CC BY
42
УДК 328:327.5
В. Д. Водтк, кандидат фшософських наук, доцент
1НСТИТУТ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ У РОЗВ'ЯЗАНН1 ДЕРЖАВНО-ПОЛ1ТИЧНИХ КОНФЛ1КТ1В: СВ1ТОВИЙ ДОСВ1Д
На основ( свШового досвгду проанал1зовано роль тституту парламентаризму урозв'язант державно-полШичних конфл1кт1в. Зазначено, що в1дпов1дними засобами можуть виступати: прийняття новоЧ конституцп, тших конституцШних I звичайних закотв, своечасне внесення до них змт I доповнень; припинення д1яльност1 полтичних партш, 1нших громадських оргатзацШ I рух1в, що ставлять за мету змту шляхом насильства конституцШного ладу Iу будь-якт протизаконнт форм1 територ1ально1 цт1сност1 держави, а також тдрив и безпеки, розпалювання национально11релЧгшноЧ ворожнеч1; уведення чШких правових мехатзмЧв розв 'язання державно-полШичних конфл1кт1в та тш1.
Ключовi слова: парламентаризм, конфл1кт, конститущя, громадянське суспть-ство, полтична парт1я.
Актуальтсть проблеми. Науковий анатз подш i процемв, що набувають характеру конфлжту, останшм часом стае особливо актуальним. По-перше, конфлжти в нашш кра1ш останшм часом стали дуже поширеними i бшьш гострими. 1х чисельшсть е досить великою в рiзних сферах сощального жит-тя. По-друге, у вивченш цих процемв переважае прагматизм, а теоргю розви-нено слабко. Науковi працi в основному присвячено конкретним конфлiктам, недостатньо дослщжуються загальш питання, що лежать в основi вйе! ще1 проблематики. Особливого вивчення потребують державно-полiтичнi кон -флжти, соцiальнi технологи врегулювання, управлiння та 1х запобiгання i по-передження.
Свггова практика свщчить про iснування досить гострих конфлiктiв мiж державою та 11 частинами. Конфлiкти такого характеру виникають через прагнення окремих частин держави тдвищити свiй державно--правовий статус, протипоставити себе центральнш владi, вiдсутнiсть чiтких полгшко-пра-вових критерив надання окремим територiям держави особистого правового статусу, нечеткий розподш компетенцiй мiж центральною владою i владою територп, яка претендуе на особистий статус. Досить гострого характеру набувають конфл^и мiж самими центральними владними структурами кра1ни за прюритет у системi влади. Наслщки конфлiктiв мiж державними шститу-щями, правлячими i неправлячими групами й усередиш них залежать вiд ступени розвитку демократичних iнститутiв.
Особливу роль у розв'язанш державно-полiтичних конфлiктiв вадграе iнститут парламентаризму. Проблеми парламентаризму, взагалi i укра1нсько-го зокрема е дуже серйозними, адже ефектившсть дiяльностi парламенту © Водшк В. Д., 2011 155
прямо вщдзеркалюе рiвень здатност держави виршувати сощальт, еконо-мiчнi та власно полгтичш завдання, як постають перед суспiльством.
Вивченню ролi шституту парламентаризму у розв'язаннi державно-пол^ тичних конфлiктiв, аналiзу свiтового досвщу на сучасному етапi не придшяеть-ся достатньо уваги. Проте деяк аспекти ще! проблеми в науковш литератур! висвiтлено у роботах С. Гавриша, В. Голишева, В. Денисова, Ю. Древаля, В. Жу -равського, А. Свгеньево!, Л. Кривенко, А. Макарова, В. Маляренко, В. Медвед-чука, В. Опришко, Д. Опанасенко, Н. Петрушки, А. Погорелово! та ш.
Метою статтi е аналiз на основi свiтового досвщу ролi iнституту парламентаризму у розв'язанш державно-полiтичних конфлiктiв.
