CC BY
7
0СВ1ТН1 СТРАТЕГИ I ПРАКТИКИ
Св^лана КРИЛОВА Г'ЕНДЕРН! стратег ii та
ц i л i с н i с т ь особистост1 в осв1тньому простор!:
ЕКЗИСТЕНЦ1ЙН1 ТА СОЦ1АЛЬН1 ВИМ1РИ
У стaттi до^джуеться проблема Тендерных стратегш освти. Видыяють-ся три головн стратеги: маскултно-су-бординативна, фемiнно-координативна та андрогтно-цШсна або гуматстична.
Маскултно-субординативна стра-тегiя передуам означае чтку суборди-нащю та монологiчнiсть в освтньому процеЫ, що дае i позитивш, i не— гативн на^дки.
Фемтно-координативна стратегiя теж мае своТ позитивн (гнуч^сть, терпимiсть) та негативн (вiдсутнiсть стратегiчностi, твердостi) риси i теж е необхiдною, але не достатньою умовою ефек— тивного навчання.
Андрогiнно-цiлiсна або гуматстична стратегiя освти трак— туеться як синтеза маскултно-субординативноТ та фемтно-коорди-нативноТ стратегш, яка поеднуе вс Тх позитивш риси i сприяе акту— алiзацiТ цiлiсноТ особисmосmi.
ПРОБЛЕМА
Сучасна освиа неможлива без глибинного осмислення концепту Гендерно! рiвностi. Це зумовлено присутшстю в сучасному освиньому процес чоловтв i жшок на рiвнi як викладачiв, так i студенпв або учшв.
З шшого боку, проблема рiвностi статей в контекст освии стае над— звичайно актуальною в зв'язку з виходом у проспр культури та цившзацп жшки, яка прагне рiвних та вшьних стосунмв зi свiтом чоловтв. Це вик-ликае фундаментальнi смисложиттевi питання студентiв, на якi викладач повинен обГрунтовано вщповщати. Ось щ питання: Чому так багато сощально успiшних чоловiкiв та жiнок е внутршньо самотнiми? Чи по-
Св1тлана Крилова. Тендеры стратегита цшюнють особистосл в осв1тньому просторк..
винна с1м'я та народження д1тей бути головною цшшстю В життевому свт жiнки? Як бути чоловшу в ситуацii, якщо його дружина реалiзуeться в бiльшiй мiрi i вiдповiдно бiльше заробляе? Як бути жшщ, якщо чоловiк заважае ii професiйнiй реалiзацii, вимагаючи бути домогосподаркою, «мат1р'ю його д1тей»? Таьа запитання може почути не лише викладач фшософських дисциплiн, але й будь-яких шших. Кожен з викладачiв повинен бути свiтоглядно шдготовленим до них.
Отже, ми констатуемо появу нових стосунив мiж чоловшом та жiнкою, якi породжують новi проблеми в цих стосунках. Ми також припускаемо, що щея 1 практика :ГендерН01 р1вност1 здатна розв'язувати щ проблеми. Однак Тендерна рiвнiсmь сама е проблемою, бо прагнення до неi достатньо часто по— роджуе радикально-фемiнiстичнi настроi, якi по суп е банальним реваншизмом по вщношенню до «сильно! стал». Такий реваншизм означав шфан-тильну, невротичну взаемодш чоловiка та жшки, яка веде до оновлених конфлжив \ ново! деструкцп [1, 82—87]. Плщш стосунки статей — це парт— нерськi стосунки, позбавленi будь-якого реваншистського забарвлення.
Таким чином, iдея рiвностi у стосунках мiж чоловжом та жткою з необхгдтстю повинна бути доведена до Iдей партнерства. Тим бшьше, що вс плщш тенденци у сучасному свiтi характеризуются спрямованiстю людства до комунiкативноi вщкритосп, дiалогiчностi, толерантностi як найважливiших людських цiнностей, що долають вiдчуження та екзи-стенцiйну самотнiсть.
Таке подолання можливе лише шляхом об'еднання можливостей чо— ловiчого та жiночого. Адже у чоловша та жiнки е екзистенцшш й психо — логiчнi особливосп, якi взаемодоповнюються. Об'еднуючись, цi особли — вост дозволяють долати, здавалося б, нерозв'язн суперечностi.
