CC BY
124
8. Мицкевич А. Пан Тадеуш (прев. Е. Каранов) / Мицкевич А. - София: Придворна печатница, 1901.
9. П. М. Книгата и читателят в България. Социологическо изследване. // Бюлетин на СБП - Център за литературни изследвания. - София. - 1974. - № 6.
10. Milosz Cz. Ksiçgi biblijne./Milosz Cz. - Krakow: Wyd. Literackie, 2003.
11. Neches N. Poetry in Motion: 100 Poems from the Subways and Buses./Neches N. - NY: W. W. Norton & Company, 1996.
12. Piela М. Czeslaw Milosz jako tlumacz Biblii hebrajskiej./Piela М. // Studia Judaica 8. -Krakow. - 2005. - № 1-2 (15-16). - S. 213-239.
13. Piela M. Jakiego przekladu Biblii hebrajskiej brakuje w Polsce. / Piela M. // Studia Judaica 10. - Krakow. - 2007. - № 2 (20). - S. 235-250.
Стаття надшшла до редакцп 30 квггня 2012 р. К. Ржев
М1ЛОШ: БОЛГАРСЬК1 КОНТЕКСТУАЛВАЦП
У cmammi наводиться роздум про сенс i можлив1 ттерпретаци терм\на «свтовий автор» за допомогою aHani3y npucymHOcmi в сучаснт болгарськт Kynbmypi лауреата Нобелiвсько'ï преми Чеслава Мшоша. Болгарськ переклади та критичн огляди робт Мшоша демонструють яскравий художнт та ттелектуальний контекст, в деяких випадках зачтають конкретн нацюнальш i культурн питання. Головний висновок статтi у тому, що несподiваний внесок Чеслава Мшоша, який породив дебати з приводу сакрально'ï функци болгарсько'ï мови, доводить його «свтовий» статус. K. Rikev
MILOSZ: BULGARIAN CONTEXTS
The paper reflects on the meaning and possible reinterpretations of the cliché term „world author" through analysis of Nobel prize winner Czeslaw Milosz's presence in contemporary Bulgarian culture. Bulgarian translations and critical reviews of Milosz's works reveal vivid artistic and intellectual contexts that in some cases depict specific national cultural issues, rather than the author's universal messages. The paper's leading conclusion is that Czeslaw Milosz's unexpected contribution to debates over the sacral function of Bulgarian language validates his "worldauthor" status.
УДК 821.161.2: 929 Кармалюк (О43.3) Л. В. Романенко
1СТОРИЧНА ТЕМАТИКА В СУЧАСН1Й УКРАШСЬКШ Л1ТЕРАТУР1 (НА МАТЕР1АЛ1 ТВОР1В ПРО ПОДШЬСЬКОГО ВАТАЖКА НАРОДНИХ МЕСНИК1В - УСТИМА КАРМАЛЮКА)
У статтi здтснюеться аналiз сучасних творiв про вiдомого в Х1Х столiттi подшьського народного месника. Образ Устима Кармалюка представлений досить широко i в сучаснт украшськт прозi iсторично'ï тематики, i в драматичних творах, але художне осмислення його вiдрiзняeться вiд ттерпретаци щeï теми у творчостi письменниюв Х1Х - ХХ столть. Устим Кармалюк у варiацiï' I. Лагунова, зокрема, постае як виключно фольклорний образ, що символiзуe свою епоху, часи боротьби за свободу укратського народу, за його звшьнення з-тд гнту украшських, польських i ростських помщиюв.
Клю^о^^ слова: лтературна кармалююана, белетристика, образ, творча
¡нтерпретащя, розбгйництво, символ, етнос, поетика, драматична поема.
Сучасна наука про лггературу дедалi актившше долае кон'юнктурнi пiдходи до фахового осмислення широко представлено! у письменствi юторично! тематики. 1з огляду на це сьогочасним убачаеться дослщження творiв словесностi про нацiонального героя УкраГни, ватажка месницьких загонiв першо! третини Х1Х столiття Устима Кармалюка.
З'ясування специфiчних ознак художнього моделювання ще! постав не втрачае свое! актуальностi. Адже в умовах становлення молодо! украГнсько! держави вчеш здобувають можливiсть тзнати художню iсторiю, звiльнену вiд заангажованого тлумачення справдi лицарських сторiнок минулого. Багатий фольклорний матерiал про отамана «дивних розбшниюв», як i твори письменниюв Х1Х - ХХ столбя (Марка Вовчка, М. Старицького, Л. Старицькоi-Черняхiвськоi, В. Гжицького, М. Зарудного,
A. Малишка), так i сучасних авторiв (О. Гиж1, А. Гудими та шших) потребують сучасного наукового прочитання, а то й першоатестацп, що зумовлюеться необхiднiстю цiлiсного, системного аналiзу художньо! юторп УкраГни.