Парламентаризм як сусшльне явище i соцiальний iнститут е вагомим здобутком цивМзацп, ефективним iнструментом державно! полiтики, гарантом виршення соцiальних суперечностей. Вщтак, значения парламентаризму, який скеровуе цi суперечностi у цивМзоваш форми, сьогоднi значно зростае. Парламентаризм — це не тшьки парламент, а й цМсна система державного управлшня. Необхщно також ураховувати, що парламенти об'ективно вда-грають роль стабiлiзуючого чинника державного розвитку, попереджуючого та пом'якшуючого радикально-революцiйнi катаклiзми. У демократичних кра!нах парламентська дiяльнiсть надае оптимальну можливiсть представни-кам умх суспiльно-полiтичних течiй добиватися виконання сво!х вимог ле-гальним, конституцшним шляхом. Саме у дiяльностi парламенту виявляють-ся полiтичний та щеолоочний плюралiзм, реальна багатопартiйнiсть, яш е чинниками демократичного розвитку держави.
Цшком зрозумiло, що сучаснi i прогностичш питання укра!нського парламентаризму не вдарваш вщ сватово! спiльноти. Тому суттевим е вивчення досвiду заруб1жних держав. Практичний iнтерес становлять i найхарактерш-шi риси, притаманнi парламентам зарубiжних кра!н, i !х роль у розв'язанш державно-полгтичних конфлiктiв. На сьогодш парламенти пiд рiзними на-звами дiють у 160 кра!нах.
Не можна не побачити, що рiвень розвитку парламентаризму вщдзерка-люе рiвень цивiлiзованостi суспiльства. У слабко розвинених кра!нах iдея парламентаризму, як правило, не е популярною. В них спостер^аються злит-тя парламентських структур з нацiональними фронтами чи союзами, з прав-лячою парпею (у багатьох африканських кра!нах) або малопомгтне функцю-нування цих структур як самостшних iнститутiв. У цивМзованих крашах, навпаки, наявна тенденцiя до стшкого i послщовного розвитку парламентаризму (США, Франщя, Велика Бриташя).
Суперечлива ситуацiя спостерiгаеться у сучасних постсощалютичних кра!нах. Тут перманентними е нестабшьшсть парламентських iнститутiв, по-стшна конфронтацiя виконавчо! влади з парламентом. Мали мюце випадки обстрiлу парламенту в Роси, його розпуску в Казахстанi. Це об'ективно ви-кликано тим, що сам процес формування парламентаризму в перехщних 156
сyспiльствax вiдбyвaeться y дoсить специфiчниx, нiким не aпрoбoвaниx yмo-вax — переxoдy вiд сoцiaлiзмy радянсь^' мoделi дo пoстiндyстрiaльнoгo сyспiльствa кшця XX — пoчaткy XXI ст.
^стулатами ефективнoï' дiяльнoстi пaрлaментy e в першy чергy багато-партшшсть y сyспiльствi та oднoрiднiсть в уряд^ нaявнiсть пaрлaментськoï бiльшoстi i oпoзицiï' в зaкoнoдaвчoмy oргaнi та зашж>давче забезпечення прав oMaH^o].'. Врaxoвyючи пoдвiйнy прирoдy пaрлaменгaризмy : з oAHoro бoкy — як oзнaки демoкрaтичнoгo пoлiтичнoгo режимy, а з другого — як сyкyпнoстi го-вюважень, а тaкoж принципiв yстрoю i дiяльнoстi вищoгo зaкoнoдaвчoгo oргa-ну, мoжнa виoкремити декшька oснoвниx нaпрямiв рoзвигкy цьoгo явища [1].
