифшащя, структура, норми, ролi та шститути:
1. Стародавня китайська система (771-721 рр. до н. е.).
2. Система давньогрецьких держав (510-338 рр. до н. е.).
3. Епоха европейських династш (1300-1559).
4. Система ери релшйного панування (1559-1648).
5. Система перюду виникнення i роз^ту режимiв державного сувереш-тету (1648-1789).
6. Система епохи нацiоналiзму (1789-1914).
7. Система ери панування щеологл (1914-1974) [6].
Виокремлеш критерп дозволили Е. Луарду простежити стввщносну дш кожного з них на структуру i функцiонування мiжнародних систем, на 1'х ево-люцiю у просторi та часi. Цей комплексний тдхщ демонструе цiлий ряд пере-ваг: е бшьш конкретним i чггюшим; базуеться на солiдному емпiричному матерiалi, накопиченому iсториками, полiтологами та ш.; нарештi, мае якостi самостiйного методу вивчення мiжнародних систем.
На пiдставi передусiм геополiтичних критерив (залежно вщ просторово-географiчних характеристик) видiляють загальнопланетарну мгжнародну систему та прегюнальш тдсистеми (компоненти планетарно'); а вже струк-турними елементами цих регюнальних виступають - субрегюнальт пiдсис-теми.
Так, М. Каплан особливим чином характеризуе глобальну (планетарну) систему «балансу сил», яка юнувала з XVIII ст. до Друго'' св^ово'' вшни; вiн визначив основнi правила оптимально'' дп краiн-акторiв цiеi системи (де мае бути не менше п'яти великих держав, щоб вона не перетворилась на бшоляр-ну). Кожна держава в системi мала керуватися такими вимогами:
- нарощувати силу, але по можливосп вщдавати перевагу переговорам, а не веденню бойових дш;
- краще вступати у вшну, шж втрачати шанс збшьшувати силу;
- краще зупинити вшну, шж знищити велику державу (тобто виключити iз системи основного актора), бо юнують оптимальнi розмiри мiждержавноi спiльноти; зокрема, европейськi династичнi режими вважали, що 'хня проти-дiя один одному мае природнi меж1;
- перешкоджати будь-якiй коалiцii чи окремому актору, що прагнуть зай-няти панiвне становище в мiжнароднiй системi;
- стримувати акторiв, яю застосовують наднацiональнi принципи органi-зацп та поведiнки;
- дозволяти переможеним або послабленим основним акторам посюти свое мюце в мiжнароднiй системi як партнерiв i допомагати другорядним акторам тдвищувати свiй статус.
Наступна глобальна система, що склалася внаслщок Друго'' свiтовоi вiйни, була визначена М. Капланом як «выьна бтолярна система», де бшоляршсть обмежувалась дiями ООН та силою акторiв, якi залишалися нейтральними.
Щодо стабшьносп ще-1 системи вчений видшяе чотири правила:
прагнути до посилення сво'х можливостей порiвняно з можливостями iншого блоку;
краще воювати, шж дозволити протилежному блоку посюти домшант-не положення в систему
намагатися пiдпорядкувати цiлi унiверсальних акторiв свош метi, а цiлi ворожого блоку - мет унiверсальних акторiв;
прагнути до розширення свого блоку, але збер^ати терпимiсть стосов-но краш, що не приедналися.
Таким чином, в евристичному аналiзi М. Каплана бшолярна система представлена бшьш небезпечною, оскiльки характеризуеться прагненням обох сторш до св^ово1 експансп, передбачае постiйну боротьбу мiж блоками - чи за збереження сво'х позицш, чи за глобальний передш свiту.
