CC BY
27
ISSN 2226-2849
ВІСНИК МАРІУПОЛЬСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ СЕРІЯ: ФІЛОСОФІЯ, КУЛЬТУРОЛОГІЯ, СОЦІОЛОГІЯ, 2012, ВИП. 4
КУЛЬТУРОЛОГІЯ
УДК 070.489:7«189Л910»
Г.І. Батичко
ІДЕОЛОГІЧНІ «БАТАЛІЇ» НА ШПАЛЬТАХ МИСТЕЦЬКОЇ ПЕРІОДИКИ
К. ХІХ-ПОЧ.ХХ СТ. В КОНТЕКСТІ ІНСТИТУАЛІЗАЦІЇ КУЛЬТУРНОГО
ПРОСТОРУ
На основі моніторингу мистецької періодики межі ХІХ-ХХ ст. розкриваються особливості трансформації культурного простору в умовах перехідності. Обґрунтовується закономірність полемічного дискурсу обговорення питань сутності і призначення художньої творчості з позицій становлення стилю модерн. Мистецька періодика тлумачиться як суттєвий соціокультурний чинник, що сприяє налагодженню комунікативних стосунків між митцем і публікою шляхом окреслення естетичних платформ та сутності діяльності численних творчих об’єднань к. ХІХ-поч.ХХ ст.
Ключові слова: мистецький журнал, трансформація культурного простору, стиль модерн, полемічність, естетична платформа,творчі об’єднання.
Європейська художня культура межі ХІХ-ХХ століть розвивається під знаком формування нового типу свідомості і нового типу комунікативних відносин між митцем і публікою. Прагнення створити мистецтво синтетичного типу, що принципово відрізняється від академічного пафосом культуротворення, надає при зовнішній строкатості відчуття внутрішньої єдності художньо-культурному процесу як суспільно-естетичному рухові, що отримав назву модерн.
Модерн (Modern Style, Art Nouveau, Jugendstil, Stile Liberty) ставив перед собою важливе завдання - створення нового мистецького середовища на противагу недосконалій дійсності. На думку дослідника літературної творчості цієї доби У. Персі «воля до оновлення», що пронизує епоху «стала тією іскрою, з якої зайнялося полум’я модерну» [9, с.4].
Головним завданням стилю стає втеча від штучного, недосконалого, потворного в інший світ, створенний митцем в результаті нового опанування зовнішнього середовища, спрямованого на подолання межі між зовнішнім та внутрішнім (інтер’єром житла). Реалізація проголошеного завдання потребувала радикальних дій спрямованих на пошук нового художнього ымпульсу на противагу консерватизму і еклектиці. Джерелом натхнення повинні були стати природні форми, які варто уважно і ґрунтовно вивчати, ідеалу ж в створенні великого стилю можна досягти лише подолавши еклектичну роздрібленість між елітарним та утилітарним.
Вирішення проголошених теоретиком стилю Хенрі ван де Вельде завдань потребувало колективних зусиль молодих універсальних митців. Саме цим і обумовлена поява безлічі художньо-ремісничних утворень, діяльність яких започатковує новий рівень естетизму художньої творчості: «Виставкове товариство мистецтв і ремесел» (1888) в Англії, «Об’єднані художньо-ремісницькі майстерні» (1897) та «Німецькі майстерні художніх ремесел» (1899) в Німеччині, «Віденські майстерні» (1903) в Австрії, «Світ мистецтва» (1890) в Россії.
