CC BY
98
Неля СВІТЛИК
ГАЛИЦЬКА ПЕРІОДИКА СЕРЕДИНИ ХІХ -ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ І ЇЇ РОЛЬ У ПРОЦЕСІ НАУКОВОЇ СПІВПРАЦІ ІНТЕЛІГЕНЦІЇ ЗАКАРПАТТЯ
Проблема наукової співпраці між Закарпаттям і Галичиною вельми багатогранна. Це ціла система різноманітних елементів культурної взаємодії між тогочасною інтелігенцією. Регіональні періодичні видання є важливою ланкою в процесі наукового вивчення цієї проблематики. Вони, одночасно, складають джерельну і історіографічну базу дослідження. Особлива роль в процесі культурної взаємодії належить галицькій періодиці. Саме вона була тим полем, де протягом другої половини ХІХ - початку ХХ ст. львівські науковці розміщували свої матеріали про Закарпаття. Не залишалася осторонь і закарпатська інтелігенція, яка активно співпрацювала з цими виданнями. Однак, і на сьогодні ця форма співпраці ще належно не вивчена.
Галицька періодика середини ХІХ - початку ХХ ст. доволі різноманітна. Вона поділялася на москвофільську, австрофільську та українофільську, висвітлюючи різне бачення майбутнього української нації. Та, не зважаючи на цей поділ, вплив періодичних видань на пожвавлення культурної співпраці по обидва боки Карпат був дуже вагомим. Саме тому вивчення публіцистичних матеріалів на сторінках галицької періодики є актуальним і потребує ґрунтовного розгляду. Аналіз досвіду наукових взаємин у минулому сприятиме їх зміцненню на сучасному етапі.
В одній публікації важко охопити всю галицьку періодику того часу. Тому в даній статті зупинимось на аналізі матеріалів таких періодичних видань, як «Науковый сборник Галицко-русской матицы», «Семейная библиотека», «Житє і слово», «День», «Галицко-Русский Весник», кожне з яких зробило свій помітний вплив на культурне зближення українців тогочасної Австро-Угорщини.
Серед галицьких видань проблематикою Закарпаття найбільш ґрунтовно займалися «Зоря Галицка» і «Слово». Однак не
менш плідною була співпраця закарпатських діячів з іншим галицьким виданням - «Науковым сборником, издаваемим литературным обществом Галицко-русской матицы», який виходив у Львові протягом 1865-1870 рр. Його видавництво відновлено і на початку ХХ ст. (1901-1908 рр.). «Галицко-русска матица» -товариство москвофільської орієнтації, засноване у Львові в 40-х рр. ХІХ ст. Активними співробітниками товариства були Я. Головацький, Б. Дедицький та інші. Товариство в основному займалося видавництвом книжок, організацією читалень, тобто культурно-просвітньою роботою. «Науковый сборник» -головний друкований орган товариства. У ньому публікувалося багато джерельних матеріалів, в основному етнографічних, в тому числі і про Закарпаття. Активним дописувачем до «Наукового сборника» з посеред закарпатської інтелігенції був Анатолій Кралицький, закарпатський культурно-освітній діяч. Товариство дуже цінувало свою співпрацю з закарпатським етнографом. Свідченням цьому є, наприклад, лист від товариства Галицко-русской матицы, адресований А. Кралицькому 10 липня 1865 р. В ньому зазначалося: «Выдел Общества галицко-русской матицы решил на заседании своем 23/5 юния текущего года, чтобы Вашему преподобию поблагодарити за присланные Вами статьи и которые напечатаны в Науковом сборнику. Исполняем тую приятную должность и объявляем сим от имени общества усерднейшее благодарение за поднятые вами литературные труды, просим и в будущее засылати нас такими прекрасными плодами»1.
