CC BY
167
Сергій Пазізін
ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ ВИНИКНЕННЯ, ЗБИРАННЯ І ДОСЛІДЖЕННЯ УСНОЇ НАРОДНОЇ ТВОРЧОСТІ ГРЕКІВ
ПРИАЗОВ’Я
У статті розглянуто певні історичні умови виникнення і формування фольклору греків Приазов ’я. Зазначено основні історичні віхи збирання і дослідження фольклорних творів. Описана діяльність дослідників усної народної творчості в минулому і на сучасному етапі. Зазначено їх праці. Описана ситуація із збереженням і використанням фольклорних творів на сучасному етапі. Визначено завдання і перспективи щодо роботи у цьому напрямі.
У наш час все більше посилюється увага до грецької цивілізації. Це явище закономірне. Через осмислення грецької цивілізації сучасні покоління здійснюють процес самопізнання, тому що вона впливала і впливає на становлення і розвиток національних і світової культур. Це обумовлює постійний інтерес до неї всіх поколінь [Дмитриев, Киселева 2: 239].
На сучасному етапі розвитку суспільства підвищений інтерес до грецької цивілізації - одна з найголовніших проблем, яка вимагає серйозного та всебічного дослідження, тому що має важливе практичне значення.
Культура греків Приазов’я, відрізняючись самобутністю, є складовою частиною грецької цивілізації.
Усна народна творчість греків Приазов’я має давні традиції і посідає особливе місце серед культурної і духовної спадщини народу. Вона бере початок від Давньої Греції, але за тривалий час відокремленого існування стала самобутньою, оригінальною.
Грецькі колонії з’явились на території сучасної України, у Криму, у VI ст. до н.е. На територію Приазов’я греки були переселені у 1777-1778 рр. [Кузьминков 4: 14].
Фольклор греків Приазов’я має давні традиції. Він сягає своїм корінням не тільки кримського періоду історії грецького народу, але і давнішніх часів.
Слід виділити щонайменше два шари:
1) твори, складені місцевими греками;
2) твори, занесені в різні часи з Балканської Г реції та архіпелагу.
У середині XIX ст.., на думку Е.Хаджинова, в культурі приазовських греків відбувається значна подія: зароджується новий румейський пісенний фольклор. “До цього часу пісенний фольклор румеїв був спільним з фольклором інших областей з грекомовним населенням: південь
Балканського півострова, Егейські острови, Мала Азія, Кіпр, ін.” [ Хаджинов, Коссе, Мадаліц 3: 4] Цьому сприяли нові умови життя і зміни в мові (в середині XIX ст.. життя і мова переселенців зазнали значних змін і існуючі взірці творів усної народної творчості вже не могли задовольнити їх потреби). Виникли нові твори, що відносяться саме до румейського фольклору приазовських греків. В цей час з’являються талановиті рапсоди. Серед них виділяються О.Багадіца та Л.Хонагбей. Багато їх пісень зараз є народними і відомими у багатьох грецьких селах.
Греки Приазов’я проживають в оточенні інших народів, переважно українців і росіян, тому спостерігаються впливи української і російської культури, зокрема усної народної творчості, на грецький фольклор. Поступово в обіг греків входять українські та російські народні пісні. Сучасні носії грецького фольклору знають багато українських і російських пісень. Поряд з позитивним, впливи мали і негативний характер. Наприклад, забувалась рідна мова. На погляд мовознавця Т.Чернишової, у говорах місцевих греків біля 30 % татарської лексики. Від цього страждають художні можливості мови греків Приазовя. Деякі дослідники вже на початку ХХ ст. зазначали, що забуваються національні пісні греків і замінюються міськими або фабричними піснями. Особливо швидко цей процес відбувається у 2-й половині 30-х рр. XX ст. під час сталінського геноциду проти всіх народів країни.
Вивчення усної народної творчості греків Приазов’я почалося у третій чверті XIX ст.. Випускники Київського університету одними з перших почали дослідження.
В 1874 році професор Одеського університету В.Григорович видав працю “Записки антиквара о поездке его на Калку и Кальмиус”. У цій книзі
він поряд з лінгвістичними питаннями мови приазовських греків приділяє увагу і фольклору. Багато матеріалу з лексики, граматики і фольклору є в неопублікованих працях відомого історика, публіциста та просвітителя, випускника Петербурзького університету Ф.Хартахая [Белецкий 1: 7]. Серед зібраних ним творів найбільшу увагу привертає старовинна пісня про данину кров’ю “Ти касисас, ти віглизате, архонта пулія...” (“Чого сидите, чого дивитесь, діти архондів .”)
