CC BY
230
УДК 343. 237
Л. О. Іванова, аспірантка Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди
ФОРМИ СПІВУЧАСТІ У ЗЛОЧИНІ ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ Й
РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ
«Усе пізнається в порівнянні». Даний постулат, який є народною мудрістю, стосується і правових явищ. У сучасному розумінні порівняльне правознавство є окремим напрямком юридичної науки, метою створення якого було співставлення правових систем, конкретних правових норм та інститутів різних держав. Сформувалося воно в останній чверті XIX ст., а в даний час виступає засобом забезпечення вдосконалення національного права. Адже глибоке розуміння всіх переваг і недоліків власної системи права та її окремих норм можливе лише за умови знання того, чим вони відрізняються і що їх об’єднує з правом інших країн [4, с. 252].
З огляду на історичні передумови існування України й Росії у складі однієї держави (Радянського Союзу), а отже, спорідненості їх кримінального законодавства проведемо порівняльно-правовий аналіз форм співучасті у злочині за Кримінальним кодексом України (далі - КК України) та Кримінальним кодексом Російської Федерації (далі - КК РФ) з метою подальшого вдосконалення вітчизняного законодавства в протидії груповій та організованій злочинності. Ступінь наукового пізнання інституту співучасті у злочині, а отже, і її окремих форм досить високий. Цьому питанню приділяли увагу такі вчені: Р.Р. Галіакбаров, О.Н. Трайнін, Ф.Г. Бурчак, Н.Г. Іванов, М.І. Хавронюк, М.І. Мельник, П.В. Хряпінський, М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.В. Коновалов, В.К. Грищюк та багато інших.
У період трансформування економічних, політичних та інших відносин, стрімкого зростання групової (головне - організованої) злочинності як в Україні, так і в Росії в процесі формування їх у як самостійних держав уперше на законодавчому рівні були закріплені й диференційовані форми співучасті у злочині як окремі об’єднання співучасників, які різняться між собою за стійкістю суб’єктивних зв’язків. У статтях 28 КК України та 35 КК РФ закріплені відповідні форми співучасті, якими виступають: а) група осіб, б) група осіб за попередньою змовою, в) організована група та г) злочинна організація (злочинне співтовариство згідно з ч.4 ст.35 КК РФ). Зазначимо, що необхідно завжди мати на увазі, що відповідні форми є окремими видами загального для них родового поняття співучасті у злочині, а тому вони повинні мати всі ознаки останньої.
Однією з головних ознак співучасті відповідно до ст.26 КК України та ст.32 КК РФ є спільність дій, з метою досягнення злочинного результату. Як зазначає Б.А. Курінов, вона розуміється в тому смислі, що діяння (бездіяльність) кожного із співучасників спрямовано на вчинення одного й того ж злочину, між ними є зв’язок, який створює взаємну зумовленість їх злочинної поведінки, що знаходить відбиття у внутрішньому суб’єктивному зв’язку між ними [6, с. 90]. У ч.1 ст. 35 КК РФ при описі ознак групи осіб указана спільність участі у вчиненні злочину, якщо в ньому «брали участь два або більше виконавця без попередньої змови». Указівка на спільність дій співучасників у даному випадку є зайвою, оскільки група осіб, яка вже становить собою одну з форм загального родового поняття «співучасть», і так обов’язково містить у собі ознаку спільності. Більш чітко, на нашу думку, сформульована ч. 1 ст.28 КК України: «Злочин визнається таким, що вчинений групою осіб, якщо у ньому брали участь декілька (два або більше) виконавців без попередньої змови між собою».