16
ISSN 2226-2849
ВІСНИК МАРІУПОЛЬСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ СЕРІЯ: ФІЛОСОФІЯ, КУЛЬТУРОЛОГІЯ, СОЦІОЛОГІЯ, 2012, ВИП. 4
Нове відношення до сутності художньої творчості, пафос творення, тлумачення художника як деміурга,- все це вимагало ознайомлення публіки з основним засадами модерного мистецтва шляхом обґрунтування філософсько-естетичних концепцій. Не випадково, саме на межі ХІХ-ХХ століть виникає мистецький журнал, принципово нове суспільне явище, призначення якого - активна форма презентації естетичної і художньої інформації. Найвпливовішими часописами к. ХІХ століття стають ті, що виникають в 90-тих роках ХІХ ст. як своєрідна платформа для функціонування творчих угруповань та об’єднань («Revue blanche» (1891, Париж), «Jugend» (1896, Мюнхен), «Ver Sacrum» (1898, Відень), «Мир искусства» (1898/99, Петербург), або спрямовують свою діяльність на популяризацію новітніх мистецьких пошуків в суспільстві («The Studio» (1893, Лондон), «The Yellow Book» (1894, Лондон), «Deutsche Kunst und Dekoration» (1897, Дармштадт)). Активність, полемічність (а інколи і епатажність), з одного боку, зв'язок з повсякденним життям (огляд художніх заходів, практичне втілення новітніх мистецьких форм у вигляді проектів), з іншого, сприяли підвищенню суспільної ролі мистецьких журналів, що у свою чергу поширювало географічно і ідеологічно вплив стилю модерн, який набуває інтернаціонального масштабу вже на початку ХХ століття.
Закономірно, що мистецькі журнали завжди приваблювали дослідників як важливе джерело вивчення європейської художньої практики межі ХІХ-ХХ ст.. Одним з найбільш ґрунтовних мистецтвознавчих досліджень означеного типу є монографія Д.Сарабьянова «Стиль модерн» (1989) [10]. Європейська та російська мистецька періодика, як джерело вивчення стилю модерн, активно використовується зарубіжними дослідниками ще з 80-х років ХХ століття (монографіі «"Zolotoe Runo" and Russian Modernism: 1905-1910» (1986) американського вченого W. Richardson^, та «Jugendstil» (1982) польського дослідника М. Wallis^). Саме останнє з досліджень містить вичерпний перелік європейських та американських мистецьких періодичних видань межі століть. Переклад цієї монографії російською мовою і видання в 2006 році сприяло популяризації означеної проблематики [3]. Важливі концептуальні положення щодо розуміння типологічних ознак стилю модерн містить монографія італійського дослідника У.Персі «Модерн і слово», що побачила світ у перекладі в 2007 році [9].
Проблема ролі і сутності мистецьких видань як соціокультурного явища стала предметом самостійного наукового дослідження порівняно нещодавно. Цінним надбанням в цій галузі є дисертація О.Каверіної «Художественный журнал как эстетический феномен (Россия. конец XIX - начало XX веков)»(2000) [5]. Вивченню окремих мистецьких видань, як платформи для естетичних суперечок, присвячена наукова розвідка А.Асташкіна (2009) [1].
У вітчизняній науковій літературі окреслена проблема в культурологічному дискурсі ще не набула необхідного висвітлення. Водночас, наявність досліджень із суміжних галузей (журналістика, філологія, книгознавство) [6,7] є важливим чинником для спроби системного висвітлення ролі і значення мистецької періодики як чинника, що істотно впливає на динаміку структурування культуротворчих сил на європейському та вітчизняному грунті, що і стало метою даної розвідки.
Історія мистецьких видань, як нового соціокультурного явища, розпочинається утворенням «Century Guild» («Гільдії століття», Англія 1882 р.), друкованим органом якої стає журнал «Hobby horse»(«Коник»). Члени гільдії вбачали своє призначення у привнесенні художнього смаку в ремісництво, що дозволило б підняти ужиткове мистецтво над утилітарністю. Новий підхід до творчості і маркетингові завдання (встановлення контактів з потенційними замовниками) стають важливими чинниками розвитку періодичного видання. Якість поліграфії, вишуканість оформлення, цілісність завдяки залученню до створення однодумців-майстрів,- ось ті ознаки, що стануть
17
ISSN 2226-2849
ВІСНИК МАРІУПОЛЬСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ СЕРІЯ: ФІЛОСОФІЯ, КУЛЬТУРОЛОГІЯ, СОЦІОЛОГІЯ, 2012, ВИП. 4
орієнтирами для подальших мистецьких видань. Протягом десятиліття виникає попит на схожі видання, що призводить до «журнального буму».