О^м того, лiтературнi твори про Кармалюка ще не розглядалися пiд кутом зору втшення концепцiй геро!чних i трагiчних вiдтинкiв нашо! юторп, визначення спiвмiрностi iсторичних i художнiх конфлштсв, з'ясування поетикально! специфiки творення характеру видатно! юторично! особи. Актуальн1сть обрано! теми зумовлюеться й тим, що л^ературна кармалюкiана мае свое специфiчне завдання -виформовувати нацiональну свщомють, примножувати й розвивати iсторичний духовний досвiд етносу, передавати моральнi уроки прийдешшм поколiнням.
Слiд завважити, що в розвщках Л. Барабан, Л. Мельник, М. Сиротюка, В. Сокола,
B. Тищенка, I. Цуркана, I. Черново! та iнших дослiдникiв розглянуто окремi аспекти порушено! проблеми. Одначе дониш вiдчуваемо брак !! концептуального штегративного осмислення. Вiдтак сьогочасним вважаемо аналiз художнього матерiалу про Кармалюка i крiзь вимiри ще! нащетворення як домшантно'!, залучення його до ширшого iдейного простору задля декодування юторично! та художньо! правди про укра!нську нацiю.
УкраГнська лiтература - нащональна модель загальноевропейського лiтературного процесу - мае у своему арсеналi поважну кшьюсть високохудожнiх творiв юторично! тематики. Чiльне мiсце з-помiж них належить творам про нащонально-визвольну боротьбу нашого народу. Одне з чшьних мiсць кармалюкiана посiдае i в нов^нш украшськш лiтературi. Найбiльш значними, на нашу думку, творами е романи Василя Кучера «Устим Кармалюк» (1954), Володимира Гжицького «Кармалюк» (1971), Олександра Гижi «Облога Кармалюка» (1990), Андрiя Гудими «Устим Кармалюк» (1992). Характерною !х ознакою е зображення юторично! величi народного героя, вщтворення боротьби народних мас за сощальне i нацiональне визволення. У творах нов^нього письменства схрещуються найбiльш суспшьно вартiснi нацiональнi, соцiальнi й моральш координати юторп УкраГни. Вдумливий читач проймаеться гордютю за свiй народ, його геро!в, що е ноаями високих моральних цiнностей, мужностi та вщваги.
Аналiз л^ературно! кармалюкiани у статп спираеться на положення, найбшьш поширене серед дослiдникiв. Його центром е теза про стввщношення юторичного факту з художнiм вимислом i художнiм домислом. Вiдповiдно до цього твори подшяються на художньо-iсторичнi, художньо-документальш та iсторико-художнi. Твори про Кармалюка оргашчно поеднують у собi ознаки вах трьох груп.
Одне слово, висвгглення повстансько-визвольно! дiяльностi Кармалюка в польськш, росiйськiй i частково украшськш iсторiографiях, iз зрозумiлих причин, мало
тенденцiйний характер - «вибшювалася» полiтика загарбникiв Украши. Спроби вiтчизняних iсторикiв об'ективно простежити найпосутнiшi детермiнанти руху часто зус^чали вiдчутний опiр шовiнiстичних iдеологiй.
Ус тенденцiйнi тлумачення пережила iсторiя Кармалюка, створена в украшському фольклорi. Вона вщбивае погляди тих, хто тдтримував народного оборонця, повсякчас звертався до нього, шукаючи захисту вiд гноблення. Украшська ж лiтературна кармалюкiана сприймаеться нинi як вираження нащонально'1 самосвщомосп народу. Й ще'1, образний лад акумулюють суспiльнi настро'1 доби, передають величне за сенсом почуття, що нинi квалiфiкуемо як нацiональну гордють украшця.
Антикрiпосницький рух, очолений Устимом Кармалюком, за своею значимiстю, тривалютю, кiлькiстю учасникiв i територiальним розмахом по праву належить до числа найвизначшших у втизнянш юторп. Незважаючи на поразку, вiн справив великий вплив на соцiально-економiчне та суспшьно-пол^ичне життя Украши. Народний месник закшчив свiй життевий шлях неподалiк вщ рiдного села Головчинцiв, де колись гнув спину на помщика Шгловського, одружився з крiпачкою Марiею Щербою, звiдки розпочав свiй шлях борця за справедливють i волю. Офщшна реляцiя Летичiвського повiтового суду 16 жовтня 1835 року з приводу вбивства Кармалюка свщчила: «Так закшчив життя свое уславлений лиходшствами Кармалюк, який був покараний три рази шпщрутеном i три рази батогами, стшьки ж разiв утiкав з каторжно'1 роботи, непоко'1'в багато роюв тутешню округу, мав надзвичайнi i навiть неймовiрнi майже зв'язки, який зробився, сказати можна, водрузителем усього зла i цим ввiв багатьох простолюдишв у пагубну i в найбшьшу навiть забобонну загальну про його сили i могутнiсть думку» [1, с. 58].
