CC BY
163
Список використаної літератури
1. Бондаренко В.Д. Релігійне життя в Україні: стан, проблеми, шляхи оптимізації I В.Д. Бондаренко, В.Є. Єленський, В.С. Журавський. - К.: Логос, 1996. - 50 с.
2. Бодак В.А. Релігія як феном універсаму культури: християнський контекст: автореф. дис. ... д-ра філос. наук : спец. 09.00.11 «Релігієзнавство» I В.А. Бодак. - К., 2006. -32 с.
3. Гаврилюк Т.В. Релігійний пошук в умовах поліконфесійності України [електронний ресурс] I Т.В. Гаврилюк. - Режим доступу : iifpo.pp.net.uaIpublI11-1-0-75 - 42k.
4. Головач Н.М. Релігійна свідомість в контексті сучасного релігійного розвитку
[електронний ресурс] I Н.М. Головач. - Режим доступу:
http:IIwww.culturalstudies.in.uaIknigi_10_16.php
5. Дундяк І.М. Українське релігійне мистецтво і культура в контексті глобалізаційних
проблем [електронний ресурс] I І.М. Дундяк. - Режим доступу:
http:IIlgiki.com.ua/forumIukrayinske-religiyne-mistectvo-i-kultura-v-konteksti-globalizaciynih-problem
6. Паращевін М. Релігія та релігійність в Україні I М. Паращевін. - К.: Інститут політики; Інститут соціології НІН України, 2009.
O. V. Golovko
RELIGIOSITY IN UKRAINE: THE SOCIAL-CULTURAL DIMENSION
The article is devoted the problems of religion as the socio-cultural phenomenon of modern Ukraine as important part of processes of national integration and national authentication as religion is indissolubly related not only to the culture, and also with the state, state ideology and policy. The confessional division of territory of Ukraine and relation of his guidance is analysed to modern cultural development.
Key words: religion, confession, culture, tolerance.
УДК 821.134.2-32.09(82)
О.В. Горбатенко
ХОРХЕ ЛУЇС БОРХЕС: СПРОБА РОЗУМІННЯ ЧАСУ АБО ІЛЮЗІЯ ВІЧНОСТІ
У статті проаналізовано проблеми темпоральності та розгортання проблем часу і вічності у творчості аргентинського письменника Хорхе ЛуЇса Борхеса.
Ключові слова: час, вічність, простір, темпоральність, історія.
Просторово-часові виміри здавна породжували цікавість не тільки серед фізиків, але й зацікавили філософію ще з античних часів. На рубежі століть, особливо у ХХ столітті, проблеми темпоральності розглядаються та осмислюються особливо широко, вже на міждисциплінарному рівні. Тому не дивно, що дане питання зацікавило Хорхе Луїса Борхеса (1899-1986) - аргентинського поета, прозаїка, публіциста, перекладача та великого інтерпретатора, знавця літератури, просто визначної постаті ХХ століття. Проблеми часовості Борхес розгортає у ряді своїх праць, зокрема це «Історія вічності», «Думки вголос», «Аватари черепахи».
Х.Л. Борхес зацікавився проблемами вічності не випадково, адже існування в просторі і часі завжди передбачає досить нестабільне уявлення людини про власне положення у світі. Людина може мати чітке розуміння щодо фізичних характеристик відносно простору і часу, але завжди матиме місце її прагнення увіковічнити себе в науці, мистецтві, кінематографі тощо. Стосовно засобів втілення таких природних
людських бажань питань не виникає, але щодо порядку та розуміння вічності - питання лишається відкритим, не дивлячись на безмежну кількість спроб осягнення у філософії даної проблематики, ще починаючи з часів Платона, до якого також неодноразово апелює Борхес.
Справедливою тоді є постановка низки запитань на кшталт: «Де є вічність?» або «Що було спочатку - час чи вічність?». Логічним буде, звернення до «Історії вічності» Борхеса, де автор посилається не тільки до відомого діалогу Платона «Тімей», а й розвінчує відомий платонівський образ «столу». Борхеса не влаштовує й позиція Плотіна щодо вічності, яка висвітлюється у Третій книзі «Енеад». Тому можна виділити дві основні проблеми, на які звертає увагу Борхес, а саме: 1) Час створює метафізичну незрозумілість - час передує вічності; 2) Незрозумілим лишається напрямок часу: куди він рухається (вектор часу може вказувати на рух з минулого у майбутнє, але й може бути навпаки)? Отже, складність часу полягає у тому, що особистий (індивідуальний) час підводиться під час всезагальний (математичний). Так, Борхеса не влаштовує позиція елеатів, які намагаються спростувати такий рух.