Донедавна екзистенцiйний та психолопчний потенцiал жiнки був спрямований лише на ^м'ю. Зараз цей потенщал з необхiднiстю виходить за межi родини у соцiальну й духовну царини, породжуючи новi цшносп та новi стратегii людства. Проте екзистенцшний та психологiчний по-тенщалжшки не повинен витiсняти вiдповiдний потенцiалчоловiчого начала. Iсторiя на зламi тисячолиь вчить, що цi потенцiали повинш об'еднатися, причому не механiчно, а творчо.
Але виршити проблему конструктивно'! взаeмодii статей можна лише тод^ коли з'явиться вiдповiдь на питання: що таке стать i в чому полягае и глибинний сенс?
ТЕМАТИЗАЦ1Я СТАТ1: ПАТР1АРХАЛБНИЙ, ФЕМ1Н1СТИЧНИЙ ТА АНДРОГ1Н-АНАЛ1ТИЧНИЙ ШДХОДИ
В iсторii фшософсько' думки е безлiч цiкавих концепцш статi. Але в даному дослшженш хочеться зупинитися на найбiльш оригшальних та за— вершених. Так, Платон вважае, що стать з'явилась в результат розриву андрогтног цiлiсностi. Андрогши, за Платоном, — це цшсш штоти, що
складалися з чоловiчоi та жiночоi половин. Заздршть богiв призводить до руйнацп цшсносп андрогiнiв i появи статi, що означае трагiчний розрив. Людина може подолати стать, лише знайшовши свою половину. Через любов чоловша та жшки, на думку Платона, долаеться розiрванiсть та вщчужешсть людського буття.
Фундатор фшософи персоналiзму М.Бердяев продовжуе та розвивае мiркування Платона, роблячи щею андрогiнiзму центральною у сво!й фшософи стаи. Вш пише: «Стать — це те, що повинно бути подолане, стать — це розрив. Поки залишаеться цей розрив —немае шдивщуаль-носп, немае цшсно1 ЛЮДИНИ» [2, 25]. I продовжуе: «Чоловш тшьки стать, половина, вш продукт св1тово1 роз1рваност1... I жшка — стать, половина» [2, 25]. Отже, подолання статево! розiрваностi М.Бердяев вбачае в подо — ланш стаи через ствердження ново! цшсно1 шдивщуальность А шсля цього — з'еднання з шшою цiлiсною шдивщуальшстю через любов-анд-рогiнiзм, що долае розполовинешсть.
Принципово iншу позицiю зустрiчаемо у О.Вейнiнгера. Продуктивне з'еднання статей для нього не е необхшним. Бшьше того, воно не е мож— ливим. В роботi «Стать та характер» вш приписуе чоловiчому все пози— тивне та цшне, жiноче ж е лише вщображенням i тiнню чоловiчого. «Жшка тяжiе до чоловiка так, як футляр до коштовностей, — пише О.Вейншгер. — Його погляди стають !! поглядами, його симпати — !! симпатiями, його антипатii — !! антипапями» [3, 289].
О.Вейнiнгер е одним з небагатьох фiлософiв, як свiдомо постулю — ють позицiю зневаги до жшочого начала. Якщо ця зневага у бшьшосп мислителiв патрiархальноi доби iснуе на пiдсвiдомому та контекстуально — му рiвнi (наприклад, у З.Фрейда та його школи), то у текстах О.Вейншге-ра вона вириваеться на поверхню. Цей автор послшовно постулюе те, що iншi патрiархальнi мислителi мали на рiвнi передчуття — жiноче е вто— ринним по вщношенню до чоловiчого. Дана позицiя Грунтуеться на тому, що у «у захщнш культурi з моменту утвердження патрiархату жшоче та чоловiче стали порiвнювати як матерш та дух» [4, 47].
Вщповщдю патрiархальним поглядам на стать стають фемшштичнь В фемiнiстичних теорiях вiдбуваеться спроба пiдняти жiнку з колш i на— дати !й рiвнi права з чоловiком. Деяк авторки займаються цим достат— ньо невротично, але певна категорiя дослшниць проводить виважений та коректний аналiз стану жiнки в суспiльствi.