Під час жовтневого перевороту, громадянської війни і у повоєнний час дослідження фольклору припиняється. Негативно вплинули на дослідження фольклору і голодомори 20-х і 30-х років.
З 1926 року до 1937 року було перше національно-культурне відродження греків Приазов’я. Відновлюється науково-дослідницька діяльність. Проводять дослідження і публікуються вчені Д.Спіридонов (“Історичний інтерес вивчення говірок Маріупольських греків”, де поряд з оглядом літератури, інформацією про мову різних румейських сіл є матеріал про фольклор); професор І.Соколов (Маріупольські греки: 1.Маріупольські греки до переселення їх на Україну (XV-XVniCT.) // Тр. Ін-та
слов’янознавства АН СРСР. - М., 1932. - Т.1. - с.297 - 317, де характеризується народна творчість, мова, вплив татарської мови на мову греків в Криму); професор М.Сергієвський (Маріупольські грецькі говори: досвід короткої характеристики // Вісник АН СРСР. Відділ суспільствозн.наук. - 1934. - №7. - С.533 - 5S7) та інші мовознавці,
етнографи і дослідники, які вивчали мову приазовських греків і, одночасно, фольклор; місцевий грецький поет Г.Костоправ, який збирав і вивчав усну народну творчість, Сава Ялі, Касандра Кастан (З літературної творчості маріупольських греків: /Вибрані уривки з “Грецької п’єси” Л.Хонагбея) // Схід.світ. - 192S. - №3/4 - С.229 - 24S - тут поряд з оглядом літератури маріупольських греків аналізуються народні пісні).
З початку геноциду 1937 р. і до 1953 р. не існує наукового вивчення фольклору приазовських греків.
З 1953 р., після смерті Сталіна, починається відродження. Культура, фольклор і трагічна доля греків знову опиняються у центрі уваги науковців.
Повертати із забуття культуру та історію греків Приазов’я почали вчені Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка: вчений - елініст професор А.О.Білецький та його послідовниця Т.Чернишова. З 1953 р. розпочинаються філологічні експедиції КДУ під керівництвом А.Білецького та Т.Чернишової в Маріуполь та в села Ялта, Урзуф, Чердаклі, Малий Янісоль. Учасники експедицій вивчали не тільки говори греків Приазов’я, але і фольклор.
Кандидатська дисертація Т. Чернишової “Описание греческого говора сел Урзуф и Ялта”, що була видана у 195S р. під редакцією професора Білецького, “відновила зв’язок часів, який був перерваний варварським погромом грецької культури Приазов’я в 1937 році”, сповнила впевненістю першопроходців грецького національного руху, які вивчали літературну спадщину репресованих поетів, збирали фольклорні твори [Кузьминков 4: 79].
Ще однією видатною і значущою постаттю у відновленні культури греків СРСР став професор А.Ковалівський. Він впорядкував “Антологію літератур сходу”. Ця праця відновила за уцілілими довоєнними виданнями поезію Георгія Костоправа, відомого рапсоду Леонтія Хонагбея (багато творів Хонагбея стали народними і відомі у багатьох грецьких селах) і творчість талановитої фольклористки Касандри Костан, містить переклад старовинної фольклорної пісні про Кафу.
Збір і дослідження фольклорного матеріалу здійснюють Т.Нікулін, М.Кліменко, О.Пономарів, фольклористи Е.Хаджинов, О.Діамантопуло-Давидова, О.Ашла, В.Нейштадт, Р.Харабадот, Д.Патріча, поет і перекладач Л.Кір’яков, художник, історик, дослідник Л.Кузьмінков.