Своєрідним рупором та майданчиком для експериментів в галузі художньої графіки представників мистецького французького угруповання Набі (Nabis від євр. «пророк») стає журнал «La Revue Blanche», видання якого в Парижі здійснюють починаючи з 1891 року брати Натансон. Розвиток журналу розцінювався як альтернатива «Mercure de France», що був естетичною платформою символістів.Через рік після виходу французького журналу, в Бельгії зявляється «Van Nu en Straks», літературно-культурний журнал, перше число якого вийшло в 1893 році з обкладинкою Хенрі ван де Вельде, ідеолога стилю модерн, що входив до художнього угруповання «Група двадцяти», а згодом прославився і як один з засновників Німецького Веркбунду (1907). Не випадково, що навколо журналу згуртувалися передові письменники і художники, які сповідували тезу «мистецтво заради мистецтва». Отже мистецька періодика у Франції та Бельгії стає чинником гуртування модернових мистецьких сил та пропагування естетичних засад стилю Art Nouveau.
В 1893 році - в Англії починається видання славетного «The studio», що згодом набув слави ікони поліграфічного стилю завдяки діяльності видатного графіка модерну — Обрі Бьордслі. Залучення Обрі Бьордслі до оформлення наступного англійського художнього видання видання («The Yellow Book») поступово формує своєрідність англійського тлумачення мистецького видання як розкішного альбому, головне призначення якого виховання вишуканого смаку публіки та ознайомлення з новинами в галузі поліграфії і фотографії.
На противагу такому тлумаченню мистецького журналу німецькі видання виконують дещо іншу функцію. Історія німецького модерну, а точніше Jugendstil починається з організації в1892 році мюнхенського «Відділення» (Sezession). Пропагування діяльності художників означеного угруповання здійснював журнал «Jugend» (Молодість), ілюстрований сатиричний суспільно-політичний тижневик, від якого і пішла назва всього німецького модерну - Jugendstil. Програму і місію журналу було задекларовано в першому числі журналу. «Ми бажаємо обговорювати та ілюструвати все, що цікаво, шо спряє підйому духу... і що є дійсно художнім. Отже -вперед з новими силами і нехай «Jugend» стане вашим прапором!» [11]. Редактори журналу тримали баланс між публіцистикою та гумором, розважальними матеріалами і дидактичними, що сприяло комерційному успіху журналу з одного боку, а з іншого згуртувало мистецько-художні сили не тільки Німеччини, а і інших країн: співпраця з журналом російських художників К. Сомова та Л. Бакста, запрошення Х. Ван де Вельде з Бельгії и Й. Ольбрих з Австрії. Завдяки активній діяльності видання Мюнхен згодом набув слави «Афін модернізму», а російські видання «Мир искусства» та «Золотое руно» будуть мати зразок журналу за орієнтир успішного видавничого проекту.
Аналізоване видання було щільно пов’язане і з одним з найбільш значущих в історії модерну об’єднань художників та архітекторів - Дармштадтською колонією художників, заснованою герцогом Гессенським і очолюваною Ольбрихом. «Характерною особливістю ситуації, що склалася в цей час у Німеччині, було те, що розвиток нових тенденцій мистецтва і та архітектури відбувався порівняно рівномірно по всій території країни. Більшість з крупних міст або мали майстрів стилю модерн, або запрошували таких з зовні» [4, с.45] Міста та землі обмінювалися досвідом, ідеями, акумуляцію яких було здійснено в 1907 році шляхом створення «Веркбунду», об’єднання художників, дизайнерів та архітекторів задля створення нового прогресивного стилю на основі синтезу європейських напрацювань, що повинно було позитивно позначитися на естетичних якостях товарів німецької промисловості.
