CC BY
31
УДК 332.14 : 339.9
В. М. Лисюк,
доктор економічних наук
І. А. Циналєвська,
аспірантка,
Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України,
м. Одеса
ІНСТРУМЕНТАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИХ ЗВ’ЯЗКІВ РЕГІОНІВ
Постановка проблеми. Збалансоване управління зовнішньоекономічними зв’язками держави (так само, як і окремих регіонів) є ефективним засобом забезпечення економічного розвитку в умовах глобалізації. За умови ефективного використання переваг міжнародного розподілу праці, в сучасному світі від масштабів розбудови зовнішньоекономічних зв’язків території залежать темпи її соціально-економічного розвитку.
Нетотожність характеристик національних ринків (попит і пропозиція, наявність або відсутність в країні надлишкових ресурсів тощо) визначають необхідність збалансування експортних та імпортних товарних та фінансових потоків зважаючи, в першу чергу, на інтереси національної економіки та відповідно до зобов ’я-зань держави в рамках підписаних міжнародних угод.
Практика зарубіжного досвіду доводить, що зовнішньоекономічна політика держави має адаптуватися до зовнішніх і внутрішніх умов та викликів економіки, а також відповідати стадії розвитку національної та світової економіки. Загальновизнано, що в періоди економічного спаду політика держави має бути спрямована на захист внутрішнього ринку для збереження базових галузей виробництва, що зазнають негативного впливу в силу тих чи інших зовнішніх чи внутрішніх чинників, при цьому, традиційно політика протекціонізму зводиться до введення тарифних (запровадження або збільшення мита та митних збори) та нетарифних (ліцензування, квотування імпорту та експорту продукції, впровадження державної монополії, проведення антидемпінгових розслідувань, встановлення додаткових технічних та санітарних бар ’ єрів, пов ’язаних із контролем якості продукції, що ввозиться) інструментів регулювання, що, належним чином позначається на її ціні та обсягах ввезення. У періоди економічного зростання національної економіки держава може стимулювати розвиток певних галузей виробництва за допомогою покращення інституційних умов ведення зовнішньоекономічної діяльності, у тому числі за допомогою спрощення процедур державного адміністративного контролю або запровадження спеціальних податкових і митних пільг на окремих територіях чи стосовно окремих товарів.
Аналіз досліджень та публікацій. Дослідженням в галузі розвитку зовнішньоекономічних зв’язків і на державному, і на регіональному рівні присвячені роботи таких зарубіжних вчених, як: Б. Баласса, Р Вернон, П. Кругман, С. Купер, Д. Норт, М. Портер, Дж. Штігліц. Серед представників вітчизняної науки проблеми залучення іноземних інвестицій висвітлюються в наукових доробках В. Геєця, В. Дергачова, М. Долішнього, М. Дудченка, С. Кваші, І. Лукінова,
Н. Лук’янченка, Ю. Пахомова, М. Чумаченка, І. Школи та ін. Специфіці розвитку зовнішньоекономічних зв’язків на рівні регіонів відображені в науковому доробку таких вітчизняних науковців, як: Б. Кліянен-ко, М. Козоріз, А. Кредісов, Ю. Козак, Ю. Макогон, В. Третяк. Разом із тим, питання дослідження накопиченого за роки незалежності досвіду застосування інструментів регулювання зовнішньоекономічних зв’язків на регіональному рівні, на нашу думку, потребує наукового висвітлення для формування відповідних висновків для подальшого удосконалення механізму регулювання зовнішньоекономічних зв’язків регіону.
У зв’язку із цим метою статті є пошук шляхів покращення існуючого інструментарію розвитку зовнішньоекономічних зв ’язків національних регіонів.
Виклад основного матеріалу. Зовнішньоекономічна політика держави формується за чотирма основними напрямками, зокрема: валютна, митна, зовнішньоторговельна складові та складова, пов’язана з політикою залучення іноземних інвестицій. Митна та валютна складові, в умовах унітарних, так і федеративних держав, залишаються прерогативами держави, тоді як зовнішньоторговельна та інвестиційна діяльність частково регулюються на регіональному (місцевому) рівнях.