Слушним є звернення Х.Л. Борхеса до позиції Бертрана Рассела, який також «спростовує» дану позицію. Це видно на цікавому прикладі, який зустрічаємо в «Історії вічності». Б. Рассел відстоює реальність та банальність безконечних чисел, які задаються поняттям «кінця» безконечного процесу числення. Таким чином, числа не є вічністю? Борхес стверджує, що вічність є простішою, але разом з тим, лишається не менш загадковою. Ця загадка може постати як одночасність усіх часів (часу). Так наприклад, вічність можуть розуміти метафізики. Таке потрактування можна також віднайти у П'ятій книзі «Енеад» Плотіна. [2, с. 293]
Вічність, яка постає джерелом для інших, для Платона не розкривається. Він розширює порядок її розуміння лише попередниками. Борхес вважає це передтечією. Поєднання та взаємопов'язаність усіх речей ще не є вічністю. Важливим лишається розуміння простору. Вічність постає як певна ідеалізація у давньогрецькій свідомості. П'ята книга «Енеад» Плотіна ще не може стверджувати, що вічність є винною, а час лише поглинач. Для Борхеса, Плотін надто ідеалізує оточуючий світ, тому час втрачає власну значимість. «Грек створює вічність?», - може виникнути дивне досить питання, тоді що він в ній побачив? (натикаємось на платонівські архетипи). Матерія (електрони), образ чи форма (архетипи), для Плотіна, пусті та нереальні, з чим категорично не погоджується Борхес (наводить приклад знову з Третьої книги «Енеад»). Можна лише змиритись з позицією платоніків (це очевидний софізм).
Вічність може розгортатись таким чином, що, на перший погляд, час може видатись лише грубою копією. Борхес наводить аргументацію проти позиції Платона. Архетипи Платона мають ті ж недоліки, що й образи створених речей. Є просто людина, і геометричні фігури, які виключають вічність. Тому і не має прообразу людини. Це може поставати лише як наївний відбиток уявлення про вічність.
Важливим зауваженням буде те, що Борхес досить побіжно згадує поняття простору, яке є вагомим не менше, ніж час, для розуміння розгортання філософської та історичної картини світу. У даному випадку можна звернутися до пояснень Бертрана Рассела, яке він подає у праці «Людське пізнання». Якщо не вдаватись до фізичних властивостей такого поняття як простір-часу, то знаходимо декілька слушних пояснень щодо просторово-часового порядку, які важливі для прояснення деяких опозицій Борхеса з приводу положення часу. Рассел стверджує: якщо фізичний світ може складатися з чотирьохвимірного багатоманіття подій замість багатоманіття стійких рухомих часток, необхідним залишається віднайдення способу визначення того, що мається на увазі, коли ми стверджуємо, що дві події є частиною історії однієї і тієї ж матерії. Тому Рассел робить висновок, що поєднання подій у послідовності, які забезпечують постійність матерії, можлива лише частково та приблизно. Тому фізичні
характеристики, звичайно, не можна повністю відкидати у даному випадку, але теорія відносності, як говорить Рассел, не впливає на простір і час сприйняття. «Мій» простір і «мій» час залишаються відомими за сприйняттям, їхня кореляція лишається пов'язаною з простором і часом, які відповідають вісям у фізиці. Тому наприклад, психологічне дослідження, яке займається проблемою співвіднесення простору і часу, не обов'язково має керуватись теорією відносності, про що зауважує Б.Рассел [8, с. 311].
Якщо позиція щодо простору і часу є більш менш зрозумілою, то опозиція «вічність - час - вічність» не полишає Борхеса. Цікавою є інтерпретація вічності як християнської цінності.
Розмежовуючи вічність на два порядки, Борхес продовжує звернення до П'ятої книги «Енеад» Плотіна, отже це і є вічністю першого порядку. А «друга» вічність - це вже звернення до одинадцятої книги «Сповіді» Св. Августина. У першому випадку ще мова ведеться про платонівське вчення про ідеї, а у другому - мається на увазі Триєдність. Час не впливає на духовне, але разом - це минуле, теперішнє та майбутнє (догма). Трійця - це догма, вічне, незмінне. Борхес досить сміливо та інколи зухвало (у своїй манері - блискучого стиліста), висловлює погляди на формування та уявлення про Трійцю, але Борхес, тут дещо перебільшує. Догма отримує виправдання. Ієрархія архетипів, до якої звертається Плотін, зводить усе до того, що вічністьє «біднішою» за світ, у чому не погоджується церква, її інтерпретація виглядає так: вічність є багатшою за час.