Звертаючись до питання збирання і дослідження фольклору греків Приазов’я, вважаємо за доцільне окремо згадати фольклориста та етнографа Едуарда Валентиновича Хаджинова. У 60-х роках він починає активну
роботу у цій галузі. З 1973 року працює над кандидатською дисертацією “Пісений фольклор румеїв Донбасу”. Паралельно з цим продовжує збирати пісні, розшифровувати, вивчати, перекладати російською мовою і класифікувати цей матеріал. Е.Хаджинов зібрав біля однієї тисячі пісень, триста з них - пісні - основи. Записав частівки, казки, прислів’я, приказки, анекдоти, дитячий фольклор і твори інших жанрів. [Кузьминков 6: 7] Щоб зрозуміти обсяг роботи, зазначимо, що “у першому друкованому виданні грецьких пісень, виданому у Парижі в 1824-1825 рр. було представлено 126 пісень і 71 двовірш (книги Клода Фореля “Народні пісні Г реції”), а в одному з останніх видань уже нашого часу В. Нейштадт відібрав з десяти збірників грецьких народних пісень минулого та нинішнього століть 162 пісні і 21 двовірш (Грецькі народні пісні. М., 1957, с.291-295)”. [Кузьминков 6: 7]
Магнітофонні записи, зроблені Е.Хаджиновим протягом багатолітніх експедицій по селам Донбасу, активно використовуються фольклорним ансамблем “Сартанські самоцвіти”, але плівки не вічні, тому, за словами фольклориста Олександра Ашли, їх потрібно скопіювати, а оригінали передати на збереження у відповідний заклад. [Кузьминков 6: 7]
Одночасно з цією титанічною роботою він займався видавничою діяльністю. Це був своєрідний самвидав. Е.Хаджинов видав чотири машинописних збірника фольклору греків Приазов’я “Кузмуку ту пігадь”. “Всі чотири номера видані за всіма правилами друку, із зазначенням вихідних даних, адреси та фамілій членів редколегії” [Кузьминков 5: 5]. Зараз ці збірники являють собою раритети. Звернемо увагу на те, що вони були видані у 70-х роках, коли це зробити було непросто.
Писав Е.Хаджинов і фольклористичні статті. Дві з них, “Тези з грецької фольклористики” та “З історії вивчення фольклору греків Донецької області”, він опублікував в журналі “Народна творчість та етнографія”, в грецькій газеті “Неос дромос” і в “Приазовському робочому” [Кузьминков 5: 8].
Трагічно обірвалось життя молодого вченого на злеті його творчої діяльності. Він помер напередодні захисту кандидатської дисертації.
Розпочату Едуардом Хаджиновим справу продовжує його син, Костянтин Хаджинов.
Мета грецького народу, за словами Т.Чернишової, - довести праці Е.В.Хаджинова до опублікування в нашій країні і в Греції [Кузьминков 6: 7].
В останні двадцять років фольклор приазовських греків збирають і досліджують О.Ашла, Р.Харабадот, Д.Патріча, Л.Кір’яков, Т.Джола, Г.Данченко - Меотіс, В.Харабет, В.Кіор, Н.Хорош, Л.Кузьмінков та інші дослідники.
В часи застою вивчення національних культур хоча і не заборонялось офіційно, але зазнавало утисків. Покращилось становище з приходом до влади М.Горбачова, але виникли економічні проблеми, які ускладнювали публікування значної частини наукових досліджень з грецької культури і фольклору. Незважаючи на це, наукова робота у цьому напрямі ведеться і деякі праці видаються.
Роботи щодо збирання фольклорних творів греків Приазов’я проводяться за участю в Маріупольського державного гуманітарного університету, міських товариств греків України, зокрема Маріупольського міського товариства греків, Федерації грецьких товариств України. У межах договору між Маріупольським державним гуманітарним університетом, Генеральним секретаріатом Греків зарубіжжя та Генеральним консульством Г реції у Маріуполі здійснюється «Програма дослідження грецької діаспори», яка певним чином сприяє збиранню та фіксації взірців усної народної творчості греків Приазов’я (при збиранні діалектологічного матеріалу серед інших взірців усного мовлення зустрічаються взірці усної народної творчості). Збір і дослідження матеріалу проводять викладачі Маріупольського державного гуманітарного університету та представники Маріупольського міського товариства греків і Федерації грецьких товариств України. Координатором програми є голова Маріупольського міського товариства греків Н.Чапні У 2007 р. було здійснено декілька експедицій у 10 еліномовних сіл Приазов’я.
В останні роки видано 2 збірки казок греків Приазов’я (матеріал зібрали та впорядкували Р.Харабадот та Л.Кір’яков).
Румейський фольклор приазовських греків дав можливість поставити (а в майбутньому і вирішити) ряд питань: про зв’язки усної народної творчості греків Приазов’я з античною і візантійською культурою, про вплив на неї східних слов’ян та інших місцевих культур. Поглиблене вивчення місцевих говорів у їх зв’язках з діалектами Балканської та Малоазіатської Греції дасть змогу наблизитись до вирішення проблеми походження румеїв.
Всі ці знання допоможуть глибше вивчити новогрецьку мову в її історичних та генетичних зв’язках.
Необхідно підкреслити, що до репресій 1937 року українська мова була мовою вивчення історії, культури і фольклору греків Приазов’я у творах Касандри Костан і Сави Ялі.