18
ISSN 2226-2849
ВІСНИК МАРІУПОЛЬСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ СЕРІЯ: ФІЛОСОФІЯ, КУЛЬТУРОЛОГІЯ, СОЦІОЛОГІЯ, 2012, ВИП. 4
Унікального значення серед мистецьких видань к.ХІХ ст. набуває журнал віденських сецессіоністів -«Ver Sacrum» (Весна священна). Назва журналу глибоко символічна, оскільки походить від римського ритуалу посвяти юнаків. У даному випадку молоде покоління проголошувало себе рятівниками культури від власних батьків. Окреслюючи завдання молодого покоління в умовах трансформації стилю, Х.Ван де Вельде писав в 1894 році «...художники, яких всі до цього вважали «декадентами», перетворилися на бійців, що кинулися в потік нової багатообіцяючої релігії» [11].
Ситуація Австро-Угорщини значно відрізнялась від інших європейських країн, оскільки поліетнічність та економічна відсталість створювали перешкоди на шляху впровадження нового стилю. Водночас, архітектурні стилі попередніх часів не сприймалися і як предмет національної гордості. В цій ситуації пошуки нового стилю у мистецтві асоціюються з ствердженням національної самобутності та розцінюються як засіб національного самовизначення. Схильність до рефлексії стала основою для того, щоб Відень напередодні Першої світової став осередком філософської та психологічної думки. Високоінтелектуальне підґрунтя позначилося і на тлумаченні мистецького видання, яке набуває яскраво полемічного характеру. Саме на шпальтах мистецького видання починаються запеклі дискусії щодо шляхів розвитку мистецтва, сутності архітектурного стилю, особливостей співвідношення мистецтва і ремісництва, сутності і шляхів підготовки мистецьких кадрів. Здебільшого цьому сприяли публікації Г.Земпера та Х.Ван де Вельде. Важливою подією, що зазначила інституалізацію культуротворчих сил, стало створення «Об’єднання художників Австрії», що остаточно закріпило розрив між старим (батьківським традиціоналізмом ) і новим (молодіжним) сприйняттям мистецтва.
Мета нового товариства - подолання перешкод на шляху виставкової діяльності та пропаганда нового мистецтва. На чолі з досвідченим художником Рудольфом Альтом починається діяльність гурту, що складався з 19 осіб. Через три роки кількість учасників подвоюється, завдяки активній діяльності літературного органу товариства, яким і став журнал -«Ver Sacrum», в якому побачили світ статті М.Буркхарда та Г.Бара, що виклонали роль маніфестів нового мистецтва. Зокрема декларації стосувалися сутності обєднання (агітаційний союз), призначення мистецтва (загальне надбання ), в ній містилися заклики до митців які повинні були рухатися прямо «посеред життя» [11]. Модерн повинен був стати стилем життя нового суспільства, що трансформується під цйого впливом, створити навколо людини просторове предметне середовище, втілити духовний зміст епохи за допомогою синтезу мистецтв, використання нових матеріалів, нетрадиційних форм. Закономірно, що для експонування нових творів необхідним стає і формування нового мистецького середовища. В 1898-1899 р. І. Ольбрих вибудував у центрі Відня новий виставковий будинок Сецессіону, який вразив віденців своїм незвичайним виглядом. На фасаді будинку, над входом золотими буквами написані слова: «Кожному часу - своє мистецтво, кожному мистецтву - своя воля» («Der Zeit Ihre Kunst - Der Kunst Ihre Freiheit»).