Про роль наукової співпраці А. Кралицького з «Науковым сборником» у своїх листах писав і найактивніший діяч товариства Галицко-русской матицы Я. Головацький Так, у листі від 13 лютого 1866 р. вчений писав А. Кралицькому: «...Я очень одолжен Вам за статьи, присылаемые в Науковый сборник, они приносят значение нашей временности и дают ей настоящую цен-ность»2. Я. Головацький підкреслює значення тієї роботи, яку проводить А. Кралицький на Закарпатті, і роль тих матеріалів, які він надсилає до Львова: «Статьи Ваши дают нашему журналу постоянную ценность, сверх того, чрез Ваши статьи изображается соучастие Угорской Руси в нашей литературной де-ятельности»3.
Перші 4 випуски «Наукового сборника» Галицко-русской матицы вийшли в 1865 р. У першому ж випуску збірника ми знаходимо статтю А. Кралицького «Список монастырей чина святого Василия Великого». В ній, поряд з іншими монастиря-
ми, автор детально аналізує Грушівський монастир і друкарню при ньому. До даного повідомлення А. Кралицького внизу на тій же сторінці поміщена примітка Я. Головацького: «О существовании той типографии библиографы не ведают ничего. Любопытно было бы, когда бы автор статьи подал якии близ-шии известия о реченой типографии русской (без сомнений церковнословенской) или привел хотя заглавия печатаныих там книг»4.
А. Кралицький не забарився з відоповіддю і вже в другому випуску збірника опублікував замітку «К примечаниям на статью «Список монастырей, существовавших некогда в Марамо-роше», де детальніше описав про друкарню при Грушівськім монастирі і як доказ наводив стародруки, які він там знайшов. Тут же А. Кралицький розміщує свою етнографічну статтю «Русины лаборские в Угорщине». Зауважимо, що питання про існування типографії при Грушівськім монастирі і на сьогодні залишається актуальним і носить дискусійний характер.
У цьому ж випуску «Наукового сборника» була вміщена і велика стаття Я. Головацького «О первом литературно-умственном движении русинов в Галиции со времен Австрийского владения в той земле». У данім доробку Я. Головацький аналізує культурне пробудження як в Галичині, так і на Закарпатті. Автор підкреслює значення культурного розвитку краю, виокремлює кращих вчених і аналізує їх діяльність. Він пише: «...приступила Русь наша в близшее общение с братьями и одноверцами нашими, поселившимися в Угорщине. они дали нам первых ученых и первых професоров на русском языце...»5. Тут він згадує закарпатців П. Лодія, М. Балудянсь-кого, І. Орлая. Таке підкреслення спільної історії Галичини і Закарпаття з боку Я. Головацького мало велике значення для поглиблення взаємозв’язків між ними. І спільна співпраця галицьких і закарпатських діячів на сторінках «Наукового сборника» Галицко-русской матицы була яскравим прикладом цих взаємовідносин. Я. Головацький у своїх листах до А. Кралицько-го постійно закликав останнього надсилати свої етнографічні матеріали до збірника. На його сторінках за 1865 р. А. Кралиць-кий вмістив ще дві свої великі статті: «Свадебные обряды у ла-борских русинов» (вип.З), «Степовая жизнь на дольных Уграх» (вип.4).
Ще більш плідною була співпраця А. Кралицького з «На-уковым сборником» в 1866 р. В 4 випусках збірника за цей рік
А. Кралицький вмістив 4 великі статті: «Сербия», «Арсеній Ко-
цакь», «О древних євангеліях», та велику етнографічну статтю «Северо-восточная Угорщина (топографическо-географическое описание)», де описано етнографію і географію всіх комітатів тодішньої Угорської Русі. Дана стаття мала велике значення для ознайомлення галичан з етнографією і культурою Закарпаття6.
Про тісну співпрацю А. Кралицького з Галицко-русской матицей свідчило повідомлення, вміщене у першому випуску збірника за 1866 р. Тут в замітці «Россчисленіє касси Галицко-русской матицы» серед інших членів товариства згадується і
A. Кралицький. Серед інформації про вклади засновників товариства, знаходимо повідомлення, що А. Кралицький як один з членів товариства вклав 5 рублів.
Про наявність культурних контактів між Закарпаттям і Галичиною свідчить також інформація про видані в Ужгороді книги за 1865-1866 рр., вміщена в «Бібліографическом списке руських книг, изданих в 1865 году», що розміщався в кожному випуску «Наукового сборника» Галицко-русской матицы.