У наш час тенденція вивчення українською мовою відновлена. Наукові дослідження українською мовою дають можливість вирішити дві проблеми:
1) поширення у Донбасі української мови; 2) поширення українською мовою наукових досліджень про культурну спадщину приазовських греків.
Ситуація із збереженням і функціонуванням усної народної творчості греків Приазов’я невтішна. Переважна частина середнього покоління, і тим більше молодшого, не володіє діалектом, не є носіями фольклорних творів і не виявляє до цього зацікавленості. Наприклад, в с. Урзуф пісні і казки знають лише кілька людей, наймолодшим з яких біля 75 - 80 років. Дещо краще становище у с. Сартані, де існує ансамбль “Сартанські самоцвіти”, до репертуару якого входить кілька десятків грецьких народних пісень, і у Малому Янісолі, в якому завдяки географічному розташуванню грецька мова збереглася і нею спілкуються не тільки люди старого покоління, але і середнього, і навіть молодшого. З іншого боку, активне відродження культури, яке переживає в наш час грецький етнос в Україні, призводить до масової участі у діяльності фольклорних ансамблів молоді, яка засвоює вікову спадщину греків України від старшого покоління. Це дає змогу
сподіватись, що фольклор приазовських греків збережеться і буде розвиватись.
Відомим є факт, що пісні багатьох народів, які вважаються народними, при науковому аналізі виявляються авторськими. Це явище спостерігається і серед греків Приазов’я. Так, наприклад, пісня Леона, що міститься у поемі Г.Костоправа “Леонтій Хонагбей”, окремими виконавцями сприймається як народна. Це ж саме можна сказати про окремі твори Л.Кір’якова. Таким чином, спостерігаємо взаємний зв’язок: поети, чия творчість зародилась і зростала на народній основі, створюють твори, пройняті народнопісенною традицією, які народ сприймає і виконує як власні. Ми бачимо процес зародження нових народних пісень на базі літератури, адже народною вважається та пісня, яку народ прийняв і виконує як свою, яка близька йому за духом.
Не досліджено і не опубліковано цінний фольклорний матеріал, зібраний Ф.Хартахаєм, репресованим вченим, професором І.Соколовим, видатним грецьким збирачем і дослідником Е.Хаджиновим, не знайдено матеріал, зібраний Касандрою Костан, який, за словами професора А.Ковалівського, згорів.
Вже зараз фольклорний матеріал, який зібрано, дозволяє поставити конкретні завдання: видання окремою книгою фольклорних творів, зібраних Е.Хаджиновим ( в його фонді є 1000 пісень, 300 з яких - пісні - основи, величезна кількість казок, приказок, прислів’їв, ін.), Ф.Хартахаєм,
І.Соколовим і ряд інших.
Обов’язок науковців дослідити, опрацювати і опублікувати накопичений матеріал, зберегти його для грецького народу.
Як бачимо, дослідження фольклору греків Приазов’я потребує фундаментальних наукових досліджень і надає можливість для широкого кола наукової діяльності.
БІБЛІОГРАФІЯ
1. Белецкий, А.А. Эллинизм и мы / А.А. Белецкий // Греко-славянское духовное единство / под ред. доктора философских наук, професора И.А. Яли - Донецк, 1993. - С. 34 - 47.
2. Дмитриев, Г.М. Греческая цивилизация и современность: проблема освоения античного наследия / Г.М., Дмитриев, Н.И. Киселева // Сб. науч. трудов. Вып.4. - Мариуполь, 1997. - С. 239.
3. Кузьмуку ту пигадь и силлоги ту фольклор тон Еллинон ту Донбасс / Упоряд. Е.В.Хаджинов, С.Н.Коссе, О.Н. Мадаліц.- Сартана, 1975. -Вип.4. - 51 с.
4. Кузьминков, Л.Н. Переселение крымских греков в Северное Приазовье в 177S-17S0 гг. (Причины и следствия): Историко-критический очерк / Л.Н.Кузьминков. - Мариуполь, 1997. - 120 с.
5. Кузьминков. Л.Н. Едуард Хаджинов / Л.Н.Кузьминков // Эллины Приазовья. - 1997. - № 10 (декабрь). - С.5.
6. Кузьминков Л.Н. Едуард Хаджинов / Л.Н.Кузьминков // Эллины Приазовья. - 199S. - № 12. (февраль) . - С.7.
SUMMARY
In the article the author points out the historical conditions of the beginning and forming Pre-Azov Greeks' folklore. The main historical landmarks of collecting and researching the folklore are defined. The author analyses the works of the contemporary researchers. The up-to-date situation of researching folklore is mentioned. The aims and perspectives of further work are determined.
