CC BY
20
простору серед щшьно1 забудови сучасних mïct е чудовим мiсцем для ство-рення невеликих шедеврiв, якi вiдповiдають класичним зразкам японських садiв. Вони зможуть стати чи не единим мюцем для сучасно1 мiськоï людини, де вона щоденно зможе милуватися нескшченною красою Природи. У фор-муванш таких малих садiв сосни е досить перспективними породами, оскшь-ки е традицшними для них, збер^ають зелень протягом цiлого року, невибаг-ливi до мiсцезростань.
Лiтература
1. Жакова Г. Японщ шукають прекрасне// Кв1ти Украши, № 12, 2001. - С. 22-23.
2. Жирнов А.Д. Искусство паркостроения. - Львов: Вища шк., 1977. - 208 с.
3. КалЫченко О.А. Декоративна дендрология. - К.: Вища шк., 2003. - 199 с.
4. Курдюк М. Сосна - дерево спокою// Квгги Украши, № 12, 2001. - С. 26-27.
5. Николаева Н.С. Японские сады. - М.: Изобразительное искусство, 1975. - 280 с.
6. Приходько П.И. Ландшафтная композиция малого сада. - К.: Буд1вельник, 1976. - 84 с.
7. Fleurent V. Jardins du Japon. Jardins du Ciel. - Edisud, 1993. - 140 p.
УДК: 330.43+330 Доц. Б.М. Шевчик, канд. екон. наук -Rbeiecbm КА
ГЕОБ1ОЦЕНОЗ ЯК ОСНОВА ШСТИТУЩЮВАННЯ ЕКОНОМ1КИ
Розглянуто вплив геобюценозу як довершеного комплексу форм, юторично, еколопчно i фiзiологiчно пов'язаного в цше спшьшстю умов юнування на суспшь-ство та його економiчну систему через семютично-шституцшну форму етнокультур-но'1 традицп.
Ключов1 слова: геобюценоз, вiдкритiсть i стацiонарнiсть системи, метаболiзм i гомеостаз, шституцп, пасiонарнiсть, мiмезис, етнiчна традицiя, традицiя культури, еко-лого-генетична адаптованiсть, антропогенна сукцесiя, антрополандшафтна рiвновага.
Doc. B.M. Shevchuk - Commercial academy of Lviv Geobiocenoz as a basis of economics institution
The impact of geobiocenoz as perfect complex of historically, ecologically and physiologically tied forms by simultaneous development and existing on economic system of society is analyzed. This impact is viewed through semio-institutional structure and ethno-national traditions.
Keywords: geobiocenoz, openness and stationary of system, metabolism and home-ostasis, institutions, passionarity, mimethiz, ethnical traditions, culture traditions, ecologic and genetical adaptiveness, antropogenetical succession.
Умовою людського життя е взаемод1я з природою: використовуючи речовину живоï i неживоï природи, людина забезпечуе свое юнування. Тим самим людина залучаеться у в1чний коловорот буття, у якому вона - опосе-редковуюча ланка, точка перетину свтв. Полум'я вогнища, застжеш верши -ни пр та зоряш суз1р'я у незримш глибиш шчного неба наштовхували Люди-ну на дивне вщчуття взаемопов'язаност та цшсносл усього нею баченого, збагненного та незбагненного. Так виникало уявлення про взаемодда таких парних понять як "частина" i "цше". Цше - це не тшьки сума частин, а результат ïx взаемоди, наявшсть взаемозв'язюв, що творять нову яюсть, яка визначаеться як емерджентшсть, тобто, наявшсть у цшого особливих власти-востей, не притаманних його блокам, а також сум1 елеменлв, не об'еднаних
зв'язками. Ще античнi еллiни казали, що, коли цiле, будучи складене з час-тин, водночас е бшьшим за суму цих частин, то в наявност маемо систему.