Серед важливих для нашого дослідження матеріалів цього галицького видання слід згадати також про коротку замітку Олександра Федоровича під заголовком «Корреспонденція из Ужгорода». В ній ми знаходимо інформацію про відкриття в Ужгороді Общества св. Василія Великого та діяльність на культурній ниві О. Духновича, В. Кимака, І. Раковського7.
Досить цікаві матеріали стосовно Закарпаття вміщувались в «Наукових сборниках» Галицко-русской матицы в 1900-х рр. Так, наприклад, у випусках збірника за 1901 р. вміщені: стаття Р.Ю. Геровського «Угрорусские народные песни», критика і бібліографія закарпатських видань і видань про Закарпаття, зокрема і Франкової «Карпаторуської літератури XVII-XVIII вв.». Особливий інтерес у нас викликає стаття В.А. Францева «Обзор важнейших изучений Угорской Руси». Це відбитка із «Русского филологического Вестника», що вийшов у Варшаві в 1901 р.
B.А. Францев (1867-1942) - російський вчений, який довгий час вивчав Закарпаття, особисто побував в краї, мав тісні контакти з закарпатськими діячами (Є. Сабовим, Є. Фенциком, Ю. Чуч-кою). В даній статті В. Францев характеризує історію краю від заселення до статистичного аналізу, описує джерельну базу та подає опис існуючих досліджень про наш край. Закарпаття він називає: «Самая несчастная и забытая русская область - это, бессомненно, Угорская Русь»8.
У «Науковому сборнику» Галицко-русской матицы, що вийшов в 1908 р. були також розміщені цікаві матеріали про Закарпаття. Зокрема, 3 і 4 випуск збірника вміщає працю відомого галицького дослідника І.С. Свєнцицького «Материалы по истории возрождения Карпатской Руси», в якій автор охарактеризував поряд з культурним і освітнім розвитком краю взаємовідносини з Галичиною в ХІХ ст.9
Важливе місце проблеми Закарпаття займали на сторінках іншого галицького видання - «Семейная библиотека». «Семейная библиотека» - журнал, присвячений історії, літературі, соціально-економічній проблематиці. Журнал виходив протягом 1855-1856 рр. у Львові, два рази на місяць. Видавцем і головним редактором журналу був Северин Гаврилович Ше-хович, який був у добрих зносинах з О. Духновичем і І. Ра-ковським. Саме тому «Семейная библиотека» вміщала чимало матеріалів цих авторів. О. Духнович публікував в даному журналі свої вірші, повчання. І. Раковський був автором цілої серії дописів під заголовком «Доверительные письма из Буди-на», в яких торкався проблем Закарпаття, особливо коли йшлося про літературну мову, розповсюджену в краї.
Найголовнішу цінність із матеріалів, вміщених на сторінках «Семейной библиотеки», становить етнографічна стаття закарпатця А. Дешка «О Карпатской Руси». Вперше ця стаття була надрукована в Києві в журналі «Киевлянин» в 1850 р., а в «Семейной библиотеке» надрукована з незначними змінами. Дана стаття мала вагоме етнографічне значення. Вона знайомила читача з життям і побутом, одягом і харчуванням співплемінників за Карпатами. Про значення даної публікації для галицької публіки свідчить передмова до статті, написана Денисом Зубрицьким. Тут вчений про статтю А. Дешка пише так: «Она содержит в себе этнографическое описание любезных наших соотчичей, жительствующих по южной стране гор Карпатских, в Венгерском королевстве, нам по происхождению, по языку, по сплотном жительству и по вероисповеданию сродственных»10. Дана передмова зайвий раз ствердила про визнання спорідненості між українцями Галичини і Закарпаття і їх тісної взаємодії.
