19PHILOSOPHY
ГЕРМЕНЕВТИКА МЕТАФОРИ
Дубшша Bipa Олександрiвна
Украгнська медична стоматолог1чна академ1я, зав1дувачка кафедри фшософИ та сустльних наук, кандидат фтософських наук, доцент, Украгна.
DOI: https://doi.org/10.31435/rsglobal_ijitss/31032020/7013
ABSTRACT
The possibilities of philosophical hermeneutics in connection with the problems of interpretation and understanding of metaphors are examined. The hermeneutic method and its use in the analysis of specific semantic formations is associated with the concept of metaphor, which can be considered as the most important component of hermeneutic discourse. The metaphor and its capabilities are an essential characteristic of language and speech activity, reflecting the creative nature of our consciousness, the very structure of rationality. Various theoretical approaches to understanding metaphors are analyzed.
Criticism of metaphors continues to the present. It seems to many researchers that metaphors, trails, idioms are illegitimate children of knowledge, rationality, and language. This is quite typical for representatives of modern empiricism, nominalism, reductionism, skepticism, etc., which are driven, in general, by good motivation. This is an attempt to achieve at least conditional objectivity, accuracy and reliability of the results in our humanitarian knowledge, for which, of course, we should bring the language of philosophy closer to the language of nature sciences. True, it has long been noted that this notorious and exacted "accuracy" is not at all true or true, the correct reflection of the objects studied, such as culture, morality, truth or poetry. Oddly enough, getting rid of metaphors, we can not say anything more true, and just something non-trivial about poetry, such that it really clarifies its essence or simply explains to us why people write and read poetry.
Another approach that we can already find with Aristotle, and implicitly among the pre-Socratics, not to mention Plato, is to recognize the metaphor as the most important role in our language and knowledge. The fact that no language can do without metaphors is quite obvious. But is metaphor so important for our knowledge? We strive to present the point of view according to which the metaphor is an instrument of cognitive activity and, as a consequence, of the knowledge of the world by man, no less than logic or mathematics, not to mention the empirical methods of the natural sciences.
Even a preliminary examination of the role of metaphor in hermeneutic discourse shows that it is a metaphor, more generally, metaphorical, and in another aspect, idiomaticity, that creates the very possibility for hermeneutics to exist. It is metaphors with their ambiguity that provoke interpretation and cognition using the hermeneutic method. Even a single metaphor creates a certain semantic tension, which can only be resolved through the effort of interpretation. A text that is fundamentally built or consists mainly of metaphors creates a special semantic space in which the hermeneutic consideration realizes itself. In a sense, these are approximately coincident regions, wherever we meet with a metaphor, hermeneutics also becomes possible. The reverse is also partly true, the task of hermeneutic discourse is not only the interpretation of explicit metaphors, but also the discretion of metaphorical or idiomatic where it is not at first glance visible. It cannot be argued that the search for metaphors is the only thing of hermeneutics, however, it is also true that without considering the tropes, modern hermeneutics would have a completely different look and purpose.
Citation: ,3y6imHa B. O. (2020) Hermeneutics of Metaphor. International Journal of Innovative Technologies in Social Science. 3(24). doi: 10.31435/rsglobal_ijitss/31032020/7013
Copyright: © 2020 flySmma B. O. This is an open-access article distributed under the terms of the Creative Commons Attribution License (CC BY). The use, distribution or reproduction in other forums is permitted, provided the original author(s) or licensor are credited and that the original publication in this journal is cited, in accordance with accepted academic practice. No use, distribution or reproduction is permitted which does not comply with these terms.
ARTICLE INFO
Received 05 January 2020 Accepted 11 March 2020 Published 31 March 2020
KEYWORDS
hermeneutics,
metaphor,
language,
meaning,
meaning,
understanding,
interpretation.
Фшософська герменевтика e в даний час фшософською теорieю, що активно розвиваеться, бiльш точно, групою фiлософських теорш, яю ставлять перед собою завдання побудови цшсно! методологи, покликано! вщобразити одну з основних парадигм i прагнень сучасностi - лiквiдацiю дефщиту розумiння у всiх можливих сенсах. У зв'язку з цим надзвичайно актуальним е питання про мехашзми реалiзацп потенцiй герменевтики i про т можливостi, якими вона володie.