Регіональний рівень зовнішньоекономічної політики в умовах унітарної держави формується відповідно до державної зовнішньополітичної лінії та в залежності від господарської політики регіону у межах прав та обов’язків, наданих конституцією та іншими нормативно-правовими актами. В національних умовах діяльність місцевих органів виконавчої влади та
органів місцевого самоврядування регламентується Законами України „Про зовнішньоекономічну діяльність” [1] та „Про місцеве самоврядування в Україні” [2]. Крім того, специфічні сфери зовнішньоекономічної політики, зокрема: інвестиційна діяльність, створення спеціальних (вільних) економічних зон (С (В)ЕЗ) та територій пріоритетного розвитку (ТПР) регулюються відповідними Законами України „Про інвестиційну діяльність” [3], „Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків” [4], „ Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон” [5], (рамковий закон, що визначає загальні принципові економічні та юридичні основи різних аспектів діяльності С(В)ЕЗ), та окремі закони по кожній С(В)ЕЗ та ТПР, в яких визначаються територія і статус спеціальної (вільної) еко -номічної зони та строк, на який вона створюється.
Принциповим моментом формування механізму регулювання зовнішньоекономічних зв’язків України став період набуття незалежності України в 1991 р., що позначився прийняттям Закону України „Про зовнішньоекономічну діяльність” (надалі - Закону „Про ЗЕД”). Не зважаючи на те, що в подальшому цей нормативно-правовий акт зазнавав численних коригувань відповідно до змін у державної внутрішньої та зовнішньої політики (офіційне тлумачення Закону неодноразово ставало об’єктом розгляду для Конституційного Суду України), він до теперішнього часу залишається нормативно-правовим актом, що регламентує правовідносини у сфері зовнішньоекономічної діяльності на території України за всіма рівнями.
Згідно з діючим варіантом Закону „Про ЗЕД”, серед суб’єктів регулювання, крім органів державного регулювання (Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України) та органів адміністративного регулювання (Національний банк України, Центральний орган виконавчої влади з питань економічної політики, на теперішній час - Міністерство економічного розвитку та торгівлі, Державна митна служба, Анти-монопольний Комітет, Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі) є також недержавні органи управління (товарні, фондові і валютні біржі, торгові палати, асоціації, союзи та інші організації координаційного типу, які діють на підставі їх статутних документів), органи місцевого самоврядування (місцеві ради, територіальні підрозділи органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності) та самі суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності (на підставі відповідних координаційних угод, які укладаються між ними) [1].
Регіональний рівень регулювання зовнішньоекономічної діяльності (надалі - ЗЕД) реалізується у діяльності територіальних підрозділів органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності за
допомогою інструментів ліцензування експорту та імпорту товарів.
За часи незалежності порядок здійснення ліцензування і експорту, і імпорту майже щорічно змінювався. У різних варіантах відповідних регуляторних актів визначалися різні групи товарів, що підлягають ліцензуванню, самі умови ліцензування та органи, що видають ліцензії (на регіональному або державному рівнях).
Періодичні зміни регуляторних актів у сфері зовнішньоторговельної діяльності можна умовно розділити на декілька етапів, що мали певні специфічні особливості, зокрема:
1. На першому етапі (1991 - 1992 рр.) визначалися основні пріоритети зовнішньої політики. Цей період вирізняється значною централізацією регуляторної діяльності виключно на загальнодержавному рівні та означений розробкою Закону України „ Про ЗЕД” (що заклав правові основи функціонування цієї сфери), ухвалою Постановою Верховної Ради України (від 25.10.1991 р.) „ Основні напрями економічної політики України в умовах незалежності”, виданням Указу Президенту України (від 19.03.1992 р.) „Про заходи щодо стимулювання зовнішньоекономічної діяльності”, (яким було закріплено для всіх суб’єктів ЗЕД в Україні право здійснювати зовнішньоекономічні операції з експорту та імпорту товарів (робіт, послуг), право розрахунку у вільно конвертованій валюті та інші права, що визначають ступінь свободи у ведення ЗЕД), та іншими нормативно-правовими та регуляторними актами.