Зрозумiло, що звютку про смерть ватажка можновладщ сприйняли з радiстю. Як свщчить церковний лiтопис села Коричинцiв-Шляхових, «Рудковский за убийство Кармалюка был лично вызван ко двору государя императора Николая Павловича, где имел личное свидание с императором и всемилостивейше награжден золотым перстнем с императорской короной» [2, с. 36]. У цьому ж документ зазначалося, що Кармалюк був похований у Летичевi - «поза кладовищем i без християнського обряду». Напевно, це було зроблено з вщома церковно'1 верхiвки, бо ще в березш 1822 року летичiвський протоiерей Григорiй Левицький тд час засiдання комюп Л^инського нижнього земського суду робив Кармалюковi «напучення духовне», виступаючи заодно з офщшними властями.
Окремi друкованi матерiали про Кармалюка як iсторичну особу з'явилися ще в 60-х роках позаминулого стшття.
Одним iз перших це iм'я згадуе краезнавець М. Бщерман у листах з Подшля. Вiн, зокрема, заакцентовуе благородство вдачi народного захисника й щире ставлення до нього трудiвникiв [3]. Вщомий дослiдник сибiрськоi каторги - письменник-етнограф С. Максимов - зазначав, що Кармалюк був широко знаний серед арешташив i засланцiв [4]. Про популяршсть славетного укра'1'нця (особливо серед солда^в) не лише в Сибiру, а й в iнших мюцевостях Росii писав Д. Ахшарумов [5].
Викладач духовно'1 семiнарii М. Симашкевич у сво'1'й книжцi «Римское католичество и его иерархия в Подолии» (1872) потрактовуе визвольницьку дiяльнiсть Кармалюка виключно як помсту польським панам-католикам за гшт над православним украшським селянством. Автор не був добре обiзнаний iз фактичним матерiалом, а тому скористався лише польською енциклопедiею, виданою 1863 року у Варшав^ i повторив помилки цього джерела. Зокрема, мюцем народження Кармалюка названо село Коричинщ, а початком боротьби - 1836 рш. На думку Симашкевича, саме шляхтичi «зробили» Кармалюка «державним злочинцем» i разом iз полiцiйними
урядовцями жорстоко переслщували, глумлячись навiть над його прiзвищем, називаючи Карманюком, тобто карманником, дрiбним злодiем [6].
Думку М.Симашкевича пiдтримав i сучасник Кармалюка Ю. Олтаржевський, який у сво!х спогадах зауважував, що «незвичайний розбiйник» керувався «недосяжною на той час щеею сощально! реформи, точнiше сказати, протестував проти гшту й насильства польських пашв над беззахисним укра!нським народом» [7, с. 371 -372]. Характерно, однак, що цей автор натякае на шбито благополучне становище укра!нського селянства тсля реформи 1861 року.
Журнал «Киевская старина» у березневш книжщ за 1886 рш опублшував переклад нарису про Кармалюка, що належить перу польського юторичного письменника Й. Ролле. Це - скорочений варiант белетризовано! розвiдки тд назвою «Опришок». Тут умiщено, зокрема, коротку бюграфш Кармалюка, актуальну й дотепер, позаяк автор спирався насамперед на документальний матерiал. «Не з усних переказiв ми черпали подробит справи, але з акпв кримшально! подшьсько! палати, записаних на 9.375 аркушах», - писав вiн [8, с. 101].
I. Гуржш та О. Компан в iсторико-бiографiчному дослщжент про Кармалюка згадують нарис польського автора. 1з Гхнього погляду, Ролле не подав адекватно! картини життя покршаченого селянства, з середовища якого вийшов отаман. Засуджуючи дiяльнiсть ватажка, вш спирався на поодинокi, другорядн факти. Так, у «суворому» тот описано випадок зустрiчi на люовш дорозi яко!сь панi та !! дочки iз загоном Кармалюка. Розпитавши матiр, чого навчали дочку в пансюш, i довiдавшись, що серед шшого вона вивчала танцi, Кармалюк начебто наказав дiвчинi танцювати тут же, на дорозь Пiсля того, як дiвчина виконала наказ, ватажок iз миром вiдпустив «полонянок». Описуючи переляк обох жшок, Ролле обурюеться «жорстоюстю» Кармалюка. Утiм, коли б подiбний випадок насправдi мав мюце, то вiн був би невинним жартом порiвняно з тими знущаннями, яких зазнавали украшсью селяни вщ панiв. Не обмежуючись експлуатацiею пращ селянина-кршака, помiщик фiзично карав його за найменшу провину, а iнодi - для потiхи. «В маетку помщика Абрамовича хлопчик-крiпак, що працював за лакея, прислужуючи пановi пщ час обiду, розбив тарiлку. Розлючений пан, схопивши нагайку, почав його бити. Вся юмната, де вщбувалася ця дика сцена, була залита кров'ю катованого... Втомившись, помщик наказав розш'ясти вмираючого хлопчика тд столом, на якому лежала розбита таршка»
[9, с. 12].