1дея системно! будови свiту, в якому живе людина, у наш час iз царин образно-штуггивних сфер шзнання, характерних переважно для минулого, а в сучасност притаманна релiгiйному св^огляду, набувае поширення в науцi, зокрема, у суспшьно-гумаштарних науках. Якщо припустити, що шдивщ -частка, а сощум, як результат колективно-штегровано! взаемоди iндивiдiв -цiле, то сусшльство - це система (точнiше - бюсистема). Людська спiльнота як система розвиваеться за двох основних умов: вщкритост та стащонарнос-тi. Принцип вщкритост реалiзуеться через метаболiзм - властивють системи обмiнюватися речовиною, енерпею та iнформацiею iз довкiллям та мiж окре-мими компонентами системи. Стан стащонарносл досягаеться через гомеос-таз - стiйку динамiчну рiвновагу та динамiчну вiдносну постiйнiсть складу i властивостей системи. Злети i падiння людських цивiлiзацiй, з точки зору системного шдходу, були наслщками бiфуркацiй - трансформацiй рiвня го-меостазу антропосистем: пасюнарно! сукцеси у випадку етнотворення або ре-генераци пасiонарностi до рiвня фази обскурацп при завершеннi життевого циклу юнування народу (за Л. Гумшьовим [2, 3]). Трансформацшш затрати енерги системи у процес розвитку передбачають наявшсть джерел попов-нення через мехашзм метаболiзму. Первинним живильним середовищем тд-тримки гомеостазу антропосистем виступае Природа. Людина i етнос, а та-кож кристалiзованi форми И сощального духу - культура i цившзащя, iснуе та розвиваеться, обмiнюючись iз природним довкiллям енергiею та ентро-пiею. Процес, який опосередковуе обмш речовин мiж людиною i природою, називаеться праця. У такому випадку людство (антропосфера) стосовно при-роди (бюсфери) виступае специфiчною пiдсистемою (чи, може, надсисте-мою?), ключовою, завершальною ланкою геобiоценозу - довершеного комплексу форм, вторично, екологiчно та фiзiологiчно пов'язаного в цiле спшь-нiстю умов iснування. Спосiб оргашзаци суспшьно! взаемоди, зумовлений особливостями геобюценозу, з приводу споживання уречевлених результат iдеально-образних моделей цiлепокладаючого мислення через виробництво, обмш, розподш та привласнення, визначаеться як економiчна система. Еко-номiчна система охоплюе сукупнiсть механiзмiв та iнститутiв регулювання суспiльних вщносин з приводу обмiну та привласнення щнностей.
Утворення iнституцiй - це чинник сощаизаци життя етносу у фазi його пiднесення (в середньому 300 роюв вiд моменту пасюнарного поштовху [2, 3]). Функцiя шституцш - це формування стереотипiв поведшки (правил гри) в бiльш-менш однотипних ситуащях, тобто, унiфiкацiя зусиль у процес комушкаци з метою збереження енергй. 1нституци виступають як захисна рефлексiя етносу (iнакше його завоюють сусщи). Iнституцiйно органiзований етнос визначаеться як сощум, у якому пасюнарна енерпя кристалiзувалася в унiфiковану сукупшсть передбачуваних актiв життедiяльностi у формi права, моралi, iмперативiв поведiнки, психошформацшних домiнант (семютично! системи) тощо. Одним з шститу^в, що забезпечуе регулящю економiчних взаемин, е етнокультурна традищя. У цiй статтi ми ставимо перед собою ме-
ту - визначити вплив етнокультурно! традици на розвиток emnoro-eKOHOMÎ4-но! системи.
Уже швтора десятилiття украïнський народ здшснюе спроби подолан-ня стану системноï кризи, що охопила yci ланки нащонального життя, насам-перед - систему господарських взаемовщносин. 1ншими словами кажучи, ге-осоцiальна система "Укра!'на", як колишня пiдсистема надсистеми "СРСР", внаслiдок флуктуацiй останньоï Ï3 поступовим пониженням рiвня гомеостазу суперетнiчноï ("радянський народ") дивергенцiï, що врештi-решт, призвело до зникнення надсистеми "СРСР", змушена працювати на пiдтримку власно-го гомеостазу шляхом когерентност компонентiв та формування структури з колективною поведшкою частин (пiдсистем). Формування когерентних структур забезпечуе стiйке функцiонування вiдкритоï стащонарно! системи. Стiйкiсть функцiонування вiдкритоï стащонарно! системи уможливлюеться внаслiдок налагодження мехашзму поступлення "вiльноï енергп" у систему (у нашому випадку - геосощосистему "Украша") для вдосконалення шфор-мацшно! впорядкованостi шляхом конкурентного вiдбору мжроструктур системи для утворення яюсно ново!', бiльш довершено!" точки бiфуркацiï - пере-думови трансформаци гомеостазу та еволюци системи. При цьому постае за-питання: яким чином укра!'нський народ (передусiм - його елгга, провiд) в умовах розпаду "квазiетнiчноï Химери" [2, 3] шд назвою "радянський народ" внаслiдок наростання ентропшних процесiв у надсистемi "СРСР", забезпе-чить регенерацiю вiдкритостi та стащонарност геосоцiосистеми "Укра'на"? А, оскшьки, поступлення "вiльноï енерги" в систему забезпечуеться сукуп-нiстю механiзмiв та шститу^в органiзацiï та функцiонування практики гос-подарювання, внаслiдок чого перевищуеться рiвень диссипаци енергп, то на-гальною стае проблема становлення ефективноддачо! нацiональноï економiч-но! системи укра!'нського суспiльства.