У зв'язку з проблемами штерпретаци на особливу увагу заслуговуе проблема тротв, найважливiшим з яких виступае метафора. Без перебiльшення можна сказати, що необхщшсть i сама можливють герменевтики обумовлена iснуванням метафор. Ti ситуаци мовно! взаемоди, в яких не використовуються або мало використовуються метафори, як правило не передбачають також i герменевтично! штерпретаци. Йдеться про накази, шструкци, рецепти, дiагнози i iншi випадки «техшчного» використання мови. Хоча i тут в рядi випадкiв можна знайти можливiсть для штерпретаци, але все ж визнаемо, що вона дуже обмежена.
Ставлення до використання метафор в науковш термшологи i фiлософських текстах змшювалося в залежностi вiд багатьох факторiв - вiд загального контексту наукового i культурного життя суспiльства, вщ фiлософських поглядiв рiзних авторiв, вщ оцiнки науково! методологи, в тому чи^ ролi, що вiдводиться в нш шту!цп i, в цшому, образному мисленню, вiд характеру дослщжень, вiд поглядiв на мову, !! сутнiсть i призначення, нарештi, вщ розумiння природи само! метафори.
1снуе досить велика лiтература, що присвячена дослщженню метафори i ll ролi в побудовi мови i, головне, в розумшш метафор. Серед найважливших робiт в цiй галузi вщзначимо наступнi: J. Stern у сво!й монографп говорить про особливу «метафоричну компетенщю» (Metaphorical Competence), вказуючи на вщмшшсть наших пiзнавальних процедур або здiбностей щодо метафори i ll використання: «Knowledge that Metaphor, Knowledge of Metaphor , and Knowledge by Metaphor» [11, с. 5]. Цю рiзницю можна прийняти як визначальну для нашого подальшого розгляду герменевтики метафори. Цiкава також i стаття даного автора, присвячена семантищ метафори. [12].
Kovecses Z. у свош rami про метафору зазначае, що «метафори представляють собою набори вщображень мiж конкретнiшою або фiзично! вихщно! областю i бiльш абстрактним цшьовим регюном» [6, с. 77]. Цю щею про сумiщення або сближення у метафорi рiзних онтолопчних регiонiв теж можна вважати визначальною для розумiння архiтектонiки герменевтичного дискурсу.
Зазначимо також на узагальнюючi роботи про семантику метафори Indurkhya B. [4]. Leezenberg M. [7], Knowles M., Moon R. [5] i Guttenplan S. [3]. Крiм цього, надзвичайно щкавий iсторико-фiлософський аналiз розвитку теори метафори в европейськш фшософи представлений в робот Cazeaux C. [2]. Також слщ звернути увагу на пiдбiрки наукових робiт, присвячених метафорi. [8; 9].
Можна видшити два юторично обумовлених пiдходу до розумiння метафор i !х ролi в нашш мовi. Перший з них являе метафору як мовною так i ментальною аномалieю, що покликана лише затуманити думку, яка висловлюеться. Метафора бачиться як порушення зв'язностi думки, свщоме ж використання метафор е прийомом, рiвноцiнним софiзмам, брехнi, навмисним введенням в оману. Як наслщок метафору пропонуеться виключити з ужитку в науцi, фшософи, суспiльному житп, залишивши !й мiсце на сторiнках поетичних збiрок i в дитячих казках. Подiбний пiдхiд вiдстоювали Дж. Локк, Т. Гоббс, Д. Юм. Особливо активна критика метафори як мовно! надмiрностi звучала з вуст представниюв аналогично! фiлософi!, зокрема, Л. Вгггенштейна, однак, за iронieю долi саме в його працях метафори не просто присутш, але, схоже, саме за допомогою метафор фшософ висловлюе найбiльш значущi тези. Згадаймо, в «Логiко-фiлософському трактатi»: «Die Tatsachen im logischen Raum sind die Welt» - «Факти в лопчному прост^ е свiт» [13, с. 7]. Чим же ще е цей так званий «Лопчний проспр», якщо не метафорою.