Дiйсно, планетарна мiжнародна система до 90-х рр. ХХ ст. характеризу-валася наявшстю двох головних конфл^них лiнiй - «осей», що роздшяли, з одного боку, Захщ i Схiд (iдеологiчне, полiтичне, вшськово-стратепчне протистояння), а з другого - Швшч i Пiвдень (високорозвиненi краши «золотого мiльярда» та вщстала «свiтова периферiя»). На думку пол^олопв^ж-народникiв, iснування планетарно1 системи, яка впливае на все мiжнародне життя, стало полiтичною реальнiстю iз самого початку глобального протистояння мiж СРСР i США пiсля Друго св^ово1 вiйни. Нових iстотних рис i формату мiжнародна планетарна система набула з виникненням на пол^ич-нiй картi свiту постколонiальних держав та "х посиленням як самостшних мiжнародних акторiв.
Проте, незважаючи на вщносну цiлiснiсть, планетарна мiжнародна система неминуче мае певнi деструкци й анклави, обумовленi тим, що деяю форми мiжнародноi взаемодii не вписуються в не", маючи автономш характеристики. Це е наслщком особливого розвитку регюнальних пiдсистем, як зазначали Ф. Брайяр i М.-Р. Джалiлi, так звано1 «сукупностi специфiчних взаемодш, в основi яких лежить загальна географiчна приналежнiсть» [7, с. 87-88]. Вони прагнули виявити й описати чинники, що впливають на особливосп цих взаемодш у панамериканськш, европейськш, африканськiй та азiатських тд-системах (Пiвденноi та Пiвденно-Схiдноi Ази, Близького Сходу), у Карибськiй i частково захiдноевропейських субрегiональних пiдсистемах.
Тому науковцi розглядають як вiдносно самостшш функцгональнг мгж-народш тдсистеми - це фактично рiзноманiтнi види сталих мiжнародних вiдносин: тобто системи економiчноi, полiтичноi, вiйськово-стратегiчноi, технологiчноi, гуманiтарноi взаемодп тощо. Регiональнi аспекти взаемодii держав св^ (як груповi, так i двостороннi) формують структурно тдсисте-
ми загально'' мiжнародноi системи. Цей пщхщ е доречним, оскшьки ч^ко визначае мюце i ранжування цих пiдсистем у загальнш системi мiжнародних вiдносин i дозволяе не зводити й виключно до мiждержавноi системи.
Стосовно настання закономiрних змiн у мiжнароднiй системi необхiдно враховувати дiю певних геопол^ичних детермiнант, якi обумовлюють й функ-цiонування; стосовно цього наукою виявлеш особливi важелi впливу. Напри-клад, розвиток Квденно-Схщно' Ази як субрегионально'' пiдсистеми залежить вiд регiональних квазшаддержав - Японй (в аспектi економiчноi могутнос-тi) та Китаю (з погляду демографiчного i промислового потенщалу); у Шв-денноазiатському субрегiонi стан мiжнародноi системи визначаеться очевид-ним домшуванням ^дп та й суперництвом з шшим «полюсом» системи -Пакистаном тощо [8, с. 505-545].
Вщомий пол^олог-компаративют Чарльз Ф. Ендрейн, здшснюючи порiв-няльний аналiз пол^ичних систем рiзних регiонiв свiту, розглядав 1'х як спосiб «виробництва пол^ик» i втiлення в життя пол^ичних рiшень. Виходячи з цього, вш виокремив базовi типи полiтичних систем: 1) народна (племшна); 2) бюрократична авторитарна; 3) ел^иська мобiлiзацiйна; 4) узгоджувальна. Цi системи розрiзняються головним чином за культурним, структурним i по-ведiнковим параметрами, та, на думку Ч. Ф. Ендрейна, 1'х оцшка мае стано-вити сутшсть порiвняльного аналiзу [9, с. 19-26].
Народш (племшш) системи фактично е бездержавними сощальними спiльнотами, де суспшьно-пол^ична дистанцiя мiж правителями i тдданими е мiзерно малою; 1'х региональна локалiзацiя в наш час мае характер анклаву (наприклад, буття аборигешв Австралй та Океанй або дикунських племен Африки чи амазонсько'' сельви Бразилй).