Виходячи з буквального тлумачення кримінального закону можемо стверджувати, що наявність або відсутність у законі (ч.2 ст.28 КК України і ч.2 ст.35 КК РФ) ознаки спільності в діяннях співучасників впливає на зміст такої форми співучасті, як група осіб за попередньою змовою. Так, у ч.2 ст.35 КК РФ ця ознака при описі діянь осіб, які заздалегідь домовилися вчинити злочин, не вказана. Це дозволяє кваліфікувати вчинене за ознакою «група осіб за попередньою змовою» у формі як простої (співвиконавство), так і складної співучасті (з розподілом ролей). Щодо цього В.М. Биков зауважує, що при вчиненні злочину группою осіб за попередньою змовою може мати місце як співвиконавство, так і розподіл ролей між співучасниками [1, с. 20]. Аналогічну позицію із цього питання займає й Пленум Верховного Суду РФ (далі - ПВС РФ), який у постанові № 29 від 27 грудня 2002 р. «О судебной практике по делам о краже, грабеже и разбое» в ст. 9 указує, що при кваліфікації дій винних як учинення розкрадання чужого майна группою осіб за попередньою змовою слід з'ясувати, ... чи відбулася домовленість про розподіл ролей з метою реалізації злочинного умислу, а також які конкретно дії вчиненні кожним виконавцем та іншими співучасниками злочину [8].
На відміну від російського законодавства, у ч.2 ст.28 КК України визначено: «Злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно (курсив авторки - Л. І.) вчинили декілька
осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення». У зв’язку з цим багато вчених, як і Пленум Верховного Суду України (далі - ПВСУ), вважають, що вказівка в ч.2 ст.28 КК України на «спільне вчинення злочину» передбачає тільки співвиконавство, тобто випадки, коли співучасники разом (повністю або частково) виконували об’єктивну сторону злочину. Так, у науково -практичному коментарі до КК України за редакцією С.С. Яценка зазначено, що визнати злочин учиненим за попередньою змовою групою осіб можна, лише коли в ньому брали участь якнайменше два співвиконавці, що є домінуючим для правозастосовної практики й теорії кримінального права [7, с. 55]. Аналогічно тлумачить групу осіб за попередньою змовою й ПВСУ. У п. 16 його постанови від 26 квітня 2002 р., № 5 «Про судову практику у справах про хабарництво» наводиться роз’яснення змісту кваліфікуючої ознаки «за попередньою змовою групою осіб» стосовно одержання хабара, в якому теж указано на співвиконавців [5, с. 464 - 471]. Таке ж поняття - «інші співвиконавці» - використовується ПВСУ й при характеристиці учасників групи, що вчинюють умисне вбивство (абз. 2 п. 16 постанови від 7 лютого 2003 р., №2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи») [5, с. 478 - 488].
З урахуванням вищевикладеного більш прийнятним нам вбачається положення ч.2 ст.35 КК РФ, у якому не вказано на ознаку спільності участі співучасників у злочині, оскільки: (а) ця ознака й так є загальною для всіх форм співучасті і (б) її фіксування в ч.2 ст.28 КК України передбачає, на думку деяких правників, тільки співвиконавство в групі осіб за попередньою змовою. На підтвердження можливості розподілу ролей між співучасниками в групі осіб за попередньою змовою свідчить також той факт, що, на відміну від ч. 1 ст.28 КК України, в якій прямо йдеться про декількох виконавців, у ч.2 ст.28 КК України вид співучасників конкретно не визначено.
Формулювання ознак окремих форм співучасті у злочині, особливо організованих, у КК РФ провадиться більш стисло порівняно з відповідним формулюванням у КК України. Зазначена обставина має важливе значення, оскільки вказані в законі ознаки мають обов’язковий характер при кваліфікації вчиненого діяння у складі певної форми співучасті й повинні бути обов’язково встановлені в кожному окремому випадку. Як слушно підкреслюють М.І. Хавронюк і М.І. Мельник, аналіз правничої літератури, присвяченої питанням протидії організованій злочинності, демонструє, що окремі фахівці, змішуючи кримінально -правовий і кримінологічний аспекти проблеми, намагаються виокремити якнайбільше ознак злочинної спільноти. Але при цьому ігнорується той факт, що в запобіжній діяльності правоохоронних органів наведені ознаки не тільки служать орієнтиром для розмежування різних видів співучасті за попередньою змовою, а й за умов визнання їх законодавцем обов’язковими вимагають надзвичайно складного й тривалого процесу доказування під час досудового слідства [9, с. 62].