В архiвах мютиться багато справ «Об угнетении крестьян помщиками». Разом iз ними збершаються справи з пiдсумковими рiчними звiтами про самогубства селян тсля тяжких катувань. Iз-помiж архiвних матерiалiв микола!всько! доби часто трапляються справи з такими заголовками: «Про розбещене поводження володаря з селянськими дiвками», «Про згвалтування помiщиком Н. шести селянських дiвчаток» тощо. Це е свщченням безмежно! сваволi помiщикiв. Робота для селянина була теж безпросв^ною каторгою: «Найтяжчий для селян час - це були «уроки». Наставала косовиця - i на одного справжнього косаря вiдмiрювалися покоси, i на його дружину, i на його д^ей, якщо вони вже ходили на панщину. Пщ час жнив було те саме. I не раз траплялося бачити, що на двох-трьох десятинах, вiдмiряних як «уроки» для вах члетв ам'!, жне одна людина, чоловш або жшка; з понедiлка до суботи вони не закiнчували роботи, а з понедшка призначалися вже новi «уроки». На себе люди працювали тшьки ночами» [10, с. 9]. Й. Ролле, о^м того, не розрiзняв профанних грабiжникiв i селян, яю взяли до рук зброю в оборону власного права на життя. Тим часом вш сам не раз дивуеться, чому народ так високо цшував Кармалюка, називаючи сво!м захисником. Треба думати, що мюце i роль легендарного ватажка в юторп укра!нського народу Ролле цшком не мiг усвiдомити через свою щеолопчну заангажованiсть.
Втизняний iсторик Ф. Ястребов твердить, що Ролле оцiнював дiяльнiсть Кармалюка з позицш польсько'1 шляхти - як кримшального злочинця, отамана шайки грабiжникiв, тому спотворив образ народного героя.
На думку украшського лiтературознавця й фольклориста В. Тищенка, багатий фактаж, художня форма викладу привернули до роботи польського автора чималу увагу як його сучасниюв, так i наступникiв - передовсiм iсторикiв i письменникiв. Хоча Й. Ролле всшяко намагався переконати читача в об'ективносп, все ж твiр його -нас^зь тенденцiйний. Польський iсторик суворо дотримувався архiвних джерел, але докумешашзм у даному випадку не сприяв об'ективносп висв^лення подiй, позаяк судочинщ ставилися до народного месника вороже, фшсували поди тенденцiйно, а свщченням людей, причетних до справи, не завжди можна було вiрити [11, с. 137 -138].
Описи зовшшшх прикмет народного ватажка в судових актах зус^чаються дуже часто. Прикметно, що Кармалюк лише в поодиноких випадках змшював вигляд свого обличчя, тому його тзнавали дуже швидко. Наведемо для прикладу опис його зовшшносп за одним iз судових ак^в 1822 року: «Лет от роду 30, росту два аршина 6 вершков, лица круглого, носа умеренного. Волоса на голове, бровях и усах светлорусые, глаза голубые, бороду бреет. Говорит по-русски чисто; с рыжими на голове волосами» [12, с. 221]. Тодi ж дружина Кармалюка розповша на суд^ що в нього немае двох зубiв, «которые он выбил, надеясь, что поэтому не возьмут в солдаты». У цьому ж судовому засщанш сам ватажок свщчив, що йому 30 роюв, але суддям здавалося, що бшьше («по лицу 36»).
А ось який опис знаходимо в журналi Подшьського губернського управлшня, де йдеться про покарання Кармалюка та його побратима Д. Хрона: «Устин же, Михайлов сын, Карманюк, примет таковых: лет от роду 20, росту 2-х аршин 6,5 вершка, лица круглого, носа умеренного, волосов на голове, бровях, усах и бороде светло-русых, глаз голубых, бороду бреет, говорит по-русски чисто...» [2, с. 38]. У царських судах ставилися до зовшшшх прикмет тдсудних уважно. Хоча й у цьому опис е принаймш двi помилки. За метрикою Устим - Якимович, а не Михайлович. Що ж до прiзвища, то в офщшних документах Кармалюка ^ зрозумших причин) уперто називали Карманюком.