В авторитарно-бюрократичнш системi держава здшснюе суворий контроль за сощальними групами; матерiальнi iнтереси, моральш й полiтичнi цiнностi рiзко вщдшеш одне вiд одного; може панувати пол^ичний традицi-оналiзм i клерикалiзм. До цього типу системи переважно належали держави субрегюшв континентально'' Азй та Близького Сходу, геополiтично представлена Китаем XIX - початку XX ст.; Япошею до середини XX ст.; постколо-нiальними Iндiею, Пiвденною Кореею, Тайванем, Сiнгапуром до середини 1980-х рр.; бiльшiстю монархш арабського свiту.
Полiтичне керiвництво елтиських мобшзацтних систем не прагне вщдь ляти цш, матерiальнi iнтереси (iндустрiалiзацiя, електрифiкацiя, ведення вiйни тощо) вщ iдеологiчних цiнностей; при цьому рацюнальним, свiтським завданням надаеться характер «священнодшства» через полiтичну мiфологi-зацiю. Влада елгги в мобiлiзацiйнiй системi представлена сильною державою i чiтко керуе полiтичною дiяльнiстю; соцiальнi групи виявляють лише фор-
мальну волю; мiж правителями i пщлеглими пролягае велика полiтична дис-танцiя. Ця система домiнувала в рiзних геополiтичних регiонах (СРСР, Китай, Монпошя 50-90-х рр. ХХ ст., колишш 1рак, 1ран i Афгашстан; сучаснi Куба, В'етнам, КНДР, Пакистан).
Узгоджувальна система реалiзуе плюралiстичну «модель» пол^ики в гео-полiтичних союзах демократичного св^ (Свросоюз, Пiвнiчноатлантичний блок); на цш основi краши Свропи, США, Канада, Австралiя, Япошя (тсля Друго св^ово1 вiйни), 1зрашь, сучасш Iндiя, Пiвденна Корея, Тайвань, Сшгапур та iншi створили сво" регюнальш пiдсистеми. Державна влада тут обмежено контролюе автономш соцiальнi групи; громадяни за власним рiшенням активно беруть участь у полчищ; лiдери держав бшьш доступнi та вiдкритi для сощуму. Диференцiацiя матерiальних iнтересiв, моральних цшностей та полiтичних симпатiй забезпечена повною секуляризащею полiтики; церква вщдшена вiд держави, а релiгiя вщ св^сько1 освiти на правовому i структурному рiвнi.
У парадигмi поличного реалiзму була створена широко вщома серед мiжнародникiв i полiтологiв типолопя, що подiлила мiжнароднi системи на бшолярну, мультиполярну, рiвноважну та iмперську.
У мiжнароднiй системi гмперського типу пануе одна наддержава, яка далеко випереджае решту вах iнших краш своею сукупною потужнiстю (роз-мiром територи, рiвнем озброенння, економiчним потенщалом, запасом при-родних ресурсiв тощо), унаслщок чого вона диктуе головш тенденцii свiтового розвитку. Бтолярна мiжнародна система, як зазначалось, характеризуеться пануванням двох наймогутнiших держав або "хшх полiтичних блокiв. Якщо ж iншi держави зможуть досягти зiставноi з ними потужносп, то вiдбудеться змша свiтовоi ситуацii й мiжнародна система неминуче трансформуеться на мультиполярну. Нарешт, у р1вноважнт системi (або системi «балансу сил») декiлька великих держав, взаемно стримуючи надмiрнi претензii одна до одно", тривалий час збер^ають вщносно рiвний вплив на еволюцшний хiд свiтових подiй.
Крiм охарактеризованих рашше реальних глобальних систем, М. Каплан спроектував чотири гiпотетичнi системи (яю могли б утворитися тзшше); у сукупностi це складае його вщому шестиелементну типологiю [10].