no-перше, для тдвищення рoлi парламенту в сyспiльнo-пoлiтичнoмy життi, рoзв'язaннi держaвнo-пoлiтичниx юэнфлжпв неoбxiднa пoлiтичнa стрyктyрoвaнiсть сyспiльствa i парламенту. Мoжливoстi oстaнньoгo (як oргa-ну, щo предстaвляe спектр сyспiльниx пoглядiв) без дoстaтньoгo рiвня голь тичнoï' стрyктyрoвaнoстi вiдчyтнo зменшукться. В Украж у цьoмy кoнтекстi зaгрoзливиx рoзмiрiв набула прoблемa пoстiйнo зрoстaк>чoï' кiлькoстi голь тичниx пaртiй, 4o]^y сприяe дoсить прoстий пoрядoк ïx ствoрення i реeстрaцiï', передбачений чинним зaкoнoдaвствoм. З oднoгo бoкy, багатопартшшсть — невiд'eмний атрибут бyдь-якoï' демoкрaтичнoï' держави, а з дрyгoгo — oснoвнa причина пaртiйнoï' дефрaгментaцiï' парламенту. %му oснoвнoк метoк заю> юдавства прo пoлiтичнi пaртiï' мae бути ствoрення тaкиx yмoв, якi б не спри-яли меxaнiчнoмy гостш^му зрoстaннк ïx кiлькoстi. Треба зазначити, щс бiльшiсть пoстсoцiaлiстичниx краш Cxîahoï Gврoпи пiшли саме таким шля-xoм, забезпечивши державну пщтримку (в тому числ^ пaртiям, щo представ-ленi (aбo реaльнo здaтнi бути представленими) в парламент^ ствoривши ме-xaнiзми зaпoбiгaння пoявi дрiбниx i невпливoвиx пaртiй, як! не здатш дoсягти свoeï' oснoвнoï' мети — участ у здiйсненнi держaвнoï' влади.
З прoблемaми стaнoвлення стaбiльнoï' системи oргaнiзaцiйнo oфoрмлениx пaртiй i стрyктyрoвaнoстi парламенту тiснo пoв'язaне питания фoрмyвaння пaрлaментськoï' бiльшoстi.
В yсix пaрлaментax свиу iнститyцiйнa фрaкцiйнa стрyктyрoвaнiсть мае на метi oб'eднaння фрaкцiй у шалщгк для oргaнiзaцiï' пaрлaментськoï' бшь-шoстi, яка бере на себе всю вiдпoвiдaльнiсть за фoрмyвaння державто! голь тики i керiвництвo парламентом. За циx yмoв фракци, як! не вxoдять ao бiльшoстi, yтвoрккть oпoзицiк з наперед визначеними правами i oбoв'язкa-ми у парламента
Заруб1жний дoсвiд свщчить прo те, щo шститут пaрлaментськoï' бiльшoс-ri не мoже нoрмaльнo фyнкцioнyвaти та вдагравати притаманну йoмy рoль без вiдпoвiдниx змш у пoрядкy фoрмyвaння та дiяльнoстi викoнaвчoï' гшки влади, зaкoнoдaвчoгo визначення iншиx aспектiв röro iснyвaння.
Дiaлoгoм м1ж гiлкaми влади з велишк нaтяжкoк мoжнa назвати щoмi-сячш «Дш Уряду Украши», як! бiльше e зaслyxoвyвaнням дoпoвiдей, а не
повнощнним доалогом. Наприклад, Конститущя Франци передбачае, що кожна палата парламенту проводить одне засщання на тиждень для запитань та вщ-повщей уряду, причому за регламентом дгють двi норми усних запитань — без дебатш та з дебатами. У Великш Британп iснуе так звана година запитань, у перебну яко! парламентарi ставлять запитання членам Кабшету i отримують на них вщповад (ця процедура здiйснюеться на початку щоденних засщань палати громад). В 1тали для парламентських контрольних процедур вiдведено щодня по сорок хвилин у нижнiй i один день засщань у верхнiй палап. З метою посилення контролю за дiяльнiстю виконавчих органiв влади, запоб^ання конфлiктам доцiльно було б урахувати цей досвщ у нашiй державi [2, с. 20].
В Укршш iснують суперечностi у взаемовiдносинах найвищих ланок державно1 влади, зокрема при законодавчому процесi, наприклад, вотування Президентом Украши законiв, прийнятих Верховною Радою Украши. Упро-довж 1998-2000 роюв Президент Украши застосовував право вето до 194 за-конодавчих акпв. Якщо проаналiзувати досвiд США та деяких iнших кра1н, то побачимо, що часте застосування права вето президентом вщбуваеться в часи серйозно1 конфронтаци вiдносин мiж парламентом i президентом. В основному — це виняток iз правил.