Наведемо й характеристику ватажка, дану очевидцем Г.Риндиком з-тд Кам'янця-Подшьського (запис був здшснений I. €рофе'1'вим 1908 р.): «Дуже добрий був, що тшов би, здаеться, за ним у свт Як сердитий, - блисне очима, то протне. Виразш очi були, сиш. Був кремезний, дуже широкий у плечах. Голова стрижена «тд макггру». Був прозорливець, розумiв людей» [1, с. 58]. У численних судових актах наводяться прикмети Кармалюка, яю багато в чому повторюють цей опис.
Легендарний народний герой був людиною мщного здоров'я, залiзноi вол^ несхитно'1 вiри у справедливiсть свое'1 справи. Адже далеко не кожен зм^ би знести т тортури й катування, яю витримав Кармалюк. Тисячi ударiв шпiцрутенами i канчуками, триразове заслання до Сибiру, три втечь Вш подолав понад тринадцять тисяч верст, аби повернутися на рщну землю, щоб захищати скривджених i бiдних, мститися гнобителям. Була ще й особиста драма - непогамована туга за дружиною та синами. Дружина ватажка також багато пережила. Так, у 1823 рощ за переховування чоловша вона була засуджена до покарання п'ятдесятьма ударами рiзок i ув'язненням термшом на чотири тижш. Екзекуцiя вщбувалася привселюдно - на мiськiй площi в Лiтинi, аби застрахати, упокорити селян.
I. €рофе'1'в, автор юторичного дослiдження «До питання про Кармалюка», полемiзуе з Якимовичем щодо його бачення народного героя. Зокрема, €рофе'1'в заперечуе тенденцшно негативнi оцiнки Кармалюка, даш на основi судових докумешив, вважаючи, що саме фольклорнi твори про нього «часом вщповщають дшсносл».
I. СрофеГв не лише схарактеризував особу Кармалюка, а й показав середовище, в якому вш зростав, формувався. Чимало мюця вщведено з'ясуванню соцiально-економiчного становища тогочасного подшьського селянства, акцентовано його рабське становище, повну залежшсть вщ волi як «сво!х», так i чужоземних гнобителiв. Окрiм того, спираючись на документальш матерiали, дослiдник вщстежуе особливостi вдачi Кармалюка, його взаемини з родиною, побратимами. Викликае штерес i його спроба з'ясувати родовщ Кармалюка. По материнськiй лшп вш походив iз роду Одудюкiв. На одному з допипв свiдкiв був оприлюднений такий факт: коли заарештованого отамана везли до тюрми, бшя корчми, що знаходилася недалеко вщ села Васютинщв, селянин !ван Одудюк назвав Устима по iменi, посилаючись на родинш зв'язки. Одружений Кармалюк був двiчi. Про першу дружину вщомо лише те, що вона мала сина !вана й померла 1808 року, невдовзi пiсля народження дитини. Вщ друго! дружини (Марiя Щерба) у Кармалюка було трое сишв. Як свiдчать судовi акти, вс вони були схож на батька.
Характерно, що I. СрофеГв вщкидае звинувачення ватажка в надмiрнiй жорстокосп, хоча й апелюе до деяких негативних фактiв (вчинок з Тваном Салом, низка вбивств орендарiв). У зв'язку з цим слщ пам'ятати, що, як свщчать документи, Кармалюк дуже часто обмежувався погрозами. Скажiмо, рекрутка Марiя свiдчила на судк Кармалюк забороняв !й говорити про зус^ч iз ним («наживеш смерти»); Костя Черюва отаман попередив на випадок, коли той надумае зрадити: «когда ты де меня узнаешь, сделаю с тебя красные сапоги» (натяк на смерть !вана Сала, якого було забито за вщступництво - «по мщению»). Це лише деяю факти. У судових актах зафшсовано ще чимало вщповщного матерiалу. Дослщження I. СрофеГва, на жаль, залишилося незакшченим [12]. Слщ завважити, що ще в середиш ХХ стшття юторична наука не могла похвалитися жодною грунтовною монографiею про життя та дiяльнiсть подiльського месника. Лише тсля смертi Сталiна юторики i лiтератори одержали можливiсть доступу до бшьшосп архiвних документiв.