2. Другий етап (1993 - 2007рр.) визначився перманентними змінами інструментів регуляторної політики - Постановами КабМіну „Про порядок ліцензування експорту товарів”, та „Про порядок ліцензування імпорту товарів” на відповідний рік, в яких регіонам то надавалися права ліцензування експорту та імпорту (із певними обмеженнями у вартості товарів за контрактами або для всіх без виключно суб’єктів експортно-імпортних операцій), то забиралися назад на загальнодержавний рівень.
3. Третій етап (2007 р. - д.ч.) відзначився упорядкуванням механізму експортного та імпортного ліцензування та закріпленням за регіонами прав видачі ліцензій суб’єктам ЗЕД, які зареєстровані у відповідних регіонах та облікова вартість товарів за договорами (контрактами) яких не перевищує 300 тис. доларів США, крім товарів, на експорт (імпорт) яких установлено кількісні обмеження (квоти), згідно наказів Міністерства економіки України № 302 „Про затвердження нормативно-правових актів щодо ліцензування імпорту товарів та внесення змін до Порядку розгляду заявок на видачу ліцензій у сфері нетарифного
регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Міністерстві економіки України” (від 14 вересня 2007 р.) та N° 991 „Про порядок ліцензування експорту товарів” (від 9 вересня 2009 р.).
Дослідження роботи територіальних підрозділів органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності вказує на брак реальних інструментів регулювання на регіональному рівні. Виходячи з того, що за умови дотримання певної, прописаної Міністерством економічного розвитку і торгівлі України (надалі - МЕРТ) процедури ліцензування, ліцензії на експорт (імпорт) товарів отримують всі суб’єкти ЗЕД, зовнішні контрактні зобов’язання яких не перевищують 300 тис. дол. США, можна дійти висновку, що діяльність територіальних підрозділів органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності полягає лише в виконанні адміністративних процедур оформлення відповідних дозвільних документів (ліцензій) та звітуванні перед МЕРТ щодо виконання виключно наданих функцій.
Окремим питанням забезпечення реалізації економічних завдань регіонів України та розширення їх зовнішньоекономічних зв’язків є питання залучення іноземних інвестицій на регіональному рівні. Інструментом реалізації політики залучення іноземних інвестицій стало започаткування в 90-х рр. спеціальних (вільних) економічних зон (С(В)ЕЗ) та територій пріоритетного розвитку (ТПР). Всього за період реалізації експерименту щодо застосування таких інструментів регіонального розвитку (станом на 1 січня 2012 р.) було створено 11 С(В)ЕЗ та 72 ТПР в 11 областях України та Автономній Республіки Крим. Не зважаючи на те, що Закон України „Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон”, що діє починаючи з 13 жовтня 1992 р. і дотепер залишається чинним. починаючи з 25 березня 2005 р. (відповідно до Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про державний бюджет України на 2005 рік” та деяких інших законодавчих актів України”) всі фіскальні пільги, що були пов’язані із діяльністю С(В)ЕЗ були скасовані. У зв’язку з кардинальною зміною умов ведення господарської діяльності в межах С(В)ЕЗ та ТПР із заявлених 11 С(В)ЕЗ та 72 ТПР активними залишаються 8 С(В)ЕЗ та 25 ТПР, на території яких наразі реалізуються 152 проекти.