Вихщ у цш ситуацп — налагодження мехашзму попереднього узгоджен-ня зм!стовно! частини законопроеклв ще на стадil розгляду останнiх у пар-ламентi. Запоб^аючи можливим конфлiктам, слiд застосовувати рiзнi форми узгодження правових актiв: скасування одного чи обох опонуючих акпв, визнання акта недiйсним, призупинення ди певно1 норми, внесення доповнень чи поправок, видання нового правового акта.
Заради усунення суперечностей мiж нормативними актами, правових колiзiй застосовуються парламентськi слухання, зустрiчi i наради; конструк-тивну роль тут вiдiграе мiнiстерство юстици. Але найбiльш ефективними для попередження таких конфлiктiв е чiтко виважена i спланована законотворча дiяльнiсть, добре налагоджене iнформацiйне забезпечення законодавцiв i гро-мадськостi. Як приклад можна розглянути досвiд парламентiв Грецil [3], Франци [4], Чесько1 Республiки [5].
Метою ствтворчосп держави та сустльства, iнакше кажучи, завданням парламентаризму, е: 1) навчитися обирати якюний склад парламенту, тобто людей iз вщповщними фаховими та моральними якостями; 2) обирати через парламентськ1 рiшення таю моделi суспiльного розвитку, як1 консолщували б нацгю, вiдповiдали II iсторичним очiкуванням, забезпечували зв'язок часiв.
Корисним може бути досвщ европейських парламенпв, де великого зна-чення надають пошуку механiзмiв спiвпрацi з рiзними категорiями громадян, особливо молодих. У когось iз них належить пробудити штерес до полiтики, а в робоп з iншими — використати i спрямувати той iнтерес, що вже сфор-мувався. Парламент може i повинен ставати доступнiшим для людей, котр! прагнуть як защкавлеш спостерiгачi i громадяни 6!льш активноI участi в ро-158
бот вищого законодавчого органу i можуть пояснити його дiяльнiсть у тих колективах, де вони вчаться та працюють. Наприклад, невипадково одшею з головних цiлей стратегiчного плану комитету Палати громад парламенту Велико! Британи е полiпшення знань i розумiння громадськ!стю роботи ще! Палати з одночасним тдвищенням 11 доступносп та дотриманням усiх вимог безпеки. Освгтнш центр, створений у 1980 р. обома палатами британського парламенту, активно працюе зi школами та вчителями. Роботою центру керуе бiблiотека Палати громад, 70 вщсотк!в його поточних витрат фшансуе Палата громад i 30 в!дсотк!в — Палата лордiв. Основними функцiями центру ви-значено фiнансування в!дв!дувань парламенту учнями шк!л у процесi вивчен-ня низки програм i забезпечення навчальними ресурсами викладачiв та учшв [6, с. 74]. Великого практичного значення набувае усвщомлення керiвними колами, полгтичними, громадськими дiячами, широкою громадськ!стю, всiма верствами населення, особливо молоддю, глибокого внутрiшнього дГалектич-ного взаемозв'язку культури, парламентаризму, творчостi, демократ.
Головним лептимним засобом розв'язання державно--полгтичних конфлж-тiв е конституцiя. Наприклад, розробляючи Конституцию 1958 р., парламент Франци з огляду на негативний досв!д Третьо! та Четверто! республж зробив усе, аби уникнути такого недолжу парламентсько! форми правлiння, як значна нестабшьшсть попереднiх режимiв (парламент було подшено на численн! фракци, як! не могли створити дисциплшовану бiльшiсть, уряд був коалiцiйним та нестшким). Метою авторiв Основного закону було вдосконалити, рацюналь зувати структуру влади, тдвищити 11 ефективнiсть та зменшити можливост! для полгтичних маншуляцш в парт1йних iнтересах. Обов'язковою умовою було збереження !нституту вiдповiдальностi уряду перед парламентом. Пюля того, як було ухвалене рiшення не переходити до англiйськоl системи мажоритарного голосування в один тур, яка неодмшно привела б до укрупнення полгтичних партiй, значну частину «рацiональних» нововведень було спрямовано на тд-вищення вiдповiдальностi проурядово! 6!льшост! за долю Кабшету.