Британський фiлософ Арнольд Тойнбi [9] обгрунтовуе принцип еволюци антропосистем через механiзм "виклику-i-вiдповiдi". Саме виклик, на його думку, спонукае до розвитку, оскшьки "... вщповщдю на виклик суспшьство вирiшуе посталу перед ним проблему, чим перемщуе себе у бшьш високий i бшьш досконалий з точки зору ускладнення структури стан" [9, С.120]. Вщра-зу зазначимо, що А. Тойнбi заперечуе позитивний вплив на розвиток суспшь-ства клiматичних та географiчних умов, вважаючи !'х чинниками регресу. Дже-релами опорностi та сили протистояти викликам А. Тойнбi вважае традищю та мiмезис. Л. Гумшьов видiляе етнiчну та культурну традици. Етнiчна тради-цiя - це сума стереотишв поведiнки, що передаеться через мехашзм умовного рефлексу [2, с. 548], а традищя культури - це сума знань та уявлень, що передаеться вщ одного народу до шшого у чаш [2, с. 546]. М1мезис - це процес нас-л^вання, уподiбнення. В умовах системно! кризи функщя мiмезису полягае у запозиченш готових моделей позитивного досвщу минулих.
Трансформацш гомеостазу. Однак, А. Тойнбi наголошуе, що мiмезису притаманний ризик катастрофи, який зростае у сташ динамiчноï трансформаци суспiльства. Оскшьки мiмезис пропонуе механiчну вiдповiдь, запозичену з шшого суспшьства, то вш породжуе поведiнку, що не мае власно!" внутрш-
ньо1 iнiцiативи, "... дiя, породжена мiмезисом, ненадiйна, бо вона не самовиз-начена. Найкращий практичний захист проти небезпеки надлому - це закрш-лення властивостей, засвоених через наслщування у формi звичаю або традицп" [9, с. 304]. Отже, традищя, на думку англшського вченого (а на нашу думку - саме етшчна традищя як iерархiя стереотишв i правил поведiнки, культурних каношв, полiтичних i господарських форм, св^оглядних наста-нов, що передаються iз поколiння у поколiння [3, с. 566]) е тим шформа-цшно-енергетичним базисом будь-якого народу (етносистеми), який у пере-хiдних умовах хаотичност дiй та невизначеностi напрямiв руху, забезпечуе синхроннiсть бiфуркацiй (пасюнарност^ з метою встановлення вищого рiвня гомеостазу (прогресу); найсвiжiший приклад - "Помаранчева революцiя", у якiй ключову роль вiдiграли етнiчнi украшщ, а не "русскоязичние" марпнали. Оскiльки, етшчна традищя, як властивють вiдкритих стащонарних систем суспiльства, функцiонуе в чаЫ, то пiд впливом процесiв метаболiзму погли-нае i адаптуе в собi певну кiлькiсть цiнностей та установок елеменлв традици iнших спшьнот, наприклад: запроваджена Володимиром халкедонсько-хрис-тиянська традищя, за тисячу роюв побутування в Укршш трансформувалась в украшське православ'я, яке, однак, з точки зору аналiзу використовуваного церквою семюзу, е швидше продовженням етнодохристиянсько! (аршсько-рунвiрськоl), анiж греко-юдейсько! традици. Метаболютичний характер ет-тчно1 традици у час дае нам пiдстави штерпретувати таке явище як етно-культурну традищю. Саме етнокультурна традицiя виступае як мехашзм, через який забезпечуеться дiалог поколiнь народу у чаш, що вщбуваеться у про-цесi вiдтворення нащадками життевого циклу сво1х попередникiв, але на яюсно вищому щаблi антропогенно: сукцеси. На основi етнокультурно1 традици твориться явище iнституалiзацil - "надсенсорного (iерархiчного) проце-су формування абстрактних вщносин" [8, с. 190], а символiзацiя моделi абстрактних вiдносин, що служить практичним цшям збереження енерги у процесах трансакцш в економiцi, мае назву "шститут". А це зобов'язуе роз-глядати етнокультурну традицiю як категорш шститущонально1 теори.