Сам Вотенштейн формулюе свое завдання так: «116. Коли фшософи вживають слово -"знання", "буття", "об'ект", "я", "пропозищя", мiм'ям - i прагнуть схопити сутшсть речi, то слiд завжди себе запитувати: як закрiпилося це слово в рщно! для нього мов^ так чи фактично вживаеться в ньому дане слово? - Ми повертаемо слова вщ метафiзичного, назад до !х повсякденного вжитку» [14, с. 300]. I все-таки метафори широко використовуються в «Фшософських дослщженнях». Наприклад: «309. Що е твоею метою в фшософи? - Показати
Myci вихщ з мухоловки» [14, с. 378]. Що б не малося на yBa3i тут тд мухою або мухоловкою, слщ визнати, що юнуе спокуса використовувати метафори, навггь для тих фiлософiв, якi свщомо вирiшили ix позбутися.
Важливо вщзначити, що ця критика тривае до тепершнього часу. Багатьом дослiдникам, особливо, в крашах з домiнyванням традици емпiризмy i зараз здаеться, що метафори, тропи, щоми - це байстрюки тзнання, рацiональностi, мови. У зв'язку з цим характерна монографiя D. Punter про метафорi [10], при цьому, слщ звернути увагу на загальну назву сери, в якш вийшла ця робота: «The New Critical Idiom».
Це цшком характерно для представниюв сучасного емшризму, номiналiзмy, редyкцiонiзмy, скептицизму та ш., Якими рухае взагалi-то блага мотиващя. Це спроба домогтися хоча б умовно! об'ективностi, точностi та надшносп резyльтатiв в нашому гyманiтарномy шзнант, для чого, звичайно, слiд наблизити мову фiлософiï до мови наук про природу.
Правда, давно вже зазначалося, що ця горезвюна i затребувана «точнють» зовсiм не е ютиною або чимось iстинним, правильним вiдображенням дослiджyваниx об'ектiв, таких як культура, мораль, ютина або поезiя. Як не дивно, але позбувшись метафор, ми зовсiм не можемо сказати шчого бiльш iстинного, та й просто чогось нетривiального про поезда, такого, що дшсно прояснить ïï суть або просто пояснить нам, чому люди пишуть i читають вiршi.
Другий тдхщ, який ми можемо знайти вже у Аристотеля, а в неявному вигляд i у досократиюв, не кажучи вже про Платона, полягае у визнанн за метафорою найважливiшоï ролi в нашiй мовi i шзнант. Те, що жодна мова не уникае метафор - абсолютно очевидно. Але чи так вже важлива метафора для нашого тзнання? Ми прагнемо представити точку зору, зпдно з якою метафора е шструментом пiзнавальноï активностi i, як наслщок, тзнання свiтy людиною, не меншою мiрою, нiж логiка або математика, не кажучи вже про емшричш методи природних наук.
Специфiка когштивних здiбностей людини i ïx взаемозв'язок з ушма псих1чними процесами i самою оргашзащею духовного життя людини змушують ïï порiвнювати i сшвставляти часто абсолютно рiзнорiднi речi. Можливо, тут грае певну роль феномен синестези, вiдомий вже в давнину, якють, що так чи шакше властива бyдь-якiй людинi. Саме цю властивють ми припускаемо в людит, коли задаемо питання про ïï улюблений колiр, число i т. п. Ця властивють продукуе метафори у вшх без винятку формах дискурсу. У мiрy входження в повсякденну мову, метафора швидко «стираеться» i в якостi стандартноï словоформи входить до складу мови. Проте використання метафор стикаеться з особливостями конкретноï форми дискурсу, з його стилютичними i стрyктyрно-фyнкцiональними властивостями. Крiм того, метафора в реченнi функщонуе вiдносно незалежно вiд його сyб'ект-об'ектноï структури. Це принципова особливiсть метафори, що визначае не тшьки ïï тнгастичш характеристики, але i пред'являе особливi вимоги до герменевтичного методу i його застосування.