Зазначенi умови сприяли по6удов! вГдносин м1ж парламентом та урядом у Франци на засадах «рацiоналiзованого» парламентаризму. Виконавча влада надшена значними повноваженнями для того, аби тдтримувати дисциплшу у рядах 6!льшостГ. Президент Франци мае досить обмежеш безпосередш вГд-носини з парламентом: вш не несе вiдповiдальностi перед ним, не бере учас-т! у парламентських дебатах. Ус! повсякденш взаемовщносини з парламентом в^днесено до вщання Прем'ер-мiнiстра. ВГдносно «безпосередне» звернення Президента до парламенту вщбуваеться за допомогою спещальних послань, якт зачитуються Президентом Нацюнальних з6ор!в г вГдповГдно Президентом Сенату [4, с. 60].
1нодГ, особливо в умовах переходу до яюсно нового стану сустльства, виникае необхГднГсть у перегляд! конституцП. Як приклад можна розглянути досвГд Велико! Британи [7] та Гтали [8].
1снують, однак, обставини, що ускладнють проведення конституц^но! реформи. Не рекомендуеться, зокрема, проводити и в переб^у докоршно! трансформацп економiчноI системи. Дшова активнiсть !з самого початку мае потребу у великш правовiй упевненосп, так що конститущя повинна бути прийнята до початку трансформацп.
Для кра!н, як проводять перетворення економжи, особливе значения мае законодавче закршлення взаемостосункiв держави i суспiльства, тому важли-во визначити в конституцп меж державного втручання в економ^. Пред-ставники так названо! економiчно! теори конституцп, засновано! на поглядах нобелiвського лауреата Дж. Бьюкенена, розробили низку пропозицш у цьому зв'язку, зокрема, запропоновано фiксувати в конституцп граничну частку держави в економщ, установити межi оподатковування i державное' заборго-ваностi [9]. Важливе значення мають також заборони на втручання в щноут-ворення i визначену практику субвенцiй. Нарештi, може бути обмежений i обсяг промислово! державно! власностi.
Щоправда, !з уведенням под!6них заборон виникае небезпечнiсть того, що фжсоват в конституцп цМ можуть виявитися недосяжними i вона втра-тить, таким чином, зв'язок з реальшстю, а тому, зрештою, i свш вплив. Аби уникнути цього, дощльно доповнити конститущю тимчасово дж>чим «транс-формацiйним наказом», що передбачае здшснення певних заходiв лише доти, доки не буде створено встановлену конститущею економiчну систему. Цим «наказом», що дiе лише на еташ реформування, пропонуеться прийняття i проведення тако! програми трансформацп, що сама по со6! не е предметом конституцп, але, як i конститущя, захищена квалiфiкованою 6!льшютю.
Подiбна програма трансформацп повинна з необхiднiстю охоплювати вм елементи переходу до ринкового господарства, яким загрожуе недосконалiсть политично! конкуренцп i як не врегульоваш конституцiею. Сюди належать насамперед елементи, зв'язаш з! значним перерозподiлом доход!в i майна. Саме тут — особливо велика небезпечшсть створення политично! нерiвно-ваги, тому що найб^ш запеклi зiткиения, природно, трапляються у зв'язку з розподшом i перерозподшом власностi. Якщо положення програми трансформацп прийнят квалiфiкованою 6шьш!стю, то !мов!ршсть блокування и менше. Завдяки цьому зростають шанси на те, що полгтичш конфл^и про-ходитимуть у рамках пе! економiчно! системи, яку прагнуть побудувати, а не через питання про обрання само! системи.
Пропонована стратепя дае бшьше переваг з погляду завоювання дов!ри населення. Насамперед политики зв!льняються вщ тиску, що могли б справ-ляти на них р!зш групи за iнтересами. Оскшьки поттичш шститути !з самого початку трансформацп захищено конституцшним порядком, вони пере-стають бути «перемшною», що залежить вщ мiнливостей политичного про-цесу, i стають довгостроковим постшним чинником.