Для змалювання загальної картини ролі галицьких видань у процесі посилення взаємозв’язків Закарпаття і Галичини варто згадати і таку львівську газету, як «День». Матеріалів про Закарпаття у ній нема так багато, як в попередніх, але ті, що є -невід’ємна частина контактів між інтелігенцією по обидва боки
Карпат. Газета «День» виходила у Львові лише 3 роки (1861-1863). Єдиним дописувачем сюди з поміж закарпатців був І. Раковсь-кий. Всі його статті на сторінках газети були присвячені проблемам мови і чітко окреслювали його москвофільські позиції. Показовою в цьому плані є стаття І. Раковського «Голос из Угорской Руси о русском языке». В ній автор вкотре наголошує на необхідності використання в письмі літературної російської мови і засуджує галичан за їх українофільські настрої. Більше того, він неправомірно приписує свою думку всьому закарпатському народу: «...наши венгерские русины решительно гнушаются галичского малороссийского наречия» 11.
Цікаві матеріали про Закарпаття знаходимо ми і в відновленому у Львові виданні «Галицко-Русский Весник», що почав виходити у Львові з 1894 р. як щомісячний історично-політичний журнал. В одному з перших номерів журналу за 1894 р. (серпень) були розміщені дві великі статті, присвячені Закарпаттю. Перша стаття написана І. Філевичем «Несколько слов о значении Карпат для русской науки». Тут автор аналізує проблему автохтонності слов’ян на Закарпатті12. Друга велика анонімна стаття - «Национальное движение в Угорской Руси». В даній статті подається грунтовний аналіз культурно-національного розвитку Закарпаття з початку ХІХ ст. Автор характеризує постать О. Духновича: «Центром литературного движения сделался священник Александр Духнович, первый народный писатель в Угорской Руси... Он первый начал писать на русском языке и таким образом сделался родоначальником угрорусской литературы...»13.
Не оминає увагою автор і А. Добрянського: «Большое влияние на ход движения имел А.И. Добрянский, первый крупный деятель среди угорских русских, вышедший из светской инте-лигенции... Время самой горячей деятельности А.И. Добрян-ского в 1860 годах считаеться золотым временем Угорской Руси»14. В даній статті автор також аналізує і зв’язки Закарпаття з Галичиною, та вплив останньої на культурне пробудження в краї: «На пробуждение национальной жизни в Угорской Руси немало влияла Галицкая Русь. Галицко-русские издания «Вестник», «Галицка Зоря», «Слово» и другие были первыми будильниками народного самопознания угорских русских»15.
Автор наголошує на ролі москвофільства в процесі культурної співпраці між Закарпаттям і Галичиною в середині ХІХ ст. Наприклад, далі він так продовжує свою думку: «... украинофиль-ство не только не нашло никакого отголоска за Карпатами,
но, напротив, было встречено враждебно»17. Цей же дослідник аналізує культурний занепад на Закарпатті з середини 70-х рр. і вважає це наслідком згубної діяльності єпископа С. Панковича,
- «Самая печальная судьба для Угорской Руси началась с 1870 года»18. Газету «Карпат» автор статті називає «небольшая газетка с громким заглавием».
Закінчує свою оповідь вчений аналізом діяльності Є. Фенци-ка і своїми прогнозами на подальший розвиток краю. Він пише: «В настоящее время отец Евгений и незначительный кружок угрорусских патриотов, сгрупировавшихся около «Листка», являются единственными пионерами в Угорской Руси, энергично заботящимися о поддержании среди своих соотечественников русской жизни. Успеет ли эта горсть самоотверженных смельчаков остановить двигающуюся на всех парах мадьяризацию... покажет будущее. Многие близко знакомые с действительним положением угрорусского народа утверждают, что это прямо невозможно, но есть и такие, которые лелеют надежды на лучшее будущее Угорской Руси! Во всяком случае гибель 500 000 угрорусов была бы непростительним грехом для всего русского народа, на глазах которого она совершалась»18.