Звичайно, численш селянськi повстання, в тому чист рух, очолюваний Устимом Кармалюком на Подшл^ мали переважно стихшний i загалом неорганiзований характер. Селяни не мали пол^ично! програми дш, не ставили завдання цiлковитого знищення юнуючого феодально-крiпосницького державного ладу, само! основи експлуатацп, нацiонального гнiту. Проте це жодною мiрою не применшуе значення руху пщ орудою Кармалюка в юторп нашо! кра!ни насамперед тому, що вш, поза сумшвом, мав нацiонально-визвольний характер i був продовженням гайдамаччини. Ш'я уславленого народного ватажка тривалий час було символом нескореносп, волелюбностi украiнцiв. Упродовж понад двадцяти роюв мобiльнi загони месниюв, очолюванi ним, здiйснювали смiливi напади на пансью фiльварки, гнiзда шкуродерiв-орендарiв, адмiнiстративнi осередки завойовникiв-окупантiв.
Навт донинi дiяльнiсть Кармалюка залишаеться найменш висвггленою iсторичною наукою i найбшьш мiфологiзованою в iсторiографii. Прiорiтет у негативнш атестацii боротьби пiд проводом Кармалюка належить польським юторикам (Й. Ролле). Стихшними заколотами «чернi» вважали визвольш потуги кармалюкiвцiв i росшсью iсторики (С. Соловйов, Г. Померанц). На польсью або росiйськi стандарти спиралися часом i деякi вiтчизнянi дослiдники. Радянськi iсторики (Ф. Ястребов, С. Якимович, I. Гуржш, В. Голобуцький) змушеш були свiдомо замовчувати ютинш мотиви визвольно! дiяльностi Кармалюка, надаючи !й передовсiм антифеодального, сощального спрямування. Об'ективну (хоча й не вичерпну) оцшку руху знаходимо в дослщженнях В. Антоновича, В. Вериги, М. Грушевського, О. Сфименко, П. Лаврова, Ю. Олтаржевського тощо.
Одним iз останнiх л^ературних творiв про дiяльнiсть Устима Кармалюка е твiр
Ггоря Лагунова «Серце Кармалюка» (Драматична поема у 30 сценах), що побачив св^ 2003 року. Твiр можна охарактеризувати як розважальний, спрямований на те, щоб защкавити читачiв тими перипетиями, якi висвiтлюються у поем^ але, в свою чергу, вш мае низку невiдповiдностей з юторичною дiйснiстю, i вiдзначаеться необiзнанiстю автора в л^ературознавчш термшологл. Якщо звернути увагу на те, як автор визначив жанр свого твору, то виникае питання, на якш пiдставi вш назвав твiр драматичною поемою.
Проте оригинальною е iнтерпретацiя подш, що пов'язанi з iм'ям головного героя. Оповщь починаеться iз нагородження росшським царем Миколою Г шляхтича Рудковського за вбивство Устима Кармалюка. У цш сцеш автор вщтворив образ уже померлого на той час подшьського месника, в якому було втшено головну думку усього твору: «Я в народе, а народ бессмертен. Он дает мне силы, и в этом счастье, иного не желаю» [13, с.7]. Далi поди описуються iз того моменту, коли парубок активно почав проявляти спротив пану. Г. Лагунов фрагментарно подае шлях боротьби У. Кармалюка, звертаючи увагу на маловiдомi факти з життя героя, а то й вдаючись до художнього вимислу. Знахщкою автора е згадка про зв'язки Кармалюка iз циганами, яю показаш не такими, якими звикли 1'х бачити читачь Цигани тут показаш як благородш, добрi та гостинш люди. Не менш важливим е вщування циганки про долю, яка чекае Кармалюка. Упкши вщ рекрутчини, Кармалюк не мав намiру розгортати масштабне повстання, та циганське пророкування здивувало його, але не злякало, пщштовхнувши до активних дш: «Широкий шлях стелиться, маеш робити три великих переходи, багато буде тобi перешкод, але вогонь вийде переможцем! Стережись пщступносп жшочо'1, будеш мати вщ них лихi вют!... Ти ще не був в жшочих лабетах, вогонь вогонь гасить. Знай, що твш останнш день прийде вщ жшки, але твоя душа може бути спокшною, ти не вчиниш зла дарма, тво'1 вороги будуть тебе ненавид^и, але до того часу, поки не зроблять з святого хреста кулю i не освятять п, тобi все байдуже!» [13, с. 35]. Вказiвка на зброю, якою можна вбити месника е суто фольклорним.
Загалом весь твiр не вiдповiдае iсторичнiй достовiрностi. Автор вдаеться до фольклорно'1 штерпретацп дiяльностi Устима Кармалюка, не замислюючись над юторичною достовiрнiстю подiй. Основним завданням автора е показ нацюнально'1 та сощально'1 несправедливостi того часу, що пщсилюеться залученням образiв польських i росiйських панiв, котрi вiдзначилися своею надзвичайною жорстокiстю i винахiдливiстю у вигадування тортур, якi застосовувалися для знущань iз крiпакiв. Ставлення до украшського народу, зокрема, яскраво показане у дiалозi помiщикiв про украшських дiвчат:
«Балакiн. .. .Досконале, хлопское сословие должно знать место. Однако, господа, хлопки довольно смазливые бестии, доложу?..