Християнська вічність, за Борхесом - це один з дев'яти атрибутів Божественного розуму. Отже, універсалії можуть претендувати на вічність. Універсалії є різними і мають різне втілення у часі. Але часових універсалій не вистачає для «створювальної» здатності. Схоласти впевнені в них, а для богословів вічність є не настільки ключовою. Борхес слушно вказує, що людський час не дорівнює божественному. Боецій говорить, що вічність є цілковитим і досконалим володінням безконечного життя. Тоді виникає запитання: у вічності немає часу? Отже, вічність є атрибутом Божественного розуму. З текту «Історії вічності» стає зрозумілим та цілком логічним протистояння між богословами та схоластами (Св. Августин).
Можна лише зробити висновок, хоч і Борхес піддає досить жорсткій критиці як позицію Платона, так і Плотіна, але в «Енеадах» висловлюється чітка аргументація стосовно ієрархії архетипів, серед яких важливим постає вічність, в якому відображається час. Але для Плотіна не існує індивіда на даному етапі, тому незрозумілим лишається: наскільки важливим є індивід у контексті вічності, оскільки контекст часу тут виводиться на другий план.
Розглядаючи циклічність часу в «Історії вічності», Борхес намагається відкинути ідею Вічного Повернення Ніцше не у повноному значенні, а на прикладі безконечного числа, тоді вимога Повернення відпадає, лишається сама вірогідність. І знову положення вічності Борхес піддає сумніву. Що ж тоді говорити про положення та циклічність самої історії? Х.Л.Борхес і це питання не лишає без уваги. На прикладі скандинавського епосу Борхес вказує, що якою б бідною не була історія, її відрізки визначаються таким чином, що можуть пророкувати майбутнє, а, отже, увічнити подію в історії будь-якої нації.
Найцікавішим є те, як сам Борхес розуміє вічність поза часовими реконструкціями, які він проводить. Для Борхеса час, можливо, поставав як вічний сон, тому вічність та її безкінечність лишається всього лиш сприймати як ілюзію. Борхес говорить, що при такій одноманітності життя воно не може не бути безсмертним, але в цьому безсмерті немає впевненості, тому відчуття часу досить легко піддати сумніву, а саме поняття часу набагато важче уявити ідеєю лінійності.
Таким чином, Борхес на конкретних історичних та філософських джерелах реконструює розуміння поняття вічності, намагається надати ретроспективний опис
розгортання вічності у часі.
Те ж саме зустрічається і в іншій книзі Х.Л. Борхеса - «Аватари Черепахи». Автор намагається уникати всього надуманого та критикує все, що зводиться до нереальності; в цьому проявляється «здоровий» раціоналізм Борхеса. «Очима» Зенона та словами Борхеса стверджується аргумент, який демонструє, що у дійсності одиничне сприймається як множинне. Критика часу Зенона дещо схожа на заперечення часу Борхеса. Навіть у точній формі викладу Борхес залишає за собою право на поетичність. Таким чином уявлення вічності Борхеса можна порівняти з його ідеєю безмежної бібліотеки, яка повинна містити в собі, по суті, иеше одну книгу.[5, с.30] Він бачить світ у якійсь безконечній діалектиці, що пов'язує світ дивними переплетіннями та перетвореннями. Така його культура викладу та спілкування з цим світом. Отже, вічність можна сприймати як ще одну невловиму безконечну ілюзію.
Не дивно, що Борхес визнає позицію Шопенгауера (прихильником якого був): світ - це творчість волі, де мистецтво завжди буде втіленою волею. Дивовижним є й те, що Борхес не намагається відкидати ідеалістську позицію про ілюзорний характер світу. Тому Розум, який діє в нас, і який ми не розрізнюємо у собі, пише Борхес, породжує розуміння картини світу лише як щось нечітке. Якщо цей світ уявляється стійким та протяжним у просторі та часі, але в той же час, вулиці та будинки цього світу будуть вказувати на «вічні шпарини нерозсудливості» - такий світ постане як хибне уявлення.
Важливі зауваження з приводу положення людини в історії, її розгортання у часі містить робота видатного німецького історика Райнгарда Козеллека «Часові пласти». Не уникаючи археології думки Борхеса, дослідження Козеллека може тільки підкріпити його сумнів з приводу часу. Козеллек, стверджує, що історія нерозривно пов'язана з різним часом, проявами його в просторових параметрах, тому він їх уявляє як часові пласти. Майбутнє, для Козеллека, як і для Борхеса, уявляється невловимим, а, отже, дещо ілюзорним - воно не піддається перевірці. Зникає будь-яка просторова опора. Козеллек вбачає в цьому безумовну утопічність, але вона все одно має спиратися на опору часу[6, с.158]. Тому переміщення уявлення про «сьогодні» в «завтра» потребує критерію достовірності, який подекуди неможливо ані забезпечити, ані вловити навіть натяк на таку гарантію достовірності.