Попри схожість в характері впливу на господарський розвиток території, на якій застосовується спеціальний правовий режим господарювання, основною метою створення ТПР є вирішення соціально-економічних проблем регіону, зокрема: створення нових робочих місць, трансформація господарської спеціалізації депресивної території («вугільні» регіони - Волинська, Донецька, Луганська області; міста із військо-
во-промисловою спеціалізацією господарського комплексу; регіони, що постраждали внаслідок дії техногенних та екологічних лих - Закарпатська, Житомирська та Чернігівська області). Оскільки подолання соціально-економічних проблем територій є пріоритетом загальнодержавної регіональної політики, то на реалізацію проектів в рамках ТПР для інвесторів надаються державні гарантії забезпечення кредитів за відповідними інвестиційними проектами, в той самий час, коли реалізація інвестиційних проектів в С(В)ЕЗ відбувається на тендерних засадах, тобто державні гарантії або пільгові умови надання кредитів за відповідними інвестиційними проектами відсутні. Крім того, в процедурі регулювання діяльності С(В)ЕЗ та ТПР є суттєві розбіжності, зокрема:
- умови створення та ведення господарської діяльності в межах С(В)ЕЗ регулюється окремим Законом України, яким визначаються види діяльності, за якими надаються податкові та митні пільги, діяльність же ТПР визначається напрямками політики органів місцевого самоврядування;
- в межах С(В)ЕЗ діють спеціальні митні режими, тоді як межі ТПР визначаються лише за адміністративними кордонами відповідної території;
- за результати діяльності С(В)ЕЗ відповідає спеціальний орган, визначений окремим законом, що регулює діяльність кожної С(В)ЕЗ, в той же час, за наслідки діяльності ТПР відповідальний орган не визначено і тільки окремі функції управління покладені на органи місцевого самоврядування [6, с. 80].
За аналогією із наведеним часовим аналізом регуляторного законодавства, функціонування С(В)ЕЗ та ТПР можна умовно розділити на такі етапи:
1. Період правової фіксації намірів (1992 -1993 рр.). На цьому етапі декларативні наміри запровадження спеціальних правових режимів на території України набувають нормативно-правової форми в межах Закону України „Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон”. Цей Закон відображає принципові засади діяльності С(В)ЕЗ, залишаючи при цьому неосвітле-ними питання застосування такого правового режиму, як ТПР
2. Експериментальний період (1994 - 1997 рр.). Зазначений період відзначився затвердженням Концепції створення спеціальних (вільних) економічних зон та спробами реалізації відповідних намірів за допомогою економіко -технологічного експерименту щодо запровадження спеціального правового режиму у Бродів-ському районі Львівської області (за планом мав тривати 5 років до 1999 р., а де-факто так і не був реалізованим), а також створенням експериментальної першої спеціальної економічної зони „ Сиваш” в АР Крим.
3. Період активізації створення С(В)ЕЗ і ТПР (1998 - 1999 рр.). За відповідний проміжок часу створено 11 С(В)ЕЗ і 66 ТПР. Зони зі спеціальними правовими режимами запроваджено на 10% території країни.
4. Період перманентних кон’юнктурних змін політичних векторів щодо застосування відповідного інструменту (1999 - 2004 рр.). З 1 липня 1999 р. постановою Кабміну №795-ХІ запроваджено тимчасовий мораторій на створення нових С(В)ЕЗ до оголошення результатів аналітичних досліджень діяльності в рамках спеціальних правових режимів відповідних територій. Наступним за хронологією регуляторним актом цієї сфери є Постанова Кабміну № 1756 від 24 вересня 1999 р., суттю якої є запровадження мораторію на подання до Кабміну пропозицій щодо створення нових С(В)ЕЗ і ТПР, при цьому термін тривалості мораторію не визначено. Починаючи з 18 вересня 2001 р. запроваджено третій мораторій на створення нових С(В)ЕЗ і ТПР, в тексті якого визначений строк його дії - до 1 січня 2005 р. Наступним непослідовним кроком в питаннях законотворчості в сфері діяльності С(В)ЕЗ і ТПР є прийняття Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків” (від 11 травня 2004 р.)[7], що ініціює створення 6 нових технопарків пори правочинність мораторію на створення нових С(В)ЕЗ і ТПР Зазначаємо, що заявлені в преамбулі до відповідного Закону нові технологічні парки так і не були внесені до державного реєстру у відповідному році
5. Скасування пільг (2005 - д.ч.). Непряме державне стимулювання притоку іноземних інвестицій за допомогою надання фіскальних пільг в межах діяльності С(В)ЕЗ і ТПР було припинено Законом України Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2005 рік” [8], що відповідно суттєво позначилося на умовах реалізації інвестиційних проектів, частина з яких за нових умов припинила свою діяльність. Намагаючись виправити ситуацію, уряд прийняв Закон України від 12.01.2006 № 3333 „Про внесення змін до Закону України „Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків” та інших законів України”, яким було повернуто пільги для проектів інноваційної спрямованості [9].