Так, цiкавi роздуми про стать та рiзницю в психологiчному розвитку чоловша та жiнки ми бачимо в робот американського антрополога та психолога К.Гшпган «1ншим голосом. Психолопчна теор1я та розвиток жшок» [5]. Авторка переконана, що статева щентичшсть у дитини фор — муеться до трьох роив, коли з нею бшьше спшкуеться мати.
З точки зору К.Гшлкан, вже у ввд трьох роив у хлопця формуеться усвщомлення свое! протилежност матерь Вона вважае, що саме це зу— мовлюе особистсний розвиток чоловша по лши прогресу автономii.
Це вимагае особливого типу комушкативних зв'язк1в, який потребуе морал1 справедливост1.
У^вчат, в яких статева щентифшащя вiдбуваeться через ототожнен-ня з мат1р'ю, на думку К.Гшпган, формуеться мораль любовг та турботи. Тому особиспсний розвиток жшки визначаеться усвiдомленням значущостi взаемозв'язку мiж людьми, а тому головна проблема жшки — збереження вщносин мiж людьми.
Поруч iз патрiархальним та фемiнiстичним пiдходами щодо пробле — ми стаи: шнуе андрогт-аналтичний пiдхiд. Автор цього шдходу Н.Хамiтов у книгах «Меж1 чоловiчого та жшочого: вступ до метаантропологи» [6] та «Фшософ1я 1 психолопя стал» [7] пропонуе посл1довну та завершену кон— цепцш стаи та любов^ що виходить за межi як патрiархальних, так i фемiнiстичних настанов. Сутнiсть андрогш-аналиичного пiдходу — у признаннi не лише рiвноправностi чоловiчого та жшочого, а й у посту-ляци необхiдностi 'х партнерськоi взаeмодii на психолопчному, соцiаль— ному та екзистенцшному рiвнях. В андрогiн-аналiзi ключовим е концепт екзистенцшного андрогжзму, який описуе динамiчну цшсшсть людсько' особистостi та в^носин мiж особистостями завдяки гармоншному зро— станню як чоловiчого, так i жiночого начал людського буття.
Методолопчною основою андрогiн-аналiзу е метаантропологья — вчення про екзистенцшно-особиспсш вимiри людського буття та умови плщно' комунiкацii у цих вимiрах, а також про фундаментальш тенденцii розвитку людського роду i пов'язанi з ними колiзii [8]. Мiркуючи з мета-антропологiчних позицiй над проблемою поза-тшесних виявiв статi, Н.Хамiтов вважае екзистенцшним проявом чоловiчого духовне начало — здатшсть до творчостi, виходу за сво' межi, самотрансцендування, а екзистенцшним проявом жшочого називае душевне начало — здатшсть до любовi та сшвчуття [9, 225 — 228], на вщмшу вщ О.Вейнiнгера, який ото— тожнюе жшоче начало з матерiальним та буденним.
МЕТААНТРОПОЛОГ1ЧНИЙ П1ДХ1Д ДО ПРОБЛЕМИ СТАТ1 В КОНТЕКСТ1 Ц1Л1СНОСТ1 ОСОБИСТОСТ1
Я вважаю метаантрополопчну методологiю евристично плiдною для осягнення феномену стаи, передуем тому, що и центральною iдеeю е щея трьох екзистенцiйних вимiрiв людського буття, яка вщкривае новi го— ризонти для осягнення плщно' взаемодп чоловiчого та жiночого та ос— мислення деструкци в 'х стосунках.
Н.Хамп-ов видшяе будете, граничив та метаграничне буття людини. Буденне буття —це такий вимiр людського буття, де людиною керують воля до самозбереження та воля до продовження роду. В буденност в^ношення статей будуються за моделлю: «Я — Воно» або «Я — Об'ект». Буденне буття породжуе маншуляцш одше' стаи шшою. Екзистенцшно кожна людина вщчувае в буденностi свою розiрванiсть i розполови-
нешсть, статеве вщчуження. В цьому вимiрi жшка вiдчувае те, що вона жшка, а не особистiсть, а чоловш зосереджуеться на сво!й маскулiннiй роль Актуалiзуються фiзично-тiлеснi та соцiальнi якост людини, а не особиспсш. Культивуються штереси роду, а не персони. Людина спрямо — вуе сво! сили передуем на буття роду, а не на свою самоактуалiзацiю та самореалiзацiю.