Дещо протилежну думку знаходимо в одному інтерв'ю з талановитим українським філософом, академіком Сергієм Борисовичем Кримським «Простір та час як модуси життя». С.Б. Кримський, стверджує, що час ми можемо виміряти лише вічністю. Наводить приклад, що в античності людина досягала свого піку в певний період доби: ранок - народження, середина - середній вік, вечір - старість. Тому уявлення історії можна порівняти з часом, який вмішує у собі різні епохи, тому така історія має власний час і свою лінію руху. З одного боку, простір та час особливий прояв мають у кінематографі, говорить С.Б. Кримський, адже у такому вимірі (кінематографічному), час можна розтягнути на скільки завгодно сегментів. Тобто, за коротку Мить можна пережити вічність.[7, с.118]
Хорхе Луїс Борхес у книзі «Думаючи вголос» не впевнений, чи за століття людство просунулося хоч трохи далі у вирішенні проблеми часу. Знову звертається до Плотіна, який тільки розуміє назріваючу проблему часу. Плотін стверджував три часові проміжки, і всі вони були теперішнім. Для Платона, навпаки, вказує Борхес, - час був образом вічності. Час є даром для вічності. Вище було вже сказано, що в такому світлі майбутнє видається тим, про що ми не знаємо і чого остерігаємось. Але у світі завжди буде час; для Борхеса, час постає послідовністю.
Час послідовний, бо коли він виходить з вічного, він завжди прагне повернення до цього вічного. Тому ідею майбутнього Борхес пов'язує з нашим бажанням повернутися на початок. Всесвіт прагне повернутися до свого вічного, до джерела, яке лежить за
межами часу. Такий прояв є життєво необхідний.
Для Борхеса дуже близькою була позиція Св. Августина. Він найдужче відчув проблему часу, стверджував, що душа завжди прагне пізнати, що таке час. Тобто, світ починає існувати, як такий, що наділений часом, тому в ньому усе й відбувається послідовно. Борхес говорить: якщо час - це образ вічності, то майбутнє повинно бути рухом душі до того, що повинно відбутись. Час зачіпає людину більше, ніж інші метафізичні проблеми - бо вони є абстрактними. Тому проблема часу безпосередньо стосується кожного. [4, с.546]
Можна зробити висновки, що положення та розуміння вічності між простором та часом, з одного боку, є лише неподоланною ілюзією. Та якою б неоднозначною була спроба потрактування проблеми вічності та часу Борхесом, вона, безумовно, заслуговує уваги не одного покоління читачів для подальших науково-культурологічних розвідок з приводу осягнення проблем темпоральності.
Список використаної літератури
1. Адо П. Плоти, или простота взгляда I П. Адо ; пер. с фр. Э. Штофф. - М., 1991.
2. Борхес Х.Л. Собрание сочинений : в 4 т. I Х.Л. Борхес. - СПб.: Амфора, 2007. -Т. 1. - С. 291-347.
3. Борхес Х.Л. Собрание сочинений : в 4 т. I Х.Л. Борхес. - СПб.: Амфора, 2007. -Т. 2. - 43б с.
4. Борхес Х.Л. Собрание сочинений : в 4 т. I Х.Л. Борхес. - СПб.: Амфора, 2007. -Т. 3. - С. 501-543.
5. Борхес Х.Л. Письмена Бога I Х.Л. Борхес. - М.: Республика, 1992. - 510 с.
6. Козеллек Р. Часові пласти. Дослідження з теорії історії I Р. Козеллек - К.: ДУХ І ЛІТЕРА, 200б. - 43б с.
7. Кримський С.Б. Про софійність, правду, смисли людського бутя I С.Б. Кримський. - К., 2010. - 464 с.
8. Рассел Б. Человеческое познание, его cфера и границы I Б. Рассел - К.: Ника-Центр, 1997. - С. 307-312.
9. Тейтельбойм В. Два Борхеса: Жизнь, сновидения, загадки I В. Тейтельбойм. -СПб.: Азбука, 2003. - 448 с.
O. V. Gorbatenko
JORGE LUIS BORGES: ATTEMPT UNDERSTANDING OF THE TIMES
ILLUSIONS OR ETERNITY
The article analyzes the problems of temporality and deployment issues of time and eternity in the works of Argentine writer and novelist Jorge Luis Borges.
Key words: time, eternity, the space, temporality, history.
УДК 929 (477)"1853/1920"Овсянико-Куликовський Л.Г. Дабло
КУЛЬТУРОТВОРЧІ ПОШУКИ Д.М. ОВСЯНИКО-КУЛИКОВСЬКОГО
Стаття є спробою проаналізувати шлях розвитку наукової діяльності Д.М. Овсянико-Куликовського, з’ясувати основні напрями психологічних досліджень вченого, дослідити значення Харківської школи в український культурі, простежити зв’язок та вплив наукових поглядів О.О. Потебні на творчі пошуки Овсянико-Куликовського.