Згiдно iз твердженням А. Тойнбi, розвиток людських спiльнот (цивш-зацiй, за А. Тойнб^ вiдбуваеться шляхом вiдповiдi сощуму (системи) на вик-лики довкшля. Виклики бувають двох типiв: природш та антропогеннi. Кри-тикуючи загалом концепцiю А. Тойнбi, Л. Гумшьов доповнюе сказане бри-танським вченим, що умовою подолання виклику е наявшсть у даного народу рiвня пасюнарно1 напруги, тобто, надлишку бiохiмiчноl енерги живо1 речови-ни, що породжуе жертовшсть. Якщо виклик настае у фазi пiдйому, акматиз-му, чи, навггь, надлому на кривш етногенезу [2, с. 349; 6, с. 311], то народ ус-тшно долае випробування i, як система, осягае вишу стадда гомеостазу, прогресуе духовно, сощально та економiчно. А. Тойнбi наголошуе на тш особливостi, що коли сприятливим е мiжетнiчне поле контактiв, то викликом виступае екологiчна нiша проживання. I, навпаки, там, де юнують сприятливi для життедiяльностi природно-клiматичнi умови, загрозу поневолення несуть сусщш народи i держави.
"У зв'язку з кризовими явищами у довкшш i зростанням загально-людського фактора в сучасному житт знову актуалiзувалися питання гармо-
ни суспшьства i природи, - наголошуе укра'нський iсторик Микола Чми-хов, - ... Отже, прагнучи зрозумгги себе, сучасна людина намагаеться прок-ласти мюток у минуле, пiзнати закладенi в ньому закономiрностi всiеï по-дальшо! iсторiï людства" [10, с. 17-18]. Валерш Снiжко пише: "Основою основ е територiя, на якш вiдтворюеться генеза людини, той ландшафт, який шдсвщомо формуе свiдому та психiчну адаптованiсть, яка об'еднуе людшсть в етнiчну громаду" [6, с. 43], тобто, буття народу розпочинаеться з ютори тiеï територи, яку населяе цей народ. Сучасш дослщження взаемоди прожива-ючого етносу та вмщуючого ландшафту, вiдображенi в украшськш культурi, вказують на часову тяглють етнiчноï традици у Пiвнiчному Надчорномор'! [5, 10]. "Намагання якнайприскiпливiше розглядати генезу природного середо-вища на прадавшх теренах Укра'ни зумовлюеться необхщшстю утвердження переконаностi, що саме це природно-кшматичне (протоукра'нське) середови-ще е тлом, яке зшщшвало формування психоадаптацшно! настанови вщтво-рюючо! господарсько! дiяльностi у людностi, яка тут юнувала. З часу утвердження вщтворювальногоо господарського устрою на укра'нських теренах твориться давньоукра'нське довкiлля, головною складовою якого е людина з психолопчно розвиненою творчою землеробською свщомютю - генетична основа психоетшчного субстрату майбутнього укра'нського етносу" [6, с. 7778]. 1сторики вiдзначають вiдкритiсть з давшх-давен укра'нсько! територи для мшрацшних транзицiй номадичних племен, котрi пiдтримували i посилю-вали постшний стресогенез предкiв укра'нського народу. Однак, ми, укра!н-цi, не зникли з лиця землi, а, навпаки, спромоглися шсля столiть неволi на зламi тисячолiть вiдродити свою державшсть. "Люднiсть укра'нських тере-нiв, - наголошуе В. Сшжко, - виживала пiсля мiграцiйних спалахiв тому, що !! загальна психоетнiчна настанова та рiвень творчого мислення нiколи не були нижчими, нiж рiвень прийшлих як iз Заходу, так i зi Сходу, а еколопчно-генетична адаптованiсть - значно вища" [6, с. 78], тобто, укра'нщ психiчно як етнос не деградували i навiть антропологiчно не асимшювались, хоча бшь-шiсть наци (особливо в мютах) послуговуеться чужою мовою. Iсторiя знае чимало випадкiв 'Исторично! смертi" народiв: канули в лету алани, готи, ван-дали, гуни, авари, хозари та ш. Одш не витримали фази надлому, шшим не дали трансформуватися в "релжти" сусiди, а украïнцi - вижили, передуЫм, завдяки еколого-психiчнiй адаптованостi, тобто, здатност через традицiю (натурсимволiку) посилювати ошршсть етнiчного органiзму. Укра'нська ет-носистема завжди була вiдкрита, здатна завдяки метаболiзму у формi етнокультурно! традици поглинати енерпю довкшля, пiдтримуючи антрополан-дшафтну рiвновагу у найкритичнiшi моменти свое! iсторiï (тут А. Тойнбi по-милився, бо не знав, очевидно, добре ютори Укра'ни).