В граничному буттi людиною керують iншi типи воль: воля до влади, з одного боку, i воля до самотворення та культуротворення. Воля до вла— ди зумовлюе граничне посилення маншуляци одше! стаи шшою. Саме на шляху волi до влади ворожнеча мiж чоловiком та жiнкою стае бшьш бо— лючою. Прикладом влади одше! людини над iншою е садо-мазохштичний зв'язок, де садист е володарем, а мазохшт — його жертвою. Воля до самотворення та культуротворення в граничному бут спрямовуе особиспсть до усамотнення. Але усамтнення для саморозвитку знов вщчужуе чо— ловша та жшку. Створенi ними артефакти культури стають помiж ними, роздшяючи !х. Але позитивним в усамтненш е той факт, що вщбуваеться становлення та актуалiзацiя особистость
В метаграничному буттi, де людиною керують таи типи воль, як воля до толерантност та воля до любов^ вщбуваеться об'еднання чо— ловiчоi та жшочо! статей через любов. Жшка та чоловш як бюлопчш статi, розвиваючи свою психолопчну стать, стають цiлiсними особисто — стями i складають андрогiнне цiле, яке не е симбiотичним зв'язком, а творчо-особистшним об'еднанням двох автономних актуалiзованих осо— бистостей. Отже, подолати розполовинешсть можна через створення внутрiшньоi цшсносп та знаходження свое'! любовi.
Спробую використати метаантрополопчну концепцiю буденного, граничного та метаграничного буття при аналiзi особливостей внутрш— нього свiту чоловша та жiнки. Але передусiм спробую визначити найваж— ливiшi особливостi чоловiчого та жiночого буття.
Як визначити найважливiшi особливостi чоловiка та жшки? Чи дозволить це визначення подолати вщчуження мiж статями? Щоб вiдповiсти на цi запитання, звернемося до того, що окрiм бтлопчно! статi, кожна люди— на мае ще й сощальну стать, що формуеться шд впливом виховання у им'! та оточенням. Останнiм часом — переважно у фемшштичнш лiтературi — найчаспше говориться про Тендер — сощальний вим1р стать Зм1ст його складаеться з соцiальних стереотишв щодо ролей чоловiка або жшки.
Бтлопчну та соцiальну стать в !х едностi я пропоную назвати зовншньою статтю. Вона не обираеться людиною. Це — !! доля (чи зне-долешсть). Натомiсть психолопчний i тим бiльше екзистенцiйний вимiри статi завжди е результатом вшьного вибору особистостi за межами буден— ного буття людини. Психолопчну та екзистенцшну стать можна умовно назвати внутршньою статтю або внутрштм вимiром сmаmi.
В тш мiрi, в якш буття чоловша та жшки е людським буттям, його визначае саме внутршня стать. Отже, мова шде про найважливiшi екзи-
стенцiйнi та психолопчш особливостi чоловiка та жшки — внутрiшню чо-ловiчiсть та жшочшть.
Самоочевидними чоловiчими рисами можна назвати: самостшшсть, вмiння постояти за себе, незалежшсть вiд впливу оточення, витримка, керiвнi, органiзаторськi здiбностi, схильшсть до ризику, рiшучiсть, напо — леглившть, смiливiсть, амбiтнiсть, честолюбство, сила волi та iн. Тодi як жшочими рисами будуть: поступливiсть, чутливiсть до проблеми шших людей, сором'язливiсть, шжшсть, умiння вмовити, переконати, розвину— та шту'щя, жалiсливiсть, вiрнiсть, надiйнiсть, турботливють, балакучiсть, сентиментальнiсть.
Рiзниця жiночостi [10] та чоловiчостi витiкаe хоча б iз того, що по— треба в самозбереженш та продовженнi роду притаманна саме для жшки, вона е хранителькою вогнища; чоловш — завойовувач просторiв, опано-вувач земель, голова свого роду.