І хоча такі ознаки допомагають відмежувати одні форми співучасті від інших, слід мати на увазі: чим більше ознак відповідних форм законодавець указує в статті Кримінального кодексу, тим складніше правозастосовцеві виявити всі з них при кваліфікації вчиненого, а значить, притягти винну особу до відповідальності за участь у груповому посяганні. Відповідні розбіжності в КК РФ і КК України стосовно кількості обов’язкових ознак окремих форм співучасті наявні головним чином на рівні законодавчого визначення організованої групи і злочинної організації.
Так, згідно з ч.3 ст.35 КК РФ злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо він учинений стійкою групою осіб, які заздалегідь об’єдналися для вчинення одного чи кількох злочинів. У ч.3 ст.28 КК України зазначено більше ознак, які характеризують організовану групу. Крім того, деякі з них належать до інших показників стосовно чисельності учасників такої форми співучасті у злочині й кількості запланованих ними злочинів.
Відповідно до систематичного тлумачення російського законодавства про співучасть у злочині організована група може складатися з двох або більше осіб (тобто не менше двох). На відміну від зазначеного чисельного складу, в українському законодавстві (ч.3 ст.28) група визнається організованою, якщо її учасниками є не менше трьох осіб. Такі особи, як і інші співучасники, мають бути осудними й досягти відповідного віку. Слід звернути увагу на те, що в ПВСУ від 7 липня 1995 р., № 9 «Про судову практику в справах про бандитизм» у п. 2 під бандою визнається стійка організована й озброєна група з двох або більше осіб [5, с. 409 - 410]. Зауважимо, що дана постанова в даний час є недіючою, але ми можемо спостерігати, що чисельність банди, як різновиду організованої групи чи злочинної організації, становила двоє або більше осіб, що суттєво посилювало їх відповідальність за стійку організацію для заняття злочинною діяльністю. З нашого погляду, ця позиція постанови є більш доцільною, оскільки не можна виключати випадки об’єднання двох осіб, які мають певні професійні, військові й інші навички, з метою спільно вчиняти такі злочини. І часто має більш небезпечний характер за діяльність цієї групи своїми наслідками, ніж та, що охоплюється такою формою співучасті, як група осіб за попередньою змовою, а отже, потребує більш посиленої кримінальної відповідальності.
В обох розглядуваних Кодексах при характеристиці організованої групи застосовується така ознака, як стійкість групи (об’єднання), що відмежовує групу організовану як найбільш небезпечну форму співучасті від групи осіб за попередньою змовою. Але термін «стійкість», як відмінна ознака організованої групи, тлумачиться окремими правознавцями по-різному. Так, Р.Р. Галіакбаров розглядає це поняття через показник
системності вчинення злочинних посягань, яка передбачає три й більше антисоціальних діянь суб’єктів [3, с. 48]. М.І. Хавронюк, М.І. Мельник тлумачать стійкість організованої групи як її стабільність і згуртованість, а також як той факт, що особи, які входять до групи, мають єдині наміри щодо вчинення злочинів [9, с. 61]. В.М. Биков категорію «стійкість» розкриває через постійну спільну злочинну діяльність групи в одному й тому ж її складі [1, с. 21].
У постанові ПВСУ № 13 від 23 грудня 2005 р. «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об’єднаннями» організована група тлумачиться як внутрішньо усталене об’єднання. Стійкість організованої групи відповідно до п. 11 полягає в здатності забезпечити стабільність і безпеку свого функціонування, тобто ефективно протидіяти тим чинникам, які можуть її дезорганізувати (наприклад, невизнання авторитету або наказів керівника, намагання окремих членів об’єднання відокремитися чи вийти з нього) [2, с. 4]. Отже, з урахуванням формулювання стійкості організованої групи з боку ПВСУ цілком можливо припустити наявність тільки двох суб’єктів, які об’єдналися для спільної злочинної мети, оскільки вони цілком можуть бути здатні забезпечити внутрішню стабільність і безпеку свого функціонування шляхом установлення певних правил поведінки, розподілу ролей і функцій між собою. Та й термін «організований» поряд з іншими має значення такого, що постійно дотримується порядку, дисципліни, правил поведінки.