Питання скасування фіскальних пільг є неоднозначним, оскільки серед вітчизняних науковців знайшлися і прибічники, і противники таких заходів З одного боку, скасування фінансових пільг забезпечило наповнення державного бюджету коштами, недо-отриманими в результаті оподаткування господарської діяльності за умов фіскальних пільг, проте з іншого -спричинило втрату робочих місць внаслідок закриття частини підприємств, що були засновані та функціо-
нували у відповідних зонах. Показовим в питанні скасування фіскальних пільг є той факт, що подання законопроекту щодо скасування пільг відбулося за 4 місяці до отримання остаточних результатів аналізу діяльності СЕЗ та ТПР [6, с.73]
Станом на 1 січня 2012р. за активними проектами надійшло лише 73,8% (в грошовому еквіваленті -1542,9 млн. дол. США) від заявленої в інвестиційних проектах суми (2091,8 млн. дол. США), причому більшість фактично залучених коштів, що складає 74,0%, реалізується в межах проектів ТПР і лише 26,0% - в рамках проектів С(В)ЕЗ. Враховуючи результати проектів, що знаходяться в процесі реалізації (активних), та тих, які було закрито у зв’язку із скасуванням податкових пільг станом на 1 січня 2012 р. сукупна проектна вартість інвестицій, що фактично надійшли, склала 1542,9 млн. дол. (73,8% від передбачених обсягів), в тому числі 58,7% (905,9 млн. дол.) спрямовано в проекти в межах ТПР, а решта - 41,3% (637,0 млн. дол.) відповідно спрямована на реалізацію проектів С(В)ЕЗ. Розглядаючи структуру інвестиційних коштів зазначимо, що абсолютну більшість надходжень, зокрема дві третини або 66,0% сукупного обсягу (в грошовому еквіваленті - 1018,5 млн. дол.) склали надходження вітчизняних інвесторів і лише 34,0% (524,4 млн. дол.) - капітали іноземного походження [10]. Мала частка іноземних інвестиційних коштів в структури походження капіталу вказує на те, що надання фіскальних пільг не є безперечною передумовою інвестиційної привабливості території.
Розглядаючи СЕЗ та ТПР як інструменти активізації інвестиційної діяльності відмітимо, що застосування такого інструменту в умовах транзитивної еко -номіки із властивими їй змінами нормативно-правого поля, перманентними коливаннями економічного розвитку, недостатністю контролю за процесом реалізації проектів в межах СЕЗ та ТПР, присутніми у вітчизняній економіці значного тіньового сектору та зловживань і з боку інвесторів, і можновладців (в умовах невиконання зобов’язань, і з боку абсолютної більшості інвесторів за обсягом інвестицій та заявленою кількістю робочих місць, і з боку держави щодо відшкодування ПДВ) застосування пільгового податкового режиму не було виправдано з позиції адекватності залучених інвестиційних коштів тим витратам державного бюджету, які були спричинені наданням фіскальних пільг. Крім того, сукупна частка іноземного капіталу в структурі інвестицій, що станом на 1 січня 2012 р. (до і після скасування пільгового податкового режиму) склала третину від загальної кількості інвестицій, відповідно решта дві третини - кошти вітчизняних підприємств. Більш того, кількість іноземних інвестицій що надходить за відповідними інвестиційними
проектами має тенденцію до скорочення. Структура інвестиційних надходжень за проектами впродовж 2011 р. вказує на те, що частка іноземних інвестицій становить лише 1,3%.
Разом із тим, під час розгляду СЕЗ як інструменту регіонального розвитку такий інструмент є безперечно важливим та дієвим з позиції соціально-економічного розвитку території, особливо це стосується депресивних території. За умов, коли на території створюються робочі місця, розбудовуються нові об’єкти і виробничої, і транспортної інфраструктури, упроваджуються новітні технології на нових виробництвах або завантажуються існуючі виробничі потужності, діяльність СЕЗ і ТПР, перш за все, спрямовані на розв’язання значної кількості поточних соціально-економічних проблем території.