Серед багатьох рис внутршньо' жшочост та чоловiчостi спробуемо виокремити архетиповi, якi конкретизують на рiвнi поведiнки ду— шевнкть та духовнкть. Для внутр^ньо' жшочост це, передусiм так-тичнiсть i тактовнiсть, координативнiсть, гнучкiсть, психологiчнiсть, а для внутрiшньоi чоловiчостi — субординатившсть, твердiсть у вiдстою — ваннi iдеалiв, стратегiчнiсть та фiлософiчнiсть. Вiдзначаючи певш при— роднi передумови цих ролей i 'х адаптивну органiчнiсть в буденному бут, не можна погодитись з позищею авторiв, якi виводять рiзницю чоловiчоi та жiночоi психологи i екзистенцii лише з рiзницi анатомii та фiзiологii. Ця позищя досягае сво'х граничних проявiв у вченш В.Роза— нова, який порiвнюe душi чоловiка та жiнки з в^повщними статевими органами. «Чоловiча душа в iдеалi — тверда, пряма, мщна, наступальна, рухаеться вперед, напориста, та, що подоливае... , — пише вш, — це все — майже словесна фотографiя того, що чоловш сором'язливо закри — вае рукою! Перейдемо до жшки: ^деалп характеру, поведшки, життя та взагалi всього нарису душi — шжшсть, м'яисть, поступливiсть... Але це тшьки — назва якостей 11 д1тородного Органу...» [11, 39].
Осмислення вказаних вище ознак чоловiчостi та жшочост через призму метаантропологii дозволяе зробити висновок, що опозици «так-тичшсть — стратег1чтсть»1«психолог1чтсть — фыософ1чн1сть» окрес — люють буття чоловша та жшки у граничному та метаграничному бут, а таи специфiчнi жiночi риси, як психолопчшсть, тактичнiсть, гнучкiсть, тактовшсть вiдображають той факт, що жшка як берегиня вiдносин мае мудреть душевностi — здатнiсть до плщно' комунiкацii, емпатii та спiвчуття, можлившть переживати самоцiннiсть теперiшнього. Так-тичшсть i тактовнiсть невипадково розрiзняються. Тактовшсть е рисою, що сприяе толерантност у сшлкуванш. Тактичнiсть можна розглядати як орieнтацiю на теперiшнiй час i прийняття значущостi буттево' ситу— ацп «тут, тепер i зараз». Внутршня чоловiчнiсть, яка виявляеться в та— ких рисах як стратепчшсть й фiлософiчнiсть, може бути пояснена
iнтенцieю чоловiчого начала вийти за межi буденниx можливоетей людеького, змiнитиcя еамому та змшити cвiт, завоювати евободу. Ви пеpеpаxованi оcобливоcтi внутpiшньоï чоловiчоcтi та жшочноот e цiнними та необxiдними. Але вони pозквiтають лише доповнюючиоь пpотилежними. Тому подолати вiдчуженicть отатей можна шляxом кон — cтpуктивного взаeмодоповнення чоловiчиx та жiночиx pиc у дуяовно-ду— шевному cпiлкуваннi та cпiвпpацi чоловiка i жiнки.
Не сшд забувати, що внутрппня чолов1ч1сть та жшочкть е ознакою кожно! oco6hctoctí незалежно вщ бтлопчно! стать бжшочш чолов1ки — тi, що мають внутpiшнi pиcи жiнки, i чоловiчнi жiнки — тi, яким влаcтивi pиcи чоловiка. Внутpiшня стать може гаpмонiювати з бiологiчною, а може cупеpечити бiологiчнiй cтатi (а подеколи й ^шальнй). Таким чином, взаeмодоповнення чоловiчиx та жiночиx pиc повинне вiдбуватиcя не лише у кoмунiкацiï ocoбucтocтей,айу межах ocoбucтocтi.
ГЕНДЕРН1 стратегП осв1ти
В контекcтi ^огодення надзвичайно актуальним e звеpнення до Ген-деpниx cтpатегiй оcвiти, якi пеpедуciм pеалiзуютьcя чеpез оcобиcтicть викладача.