Перший тип - «система одиничного вето», або багатополярна мiжнарод-на система, де зростае чисельшсть акторiв, яю мають можливiсть блокувати систему, використовуючи засоби певного шантажу. Але кожна краша системи, маючи в арсеналi ядерну зброю, здатна здшснювати ядерне стримування, може надати отр подiбному шантажу, яким би сильним не був мiжнародний суб'ект, що його вчиняе. Будь-яка держава здатна захистити себе вщ зовшш-ньо"агресп.
Другий тип - це «система балансу сил», яка характеризуеться мультипо-ляртстю. На думку М. Каплана, у й рамках повинно юнувати не менше п'яти великих держав; якщо "х число буде меншим, то система неминуче трансфор-муеться на бшолярну. Мультиполярна система також мютить певш ризики (наприклад, поширення ядерно'' збро'', виршення конфлш^в мiж дрiбними акторами, непередбачуваш наслiдки, до яких можуть привести змiни в союзах мiж великими державами).
Третiй тип - «гнучка бтолярна система», де ствюнують актори-держави i новий тип суб'екпв - союзи та блоки держав, а також ушверсальш актори -мiжнароднi оргашзаци. Залежно вiд внутршньо' оргашзаци двох блокiв, що створили гнучку бiполярну систему, можливi декшька й варiантiв. Система може бути значно iерархiзованою та авторитарною ^з пануванням одного блоку), коли воля глави коалщп нав'язуеться й союзникам. I також вона може бути неiерархiзованою, якщо стратегiя блоку формуеться шляхом взаемних консуль-тацш мiж суверенними державами, що е вщносно автономними одна вiд одно''.
Четвертий тип - «жорстка бтолярна система». Для не'' характерна така ж структурна конф^ращя, що i в попередньо'', але обидва блоки тут оргашзова-нi суворо iерархiчним чином. У мiжнароднiй системi жорстко'' бiполярностi зникають неприеднанi чи нейтральш держави, що iснували в гнучкш бiполярнiй системi. Унiверсальнi актори ввдграють досить обмежену роль i не спроможш тиснути на той або шший блок. Отже, прийняття ршень щодо застосування су-купно'' сили, ефективне регулювання конфлiктiв, формування стратегий i тактик дипломатично'' поведiнки здшснюються лише в межах обох полюав.
П'ятий тип - «утверсальна м1жнародна система» фактично конфедеративного типу. Ця система передбачае значний стутнь пол^ично" однорiднос-тi мiжнародного середовища, базуеться на солщарносп нацiональних актс^в-держав та переважному впливi так званого ушверсального актора - мiжна-родно' органiзацii, яка мае право визначати статус держав i видшяти "м ресурси; "й належать широю повноваження. Зокрема, це вiдповiдае ситуацп, коли за рахунок обмеження державних суверенiтетiв могла б iстотно розши-ритися роль Органiзацii Об'еднаних Нацш (котра за цих умов володша б ви-нятковою компетенцiею з урегулювання конфлiктiв i пiдтримки миру). Унь версальна мiжнародна система вимагае наявносп добре розвинено'' iнтеграцii' в пол^ичнш, економiчнiй та адмiнiстративно-управлiнськiй галузях. Мiж-народнi вiдносини функцiонують на основi правил-норм, вiдповiдальнiсть за дотримання яких лежить саме на ушверсальному акторов^
Шостий тип - це «м1жнародна ¡ерарх1чна система», яка по суп е «св^овою державою». Нацюнальш суверенш держави всерединi й структури поступово втрачають свое значення, стаючи ординарними територiальними одиницями; проте будь-яю вiдцентровi тенденцй з "х боку суворо приакаються.