Актуальним для дослідження культурних взаємин між Закарпаттям і Галичиною є аналіз публіцистичних матеріалів про наш край на сторінках видання «Житє і слово». «Житє і слово»
- вісник літератури, історії і фолькльору, виходив у Львові протягом 1894-1897 рр. Редактором і видавцем був І.Я. Франко. На сторінках «Житє і слово» свої матеріали розміщував А. Кра-лицький (казки «Добра баба і чорт», «Фраїр на гусячих ногах»), Г. Стрипський (стаття «Угорські русини і словаки в Америці»). Друкувалися в «Житє і слово» і деякі повідомлення І. Франка про Закарпаття. Це в основному його рецензії на закарпатські видання («Руський соловей» М. Врабеля, «Христоматія церков-нословянських и угроруских литературних памяток» Є. Сабова, тощо).
Особливо цінними для нас є матеріали і статті В. Гнатю-ка - одного з найбільших дослідників нашого краю. У «Житє і слово» він помістив декілька своїх обширних статей, присвячених проблемам історії, етнографії і культури Закарпаття. Найперше слід згадати велику статтю В. Гнатюка «Угро-русь-ка мізерія», вміщену у «Житє і слово» за 1897 р. В даній статті
В. Гнатюк концентрує увагу на проблемі культурного занепаду краю. Дослідник закликає до культурної співпраці Закарпаття і Галичини, вказуючи на їх етнографічну й географічну
спорідненість: «Угорські русини від нас недалеко: вони заходять до Галичини, галичане сходяться з ними - звісно простий народ. Здавалося би, що се мусить мати вплив на одних і других, що в наслідок сего розвине ся хоть який-такий рух між угорськими русинами, подібний до нашого. Аж ні!»19.
В. Гнатюк в даній статті висловлює кілька пропозицій, вказує, яким шляхом галичани могли б посприяти культурному піднесенню Закарпаття. Зокрема, він пише: «... заложимо два інститути, в котрих будуть могли безплатно або за маленькими доплатами проживати сини і дочки угорських русинів, а рівночасно учащати до наших руських шкіл. Се може зробити такий перелом в житю Угорської Руси, якого доси не було; се може викликати цілковите відродженє угорських русинів. А задатки до такого можливого відродження вже й тепер є. Русини угорські видять свою біду, хотять йій зарадити, але не знають, як і за що братись. Ми повинні йім подати помічну руку. У нас завязався комітет для угроруських справ. Чи не заняв б ся він складками на таку добру ціль. Рівночасно треба б заложити і то конечно якийсь фонд на популярні видавництва для Угорської Руси»20.
У цій же статті В. Гнатюк публікує 3 листи з Закарпаття (два адресовані йому, один до львівського товариства «Просвіта»). Перший - «Лист інтелегентного угрорусина» до В. Гнатюка, де описано процеси мадяризації в краї і зачіпається проблема еміграції русинів в Америку. «Ми русини туть у Угорщине есме 500 000, но ото лишь число, лишь нумеро, без важанія... едно часть нашої інтелігенції не годна, друга не хоче киватися для народа...»21.
Другий лист «Угоруського мужика» до товариства «Просвіта», де йдеться про прийняття в члени товариства закарпатських русинів. Третій лист «угрорусина» до В. Гнатюка, писаний в січні 1897 р. Даний лист дуже цікавий за змістом. Тут автор перераховує для галицького вченого основні причини зубожіння і культурної загибелі угрорусинів: «1) природа; 2) число русинів мале; 3) нема жизненної сили; 4) мадяризація і москвофільство («так нас віучили, что ми не частина українсько-руської народности есьмо, но чісті россіане;»); 5) нема літератури, журналів; 6) в школах не учать руський язик і дома не чуємо. Годі і дуже охотно читали би сь ме на простої мови написані книги, но такіх нема, бо мужик не мусить знати, что пани пишуть»22.
У своїй наступній статті «Угроруські новини» в «Житє і слово» В. Гнатюк критикує уряд за недбале ставлення до русинів: «Хоча русини угорські маленькі числом, хоча вони лише русини, а не жиди або мадяре, всеж вони входять в склад держави; держава не дбаючи про них ані крихти сама під собою гребе яму»23. В наступній статті «Угроруські календарі» В. Гнатюк критикує закарпатську інтелігенцію за бездіяльність: «Очнітся, угорські русини, коли хочете жити»24.