Аpxетиповою €тала маcкулiнна чи патpiаpxальна cтpатегiя о^би — cтоcтi викладача, який заcтоcовуe cубоpдинацiю в навчальному що — цеи. Маcкулiннo-cубoрдuнатuвна cтpатегiя викладача маe €во! пози — тивнi та негативнi pиcи. Дiйcно, cубоpдинацiя в оcвiтi e необxiдною умовою ефективного навчання, але, по-пеpше, недо^атньою, а по-дpуге, виxодячи за певну межу, така cтpатегiя побудови cтоcункiв пpизводить до панування автоpитаpноcтi та вiдношення до шшого як до об'eкту.
З шшого боку, останшм ча^м в€е бшьше пошиpюeтьcя кооpдина-тивна оcвiтня cтpатегiя, яку в контекcтi нашого до^^дження можна було б назвати фемiннo-кooрдuнатuвнoю. Дана cтpатегiя оcобиcтоcтi викладача теж маe €во! позитивнi (гнучкicть, теpпимicть) та негативнi (вiдcутнicть cтpатегiчноcтi, твеpдоcтi) pиcи i e теж необxiдною, але недостатньою умо— вою ефективного навчання.
Чи може бути знайдена ^нтеза маcкулiнно-cубоpдинативноï та фемiнно-кооpдинативноï cтpатегiй оcвiти, яка поeднала б вci ïx позитива pиcи? Так, ïï можна назвати андрoгiннoю (андрoгiннo-цiлicнoю) або гуманктттю. Дана cтpатегiя пеpедбачаe виxiд за межi монологiчноcтi навчального пpоцеcу у cпiвтвоpчий дiалог зi студентами, аcпipантами, учнями.
Пpоте така cтpатегiя оcвiти може бути плщною та конcтpуктивною, коли ^нтеза маcкулiнно-cубоpдинативного та фемiнно-кооpдинативного вщбуваеться не лише в навчальному npoiieci, а Йу життевому ceimi осо-бucтocтi.
Св1тлана Крилова. Гендеры стратегита цшюнють особистосл в осв1тньому просторк..
феномен андрог1нно1 особистост1 та о с в i тн i й процес
Як риси мае андрогшна особистiсть? Передусiм — це цшсна осо— бистiсть, в якш гармонiйно поeднанi духовне та душевне начала — гли— бинна чоловiчiсть та жшочшсть.
Цiлiснiсть андрогiнноi особистост зумовлюе и творчий характер. Андрогшна особиспсть — це творча особистють. Але це особиспсть, яка спрямована не на будь-яку творчшть, а на андрогтну творчкть — творен-ня цшсносп в людському бутп як краси вiдносин та вчинив [12], тво— рення едност духовного та душевного начал.
Значною мiрою можна стверджувати, що андрогшна особиспсть — це особиспсть, яка здатна до творення любов^ що е i самотворення, i творення стосунив з 1ншим. Можна цiлком погодитись з М.Бердяевим, який, пропонуючи 1дею творчого андрогiнiзму, пише: «Любов — акт творчш, що долае... природну необхщшсть. В любовi стверджуеться осо— биспсть, едина, неповторна» [13, 25].
Проте творення любовi як найбшьш плiдних стосункiв зi свiтом можливо лише за умови поеднання любовi до 1нших та любовi до себе. Андрогшна особиспсть — це особиспсть, що здатна любити себе. Люди— ну, яка рiвноцiнно любить i себе, i iнших, Ю.Рюршов цiлком справедливо називае егоальтругстом [14, 120]. В цьому контекст можна пригадати i слова Мейстера Екхарта: «Якщо ти любиш себе, ти любиш усякого шшо — го також, як себе. Поки ти любиш шшого менше, шж себе, тобi не вда— сться любити себе як треба; але якщо ти любиш вих однаково, i себе та— кож, то ти любитимеш 'х як единого, i цей единий е i Бог, ^юдина. Отже, великий та праведний той, хто люблячи себе, любить також й уих шших» [15, 143].
Любов до себе дае можлившть кожнш людинi пережити, що окрiм тiлесностi, вона мае ще духовне та душевне начала, як у поеднанн скла— дають особистiсть; саме це складае екзистенцшне пiдГрунтя толерантного ставлення до шших особистостей.
Справжня любов та повага до себе дозволяе викладачу так само ста— витися i до сво'х учшв, i до колег.