Чи не найскладнiшою проблемою цього дослщження е характеристика метаболiзму мiж етносоцiосистемою (укра'нська нацiя) i природним довкш-лям-надсистемою (геобiоценозом). Насамперед, треба зазначити, що порiвня-но високий рiвень пасiонарноï напруги шдтримуеться у так званих "зонах ру-бiжноï комунiкативностi", але не тшьки у зонах "людина-людина" чи "людина-суспiльство", але i в зош "людина-природа". Зоною тако! рубiжноï комушка-тивностi е укра'нський лiсостеп. Наявшсть лiсових масивiв (особливе значення
колись мали "священнi дiброви") посилюе енергетику землi дано1 мiсцевостi [6, с. 89], оскшьки дерева видiляють велику кшьюсть летких органiчних речо-вин, як пiд дiею сонячного свггла, розкладаючись, вивiльняють велику кшь-юсть енерги, яку можна уявити як одиницю з 19 нулями калорш. Ця енергiя створюе постiйний позитивний заряд атмосфери по вщношенню до поверхш Землi [6, с. 98]. Кожне рослинне угруповання, кожен тип люу мае характерний тшьки для нього склад летких ф^огенних видшень i склад повiтря. Таким чином струм летких речовин, що постшно надходить в атмосферу, мае постшний хiмiчний склад та перюдичшсть надходження його стабiльна. М1ж контактером (волхвом, друщом, одним словом - дохристиянським священиком) i Космосом крiзь рослину, як ^зь приймач, проходили психофiзичнi iнформацiйнi програми у формi рухливих структур [6, с. 99]. У такий споЫб праукрашське духовенство ставало носiем тих психоетшчних iнформацiйних знань, як в наш час вважають iзотеричними, що давало змогу максимально ефективно управ-ляти локальним соцiумом. На наше переконання, наявнiсть таких "священних дiбров" у практицi праукрашсько1 духовностi вщграла не останню роль у пер-шому суспiльному подiлi працi на фiзичну i розумову, iз прюритетним став-ленням до друго1. М. Руденко наголошуе, що Сонце щорiчно виробляе на на-шiй планер 450 млрд. тонн живо1 речовини - тобто по 128 тонн на кожну зем-ну людину, даючи при цьому 350 млрд. тонн кисню та поглинаючи з атмосфери 650 млрд. тонн вуглекислого газу [11, с. 40,58].
Наступною важливою ознакою метаболiзму етносистемного оргашзму iз природним довкiллям вважаеться вщтворювальна економiка. Процес вста-новлення антрополандшафтно1 рiвноваги в УкраАт, що розпочався iз часiв Трипiлля, шов болюно i антропосукцесiя встановилась не вщразу. Праукра-1нська люднiсть пристосовувалась до вимушених ековидозмiн внаслiдок не-розважливого антропонавантаження, розставляючи почергово акценти то на землеробство, то на скотарство. Однак, загалом, "вщтворююче господарство було творчою дiею мислячо1 людини i воно з часу свого зародження все ак-тивнiше впливае на природне довкшля, а природне довкшля впливало безпо-середньо i опосередковано на генезу людностi певного регюну, сприяючи ви-окремленню певних св^оглядних засад: духово-мiстичних, психоетнiчних тощо" [6, с. 85]. Вiдтворювальна економжа створила "ойкосне" iндивiдуалiзо-ване домогосподарство, а надлишковий натуральний продукт сприяв поглиб-ленню суспшьного подiлу працi та стратифiкацil суспшьних функцiй влади, яка через шститут "вiча" була виборною, що мiнiмiзовувало корупцiю, не допускало появу класового суспiльства з усiма його антагошзмами та експлу-атацiею. Усе це - "доваряжський" перiод ютори Укра1ни.