Шанси на конституцшне розв'язання будь-яко! проблеми в р!зних кра!нах е досить р!зними. Осюльки дiевiсть конституцшних норм значною м!рою за-160
лежить вщ досвщу, а окрем! схщноевропейськ! кра!ни мають деякий досвщ то шанси такого розв'язання юнують.
У сусшльствах з розвиненою лГберальною демокрапею конфлжти м!ж полгтичними елгтами й усередит них часто вщрГзняються нерозб!рливютю в засобах, демагопею, обманами та штригами, оск!льки полГтика нерщко е далекою в!д морал! Г суперечить !й. Однак велика рГзниця м!ж статусом полгтичних ели1 у сусшльствах з розвиненою лГберальною демокрапею Г пост-сощалютичних сусшльствах полягае в тому, що перш! набагато жорсткше контролюються громадськ!стю.
Зазвичай конституцГя вносить ясшсть у питання про компетенщю осно-вних полгтичних шституив. Однак !х структура не повинна бути занадто складною й обтяжно! для платника податюв. Можливий й обмежений обсяг власност! в руках держави.
Небезпечшсть полягае й у тому, що щт, зафжсоваш в конституци, можуть виявитися недосяжними. Тод! полгтична рГвновага порушуеться. Зокрема, значний перерозподш доходГв Г майна, пов'язаний з конкуренщею, може за-гострити ситуащю. У подГбних умовах полГтикам важко звшьнитися вщ тиску, що справляють на них рГзш групи за штересами.
Аби конфлжти м!ж населенням та елгтами, м!ж групами елгт залишалися в конституцшних рамках, не призвели до незворотних для сустльства на-слщк!в, необх!дним е виконання дек!лькох умов: створення серйозного базису довГри населення до политики Г полгтиюв; прюритет професшних якостей, а не нацюнальних ознак при кадровому формуванн оргашв влади; створення демократичних (громадських) оргашзацш з контролю за дГями Г змшювашстю влади; припинення дГяльност! екстремютських (нацюнальних, релтйних) оргашзацш Г рухГв; заохочення створення Г вдосконалювання шститутГв громадянського сустльства з притаманними йому толерантними багатосто-роншми зв'язками.
Державно--полгтичш конфлГкти можна розв'язувати шляхом парламентських та шших полГтико-правових процедур, полгтичних дебапв у офщшних установах чи прем, тактики полгтичного дГалогу, коалщш, юридичного кон -сенсусу тощо.
Так, конфлГкти в парламентськш д!яльност! часто виникають як спори Г з^т^ення м!ж полгтичними партГями, фракщями, групами Г окремими депутатами. Розв'язання цих конфлГкпв можливо за допомогою таких головних засобГв: «нав'язування» вол! певно! групи депутапв шшим, головним чином через тдсумки голосування, де ршення ухвалено бшьшютю; компромюу, досягнення якого можливо завдяки парламентським процедурам узгоджень, переговорГв та ш.; консенсусу, що е певним рГзновидом компромюу та принципом колеоального ршення Г вимагае позитивного виршення на основ! узгодження позицш, поступок, ствпрацг
Залежно в!д виду парламентсько! д!яльносп, виникають т чи шш! юридич-т конфлжти, до розв'язання яких застосовуються певш парламентськ! проце-
дури. Так, для зняття конфлжпв у законодавчому процес створюються, наприклад, узгоджувальш комюп, проводяться консультащ! та переговори, можливо повторне обговорення закону та повторне голосування (порядок застосування цих процедур, як правило, закршлюе регламент роботи парламенту).
Конфлжти, що виникають шд час парламентських дебатiв (на пленарних засщаннях, в комiтетах i комьях), також процедурно розв'язуються через приписи регламенту або з урахуванням вимог i норм депутатсько! етики (на-приклад, заборона неетичних образливих висловлювань, використання неправдиво! шформацп чи закликiв до незаконних дш). Передбачено також санкцп до порушниюв: позбавлення слова чи права на виступ протягом дня, попередження, вказiвка, а також виведення !з зали засiдань тощо.