Стосовно мети створення організованої групи в ч.3 ст.35 КК РФ вказується на вчинення одного чи декількох злочинів. Інакше кажучи, передбачено можливість кваліфікації злочину у складі організованої групи, якщо був наявний умисел на вчинення хоча б одного злочину. Метою ж створення організованої групи за ч.3 ст.28 КК України повинно бути вчинення не менше двох (одного та іншого (інших) злочинів). Щодо цього слід зазначити, що дискусії про кількість запланованих злочинів у складі організованої групи давно займали чільне місце в теорії кримінального права. Ці спори й донині не мають взаємоузгодженості перш за все на рівні вітчизняного кримінального законодавства. Так, у п. 9 вказаної постанови ПВСУ № 13 від 23 грудня 2005 р. зазначено, що метою організованої групи може бути вчинення низки злочинів або тільки одного, але який потребує ретельної й тривалої підготовки, тобто передбачено можливість (всупереч положенню ч.3 ст.28 КК України) створення організованої групи для вчинення тільки одного злочину. Цілком очевидно, що подібні невідповідності в законодавстві не повинні мати місця. Тому пропонуємо для більш ефективного закріплення в КК України даної форми співучасті замість єднального сполучника «та» вжити роздільний «або», оскільки відомі випадки, коли стійке об’єднання суб’єктів спрямовано на вчинення тільки одного тяжкого чи особливо тяжкого злочину, який потребує ретельної й тривалої підготовки (наприклад, пограбування банку).
У ч.3 ст.28 КК України, на відміну від ч.3 ст.35 КК РФ, при описі ознак організованої групи (які обов’язково повинні бути встановлені при її кваліфікації) підкреслюється необхідність наявності єдиного плану з розподілом функцій її учасників, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи. Безперечно, що для цілеспрямованого здійснення організованої злочинної діяльності потрібен відповідний план, який містить розподіл певних функцій учасників організованої групи. Але вказівка на те, що «єдиний план» повинен бути відомим усім учасникам групи, викликає певні сумніви щодо необхідності закріплення такого припису в законі. Адже існують випадки, коли учасники організованої злочинної групи непоінформовані про дійсні плани її організатора, виконуючи лише свою злочинну роль у більш масштабних злочинних проектах. Організатор такої злочинної діяльності для забезпечення засекреченості й ізолювання головним чином себе від можливої кримінальної відповідальності не розкриває всіх напрямків, подробиць і нюансів про вчинення злочину (злочинів). Тому вказівка цієї ознаки в законі (ч.3 ст.28 КК України) ускладнює процес доказування слідчим, що суспільно небезпечне діяння учинено у складі організованої групи, а також передбачає можливість пом’якшення покарання особам, які не знали про дійсні плани організованої групи, але свідомо діяли в її складі.
Аналіз ч.4 ст.28 КК України й ч.4 ст.35 КК РФ, які закріплюють найбільш небезпечну форму співучасті - злочинну організацію, свідчить, що законодавче трактування цієї форми співучасті відрізняється в зазначених нормах як за чисельним складом співучасників, так і за якісними характеристиками цього злочинного об’єднання. Так, за ч.4 ст.35 КК РФ з огляду на систематичне тлумачення російського кримінального закону найменша чисельність співучасників, які можуть об’єднатися в злочинне співтовариство (організацію), - це дві особи. Такий висновок випливає з положення ч.4 ст.35 КК РФ, за якою злочин визнається вчиненим злочинним співтовариством (злочинною організацією), якщо він учинений згуртованою організованою групою (організацією). Однак, як правильно, з нашого погляду, зазначають М.І. Хавронюк і М.І. Мельник, навряд чи можна двох осіб вважати злочинною організацією, тому що обов’язковою ознакою організації є її ієрархічна структура, яку з двох осіб уявити не можна [9, с. 61]. Що ж до найменшої чисельності учасників злочинної організації, то позиція українського законодавця є більш прийнятною. У ч.4 ст.28 КК України вказується, що «злочин визнається вчиненим злочинною організацією, якщо він скоєний стійким ієрархічним об’єднанням декількох осіб (п’ять і більше)...».
При описі ознак злочинної організації (злочинного співтовариства) українські й російські законодавці підкреслюють мету її створення - вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів. Проте український законодавець не обмежився цією характеристикою й передбачив в числі альтернативних цілей такого
злочинного об’єднання також керівництво чи координацію злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп, чого немає в ч.4 ст.35 КК РФ.