Шзшше М. Каплан anpiopi деталiзував цi «моделЬ> у таких варiацiях:
- система послаблено'1 напруженостг (так звано!' розрядки), яка передбачае еволющю наддержав (наприклад, лiбералiзацiю СРСР i демократизацiю зов-нiшньоï полiтики США), що зробило б можливим обмеження озброень до мЫмального рiвня;
- дуже вгльна бтолярна система, де м^ би зрости ступшь ядерноï рiвно-ваги, блоки ослабли i лише частково була поширена ядерна зброя;
- «несттка система блокгв», у якш триватиме гонка озброень, а напру-женiсть буде зростати;
- система неповного поширення ядерно1 зброг, що включае 15-20 кра'н. У нш ядернi потенцiали наддержав не досягають рiвня здатностi для завдан-ня першого удару, тому можливе виникнення коалщш мiж наддержавами i малими ядерними кра'нами (але вщ цього ймовiрнiсть вiйни ще бiльше зростае).
Зрештою, у дiяльнiснiй парадигм^ що е дуже популярною в пол^ологп, мiжнароднi системи класифiкують (залежно вщ цiлей аналiзу) на стабгльнг та нестабгльнг (за С. Хоффманном - революцшш); ^м того, науковцями об-rрунтованi конфлттш та кооперативы, в1дкрит1 та закрит1 рiзновиди мiж-народних систем.
Висновок. Таким чином, рiзноманiття типологий доводить, що в будь-якому тит мiжнародних систем домiнують найбiльш могутш держави (або ïx со-юзи) та складаеться стiйкий тип зовшшшх вiдносин мiж ними. Це означае, що загальною рисою бiльшостi мiжнародниx систем е ïx олiгополiстичний характер. Як свщчить сучасний дискурс у наущ мiжнародниx вiдносин, «мж-народна система» постае надскладним анал^ичним об'ектом, вона вщбивае реальнi зв'язки мiж iснуючими державами, державно-органiзованими соць альними спшьнотами та iншими мiжнародними ¿кторами, взаемодiя яких проявляе очевиднi ознаки системноï оргашзацп.
Л1ТЕРАТУРА
1. Easton D. A. Systems Analysis of Political Life / D. A. Easton. - New York, 1965. -507 p.
2. Цыганков П. А. Политическая социология международных отношений : учебник / П. А. Цыганков. - М. : Радикс, 1994. - 209 с.
3. Huntzinger J. Introduction aux relations Internationales / J. Huntzinger. - Paris, 1987. -190 р.
4. Aron R. Paix et Guerre entre les nations / R. Aron. - 2e éd. - Paris : Calmann-Lévy, 1984. - 406 p.
5. Енгибарян Р. В. Конституционное развитие в современном мире. Основные тенденции / Р. В. Енгибарян. - М. : Норма, 2007. - 496 с.
6. Loard E. Types of International Socienty / E. Loard. - New York, 1976.
7. Braillard Ph. Les relations internationales / Ph. Braillard, M.-R. Djalili. - Paris, 1990. -P. 87-88.
8. Порiвняльна пол^ика. Основш полгтичш системи сучасного CBiTy / за заг. ред. В. Баюрова, М. Сазонова. - 2-ге вид., допов. - Х. : ХНУ îm. В. Н. Каразша, 2008. -576 с.
9. Эндрейн Ч. Ф. Сравнительный анализ политических систем: эффективность осуществления политического курса и социальные преобразования / Ч. Ф. Эндрейн. - М. : ИНФРА-М, 2000. - 320 с.
10. Kaplan M. System and Process in International Politics / M. Kaplan. - New York, 1957. - 299 p.
ИСТОРИКО-ПОЛИТИЧЕСКАЯ ЭВОЛЮЦИЯ МЕЖДУНАРОДНЫХ СИСТЕМ: СУЩНОСТЬ, ЗАКОНОМЕРНОСТИ, ТИПЫ
Герасина Л. Н.