Особливу роль у формуванш позитивно1 антропогенно1 сукцесil вiдiг-рало землеробство, особливо - хлiборобство. Видатний украшський вче-ний С.А. Подолинський процес ентропи у природi пояснюе тим, що: "вищд форми енерги, добу^ рослинами i тваринами, зрештою завжди розсiювалися в просторi марно i нiколи не були спрямоваш на едино корисну в розумшш збiльшення енергil на Землi роботу, тобто на нове перетворення нижчих форм енерги у вищд, наприклад, сонячного тепла в мехашчну роботу i т.п."
[1, с. 227]. Використовуючи сiльськогосподарську статистику Франци друго1 половини Х1Х ст., С.А. Подолинський демонструе впорядковане людиною довкшля, що сприяе нагромадженню енергiï, зокрема, штучш (антропогеннi) луки та сшожат^ що дають надлишок енергiï порiвняно Ï3 природними, i, особливо - як зростае кшьюсть акумульованоï сонячноï енергiï внаслiдок хль боробства: "... кожна теплова одиниця, витрачена у виглядi працi на вирощу-вання пшенищ, виробляе надлишок нагромадження сонячного тепла, що до-рiвнюе 1.725 000 : 77 500 = 22 тепловим одиницям.
Звщки ж береться надлишок енерги, необхщно1" для виробггку цього поживного i пального матерiалу? З працi людини i домашшх тварин. Що ж таке праця в такому разi? Праця е таке споживання мехашчно1" i психiчноï ро-боти, нагромаджено1' в оргашзм^ що мае результатом збшьшення кiлькостi перетворювально1' енергiï на земнш поверхнi. Збiльшення це може вщбувати-ся або безпосередньо - через перетворення нових кшькостей сонячно1' енерги в бiльш перетворювальну форму, або посередньо - через збереження вщ роз-сiювання, неминучого без втручання пращ, певно1' кiлькостi перетворювано1' енерги, що вже юнуе на земнш поверхш" [1, с. 229]. У цьому полягае антиен-тропiйна суть людсько1' працi - досягнення антропосукцеси iз подальшими затратами психiчних i фiзичних зусиль суспiльства для шдтримки гомеостазу системи. Культура трудових вщносин у процесi стабiлiзацiï антрополадшаф-тно1' рiвноваги передбачае пошук i добiр доцiльно-рацiональних засобiв утри-мання гомеостазу (iндустрiалiзацiя, ноосферизацiя тощо). На думку М. Ру-денка, так звану "енерпю прогресу" здатне виготовляти тшьки землеробство, яке е природною основою i передумовою для самостiйного юнування всiх ш-ших видiв пращ. Тобто, основою нагромадження багатства визнаеться, ще у 18 ст. доведений французькими фiзiократами, прирют живо1' речовини завдя-ки процесам фотосинтезу. Однак, фотосинтез не може бути субстанщею вар-тостi, бо це - процес. "Справжньою субстанцiею, - наголошуе М. Руденко, -е Свггло-Творець як единий Суб'ект усякого виробництва" [11, с. 182].