Неоднорiднiсть i гносеолопчна надмiрнiсть метафори постiйно привертала до себе увагу дослщниюв: «У метафорi укладена i брехня i ютина, i «m» i «так». Вона вщображае сyперечливiсть вражень, вiдчyттiв i почутпв. У цьому полягае ще один мотив ïï привабливостi для поези. Метафора yмiе витягувати правду з брехш, перетворювати завiдомо неправдиве висловлювання якщо не в ютинне (його важко верифiкyвати), то в вiрне. Брехня i правда метафори встановлюються щодо рiзниx свiтiв: брехня - щодо знеособленоï, перетвореноï в загальне надбання дiйсностi, органiзованоï таксономичною iерарxiею; правда - щодо свггу iндивiдiв (iндивiдyальниx видiв i шдивщуальних сутностей), сприйманого iндивiдyальною людською свщомютю. У метафорi протиставленi об'ективна, вщсторонена вiд людини дiйснiсть i св^ людини, що руйнуе iерарxiю клашв, здатного не тiльки вловлювати, але i створювати подiбнiсть мiж предметами» [1, с. 18].
Пошук i виявлення подiбностей, що лежить в основi метафори, е одночасно одним з найважливших компонентiв методу герменевтики. Важливо вщзначити, що цi подiбностi фiксyються не тiльки там, де вони впадають в очi, але i мiж рiзними онтологiчними сутностями. Наприклад, мiж людьми i тим або iншим кольором; або мiж людиною i яким-небудь числом. Дж. Р. Серл наводить приклад такоï метафори «Саллi - просте число мiж 17 i 23». Таку метафору нелегко баналiзyвати, перетворити на щось стандартне, так само, як i нелегко зрозумгги, однак, неважко помiтити, що саме з подiбниx «трyднощiв» i складаеться повсякденний мовний узус. Тим бшьше це вщноситься до лiричноï поезiï або, наприклад, до релтйних текстiв, пророцтв, заклинань i iн., Тобто всього того, для штерпретаци чого i був створений герменевтичний метод.
Розглянемо бшьш докладно вс основнi рiзновиди тропiв, якi окреслюють собою особливий герменевтичний i одночасно метафоричний смисловий проспр. Слiд зазначити, що вс вони були виявленi i описаш ще в епоху античностi. Зокрема, Аристотель у сво!й «Риторищ» придшяе чимало мiсця опису тропiв. Також критика неправомiрного використання метафор мютиться в роботi «Про софiстичнi спростування».
Метафора (цетафора «перенесення; переносне значення») слово або вираз, що вживасться в переносному значеннi, в основi якого лежить порiвняння неназваного предмета або явища з будь-яким шшим на пiдставi !х загально! ознаки. Аристотель наводить приклади епiфори: «годинник йде»; «шжка стiльця»; «сонце зшшло». Приклади дiафори: «смачна цитата»; «Срiбно плаче Хворе». Метафора безсумнiвно е найважливiшим тропом, найбiльш широко використовуваним в повсякденнш мовi i поетичному дискурса Саме метафора дала назву само! процедури порiвняння речей несумюних i в той же час, при смисловому зрощеннi дае новий сенс, вщмшний вiд вихiдного.
Метотмгя (цето'тоцл.а «перейменування») словосполучення, в якому одне слово замшюеться iншим, що позначае предмет (явище), що знаходиться в тому чи шшому (просторово!, тимчасово! i т.п.) зв'язку з предметом, який позначаеться замшним словом. Замщае слово i при цьому вживаеться в переносному значенш. «Рука бшщв колоти втомилася»; «Полiтика Бшого Дому»; «Офiцiйний Пекiн».
Синекдоха (аотекЗох^ букв. «Сорозумiння» вiд аиу- «разом» i екЗо^Л «варiант, версiя») прийом, який полягае в тому, що назва загального переноситься на приватне («Все мюто вийшло на вулицю»), рiдше - навпаки, з приватного на загальне: «Вiн рветься в класики».