Плюралістичність пошуків, наявність яскравих колоритних особистостей (Г.Клімт), величезна увага до художньої освіти ( школа О.Вагнера), довільне поєднання ознак різних стилів і епох, - ось ті ознаки, що створили специфічний Віденський стиль як регіональний варіант мистецтва модерну. Неабияка роль в цьому процесі належала журналу «Ver Sacrum», на шпальтах якого постійно відстоювалися позиції нового мистецтва. Саме тут сформувалася специфічна форма мистецького видання, в основі якої реалізація можливостей як «горизонтального» діалогу в колі професіоналів, так і «вертикального», коли журнал стає посередником між інтелектуальною елітою та
19
ISSN 2226-2849
ВІСНИК МАРІУПОЛЬСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ СЕРІЯ: ФІЛОСОФІЯ, КУЛЬТУРОЛОГІЯ, СОЦІОЛОГІЯ, 2012, ВИП. 4
публікою [5, с.7]. .
Ця тенденція отримала зовсім інше тлумачення на російському грунті. Так, російська публіка була вже підготовленою для енциклопедичності видань, смак був вихований так званими «товстими журналами» Водночас, настанова на мистецьке втілення нових естетичних засад вимагала нового тлумачення періодичного видання -Спираючись на європейський досвід , російські митці зробили особливий тип видання-журнал-маніфест, («Мир искусства»), призначення якого в активній розробці нового стилю, отже й протистоянні всім іншим проявам. Звідси і полемічність викладу, про яку йшлося в попередніх публікаціях автора, де зокрема було обгрунтовано, що означений журнал мав доволі важливий вплив на формування смаку публіки [2]. Полемічність позначилася не тільки стосовно попередників, зокрема представників Товариства пересувних виставок, полемічність внутрішня між художниками і літераторами привела до вичерпаності місії видання в 1904 році. Натомість його місце заступила ціла низка мистецьких видань «Весы» (1904), «Золотое руно»(1906), «Аполлон» (1909). Всі вони успадкували від попередника полемічність та елітарність. Так, в першому числі журнала «Аполлон» зазначається: «В самом заглавии -избранный нами путь. Аполлон не как класицизм, а устремление к новой правде, глубоко познавательному и стройному творчеству, от разрозненных опытов- к закономерному мастерству, от расплывчатых эффектов - к прекрасной форме, к животворящей мечте» [8, с3].Бойовим завданням журналу редактор вважав «во имя будущого не обходимо ограждать куль турное наследие» [8, с.5]. На жаль, не зовсім зрозуміло від кого необхідно було боронити це надбання.
Аналіз публікацій в російськомовних мистецьких виданнях дозволив виявити і доволі цікавий момент. Так, не зважаючи на революційний пафос щодо створення нового стилю, мистецькі журнали стають і майданчиком для висловлення думок щодо сутності і майбутнього українського мистецтва. Виступи на шпальтах російськомовних видань вітчизняних мистецтвознавців дозволяв подолати перешкоду для обговорення вітчизняних мистецьких проблем, що сформувалася відповідно до цензурних утисків межі століть. Отже і обговорення «української проблеми» на основі висвітлення сутності художнього процесу «переважно в російських часописах, таких як «Мир искусства», «Искусство и художественная промышленность», «Аполлон»», - слушно зауважує дослідник історії художньої критики М. Косолапов [7, с.145].
Послаблення цензурних утисків після революції 1905 року створило принципово іншу соціокультурну ситуацію, що призвело до появи цілої низки літературних та мистецьких видань на теріторії сучасної України. У Києві пожвавило свою роботу видавництво «Вік», відкрилося багато нових видавництв, таких, як «Ранок», видавництва Череповського, Київської «Просвіти». Від кінця 1905 до кінця 1906 р. в Україні, за даними І. Клименко, виходило близько 40 україномовних часописів різного типу. На початок 1906 р. вже працювало 17 українських видавництв, 13 з яких знаходились у Києві [7, с.6]. На жаль, означене становище не було стабільним і залежало від багатьох чинників. Видання здійснювалось за кошти меценатів, саме тому згодом обсяги скоротилися. Водночас, важливими літературними та мистецькими виданнями цього часу залишаються часописи «Літературно-Науковий Вістник» (Львів-Київ-Львів, 1898-1932), «Дніпрові хвилі» (Катеринослав, 1910-1914), «Сяйво» (Київ, 1913-1914), «Рідний Край» (Полтава-Київ-Гадяч, 1906-1916). У Києві продовжується і видавництво російськомовних журналів мистецького спрямування, як то «В мире искусств» (1907-1910), «Искусство и печатное дело» (1909-1910), «Искусство: живопись, графика, художественная печать»(1911-1912), «Искусство в Южной России» (1913-1914), аналізу яких буде присвячена наступна наукова розвідка.