Першою юторично визнаною хлiборобською цивiлiзацiею (кажуть "культурою") було праукрашське Трипiлля, або, як стверджують деяк сучаснi украïнськi дослщники - "Аратта" [5]. Незважаючи на висновки В. Хвойки, бшьшють вчених вважають трипiльцiв протосемiтами. Таким чином щеолопч-но перериваеться iдея тяглост традицiï, хоча натурсимволiзм подiбнi висновки заперечуе [5], оскшьки натурсимволiка е незаперечним свщченням образно-абстрактного вираження через семiоз первинного досвiду антропосукцеси (наприклад, символiка украшсько1" писанки, витоки семюзу яко1' сягають -5000 р. до н.е.), а подальшi часовi культурнi нашарування тiльки збагачують етнокультурну традищю, не порушуючи у свщомосп сакрального значення символу, навiть у карколомш моменти iсторiï народу (наприклад, християшза-цiя чи русифiкацiя украшщв). Натурсимволiзм iнституцiонуе працю, зокрема, у випадку вiдтворювально-хлiборобського господарства, забезпечуе через традищю часову тяглють оптимального характеру метаболiзму людностi i довкшля (етносистема i природа-середовище), забезпечуючи прогресуючу бiфурка-цiю етносистеми - саме так, на зло вЫм ворогам, юнуе i розвиваеться украшсь-
кий народ. "Немов мiстичний зв'язок - пам'ять про ландшафт через генетич-ний код еднае нас iз засновниками етносу. Але не такий вже вш i нематерiаль-ний, бо висловлений у символах i визначаеться традищями '^алог поколiнь пращури визначали поняттям "традици", що з латини перекладаеться як "пере-ведення", тобто священне посередництво, а квштесенщю змiсту ще! акци увш-чували символом. Етимологiя слова "символ" - "той, що несе" - вказуе на створення гармоншних вiдносин мiж Небом i Землею, споконвiчними ютина-ми Духу й вертикалiзованими структурами ментал^ету суспiльства, розвiй якого йде у горизонтальны площинi часопростору" [6, с. 46-47].
Лгтература
1. Подолимський С. А. Вибраш твори. - К.: КНЕУ, 2000.
2. Гумилев Л.Н. Этногенез и биосфера Земли. - М.: ООО "Изд-во АСТ", 2001.
3. Гумилев Л.Н. Этносфера: история людей и история природы. - СПб.: Изд-ий дом "Кристалл", 2002.
4. Лиско Л.Р. Економ1чш системи. Людський вим1р. - Льв1в: Видавничий д1м "Панорама", 2003.
5. Шилов Ю.О. Джерела витокiв украхнсько'х' етнокультури Х1Х тис. до н.е. - II тис. н.е. - К.: Аратта, 2002.
6. См1жко В.В. Нариси з психоетшчно'х' екологи Украши. - К.: Веселка, 2001.
7. Мельник Л.Г. Функциональные основы развития. - Суммы: ИТД "Университетская книга", 2003.
8. Домчемко О., Ромамемко Ю. Архетипи сощального життя 1 полынка (Глибинш регу-лятиви психопол1тичного повсякдення). - К.: Либщь, 2001.
9. Тоймби А. Дж. Постижение истории. - М.: Прогресс, 1991.
10. Чмихов М. Вщ Яйця-райця до 1дс1' Спасителя. - К.: Либщь, 2001.
11. Рудемко М.Д. Енерпя прогресу. Нариси ф1зично'1 економи. - Тернопшь: Джура, 2005. - 412 с.
УДК 630*232 (477.43) Acnip. С.М. Шевченко -Хмельницький НУ
КАРАГАНА ДЕРЕВОПОД1БНА (CARAGANA ARBORESCENS LAM.) У Ф1ТОМЕЛ1ОРАТИВНИХ НАСАДЖЕННЯХ ЗАХИСНИХ Л1СОСМУГ ДЕЯКИХ АВТОШЛЯХ1В ХМЕЛЬНИЧЧИНИ
Охарактеризовано мюця поширення карагани деревоподiбноï (Caragana arbores-cens Lam.) в умовах Хмельниччини. Висв^лено питання взаeмодiï культури з iнши-ми деревними породами; ф^омелюративш, rрунтозахиснi та rрунтопокращуючi властивосп насаджень.
Ключов1 слова: карагана деревоподабна, захиснi лiсосмуги, снiговий покрив, пщлюок.
Doctorate S.M. Shevchenko - Khmelnytsky National University
Pea-tree Siberian (Caragana arborescens Lam.) in the phytomelioration plantations of some motorway-protecting forest-plantations of
Khmelnytskyj region
It is described places of distribution Siberian acacia (Caragana arborescens Lam.) in conditions of the Khmelnytsky region. The question of interaction of culture with other tree species is reflected; phitoland-reclamation and protective properties of plantings. Keywords: Siberian acacia, protective forest belts, snow-cover, undergrowth.