Присутність на території СЕЗ пільг з оподаткування, так само, як і наявність на території природних ресурсів, не може беззастережно гарантувати підвищений інтерес з боку іноземних інвесторів, зважаючи на відсутність необхідного для господарських потреб підприємств виробничого, транспортного та ринкового інфраструктурного забезпечення, функціонування підприємств в умовах перманентних кон’юнктурних змін політичного та економічного курсу (що відображається на умовах інвестиційного процесу в частині дотримання або, як свідчить практика, частіше недотримання незмінності правового режиму інвестиційної діяльності), а також значної корупційної складової процесу реалізації інвестиційних проектів. Ризиковість капіталовкладень є допустимим атрибутом інвестиційної діяльності в будь-якій господарській сфері, проте за умов, коли до звичайних господарських ризиків додаються загрози змін векторів політичної та економічної складової державної політики, ризик має тенденцію до стрімкого збільшення. Причому кон’юнктурні політичні зміни в абсолютній більшості розвинених країн світу мають вплив лише на перспективну інвестиційну діяльність, залишаючи незмінними умови ведення поточної інвестиційної діяльності проектів, що вже реалізуються або ж створюючи певні компенсаторні механізми для поточних активних інвестиційних проектів.
Висновки. Аналізуючи досвід регуляторної політики в галузі зовнішньоекономічної діяльності за роки незалежності можна дійти висновку, що процес реалізації такої політики є надмірно централізованим. Разом із тим, зарубіжна практика свідчить про те, що така централізація ресурсів значно ускладнює (бюрократизує) та затримує у часі процес прийняття рішень, що негативним чином впливає на ефективність зовнішньоекономічної діяльності в країні (регіоні) та гальмує господарський розвиток.
Фактично діяльність національних регіонів щодо регулювання зовнішньоекономічної сфери зводиться до:
- виконання прямих обов’язків, доручень та розпоряджень Міністерства економічного розвитку та торгівлі (переважно в частині ліцензування експорту та імпорту товарів);
- виконання доручень Міністерства закордонних справ України щодо підготовки делегацій та робочих груп представників облдержадміністрацій для участі в робочих зустрічах, і за кордоном, і на території області із представниками іноземних бізнесових кіл та уповноважених осіб із регіонів різних країн світу;
- обмін інформацією щодо результатів зовнішньоекономічної діяльності на території регіону із установами державного управління, що пов’язані з регулюванням і обліком ЗЕД (Державної митною службою, Державної податкової службою, Регіональним управлінням Національного банку України, обласним статистичним управлінням та ДП „Держзовнішін-форм”).
Відсутність фактичних дієвих повноважень та інструментів регулювання й стимулювання розвитку зовнішньоекономічної діяльності на регіональному рівні, що є результатом надмірної централізації управлінських ресурсів, призводить до погіршення інвестиційної привабливості регіонів і, відповідно, до стримування економічного зростання. З метою вирішення цієї проблеми, на нашу думку, подальший розвиток механізму стимулювання зовнішньоекономічної діяльності на регіональному рівні має бути пов’язаний із такими заходами:
1. Розширення прав та повноважень регіональних органів управління щодо надання гарантій незмінності умов інвестиційної діяльності, а також гарантій недоторканості майна та майнових прав для іноземних інвесторів за умов дотримання наданих за інвестиційними проектами зобов’язань;
2. Відповідно до потреби стимулювання залучення іноземних інвестицій, визначити перелік пільг, що можуть надаватися іноземним інвесторам на рівні обласних державних адміністрацій і розширити інструментарій щодо надання таких пільг. Зокрема це стосується проектів, що передбачають імпорт та впровадження високотехнологічного обладнання та технологій імпортозаміщення, особливо щодо проектів, що реалізуються в рамках С(В)ЕЗ і ТПР;
3. Розробка критеріїв ефективності діяльності та введення персоніфікованої відповідальності за неналежне виконання функцій і повноважень щодо регулювання та стимулювання зовнішньоекономічної діяльності на території регіону, а також за результати впровадження програм та проведення заходів, спрямова-
них на покращення умов ведення зовнішньоекономічної діяльності в регіоні та розширення зовнішньоекономічних зв’язків національних регіонів в межах діяльності департаментів (управлінь або відділів) розвитку зовнішньоекономічних зв’язків при обласних державних адміністраціях;
4. Зважаючи на негативний досвід зловживань в рамках діяльності С(В)ЕЗ та ТПР, вирішення проблеми захисту інтересів територіальної громади та контролю за дотриманням інвестиційних умов полягає у розробці інструментів моніторингу виконання інвестиційних зобов’язань з боку інвесторів.