Янчевський: Це вже доведено не одним. Байстрят довол^..» [13, с. 12].
Гсторична тематика - вщ козацьких л^опиав до сучасних юторичних творiв -посщае помине мiсце в украшському письменствi. Митщ повсякчас прагнули художньо осмислити найважливiшi вiхи iсторичного буття народу. Саме тому наша л^ература мае в своему арсеналi справдi поважну кшьюсть високохудожнiх творiв на iсторичну тему. До осягнення минулого ствв^чизниюв зверталися Пантелеймон Кулiш, Михайло Старицький, Гван Нечуй-Левицький, Богдан Лепкий та шшг Помiтний внесок в укра'1'нську юторичну романiстику належить Павловi Загребельному, Роману Гваничуку, Юр^ Мушкетику, Дмитру Мщенку, Миколi Вiнграновському, багатьом iншим белетристам.
Чшьне мiсце у вiтчизнянiй юторичнш лiтературi належить творам про нацюнально-визвольну боротьбу укра'1'нського народу. Нацiональне й економiчне гноблення породжувало народний спротив, найпотужшшими виявами якого були
козаччина, гайдамаччина, опришювство i, поза сумнiвом, визвольницька дiяльнiсть Устима Кармалюка. Остання спрямовувалася проти польського панства, яке встановило свш лад в Укра!'ш. Та в дiяльностi легендарного отамана вбачаються не лише сощальш мотиви, а й прагнення звшьнити народ вщ чужоземно! влади, яка пригнiчувала великий етнос.
Еттет «легендарний» стосовно Кармалюка варто розум^и буквально. Ще за життя героя складалися легенди та тсш, а обсяг художнiх творiв про нього в десятки разiв перевищуе обсяг документальних джерел.
Офiцiйна iсторiографiя тривалий час замовчувала справжню юторш народу, пiдганяючи !! до потреб «загребущих сусвдв», якi здiйснювали антидержавну пол^ику щодо Укра!ни. Огляд iсторiографiчних джерел про нацiонально-визвольну боротьбу тд проводом Устима Кармалюка дозволяе виокремити три точки зору в !! трактуванш: польську, росiйську й укра!нську. Украшсью iсторики (М. Грушевський, С. Черкаський, I. Срофе!в, I. Гуржш та iншi) вiдстоювали народний погляд на дiяльнiсть ватажка, тому !хш спостереження розходяться з трактуванням польсько'! та росшсько! iсторiографiй, де висв^лення подiй мало тенденцiйний характер, бо виправдовувало пол^ику загарбникiв.
Представник польсько! юторично! науки ХIХ столiття Й. Ролле в своему белетристичному нарис описав Устима Кармалюка з погляду польсько! шляхти, показавши його кримшальним злочинцем, ватажком згра! грабiжникiв, цшком спотворивши дiяльнiсть народного героя. Проте у сво!й тенденцiйнiй роботi автор мусив вщдати належне й юторичнш правдi. Тодi постать Кармалюка постае перед читачем у !! справдi геро!чному виглядi. Саме вiд Ролле довщуемося про безкорисливiсть отамана, його надзвичайне завзяття в боротьбi з панами, любов до Укра!ни тощо. У росшськш, а згодом i радянськiй юторюграфп дiяльнiсть Кармалюка пов'язувалася з декабристським рухом. Ьчаста укра!нського героя порiвнювали з Омеляном Пугачовим, який вважався «власть iмущими» розбшником i бунтiвником (С. Соловйов, I. Померанц). Радянсью iсторики (Ф. Ястребов, С. Якимович, I. Гуржш, В. Голобуцький) змушеш були свщомо замовчувати ютинш мотиви визвольно! дiяльностi Кармалюка, надаючи !й передовсiм антифеодального, сощального спрямування. Iз вiдомих причин украшсью iсторики були обмеженi в трактуванш переб^у минулих подiй, повиннi були оминати гос^ кути в потлумаченш численних реалiй (О. Бойко, О. Скиба та ш.). Укра!на довго чекала слушного часу, щоб почути правду про визвольну боротьбу Устима Кармалюка та його товаришiв у ХК стштп на Подшлг Лише тсля Друго! свiтовоi вiйни вщкрилося багато фактiв iз його життя, дiяльностi, якi ранiше замовчувалися. Ниш постать Кармалюка в юторп Укра!ни сто!ть на одному рiвнi з визначними борцями за нацюнальну незалежшсть.