20
ISSN 2226-2849
ВІСНИК МАРІУПОЛЬСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ СЕРІЯ: ФІЛОСОФІЯ, КУЛЬТУРОЛОГІЯ, СОЦІОЛОГІЯ, 2012, ВИП. 4
Проведений аналіз мистецьких видань свідчить про те, що вони прагнули відобразити строкатість художнього процесу і здебільшого віддзеркалювали позицію того чи іншого художнього об’єднання або течії. Водночас, всі ці мистецькі видання поєднував пафос створення нового, корисного та життєздатного. Саме тому, мистецьке видання межі ХІХ-ХХ століття стає в масштабах Європи важливим чинником структурування культуротворчих сил опозиційного спрямування. Поєднання їх під гаслами інтернаціонального універсального стилю (модерн) сприяло інтеграційним процесам, отже і формуванню європейської культурної єдності.
Список використаної літератури
1. Асташкин А.Г. Журнал «Мир искусства» как «поле битвы» художественных манифестов / А.Г. Асташкин // Вестник Челябинского государственного университета. Филология. Искусствоведение. - 2009. - Вып.37. - С. 10-13.
2. Батичко Г. І. Мистецькі видання к.ХІХ-поч.ХХ ст. в архітектоніці вітчизняного культурного простору / Г.І.Батичко // Вісник Маріупольського державного університету. Серія: Філософія, культурологія, соціологія. - Маріуполь, 2011. -Вип. 2. - С.40-45.
3. Валлис М. Югендстиль / М.Валлис [пер. с нем. А.М.Иринина]. - М. 2006.- 200 с.
4. Горюнов В. Архитектура эпохи модерна: концепции, направления, мастера: монография / В.С.Горюнов, М.П.Тубли. - Санкт-Петербург: Стройиздат, С.Петербургское отд-ние, 1992 - 359 с.
5. Каверина Е. Художественный журнал как эстетический феномен (Россия. конец XIX - начало XX веков): Автореферат дис.. канд филос.наук, 09.00.04 - эстетика. - Санкт-Петербург, 2000. - 20 с.
6. Клименко І. Архіви українських часописів кінця ХІХ -початку ХХ ст.в
Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського як джерело з історії редакційно-видавничої діяльності: автореф. Дис.. кан іст наук, Спеціальність 07.00.08 - книгознавство, бібліотекознавство,
бібліографознавство. - К., 2003. - 16 с.
7. Криволапов М. Витоки формування і розвитку української художньої критики / М.О.Криволапов// Українська культура:минуле,сучасне, шляхи розвитку: Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету. - Вип. 17, т.1. - Рівне, 2011. - С.141-148
8. Маковский С. К. От редактора / С.К. Маковский // Аполлон. - 1909. - №1. - С.3-10
9. Перси У. Модерн и слово: стиль модерн в литературе России и Запада / Уго Перси; [Пер. с итал. Яны Токаревой; под общ. ред. Андрея Полонского]. — М.: Аграф, 2007. — 224 с
10. Сарабьянов Д. Л. Стиль модерн: монография / Д.В.Сарабьянов. - М.:Искусство, 1989. - 296 с.