Література
1. Про зовнішньоекономічну діяльність [текст]: Закон України від 16.04.1991 № 959-XII. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/ laws/show/959-12. 2. Про місцеве самоврядування в Україні [текст]: Закон України від 21.05.1997 № 280/ 97-ВР (із змінами та доповненнями). - [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon2.rada. gov.ua/ laws/show/280/97-%D0%B2%D1%80. 3. Про інвестиційну діяльність [текст]: Закон України від 18.09.1991 № 1560-XII. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1560-12.
4. Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон (із змінами та доповненнями) [текст]: Закон України від 13.10.1992 № 2673-XII. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2673-12. 5. Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків [текст]: Закон України від 16.07.1999 р. № 991-ХІУ. - [Електронний ресурс] -Режим доступу : http://zakon.rada. gov.ua/cgi-bin/laws/ main.cgi?nreg=991-14. 6. Інституційне забезпечення регіональної політики та практика взаємодії органів влади в Україні / Дацишин М., Керецман В. - К. : В-во „К.І.С.”, 2007. - 102 с. 7. Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків [текст]: Закон України від 16.07.1999 р. № 991-XIV. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http:// zakon3.rada.gov.ua/laws/show/991-14. 8. Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2005 рік” та деяких інших законодавчих актів України [текст]: Закон України від 25.03.2005 № 2505-IV. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2505-15. 9. Про внесення змін до Закону України „Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків” [текст]: Закон України від 12.01.2006 № 3333. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/ laws/show/3333-15. 10. Надходження та освоєння інвестицій у спеціальних (вільних) економічних зонах та на те-
риторіях пріоритетного розвитку України за інвестиційними проектами у 2011 році: Статистичний бюлетень / Державний комітет статистики України. - [Електронний ресурс]. -Режим доступу : http ://www.ukrstat. gov.ua/.
Лисюк В. М., Циналєвська І. А. Інструментальне забезпечення регулювання зовнішньоекономічних зв’язків регіонів
У статті відображено етапи застосування інструментів регулювання зовнішньоекономічних зв’язків регіону. На основі аналізу набутого за часи незалежності досвіду регулювання зовнішньоекономічних зв’язків на рівні регіонів України запропоновано заходи та інструменти активізації регіональних зовнішньоекономічних зв’язків.
Ключові слова: регіон, зовнішньоекономічні зв’язки, інструменти регулювання зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД), спеціальні (вільні) економічні зони - С(В)ЕЗ, території пріоритетного розвитку (ТПР).
Лысюк В. М., Цыналевская И. А. Инструментальное обеспечение регулирования внешнеэкономических связей регионов
В статье отражены этапы применения инструментов регулирования внешнеэкономических связей региона. На основе анализа приобретенного за время независимости опыта регулирования внешнеэкономических связей на уровне регионов Украины предложены мероприятия та инструменты активизации региональных внешнеэкономических связей.
Ключевые слова: регион, внешнеэкономические связи, инструменты регулирования внешнеэкономической деятельности (ВЭД), специальные (свободные) экономические зоны - СЭЗ, территории приоритетного развития (ТПР).
Lysyuk V. M., Tsynalevska I. A. Instrumentional support of foreign economic relations regulation of regions
The article is dedicated to consideration the stages of application of instruments of regional foreign economic relations regulation. Based on analysis of the experience of regulation of Ukrainian regions foreign economic relations gleaned from years of independence the instruments of activation of regional foreign economic relations are offered.
Key words: region, foreign economic relations, instruments of regulation of the foreign economic activity, free economic area- (FEA), territories of priority development (TPD).
Стаття надійшла до редакції 01.06.2012 Прийнято до друку 15.09.2012