Конфл!ктам при голосуваннi можна запобiгти головним чином завдяки ретельнiй регламентаци ще! процедури та толерантнiй практицi головуючих на засiданнi парламенту. Йдеться про використання механiзмiв трьох читань законопроекпв з внесенням вщповщних поправок, застосування належного порядку голосування (вщкритого, таемного чи поiменного) тощо.
Аналiзуючи свгтовий досвщ, можна констатувати: сутшсть управлшня державио-полiтичиими конфлiктами виявляеться в необхвдносп i можли-вост !х перетворення (змiна спрямованостi протиборства, його запоб^ання, усунення та ш.).
Запобiгания державно-полгтчним конфлiктам е наслiдком грамотного управлшського впливу, спрямованого на усвiдомления потенцшно конфлж-туючими соцiальними суб'ектами наслщюв сво!х дш i вщмову вщ тих з них, що провокують руйшвш наслiдки. Основними завданнями управлшня кон -флжтами е посилення його позитивних, конструктивних, творчих функцш i нейтралiзацiя негативних, деструктивних вияв!в. Для уникиения конфлжпв, зменшення !х кшькосп, управлiння конфлжтними ситуац1ями велике значен-ня мають якють нормативно-правових акпв, особливо законiв, вщповщшсть 1'х положень соцiальним реалiям.
Обрання конкретних способ!в розв'язання державно-полггачних конфлж-тв залежить вщ суб'ектiв конфлжту, його характеру, стади його розвитку, його мюця i часу, наявностi правових шструменпв 1'х розв'язання.
Розв'язання державно--полтичних конфлжпв можливо шляхом проведен-ня вибор!в, а також за допомогою указiв, декретiв, наказiв виконавчо! влади або прийняття необхщних закошв (парламент).
1нститути громадянського суспiльства справляють скорiше неформал!зо-ваний i часто нетрадицшний вплив на перебiг конфлжпв, тод! як система державно! влади ! управлшня забезпечуе офщшне ! публ!чне регулювання конфл!ктних ситуацш.
Висновки. Анал!з свггового досвщу свщчить про те, що засобами шсти-туту парламентаризму в розв'язанш державно--полггачних конфлжпв можуть виступати: прийняття ново! конституцп, шших конституцшних ! звичайних закошв, своечасне внесення до них змш ! доповнень; розформування некон-162
ституцшних, нел^итимних владних структур; сформування конституцшних оргашв; розпуск недержавних збройних формувань; припинення дiяльностi пoлiтичних партш, iнших громадських opгaнiзaцiй i рухГв, що ставлять за мету змГну шляхом насильства кoнституцiйнoгo ладу i в будь-якiй пpoтизaкoннiй фopмi теpитopiaльнol цiлiснoстi держави, а також тдрив 11 безпечнoстi, роз-палювання нацюнально! i релтйно! вopoжнечi; введення на всш територп кра1ни або ж деяких 11 мiсцевoстях режиму надзвичайного стану; розпуск органу мюцевого самоврядування; введення чггких правових мехaнiзмiв розв'язання державно--полггачних кoнфлiктiв.
Форми розв'язання конфлткпв можуть бути як силовими (придушення, примушення), так i ненасильницькими (пошук консенсусу i кoмпpoмiсу). В сучасних умовах акцент на мирне розв'язання державно--полггачних кон -флжпв е вкрай неoбхiдним.
Л1ТЕРАТУРА
1. Гавриш, С. Б. Парламентаризм на чолГ сустльного прогресу [Текст] / С. Б. Гавриш // ВШче. — 2001. — С. 3-17.
2. Гавриш, С. Б. Парламентаризм в Украгт [Текст] / С. Б. Гавриш // Парламентська реформа: теорш та практика ; зб. наук. пр. — К. : 1н-т зак-ва Верхов. Ради Украши, 2001. — С. 10 -24.