Еттет (8лí08тоv «прикладена») визначення при слов^ що впливае на його виразшсть, красу вимови. «Конеборний Гектор»; «На тлi мармурового неба».
Алегор!я (aAXnYорíа - iносказання) художне уявлення щей (понять) за допомогою конкретного художнього образу. Смерть з косою; Фемща з вагами.
Пор1вняння (його види; «хитрий, як Одюей», «дурний, як сивий мерин».
Евфем1зм (8иф^цп «благомовнiсть» еи «добре» i ф"лцп «мова, чутка») - нейтральне за змiстом i емоцiйному «навантаженш» слово або описовий вираз, зазвичай використовуеться в текстах i публiчних висловлюваннях для замiни iнших, що вважаються непристойними або недоречними. «Жшка при нади» замiсть «вагiтна»; «Наказав довго жити» замiсть «помер». Есхрофем!зм (а{а%ро^ - поганий, i ф^цп - чутка, сказання) фiлологiчний i культурний феномен зниження мови i послiдовного виведення слiв з ужитку. «Крайнш», «останнiй», «блiн» i тл., наприклад, намагаються не вимовляти.
Д!сфем!зм (зворотне евфемiзму; Зиоф^цп - неблагомовнють) грубе чи непристойне позначення спочатку нейтрального поняття з метою надання йому негативного смислового навантаження або просто для посилення експресивност мови, наприклад, «здохнути» замiсть «померти», «морда» замiсть «обличчя», «башка» замють «голова».
Гтербола (перехiд; надмiрнiсть, надлишок; перебiльшенiня) стилiстична фiгура явного i навмисного перебiльшення, з метою посилення виразност i пiдкреслення сказано! думки. Наприклад, «я казав це тисячу разiв».
Лгтота (^тотпд - простота, трохи, помiрнiсть) зворотна гiпербола, стежок, що мае значення применшення або навмисного пом'якшення. Наприклад, «Вiршики пишу на дозвшлЬ»; «В атаку шшли танчики, солдатики» i т.i.
Оксюморон (62;uцюроv, букв. «Дотепна дурiсть», вщ о^ид «гострий» i цюрод «дурний»).
Пер1фраз (л8рíфраolg «описовий вираз; алегорiя»: л8рí «навколо, близько» i фраогд «висловлювання») непряме, описову позначення об'екта на основi видiлення якого-небудь його якосп, ознаки. «Червонi мундири» про британських шхотинщв; «Блакитна планета» про Землю; «Червона планета» про Марс.
1ротя (еíрюvеíа «удавання») сатиричний прийом, в якому справжнш змiст прихований або суперечить здоровому глузду. «Де вже нам, дурням»; «Сво!м слабким розумом я це зрозумiв».
Сарказм (оаркаоцод, вiд оарка^ю, буквально «розривати плоть») один з видiв сатиричного викриття, у!длива насмiшка, вищий стутнь iронi!. Наприклад, висловлювання: «Ну ти герой!»
Пафос (па0од «страждання, пристрасть, збудження, наснага»), або патетика (па0пт1код «чутливий, пристрасний, палкий, збуджений») прийом звернення до емоцiй аудитора.
Персотфгкацгя або Уособлення (вщ лат. Persona «обличчя» i facio «роблю»), або прозопопея (npooœnov «особа; особистють» i noisœ «робити»), антропопатiзм (av0pœnoç «людина» i na0oç «почуття») уявлення природних явищ i сил, об'ектiв, абстрактних понять в образi дiйовиx ошб, в тому числi людини, або визнання за ними людських властивостей.
Катахреза (катахрезю, вiд ката%рпоц - «зловживання») неправильне або незвичайне вживання словосполучень з несумюними буквальними лексичними значеннями: «зелений шум»; «Коли рак (на гор^ свисне» та ш.
Каламбур (фр. Calembour) лiтератyрний прийом з використанням в одному контекст рiзниx значень одного слова або рiзниx слiв, або словосполучень, схожих за звучанням.