В статье раскрывается сущность «международной системы» как социальной системы особого типа, которая имеет олигополистический характер, слабую институциональность и значительную политико-экономическую автономию элементов внутри целостности. Многообразие типов международных систем свидетельствует, что эта сверхсложная, глобальная политическая реальность имеет тенденцию к трансформациям под воздействием объективных факторов историко-политической эволюции. Доказано, что существование закономерностей развития международной системы позволяет рассматривать ее как результат принятия суверенными государствами в определенную историческую эпоху политического, экономического и идеологического «статус-кво» на международной арене.
Ключевые слова: международная система, глобальная политическая реальность, системный анализ, закономерности международных отношений, типологии международных систем.
HISTORICAL AND POLITICAL EVOLUTION OF INTERNATIONAL SYSTEMS: ESSENCE, LAWS OF DEVELOPMENT, TYPES
Gerasina L. M.
In the article essence of the «international system» opens up as a frame of society of the special type, having character of oligopoly, weak institutes and considerable political and economic autonomy of internal elements of whole. In the modern
understanding already it is not possible to examine international relations exceptionally, as political. Approach of the systems determines the international phenomena, processes, subjects and events, as constantly interactive, such that always complex caused many factors and reasons.
A traditional historical paradigm utillizes a concept «international system» anymore for denotation of diplomatic relations between the states in a certain period of history in the separate regions of the world. In the paradigm ofpolitical realism M. Kaplan created conception: that beginning from aXVIII item the global systems which due to «balance of powers» kept the main quality - stability began in international relations to be formed, but also changed historically.
Approach of the systems allows to interpret essence of the international systems of contemporaneity through determination of them main features. The first, social feature of the international system is co-operations of people, which follow will, consciousness, certain identity, valued and political orientations in the actions. Second specific line - them weak institutes, absence of higher power, informal hierarchies andfunctions and «pluralism of sovereignties». Third, the spatial limits of the international systems carry conditional character. Fourth, the kernel of the global international system of always is the system of intergovernmental relations, because international relations are mostly political. Andfifth, is a degree of autonomy of nation-states it does not follow to absolutize in the system, because international relations are not only a competition of interests, conflicts but also interdependence of actors, especially at the terms of globalization.
Laws of development of the international system are the objective, proof, repeated copulas, which objectively operate and show unity and dynamism of the international political phenomena of world evolution. Consider dependence of conduct of actors the general act of development of the international systems on structural descriptions of the system. Next conformity to the law is a law of equilibrium of the international systems, or law of «balance ofpowers», that allows in different epoches to keep relative stability of the system. Transformations in international relations characterize the action of law of dependence between polarization and stability of the international system. To our opinion, it follows to acknowledge operate a law from the specific of transition from one as an international system to other: by world wars, revolutions, restorations, conflicts and others like that.
Existence of laws of development of the international system allows to examine it as a result of acceptance the nation-states of political, economic and ideological «status quo» in the international arena.
The variety of the international systems during human civilization stimulated in a XX item development of scientific problem from the analysis of their types.
In a historical paradigm widespread is a selection of the traditional (primitive) and modernized political systems, both national and worldformat. On the basis of geopolitical criteria select the planetary international system and it regional systems (components of planetary); and the structural elements of regional is are sub-regional subsystems. So, widely known in the theory of political realism is createddifferent types, which divided the international systems into bipolar, multiarctic, equivalent and empire.
M. Kaplan characterizes a specific and factors of stability of the global systems -planetary system of «balance ofpowers», that existedfrom a XVIII item, and «free bipolar system» which was folded in the world after II World war.
Politolog Ch. F. Endreyn carried out the comparative analysis of the political systems of the world regions, examining them as a method of «production politician» and introduction of political decisions. Selected the base types of the political systems: 1) folk (pedigree); 2) bureaucratic authoritarian; 3) elite mobilizational; 4) system of consent.
In the end, the different types of the international systems prove that the mightiest states (or their unions) prevail in any of them, between them there is a proof type of external relations, that a world oligopoly is.
Key words: international system, global political reality, analysis of the systems, conformities to the law of international relations, different types of the international systems.