Твiр I. Лагунова можна розглядати як данину традицп, оскiльки вщсутшсть iсторичного пiдгрунтя свiдчить лише про те, що щкавою для сучасного читача може бути лише вигадка, яка черговий раз пщтверджуе легендаршсть героя.
Список використаноУ л1тератури
1. Стахович В. Iм'я, навiки овiяне славою / В. Стахович // Людина i свiт. - 1985. -№ 10. - С.54 - 59.
2. Голованенко В. За кривду людську / В. Голованенко // Наука i суспшьство. - 1985. -№ 10. - С. 36 - 38.
3. Бидерман М. Из Каменец-Подольской губернии. Письмо 1. / М. Бидерман // День. -М., - 1861. - № 4. - С. 13 - 15.
4. Максимов С. В. Сибирь и каторга: В 3 ч. Ч.1. Несчастные / С. В. Максимов. - Изд.
3-е. - СПб.: Изд. В. И. Губинского, 1900. - 487 с.
5. Ахшарумов Д. Из моих воспоминаний / Д.Ахшарумов. - СПб, 1905. - 244 с.
6. Симашкевич М. Римское католичество и его иерархия в Подолии / М. Симашкевич. -Каменец-Подольский, 1872. - 460 с.
7. Олтаржевский Ю. Воспоминания старожила о Кармелюке / Ю. Олтаржевский // Киевская старина. - 1886. - Т. XV. - С. 371 - 378.
8. Ястребов Ф. Повють про Кармалюка / Ф. Ястребов // Молодий бшьшовик. - 1941. -
№ 2. - С.99 - 103.
9. Срофеев I., Лавров П. Устим Кармалюк. Зб. Докуменпв / I. Срофеев, П. Лавров. -
1948. - 168 с.
10. Гуржш I. О., Компан О. С. Устим Кармалюк: Iсторико-бiографiчний нарис: До
125^ччя з дня смерт^ I. О. Гуржш, О. С. Компан. - К.: Рад. школа, 1960. - 80 с.
11. Тищенко В. I. Устим Кармалюк в юторичнш л^ератур^ В. I. Тищенко// Украшський
юторичний журнал. - 1974. - № 6. - С.137 - 140.
12. Срофпв В. До питання про Кармалюка (Родина та родичi Кармалюка) / В. Срофе'в //
Червоний шлях. - 1924. - № 8 - 9. - С.213 - 223.
13. Лагунов I. Серце Кармалюка: Драматична поема у 30 сценах / I. Лагунов. -Жмеринка, 2003. - 127 с.
Стаття надшшла до редакцп 12 квггня 2012 р. L. Romanenko
HISTORICAL TOPICS IN MODERN UKRAINIAN LITERATURE (ON THE WORKS OF PODILLYA LEADERS OF PEOPL'S AVENGERS - USTIM KARMALUK)
The article is the analysis of contemporary works offamous nineteenth century Podolski national avenger. The image Ustim Karmaluk widely represented in modern Ukrainian literature of historical themes, and dramatic works, but his artistic interpretation differs from the interpretation of this theme in the works of writers of XIX - XX centuries. Ustim Karmaluk in I.Lahunova variations, in particular, appears as a purely folk image that represents your age, times of struggle for freedom of the Ukrainian people for liberation from the yoke of Ukrainian, Polish and Russian landlords.
УДК821(477.7=14) (045) К. Г. Сардарян
ШЕВЧЕНК1ВСЬК1 МОТИВИ У ТВОРЧОСТ1 ГРЕЦЬКИХ Л1ТЕРАТОР1В ПРИАЗОВ'Я (А. ШАПУРМИ, Л. К1Р'ЯКОВА)
Cmammn присвячена досл1дженню особливостей лтературног спадщини румейських noemie А. Шапурми, Л. Kip 'якова. Автором до^джено витоки meop40cmi грецьких лimepаmopiв, висвтлено тематичну спрямоватсть, тдкреслено, що грецьким поетам Приазов'я був близький творчий дoсвiд Т. Шевченка. У сmаmmi вказано на наявтсть в лipицi таких мomивiв, як любов до Батьтвщини, тдвищений ттерес до дoлi свого народу, роль поета у жиmmi сустльства.
Ключовi слова: лтература грешв Приазов'я, поетична творч^ть, джерела mвopчoсmi, мотив, зв'язок з фольклором, украгнська лтература.
Шсля здобуття Украшою державно! незалежносп здшснено чимало спроб трактування й переосмислення спадщини приазовських греюв, однак загальна картина л^ературного розвитку Украши буде неповною, якщо поза увагою залишити