Стосовно наведеного положення (ч. 4 ст. 28 КК України) щодо «керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб» зазначимо, що необхідно надати йому конкретного кримінально-правового значення, передбачивши і в Особливій частині КК України, тому що відповідальність за дії осіб, які входять до складу стійкого ієрархічного об’єднання, в цьому Кодексі не передбачено.
Що ж до мети створення злочинної організації для «забезпечення функціонування самої злочинної організації», вважаємо, що цей законодавчий припис у ч.4 ст.28 КК України є зайвим, оскільки відповідне забезпечення - одна з необхідних умов діяльності злочинної організації, а не мета її утворення.
Підводячи підсумок наведеним міркуванням, зауважимо, що кожна з указаних у ст.28 КК України форм співучасті у злочині, безумовно, потребує самостійного комплексного дослідження всіх її ознак. Але викладене дозволяє зробити висновок щодо певних недоліків і переваг українського кримінального законодавства стосовно цих форм на підставі порівняльного аналізу з відповідними нормами КК РФ. А це, у свою чергу, дає можливість подальшого вдосконалення вітчизняного кримінального законодавства в боротьбі з найбільш небезпечними формами прояву злочинності.
Список літератури: 1. Быков В. М. Виды преступных групп: проблемы разграничения // Уголов. право: Науч.-практ. журн. -2005. -№2. - С. 18-21. 2. Вісник Верховного Суду України. - 2006. - № 1. - С. 2-6. 3. ГалиакбаровР. Р. Квалификация преступлений по признаку их совершения организованной группой // Рос. юстиция. - 2000. - N° 4. - С. 47-49. 4. Зальна теорія держави і права: Підруч. / За ред. В.В. Копєйчикова. - К.: Юрінком, 1997. - 320 с. 5. Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України (1972 - 2005) - Х.: Вид-во СПД ФО Вапнярчук Н. М. - 20005. - 624 С. 6. Куринов Б. А. Квалификация преступлений, совершенных в соучастии // Сов. гос-во и право. - 1984. - № 11. - С. 90-94. 7. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України // За ред. С. С. Яценка. - К.: Вид-во А. С. К. - 2005. - 848 с. 8. О судебной практике по делам о краже, грабеже и разбое: Пост. Пленума Верховного Суда РФ от 27. 12. 2002 г., № 29 [Электрон. ресурс]. - Режим доступа: http: www. zaki. ru/ pagesnew. 9. Хавронюк М. І., Мельник М. І. Ознаки і поняття організованої групи та злочинної організації (кримінально-правовий аспект) // Право України. - 2000. - № 4. — С. 59-64.
ФОРМЫ СОУЧАСТИЯ В ПРЕСТУПЛЕНИИ ПО УГОЛОВНОМУ ЗАКОНОДАТЕЛЬСТВУ УКРАИНЫ И
РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ
Иванова Л. А.
Статья посвящена сравнительно-правовому анализу форм соучастия в преступлении на основе законодательства про уголовную ответственность Украины и Российской Федерации. Автором проведена аналитическая работа относительно исследования форм соучастия в преступлении на основе Уголовных кодексов Украины и РФ. На основании анализа соответствующих норм обосновываются предложения по дальнейшему усовершенствованию украинского законодательства в этой сфере для наиболее оптимального противостояния групповой и организованной преступности.
Ключевые слова: соучастие в преступлении, соучастник, формы соучастия, организованная преступность, организованная преступная деятельность, организованная группа, преступная организация.
FORMS OF COMPLICITY IN A CRIMB ON THE CRIMINAL LEGISLATION OF UKRAINE AND
RUSSIAN FEDERATION
Ivanova L.A.
The article is devoted to comparative legal analysis of forms of complicity in a стте on the criminal legislation of Ukraine and Russian Federation. The author carries out analytical work on research of forms of complicity in a crime on the criminal codes of Ukraine and of RF. On the basis of analysis of the proper norms suggestions are grounded in relation to the further improvement of the Ukrainian legislation in this sphere for the most optimum opposition to the group and organized criminality.
Key words: complicity, accomplice, form of complicity, organized criminality, organized criminal activity, organized group, criminal organization.
Надійшла до редакції 29.11.2010 р.