Аналізуючи «Житє і слово» як один із чинників пожвавлення культурних взаємин між Закарпаттям і Галичиною в кінці ХІХ ст., не можна оминути відомий вже в науковому колі «Протест галицьких русинів проти мадярського тисячоліття», який був опублікований саме в журналі «Житє і слово» за 1896 р. Даний протест під заголовком «І ми в Європі» був направлений на засудження мадяризаційних заходів на Закарпатті, на розкриття реакційної суті угорського уряду. Цей, безпрецедентний на той час, вияв солідарності між українцями по обидва боки Карпат став яскравим свідченням і підтвердженням існування тісної взаємодії між українськими землями. Під «Протестом» підписалися найкращі тогочасні діячі Галичини: І. Франко, М. Павлик, В. Охримович, В. Будзиновський та інші. Зміст «І ми в Європі» вказує на велику обізнаність галичан з проблемами населення Закарпаття. На 9 сторінках документу засуджується політика угорських властей в краї, аналізуються основні проблеми народу, його підневільне становище.
У «Протесті» проголошувалась єдність Закарпаття з Галичиною і всією Україною: «В кількох північних комітатах Угорщини живе до 500 000 русинів. І походженням і традицією історичною та літературною і з погляду на тип етнографічний та на устню словесність вони частина того українсько-руського народа, що заселює східню часть Галичини і полудневу часть Росії і в цілому числить сьогодні около 25 міліонів душ»25.
У «Протесті» описано історію культурного пробудження русинів на початку ХІХ ст., національне усвідомлення і участь у революційних подіях 1848-1849 рр. З глибокою критикою аналізується посилення мадяризації на Закарпатті після дуалізму 1867 р.: «Мадяризація розпочалася наново, та сим разом безмірно сильнійше і брутальнійше ніж уперед, на русинів перенесли мадяре всю ненависть, якою палали до Росіян за погром 1849 р.; нищити русинів зробило ся немов патріотичним обовязком мадярським. Дарма, що сповнюване сего ніби патріотичного обовязку вело за собою економічну
руїну, духовну темноту і безпомічність півміліонової маси народу... доводило до цілковитого етичного здичіння угроруську інтелігенцію»26.
Галицькі вчені засуджують аморальні дії духівництва краю: «Яко пастирі 500 000 нашого руського люду, живучи працею того люду, вони не тілько не знають мови того народу, але не хотять єї навчитися, а що більше бажали б єї знівечити з лиця землі - може одинокий в нинішнім цівілізованім світі приклад безграничного отупіння всякого морального почуття»27. Поряд з духовенством в «Протесті» засуджується і мадярофільство світської інтелігенції, особливо сільських вчителів: «З дуже малими виїмками ся інтелігенція наскрізь змадярщена, встидає ся руської мови, цурає ся рідного люду. Мадяризація зробила йіх не тілько перевертнями і ворогами власного народу, але рівночасно здеградувала йіх морально, поробила йіх сібаритами, підляками, лизунами, прислужниками панськими, загасила в йіх душах всяке ідеальне змаганє, всяке етичне почутє»28. У «Протесті» також згадується про труднощі, пов’язані з налагодженням взаємовідносин Закарпаття і Галичини: «...мадяри забороняють угорським русинам відбирати руські часописи з Галичини, навіть неполітичні, лиш літературні або призначені для дітей, забороняють зносити ся з галицькими, отбирають листи писані до угорських русинів...»29.
Автори «Протесту» з болем констатують: «Такими то способами обезсилено, зубожено, отемнено, обдерто з усіх найкращих здобутків цівілізації великий і живий відлам українсько-руського народа, відібрано йому можність промовити самому в своїй обороні, заткано уста, щоби криком розпуки, стогоном потоптаної і зневаженої гідности людської не псував гармонії пишних торжеств тисячоліття мадярської єдности і мадярської слави»30.