Парономаая (napovo^aoia вщ пара «поза» i ovo^à^œ «названого») або анномшащя -образне зближення схожих за звучанням слГв при частковому збиу морфемного складу. Одна з рiзновидiв каламбуру.
1нверсгя (вщ лат. Inversio - перевертання, перестановка) змша значення слова шляхом розмщення в синтаксично незвичайному для нього мющ пропозици.
Всi цi рiзновиди тропiв зовсiм не е взаемовиключними, але лише пiдкреслюють i доповнюють один одного. Уявити собi людську мову без зазначених обертiв неможливо. Також неможливо сконструювати хоча б якусь подобу методу герменевтики, без пошуку та штерпретаци метафор.
Таким чином навггь попереднш розгляд ролi метафори в герменевтичному дискyрсi показуе, що саме метафора, бшьш широко, - метафоричшсть, а в шшому аспект -идiоматичнiсть, створюють саму можливють для iснyвання герменевтики. Саме метафори з ïx неоднозначшстю провокують тлумачення i пiзнання за допомогою методу герменевтики. Навт одна метафора створюе велику смислову напругу, яка може розрядитися тшьки через зусилля тлумачення. Текст, який принципово побудований або складаеться переважно з метафор, створюе особливий смисловий простр в якому i здшснюе себе герменевтичний розгляд. В деякому сенс тут збиаються смисловГ областi, всюди, де ми зyстрiчаемося з метафорою, стае можливою також i герменевтика.
Частково вiрне i зворотне, завданням герменевтического дискурсу е не тшьки тлумачення явних метафор, а й пошук метафоричност або идюматичност там, де ïï на перший погляд не видно. Не можна стверджувати, що пошук метафор - це едина справа герменевтики, однак, вГрно i те, що без розгляду тротв сучасна герменевтика мала б зовем шший вигляд i призначення.
REFERENCES
1. Арутюнова Н.Д. Метафора и дискурс // Теория метафоры. Сборник / Общ. ред. Н.Д. Арутюновой, М.А. Журинской. - М.: Прогресс, 1990. - С. 5-32.
2. Cazeaux C. Metaphor and Continental Philosophy. From Kant to Derrida. NY, Routledge. 2007. - 221 p.
3. Guttenplan S. Objects of Metaphor. - Clarendon Press; Oxford University Press, 2005. - 305 p.
4. Indurkhya B. Metaphor and Cognition. An Interactionist Approach. - Dordrecht, Springer. 1992. - 456 p.
5. Knowles M., Moon R. Introducing metaphor. - NY, Routledge, 2005. - 142 p.
6. Kovecses Z. Metaphor. A Practical Introduction, Second Edition. - Oxford University Press, 2010. - 375 р.
7. Leezenberg M. Contexts of Metaphor (Current Research in the Semantics Pragmatics Interface). -Amsterdam; L.; NY; Oxford, Elsevier, 2001. - 321 p.
8. Metaphor and Thought. Ed. A. Ortony. - Cambridge University Press, 1993. - 678 p.
9. Metaphor, problems and perspectives. Miall D.S. (ed.) Humanities Press. 1982. - 172 p.
10. Punter D. Metaphor. - NY, Routledge. 2007. - 158 р.
11. Stern J. Metaphor in Context. - The MIT Press, 2000. - 385 p.
12. Stern J. Metaphor, semantics, and context // The Cambridge Handbook of Metaphor and Thought. Ed. R.W. Gibbs, Jr. - Cambridge University Press, 2008. - 362-279 pp.
13. Wittgenstein L. Tractatus logico-philosophicus. - Wittgenstein L. Werkausgabe in 8 Bänden. Bd.1. -Frankfurt a. M., Suhrkamp Verlag, 1984, s. 7-85.
14. Wittgenstein L. Philosophische Untersuchungen. Hrsg. Von G.E.M. Anscombe und von R. Rhees // Wittgenstein L. Werkausgabe in 8 Bänden. Bd. 1. - Frankfurt a. M., Suhrkamp Verlag, 1984, s. 225-580.