Лiтература:
1. Хамиов Н. 1нфантильшсть та зршсть у людському бути // Фшософсько-ан-трополопчш читання'99. — К., 2000. — С. 82-87.
2. Бердяев Н. Эрос и личность. Философия пола и любви. — М., 1989. — С. 25.
3. Вейнингер О. Поли характер. — М. 1992. — С. 289.
4. Хамиов Н. Фшософ1я стаи: прояснения предмета // Фшософскадумка, № 6. — 2000. - С. 47.
5. Гиллиган К. Иным голосом. Психологическая теория и развитие женщин // Этическая мысль'1991. - М., 1992.
6. Хамитов Н. Пределы мужского и женского: введение в метаантропологию. К., 1997., а також: Хамитов Н. Философия: Бытие. Человек. Мир. — К., 2006.
7. Хамитов Н. Философия и психология пола. — К., М., 2001.
8. Хамитов Н. Философия человека: от метафизики к метаантропологии. — К.М., 2002, Хамитов Н. Философия: Бытие. Человек. Мир. — К., 2000, а також: Хамгтов Н. Метаантрополопя // Хамиов Н., Крилова С. Фшософський словник: людина i свгт. — К., 2007.
9. Екзистенцшний вим1р стат // Людина в есенцшних та екзистенцшних BHMipax. - К., 2004. - С. 225-227.
10. Автор свщомо використовуе поняття "жШОЧЮТЬ», а не "жШОЧНЮТЬ». Жшоч^ть означае належшсть до жшочого у найширшому розумшш слова — включае бiологiчнi, психолопчш, соцiальнi, екзистенцiальнi аспекти; жiночнiсть являе собою сублiмованi та iдеалiзованi прояви жшочого, власне екзистенцшт.
11. Розанов В. Люди лунного света. — М., 1990. — С. 39.
12. Див.: Хамитов Н., Крылова С. Этика: путь к красоте отношений. Курс лекций. - К., 2007.
13. Бердяев Н.. Эрос и личность. Философия пола и любви. - М., 1989. - С. 25.
14. Рюриков Ю. Мед и яд любви. - М., 1990. - С. 120.
15. Фромм Э. Искусство любить // Душа человека. — М., 1992. — С. 143.
Светлана Крылова. ^ЁНДЁрНЫЁ стратегии и целостность личности В образовательном пространстве: экзистенциальные и социальные измерения.
В статье исследуется проблема ГбНДбрНЫХ стратегий образования. Выделяются три стратегии: маскулинно-субординативная, фе-минно-координативная и андрогинно-целостная или гуманистическая. Маскулинно-субординативная стратегия прежде всего означает четкую субординацию и монологичность в образовательном процессе, что порождает как положительные, так и отрицательные следствия. Феминно-координативная стратегия также имеет свои положительные (гибкость, терпимость) и отрицательные (недостаток стратегичности, твердости) черты и также является необходимым, но не достаточным условием эффективного обучения. Андро-гинно-целостная или гуманистическая стратегия образования трактуется как синтез маскулинно-субординативной и феминно-коор-динативной стратегий, который объединяет все их положительные черты и оказывает содействие актуализации целостной личности.
CBiTJiaHa KpmioBa. TeHflepHi cTpaTerii ra umicHicTb 0C06MCT0CTi b 0CBiTHb0My npocTopi...
Svitlana Krylova. The Gender Strategies and Integrity of Personality in the Educational Space: Existential and Social Dimensions.
The problem of the gender strategies in education is examined in the paper. The three strategies are marked out. Among them are: masculine-subordinate, feminine-COOrdinative H androgynous-holistic or humanistic. Msculine-subordinate strategy means above all the clear subordination and monologicity in the educational process. It causes both the positive and negative consequences. Feminine-coordinative strategy also has its positive (flexibility, tolerance) and negative (lack of Strategy,, firmness; steadfastness) features. It is also necessary, but not enough sufficient condition for effective learning. Androgynous-holistic or huma— nistic strategy of education is interpreted as synthesis of masculine-subordinate and feminine-coordinative strategies. This synthesis consolidates all their positive features and contributes to the integrative personality's actualization.