Наприкінці «Протесту» галицька інтелігенція запевняє, що продовжуватиме налагоджувати відносини з закарпатцями і сприяти їх національному і культурному пробудженню: «...з свого боку запевнюємо, що не перестанемо боротися з теперішніми порядками в Угорщині, негідними краю європейського, не перестанемо всякими легальними способами розбуджувати серед наших угроруських братів руського народного почутя, віруючи твердо в те, що панованє брутального насиля і цинізму ніколи не може бути тривке»31.
Отже, як бачимо, проблеми Закарпаття на сторінках галицьких періодичних видань займали досить вагоме місце. На
прикладі газет і альманахів «Науковый сборник» Галицко-рус-ской матицы, «Галицко-Русский Вестник», «День», «Житє і слово» та «Семейная библиотека» ми показали роль періодики в зміцненні культурної співпраці між Закарпаттям і Галичиною. Дана проблема є дуже багатогранною і надзвичайно актуальною, тому й потребує ще більш ґрунтовного вивчення.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Письма писателя Я. Головацкого и Сушкевича из г. Львова настоятелю Мукачевского монастиря А. Кралицкому (1858-1867) // ДАЗО. Ф. 64. Оп. 3. Спр. 320. Арк. 3.
2. Там само. Арк. 5.
3. Там само. Арк. 10.
4. Кралицкий А. Список монастырей чина святого Василия Великого // Науковый сборник, издаваемый литературным обществом Галицко-русской матицы. 1865. Вып. І-ГУ. С. 52.
5. Головацкий Я. О первом литературно-умственном Движении русинов в Галиции со времен австрийского владения в той земле // Науковый сборник, издаваемый литературным обществом Галиц-ко-русской матицы. 1865. Вып. І-ГУ. С. 87.
6. Кралицкий А. Северо-Восточная Угорщина (топографическо-географическое описание) // Науковый сборник, издаваемый литературным обществом Галицко-русской матицы. 1866. Вып. І-ГУ.
С.151;299-318.
7. Федорович А. Корреспонденция из Ужгорода // Науковый сборник, издаваемый литературным обществом Галицко-русской матицы. 1866. Вып. І-ГУ. С. 360-362.
8. Францев В. Обзор важнейших изучений Угорской Руси (Оттиск из «Русского филологического вестника») // Научно-литературный сборник. Периодическое издание Галицко-русской матицы. 1901. Кн. 1-4. С. 273-320.
10. Свенцицкий И. Материалы по истории возрождения Карпатской Руси // Научно-литературний сборник. Периодическое издание Галицко-русской матицы. 1908. Кн. 3-4. - 159 с.
11. Дешко А. О Карпатской Руси // Семейная библиотека. 1855. № 2. С.210-211.
12. Раковский І. Голос из Угорской Руси о русском языке // День. 1861 (№ 5). 11 листопада. С. 9.
13. Филевич И. Несколько слов о значении Карпат для русской науки // Галицко-Русский Вестник. Ежемесячный историко-политический журнал. 1894. № 1-2. С. 19-24.
14. Национальное движение в Угорской Руси // Галицко-Русский Вестник. Ежемесячный историко-политический журнал. 1894. № 1-2. С. 53.
15. Там само. С. 54.
16. Там само.
17. Там само.
18. Там само. С. 58.
19. Там само. С. 61-62.
20. Гнатюк В. Угроруська мізерія // Житє і слово. 1897. Т. 6. Кн. 1.
С. 46.
21. Там само. С. 47.
22. Там само. С. 48-49.
23. Там само. С. 57-58.
24. Гнатюк В. Угроруські новини // Житє і слово. 1897. Т. 6. Кн. 2.
С. 124.
25. Гнатюк В. Угроруські календарі // Житє і слово. 1897. Т. 6. Кн.
4. С. 329-335.
26. І ми в Європі. Протест галицьких русинів проти мадярського тисячоліття // Житє і слово. 1896. Т. 5. Кн. 1-5. С. 2.
27. Там само. С. 4.
28. Там само.
29. Там само. С. 5.
30. Там само. С. 6.
31. Там само. С. 8.
32. Там само. С. 9.
Журнал консервативной мысли
«Золотой Лев»:
www.zlev.ru