3. Опанасенко, Д. Особливосп грецького парламентаризму [Текст] / Д. Опанасенко // Часопис Парламенту. — 2005. — № 4. — С. 44-48.
4. Свгенъева, А. Франщя — кра1на «paцioнaлiзoвaнoгo» парламентаризму [Текст] / А. Свгенъева // Часопис Парламенту. — 2002. — С. 59-68.
5. Петрушка, Н. 1нститут парламентаризму в Чеськш Республщ: характеристика та основш функцп [Текст] / Н. Петрушка // Вiче. — 2007. — № 18. — С. 56-58.
6. Погорелова, А. Культура парламентаризму як фактор прискорення демократично! модершзацй [Текст] / А. Погорелова // Вiче. - 2005. - № 10. — С. 72-75.
7. Перегудов, С. П. Конституционная реформа в Великобритании [Текст] / С. П. Перегудов // Политические институты на рубеже тысячелетий. — Дубна : ООО «Феникс+», 2009. - С. 258-283.
8. Левин, И. Б. Италия после первой республики [Текст] / И. Б. Левин // Политические институты на рубеже тысячелетий. — Дубна : ООО «Феникс+», 2009. — С. 330-357.
9. Вгеппаи, G. The Reason of Rules. [Text] / G. Brennan, J. Buchanan — Constitutional Political Economy. — Cambridge, 1985.
ИНСТИТУТ ПАРЛАМЕНТАРИЗМА В РАЗРЕШЕНИИ ГОСУДАРСТВЕННО-ПОЛИТИЧЕСКИХ КОНФЛИКТОВ: МИРОВОЙ ОПЫТ
Водник В. Д.
На основе мирового опыта проанализирована роль института парламентаризма в разрешении государственно-политических конфликтов. Указано, что соответствующими средствами могут выступать: принятие новой конституции, других консти-
туционных и обычных законов, своевременное внесение в них изменений и дополнений; прекращение деятельности политических партий, других общественных организаций и движений, которые ставят целью изменение путем насилия конституционного порядка и в любой противозаконной форме территориальной целостности государства, а также подрыв его безопасности, разжигание национальной и религиозной вражды; введение четких правовых механизмов разрешения государственно-политических конфликтов и прочее.
Ключевые слова: парламентаризм, конфликт, конституция. гражданское общество, политическая партия.
INSTITUTE OF PARLAMENTARIZMA IN PERMISSION OF STATE — POLITICAL CONFLICTS: WORLD EXPERIENCE
Vodnik V. D.
The analysis of role of institute of parlamentarizma is carried out on the basis of world experience in permission of state-political conflicts. It is indicated that following facilities can come forward: acceptance of new Constitution, other constitutional and ordinary laws, timely bringing in them changes and additions; stopping political parties activity, other public organizations and motions which put as their purpose change by violence of constitutional order and in any illegal form of territorial integrity of the state, and also injury of its safety, kindling of national and religious enmity; introduction of clear legal mechanisms ofpermission of state-political conflicts and other.
Key words: parlamentarizm, conflict, constitution. civil .society, political party.
УДК 32: 291. 13
С. О. Топалова, кандидат полгголопчних наук, доцент
МАН1ПУЛЮВАННЯ СВ1ДОМ1СТЮ ЯК ТЕХНОЛОГ1Я ВПРОВАДЖЕННЯ ПОЛ1ТИЧНИХ М1Ф1В
ДослЧджено новтнШ спос1б впливу на полтичну св1дом1сть I контролю за пол1-тичною поведткою громадян — мантулювання. Полтичне мантулювання розгляда-еться як спос1б психолог1чного примусу як технологЧя влади, характерна для демократичного сустльства.
ПроаналЧзовано передумови I корен мантулювання, основт способы матпулятив-ного впливу та його наслЧдки, роль мантулювання як засобу впровадження полШичних м1ф1в у масову полтичну св1дом1сть. Наведено приклади мажпулювання 1з практики украГнських виборчих кампатй.
Ключовi слова: сусптьна св1дом1сть, м1фолог1защя, полШичний м1ф, полтична система.
164 © Топалова С. О., 2011