11. http://www.kunsthauswien.com Стаття надійшла до редакції 6.10.2012
G.I.Batychko
IDEOLOGICAL “BATTLES” IN ARTS-CONCERNED PERIODICFLS OF THE END OF 19th - BEGINNING OF 20th CENTURY IN THE CONTEXT OF INSTITUTIONALIZATION OF THE ARTS AND CULTURE SPACE
Based on the monitoring of national art periodicals of the 19th-20th centuries the features of the cultural space transformation in terms of transitivity are showed. The pattern of polemical discourse discussion on the nature and purpose of art from the point of the modernist style formation is substantiated. The art periodicals are interpreted as a significant socio-cultural factor that helps to establish communicative relationship between artist and
21
ISSN 2226-2849
ВІСНИК МАРІУПОЛЬСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ СЕРІЯ: ФІЛОСОФІЯ, КУЛЬТУРОЛОГІЯ, СОЦІОЛОГІЯ, 2012, ВИП. 4
audience by outlining the aesthetic platforms and nature of numerous art associations of the end of 19th - beginning of 20th centuries.
Key words: art periodical, cultural space transformation, modernist style, polemical, aesthetic platform, art associations.
УДК 78.1 (477)
С.В. Виткалов, З.М. Крет
ПОСТАТІ РЕГІОНАЛЬНОГО ТЕАТРУ В СУЧАСНІЙ КУЛЬТУРНІЙ
ПРАКТИЦІ УКРАЇНИ
Здійснено спробу дати характеристику актрисі Рівненського Академічного музично-драматичного театру та режисеру народного театру міського Палацу культури АтталіїМатвіївні Гаврюшенко, яким вона керує 44роки.
Ключові слова: аматорський театр, дозвілля, регіональна культура.
Важливе значення у житті людини, а надто молодої, має її творча самореалізація, якої сьогодні часто бракує у сфері професійної (виробничої) діяльності. Тому час від часу вона змушена шукати заняття, де ці можливості надаються. І в цьому зв’язку дозвілля і є саме такою сферою.
Тож не викликає заперечень той факт, що клубні форми роботи в широкому їх розумінні та контексті вітчизняного й зарубіжного досвіду й надалі матимуть тенденцію до збереження, адже одвічно закладене у людині бажання щось робити самому залишається актуальним і в новому тисячолітті, а суспільно-політичні негаразди, об’єктивно зростаючий культурний рівень, і в той же час підвищена самотність особи у цьому світі, викликана загальновідомими чинниками, лише загострюють ситуацію творчої самореалізації особистості.
Під терміном «художня самодіяльність» мається на увазі спеціально організований художньо-творчий та виховний процес, мета якого - досягти відповідного художнього (культурного) продукту, виховуючи певним чином у відповідному напрямі його учасників. Тоді як аматорство - це художня діяльність, що розгортається поза межами спеціально створених установ культури (клубних чи -ширше, культурно-освітніх закладів), без спеціально підготовлених керівників, методистів тощо. Принаймні саме так тлумачилися ці терміни в радянській політичній системі. Достатньо переглянути, у підтвердження, праці російських (Є.Смирнової, А.Каргіна, Ю.Закшевера, Ю.Соколовського та ін.) [1] чи українських (Ф.Прокофьев,
О.Сасихова, С.Піналова) дослідників [2]. Та й мета радянської політичної системи, як відомо, полягала в якомога ширшому охоплені своїм впливом, зокрема й у сфері вільного часу, населення.
Сьогодні ці терміни (як і, на жаль, майже вся термінологія сфери культури), часто вживаються як синоніми (породжуючи низку теоретико-прикладних проблем), хоча помітна тенденція до усунення поняття «художня самодіяльність» із культурного обігу взагалі, що не є коректним. Адже чимала частка художнього продукту, що виробляється у сфері дозвілля, й надалі виробляється в умовах художніх гуртків, під керівництвом художніх керівників чи методистів. І цьому передує попередньо організована система здобуття спеціальних навичок під керівництвом педагога. Та й клубна мережа сьогодні, у порівнянні з 1991 роком, загалом по Україні скоротилася лише на 10 %. І факт перейменування колишнього клубу на народний будинок чи
22
